Постанова

від 03.10.2023 по справі 910/12996/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2023 р. Справа№ 910/12996/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 03.10.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Приватного підприємства "Локо Інвест"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 24.05.2023 (повний текст складено 05.06.2023)

у справі № 910/12996/22 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Київської міської ради

до1. Приватного підприємства "Локо Інвест"

2. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролової Олени Олександрівни

про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, припинення права приватної власності, зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Локо Інвест", Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролової Олени Олександрівни, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролової Олени Олександрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.12.2020 №55808388 на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці, обліковий код: 69:025:0117, за адресою вул.. Олекси Тихого,будинок 91 у Солом`янському районі міста Києва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2253627180000 за Приватним підприємством "Локо Інвест";

- припинити право приватної власності за Приватним підприємством "Локо Інвест" на об`єкт нерухомого майна, а саме гараж №2, що знаходиться на земельній ділянці, обліковий код: 69:025:0117 за адресою вул.Олекси Тихого, будинок 91, м.Київ;

- зобов`язати Приватне підприємство "Локо Інвест" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку на вул.Олекси Тихого, будинок 91 у Солом`янському районі м.Києва (код ділянки 69:025:0117), привівши її у придатний для використання стан.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Київська міська рада, як єдиний розпорядник земель комунальної власності міста Києва, жодних рішень щодо передачі спірної земельної ділянки ні відповідачу, ні іншим юридичним чи фізичним особам у власність чи користування не приймала, що свідчить про вчинення відповідачами дій, направлених на заволодіння земельною ділянкою у незаконний спосіб та поза межами встановленого законодавством України порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі №910/12996/22 позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролової Олени Олександрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.12.2020 №55808388 на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці, обліковий код: 69:025:0117, за адресою вул.. Олекси Тихого,будинок 91 у Солом`янському районі міста Києва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2253627180000 за Приватним підприємством "Локо Інвест".

Припинено право приватної власності за Приватним підприємством "Локо Інвест" на об`єкт нерухомого майна, а саме гараж №2, що знаходиться на земельній ділянці, обліковий код: 69:025:0117 за адресою вул.Олекси Тихого, будинок 91, м.Київ.

Зобов`язано Приватне підприємство "Локо Інвест" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку на вул.Олекси Тихого, будинок 91 у Солом`янському районі м. Києва (код ділянки 69:025:0117), привівши її у придатний для використання стан.

Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Локо Інвест" на користь Київської міської ради судовий збір на суму 7443,00 грн.

Суд першої інстанції виходив з встановлених обставин стосовно того, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.12.2020 №55808388, яким за Приватним підприємством "Локо Інвест" зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна по вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі міста Києва прийнято з порушенням норм чинного законодавства, а земельна ділянка не була відведена Київською міською радою як єдиним розпорядником земель комунальної власності відповідно до вимог законодавства для будівництва об`єкту вказаного нерухомого майна.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач-1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю та ухвалити нове, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального (пункту 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 ) та процесуального права (статей 73,74,182,183 Господарського процесуального кодексу України).

Скаржник зазначає, що спірний гараж було побудовано до 1992 року і за чинним на момент побудови законодавством виникнення права власності на новостворене майно не пов`язувалось ні з моментом введення цього майна в експлуатацію, ні з проведенням державної реєстрації прав на нього.

При цьому, пунктом 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, визначено вичерпний перелік документів, які були надані ПП «Локо Інвест» для проведення державної реєстрації.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін, наголошуючи на законності і обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Відповідач-2 у письмових поясненнях просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, наголошуючи на незаконності і необґрунтованості прийнятого рішення.

Явка учасників у судове засідання

В судове засідання 03.10.2023 представники відповідачів не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень за штрих-кодами 0411638452545, 0411638452553.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи в судові засідання не була визнана обов`язковою, судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представників відповідачів.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи, 19.02.1992 проведено державну реєстрацію Приватного підприємства "Локо Інвест" (код 16463245), про що 27.01.2017 було внесено запис №10721200000035682 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Рішенням Логвиненка С.М. - власника Приватного підприємства "Локо Інвест" №2 від 20.02.1992 гаражі у кількості 17 шт., у т.ч. гараж №2, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Виборзька (нова назва - Олекси Тихого), 91, які побудовані Логвиненком С.М. господарським способом у 1991 році, передано Приватному підприємству "Локо Інвест", як додатковий капітал, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія цього рішення.

