Постанова

від 06.08.2024 по справі 761/11989/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 761/11989/23

номер провадження 22-ц/824/1657/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 грудня 2023 року /суддя Притула Н.Г./

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа: Первинна профспілкова організація працівників державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про визнання наказу незаконним та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась з вимогами про визнання незаконним та скасування пункту 2 наказу ДП «АМПУ» від 30.08.2022 року №223-к «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 »; стягнення з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 30.08.2022 року по день фактичного допуску до роботи з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів; стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 19 000,00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 грудня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. /т. 2 а.с. 214-224/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення скасувати, задовольнивши позовні вимоги.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не враховано, що умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником виконувати її. За умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору. Відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги і свідчили б про неможливість виконання виробничих завдань та функцій підприємства, призупинення його діяльності, а також про неможливість виконання позивачем визначених трудовим договором завдань. Відповідачем не було доведено тієї обставини, що ОСОБА_1 , займаючи посаду провідного юрисконсульта відділу загально-правової роботи юридичного департаменту апарату управління ДП «АМПУ», не мала переважного права на продовження виконання покладених на неї трудових обов`язків у відношенні до інших працівників підприємства, дія трудових договорів з якими призупинена не була, а також працівників апарату управління яким запроваджено дистанційну роботу. Також судом першої інстанції безпідставно проігнорований той факт, що ОСОБА_1 є членом профкому ППО ДП «АМПУ». Зміна умов трудового договору, допускається лише за попередньою згодою виборного органу, членами якого вони є. Вказувала і на те, що посилання в оскарженому рішенні на те, що фінансування відповідача зменшилося є хибним, та не підтвердженим жодними доказами, а є лише припущенням суду. Окремо наголошувала на тому, що документи, приєднані до справи судом, датовані 2023 роком, не стосуються визначеного у позові періоду 2022 року. Вказувала і на процесуальні порушення, зокрема ігнорування клопотань про проведення засідання в режимі відеоконференцзвязку, та проявлену упередженість при розгляді справи.

Представник ДП «АМПУ» О. Карасьова звернулась з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Наголошувала, що позивач з початку введення в Україні воєнного стану знаходилась за кордоном, а саме у Німеччині. Враховуючи перебування позивача за межами України, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2022 № 481 вона не могла виконувати роботу в ДП «АМПУ». Судом першої інстанції, повно та всебічно досліджено обставини та причини призупинення дії трудового договору, враховано саме об`єктивні і незалежні від ДП «АМПУ» обставини у зв`язку із збройною агресією проти України: закриття морських портів, обмеження руху суден у інших портах, неможливість здійснення своєї господарської діяльності та виконання цілей та мети утворення підприємства, неможливості функціонування виробничих потужностей портової інфраструктури, різке погіршення фінансового стану підприємства, зменшення обсягу роботи, яку підприємство могло надавати працівникам, що і виключило можливість ДП «АМПУ» забезпечити роботою усіх працівників відповідно до їх посадових обов`язків. Вказувала і на те, що ДП «АМПУ» не вносило зміни в організацію виробництва і праці на момент призупинення дії трудового договору з позивачем, не змінювалися жодні умови праці повивача, а отже відносини сторін трудового договору не зазнали ніяких змін за своїм змістом. Трудові відносини між роботодавцем та робітником призупинилися на період дії воєнного стану. Відтак на дані правовідносин не поширюються положення статті 32 Кодексу законів про працю України - надання згоди профспілкою.

ОСОБА_1 звернулась з відповіддю на відзив. Наголошувала на позиції, викладеній в апеляційній скарзі. Посилалась на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01 червня 2023 року у справі N149/1089/22 (провадження N61- 292св23), від 14 вересня 2023 року у справі N754/5488/22 (провадження N61- 6588св23), від 14 лютого 2024 року у справі N201/791/23 (провадження N61- 11881св23). Наголошувала, що відповідач міг забезпечувати роботою позивача, а позивач виконувати роботу, передбачену трудовим договором та у обох сторін була можливість виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Не є належними та допустимими доказами неможливості виконувати дистанційно позивачем роботу та постійного перебування за кордоном України. Посилання представника відповідача у відзиві на лікарняні листки, які були видані позивачу у Німеччині, оскільки їх період дії не збігається зі строком призупинення строку дії трудового договору та запровадженням дистанційної роботи. Вказувала, що відповідач протиправно не допустив апелянта до його робочого місця (скріншоти листів позивача до відповідача є в матеріалах справи). Наслідком цих протиправних дій стало звернення позивача за захистом своїх порушених трудових прав. Вказувала, що відповідач не тільки здійснював свій основний від діяльності, а й отримував прибутки, оскільки підвищував заробітну плату своїм працівникам та виплачував премії, тому послання представника відповідача у відзиві на те, що у ДП «АМПУ» була відсутня в цілому робота, яку відповідно до своїх трудових обов`язків виконувала саме ОСОБА_1 , з огляду в тому числі і на фінансовий стан підприємства у період воєнного стану не відповідає дійсності та спростовується преюдиційно встановленими фактами, які перелічила у відповіді на відзив. Не ознайомлення позивача з наказом ДП "АМПУ" від 30.08.2022 N223-к є додатково порушенням відповідачем при призупиненні трудового договору з позивачем приписів ч. 2 ст. 3 Закону N2136-IX, де зазначено, що у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов. Призупинення дії трудового договору є зміною умов трудового договору та оплати праці, а тому згода профспілки була обов`язковою.

Представник ДП «АМПУ» О. Карасьова звернулась з додатковими поясненнями, які фактично дублюють доводи відзиву, та які ОСОБА_1 просила залишити без розгляду, оскільки нормами ЦПК України не передбачено такого процесуального документа як «додаткові пояснення».

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що позивач перебуває у трудових відносинах з ДП «АМПУ» та займає посаду провідного юрисконсульта відділу загально-правової роботи управління організації правової роботи юридичного департаменту апарату управління.

Наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року № 84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» (зі змінами на підставі наказу №85-к від 28.02.2022 року) встановлено початок простою в апараті управління ДП «АМПУ» з 08 год. 30 хв. 01 березня 2022 року - до припинення або скасування воєнного стану в Україні.

На підставі наказу від 08.10.2019 року ОСОБА_1 перебувала до 22.07.2022 року у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку; з 23.07.2022 року по 22.08.2022 року на підставі наказу №93 від 11.07.2022 року та з 23.08.2022 року по 22.09.2022 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати на підставі наказу №125 від 22.08.2022 року

Наказом ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 року №223-к «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » припинено з 23 вересня 2022 року простій, встановлений наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року № 84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» (зі змінами) провідному юрисконсульту відділу загально-правової роботи управління організації правової роботи юридичного департаменту апарату управління ОСОБА_1 (пункт 1) та призупинено з 23 вересня 2022 року дію трудового договору, укладеного з нею, до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні (пункт 2).

Наказом №487 від 29.12.2022 року з 11.01.2023 року відновлено дію трудового договору, укладеного з ОСОБА_1 . Позивач мала стати до роботи з 11.01.2023 року.

Також встановлено, що ОСОБА_1 не приступила до виконання власних трудових обов`язків згідно з трудовим договором.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 29.01.2022 року по 29.01.2023 року та з 01.02.2023 року по 03.03.2023 року була непрацездатна, на підтвердження чого були надані листи непрацездатності на території Німеччини.

З 15.05.2023 року по 03.07.2023 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати на підставі наказу №85 від 15.05.2023 року; з 04.07.2023 року по 16.08.2023 року позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати як особа, яка виїхала за межі території України, на підставі наказу №135 від 04.07.2023 року; з 17.08.2023 року по 07.02.2024 року ОСОБА_1 перебуває у відпустці без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою у домашньому догляді за дитиною до досягнення нею п`ятирічного віку.

