Рішення

від 16.11.2023 по справі 904/4688/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2023м. ДніпроСправа № 904/4688/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі:

судді Колісника І.І.

за участю секретаря судового засідання Борисової К.О.

та представників:

прокурор: Дрозач К.О.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, м. Краматорськ Донецької області в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", м. Дніпро

про визнання недійсними окремих частин правочинів та стягнення 20 478,02 грн.

СУТЬ СПОРУ:

Перший заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", в якому просить:

- визнати недійсним пункт 3.2 договору № 70 від 15.03.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 6500,00 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг";

- визнати недійсним пункт 3.2 договору № 76 від 21.03.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 13791,64 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг";

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" на користь Військової частини НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 20478,02 грн, з яких: 20291,64 грн сплачений ПДВ (основний борг), 146,77 грн 3% річних, 39,61 грн інфляційні втрати.

Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 8052,00 грн прокурор просить стягнути з відповідача на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону.

Позовні вимоги прокурора обгрунтовані порушенням інтересів держави внаслідок умисного вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" дій з метою безпідставного отримання з бюджету коштів - податку на додану вартість у сумі 20291,64 грн шляхом включення всупереч положенням постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" податку на додану вартість до вартості товарів для заправки (дозаправки) транспорту до укладених із позивачем договорів поставки № 70 від 15.03.2022 та № 76 від 21.03.2022.

Заявляючи про своє процесуальне право на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 , прокурор посилається на статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", а також зауважує, що усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є стороною і вигодонабувачем за оспорюваними договорами та до компетенції якого віднесені повноваження із захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, є достатньою для втручання прокурора.

При цьому прокурор звертає увагу суду на відповідні висновки з цього питання Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Правовими підставами позову прокурор зазначає, серед іншого, статті 203, 215, 217, 625, 1212 Цивільного кодексу України, постанову Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 "Про деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", підпункт "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

За змістом частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

На виконання частин третьої, четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України та частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону на адресу Військової частини НОМЕР_1 були надіслані повідомлення № 07-74вих-23 від 16.06.2023 та № 07-128вих-23 від 13.07.2023 про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів для захисту інтересів держави шляхом повернення зайво сплачених коштів, стягнення відповідних втрат за користування ними відповідачем. При цьому прокурором надано розумний строк для вжиття відповідних заходів та інформування його про результати розгляду повідомлень (а.с. 34 - 37).

Листом № 917 від 24.07.2023 військова частина повідомила, що за оспорюваними договорами ТОВ "Лівайн Торг" податок на додану вартість не повернуло, а також поінформувала, що не заперечує проти подання позову Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону, оскільки захист інтересів частини в суді ускладнюється залученням особового складу до виконання бойових завдань (а.с. 38).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43).

Отже, у цій справі прокурор, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави.

Ухвалою суду від 31.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 03.10.2023, за результатом якого засідання суду було відкладено на 31.10.2013 у межах підготовчого провадження, продовженого до 29.11.2023 включно.

16.10.2023 від позивача - Військової частини НОМЕР_1 до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням в адміністративній справі № 320/20717/23.

20.10.2023 через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи прокурор подав додаткові пояснення по суті спору разом із доказами оплати товару за спірними договорами.

Ухвалою суду від 31.10.2023 відмовлено в задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі №320/20717/23, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.11.2023 об 11:00 год.

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з`явилися; про дату, час і місце розгляду справи всі учасники справи були повідомлені належним чином відповідно до вимог статей 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Позивач і відповідач своїм правом на подання до суду заяв по суті справи не скористались.

Відповідно до частини дев`ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин суд розглядає справу за відсутності представників позивача та відповідача та за наявними у справі доказами.

У судовому засіданні 16.11.2023 прокурор надав пояснення по суті спору.

За наслідком судового засідання судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (далі постачальник, відповідач) та Військовою частиною НОМЕР_1 (далі покупець, позивач) укладені договори поставки № 70 від 15.03.2022 (далі договір № 70) та № 76 від 21.03.2022 (далі договір № 76) (далі разом договори).

За умовами пункту 1.1 цих договорів постачальник приймає на себе зобов`язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов`язується сплатити і прийняти вказаний товар.

Згідно з пунктом 1.2 договору № 70 найменування товару дизпаливо Energy. Загальна сума цього договору: 39000,00 грн, у тому числі ПДВ 6500,00 грн (п. 3.2 договору № 70).

Згідно з пунктом 1.2 договору № 76 найменування товару бензин А-92 Energy, дизпаливо Energy. Загальна сума цього договору становить 210815,00 грн, у тому числі ПДВ 13791,64 грн (п. 3.2 договору № 76).

Інші умови цих договорів є тотожними.

Пунктами 1.3, 3.1 договорів визначено, що одиницею вимірювання товару є літр, кількість та ціна 1 літра товару відповідно до накладних.

Відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно до "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами", затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 (та постанови Кабінету Міністрів України № 169 від 28.02.2022) (п. 1.5 договорів).