Згідно інформаційної довідки №315538192 від 18.11.2022 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 15.12.2020 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фроловою Оленою Олександрівною на підставі рішення від 18.12.2020 №55808388 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) проведено державну реєстрацію за Приватним підприємством "Локо Інвест" права приватної власності на об`єкт нерухомого майна - гараж (машиномісце), розташованого за адресою: м. Київ, вул. Олекси Тихого, 91, гараж №2. Підставою для державної реєстрації є технічний паспорт №3601/01/20, виданий 11.12.2020, видавник: ТОВ "Армовірбуд"; довідка №3601, видана 11.12.2020, видавник: ТОВ "Армовірбуд"; рішення №08/12/20, видане 08.12.2020, видавник: ПП "Локо Інвест".

Звертаючись з позовом до суду, Київська міська рада зазначала, що земельна ділянка на вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі м. Києва належить до комунальної власності територіальної громади міста, а тому виключно Київська міська рада має право розпоряджатися нею, а позивач, як розпорядник земель комунальної власності міста Києва, рішень щодо передачі спірної земельної ділянки під будівництво ні Приватному підприємству "Локо Інвест", ні іншим юридичним чи фізичним особам у власність чи користування не приймав, інформація щодо державної реєстрації речових прав на земельну ділянку у міському земельному кадастрі відсутня.

При цьому, зареєстрований за Приватним підприємством "Локо Інвест" гараж №2 розташований у м. Київ, вул. Олекси Тихого, 91, тобто на земельній ділянці комунальної власності (обліковий код 69:025:0117).

Однак, на підставі рішення від 18.12.2020 №55808388 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фроловою Оленою Олександрівною проведено державну реєстрацію права приватної власності, а саме на гараж №2 у м. Київ, вул. Олекси Тихого, 91 за відповідачем-1.

На виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 08.02.2023, Департаментом з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надано до матеріалів справи копію реєстраційної справи №225362780000 щодо об`єкта - гараж №2, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Олекси Тихого, буд.91, з якої вбачається таке.

Згідно довідки №3601 від 11.12.2020 про технічні показники об`єкта та підтвердження адреси, виданої ТОВ "Армовірбуд" на замовлення Приватного підприємства "Локо Інвест", на підставі якої, зокрема, було проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, за результатами технічної інвентаризації виявлено об`єкт нерухомого майна, а саме літера "А"-гараж, загальною площею 18,6 кв.м, який побудований Приватним підприємством "Локо Інвест" господарчим способом у 1991 році, що відповідно до Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №406 та Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 №127 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.07.2018 №186) не належить до категорії самочинного будівництва та не потребує прийняттю в експлуатацію.

Відповідно до інформаційної довідки Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" №4139 від 16.12.2020, наданої на запит Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролової О.О., за даними реєстрових книг, право власності на гараж (машиномісце) №2 в м. Києві по вул. Олекси Тихого, 91, не зареєстровано.

Листом №062/14-8070 (И-2022) від 15.09.2022 Комунальне підприємство Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" повідомило Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що згідно з даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" за адресою: м. Київ, вул. Олекси Тихого, 91 нерухоме майно (в т.ч. гаражі) на праві власності не реєструвалось.

Листом від 23.07.2021 старший слідчий СВ Солом`янського УП ГУ НП в м. Києві повідомив Київську міську раду, що під час досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12021100090001980 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 Кримінального кодексу України, встановлено, що в результаті ліквідації Державної організації "Промислова академія" (код 14315017) ТОВ "Київ Строй Груп" (код 43053375) придбало об`єкт нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Олекси Тихого (Виборзька), 91. На момент продажу майна державної установи на території майнового комплексу за адресою: вул. Олекси Тихого (колишня назва Виборзька), 91 знаходилась будівля навчально-готельного комплексу, а також 17 гаражів (боксів), які не перебувають на балансі державної установи та відомості щодо яких не внесені до реєстрових книг "Київського міського бюро технічної інвентаризації".

Також у вказаному листі повідомлялось, що в документах, які були надані ТОВ "Армовірбуд" вказано, що Приватне підприємство "Локо Інвест" у 1991 році господарчим способом побудувало гаражі за адресою: вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі м. Києва, хоча за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб вказане підприємство зареєстровано 19.02.1992.

20.10.2021 Приватне підприємство "Локо Інвест" звернулося до Київської міської ради із клопотанням №201175138 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування гаражів на вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі міста Києва.

