Рішення

від 01.12.2023 по справі 761/11989/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/11989/23

Провадження № 2/761/6800/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Габунії М.Г.,

за участі:

представника відповідача: Сидоренко Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа: Первинна профспілкова організація Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про скасування наказу в частині, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

06 квітня 2023 року до суду надійшла зазначена позовна заява.

В позовних вимогах позивач просить:

-визнати незаконним та скасувати пункт 2 наказу ДП «АМПУ» від 30.08.2022 року №223-к «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 »;

-стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 30.08.2022 року по день фактичного допуску до роботи з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів;

-стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 19 000,00 грн.

Вимоги позову обгрунтовані тим, що з 2014 року позивач перебуває у трудових відносинах з ДП «Адміністрація морських портів України».

Указом Президента України від 24.04.2022 № 64/2022, виданим відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», на території України введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який діє на теперішній час, до його припинення або скасування.

Наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року № 84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» (зі змінами), погодженого з Первинною профспілковою організацією працівників ДП «АМПУ», встановлено початок простою в апараті управління ДП «АМПУ» з 08 год. 30 хв. 01 березня 2022 року - до припинення або скасування воєнного стану в Україні. У подальшому строк дії воєнного стану продовжувався, він діє і дотепер.

Незважаючи на зазначене, на підставі наказу ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 року № 223-к «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_2 » припинено з 30 серпня 2022 року простій, встановлений позивачу наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року № 84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» (зі змінами) та відповідно до пункту другого наказу ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 року № 223-к призупинено з 23 вересня 2022 року дію трудового договору, укладеного з позивачем, до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

На думку позивача, пункт другий наказу ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 року № 223-к, в частині призупинення дії трудового договору є незаконним, суперечить вимогам статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки у обох сторін трудових відносин була та є можливість виконувати обов`язки, а тому у ДП «АМПУ» були відсутні підстави для призупинення дії трудового договору, укладеного з позивачем. Позивач вважає, що вона має право на отримання належної їй суми заробітної плати за період незаконного призупинення дії трудового договору.

Окрім того, зазначила, що відповідно до наказу ДП «АМПУ» від 01.09.2022 № 264-к «Про припинення простою та запровадження дистанційної роботи працівників апарату управління» ДП «АМПУ», з 05.09.2022 припинено простій, встановлений наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року № 84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з веденням воєнного стану в Україні» (зі змінами), погодженого з Первинною профспілковою організацією працівників ДП «АМПУ», для 43 працівників апарату управління ДП «АМПУ», серед яких значиться, зокрема 3 працівники юридичного департаменту апарату управління ДП «АМПУ».

Позивач також звернула увагу, що підприємство працювало у період простою, окремі працівники апарату управління та філій ДП «АМПУ» залучались до роботи як дистанційно, так і за основним місцем роботи. Звернула позивач увагу суду на той факт, що вона не залучалась до роботи дистанційно, хоча має можливість та готова виконувати роботу. Окрім того, вказувала, що деякі працівники апарату управління виведені з простою на повноцінну роботу на своєму основному робочому місці в адміністративній будівлі ДП «АМПУ».

Таким чином, на переконання позивача, у ДП «АМПУ» відсутні будь-які законні підстави для призупинення дії трудового договору, укладеного з позивачем. Призупинення дії трудового договору є зміною умов трудового договору та оплати праці, а тому зміна умов договору та оплати праці шляхом призупинення дії трудового договору між позивачем та ДП «АМПУ» потребує отримання попередньої згоди від профспілки відповідно до п.8.1.8.Колективного договору.

Крім того, позивач зазначає, що діями відповідача спричинена моральна шкода, яка має бути стягнута з відповідача на користь позивача.

25.04.2023 року до суду надійшов відзив відповідача на заявлені вимоги в якому представник просить відмовити в задоволенні заявлених вимог. Як зазначає представник відповідача, з початку військової агресії позивач перебуває за межами території України. Згідно з положеннями постанови Кабінету міністрів України від 26.04.2022 року №481 «Деякі питання організації роботи працівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки на період воєнного стану» робота працівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки на період воєнного стану за межами України допускається лише у разі службового відрядження, оформленого в установленому порядку. Перебуваючи в простої з 01.03.2022 року, ОСОБА_1 не перебувала за межами України в службовому відрядженні. Також представник зазначає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права так як трудові відносини між сторонами не припинені. Позивач звернувся до неналежного відповідача щодо вимог про стягнення середнього заробітку у відповідності до ст.15 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Так як призупинено трудовий договір у зв`язку з військовою агресією, відповідач не має нести майнову відповідальність. Положення КЗпП України передбачають чіткі випадки в яких може бути стягнуто середній заробіток - ст.235, 236 КЗпП України.