За умовами пункту 2.1 договорів товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем за кількістю і якістю з моменту фактичного отримання товару.

Пунктом 4.1 договорів передбачені наступні умови оплати: оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладної на товар. Ціна одного літра вказується в рахунку-фактурі та накладній і дійсна протягом дня їх виписки.

Оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити постачальника. Постачальник звільняється від своїх обов`язків стосовно партії товару, оплата якої здійснена на інші реквізити (п. 4.2 договорів).

Відповідно до пункту 4.4 договорів постачальник зобов`язується видати довірчі документи та видаткову накладну на товар представнику покупця за умови надання представником довіреності на отримання товару із зазначенням: ПІБ довіреної особи, паспортні дані, ідентифікація підпису, номенклатура та кількість ТМЦ, що скріплена підписом керівника покупця та печаткою покупця та за наявності в нього паспорту.

У розділі 5 договорів визначено порядок поставки товару.

Так, строк поставки товарів до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки) (п. 5.1 договорів).

Місце поставки (передачі) товарів: передача покупцю товару за цим договором здійснюється на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред`явленні довіреними особами покупця скретч-картки; скретч-картка є підставою для видачі (заправки) в АЗС указаного в карті об`єму і марки товару, після чого всі обов`язки сторін по погашеним скретч-карткам вважаються виконаними; при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці (п. 5.2 договорів).

Умови постачання товару самовивезення. Покупець зобов`язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі (п. 5.3 договорів).

Згідно з пунктами 9.1, 9.2 договорів усі спори, що виникають з цього договору або пов`язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до законодавства України.

За змістом пунктів 10.1, 10.2 договорів ці договори вважаються укладеними і набирають чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками сторін (за умови наявності печатки у сторони) і діють до 31.12.2022.

На виконання договору № 70 відповідач поставив позивачу дизпаливо Energy на суму 39000,00 грн (у тому числі ПДВ 20% 6500,00 грн), що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 0017/0000620 від 15.03.2022 (а.с. 26).

За платіжним дорученням № 153 (внутрішній номер 203339790) від 15.03.2022 позивач здійснив повну оплату отриманого згідно з договором № 70 товару в сумі 39000,00 грн, у тому числі ПДВ 6500,00 грн (а.с. 100).

На виконання договору № 76 відповідач поставив позивачу дизпаливо Energy та бензин А-92 Energy на загальну суму 210815,00 грн (у тому числі ПДВ 20% 13791,64 грн), що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 0017/0000664 від 21.03.2022 (а.с. 29).

За платіжним дорученням № 177 (внутрішній номер 203823262) від 21.03.2022 позивач здійснив повну оплату отриманого згідно з договором № 76 товару в сумі 210815,00 грн, у тому числі ПДВ 13791,64 грн (а.с. 99).

19.06.2023 позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 594 від 22.05.2023 з вимогою повернути на розрахунковий рахунок військової частини 20291,64 грн (6500,00 + 13791,64 = 20291,64), сплачених у рахунок ПДВ 20% у складі вартості товарів, поставлених за договорами (а.с. 30).

Претензію обґрунтовано тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі постанова КМУ № 178) до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту у військових частинах, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Відповідач на звернення позивача не відреагував, кошти в сумі 20291,64 грн на рахунок Військової частини НОМЕР_1 не повернув, що й стало причиною виникнення спору.

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю/відсутністю правових підстав для формування ціни вартості товарів за договорами разом із податком на додану вартість; виконанням позивачем та відповідачем своїх зобов`язань за договорами; наявністю підстав для визнання недійсними пунктів 3.2 договорів в частині включення до договірної ціни товарів податку на додану вартість та стягнення з відповідача заявленої суми грошових коштів.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, юридичні факти.

Правовідносини сторін у цій справі характерні для договору поставки.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Положення аналогічного змісту викладені в частині першій статті 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписом статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 217 Цивільного кодексу України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

За приписами частин першої, третьої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У правовідносинах між сторонами у справі можна припустити, що спірні договори могли б бути укладені без включення до них умов щодо ПДВ у розмірі 20%. При цьому, хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін.

Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20.

Податок на додану вартість, визначення якого наведене в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п.185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Державну спеціальну службу транспорту" Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим військовим формуванням, що входить до системи Міністерства оборони України, призначена для стійкого функціонування транспорту в мирний час та в особливий період.

Відповідно до пункту 1 Положення про Військову частину НОМЕР_1 , затвердженого наказом Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту № 250 від 20.10.2021, ця військова частина є структурним підрозділом Державної спеціальної служби транспорту, призначена для забезпечення стійкого функціонування транспорту, що використовується в інтересах оборони держави, в мирний час та в особливий період, підпорядковується Голові Адміністрації спеціальної служби транспорту.

