Постанова

від 30.11.2023 по справі 385/301/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 листопада 2023 року м. Кропивницький

справа № 385/301/23

провадження № 22-ц/4809/1036/23

Кропивницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів - Дуковського О.Л., Чельник О.І.,

при секретарі Федоренко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Олена» на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області у складі судді Панасюка І.В. від 31 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Олена» про зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі, -

встановив:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що згідно державного акту про право приватної власності на землю серія IV-КР № 035909 від 2002 року, йому належить земельна ділянка з кадастровим номером 3521110100:02:000:0287, площею 2,7138 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради, Кіровоградської області.

30.11.2012 між ним та Фермерським господарством «Олена» було укладено договір оренди землі строком на 10 років на належну йому земельну ділянку тобто до 30.11.2022. Вказав, що починаючи з осені 2022 року він не одноразово звертався до ФГ «Олена» з повідомленням про небажання подальшої співпраці, та просив повернути належну йому земельну ділянку одразу після закінчення договору оренди.

22.12.2022 він звернувся до державного реєстратора з заявою про надання інформаційної Довідки по належній йому земельній ділянці. Отримавши інформаційну довідку № 318333918 від 21.12.2022 року, йому стало відомо, що 09.11.2022 Державним реєстратором Корсун Віталіною Станіславівною Благовіщенської міської ради Кіровоградської області було зареєстровано додаткову угоду б/н від 23.11.2022 до договору оренди від 30.11.2012, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 30.11.2032 з автоматичним продовженням дії договору.

Посилаючись на те, що додаткова угода є неукладеною, оскільки він її не підписував, просив зобов`язати Фермерське Господарство «Олена», усунути перешкоди у користуванні належної йому земельною ділянкою з кадастровим № 3521110100:02:000:0287 площею 2,7138 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н від 23.11.2022 до договору оренди землі укладеного між ним та Фермерським господарством «Олена» 30.11.2012, зареєстрованої 29.11.2022 номер запису про інше речове право № 48578006.

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 31 травня 2023 року позов задоволено.

Суд зобов`язав Фермерське Господарство «Олена», усунути перешкоди у користуванні належної ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим №3521110100:02:000:0287, площею 2,7138 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н від 23.11.2022 року до договору оренди землі укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Олена» 30.11.2012, зареєстрованої 29.11.2022 номер запису про інше речове право № 48578006.

Суд стягнув з Фермерського господарства «Олена» на користь на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 1073,60 по сплаті судового збору та 11000 грн. понесених витрат на правову допомогу.

В апеляційній скарзі ФГ «Олена», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити та стягнути з позивача на користь ФГ «Олена» витрати на правничу допомогу в розмірі 100 000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції формально визначив як встановлену обставину щодо непідписання позивачем додаткової угоди, та не взяв до уваги те, що позивачем не надано доказів неукладення спірного правочину.

Відповідач зазначає, що додаткову угоду ним не надано з поважних причин, оскільки її втрачено, з приводу чого в господарстві проводилося внутрішнє розслідування, складено акт про втрату даної додаткової угоди та подано відповідне оголошення у газету «Урядовий кур`єр».

Звертаючись до суду з позовом, позивач не ставив питання перед судом про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи для дослідження додаткової угоди, зокрема, наявності/відсутності її підпису на зазначеному правочині.

Суд першої інстанції повинен був відмовити в задоволенні позову, в тому числі, у зв`язку з неефективним способом захисту, проте, зобов`язав відповідача скасувати державну реєстрацію додаткової угоди, що вочевидь не відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, ФГ «Олена» вважає, що сума судових витрат, визначена позивачем у розмірі 11 000 грн, не обґрунтована належним чином, адже позивач не ознайомив відповідача з актом виконаних робіт та не надав належного підтвердження про сплату зазначеної суми.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно державного акту про право приватної власності на землю серія VI-КР №035909 від 20.08.2002, належить земельна ділянка з кадастровим номером 3521110100:02:000:0287, площею 2, 7138 га., яка розташована на території Гайворонської міської ради, Кіровоградської області (а.с.7).

05.01.2012 між позивачем та ФГ «Олена» було укладено договір оренди землі строком на 10 років на належну йому земельну ділянку який зареєстровано 30.11.2012 (а.с. 77-79).

30.05.2022 позивач звертався до ФГ «Олена» з повідомленням про небажання подальшої співпраці, та просив повернути належну йому земельну ділянку одразу після закінчення договору оренди (а.с. 10-13).

З інформаційної довідки № 318333918 від 21.12.2022 року, вбачається, що 29.11.2022 року Державним реєстратором Корсун Віталіною Станіславівною Благовіщенської міської ради Кіровоградської області було зареєстровано додаткову угоду б/н від 23.11.2022 року до договору оренди від 30.11.2012 року якою продовжено строк дії основного договору оренди до 30.11.2032 року з автоматичним продовженням дії договору (а.с. 8-9, 74-76).

Позивач як на підставу позову вказує те, що на підписання додаткової угоди від 23.11.2022 згоди не давав, угоди не підписував.

Ухвалою суду від 12.04.2023 було витребувано, зокрема, оригінал вказаної додаткової угоди. Проте представником Благовіщенської міської ради повідомлено суд про відсутність у Благовіщенської міської ради оригіналу додаткової угоди від 23.11.2022 укладеної із позивачем (а.с. 73).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом зобов`язання відповідача скасувати державну реєстрацію є ефективним, а задоволення позову забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають усилу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);дата укладення та строк дії договору оренди;орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Крім того, за змістом ч. 5 ст. ЗУ «Про оренду землі» відповідно до закону державній реєстрації підлягає право оренди земельної ділянки.

За змістом пункту 1 частини 1статті 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно достатті 11 зазначеного Законудержавний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно з частиною третьоюстатті 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостоїстатті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостоїстатті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цьогоЗакону.

Ухвалення судомрішення проскасування рішеннядержавного реєстраторапро державнуреєстрацію прав,визнання недійснимичи скасуваннядокументів,на підставіяких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (постанова Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 154/883/19).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні належної йому земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н від 23.11.2022 до договору оренди землі від 30.12.2012.

Разом з тим, на час укладення додаткової угоди, що є предметом позову, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування державної реєстрації договору, оскільки державній реєстрації підлягала не сама угода, а речове право, яке виникло на її підставі, а відтак суд першої інстанції помилково зазначив про правомірність застосування позивачем способу судового захисту, зокрема, скасування державної реєстрації договору, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Важливо також звернути увагу, що зобов`язати Фермерське Господарство «Олена» скасувати державну реєстрацію додаткової угоди є завідомо нікчемним способом захисту права через відсутність у відповідача відповідних повноважень. Суд не вправі зобов`язувати особу вчиняти дії, які не входять до її компетенції.

Так, як вже було зазначено, згідно ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення у сфері державної реєстрації прав приймає лише державний реєстратор за результатом розгляду відповідних заяв. Підставою для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав може бути згідно ч.3 ст.26 цього Закону - рішення суду.

Проте, в позові відсутня вимога до суду з проханням про скасування державної реєстрації прав. Натомість заявлена вимога зобов`язального характеру щодо вчинення відповідачем певних дій, на які він не має повноважень.

Зважаючи на вказане, за таких обставин позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, зазначений в позовній заяві, тому у позові слід відмовити.

При цьому, суд звертає увагу, що відмова у задоволенні позову через обрання не ефективного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки з подальшим скасуванням державної реєстрації речового права оренди.

Порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. 4 ч. 1ст. 376ЦПК Україниє підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, апеляційна скарга ФГ «Олена» підлягає задоволенню, а рішення першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 13статті 141 ЦПК України,якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову з задоволенні позовних вимог, в порядку розподілу судових витрат, сплачений ФГ «Олена» за подання апеляційної скарги судовий збір в розмірі 1 610,40 грн підлягає стягнення на його користь з позивача.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Олена» задовольнити.

Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 31 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Олена» про зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства «Олена» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1610 грн 40 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05.12.2023.

Судді:

О.А.Письменний О.Л. Дуковський О.І.Чельник