Предметом доказування у даній справі є законність пункту 2 наказу ДП «АМПУ» від 30.08.2022 № 223-к «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору із ОСОБА_1 » в частині призупинення з 23 вересня 2022 року дії трудового договору, укладеного із ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно керувався нормами ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дій цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 26, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 62 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Наступними Указами Президента України продовжено строк дії воєнного стану в Україні, який діє і на момент розгляду справи судом.

Згідно з пунктом 3 вказаного Указу Президента України, у зв`язку з введенням воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», регулюються Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану від 15.03.2022 № 2136-ІХ, зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2023 № 2352-ІХ (далі - Закон № 2136-ІХ).

Статтею 1 Закону № 2136-ІХ передбачено, що цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

В частинах 2, 3 статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Частиною першою статті 13 Закону № 2136-ІХ , в редакції чинній на момент видачі оспорюваного наказу, визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 2136-ІХ главу ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З огляду на викладене, положення Закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю України - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону № 2136-ІХ, також можуть та/або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону № 2136-ІХ призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням), в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.

Відповідно до частини 4 статті 13 Закону № 2136-ІХ відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Таким чином, Закон № 2136-ІХ надав роботодавцю та працівнику право ініціювати призупинення дії трудового договору на строк не більше ніж період дії воєнного стану, що не припиняє трудових відносин, у зв`язку з чим, заробітна плата, гарантійні та компенсаційні виплати працівнику не виплачуються.

Разом з тим, положення частини першої статті 13 Закону № 2136-ІХ надають право ініціювати призупинення дії трудового договору за певних умов. Такими умовами призупинення дії трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надавати роботу, а працівником виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливість роботодавцем надавати роботу, так і неможливість виконувати роботу працівником.

Отже, спеціальна норма Закону № 2136-ІХ передбачає право сторін ініціювати призупинення дії трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи сторонами трудового договору. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надавати роботу працівнику, а працівник не може виконувати роботу. Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін ініціювати призупинення дії трудового договору, не є достатньою, оскільки для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачають таке право.

Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надавати роботу працівнику, в свою чергу, працівник не може виконувати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення дії трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівника умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Тому за умов, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

Як встановлено, позивач не вчиняла будь-яких дій для повідомлення відповідача про її можливість та бажання виконувати роботу. Після закінчення відпустки по догляду за дитиною вона двічі направляла через месенджери заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати. Крім того, за поясненнями сторін, зокрема і позивачки, з 24.02.2022 року позивач перебувала на межами території України у зв`язку з військовою агресією.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що позивач не надала доказів, що у неї у зв`язку з військовою агресією проти України була можливість та бажання виконувати роботу, позивач не довела належними та допустимим доказами того, що вона після закінчення чергової відпустки фактично приступила до виконання роботи, визначеної її посадовими обов`язками, та виконувала її. Після відновлення трудового договору позивач не приступила до виконання трудових обов`язків, тривалий час була непрацездатна, що підтверджується копією листків непрацездатності, а в подальшому звернулась із заявою про надання відпустки по догляду за дитиною до виповнення п`ятирічного віку.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неправомірно проаналізовано факти та докази, що не стосуються предмету оскарження, апеляційний судом відхиляються з огляду на те що докази в їх сукупності дозволяють дійти висновків, що позивач не готова приступити до роботи.

Судова практика, на яку посилається апелянт, також не є релевантною до даних правовідносин, оскільки вони є індивідуальними. Позивач з початку введення воєнного стану перебуває за кордоном.

Водночас, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2022 № 481 «Деякі питання організації роботи працівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки на період воєнного стану» робота працівників, членів виконавчого органу та керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки за межами України допускається лише у разі службового відрядження, оформленого в установленому порядку.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й дозволеного матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі у дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлювання своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Також судом першої інстанції вірно проаналізовані фактичні обставини справи - чи були у відповідача підстави для видачі оспорюваного наказу у зв`язку із неможливістю саме відповідачем надавати роботу позивачу у зв`язку з військовою агресією проти України.