За таких обставин недотримання сторонами при укладенні договорів поставки № 70 від 15.03.2022 та № 76 від 21.03.2022 вимог законодавства є підставою для визнання недійсними пунктів 3.2 цих договорів у частині включення до договірної ціни 20% податку на додану вартість у сумах 6500,00 грн та 13791,64 грн відповідно.

Частинами першою, другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто, при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Частинами першою, другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто, при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Об`єднана палата зазначає, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України (частині першій статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, фактично уточнюючи висновок, викладений у пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, зауважила на тому, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Вимога прокурора про часткове визнання недійсними договорів № 70 від 15.03.2022 та № 76 від 21.03.2022, а саме пунктів 3.2 цих договорів, поєднана з вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача з підстав статті 1212 Цивільного кодексу України сплаченого податку на додану вартість у загальній сумі 20291,64 грн, що відповідає наведеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала .

Положення глави 83 Цивільного кодексу України ("Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави") застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Правовий аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Наведений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.

Враховуючи, що відповідач отримав від позивача спірні грошові кошти у сумі 20291,64 грн без достатньої законної підстави, суд погоджується з доводами прокурора про необхідність повернення позивачу цієї суми в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.

Також прокурор заявив вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 146,77 грн та інфляційних втрат у сумі 39,61 грн за час безпідставного користування коштами позивача, сплаченими в рахунок ПДВ у складі ціни товару, поставленого за спірними договорами.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 625, 1212 Цивільного кодексу України положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених коштів нараховуються 3% річних та інфляційні втрати відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/0156/17.

У питанні визначення строку (терміну), з якого виникає право на стягнення коштів на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України з урахуванням положень частини другої статті 530 та статті 1212 цього Кодексу, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25.02.2020 у справі № 922/748/19.

У пункті 69 указаної постанови Верховний Суд зазначив, що положення статті 1212 Цивільного кодексу України не визначають строк, в межах якого таке повернення (повернення коштів у порядку виконання кондикційного зобов`язання) має бути здійснене, і до настання якого, вимога про таке повернення не підлягає задоволенню. Це зумовлено природою правовідносин з набуття/збереження/знаходження майна без достатньої правової підстави та вказує на необхідність негайного повернення майна. Особливості правового регулювання кондикційних зобов`язань виключають існування строку для належного/непростроченого виконання таких зобов`язань у розумінні статті 530 ЦК України.

З огляду на наведене господарський суд доходить висновку про те, що обов`язок боржника повернути безпідставно одержані кошти виникає, починаючи з наступного дня після їх отримання.

Тобто, в даному випадку відповідач мав повернути безпідставно отримані від позивача кошти сум ПДВ, сплачених у ціні товару за договором № 70 не пізніше 16.03.2022 та за договором № 76 не пізніше 22.03.2022.

Заявлені прокурором до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 146,77 грн та інфляційні втрати в сумі 39,61 грн (за червень-липень 2023), розраховані із заборгованості в загальній сумі 20291,64 грн за період з 23.05.2023 до 18.08.2023 включно, що є його правом.

Перевіркою розрахунку 3% річних на суму 146,77 грн встановлено, що він є правильним.

Щодо інфляційних втрат суд зазначає про таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Показники індексу споживчих цін (індексу інфляції за окремі місяці та сукупного індексу інфляції за певний період часу) обчислюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та публікується в офіційних періодичних виданнях десятковим дробом, з одним числовим знаком після коми (тобто округленими до десятих).

За результатами перевірки розрахунку інфляційних втрат за визначений прокурором період, з урахуванням офіційно встановлених індексів інфляції за червень 2023 року 100,8% та за липень 2023 року 99,4%, встановлено, що він є правильним.

За таких обставин позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в сумі 8052,00 грн покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 202, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити повністю позов першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" про: визнання недійсним пункту 3.2 договору № 70 від 15.03.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 6500,00 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг"; визнання недійсним пункту 3.2 договору № 76 від 21.03.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 13791,64 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг"; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" на користь Військової частини НОМЕР_1 грошових коштів у розмірі 20478,02 грн, з яких: 20291,64 грн сплачений ПДВ (основний борг), 146,77 грн 3% річних, 39,61 грн інфляційні втрати.

Визнати недійсним пункт 3.2 договору № 70 від 15.03.2022 в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 6500,00 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ; місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (ідентифікаційний код 41449359; місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, оф. 503).

Визнати недійсним пункт 3.2 договору № 76 від 21.03.2022 в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 13791,64 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ; місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (ідентифікаційний код 41449359; місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, оф. 503).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (ідентифікаційний код 41449359; місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, оф. 503) на користь Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ; місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) сплачений ПДВ (основний борг) у сумі 20291,64 грн, 3% річних у сумі 146,77 грн, інфляційні втрати в сумі 39,61 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (ідентифікаційний код 41449359; місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, оф. 503) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (ідентифікаційний код 39969443; місцезнаходження: 84333, Донецька обл., м.Краматорськ, вул. Маяковського, буд. 21) судовий збір у сумі 8052,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 05.12.2023.

Суддя І.І. Колісник