Рішення

від 29.11.2023 по справі 569/24347/21

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/24347/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року

Рiвненський мiський суд Рівненської області

в особi головуючої суддi Панас О.В.

при секретарі судового засідання Алексейчук Ю.М.

з участю:

представника позивачки - адвоката Зражевської Я.О.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засiданнi в мiстi Рiвному у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Рівненського державного гуманітарного університету про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплати заробітної плати, -

в с т а н о в и в:

У провадженні Рівненського міського суду перебуває справа за позовом ОСОБА_2 до Рівненського державного гуманітарного університету про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплати заробітної плати.

Просила визнати протиправним та скасувати наказ Рівненського гуманітарного університету № 284-04-01 від 08.11.2021 "Про відсторонення працівників РДГУ від роботи" щодо відсторонення концертмейстра кафедри хорового диригування Інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету ОСОБА_2 . Зобов`язати Рівненський державний гуманітарний університет нарахувати та виплатити ОСОБА_2 заробітну плату за час незаконного відсторонення позивача від роботи, та понесені судові витрати.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що вона працює на посаді концертмейстера кафедри хорового диригування Інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету.

01 листопада 2021 року відповідачем надано їй для ознайомлення наказ № 203-01-01 від 01 листопада 2021 р. «Про заходи щодо обов`язкової вакцинації проти СOVID -19 та відсторонення працівників від роботи з 08.11.2021 р. Згідно наказу № 203-01-01 від 01 листопада 2021 р. «Про заходи щодо обов`язкової вакцинації проти СOVID- 19 та відсторонення працівників від роботи з 08.11.2021р.» доведено до відома працівників інформацію про обов`язковість вакцинації проти СOVID -19 та зобов`язання надати керівництву докази проведення вакцинації в строк до 08.11.2021 р.

Вважає, що вакцинація проти СOVID -19, і надання інформації щодо факту її вакцинації чи невакцинації є виключно її правом, а не обов`язком згідно діючого законодавства України та міжнародних норм права, ратифікованих Україною.

Зверталася з заявами та скаргами за захистом своїх порушуваних прав як до керівника, так і в інші інстанції. Внаслідок її позиції, 08 листопада 2021 року відповідач відсторонив її (серед інших працівників, що мають таку ж чи подібну позицію) від роботи.

Відсторонення відбулось на підставі наказу Рівненського державного гуманітарного університету №284-04-01 від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення працівників РДГУ від роботи» згідно Додатку 1, Додатку 2.

Вважає наказ Рівненського державного гуманітарного університету №284-04- 1 від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення працівників РДГУ від роботи» незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Позивачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася.

Представник позивачки ОСОБА_2 адвокат Зражевська Я.О., яка діє згідно ордеру серія РН-732 №121 позов підтримала та просила задовольнити. Вважає, що не передбачене відсторонення позивачки з роботи з таких підстав, що є істотним порушенням прав її довірительки.

Представники відповідача Костишин В.С., який діє згідно довіреності, від 25.10.2021 № 01-09/1066 позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Підтримав правову позицію викладену у поданому до суду відзиві, обґрунтовуючи її долученими письмовими доказами. 01.11.2021р. було видано наказ по РДГУ № 203-01-01 «Про заходи щодо обов`язкової вакцинації проти СOVID-19 та відсторонення працівників від роботи з 08.11.2021 р.» та від 08.11.2021 видано наказ № 284-04-01 «Про відсторонення працівників РДГУ від роботи». Зазначені накази видано керуючись статтею 46 КЗпП України частиною 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 p. № 1645-ІІІ, наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підляють обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153, пунктом 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236, Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень затвердженого наказом МОЗ України від 16.09.2011 р. № 595, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби. Такі накази було належним чином доведено до відома працівників університету та зокрема позивача про що остання не заперечує. У зв`язку з принциповою позицією позивача як з приводу негативного ставлення до проведення щеплення проти хвороби СOVID-19спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 так і надання інформації закладу щодо наявності такого щеплення 08 листопада 2021 року позивач за наказом від 08.11.2021 №284-04-01 відсторонена від роботи. Позивач вважає наказ Рівненського державного гуманітарного університету 08.11.2021 №284-04-01 «Про відсторонення працівників РДГУ від роботи» незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Однією з підстав зазначеного вказує про тимчасову непрацездатність ректора університету ОСОБА_3 на момент видання наказу, проте позивачем жодним чином не підтверджено факт перебування на лікарняному ректора Постоловського P.M., натомість згідно табеля обліку робочого часу 08 листопада 2021р. ректор РДГУ перебував на роботі, а тому відповідно увесь обсяг повноважень для видачі наказу мав. Передумовою для винесення оскаржуваного наказу стали вимоги ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 416 постанови Кабінету міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» зі змінами, наказу міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням". Таким чином, вважають необгрунтованими вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, а тому заперечують наявність підстав для задоволення похідної вимоги про виплату невиплаченої заробітної плати за час відсторонення позивача від роботи. З оглянутої відповіді на відзив, вбачається, що позивач не погоджується з доводами відповідача та просить задовольнити її позов.

Ухвалою суду від 01.12.2021 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Ухвалою суду від 09.12.2021 р. прийнято позовну заяву ОСОБА_2 до розгляду, відкрите спрощене позовне провадження у справі, призначений розгляд справи з викликом сторін. Ухвалою суду від 23.02.2022 за клопотанням представника позивача адвоката Зражевської Я. О., постановлено повернути ОСОБА_2 помилково сплачений судовий збір у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 доРівненського державногогуманітарного університетупро визнанняпротиправним таскасування наказупро відстороненнявід роботи,зобов`язання виплатизаробітної платиу сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн.. 00 коп., згідно квитанції № 27 від 08.12.2021р., оригінал квитанції повернути позивачці залишивши у справі її копію. Ухвалою суду від 15.09.2022 зупинено провадження у даній справі № 569/24347/21 за позовом ОСОБА_2 до Рівненського державного гуманітарного університету провизнання протиправним та скасуваннянаказу провідсторонення відроботи , зобов`язання виплати заробітної плати, до розгляду справи № 130/3548/21 Великою Палатою Верховного Суду. Ухвалою суду від 27.03.2023 поновлено провадження у справі. Ухвалою суду на місці задоволено клопотання представника відповідача В.С.Костишина про долучення письмових доказів. Заслухавши пояснення представника позивачки , представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків. Судом встановлено, що 01 листопада 2021 року відповідачем надано ОСОБА_2 для ознайомлення наказ № 203-01-01 від 01 листопада 2021 р. «Про заходи щодо обов`язкової вакцинації проти СOVID -19 та відсторонення працівників від роботи з 08.11.2021 р. Згідно наказу № 203-01-01 від 01 листопада 2021 р. «Про заходи щодо обов`язкової вакцинації проти СOVID- 19 та відсторонення працівників від роботи з 08.11.2 0 21р.» доведено до відома працівників інформацію про обов`язковість вакцинації проти СOVID -19 та зобов`язання надати керівництву докази проведення вакцинації в строк до 08.11.2021 р. Внаслідок відмови позивачки від вакцинації, 08 листопада 2021 року відповідач відсторонив її (серед інших працівників, що мають таку ж чи подібну позицію) від роботи. Відсторонення відбулось на підставі наказу Рівненського державного гуманітарного університету № 284-04-01 від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення працівників РДГУ від роботи» згідно Додатку 1, Додатку 2, з яким було ознайомлено позивачку та вручено їй його копію. Встановлено, що згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 ,18.09.1999 року була прийнята на посаду концертмейстра кафедри хорового диригування РДГУ. Також встановлено, що ОСОБА_2 зверталася за захистом своїх прав із заявами та скаргами до Управління Держпраці у Рівненській області та до комісії з трудових спорів Рівненського державного гуманітарного університету. Судом оглянуті письмові докази: копія наказу № 203-01-01 від 01 листопада 2021 року «Про заходи щодо обов`язкової вакцинації проти COVID-19 та відсторонення працівників від роботи з 08.11.2021 р.»; копія наказу № 284-04-01 від 08 листопада 2021 року «Про відсторення працівників РДГУ від роботи»; Додаток 1 до наказу № 284-04-01 від 08 листопада 2021 року «Список працівників Рівненського державного гуманітарного університету, які відсторонюють роботи з 08 листопада 2021 року»; Копія додатку № 1 до наказу №284-04-01 від 08 листопада 2021 року щодо інших працівників - 2 арк; копія трудової книжки позивачки; довідка про доходи за шість місяців (з травня 2021 року по жовтень 2021 р.; заява на ім`я ректора Рівненського державного гуманітарного університету Постоловського P.M. та письмові пояснення до заяви від 12.11.2021 р.; заява до профспілкової організації РДГУ від 12.11.2021 р.; скарга про порушення прав та свобод працівника начальнику Управління Держпраці у Рівненській області Наконечному Ю. М. від 12.11.2021; заява про переведення на дистанційну роботу від 12.11.2021 р; відповідь з Департаменту освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації від 11.11.2021 № 501/21; відповідь з Департаменту освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації від 15.11.2021 № 501/21; відповідь ректора РДГУ від 16.11.2021 № 01-09/1140; відповідь ректора РДГУ від 18.11.2021 № 01-09/1155; відповідь ректора РДГУ від 24.11.2021 № 01-09/1152; відповідь ректора РДГУ від 24.11.2021 № 01-09/1172; результат аналізу №3288 від 04.11.2021 щодо наявності у позивачки антитіл на COVID-19; витяги з мед картки позивачки; копія довідки до Акта огляду МСЕК № 0193144 на ім`я ОСОБА_4 з якої вбачається, що позивачка має другу групу інвалідності по онко з 29.11.11; копія табеля обліку використання робочого часу та підрахування заробітку за листопад 2021 р. (ректорат, керівники структурних підрозділів, яким підтверджено що 08.11.2021 ректор був на роботі); копія додатку 1 до Наказу по РДГУ від 01.11.2021 року № 203-01-01 «Про заходи щодо обов`язкової вакцинації проти COVID-19». Як встановлено судом, Наказом по РДГУ від 01.03.2022 року №35-04-01 зупинена дія наказу по РДГУ від 08.11.2021 року № 284-04-01 «Про відсторонення працівників РДГУ від роботи». Отже, згідно зазначеного наказу РДГУ відновив право працівників.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Наказ від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», набрав чинності 08.11.2021 року.

