Постанова

від 23.11.2023 по справі 908/101/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2023 року м.Дніпро Справа № 908/101/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.06.2023 (суддя Боєва А.С.)

у справі № 908/101/20

за позовом: Акціонерного товариства ПроКредит Банк

до відповідача:1. Товариства з обмеженою відповідальністю Блексі Фрут Компані

відповідача:2. ОСОБА_1

відповідача:3. Фермерського господарства Фрутіка

про солідарне стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

У справі триває ліквідаційна процедура, повноваження ліквідатора на підставі ухвали суду від 12.03.2020 виконує арбітражний керуючий Демчан О.І. До господарського суду Запорізької області надійшла скарга боржника - ОСОБА_1 в порядку ст. 339 ГПК України на дії приватного виконавця Хохлова Кирила Костянтиновича під час виконання судового рішення у справі № 908/101/20, в якій заявник просить суд:

- визнати дії приватного виконавця Хохлова Кирила Костянтиновича щодо списання з карткового пенсійного рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 , незаконними;

- визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця Хохлова Кирила Костянтиновича від 10.04.2023, винесену у виконавчому провадженні № 63996086, в частині накладення арешту на картковий рахунок № НОМЕР_1 , який використовується для зарахування пенсійних виплат та відкритий в АТ «Райффайзенбанк».

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.06.2023 у справі № 908/101/20 у задоволенні скарги Фізичної особи ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Хохлова Кирила Костянтиновича під час виконання судового рішення у справі № 908/101/20, відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись з вказаною ухвалою Фізичною особою ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу господарського суду Запорізької області від 09.06.2023 у справі № 908/101/20 та ухвалите нове рішення, яким задовольнити заяву.

Узагальнений стислий виклад доводів апеляційної скарги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи.

Фактично, доводи апеляційної скарги зводяться до змісту та дублювання самої скарги на рішення, дії/бездіяльність державного виконавця.

Зокрема, скаржник стверджує, що 10.04.2023 в межах виконавчого провадження № АСВП 63996086 приватним виконавцем Хохловим К.К. винесено постанову про арешт коштів боржника, що призвело до арешту усіх коштів боржника, в тому числі й тих, що знаходились на рахунку № НОМЕР_2 , який використовується для зарахування пенсійних виплат та відкритий ОСОБА_1 в АТ «Райффайзенбанк», що є протиправним.

Також зазначає, що на кошти, які знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника обмеження щодо тимчасової заборони накладення арешту не розповсюджується, а в даному випадку, накладення арешту на кошти, що складаються з пенсії боржника, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання соціальних виплат.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

14.09.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від приватного виконавця Хохлова К.К. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

21.11.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача (стягувача) надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його уповноваженого представника.

В судовому засіданні 23.11.2023 приймав участь приватний виконавець в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження здійснюється на підставі поданої ОСОБА_1 апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Апеляційний суд зауважує, що представник скаржника не був обмежений у праві приймати участь в судовому засіданні 23.11.2023 безпосередньо в залі суду або ж подати клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/), однак цим правом не скористався.

Подана апеляційна скарга та заява від 09.08.2023 про усунення недоліків апеляційної скарги не містять клопотання про розгляд справи за участі представника Мікуліна В.І.

Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що явка сторін обов`язковою не визнавалась та враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції та скорочені строки розгляду апеляційної скарги, визначені ч. 2 ст. 273 ГПК України, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує розгляд справи.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Інші учасники справи, крім приватного виконавця, своїм правом на подання відзиву не скористалися.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги клопотання позивача (стягувача) про розгляд справи без його участі та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників позивача (стягувача) та боржників-відповідачів-1,3,2(апелянта).

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Приватний виконавець в судовому засіданні 23.11.2023 просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення приватного виконавця, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.08.2020 у справі № 908/101/20 позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Блексі Фрут Компані, Фізичної особи ОСОБА_1 , Фермерського господарства Фрутіка на користь Акціонерного товариства ПроКредит Банк заборгованість за кредитним договором № 1501.47175/FW1501.774 від 30.01.2019: суму 3 999,88 грн капіталу, суму 254 655,00 грн процентів, суму 87 408,13 грн пені; заборгованість за кредитним договором № 1501.47212/FW1501.774 від 18.02.2019: суму 700 000,00 грн капіталу, суму 37 566,67 грн процентів, суму 100 302,24 грн пені.

Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Блексі Фрут Компані, ОСОБА_1 , Фермерського господарства Фрутіка на користь Акціонерного товариства ПроКредит Банк суму 23 693,53 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

08.12.2020 на виконання судового рішення видано відповідні накази.

28.12.2020 приватним виконавцем Хохловим К.К. винесені постанови про відкриття виконавчих проваджень за № 63996406 та № 63996086, копії яких направлено на адресу боржника відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження».

29.12.2020 виконавцем в порядку ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень № 63996406 та № 63996086 у зведене виконавче провадження № 64011506, боржником за яким виступає ОСОБА_1

10.04.2023 приватним виконавцем Хохловим К.К. проводилася перевірка майнового стану боржника, зокрема, шляхом направлення вимог через АСВП до банківських установ для перевірки залишку коштів на рахунках чи наявності нових відкритих рахунків боржника.

Згідно із інформацією, що надійшла через АСВП на вимогу приватного виконавця було виявлено два рахунки у АТ «Райффайзен Банк», на яких обліковувались значні грошові кошти, а саме: рахунок № НОМЕР_3 та № НОМЕР_1 .

10.04.20213 виконавцем в порядку ст. ст. 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про арешт коштів боржника, яка для виконання направлена до АТ «Райффайзен Банк».

10.04.2023 виконавцем направлені платіжні інструкції до АТ «Райффайзен Банк» за адресою: м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9.

10.04.2023 приватним виконавцем до АТ «Райффайзен Банк» направлено вимогу для отримання інформації щодо руху коштів по зазначеним рахункам, джерел надходження коштів на ці рахунки, а також інформації щодо видаткових операцій по цим рахункам.

Судом установлено, що 10.04.2023 приватним виконавцем Хохловим К.К. винесено постанову про арешт коштів боржника, якою було накладено арешт на грошові кошти, що містяться рахунках № НОМЕР_3 та № НОМЕР_1 , та належить боржнику.

09.05.2023 на адресу офісу приватного виконавця надійшла відповідь АТ «Райффайзен Банк» на вимогу приватного виконавця від 10.04.2023 щодо руху коштів по арештованих рахункам боржника.

З даної відповіді вбачається наступне:

За період з 20.02.2022 по 10.04.2023 на арештований рахунок № НОМЕР_1 було зараховано грошових коштів на загальну суму 319638,19 грн, з яких в якості пенсійних виплат надійшло 77 545,94 грн, інші надходження - перерахування від фізичних осіб.

З даного рахунку здійснено видаткових операцій на загальну суму 180 333,23 грн, тобто боржником здійснено видаткових операцій на 102 787,29 грн більше ніж йому надійшло пенсійних виплат на рахунок.

Станом на 19.04.2022 залишок коштів на даному рахунку складав 5 538,35 грн і таким чином, твердження ОСОБА_1 про існування значних пенсійних заощаджень, на які начебто звернув стягнення виконавець по цьому рахунку, не відповідають дійсності.

Стосовно рахунку № НОМЕР_3 за період з 20.02.2022 по 10.04.2023 було зараховано грошових коштів на загальну суму 737 884,93 грн.

З даного рахунку здійснено видаткових операцій на загальну суму 740 809,02 грн.

Залишок коштів по цьому рахунку станом на 21.02.2022 складав 11 665,34 грн.

Також до даного рахунку прив`язана картка за № НОМЕР_4 , виписка з якої показує, що даною карткою боржник активно здійснював розрахунки за межами території України (розрахунки у ресторані, розрахунок за орендований номер готелю, тощо).

З урахуванням вищенаведеного, враховуючи принцип обов`язковості виконання рішень, встановлений ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», суд першої інстанції дійшов висновку, що подана скарга є необґрунтованою та в її задоволенні слід відмовити.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини другої ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно приписів ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положеннями ст. 10 Закону № 1404-VIII визначено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Відповідно до ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом тощо.

Питання організації, порядку та умов виконання судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, зокрема звернення стягнення на кошти боржника на рахунках в банках, передбачені як Законом № 1404-VIII, так і Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкція).

Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону № 1404-VIII у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному ст. 56 цього Закону.

Якщо у заяві про відкриття виконавчого провадження не зазначено майно боржника та/або його кошти на рахунках у банківських установах, то у відповідності до ст. 36 Закону № 1404-VIII розшук майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

Частиною 1 статті 48 Закону № 1404-VIII визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах (абз. 1 ч. 2 ст. 48 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Відповідно до п. 7 розд. VIII Інструкції, розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, виконавець зобов`язаний винести постанову відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону № 1404-VIII про звернення стягнення на майно боржника, його арешті або вилучені вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (ч.ч. 3, 4 ст. 56 Закону № 1404-VIII).