В обґрунтування позовних вимог Київська міська рада зазначає, що обов`язковою умовою для реєстрації права власності на гараж, збудований до 05.08.1992 і, навіть, після цього проміжку часу, є наявність зареєстрованого за особою, яка подає відповідні документи, речового права (власності чи користування) на земельну ділянку, на якій розташована відповідна будівля.

За доводами позивача, відповідачем-2 в порушення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, при прийнятті спірного рішення про реєстрацію права власності не здійснено перевірку поданих відповідачем-1 документів та не перевірено наявність зареєстрованого за Приватним підприємством "Локо Інвест" права власності чи користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний об`єкт будівництва.

Такі дії відповідача-2, на думку позивача, є незаконними та такими, що не відповідають нормам законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а тому рішення від 18.12.2020 №55808388 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Також позивач посилається на те, що з урахуванням приписів Закону України від 05.12.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, зокрема ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень викладено у новій редакції, та враховуючи правову позицію Верховного Суду, ефективним захистом порушеного права територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради є також припинення права власності Приватного підприємства "Локо Інвест" на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі м. Києва.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про зобов`язання Приватного підприємства "Локо Інвест" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку на вул. Олекси Тихого, будинок 91 у Солом`янському районі м. Києва (код ділянки 69:025:0117), привівши її у придатний для використання стан, з тих підстав, що Київська міська рада, як єдиний розпорядник земель комунальної власності міста Києва, будь-яких рішень щодо передачі зазначеної земельної ділянки Приватному підприємству "Локо Інвест" у власність чи у користування не приймала, документи, що посвідчують право користування нею у відповідача-1 відсутні.

Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

А оскільки, земельна ділянка не була відведена Київською міською радою як єдиним розпорядником земель комунальної власності відповідно до вимог законодавства для будівництва об`єкту нерухомого майна, вказана земельна ділянка підлягає приведенню у придатний для використання стан та поверненню позивачу.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України). Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.

Частиною 4 статті 334 Цивільного кодексу України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

В свою чергу, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і далі в редакції, чинній станом на момент проведення реєстраційних дій).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» однією з основних засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації.

Частинами 1, 2 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Згідно з приписами частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.

Частиною 2 статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що записи, які містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться у документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведено реєстраційні дії.

Згідно з частиною 2 статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 № 399), далі - Порядок (тут і надалі - у редакції чинній на дату проведення реєстраційних дій).

Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Згідно з пунктом 40 Порядку державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", іншими законами України та цим Порядком.

Відповідно до пункту 41 Порядку для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримує відомості Єдиного реєстру документів про документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, та перевіряє, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об`єкт, для подальшого відображення таких відомостей як адреси об`єкта нерухомого майна.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, також не вимагається у разі, коли адреса отримана під час реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об`єктам будівництва та об`єктам нерухомого майна та зазначена в документі, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. У такому разі державний реєстратор відповідно до зазначених заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що згідно з вимогами законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє відсутність суперечностей між заявленою адресою та відомостями, що містяться в Єдиному реєстрі документів.

Тобто, обов`язковою умовою для реєстрації права власності на гараж, збудований до 05.08.1992 і, навіть, після цього проміжку часу, є наявність зареєстрованого за особою, яка подає відповідні документи, речового права (власності чи користування) на земельну ділянку на якій розташована відповідна будівля.

При цьому, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) та низці постанов Верховного Суду).

Тобто сам факт наявності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про належність на праві приватного власності спірного нерухомого майна Приватного підприємства «Локо Інвест» не свідчить про виникнення у останнього права власності на таке майно, необхідно дослідити правову підставу набуття такого права відподвіачем-1.

Як вбачається із матеріалів реєстраційної справи об`єкта нерухомого майна №2253627180000, державна реєстрація права власності проведена Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фроловою Оленою Олександрівною на підставі технічного паспорту, №3601/01/20, виданого 11.12.2020, видавник - ТОВ "Армовірбуд"; довідки №3602, виданої 11.12.2020, видавник - ТОВ "Армовірбуд" та рішення, №08/12/2020, виданого 08.12.2020, видавник - ПП "Локо Інвест".

Водночас, інші документи передбачені п.п.41, 43 Порядку, в тому числі, документи, речового права (власності чи користування) на земельну ділянку, на якій розташована відповідна будівля, в матеріалах вказаної вище реєстраційної справи відсутні.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що відповідачем-1 не було надано всіх необхідних документів, відповідно до вимог законодавства, які б засвідчували речове право (власності чи користування) на земельну ділянку, на якій розташована відповідна будівля, а реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна по вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі міста Києва, була здійснена лише на підставі технічного паспорту та довідки про показники об`єкта, тобто здійснена в порушення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та за відсутності обов`язкових документів, визначених п.п.41, 44 Порядку, а отже дії відповідача-2 є протиправними.

