Постанова

від 21.11.2023 по справі 910/3658/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 910/3658/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дабл Ю Сі Ті Компані»

до Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент інформаційно-комунікаційних технологій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення 7 149 568,15 грн.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Купайгородський Е. О., відповідача - Макарчук Л. Л., третьої особи - Лисик Г. М.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дабл Ю Сі Ті Компані» (далі - позивач та/або ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (далі - відповідач та/або КП «ГІОЦ») про стягнення 7 149 568,15 грн.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у справі № 910/16330/21 задоволено повністю позов ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» та стягнуто з КП «ГІОЦ» заборгованість у розмірі 5 712 709,33 грн, 3 % річних у розмірі 107 993,68 грн, інфляційні втрати у розмірі 279 068,62 грн, збитки у розмірі 12 685 194,43 грн, судовий збір у розмірі 281 774,49 грн та витрати на правничу допомогу у сумі 60 000,00 грн.

Однак, боржник (відповідач) не сплатив присуджені до стягнення з нього рішенням суду у справі № 910/16330/21 грошові кошти, а тому, звертаючись з даним позовом до суду, позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 251 672,24 грн за період з 16.09.2021 по 05.03.2023 (нараховані на суму боргу 5 712 709,33 грн), інфляційні втрати у розмірі 1 746 575,19 грн за період з жовтня 2021 року по січень 2023 року (нараховані на суму боргу 5 712 709,33 грн), 3 % річних у розмірі 720 449,54 грн за період з 14.04.2021 по 05.03.2023 (нараховані на збитки у сумі 12 685 194,43 грн) та інфляційні втрати у розмірі 4 430 871,18 грн за період з квітня 2021 року по січень 2023 року (нараховані на збитки у сумі 12 685 194,43 грн), що разом складає 7 149 568,15 грн.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 910/3658/23 (суддя Спичак О. М.) позов задоволено частково; стягнуто з КП «ГІОЦ» на користь ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» 3 % річних у розмірі 251 672,24 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 746 575,19 грн та судовий збір у розмірі 29 973,71 грн; в іншій частині позову відмовлено.

2.2. Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині 3 % річних у розмірі 720 449,54 грн за період з 14.04.2021 по 05.03.2023 (нарахованих на збитки у сумі 12 685 194,43 грн) та інфляційних втрат у розмірі 4 430 871,18 грн за період з квітня 2021 року по січень 2023 року (нарахованих на збитки у сумі 12 685 194,43 грн), зазначив, що нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є правомірним у випадку прострочення виконання саме зобов`язання, тоді як відповідно до положень статті 610, 611, 623 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) збитки не є зобов`язанням, а є наряду з неустойкою правовим наслідок порушення зобов`язання.

Відтак місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» про стягнення з КП «ГІОЦ» 3 % річних у розмірі 720 449,54 грн за період з 14.04.2021 по 05.03.2023 (нарахованих на збитки у сумі 12 685 194,43 грн) та інфляційні втрати у розмірі 4 430 871,18 грн за період з квітня 2021 року по січень 2023 року (нарахованих на збитки у сумі 12 685 194,43 грн) є необґрунтованими.

2.3. Північний апеляційний господарський суд, переглянувши рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, постановою від 25.09.2023 (Коротун О. М. - головуючий, судді Демидова А. М., Ткаченко Б. О.) рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 910/3658/23 в наведеній частині - скасував, з прийняттям нового рішення - про задоволення позову в оскаржуваній частині з новим розподілом судових витрат; стягнув з КП «ГІОЦ» на користь ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» 3 % річних у розмірі 720 449,54 грн (нарахованих на суму збитків у розмірі 12 685 194,43 грн) та 4 430 871,18 грн - інфляційних втрат (нарахованих на суму збитків у розмірі 12 685 194,43 грн); стягнув з КП «ГІОЦ» на користь ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» 107 243,53 грн - судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції та 115 904,72 грн - судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

2.4. Апеляційний господарський суд зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції, що дія частини 2 статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, які виникають у зв`язку із відшкодуванням збитків, наголосивши на тому, що протилежні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, а також Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі № 757/21050/16-ц, від 08.04.2020 у справі № 339/400/16-ц, від 06.07.2020 у справі № 522/16531/17.

Посилаючись на положення статей 524, 533, 534, 535, 625 ЦК України та правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц суд апеляційної інстанції зазначив, що з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов`язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов`язання виникло між сторонами із заподіяння збитків. Зобов`язання не є таким, що виникло з рішення суду. Це зобов`язання з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов`язання між сторонами. Ураховуючи наведене суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача та третьої особи, про можливість нарахування річних та інфляційних втрат лише після ухваленого рішення.

Посилаючись на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц та від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 апеляційний господарський суд зазначив, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням вказаних обставин і вимог, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат та 3 % річних (нарахованих на суму упущеної вигоди).

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив про помилкове незастосування місцевим господарським судом до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції у частині відмови в позові з прийняттям нового рішення - про стягнення 3 % річних у сумі 720 449,54 грн за період з 14.04.2021 по 05.03.2023 та інфляційних втрат у сумі 4 430 871,18 грн за період з квітня 2021 року по січень 2023 року.

2.5. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі № 910/3658/23 (Коротун О. М. - головуючий, судді Демидова А. М., Ткаченко Б. О.) заяву ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» задоволено частково; стягнуто з КП «ГІОЦ» на користь ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» витрати на правову допомогу адвоката у сумі 82 000,00 грн; у задоволенні решти заяви ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» про відшкодування витрат на правничу допомогу - відмовлено.

2.6. Додаткова постанова аргументована тим, що апеляційна скарга у даній справі є об`ємною, із нормативно-обґрунтованою правовою позицією, що містить посилання на актуальну судову практику, яку помилкового не було застосовано судом першої інстанції. А тому, виходячи із критерію складності справи, обсягу наданих адвокатських послуг, реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, враховуючи конкретні обставини даної справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обґрунтований розмір витрат позивача на правничу допомогу є 82 000,00 грн. Вказаний розмір відповідає критерію пропорційності, розумності та справедливості. Тому клопотання відповідача про зменшення розміру судових витрат не підлягає задоволенню.

Разом з цим, дослідивши та оцінивши обґрунтованість заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, враховуючи подане відповідачем клопотання про зменшення розміру судових витрат на правову допомогу, з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, рівень складності справи та обсяг доказів, що підлягали вивченню та аналізу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справедливим та розумним є задовольнити подану заяву позивача частково, стягнувши з КП «ГІОЦ» 82 000,00 грн правової допомоги за розгляд апеляційної скарги у цій справі.

3. Короткий зміст касаційних скарг і заперечень на них

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 у справі № 910/3658/23, КП «ГІОЦ» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати повністю, а рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми матеріального права, а саме положення частини 2 статті 625 ЦК України, статей 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України) без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/13704/16, від 25.06.2018 у справі № 910/1226/16, від 11.02.2021 у справі № 910/18996/16, від 25.06.2018 у справі № 910/13889/17, від 16.04.2018 у справі № 910/13057/16, від 10.06.2020 у справі № 908/12204/17, від 02.06.2022 у справі № 752/17832/14-ц, від 16.04.2018 у справі 910/1305/16, від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17, від 13.12.2018 у справі № 923/700/17, постанові Вищого господарського суду України від 30.10.2017 у справі № 910/14098/16, постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» стосовно того, що дія частини 2 статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку із відшкодуванням шкоди.

У контексті наведених доводів скаржник звертає увагу на те, що предметом спору в оскаржуваній позивачем частині позовних вимог є стягнення з КП «ГІОЦ» інфляційних втрат та 3 % річних у сумі 5 121 320,72 грн нарахованих на суму збитків (упущеної вигоди), яка була стягнута з КП«ГІОЦ» за рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у справі № 910/16330/21, у зв`язку з відмовою КП «ГІОЦ» щодо подальшого виконання договору про надання послуг від 02.03.2020 № 4794 (далі - договір).

За твердженням скаржника, збитки у виді упущеної вигоди прямо не пов`язані з умовами договору, а лише є наслідком їх неналежного виконання стороною. Тобто, збитки у виді упущеної вигоди є деліктним зобов`язанням до якого не підлягають застосуванню положення частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки таке зобов`язання у цій справі виникло саме внаслідок розірвання договору, а не за результатами господарської діяльності за цим договором.

Положеннями частини 2 статті 625 ЦК України передбачено правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами грошових зобов`язань, які існували між сторонами до ухвалення рішення суду.

У свою чергу, упущена вигода свідчить про те, що умови договору не виконувались і договір припинений, а упущена вигода, це збитки, що виникають не з договору, а з інших підстав, а саме з підстав заподіяння шкоди.

Разом з тим, обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема, у разі відшкодування збитків та шкоди, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав. Отже, дія норм частини 2 статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку із відшкодуванням збитків, як деліктного зобов`язання, а грошовим є зобов`язання в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

При цьому, за твердженням скаржника, висновки суду першої інстанції про те, що нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є правомірним у випадку прострочення виконання саме зобов`язання, тоді як відповідно до положень статей 610, 611, 623 ЦК України збитки не є зобов`язанням, а є наряду з неустойкою правовим наслідком порушення зобов`язання, відповідають фактичним обставинам справи та усталеній практиці Верховного Суду з розгляду справ у подібних правовідносинах і свідчать про правомірність та законність рішення суду першої інстанції та наявність підстав для залишення його без змін.

Таким чином, у суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані», а рішення суду першої інстанції мало бути залишене без змін, оскільки прийнято з дослідженням та належною оцінкою усіх обставин справи, та з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

3.4. Крім цього, у тексті касаційної скарги скаржник звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови порушив норми процесуального права, а саме положення: пункту 5 статті 258, частини 4 статті 236, статті 269, статті 277 ГПК України, що призвело до прийняття незаконної постанови, яка підлягає скасуванню.

Посилаючись на положення процесуальних норм (пункту 5 статті 258, частини 4 статті 236, статті 269, статті 277 ГПК України) скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив того, що позивачем у своїй апеляційній скарзі не зазначено у чому полягає незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, не вказано, які норми матеріального права не застосував суд першої інстанції та не наведено належного обґрунтування порушення судом першої інстанції норм процесуального права. У пункті 2 апеляційної скарги позивач зазначає про порушення судом норм матеріального права, але не враховує того, що такої підстави для скасування рішення суду першої інстанції, як «порушення норм матеріального права» у положеннях статті 277 ГПК України не передбачено.

Скаржник також наголошує, що у тексті апеляційної скарги відсутнє обґрунтування щодо незастосування або неправильного застосування судом першої інстанції тієї, чи іншої норми матеріального права, як то передбачено частиною 2 статті 277 ГПК України, що свідчить про безпідставність апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Таким чином, на думку скаржника, позивач у поданій апеляційній скарзі не зазначив які саме норми матеріального права були незастосовані, чи були неправильно застосовані судом першої інстанції, а тому така апеляційна скарга не підлягала задоволенню. Задоволення судом апеляційної інстанції цієї апеляційної скарги свідчить про формальний підхід суду до розгляду апеляційної скарги та перегляду законного рішення суду першої інстанції за не дослідження дійсних обставин справи і як наслідок, порушення судом апеляційної інстанції пункту 5 статті 258, статей 269, 277 ГПК України, що призвело до прийняття незаконної постанови.

При цьому, в порушення положень частини 4 статті 236 ГПК України, суд апеляційної інстанції прийняв до уваги не релевантну судову практику на яку посилався позивач, як таку що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, що виникли між сторонами і, на його думку, свідчить про порушення судом першої інстанції частини 4 статті 236 ГПК України.

3.5. У додаткових поясненнях до касаційної скарги скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на те, що у справі № 910/16330/21 була окрема думка судді Колос І. Б., відповідно до якої суддя зазначила, що: «… водночас у справі, яка розглядається позивачем не було обґрунтовано та доведено, а судами розглянуто наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення, а висновок про наявність упущеної вигоди ґрунтувався виключно на припущеннях».

3.6. ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» у поясненнях від 13.11.2023 просить закрити касаційне провадження відповідно до вимог пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України та/або залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

3.7. КП «ГІОЦ» також не погоджуючись із додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі № 910/3658/23, подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати додаткову постанову в частині стягнення з КП «ГІОЦ» на користь ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» витрат на правничу (правову) допомогу адвоката в сумі 82 000,00 грн і прийняти в цій частині нове рішення, яким повністю відмовити ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» у задоволенні вимог про стягнення з КП «ГІОЦ» судових витрат на правничу (правову) допомогу адвоката.

3.8. Скаржник зазначає, що касаційна скарга подається на підставі, визначеної пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, КП «ГІОЦ» зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, а саме положення статей 126, 129, 236 ГПК України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 27.06.2018 у справі № 866/1216/16, від 28.09.2023 у справі № 686/31892/19, від 27.07.2023 у справі № 560/9332/22, від 10.12.2019 у справі № 902/844/18, від 31.05.2022 у справі № 927/728/21, від 07.09.2022 у справі № 916/2348/21, від 09.03.2023 у справі № 925/1758/21, від 29.03.2023 у справі № 906/945/21 та ухвалі Верховного Суду від 29.06.2023 № 910/5316/21.

Скаржник звертає увагу, що відповідно до наведених висновків Верховного Суду відшкодування судових витрат на правову допомогу адвоката є правомірним, якщо такі судові витрати реально (фактично) понесені стороною, що у справі має бути документально доведено.

Доказів фактичного понесення ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» судових витрат на правову допомогу адвоката (квитанцій до прибуткового касового ордера, платіжних доручень з відміткою банку або іншого банківського документу, касових чеків) у справі немає, відповідно ці обставини у справі не доведені. Проте, не зважаючи на недоведеність у справі обставин понесення ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» судових витрат на правничу (правову) допомогу адвоката Купайгородського Е. О. (відсутність відповідних квитанцій до прибуткового касового ордера, платіжних доручень з відміткою банку або іншого банківського документу, касових чеків), Північний апеляційний господарський суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення статей 126, 129 ГПК України та стягнув з КП «ГІОЦ» зазначені судові витрати.

Крім цього, скаржник наголошує на тому, що ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» надано до суду апеляційної інстанції не підписані ні кваліфікованим електронним підписом, ні «мокрим» підписом рахунки-фактури, які не можна вважати сформованими та повноцінними документами, а тому вони не підтверджують понесення витрат на правничу допомогу. Також адвокатом не підтверджено виникнення зобов`язань щодо оплати зазначених рахунків. Таким чином, на думку скаржника, ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» фактично не приймало послуги з правової допомоги у цій справі та необізнане з ними, оскільки не отримувало рахунки-фактури та не приймало послуги за актами-приймання передачі наданих послуг, як і не здійснювало оплати за такі послуги. З огляду на вищевикладене, очевидно, що в матеріалах справи відсутні (не подавались до суду) докази двостороннього погодження між клієнтом та адвокатом вартості послуг з правової допомоги, обсягів такої правової допомоги та оплати за надані послуги з правової допомоги.

Крім цього, акцентуючи увагу на правовій позиції, викладеній Касаційним адміністративним судом у постанові від 27.07.2023 у справі № 560/9332/22 скаржник наголошує, що прибуття до суду та очікування початку судового засідання не передбачають використання адвокатом спеціальних знань або навичок, відтак вказаний час не може бути оплачений як час надання правничої допомоги.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, у жовтні 2021 року ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з КП «ГІОЦ» 18 784 966,06 грн (справа № 910/16330/21).