Відповідно до Статуту ДП «АМПУ» (нова редакція), затвердженого наказом Мінінфраструктури від 14.01.2022 № 14 (далі - Статут), ДП «АМПУ» є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, створене відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 березня 2013 року № 133 «Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту» та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України (далі - Уповноважений орган управління) (пункт 1).

ДП «АМПУ» створено з метою, передбаченою статтею 15 Закону України «Про морські порти України», та встановленими чіткими цілями згідно з Порядком встановлення чітких цілей діяльності для державних унітарних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09 листопада 2016 року № 1052 (пункт 5).

ДП «АМПУ» є юридичною особою публічного права.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.04.2022 № 256 «Про закриття морських портів», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2022 за №470/37806, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та неможливістю здійснення обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та інших пов`язаних з цим видів господарської діяльності, робіт, забезпечення належного рівня безпеки судноплавства, дотримання вимог міжнародних договорів України, забезпечення охорони навколишнього природного середовища, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», статті 5 Закону України «Про морські порти України», Порядку відкриття та закриття морських портів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 року № 495, на підставі подання ДП «АМПУ» від 28.04.2022 № 850/10- 01-01/Вих, погодженого Державною службою морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України від 28 квітня 2022 року, - закрито морські порти Бердянськ, Маріуполь, Скадовськ, Херсон з дня набрання чинності цим наказом до відновлення контролю над зазначеними морськими портами. Наказано ДП «АМПУ» забезпечити внесення відомостей до Реєстру морських портів України, Державній службі морського та внутрішнього водного транспорту і судноплавства України, підприємствам, установам, організація, що входять до сфери управління Міністерства інфраструктури України привести власні акти у відповідність до цього наказу.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність того факту, що закриття частини морських портів, таких як Бердянськ, Маріуполь, Скадовськ, Херсон, яке відбулося саме у зв`язку із збройною агресією РФ проти України, вплинуло на фінансовий стан підприємства.

Посилання позивача, зокрема і в апеляційній скарзі, на ту обставину, що призупинення трудових договорів відбулося лише з частиною працівників, при цьому не досліджувалось питання пріоритетності, є безпідставним, оскільки саме керівництвом підприємства у період воєнного стану мають прийматися кадрові рішення спрямовані на оптимізацію діяльності підприємства, а також враховуватись можливості забезпечення працівників роботою за їх посадовими обов`язками. В подальшому, наказом ДП «АМПУ» від 29.12.2022 № 487-к «Про відновлення дії трудового договору» з 11.01.2023 року з позивачем поновлено дію трудового договору, що також не може братись до уваги у контексті загального розуміння можливості та бажання позивача працювати у ДП «АМПУ».

Щодо недотримання ДП «АМПУ» вимог пункту 8.1.8 Колективного договору, судом першої інстанції також вірно надано оцінку обставинам справи.

Обґрунтовуючи порушення відповідачем пункту 8.1.8 Колективного договору, позивач посилається на те, що призупинення дії трудового договору є зміною умов трудового договору та оплати праці, а тому зміна умов трудового договору та оплати праці шляхом призупинення дії трудового договору між нею та відповідачем, потребувала отримання попередньої згоди від профспілки.

Водночас, у період дії воєнного стану норми частини третьої статті 32 КЗпП щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються згідно із Законом № 2136-IX від 15.03.2022 р.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

В даному випадку відповідач не вносив зміни в організацію виробництва і праці на момент призупинення дії трудового договору з позивачем, не змінював умов при продовженні роботи позивача за її спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що виданий Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» наказ «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » від 30.08.2022 №223-к в частині призупинення з 23.09.2022 дії трудового договору, укладеного із ОСОБА_1 , до відновлення можливості виконувати нею роботу, але не пізніше наступного дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні, виданий у відповідності Закону України від 15 березня 2022 року №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Щодо процесуальних порушень, на які посилається апелянт, апеляційний суд вказує на те, що представник позивача брала участь у розгляді справи, сторонам були створені умови щодо обміну процесуальними документами, що у повній мірі реалізовано про що свідчать матеріали справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 грудня 2023 року - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 грудня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий: Судді: