Постанова

від 30.11.2023 по справі 904/746/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2023 року м.Дніпро Справа № 904/746/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 (суддя Ліпинський О.В.)

у справі № 904/746/23

за позовом ОСОБА_1

до Садового товариства "АИСТ"

про визнання незаконним, скасування рішення садового товариства та поновлення у членстві садового товариства

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду з позовом до Садового товариства "АИСТ" в якому просить суд: - визнати незаконним та скасувати рішення загальних зборів Садового товариства "АИСТ" № 3/2021 від 09.10.2021 року в частині виключення ОСОБА_1 з членів садового товариства та поновити останнього у членстві садового товариства; - усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 у справі №904/746/23 позов задоволено частково. Визнано незаконним рішення загальних зборів Садового товариства "АИСТ" № 3/2021 від 09.10.2021 року в частині виключення ОСОБА_1 з членів Садового товариства "АИСТ". Стягнуто з Садового товариства "АИСТ" на користь ОСОБА_1 2 684,00 грн витрат зі сплати судового збору. В решті позову відмовлено.

27.07.2023 року ОСОБА_1 подав заву, якою долучив до справи докази в підтвердження розміру судових витрат на оплату правничої допомоги в сумі 8 500,00 грн.

28.07.2023 року Садове товариство "АИСТ" подав заяву про ухвалення додаткового рішення, до якої долучив докази понесення витрат на правничу допомогу в суму 16 500,00 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 у справі №904/746/23 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено. В задоволенні заяви Садового товариства "АИСТ" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено.

Не погодившись з вказаним додатковим рішенням ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати в частині додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 у справі № 904/746/23 та прийняте нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права.

Стверджує, що додаткове рішення суперечить принципу відшкодування судових витрат, оскільки учасники господарського судочинства не можуть завчасно передбачити кількість судових засідань, які відбудуться у зв`язку з розглядом справи, чи завжди на цих засіданнях присутність адвоката є обов`язковою, або кількість процесуальних документів, що має скласти адвокат у зв`язку з розглядом справи.

Зазначає, що відмова у відшкодуванні йому як стороні, на користь якої ухвалено рішення, судових витрат на професійну правничу допомогу в разі документального їх підтвердження, без надання суду попереднього (орієнтованого) розрахунку, не відповідає основним принципам господарського судочинства та є проявом надмірного формалізму.

Також, скаржник повідомляє про понесення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 14 000,00 грн.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

В судовому засіданні 30.11.2023 приймали участь позивач (апелянт) та його представник. Відповідач у судове засідання не з`явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що явка сторін обов`язковою не визнавалась та враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, а саме, що суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 269 ГПК України), колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує розгляд справи.

Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі відповідача.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Позивач (апелянт) та його представник в судовому засіданні 30.11.2023 просили суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, просив суд стягнути з відповідача витрати в суді апеляційної інстанції в розмірі 14 000.00 грн.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення скаржника, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до Садового товариства "АИСТ" в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення загальних зборів Садового товариства "АИСТ" № 3/2021 від 09.10.2021 року в частині виключення ОСОБА_1 з членів садового товариства та поновити останнього у членстві садового товариства;

- усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2023 року позов задоволено частково. Визнано незаконним рішення загальних зборів Садового товариства "АИСТ" № 3/2021 від 09.10.2021 року в частині виключення ОСОБА_1 з членів Садового товариства "АИСТ". Стягнуто з Садового товариства "АИСТ" на користь ОСОБА_1 2 684, 00 грн. витрат зі сплати судового збору. В решті позову відмовлено.

До закінчення судових дебатів представниками сторін було заявлено про намір подати докази в підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою від 25.07.2023 року суд в порядку ст. 221 ГПК України призначив засідання для вирішення питань про розподіл судових витрат.

27.07.2023 року Позивач подав заву, якою долучив до справи докази в підтвердження розміру судових витрат на оплату правничої допомоги в сумі 8 500,00 грн,

28.07.2023 року Відповідач подав заяву про ухвалення додаткового рішення, до якої долучив докази понесення витрат на правничу допомогу в суму 16 500,00 грн.

Враховуючи те, що Позивачем та Відповідачем не подано попереднього розрахунку судових витрат на професійну правничу допомогу разом із першими заявами по суті спору, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні заяв сторін про відшкодування відповідних судових витрат.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апелянт оскаржує додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 у справі №904/746/23 лише в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а відтак апеляційне провадження здійснюється в межах вимог апеляційної скарги і апеляційним судом не перевіряється законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в іншій частині.

Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Як передбачено п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, до закінчення судових дебатів сторонами у справі заявлено про намір подати докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу.

27.07.2023 року та 28.07.2023 року, тобто в межах строків, встановлених ч. 8 ст. 129 ГПК України, сторонами подано до суду докази в підтвердження розміру витрат, які вони понесли в зв`язку з розглядом даної справи, зокрема, розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Як вже було зазначено, у ГПК України закріплено вимогу для кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи (стаття 124 ГПК України).

На необхідності подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були понесені, наголосив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 14.02.2019 у справі № 916/24/18.

У вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що зважаючи на положення статей 282, 315 ГПК України про те, що суд апеляційної та касаційної інстанцій має вирішувати питання щодо розподілу судових витрат, здійснених у зв`язку з переглядом справи, Верховний Суд дотримується позиції, що згідно ст. 124 ГПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були понесені

З матеріалів справи слідує, що при зверненні з позовом до Господарського суду Дніпропетровської області, ОСОБА_1 не зазначив попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи в суді.

Згідно ч. 2 ст. 124 ГПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2019 року у справі №904/4494/18 зробила правовий висновок, що норми процесуального закону надають суду право у разі невиконання стороною обов`язку подати попередній розрахунок судових витрат відмовити у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого стороною судового збору.

Аналогічної позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у додатковій постанові від 18.02.2021 у справі № 908/3326/19 та Верховний Суд у постановах від 22.01.2020 у справі № 551/1136/17, від 12.05.2020 у справі № 643/3720/15-ц, від 17.06.2020 у справі № 504/2755/16-ц.

Неповідомлення учасником справи іншого учасника справи про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, а також не направлення на його адресу документів на підтвердження відповідних вимог позбавляє іншого учасника справи можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат, що стало однією з підстав для відмови у задоволенні заяви товариства про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції (додаткова постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №922/2821/18).

Колегія суддів зауважує, що подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити не співмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності.

Подібні за змістом висновки наведені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 922/676/21.

Враховуючи те, що Позивачем не було подано попереднього розрахунку судових витрат на професійну правничу допомогу разом із першими заявами по суті спору (позовною заявою), в тому числі впродовж всього розгляду справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про можливість відмови в задоволенні заяви сторони про відшкодування відповідних судових витрат.

Посилання апелянта на те, що додаткове рішення суперечить принципу відшкодування судових витрат, оскільки учасники господарського судочинства не можуть завчасно передбачити кількість судових засідань, які відбудуться у зв`язку з розглядом справи, чи завжди на цих засіданнях присутність адвоката є обов`язковою, або кількість процесуальних документів, що має скласти адвокат у зв`язку з розглядом справи, апеляційним судом визнається необґрунтованим, виходячи з наступного.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у додатковій постанові від 21.05.2020 у справі № 922/2167/19 зазначив, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Тобто вирішення питання про відмову у відшкодуванні судових витрат (окрім судового збору), які понесла сторона у випадку незазначення нею попереднього (орієнтовного) розрахунку, належить до дискреції суду.

Водночас, попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою першої заяви по суті спору (як позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, так і відзиву), оскільки з огляду на статтю 124 ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При цьому стороні необов`язково з точністю прогнозувати понесення судових витрат у справі та передбачати їх розмір, адже за приписами ч. 3 ст. 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Однак, позивач міг та зобов`язаний був надати суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, чого ним зроблено у даній справі не було взагалі, і вказане не залежало від об`єктивних причин, а є суб`єктивним чинником, який особа, що звернулась із відповідною заявою, могла передбачити і повинна була уникнути під час звернення до суду.

Крім того, необхідно зазначити, що як суб`єкти господарювання так і органи державної влади та громадяни поставлені законом у рівні умови, у зв`язку з чим вибіркове надання господарським судом суб`єктивних переваг одним учасникам судового процесу перед іншими призведе до порушення вищевказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.

Наслідком неподання попереднього розрахунку може бути прийняття судом рішення про відмову у відшкодуванні відповідних судових витрат.

За таких умов, колегією суддів відхиляються аргументи скаржника, що відмова у відшкодуванні йому як стороні, на користь якої ухвалено рішення, судових витрат на професійну правничу допомогу в разі документального їх підтвердження, без надання суду попереднього (орієнтованого) розрахунку, не відповідає основним принципам господарського судочинства та є проявом надмірного формалізму.

При цьому апеляційний суд зважає на те, що у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання (див. рішення Суду у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України, no. 20347/03, від 12.03.2009). Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду.

Крім того, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від 26.07.2007).

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання про розподіл судових витрат, апеляційним судом не встановлено.

З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані.

Відтак, відсутні підстави для зміни або скасування додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 у справі № 904/746/23, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18 дійшла висновку, що судовий збір не сплачується при оскарженні додаткового судового рішення, яким вирішено питання розподілу судових витрат або встановлено порядок виконання судового рішення, тобто вирішення тих питань, які не пов`язані із вимогами позову, але в обов`язковому порядку мають бути вирішені судом.

Отже, апеляційні та касаційні скарги подані на судове рішення місцевого суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, не є об`єктом справляння судового збору.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постановах від 01.10.2020 у справі № 910/15191/19, від 22.02.2021 у справі № 922/3439/19, від 02.11.2021 у справі № 922/4198/20, від 09.12.2021 у справі № 910/570/16, від 14.12.2021 у справі № 910/17870/20, від 26.05.2022 у справі №918/339/21, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20.

В свою чергу, зважаючи на положення ст. 129 ГПК України та результат розгляду апеляційної скарги судом (залишення її без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін), витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 14 000,00 грн залишаються за ним.

Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 236, 244, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 у справі №904/746/23 залишити без задоволення.

Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 у справі №904/746/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 06.12.2023

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя Т.А. Верхогляд