На обґрунтування позовних вимог у справі № 910/16330/21 ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» вказувало, що КП «ГІОЦ» прострочило виконання своїх зобов`язань за договором про надання послуг від 02.03.2019 № 4794 з оплати наданих позивачем у період з 01.08.2020 по 30.09.2020 послуг, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у загальному розмірі 5 712 709,33 грн. Крім того, посилаючись на прострочення відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором, позивач вказував про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 107 993,68 грн, нарахованих за період з 29.01.2021 по 15.09.2021, а також інфляційних втрат у розмірі 279 068,62 грн, нарахованих з лютого по серпень 2021 року. До того ж, позивач стверджував про неправомірне та безпідставне дострокове розірвання відповідачем договору, у зв`язку з чим позивачу було завдано збитків у виді упущеної вигоди у сумі 12 685 194,43 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у справі № 910/16330/21, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 та постановою Верховного Суду від 11.04.2023, позов ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» задоволено повністю; стягнуто з КП «ГІОЦ» заборгованість у розмірі 5 712 709,33 грн, 3 % річних у розмірі 107 993,68 грн, інфляційні втрати у розмірі 279 068,62 грн, збитки у розмірі 12 685 194,43 грн, судовий збір у розмірі 281 774,49 грн та витрати на правничу допомогу у сумі 60 000,00 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у сумі 251 672,24 грн за період з 16.09.2021 по 05.03.2023 (нараховані на суму боргу 5 712 709,33 грн), інфляційній втрати у розмірі 1 746 575,19 грн за період з жовтня 2021 року по січень 2023 року (нараховані на суму боргу 5 712 709,33 грн), 3 % річних у розмірі 720 449,54 грн за період з 14.04.2021 по 05.03.2023 (нараховані на збитки у сумі 12 685 194,43 грн) та інфляційні втрат у сумі 443 0871,18 грн за період з квітня 2021 року по січень 2023 року (нараховані на збитки у сумі 12 685 194,43 грн), що разом становить 7 149 568,15 грн.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувану постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 у межах доводів та вимог касаційної скарги, тобто в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на збитки (упущену вигоду).

5.4. Так, проаналізувавши підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наведені скаржником у тексті касаційної скарги на постанову від 25.09.2023, Верховний Суд зазначає, що основним питанням, яке постало перед Судом під час касаційного перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції (по суті спору) у цій справі, є правомірність або навпаки нарахування на підставі положень частини 2 статті 625 ЦК України 3 % річних за період з 14.04.2021 по 05.03.2023 та інфляційних втрат за період з квітня 2021 року по січень 2023 року на суму збитків (упущеної вигоди), стягнутої за рішенням суду, яке несвоєчасно виконано.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням.

При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц зазначеного, що завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

Виходячи із систематичного аналізу вимог чинного законодавства упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Тобто, неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У статті 611 ЦК України встановлено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц зазначено, що: «… зобов`язання виникають і із завдання шкоди. Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то у даному випадку між сторонами виникло грошове зобов`язання, оскільки одна сторона зобов`язана сплатити певну, визначену грошову суму стягувачу».

Згідно з частинами 1 та 2 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Рішення суду не було виконане відповідачем у встановлений строк, тому стягувач має право на компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, що встановлено спеціальним законодавством (стаття 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень») та передбачено положеннями статті 625 ЦК України.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533, 535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

З огляду на вказане можна зробити висновок, що з набранням чинності рішення суду про відшкодування майнової шкоди, в тому числі упущеної вигоди, у боржника виникає зобов`язання сплатити її точно визначений розмір, однак саме зобов`язання виникло між сторонами із заподіяння шкоди, що констатовано рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала про те, що грошове зобов`язання з відшкодування шкоди виникає між сторонами із заподіяння шкоди, а не з рішення суду. Положення частини 2 статті 625 ЦК України мають застосовуватись з урахуванням таких висновків Великої Палати Верховного Суду, зокрема, викладеного у постанові від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц.

Як убачаєтеся з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у справі № 910/16330/21, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 та постановою Верховного Суду від 11.04.2023, позов ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» задоволено повністю; стягнуто з КП «ГІОЦ» заборгованість у розмірі 5 712 709,33 грн, 3 % річних у розмірі 107 993,68 грн, інфляційні втрати у розмірі 279 068,62 грн, збитки у розмірі 12 685 194,43 грн, судовий збір у розмірі 281 774,49 грн та витрати на правничу допомогу у сумі 60 000,00 грн.

