Рішення

від 23.11.2023 по справі 204/7730/23

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/7730/23

Провадження № 2/204/2364/23

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

за участю секретаря Кошелюк Д.О.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

за участю представника відповідача Романчук М.М. ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа - Обслуговуючий кооператив «Садівницьке товариство «Струмок» про визнання права власності на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, якою просив визнати за ним право власності на садовий будинок літ.А1-2 з прибудовою літ.А2-1 загальною площею 66,5 кв.м., сарай літ.Б площею 11,0 кв.м., вбиральнею літ.В площею 1,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування поданої заяви позивач посилався на те, що йому на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0590 га кадастровий номер 1210100000:07:006:0388, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На вказаній земельній ділянці був розташований незавершений будівництвом садовий будинок, будівництво якого позивач закінчив у 2017-2019 роках. Після завершення будівництва було виготовлено технічний паспорт, відповідно до якого загальна дійсна вартість будинку становить 191 488 грн. В подальшому позивач звернувся до Управління із заявою про надання дозволу на легалізацію будинку, проте, останньому було відмовлено, у зв`язку з чим, позивач і звернувся до суду із зазначеною позовною заявою.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, надавши на адресу суду письмову заяву про розгляд справи за їх відсутності, не заперечували проти задоволення позовних вимог.

Вислухавши позивача, заперечення представника відповідача, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, у зв`язку з наступним.

Так, відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до пункту 4 статті 26, статті 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог необхідної містобудівельної документації, отриманої забудовником до початку виконання будівельних робіт, зокрема: вихідних даних, технічних умов, будівельного паспорта, розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених ст. 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року № 6, при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10.08.2017 належить земельна ділянка площею 0,0590 га кадастровий номер 1210100000:07:006:0388, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки: «для індивідуального садівництва».

На вказаній земельній ділянці позивачем було побудовано садовий будинок літ.А1-2 з прибудовою літ.А2-1 загальною площею 66,5 кв.м., сарай літ.Б площею 11,0 кв.м., вбиральнею літ.В площею 1,6 кв.м.

Згідно із статтею 35 ЗК України, земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

До будинків садибного типу, відповідно до п.3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України №127 від 24 травня 2001 року, належать малоповерхові житлові будинки та домоволодіння, розташовані на присадибних ділянках у межах садибної забудови населених пунктів, одноквартирні житлові будинки, котеджі, особняки, блоковані. Характерними допоміжними приміщеннями будинків є: передпокій, кухня, коридор, веранда, вбиральня, санвузол, ванна кімната, комора, приміщення для автономної системи опалення (котельня, топкова), пральня, гардеробна, зимовий сад тощо. На присадибних ділянках, крім житлових будинків, розміщуються допоміжні (господарські) будівлі (сараї, хліви, літні кухні, гаражі, майстерні, навіси, вбиральні тощо) та господарські споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо). До прибудов житлових будинків належать прибудовані житлові кімнати та допоміжні приміщення (тамбури, веранди, кухні, комори, ванні кімнати, вбиральні тощо).

Отже, основним призначенням земель садівництва є закладення багаторічних плодових насаджень, а тому їх використання лише для будівництва житлових будинків та господарських споруд є порушенням режиму цільового використання земель.

Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина 5 стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Такий висновок викладено у поставі Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 та у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2019 року у справі № 166/942/18 (провадження № 61-1320св19).

Зважаючи, що спірний об`єкт містять ознаки самочинного будівництва, за відсутності даних про звернення до компетентних органів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволенні позовних вимог, оскільки суд не може підміняти собою органи державної влади, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно та введення його в експлуатацію.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати віднести на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,13,259, 263-265ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа - Обслуговуючий кооператив «Садівницьке товариство «Струмок» про визнання права власності на нерухоме майно - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Токар