Крім того, ч. 8 розд. VIII Інструкції визначає, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові про накладення арешту зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

При цьому ч.ч. 1, 2 ст. 48 Закону № 1404-VIII чітко визначають порядок звернення стягнення на майно боржника та обмеження щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться на банківських рахунках боржника, у випадках визначених Законами зазначеними у частині другій цієї статті та на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Законом № 1404-VIII також визначено, що виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (ч. 8 ст. 48).

У пункті 10 Розділу VIII Інструкції вказується також, що саме після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову.

При цьому п.п. 3, 14, 21 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, зі змісту вищевказаних норм права слідує, що арешт є початковою та окремою стадією провадження щодо звернення стягнення на майно боржника і являє собою сукупність заходів, що передбачають як наслідок обмеження в праві розпорядження майном, на яке накладається арешт. При цьому виконавець за відсутності відомостей про майно, повідомлених кредитором повинен самостійно здійснити заходи для виявлення такого майна, у тому числі грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, і перед накладенням арешту на майно (кошти) боржника повинен отримати відомості про наявність у боржника відповідного майна та коштів, зокрема щодо коштів на банківських рахунках - відомості про володільця рахунку, номеру, виду рахунку, суми коштів, що зберігаються на ньому. Саме наявність таких даних дозволяє виконавцю здійснити арешт коштів, що знаходяться на банківських рахунках у відповідності до ст. 18 Закону № 1404-VIII та розділу VIII Інструкції.

Відповідно до п. 8 розд. VIII Інструкції на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що державний та/або приватний виконавець перед накладанням арешту повинен з`ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладання арешту серед інших відомостей вказати про суму коштів, на яку накладається арешт, або зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, у тому числі, що будуть відкрити після накладення арешту. Накладання арешту на суми, що перевищують суми, визначені виконавчим документом, та перевищують суми витрат виконавчого провадження, що підлягають стягненню, є незаконним.

При цьому законом забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному ст. 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 261 Закону України «Про теплопостачання», ст. 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (абз. 2 ч. 2 ст. 48 Закону № 1404-VIII).

Відтак, ч. 2 ст. 48 Закону № 1404-VIII встановлено невичерпний перелік рахунків, кошти на яких не підлягають арешту, оскільки передбачено, що законом можуть бути визначені й кошти на інших рахунках боржника, звернення стягнення та/або накладення арешту на які заборонено законом.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) (пункт 7.13 постанови).

Так, щодо доводів апелянта про незаконність прийнятої 10.04.2023 в межах виконавчого провадження № АСВП 63996086 приватним виконавцем Хохловим К.К. постанови про арешт коштів боржника, що призвело до арешту усіх коштів боржника, в тому числі й тих, що знаходились на рахунку № НОМЕР_2 , який використовується для зарахування пенсійних виплат та відкритий ОСОБА_1 в АТ «Райффайзенбанк», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1статті 48 Закону № 1404-VIII визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 68 Закону № 1404-VIII стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається: 1) у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, 2) відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, 3) у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Тобто зазначена норма права визначає кошти, що складають, зокрема, пенсію, як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення.

Порядок звернення стягнення на пенсію також визначається Законом № 1404-VIII та розділом Х «Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника» Інструкції у відповідності до яких про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (ч. 3 ст. 68 Закону № 1404-VIII).

При цьому у відповідності до пункту 4 розділу Х Інструкції контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника здійснюється виконавцем за власною ініціативою, в тому числі за заявою стягувача шляхом перевірки правильності та своєчасності відрахувань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами та фізичними особами - підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, про що складається відповідний акт.

Відповідно ч. 1 ст. 70 Закону № 1404-VIII розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Частинами 2, 3 ст. 70 Закону № 1404-VIII передбачено, що з пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках. За іншими видами стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.

Апеляційний суд зазначає, що встановлення відрахувань у певному відсотковому визначенні від пенсії боржника покликане гарантувати людині право на одержання грошової виплати (у розрахунку на місяць), яка призначається у встановленому державою порядку як захід матеріального забезпечення певних категорій осіб за принципами пенсійного страхування, загальнолюдської солідарності та субсидування, що становить одне з основних соціально-трудових прав людини, тому й законодавець обмежив розмір будь - яких утримань із пенсії, і таке обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту на пенсію, що виплачена боржнику після таких утримань, або частину пенсії, що перевищує граничну межу таких відрахувань.

Накладення арешту на кошти, що складають пенсію боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із пенсії, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його соціально-трудових прав.

Таким чином, не може бути накладений арешт на кошти що складають пенсію боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти пенсії боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. При цьому на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають пенсію, таке обмеження не розповсюджується.

Подібні за змістом правові висновки в частині, що стосується арешту грошових коштів, що складають заробітну плату, наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21).

Згідно ч. 3 ст. 52 Закону № 1404-VIII не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 19.05.2020 у справі № 908/361/19, в постанові від 20.04.2022 у справі № 756/8851/20).

Відповідно до ст. 56 Закону № 1404-VIII державним виконавцем у виконавчому провадженні № 63996086 винесено постанову від 10.04.2023 про арешт майна боржника. Постановлено накласти арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках, зокрема, № НОМЕР_3 та № НОМЕР_1 , та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 5 289 337,19 грн.

Копію зазначеної постанови направлено, в тому числі, АТ «Райффайзенбанк», у якому виявлені рахунку боржника.

ОСОБА_1 вважає зазначену постанову державного виконавця протиправною, оскільки її винесення потягло арешт коштів на рахунку № НОМЕР_1 в АТ «Райффайзенбанк», який призначений для виплати ОСОБА_1 пенсії.

На підтвердження скаржник надав витяг з особистого кабінету Пенсійного фонду з даними про призначення пенсії станом на 28.04.2023 із зазначенням про спосіб виплати пенсії банк, назва банку АТ «Райффайзенбанк», розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 .

Судом встановлено, що аналіз банківської виписки по вказаному рахунку дає підстави для висновку, що на цей рахунок надходять не лише пенсійні виплати, а й інші надходження перекази від фізичних осіб, які, до того ж, є значно більшими від розміру сум пенсійних нарахувань.

Зокрема, за період з 20.02.2022 по 10.04.2023 на рахунок НОМЕР_1 було зараховано грошових коштів на загальну суму 319 638,19 грн, з яких в якості пенсійних виплат надійшло лише 77 545,94 грн, решта перерахування від фізичних осіб.

Слід зазначити, що зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону № 1404-VIII на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих статус коштів виключно із заробітної плати, або на підставі повідомлення банку про заборону накладення арешту на такий рахунок відповідно до частини другої вищевказаної статті.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, що знаходяться на цьому рахунку, заборонено законом.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому п. 10 ч. 1 ст. 34 цього Закону (абз. 2 ч. 2 ст. 59 Закону № 1404-VIII).

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) (пункти 7.14, 7.15 постанови).

При цьому передбачене абз 2 ч. 2 ст. 59 Закону № 1404-VIII зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки у відповідності до п. 1 ч. 4 ст. 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом.

Таким чином, у випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є його пенсією, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів.

Враховуючи вищевикладене, у справах про оскарження дій державного виконавця з арешту грошових коштів боржника - фізичної особи у виконавчому провадженні, слід з`ясувати чи виконав банк свій обов`язок щодо повідомлення виконавця про цільове призначення коштів на рахунках боржника та чи повертав постанову про накладення арешту на грошові кошти, накладення арешту на які заборонено законом. Крім того, належить дослідити, чи звертався боржник до виконавця з заявою про неможливість накладення арешту на кошти на рахунку та/або про зняття арешту та які підтверджуючі документи він надавав.

Наведе відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 10.06.2021 у справі № 520/4794/20 (провадження № К/9901/18373/20).

Відповідно до п. 69 Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 162 (далі Інструкція № 162), банк відкриває фізичній особі окремий поточний рахунок для зарахування виключно заробітної плати, стипендії, пенсії, соціальної допомоги та інших передбачених законодавством України соціальних виплат у порядку, визначеному в пункті 60 розділу V цієї Інструкції, або використовує вже відкритий для цих цілей рахунок.

Клієнт зобов`язаний під час відкриття окремого рахунку в заяві про відкриття поточного рахунку в реквізиті "Додаткова інформація" зазначити, що рахунок відкривається для зарахування заробітної плати, стипендії, пенсії, соціальної допомоги та інших передбачених законодавством України соціальних виплат. Така інформація для діючого поточного рахунку зазначається в додатковому договорі до договору банківського рахунку.

З відповіді АТ «Райффайзен Банк» на вимогу приватного виконавця від 10.04.2023 щодо руху коштів по арештованих рахункам боржника не слідує, що рахунки, зокрема, № НОМЕР_3 та № НОМЕР_1 , є цільовими, тобто такими, що відкриті для зарахування пенсії.

Також, банком повідомлено приватного виконавця про накладення арешту саме на поточні рахунки боржника.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 63 Закону України «Про платіжні послуги» поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту для зберігання коштів і виконання платіжних операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства;

За положеннями п. 12 ч. 3 розд. І Інструкції № 162 поточний рахунок - рахунок (уключаючи рахунок із спеціальним режимом використання), що відкривається банком клієнту для зберігання коштів і виконання платіжних операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Отже, АТ «Райффайзен Банк» не визначено статусу коштів і рахунків, які арештовано та на яких вони знаходяться як рахунки із спеціальним статусом, накладення арешту на які заборонено.

Крім того, приватному виконавцю від боржника не надходили будь-які звернення з документами, які б визначали статус рахунків боржника чи цільове призначення коштів на таких рахунках.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що стороною боржника не надавалися будь-які відомості, що певний рахунок використовується тільки з метою отримання пенсійних виплат, не надавалися відомості, що сума списаних коштів з арештованого рахунку боржника є накопиченням саме пенсійних заощаджень.

Щодо наданого скаржником витягу з особистого кабінету Пенсійного фонду з даними про призначення пенсії станом на 28.04.2023 із зазначенням про спосіб виплати пенсії банк, назва банку АТ «Райффайзенбанк», розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 , то він не вказує на те, що згаданий рахунок є цільовим для зарахування пенсії, а є лише повідомленням органів ПФУ про реквізити для перерахування коштів.

При цьому як вже було зазначено, з рахунку № НОМЕР_1 боржником було здійснено видаткових операцій на оплату готелей, ресторанів, подорожей за кордоном, на загальну суму 180 333,23 грн, що на 102 787,29 грн більше пенсійних виплат, що надійшли на рахунок.

Відтак, з урахуванням тих обставин, що на рахунок із виплати пенсії зараховуються кошти від фізичних осіб, та їх обсяг суттєво перевищує пенсійні надходження, апеляційним суд вважає, що скаржником не доведено належними та допустимими доказами, що приватним виконавцем здійснено звернення стягнення на пенсію ОСОБА_1 , погоджуючись з відповідним висновком господарського суду в цій частині оскаржуваної ухвали.

За таких умов, дії приватного виконавця Хохлова Кирила Костянтиновича щодо списання з карткового пенсійного рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 та прийнята ним 10.04.2023 постанова у виконавчому провадженні № 63996086, в частині накладення арешту на картковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Райффайзенбанк», є законними та правомірними, що не спростовано апелянтом в установленому законом порядку.

Щодо вимог скаржника про зобов`язання приватного виконавця Хохлова К.К. зняти арешт з карткового рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ «Райффайзенбанк», варто зазначити наступне.

У даній справі судом встановлено, що приватним виконавцем не отримано від будь-кого документального підтвердження щодо віднесення означеного рахунку до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, а також і підтвердження того, що на кошти, які знаходяться на цьому рахунку, заборонено накладати арешт згідно закону.

Не містять таких доказів й матеріали справи.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для зобов`язання приватного виконавця вчинити певні дії.

При цьому з долучених останнім до відзиву на апеляційну скаргу доказів вбачається, що після прийняття Господарським судом Запорізької області ухвали від 09.06.2023 у справі № 908/101/20, боржник звернувся до приватного виконавця із заявою від 13.06.2023 про визначення поточного рахунку у банку для здійснення видаткових операцій.

Постановою від 15.06.2023 у виконавчому провадженні № 63996086 боржнику визначений поточний рахунок № НОМЕР_1 , який відкритий в АТ «Райффайзенбанк» для здійснення видаткових операцій з поточного рахунку на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом «Про Державний бюджет України» на 1 січня поточного календарного року.

Відтак, право ОСОБА_1 на отримання пенсії на сьогоднішній день є забезпеченим і судом не встановлено наявності обставин надмірного тягаря для боржника та порушення його прав на одержання соціальних виплат.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення скарги.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, наслідком чого є відсутність підстав для зміни чи скасування ухвали Господарського суду Запорізької області від 09.06.2023 у справі № 908/101/20.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2684,00 грн на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 236, 269, 275, 276, 282, 339-344 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.06.2023 у справі № 908/101/20 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.06.2023 у справі № 908/101/20 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 06.12.2023

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко