Постанова

від 27.02.2024 по справі 204/7730/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2217/24 Справа № 204/7730/23 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.

за участю секретаря судового засідання: Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 23 листопада 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа: Обслуговуючий кооператив Садівницьке товариство Струмок, про визнання права власності на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 ОСОБА_1 звернувся до суду суду з позовом до Дніпровської міської ради, третя особа: Обслуговуючий кооператив Садівницьке товариство Струмок (далі - ОК СТ Струмок), про визнання права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування позову посилався на те, що йому на праві власності належить земельна ділянка, площею 0,0590 га, кадастровий номер 1210100000:07:006:0388, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На вказаній земельній ділянці був розташований незавершений будівництвом садовий будинок, будівництво якого він закінчив у 2017-2019 роках. Після завершення будівництва було виготовлено технічний паспорт, відповідно до якого загальна дійсна вартість будинку становить 191488 грн., та позивач звернувся до Головного архітектурно-планувального Управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради із заявою про надання дозволу на легалізацію будинку, проте, йому було відмовлено, у зв`язку з чим, просив суд ухвалити рішення, яким визнати за ним право власності на садовий будинок літ.А1-2 з прибудовою літ.А2-1 загальною площею 66,5 кв.м, сарай літ.Б площею 11,0 кв.м, вбиральнею літ.В площею 1,6 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 23 листопада 2023 року у задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не врахував, що наявні усі підстави для задоволення заявлених позовних вимог. Суд дійшов хибного висновку, що позивач має намір узаконити самочинне будівництво через суд задля уникнення довготривалої законодавчо встановленої процедури. Позивачем дотримано усіх вимог закону при будівництві будинку, а тому у суду не було підстав для відмови у визнанні за ним права власності на нього.

Учасники справи своїм правом, передбаченим ст.360 ЦПК України, не скористалися.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10 серпня 2017 року належить земельна ділянка, площею 0,0590 га., кадастровий номер 1210100000:07:006:0388, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального садівництва.

На вказаній земельній ділянці позивачем було побудовано садовий будинок літ.А1-2 з прибудовою літ.А2-1, загальною площею 66,5 кв.м, сарай літ.Б площею 11,0 кв.м, вбиральнею літ.В площею 1,6 кв.м.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що садовий будинок має ознаки самочинного будівництва, за відсутності даних про звернення до компетентних органів, звертав увагу на те, що суд не може підміняти собою органи державної влади, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно та введення його в експлуатацію.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частин першої, другої статті 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У частині четвертій статті 373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Право власника на забудову земельної ділянки здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України).

Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі 680/214/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2021 року у справі №359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Виходячи зі змісту статей 331, 376 ЦК України, правовою підставою визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на підставі частини п`ятої статті 376 ЦК України може бути встановлення судом відповідності такого об`єкта архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам лише у разі, якщо визнання права власності на самочинно збудоване майно не порушує права інших осіб.

За загальними правилами кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). У зв`язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Тому, вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити всі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил істотними; чи не будуть порушуватися визнанням права власності на самочинне будівництво у судовому порядку права інших осіб.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у чітко встановленому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 26, 2931 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).

Частиною другою статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п`ята стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.

Аналогічна норма закріплена пунктом 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2011 року № 461.

Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проєкта (будівельного паспорта) або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

У справі, яка переглядається, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва. Вказану земельну ділянку він набув на підставі договору купівлі-продажу від 10 серпня 2017 року. У 2019 році позивач без належних дозвільних документів на зазначеній земельній ділянці збудував садовий будинок літ.А1-2 з прибудовою літ.А2-1, загальною площею 66,5 кв.м, сарай літ.Б площею 11,0 кв.м, вбиральнею літ.В площею 1,6 кв.м.

Встановивши, що ОСОБА_1 здійснив будівництво садового будинку без відповідних документів, які дають право виконувати будівельні роботи: дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту (будівельного паспорта), суд першої інстанцій, на думку колегії суддів, дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 376 ЦК України, для визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва в судовому порядку, доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не вичерпав усіх можливих заходів узаконення самовільно збудованого об`єкту у позасудовому порядку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що правом на звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване або реконструйоване нерухоме майно наділена особа, яка у передбаченому законом порядку зверталася до органів державного архітектурно-будівельного контролю, це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність (бездіяльність) дають підстави вважати про наявність спору про право. Вказаних умов позивачем не дотримано.

У зв`язку з чим колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанцій про те, що позивач не звертався до органу державного архітектурно-будівельного контролю для набуття права власності. Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем до позову долучено лише повідомлення про відмову в наданні будівельного паспорта, в якому вказано, крім того, що не надано повного пакету документів про те, що будинок вже існує (а.с.10), що свідчить про те, що позивач не вичерпав усі можливі заходи узаконення самовільно збудованого об`єкту у позасудовому порядку, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо ненадання судом першої інстанції правової оцінки дотримання ним вимог закону при будівництві будинку.

Колегія суддів звертає увагу, що технічних документів, які підтверджують дотримання будівельних норм та стандартів при будівництві спірного садового будинку, можливість його експлуатації, а також дотримання прав суміжних землекористувачів, не надано, технічне обстеження об`єкту, передбачене Порядком, не проводилося.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 23 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 28 лютого 2024 року.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: Е.Л. Демченко

М.О.Макаров