Також представник зауважує, що в діях відповідача немає порушень п.8.1.8Колективного договору, оскільки призупинення дії трудового договору не припиняє трудових відносин, не змінює істотних умов праці, не вимагає погодження з профспілковою організацією. На правовідносини які виникли між сторонами не поширюються положення статті 32 КЗпП України.

Крім того, представник зазначив, що позивач з пропущенням встановленого ст.233 КЗпП України строку звернулася до суду з цим позовом.

04.05.2023 року до суду надійшли пояснення третьої особи щодо заявлених вимог в яких третя особа просить задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . У поясненнях третя особа фактично повторила обгрунтування підстав звернення до суду з позовом ОСОБА_1

07.05.2023 року до суду надійшла відповідь на відзив в якій позивач зазначає, що вона до 23.07.2022 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до виповнення трирічного віку, не подавала заяву про дострокове припинення відпустки. В подальшому наказами від 11.07.2022 року №93 та від 22.08.2022 року №125 їй була надана відпустка без збереження заробітної плати. Відповідач не довів належними доказами необхідність призупинення дії трудового договору. Позивач зазначає, що середній заробіток має бути стягнуто по 29.12.2022 року.

Заперечення на відповідь на відзив до суду не надходили.

В судовому засіданні, яке відбулось 20.11.2023 року представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві. Також представник пояснила, що середній заробіток має бути стягнутий по 29.12.2022 року.

Уповноважений представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, вислухавши сторони, врахувавши їх процесуальні заяви, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач перебуває у трудових відносинах з Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ») та займає посаду провідного юрисконсульта відділу загально-правової роботи управління організації правової роботи юридичного департаменту апарату управління.

Наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року № 84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» (зі змінами на підставі наказу №85-к від 28.02.2022 року) встановлено початок простою в апараті управління ДП «АМПУ» з 08 год. 30 хв. 01 березня 2022 року - до припинення або скасування воєнного стану в Україні.

В той же час з матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу від 08.10.2019 року ОСОБА_1 перебувала до 22.07.2022 року у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку; з 23.07.2022 року по 22.08.2022 року на підставі наказу №93 від 11.07.2022 року та з 23.08.2022 року по 22.09.2022 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати на підставі наказу №125 від 22.08.2022 року

Наказом ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 року №223-к «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » припинено з 23 вересня 2022 року простій, встановлений наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року № 84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» (зі змінами) провідному юрисконсульту відділу загально-правової роботи управління організації правової роботи юридичного департаменту апарату управління ОСОБА_1 (пункт 1) та призупинено з 23 вересня 2022 року дію трудового договору, укладеного з нею, до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні (пункт 2).

Наказом №487 від 29.12.2022 року з 11.01.2023 року відновлено дію трудового договору, укладеного з ОСОБА_1 . Позивач мала стати до роботи з 11.01.2023 року.

Однак ОСОБА_1 не приступила до виконання власних трудових обов`язків згідно з трудовим договором.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 29.01.2022 року по 29.01.2023 року та з 01.02.2023 року по 03.03.2023 року була непрацездатна на підтвердження чого були надані листи непрацездатності на території Німеччини. Вказані обставини сторони не заперечували.

З 15.05.2023 року по 03.07.2023 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати на підставі наказу №85 від 15.05.2023 року; з 04.07.2023 року по 16.08.2023 року позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати як особа, яка виїхала за межі території України, на підставі наказу №135 від 04.07.2023 року; з 17.08.2023 року по 07.02.2024 року ОСОБА_1 перебуває у відпустці без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою у домашньому догляді за дитиною до досягнення нею п`ятирічного віку.

Предметом доказування у даній справі є законність пункту 2 наказу ДП «АМПУ» від 30.08.2022 № 223-к «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору із ОСОБА_1 » в частині призупинення з 23 вересня 2022 року дії трудового договору, укладеного із ОСОБА_1 , до відновлення можливості виконувати нею роботу, але не пізніше наступного дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні; стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 23.09.2022 по 29.12.2022 року з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, а також стягнення 19 000,00 грн. моральної шкоди.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), Законів України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

Разом з тим, відповідно до ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дій цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 26, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 62 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Наступними Указами Президента України продовжено строк дії воєнного стану в Україні, який діє і на момент розгляду справи судом.

Згідно з пунктом 3 вказаного Указу Президента України, у зв`язку з введенням воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», регулюються Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану від 15.03.2022 № 2136-ІХ, зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2023 № 2352-ІХ (далі - Закон № 2136-ІХ).

Статтею 1 Закону № 2136-ІХ передбачено, що цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

В частинах 2, 3 статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Частиною першою статті 13 Закону № 2136-ІХ , в редакції чинній на момент видачі оспорюваного наказу, визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 2136-ІХ главу ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З огляду на викладене, положення Закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю України - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону № 2136-ІХ, також можуть та/або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону № 2136-ІХ призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням), в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.

Відповідно до частини 4 статті 13 Закону № 2136-ІХ відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Таким чином, Закон № 2136-ІХ надав роботодавцю та працівнику право ініціювати призупинення дії трудового договору на строк не більше ніж період дії воєнного стану, що не припиняє трудових відносин, у зв`язку з чим, заробітна плата, гарантійні та компенсаційні виплати працівнику не виплачуються.

Разом з тим, положення частини першої статті 13 Закону № 2136-ІХ надають право ініціювати призупинення дії трудового договору за певних умов. Такими умовами призупинення дії трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надавати роботу, а працівником виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливість роботодавцем надавати роботу, так і неможливість виконувати роботу працівником.

Отже, спеціальна норма Закону № 2136-ІХ передбачає право сторін ініціювати призупинення дії трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи сторонами трудового договору. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надавати роботу працівнику, а працівник не може виконувати роботу. Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін ініціювати призупинення дії трудового договору, не є достатньою, оскільки для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачають таке право.

Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надавати роботу працівнику, в свою чергу, працівник не може виконувати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення дії трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівника умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Тому за умов, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

Аналізуючи вказані вище норми, суд приходить до висновку, що призупинення трудового договору у даному випадку було можливе за наявності наступних умов: відсутність у роботодавця можливості для надання роботи працівнику у зв`язку з військовою агресією проти України та (або) відсутності у працівника можливості/бажання виконання роботи у зв`язку з військовою агресією проти України.

Як встановлено під час судового засідання, позивач не вчиняла будь-яких дій для повідомлення відповідача про її можливість та бажання виконувати роботу. Враховуючи що після закінчення відпустки по догляду за дитиною вона двічі направляла через месенджери (не особисто, не через засоби поштового зв`язку) заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати. Крім того, представник позивача в судовому засіданні визнала ту обставину, що з 24.02.2022 року позивач перебувала на межами території України у зв`язку з військовою агресією.

Таким чином позивач не надала суду доказів, що у неї у зв`язку з військовою агресією проти України була можливість та бажання виконувати роботу, позивач не довела належними та допустимим доказами того, що вона після закінчення чергової відпустки фактично приступила до виконання роботи, визначеної її посадовими обов`язками, та виконувала її.

Крім того, суд бере до уваги, що навіть після відновлення трудового договору позивач не приступила до виконання трудових обов`язків, тривалий час була непрацездатна, що підтверджується копією листків непрацездатності, а в подальшому звернулась із заявою про надання відпустки по догляду за дитиною до виповнення п`ятирічного віку.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й дозволеного матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі у дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлювання своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, у даному випадку судом має дослідитися питання, зокрема, чи були у відповідача підстави для видачі оспорюваного наказу у зв`язку із неможливістю саме відповідачем надавати роботу позивачу у зв`язку з військовою агресією проти України.

Відповідно до Статуту ДП «АМПУ» (нова редакція), затвердженого наказом Мінінфраструктури від 14.01.2022 № 14 (далі - Статут), ДП «АМПУ» є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, створене відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 березня 2013 року № 133 «Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту» та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України (далі - Уповноважений орган управління) (пункт 1).

ДП «АМПУ» створено з метою, передбаченою статтею 15 Закону України «Про морські порти України», та встановленими чіткими цілями згідно з Порядком встановлення чітких цілей діяльності для державних унітарних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09 листопада 2016 року № 1052 (пункт 5).

ДП «АМПУ» є юридичною особою публічного права. Права та обов`язки юридичної особи Підприємство набуває з дня його державної реєстрації, яка здійснюється відповідно до вимог законодавства України (пункт 10).

Згідно пункту 41 Статуту вбачається, що управління ДП «АМПУ» здійснює Голова Підприємства, який самостійно, в межах своєї компетенції, вирішує питання діяльності Підприємства, за винятком тих, що віднесені законодавством України та/або цим Статутом до компетенції наглядової ради Підприємства та/або Уповноваженого органу управління.

Пунктом 38 Статуту визначено, що управління ДП «АМПУ» здійснюється відповідно до законодавства та цього Статуту.

Так, відповідно до пункту 42 Статуту Голова ДП «АМПУ» призначає на посаду та звільняє з посади працівників Підприємства відповідно до штатного розпису Підприємства; видає накази, розпорядження, інструкції та інші акти (рішення, доручення тощо) і дає вказівки, що відповідають вимогам законодавства України та є обов`язкові до виконання для всіх працівників, у тому числі структурних та відокремлених підрозділів ДП «АМПУ».

При цьому, відповідно до пункту 77 Статуту основним показником фінансових результатів господарської діяльності ДП «АМПУ» є прибуток.

Чистий прибуток ДП «АМПУ», який залишається після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат, витрат на оплату праці, оплати відсотків по кредитах банків, сплати передбачених законодавством України податків та інших платежів до бюджету та відрахувань у цільові та інші фонди, залишається у повному його розпорядженні та використовується відповідно до законодавства України.

Таким чином, ДП «АМПУ» самостійно без залучення коштів державного бюджету здійснює оплату праці працівників підприємства. При цьому такі кошти ДП «АМПУ» отримує від комерційної діяльності, а не з державного бюджету.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.04.2022 № 256 «Про закриття морських портів», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2022 за №470/37806, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та неможливістю здійснення обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та інших пов`язаних з цим видів господарської діяльності, робіт, забезпечення належного рівня безпеки судноплавства, дотримання вимог міжнародних договорів України, забезпечення охорони навколишнього природного середовища, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», статті 5 Закону України «Про морські порти України», Порядку відкриття та закриття морських портів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 року № 495, на підставі подання ДП «АМПУ» від 28.04.2022 № 850/10- 01-01/Вих, погодженого Державною службою морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України від 28 квітня 2022 року, - закрито морські порти Бердянськ, Маріуполь, Скадовськ, Херсон з дня набрання чинності цим наказом до відновлення контролю над зазначеними морськими портами. Наказано ДП «АМПУ» забезпечити внесення відомостей до Реєстру морських портів України, Державній службі морського та внутрішнього водного транспорту і судноплавства України, підприємствам, установам, організація, що входять до сфери управління Міністерства інфраструктури України привести власні акти у відповідність до цього наказу.

Позивачем у межах розгляду даної справи не оскаржується наказ Міністерства інфраструктури України від 28.04.2022 № 256 «Про закриття морських портів», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.04.2022 за №470/37806.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про доведеність того факту, що закриття частини морських портів, таких як Бердянськ, Маріуполь, Скадовськ, Херсон, яке відбулося саме у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, вплинуло на фінансовий стан підприємства, яке згідно Статуту діє як державне комерційне підприємство та отримує прибуток від своєї господарської діяльності, одними з видів якої є вантажний морський транспорт, пасажирський морський транспорт, транспортне оброблення вантажів, вантажний автомобільний транспорт, надання в оренду вантажних автомобілів, надання в оренду водних транспортних засобів і т.д.

При цьому, факт неможливості здійснення обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та інших пов`язаних з цим видів господарської діяльності, робіт, забезпечення належного рівня безпеки судноплавства, дотримання вимог міжнародних договорів України, забезпечення охорони навколишнього природного середовища у морських портах Бердянськ, Маріуполь, Скадовськ, Херсон, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, безумовно свідчить про зменшення обсягу роботи, яку Державне «АМПУ» могло надавати своїм працівникам.

Таким чином, під час судового розгляду було встановлено, що у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України відбулося закриття частини морських портів України, що у свою чергу значно скоротило обсяг господарської діяльності Державного підприємства «АМПУ».

Дані обставини свідчать про неможливість забезпечення роботою усіх своїх працівників Державним підприємством «АМПУ» відповідно до їх посадових обов`язків.

При цьому, суд вважає доведеним причинно-наслідковий зв`язок між збройною агресією російської федерації проти України та видачею відповідачем Наказу «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » від 30.08.2022 №223-к із підстав наведених судом вище, а тому приходить до висновку, що відповідач правомірно видав оспорюваний наказ.

Окрім цього, суд не приймає до уваги посилання позивача на ту обставину, що призупинення трудових договорів відбулося лише з частиною працівників та за відповідним рішенням керівництва, що, на думку, позивача свідчить про спроби відповідача у такий спосіб позбутися небажаних працівників, оскільки, на думку суду саме керівництвом підприємства у період воєнного стану мають прийматися кадрові рішення спрямовані на оптимізацію діяльності підприємства, а також врахувавши можливості забезпечення працівників роботою за їх посадовими обов`язками. Окрім того, Наказом ДП «АМПУ» від 29.12.2022 № 487-к «Про відновлення дії трудового договору» з 11.01.2023 року з позивачем поновлено дію трудового договору.

Суд також критично оцінює посилання позивача на те, що оспорюваний наказ підлягає скасуванню у зв`язку із порушенням трудових гарантій позивача, оскільки відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Суд окремо звертає увагу, що позивач у позовній заяві на спростування рішення відповідача жодним чином не довела, що навіть попри збройну агресію російської федерації та запровадження на території України військового стану, закриття частини морських портів України, що вплинуло на фінансовий стан підприємства, на підприємстві зберігались організаційні та технічні умови для виконання нею своєї роботи в період дії оспорюваного наказу та виконання такої роботи було можливим та необхідним, враховуючи що позивач перебувала за межами території України.

Щодо недотримання ДП «АМПУ» вимог пункту 8.1.8 Колективного договору.

Відповідно до пункту 8.1.8 Розділу VIII «Гарантії діяльності профспілок (їх первинних організацій, виборних органів» Колективного договору, обов`язком Адміністрації є: змінювати умови трудового договору, оплати праці, притягувати до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами Профспілки, лише за попередньою згодою Профспілки, членами якої вони є.

Позивач не надала суду доказів, що вона є членом Профспілки.

Обґрунтовуючи порушення відповідачем пункту 8.1.8 Колективного договору, позивач посилається на те, що призупинення дії трудового договору є зміною умов трудового договору та оплати праці, а тому зміна умов трудового договору та оплати праці шляхом призупинення дії трудового договору між нею та відповідачем, потребувала отримання попередньої згоди від профспілки.

Суд не погоджується з даним твердженням позивача, виходячи з наступного.

Згідно вимог ч. 3 ст.32 Кодексу законів про працю України, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

У період дії воєнного стану норми частини третьої статті 32 щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються згідно із Законом № 2136-IX від 15.03.2022.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

В даному випадку відповідач не вносив зміни в організацію виробництва і праці на момент призупинення дії трудового договору з позивачем, не змінював умов при продовженні роботи позивача за її спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, а отже відносини сторін трудового договору не зазнали ніяких змін за своїм змістом.

Відтак на дані правовідносин не поширюються положення статті 32 Кодексу законів про працю України.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що виданий Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» наказ «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » від 30.08.2022 №223-к в частині призупинення з 23.09.2022 дії трудового договору, укладеного із ОСОБА_1 , до відновлення можливості виконувати нею роботу, але не пізніше наступного дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні, виданий у відповідності Закону України від 15 березня 2022 року №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У відповідності до положень статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача та держави підлягають стягненню судові витрати.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 77-83, 89, 95, 259, 263, 265 ЦПК України, суд

вирішив:

В позові ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа: Первинна профспілкова організація Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про скасування наказу в частині, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 05 грудня 2023 року

Суддя: Н.Г. Притула