Наказом МОЗ № 380від 25.02.2022 дію Наказу від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» зупинено до завершення воєнного стану в Україні.

Суд вважає загальновідомим той факт, що щеплення від COVID-19 не виключає захворювань на цю хворобу, враховуючи також кількість підвидів (мутацій) цього штаму.

Судом встановлено той факт, що ВООЗ визначила як необхідність та застосування вакцин, які зареєстровані та підтверджені для застосування в Україні, як безпечні та ефективні в умовах світової пандемії COVID-19.

Для вакцинації заявника та інших осіб в місто Рівне до пунктів щеплень доставлені саме вакцини, які рекомендовані ВООЗ: Pfazer, Moderna, Novavax, AstraZeneka, CoronaVaC, Sinovac.

Суд зауважує, що вакцини: Pfazer, Moderna, Novavax, AstraZeneka, CoronaVaC, Sinovac не є лікарськими засобами, та не застосовуються при лікуванні COVID-19, застосовуються виключно з профілактичною метою (як профілактична програма).

В силу ч. 3 ст. 82 ЦПК України, обставини, визнані судом загальновідомими не потребують доказування.

Слід зазначити, що до компетенції суду не належить робити висновки щодо користі або шкідливості щеплень від COVID-19 та його видів (штамів). А також правомірності винесення Постанови КМУ N 1236 від 19.12.2020 року,Наказу МОЗ N 2153 від 04.10.2021 року,Наказу МОЗ N 3018 від 24.12.2020 року.

Конституціяє законом прямої дії, в силу ст.ст.3,6,8,19,28,43,49,55,56,64,68 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини і громадянина є природними та невід`ємними, надані їй від народження, визнаються найвищою цінністю і не мають вичерпного характеру.

Право на працю - одне з фундаментальних прав людини, встановлене міжнародно-правовими актами й визнане міжнародним співтовариством. Воно належить до групи соціально-економічних прав і в загальному сенсі відбиває потребу людини створювати і здобувати джерела існування для себе та своєї сім`ї, реалізовувати власний творчий потенціал, виражати свою особистість.

Згідно ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, ухвалений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 2200А (XXI) від 16 грудня 1966 року, набув чинності 3 січня 1976 року, який Україна ратифікувала 12 листопада 1973 року, та який є частиною національного законодавства України, держави, що беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що охоплює право кожної людини на отримання можливості заробляти на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується, і зроблять належні кроки для забезпечення цього права.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої ідругої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року N 6-р (II)/2019).

Статтею 5-1 КЗпП Українипередбачені гарантії працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, однією з яких є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Правові підстави відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим органом визначеністаттею 46 КЗпП України.

Так, відповідно достатті 46 КЗпП Українивідсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Суд наголошує, що дана стаття надає право роботодавцю відсторонити працівника від роботи за певних обставин, проте не встановлює обов`язок це робити.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонення.

Законодавством про працю не передбачена така підстава для звільнення або відсторонення від посади, як відсутність у працівника щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 або відмова від вакцинації.

Таким чином, відсторонення працівників у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень від інфекційних хвороб до яких віднесено Законом дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, відбувається тільки у порядку, встановленому ЗАКОНОМ та ніяк підзаконним актом, чи наказом керівника міністерства, підприємства чи організації тощо.

Разом з тим за змістом статті 46КЗпП України допускаєтьсявідсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Така позиція викладена в постановах Верховного Суду у справах N 185/676/18 та N 761/12073/18.

У відповідності до правової позиції Конституційного Суду України, яка викладена у рішенні великої палати КС України від 28.08.2020 р. по справі за N 1-14/2020 (230/20), за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідностіКонституції України(конституційності) окремих положень постанови КМ України "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", положень частини першої, третьоїст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев`ятого п. 2 розділ II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" зазначається, що згідно зі ст. 64Конституції України, права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієїКонституції.

Конституційний Суд України наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначенихКонституцією України.

Таке обмеження може встановлюватися виключно законом актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить ст.ст.1,3,6,8,19,64 Конституції України.

На час видання оспорюваного наказу, в Україні не було введено ані воєнного, ані надзвичайного стану, а тому на думку суду, є безпідставними вимоги до загальної вакцинації без згоди (пріоритет людини) особи.

14.12.2022 р. розглянуто справу № 130/3548/21, прийнято Постанову Великою Палатою Верховного Суду, яка набрала законної сили 14.12.2022р. у якій викладена наступна позиція.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами.

З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

14.2.Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширеннякоронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих наCOVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

14.3.За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно доПереліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

14.4.Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

14.5.Суди встановили, щопозивачка є працівником АТ «Укрзалізниця» з 2011 року та обіймає посаду чергової по переїзду4 розряду виробничого підрозділу «Жмеринська дистанція колії» регіональної філії «Південно-Західна залізниця». Формально вона належала до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню відCOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

14.6.Відповідно до листа від 26 листопада 2021 року ОСОБА_1 була ознайомлена з необхідністю обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. Також позивачка була повідомлена про необхідністьнадання її керівнику не пізніше 08 грудня 2021 року документа, який підтверджує проведену вакцинаціюпроти COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або надання висновку лікаря щодо наявності протипоказань для проведення такого щеплення за формою № 028-1/о, виданого закладом охорони здоров`я. 14.7.Згідно з наказом виробничого підрозділу «Жмеринська дистанція колії» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця»від 10 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи» відсторонено ОСОБА_1 , чергову по переїзду 4 розряду 3-го околодку, від роботи з 11 грудня 2021 року до усунення нею причин відсторонення через ненадання підтверджуючого документа про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або копії медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19. На час відсторонення нарахування заробітної плати (середнього заробітку) не здійснювалося. 14.8.Застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 таЗаконом № 1645-ІІІзаходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки. 14.9.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але йоцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:-кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);-форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;-умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. Щодо правового регулювання на національному рівні питання відсторонення працівників у зв`язку з відсутністю у них щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-СоV-2.

Статтею 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Таким чином, дана стаття передбачає обов`язкові щеплення проти окремих видів інфекційних хвороб. При цьому в даному переліку не міститься посилання на обов`язкове щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Частиною 2 статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Так, цією нормою передбачено запровадження обов`язкових профілактичних щеплень проти інших відповідних інфекційних хвороб, проте це повинно відбуватися виключно в порядку, встановленому законом.

Частинами 3 та 4 цієї статті передбачено, що у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Таким чином, аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань.

Положення п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" зобов`язують підприємства, установи і організації усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом МОЗ України від 16.09.2021 року N 595 "Про порядок проведення профілактичних щеплень в України та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів" затверджено Календар профілактичних щеплень в Україні.

У пункті 1 Календаря профілактичних щеплень в Україні (далі-Календар) передбачено, що Календар-нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. Цей Календар включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз. Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Календар профілактичних щеплень в Україні не містить обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19.

В оспорюваному наказі № 284-04-01 від 08.11.2021 року відсутні, як на підставу його винесення, посилання на подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи. Вказана норма права передбачає таку можливість щодо осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. В той же час МОЗ України не затверджувало на даний час переліку інфекцій, ухилення щеплення від яких може бути підставою для відсторонення від роботи.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року N 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" визначено, що на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення:

1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. N 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб " та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України Про оплату праці та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 N 2153, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за N 1306/36928 (далі - Наказ МОЗ N 2153).

Пунктом 3 Наказу МОЗ N 2153 визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", а саме у частині шостій зазначено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Іншого порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший закон не містять. Не містить цей закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов`язкових профілактичних щеплень, аніж відібране лікарем письмове підтвердження особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" передбачено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, коклюш, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Відтак, в правовому аспекті цієї норми закріплено та обумовлено процедуру відсторонення працівника від роботи, відповідно до якої виникнення права у роботодавця на відсторонення працівника від роботи відбувається тільки при наявності необґрунтованої відмови особи за поданням відповідної, тобто уповноваженої посадової особи державної санітарно- епідеміологічної служби.

Таким чином, в разі надання працівником обґрунтованої відмови, відсутні підстави у посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби для подання, а у роботодавця права на відсторонення працівника від роботи.

Окрім тогоЗаконне містить поняття "необґрунтована відмова від щеплення", як і не містить вказівок в якому вигляді подається зазначена відмова і в який орган.

Відтак, особа на свій розсуд обирає форму відмови та орган для її подання і жодна посадова особа, у зв`язку з відсутністю в Законі поняття необґрунтованої відмови немає права надавати їй будь-яку кваліфікацію, так як сама відмова в межах права повинна містити лише ознаки письмового чи усного обґрунтування.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 слід відмовити у визнанні протиправним наказу № 284-04-01 від 08.11.2021 "Про відсторонення працівників РДГУ від роботи", оскільки даний наказ стосується працівників РДГУ, а не є індивідуальним актом по відношенню до ОСОБА_2 .

Європейська хартія прав пацієнтів у статті 6 гарантує кожному право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров`я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів.

Конституція України(статті 32 і 34) тастатті 285 і 286 ЦК України гарантуютьці права на національному рівні.

Основи законодавства України про охорону здоров`я(Закон України від 19.11.92 р. (статті 391, 40, 78 ("г") стверджують, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

Відповідно до статті 11Закону України "Про інформацію"не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Враховуючи приведені нормативно-правові акти, визначення терміну "профілактичні щеплення", приведеного у статті 1Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", суд вважає, що під дію статті 11Закону України "Про інформацію"підпадають будь-які медичні відомості/втручання/маніпуляції/діагнози тощо.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

За таких обставин, вимога відповідача до позивача надати відомості, що стосуються наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, є порушенням вимог статті 19Конституції України, права позивача на конфіденційність та повагу до її приватного життя.

Окрім того при відсутності протипоказань до вакцинації від COVID-19, позивач позбавлений можливості заробляти собі на життя, відтак, його поставлено в гірше становище, ніж мають інші працівники колективу, які не вакциновані, але мають протипоказання до вакцинації. Через відсутність інформації про щеплення чи наявність протипоказань до вакцинації відповідач відсторонив позивача від роботи без збереження заробітної плати. Тоді як інші колеги, які мають протипоказання до вакцинації, можуть безперешкодно працювати і від них навіть не вимагається робити тест на перевірку наявності у них вірусу.

Поряд із цим, Наказ МОЗ від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» набув чинності 08.11.2021 року.

Отже, лише з дати набрання чинності Наказом МОЗ від 04.10.2021 року № 2153, а саме з 08.11.2022 року у позивача міг виникнути обов`язок пройти профілактичне щеплення протягом розумного строку, а у відповідача лише з дати набрання чинності Наказом № 2153 виникає право вчинення дій на його виконання.

Пунктом 1 ст. 92Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1статті 92Конституції, таке втручання дозволено виключно законами України.

Відповідно до ст. 17Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантуєкожному право на повагу до його приватного i сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом, і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної i громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав i свобод інших осіб.

Право на оплачувану працю є елементом приватного життя, оскільки робота і заробіток забезпечує приватні життєві потреби позивача; з цих міркувань зазначене право захищається ст. 8 Конвенції, а тому втручання в нього держави повинно одночасно відповідати всім трьом критеріям ЄСПЛ: законності, законної (легітимної) мети і пропорційності (справедливого балансу); таке втручання визнається ЄСПЛ неправомірним, якщо хоча б одного з критеріїв дотримано не було.

Згідно з встановленою прецедентною практикою, процес прийняття рішень, що веде до втручання, повинен бути справедливим та таким, що забезпечує належну повагу інтересів, гарантованих особі згідно зі статтею 8 (Buckley проти Сполученого Королівства, § 76).

Суд неодноразово стверджував, що будь-яке втручання державного органу у право особи на повагу до приватного життя та кореспонденції має здійснюватися у відповідності до закону. Цей вираз не лише вимагає дотримання внутрішнього законодавства, але також має відношення до якості цього закону, вимагаючи його сумісності з принципом верховенства права (Halford проти Сполученого Королівства, § 49).

В даному випадку суд констатує, що відсторонивши позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, та надання відповідних доказів, відповідач фактично поклав на нього обов`язок вчинити дії, які не визнані державою як примусові за законом. З наведених судом нормативних актів вбачається, що вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов`язкова, ні як обов`язкове профілактичне щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Станом на дату розгляду справи, Наказом МОЗ «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153» від 25.02.2022 року № 380 зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, до завершення воєнного стану в Україні».

Таким чином, дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 було зупинено, при цьому, внесення змін чи втрати чинності нормативних актів відповідно до яких було видано наказ МОЗ № 2153 від 04.10.2021 року не відбулось.

Відтак, з урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що втручання в права позивача, зокрема гарантій встановлених ст. 8 Конвенції, відбулось без необхідного дотримання критеріїв, визначених ЄСПЛ, а саме законності, законної (легітимної) мети і пропорційності (справедливого балансу). Відтак, таке втручання визнається неправомірним.

Усвоєму листі від 24.12.2021 року № 3223/0/208-21 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду від 24.12.2021 року № 3223/0/208-21 зазначив, що наразі немає жодної правової позиції ЄСПЛ щодо відсторонення від роботи працівника у зв`язку з відсутністю в нього щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, практики Верховного Суду у справах про відсторонення від роботи працівника через відсутність щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наразі також немає. Водночас у рішенні від 08 квітня 2021 року у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки[GC]заява № 47621/13, і 5 інших) ЄСПЛ вкотре зазначив, що обов`язковість щеплень є втручанням у Право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити:

1) чи є втручання виправданим відповідно до закону;

2) чи має воно на меті законні цілі;

3) чи були вони виправданими в демократичному суспільстві.

Суд вважає, що при прийнятті рішення щодо відсторонення ОСОБА_2 від роботи було ухвалено формально, без урахування наявної інформації про захворювання позивачки про що позивачка зазначила у Додатку № 1 до наказу і що підтверджується медичними документами. Також, відповідач, знаючи про те, що ОСОБА_2 перехворіла на ковід, не врахував дану обставину , не пересвідчився у тому, чи є нагальна необхідність проведення щеплення після перенесеного захворювання.

За наведених обставин, суд вважає що слід визнати протиправним та скасувати у Додатку № 1 Списку працівників Рівненського державного гуманітарного університету, які відстороняються від роботи з 08.11.2021р. до наказу № 284-04-01 від 08.11.2021 "Про відсторонення працівників РДГУ від роботи" - відсторонення ОСОБА_2 концертмейстра кафедри хорового диригування.

За змістом ч. 2ст. 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У пункті 10постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.99 N 13зазначено, що якщо буде встановлено, що на порушеннястатті 46 КЗпПроботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

Оскільки, суд прийшов до висновку, що мало місце порушення трудового права позивачки при вирішенні питання щодо відсторонення її від роботи , тому суд вважає, що вимога про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи підлягає до задоволення частково. Слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_2 заробітну плату за період з 08.11.2021 року по 01.03.2022 року, а саме з дня відсторонення від роботи до дня прийняття відповідачем наказу про зупинення дії оспорюваного наказу, так як на думку суду між відповідачем та позивачем після 01.03.2022 року виникли інші обставини, що випливають з трудових правовідносин.

Позовна заява містить дві самостійні позовні вимоги: скасування наказу за яку позивачка сплатила судовий збір в сумі 908,00 грн. на виконання; та вимога про стягнення заробітної плати, від сплати судового збору за яку позивачка звільнена.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір, від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Щодо вимоги позивачки про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне. Статтею 137ЦПКУкраїни визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу. Відповідно до вимог вказаної статті витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

На підтвердження факту понесених судових витрат, позивачкою надано копію акту приймання передачі виконаних робіт та наданих послуг адвокатом Коноваловою А.В. за договором про надання правової допомоги № 34-11-2/21 від 23.11.2021 р. на суму 1500 грн. та копію квитанції про внесення авансу на банківський рахунок адвоката Коновалової А.В. на суму 600 грн, а відтак суд вважає, що понесені витрати на правничу допомогу за надання консультації та підготовку позовної заяви в сумі 600,00 грн. підлягають до стягнення з відповідача на користь позивачки. Таким чином,відповідно дост.141ЦПК,понесені позивачкоюсудові витратина загальнусуму 1508,00грн.підлягають достягнення звідповідача накористь позивачки,які складаютьсяз судовогозбору запред`явлення позову908,00грн.та 600,00грн.витрати направничу допомогу. Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що судові витрати в розмірі 1508,00 грн. . необхідно стягнути з відповідача на користь позивача, та стягнути з відповідача у прибуток держави судові витрати в розмірі 908 грн. 00 коп. за позовну вимогу про стягнення заробітної плати. Керуючись положеннями ст.ст. 3,6,8,19,24, 25, 27, 28,29, 40, 43, 47,49,51, 52, 55-59, 60-64,68, 92 Конституції України,ст.ст.5-1,21,46КЗпП України,Законом України"Прозабезпечення санітарногота епідемічногоблагополуччя населення", керуючись ст.ст.12,81,141,264-268,273, 354, 355ЦПК України,суд , в и р і ш и в: Позовну заяву ОСОБА_2 о Рівненського державного гуманітарного університету про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплати заробітної плати, задовольнити частково. Відмовити ОСОБА_2 у визнанні протиправним наказу № 284-04-01 від 08.11.2021 "Про відсторонення працівників РДГУ від роботи" . Визнати протиправним та скасувати у Додатку № 1 Списку працівників Рівненського державного гуманітарного університету, які відстороняються від роботи з 08.11.2021р. до наказу № 284-04-01 від 08.11.2021 "Про відсторонення працівників РДГУ від роботи" - відсторонення ОСОБА_2 концертмейстра кафедри хорового диригування. Зобов`язати Рівненський державний гуманітарний університет нарахувати та виплатити ОСОБА_2 заробітну плату за період з 08.11.2021 року по 01.03.2022 року. Стягнути з Рівненського державного гуманітарного університету на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати в сумі 1508 (одна тисяча п`ятсот вісім) грн. 00 коп. Стягнути з Рівненського державного гуманітарного університету судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. у прибуток держави. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 . Відповідач: Рівненський державний гуманітарний університет, місцезнаходження: 33028 м.Рівне, вул. Ст.Бандери, 12, Код ЄДРПОУ 25736989. Повний текстрішення виготовлено04.12.2023 Суддя О.В.Панас