Постанова

від 05.12.2023 по справі 600/3143/23-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/3143/23-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Боднарюк Олег Васильович

Суддя-доповідач - Боровицький О. А.

05 грудня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 21.03.2023 року відповідачем проведено перевірку транспортного засобу позивача марки Mercedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

За результатами проведеної перевірки посадовими особами Укртрансбезпеки складено Акт №348817 від 21.03.2023 року, про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, в якому зафіксовані порушення вимог ст. 34, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", зокрема: перевезення вантажу за відсутності тахокарт чи бланків підтвердження діяльності.

03.05.2023 року відповідачем прийнято постанову № 352893, про застосування до позивача адміністративно господарського штрафу в сумі 17000,00 грн за порушення вимог ст. 34, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз.3 частини 1 ст.60 зазначено вище Закону.

Судом також дослідженні наявні в матеріалах докази, зокрема: протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу; протокол перевірки технічного стану транспортного засобу; товарно - транспортна накладна.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III).

Відповідно до частини 12 статті 6 Закону № 2344-ІІІ державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Згідно з частинами 14,17 статті 6 Закону № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

За змістом абзацу 2 частини 1 статті 34 Закону № 2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Частиною 1 статті 48 Закону № 2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Згідно із частиною 2 статті 48 Закону № 2344-ІІІ документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

З аналізу вказаних положень статті 48 Закону № 2344-III слідує, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством, які водій повинен мати при собі та надавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам.

Відповідно до статті 18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані:

організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;

здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;

забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;

здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

У розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.

Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону № 2344-ІІІ та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів наказом Міністерства транспорту і зв`язку України від 07 червня 2010 року № 340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2010 року за № 811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку (пункт 1.2) (далі Положення № 340).

Відповідно до пункту 1.3 Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі ТЗ).

Згідно з пунктом 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Пунктом 6.3 Положення № 340 передбачено, що водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Згідно з визначенням, наведеним у абзаці 12 пункту 1.5 Положення № 340, тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.

Отже, тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких ТЗ та про певні періоди роботи їх водіїв. Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування.

Своєю чергою Порядок встановлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24 червня 2010 року № 385 (далі Інструкція № 385).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 385: контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі.

Згідно з положеннями пункту 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Відповідно до положень пункту 3.5 Інструкції № 385 перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.

Пунктом 3.6 Інструкції № 385 передбачено, що перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку, зокрема наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.

Згідно з частиною 3 статті 10 цієї Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

Приписи пункту «а» частини 1 статті 10 вказаної Конвенції, на думку суду, є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.

В той же час ведення тахографу передбачене для деяких категорій транспорту, в тому числі вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тонн.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що водій, який здійснює перевезення на вантажному автомобілі, та який обладнаний тахографом, повинен мати при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом. У разі, якщо транспортний засіб не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія або повинен мати копію графіка змінності водіїв. Водночас, на перевізника покладений обов`язок забезпечувати належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР, здійснювати періодичні інспекції, які включають перевірку, зокрема наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у визначеній Інструкцією № 385 кількості, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.

Судом встановлено, що в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідач зробив висновок про порушення позивачем статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Суть виявленого порушення полягає в тому, що на момент проведення перевірки водій, який здійснював перевезення вантажу, не мав відповідних тахокарт.

У позовній заяві представник позивача наголошував, що на момент перевірки, у водія були наявні усі документи передбачені ст. ст. 34, 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт».

Суд відхиляє такі доводи представника позивача, з огляду на те, що позивач, як перевізник повинен відповідно до положень Інструкції № 385 забезпечити водія, необхідними документами, а водій зобов`язаний заповнювати відповідні документи, протягом часу якого керував транспортним засобом та мати при собі картку водія чи роздруківку даних роботи цифрового тахографу.

Як вбачається з оскаржуваної позивачем постанови відповідача, фактичною підставою застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу стало надання останнім послуг з перевезень вантажу без оформлення документів, перелік яких визначений ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року по справі № 826/2239/16 дійшов висновку, що за відсутності документів, зокрема, посвідчення водія, товарно-транспортної накладної та адаптації пристрою тахографа, без оформлення індивідуально-контрольної книги водія, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи. Непред`явлення вказаних документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Таким чином, оскільки документів, передбачених статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", водій посадовим особам Укртрансбезпеки під час проведення перевірки не надав, суд дійшов висновку про те, що позивачем порушено вимоги автомобільного законодавства та при цьому не наведено обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Щодо посилань представника позивача на те, що Акт про проведення перевірки, не містить ознак належності та допустимості доказів, адже Акт заповнювався однією особою, суд зазначає наступне.

Положеннями Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженому Постановою КМУ від 08.11.2006 № 1567 передбачено, що виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму, а відповідно до п.16 зазначеного Порядку рейдова перевірка (перевірка на дорозі) може проводитись однією посадовою особою Укртрансбезпеки.

Таким чином, суд погоджується з аргументами відповідача про те, що наявний в матеріалах справи акт є належним та допустимим доказом вчинення позивачем порушення Закону України "Про автомобільний транспорт", що полягає у наданні послуг з перевезення вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений ст. 48 цього Закону, зокрема не заповненні тахокарти.

Враховуючи вищенаведені висновки суду, доводи позивача щодо неправомірності спірної постанови є помилковими.

Частиною 2 статі 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачем - суд дійшов висновку, що обґрунтування на які посилається позивач, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи відповідача, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Боровицький О. А. Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.