При цьому, технічний паспорт є лише документом, яким оформлюється технічна інвентаризація об`єкта та який свідчить про фактичний стан нерухомості (площу, поверховість тощо), він не є правовстановлюючим документом чи будь-яким іншим документом, який надає підстави для проведення реєстраційних дій щодо об`єкта нерухомості, а відтак, не може слугувати самостійною підставою для здійснення державної реєстрації, так як і довідка, складена на підставі проведеної технічної інвентаризації.

Також з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що у 1991 році господарчим способом побудовано гаражі за адресою вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі міста Києва, однак згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач-1 зареєстрований лише19.02.1992.

Отже, Приватне підприємство "Локо Інвест" не могло бути особою, яка здійснила будівництво даного об`єкту, а отже не було власником нерухомого майна в розумінні положень Закону, оскільки такої юридичної особи, як відповідач-1 станом на 1991 рік не існувало.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

З матеріалів реєстраційної справи вбачається, що на запит державного реєстратора Комунальне підприємство Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації", яке до 01.01.2013 здійснювало державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна на території міста Києва, у довідці №4139 від 16.12.2020 повідомило, що згідно з даними реєстрових книг зазначеного бюро, гараж (машиномісце) №2 на вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі міста Києва, на праві власності не зареєстрований.

Як зазначалось вище, листом від 15.09.2022 за №062/14-8070 (И-2022) Комунальне підприємство Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" повідомило, що за даними реєстрових книг за адресою м. Київ, вул. Олекси Тихого, 91 нерухоме майно (в т.ч. гаражі) на праві власності не реєструвалось.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що реєстрація за відповідачем-1 права власності на майно відбулася на підставі документів, які не відповідають вимогам законодавства, що не може свідчити про правомірне набуття відповідачем-1 нерухомого майна у власність, а відтак є підставою для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права на це майно.

За змістом статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності із фактом його державної реєстрації.

При дослідженні обставин існування в особи права власності, першочерговим є встановлення підстави, на якій особа набула це право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (аналогічна правова позиція викладена Верховний Суд у постановах від 24.01.2020 у справі №910/10987/18 та від 07.10.2020 у справі №920/728/18).

Отже, за відсутності законних підстав для здійснення державної реєстрації за відповідачем-1 права власності на об`єкт нерухомого майна по вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі міста Києва, сама по собі державна реєстрація не свідчить про виникнення прав власника на вказане нерухоме майно.

Стаття 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що у державній реєстрації прав має бути відмовлено у разі, якщо заявлене речове право не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону, а подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Відповідно до пункту 23 Порядку № 1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

За таких обставин, державний реєстратор - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Фролова Олена Олександрівна повинна була відмовити відповідачу-1 у державній реєстрації права власності.

На підставі документів, поданих відповідачем-1 для реєстрації права власності, фактично таке право не виникло, тому державна реєстрація такого об`єкту проведена на підставі документів, що не відповідає чинному законодавству, а також за відсутності документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Таким чином, державна реєстрація прав (запис про право власності, індексний номер: 55808388) здійснено з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та всупереч Порядку.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За вказаних умов, всі речові права, їх обтяження зареєстровані за відповідачем підлягають припиненню.

Відповідно до статей 316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Нормами статей 90 , 95, 102-1 Земельного кодексу України визначено, що право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі та особи, які набули право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При цьому, згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Як зазначив позивач, земельна ділянка по вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі міста Києва за даними міського земельного кадастру не обліковується, за поданням Департаменту, рішення щодо передачі (надання) вказаної земельної ділянки фізичним чи юридичним особам у власність (користування) Київська міська рада не приймала, право оренди чи власності на земельну ділянку не реєструвалося.

Статтею 9 Земельного кодексу України передбачено, що розпорядження землями територіальної громади міста Києва відноситься до повноважень Київської міської ради.

Оскільки вказана вище земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, Київська міська рада має виключне право розпоряджатися нею.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина 2 статті 152 Земельного кодексу України).

На відміну від рухомих речей, нерухомість має безпосередній та нерозривний фізичний та правовий зв`язок із земельною ділянкою, на якій вона розташована. У силу особливого правового статусу нерухомого майна чинне земельне законодавство передбачає і особливий пріоритетний порядок набуття законним власником нерухомості речового права на земельну ділянку, зокрема: автоматичний перехід речового права на землю (стаття 120 Земельного кодексу України), отримання земельної ділянки у власність поза конкурсом (частина друга статті 134 Земельного кодексу України) тощо.

Протиправна реєстрація нерухомого майна встановлює правовий зв`язок між майном, державна реєстрація якого є предметом спору у справі та належною Київській міській раді земельною ділянкою, відтак безпосередньо впливає на обсяг прав та обов`язків останньої та зачіпає її інтереси, як власника земельної ділянки, на якій це майно розташоване.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 21.09.2018 у справі № 909/68/18.

Водночас, як вставлено судом, Київська міська рада як власник земельної ділянки по вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі міста Києва, в установленому законом порядку відповідачу-1 або іншим фізичним чи юридичним особам у власність чи користування, в тому числі для будівництва, зазначену земельну ділянку не передавала. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

В той же час, відповідно до вимог чинного законодавства, обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.04.2018 у справі №914/1874/18.

Знаходження на земельній ділянці, власником якої є Київська міська рада, об`єкту нерухомості відповідача-1 істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Позивач не може використовувати земельну ділянку ані для власної забудови, ані іншим чином, не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі, тобто відповідача-1, а державна реєстрація нерухомого майна на чужій земельній ділянці є фактично реєстрацією обмеження права власника землі.

Вказаної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі №916/1608/18.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майно.

Згідно з частиною 1 статті319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом частини 4 статті 41 Конституції України та частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною 1 статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

На підставі викладеного вище, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що з огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини справи та норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача-1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Скасування рішення державного реєстратора про право власності на об`єкт нерухомого майна по вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі міста Києва має на меті захист прав позивача на земельну ділянку за вказаною адресою.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Пунктами 4 та 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно з пунктами 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, з огляду на прийняття Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фроловою Оленою Олександрівною рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.12.2020 №55808388, яким за Приватним підприємством "Локо Інвест" зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна по вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі міста Києва з порушенням норм чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та відповідно припинення права приватної власності Приватного підприємства "Локо Інвест" на об`єкт нерухомого майна, а саме гараж №2, що знаходиться на земельній ділянці, обліковий код: 69:025:0117 за адресою вул. Олекси Тихого, будинок 91 у м. Києві.

Стосовно позовних вимог Київської міської ради про зобов`язання Приватного підприємства "Локо Інвест" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку привівши її у придатний для використання стан, слід зазначити таке.

Частиною 1 статті 375 Цивільного кодексу України передбачено, що лише власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

За змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту порушеного права є відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Отже, враховуючи положення статті 391 Цивільного кодексу України і частини другої статті 152 Земельного кодексу України, слід зазначити, що допоки держава або відповідна територіальна громада є власником земельної ділянки, вона (в особі відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування) не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цією земельною ділянкою, зокрема шляхом знесення самочинно збудованих на ній будинків, будівель і споруд.

Відповідно до частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна не набуває право власності на нього.

Право на самочинне збудоване майно є неіснуючим і не породжує прав щодо розпорядження майном. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (постанова Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/15993/16).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 зазначено, що не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має право власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці. Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності набуває той, хто має речове право на землю.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України).

Таким чином, особа, що використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт.

Оскільки земельна ділянка на вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі міста Києва належить до комунальної власності міста Києва, то право розпоряджатися нею має виключно Київська міська рада.

Як вбачається із матеріалів справи, Київська міська рада як єдиний розпорядник земель комунальної власності міста Києва будь-яких рішень щодо передачі зазначеної земельної ділянки відповідачу-1 у власність чи у користування не приймала, документи, що посвідчують право користування спірною земельною ділянкою відповідача-1 в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до приписів статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що земельна ділянка не була відведена Київською міською радою як єдиним розпорядником земель комунальної власності відповідно до вимог законодавства для будівництва об`єкту нерухомого майна, а саме гаража №2, за адресою вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі міста Києва, така земельна ділянка підлягає поверненню позивачу з приведенням у придатний для використання стан, а позов в цій частині підлягає задоволенню.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог Київської міської ради до Приватного підприємства "Локо Інвест" та Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролової Олени Олександрівни у повному обсязі.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі №910/12996/22 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 280, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Локо Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі №910/12996/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі №910/12996/22 залишити без змін.

Матеріали справи №910/12996/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 30.11.2023.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка