Рішення

від 28.11.2023 по справі 910/13371/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.11.2023Справа № 910/13371/23За позовом фізичної особи-підприємця Іванчука Сергія Васильовича

до Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» в особі філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія»

про стягнення 2 057 759,16 грн

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від позивача: Калетнік М.Ю.;

від відповідача: Сопружинська Т.П.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Іванчук Сергій Васильович (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» в особі філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» (надалі -відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 2 434 852,37 грн, з яких: 2 310 887,50 грн основний борг, 116 367, 43 грн пеня та 7 597,44 грн 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.526, 530, 610, 611, 612, 625, 628, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст.173, 193 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки №350-2 від 07.07.2023, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Разом з позовом, позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив суд накласти арешт на грошові кошти відповідача, які знаходяться на рахунках у банківських установах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2023 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено, з підстав викладених в ухвалі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

31.08.2023 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/13371/23, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче судове засідання призначено на 04.10.2023.

07.09.2023 від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

26.09.2023 від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на дію форс-мажорних обставин.

28.09.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти доводів відповідача викладених у відзиві.

03.10.2023 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У підготовче засідання 04.10.2023 з`явилась представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 відкладено підготовче засідання на 01.11.2023.

10.10.2023 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

12.10.2023 від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, у якій останній просить суд стягнути з відповідача 2 057 759,16 грн заборгованості, з яких: 1 810 887,50 грн основний борг, 231 060,52 грн пеня та 15 811,14 грн 3% річних.

У підготовче засідання 01.11.2023 з`явились представники сторін, суд протокольною ухвалою прийняв заяву позивача про зменшення позовних вимог та постановив подальший розгляд здійснювати з її урахуванням. Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, протокольною ухвалою закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 28.11.2023.

14.11.2023 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення документів, а саме копій платіжних інструкцій про сплату відповідачем основного боргу.

У судове засідання 28.11.2023 з`явились представники сторін, представник відповідача в засіданні заявила клопотання про долучення до матеріалів справи документів, яке судом протокольною ухвалою задоволено та долучено подані документи до матеріалів справи. Крім цього, суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання представника позивача про долучення документів та долучив подані ним копії платіжних доручень до матеріалів справи. Також у судовому засіданні представник позивача надала пояснення по суті позовних вимог та позов просила задовольнити, представник відповідача заперечувала проти задоволення позову в повному обсязі.

У судовому засіданні 28.11.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.07.2023 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки №350-2 (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця паливо дизельне (надалі - товар) (ДК 021:2015 09130000-9 нафта і дистиляти), а покупець зобов`язується його прийняти сплатити за нього оплату, на умовах та порядку передбаченому умовами цього договору.

Згідно з п.1.2. договору, номенклатура, асортимент, кількість та ціна за одиницю товару, що буде поставлятись покупцю зазначається у специфікації (додаток № 1). Поставка кожної партії товару здійснюється за заявками покупця, у яких зазначається номенклатура, асортимент та кількість товару. Заявка є невід`ємною частиною договору.

07.07.2023 відповідач відповідно до договору надіслав позивачу заявку № 224/2047 на поставку палива дизельного в кількості 51 тони.

На підставі заявки № 224/2047 між сторонами було підписано специфікацію, що є додатком № 1 до договору на загальну суму 2 524 500, 00 грн.

За пунктом 3.1. договору, постачальник зобов`язаний поставити покупцю партію товару у повному обсязі протягом 2-х календарних днів з дати отримання постачальником заявки від покупця, але в будь-якому разі не раніше отримання від покупця повідомлення про готовність прийняти товар. Постачальник має право на дострокову поставку товару за погодженням з покупцем.

Пунктами 3.2. та 3.3. договору встановлено, що поставка товару здійснюється постачальником згідно з правилами ІНКОТЕРМС (англійською мовою - INCOTERMS) в редакції 2010 р. на умовах поставки DDP (поставка з оплатою мита, англійською мовою - Delivered Duty Paid) автомобільним транспортом у місце поставки за адресою: вул. Степова, буд. 1, м. Вільногірськ, Дніпропетровська обл., 51700. Датою поставки товару є дата передачі товару постачальником покупцю, що підтверджується підписанням сторонами видаткової накладної та акту (форма № 5-НП).

Відповідно до п.п.8.1. та 8.2. договору оплата товару здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що зазначений в договорі. Оплата партії товару здійснюється протягом 5 банківських днів з дня отримання товару та підписання видаткової накладної, акту (форма № 5-НП), на підставі виставленого постачальником рахунку.

Пунктом 10.6. договору встановлено, що у разі затримки оплати за поставлений товар у строки, передбачені цим договором, продавець додатково має право на стягнення з покупця пені, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не оплаченого товару за кожен день такого прострочення. Нарахування пені починається з першого дня прострочення та припиняється у день виконання покупцем своїх зобов`язань.

Договір вважається укладеним з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2023, включно (п.14.1. договору).

Так, на виконання умов договору позивачем 08.07.2023 було поставлено відповідачу дизельне паливо в кількості 50 725 кг на загальну суму 2 510 887,50 грн, що підтверджується видатковими накладними: №РН-0000581 від 08.07.2023 на суму 1 202 751, 00 грн та №РН-0000582 від 08.07.2023 на суму 1 308 136,50 грн.

Факт поставки дизельного пального відповідачу також підтверджується актами приймання нафти або нафтопродуктів (форми №5-НП) від 08.07.2023 №53 та №54.

У свою чергу, відповідач отриманий товар станом на день розгляду справи оплатив повністю в сумі 2 510 887,50 грн, однак несвоєчасно, що підтверджується копіями платіжних інструкцій наявних у матеріалах справи.

Спір у даній справі виник в зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, з огляду на що позивач, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 12.10.2023, просить суд стягнути з відповідача 1 810 887,50 грн основного боргу, 231 060,52 грн пені та 15 811,14 грн 3% річних.

Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (видаткові накладні та акти приймання нафти або нафтопродуктів (форми №5-НП)) підтверджується факт поставки 08.07.2023 позивачем відповідачу товару згідно договору на загальну суму 2 510 887,50 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.п.8.1. та 8.2. договору оплата товару здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що зазначений в договорі. Оплата партії товару здійснюється протягом 5 банківських днів з дня отримання товару та підписання видаткової накладної, акту (форма № 5-НП), на підставі виставленого постачальником рахунку.

Отже, враховуючи дату поставки товару 08.07.2023, відповідач повинен був здійснити оплату за поставлений товар у строк до 14.07.2023.

Відповідачем, у свою чергу, вказаний товар оплачено повністю лише 10.11.2023.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, звертаючись до суду з даним позовом позивач просив суд, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, зокрема, стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 1 810 887,50 грн.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Як убачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду з позовом 23.08.2023, що підтверджується штампом про одержання Господарського суду міста Києва.

Разом з тим, як зазначають сторони та вбачається з копій платіжних інструкцій (т.1, а.с.181-184), що наявні в матеріалах справи в період з 02.11.2023 по 10.11.2023 відповідачем сплачено на користь позивача 1 810 887,50 грн основного боргу.

Враховуючи те, що сума заборгованості в розмірі 1 810 887,50 грн сплачена відповідачем після відкриття провадження в справі, суд закриває провадження в справі №910/13371/23 в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 1 810 887,50 грн, у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

Крім цього, оскільки відповідач порушив свої грошові зобов`язання за договором та своєчасно не здійснив оплату товару у визначений договором строк, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 231 060,52 грн пені та 15 811,14 грн 3% річних за загальний період з 15.07.2023 по 11.10.2023.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.

Передбачені викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо своєчасної оплати отриманого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних за загальний період з 15.07.2023 по 11.10.2023 судом встановлено, що розрахунок відповідає вимогам, зазначених вище норм цивільного законодавства та є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 15 811,14 грн підлягають задоволенню.

Крім цього, за змістом з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 10.6. договору сторонами погоджено, що в разі затримки оплати за поставлений товар у строки, передбачені цим договором, продавець додатково має право на стягнення з покупця пені, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не оплаченого товару за кожен день такого прострочення. Нарахування пені починається з першого дня прострочення та припиняється у день виконання покупцем своїх зобов`язань.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені за період з 15.07.2023 по 11.10.2023, вважає його арифметично правильним, здійсненим відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору, а тому позовна вимога про стягнення пені в сумі 231 060,52 грн підлягає задоволенню.

Що стосується посилань відповідача на те, що він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору, через введення воєнного стану в Україні, що є форс-мажорною обставиною, суд зазначає таке.

Згідно із статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.08.2022 у справі № 922/854/21.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

У пункті 12.1. договору, сторони, що при настанні обставин непереборної сили (обставин форс-мажору), тобто неможливості повного або часткового виконання будь-якою із сторін зобов`язань по цьому договору внаслідок обставин непереборної сили, а саме: пожежі, стихійного лиха, урядових заборон, блокади, війни, військових дій будь-якого характеру або інших незалежних від сторін обставин, термін (строк) виконання зобов`язань продовжується (переноситься) на такий термін (строк), протягом якого будуть діяти вищевказані обставини та їх наслідки. Сторона, для якої наступили обставини непереборної сили, зобов`язана письмово протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту настання цих обставин повідомити іншу сторону про це, вказати орієнтовний термін (строк) дії обставин непереборної сили, а також вжити заходів для зменшення заподіяння збитків другій стороні.

Відповідно до п.12.2. договору якщо вищевказані обставини тривають більше 6 (шести) календарних місяців, кожна із сторін вправі відмовитися від цього договору в односторонньому порядку, направивши іншій стороні відповідне повідомлення, не пізніше ніж за 10 робочих днів.

Факт настання обставин непереборної сили повинен підтверджуватися сертифікатом (листом) Торгово-промислової палати України або уповноваженої нею регіональною Торгово-промисловою палатою (п.12.3. договору).

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення (опис вкладення цінного листа та чек поштового відділення) відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), з дати їх настання та звернення до Торгово-промислової палати України для посвідчення таких обставин.

Судом також враховано, що відповідач не надав доказів на підтвердження наявності такого причинно-наслідкового зв`язку, зокрема, не підтверджено неможливості виконувати свої зобов`язання за договором у передбачені ним строки саме внаслідок дії воєнного стану, неможливості здійснювати господарську, підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, відсутності такого прибутку тощо.

Суд звертає увагу на те, що договір між позивачем та відповідачем укладений 07.07.2023, тобто під час дії воєнного стану в Україні, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, на який посилається відповідач у відзиві, був опублікований майже за півтора року до укладення договору між сторонами, а тому посилання на нього є необґрунтованими та безпідставними.

З огляду на викладене, посилання відповідача на те, що він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору, через введення воєнного стану в Україні, що є форс-мажорною обставиною є необґрунтованими.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 231 060,52 грн пені та 15 811,14 грн 3% річних.

Витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 3 703, 07 грн відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Окремо суд зазначає, що порядок та правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюється Законом України «Про судовий збір».

Частиною 1 статті 4 Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст.4 зазначеного Закону визначений розмір ставок судового збору, що справляється за подання позовних заяв до господарського суду, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем була заявлена вимога про стягнення заборгованості в загальному розмірі 2 434 852,37 грн, яка має майновий характер.

Отже, за подання даної позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у розмірі 36 522,79 грн ( 1,5 відсотка ціни позову).

У подальшому позивачем зменшено позовні вимоги до 2 057 759,16 грн, окрім того судом закривається провадження в справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 1 810 887, 50 грн, в зв`язку з відсутністю предмета спору.

Як убачається з матеріалів справи позивачем було сплачено за подання позовної заяви судовий збір за платіжними інструкціями №425 від 15.08.2023 у розмірі 36 214,40 грн та №445 від 23.08.2023 у розмірі 3 308,42 грн, а всього в сумі 39 522,82 грн.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);

5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Отже, в зв`язку зі зменшенням позовних вимог та закриттям провадженням у частині, в зв`язку з відсутністю предмета спору, позивач має право на повернення судового збору в загальному розмірі 35 819,75 грн.

На підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, позивач має право на повернення судового збору в загальному розмірі 35 819,75 грн, а тому після отримання відповідного клопотання судом буде розглянута вимога про повернення позивачу частини судового збору у вказаному розмірі.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження в справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 1 810 887, 50 грн закрити.

2. У іншій частині позов задовольнити.

3. Стягнути з Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» (03035, місто Київ, вулиця Сурікова, будинок 3, ідентифікаційний код 36716128) в особі філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» (51700, Дніпропетровська область, місто Вільногірськ, вулиця Степова, будинок 1, ідентифікаційний код 39389830) на користь фізичної особи-підприємця Іванчука Сергія Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 231 060 (двісті тридцять одну тисячу шістдесят) грн 52 коп. пені, 15 811 (п`ятнадцять тисяч вісімсот одинадцять) грн 14 коп. 3% річних та 3 703 (три тисячі сімсот три) грн 07 коп. судового збору.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 05.12.2023.

Суддя Я.А.Карабань