З викладеного слідує, що у рішенні Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у справі № 910/16330/21 визначено грошове зобов`язання відповідача, зокрема, у сумі 12 685 194,43 грн упущеної вигоди, яке належним чином не виконано, тому, як правильно зазначено судом апеляційної інстанцій, в цьому разі вимоги частини 2 статті 625 ЦК України підлягають застосуванню до спірних правовідносини.

Наведене узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, а також Верховним Судом у постановах від 26.06.2019 у справі № 757/21050/16-ц, від 08.04.2020 у справі № 339/400/16-ц, від 06.07.2020 у справі № 522/16531/17.

Верховний Суд також зауважує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Наведене узгоджується із сталою правовою позицією щодо відповідальності боржника за невиконання грошового зобов`язання, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постановах від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц та від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

Ураховуючи наведене вище Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат та 3 % річних (нарахованих на суму упущеної вигоди).

Верховний Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що виходячи зі змісту пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Оскільки наведені вище постанови Великої Палати Верховного Суду містять висновки щодо застосування норм матеріального права (частини 2 статті 625 ЦК України) до подібних правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що застосуванню у даному випадку підлягають саме висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема, викладені у постанові від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц та враховуючи, що скаржником жодним чином не вмотивовано необхідності відступлення від такого висновку, підстави для задоволення касаційної скарги, поданої в порядку пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, відсутні.

Посилання скаржника на постанови Верховного Суду (пункт 3.3 цієї постанови), колегією суддів відхиляються, з огляну на вищевикладене та те, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати висновок саме Великої Палати Верховного Суду.

Верховний Суд також не бере до уваги посилання скаржника на правову позицію, викладену у постанові Вищого господарського суду України від 30.10.2017 у справі № 910/14098/16 та постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України та Пленуму Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

5.5. Доводи скаржника (пункт 3.4 цієї постанови) також відхиляються колегією суддів, оскільки зводяться до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

5.6. Щодо додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі № 910/3658/23, Верховний Суд зазначає про таке.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі № 910/3658/23, зокрема, стягнуто з КП «ГІОЦ» на користь ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» витрати на правову допомогу адвоката у сумі 82 000,00 грн; у задоволенні решти заяви ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» про відшкодування витрат на правничу допомогу - відмовлено.

Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивної та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Верховний Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Що ж до доводів скаржника про те, що апеляційним господарським судом не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 27.06.2018 у справі № 866/1216/16, від 28.09.2023 у справі № 686/31892/19, від 27.07.2023 у справі № 560/9332/22, від 10.12.2019 у справі № 902/844/18, від 31.05.2022 у справі № 927/728/21, від 07.09.2022 у справі № 916/2348/21, від 09.03.2023 у справі № 925/1758/21, від 29.03.2023 у справі № 906/945/21 та ухвалі Верховного Суду від 29.06.2023 № 910/5316/21 щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України, то колегія суддів зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду з приводу застосування норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України не у будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на прийняте рішення по суті.

Верховний Суд враховує, що зазначені скаржником судові рішення не містять протилежної позиції щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України порівняно з позицією суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається, а лише зазначають про необхідність суду виходити з критерію реальності витрат та розумності їхнього розміру, а також про право суду не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частини 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка стверджує про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції ухвалив додаткову постанову, з урахуванням заяви про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Як зазначено вище, у разі недотримання заявником вимог частини 4 статті 126 ГПК України щодо співмірності розміру заявлених до відшкодування витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням сторони. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Як зазначалося вище, ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 07.09.2021 між адвокатом Купайгородським Е. О. (адвокат) та ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» (клієнт) укладено договір № 03/2021 про надання правової допомоги, відповідно до умов якого адвокат представляє і захищає права і законні інтереси клієнта та у зв`язку з цим адвокату надаються повноваження, передбачені у пункті 2.1 договору.

Відповідно до пункту 4.1 договору розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.

10.04.2023 між сторонами укладено додаткову угоду № 2/2023, відповідно до умов якої адвокат зобов`язується надати клієнту, а клієнт зобов`язується прийняти і оплатити наступну правову допомогу: представництво і захист прав та інтересів клієнта в господарських судах всіх інстанцій у справі № 910/3658/23.

Ставка гонорару адвоката, враховуючи рівень складності вказаної справи, кваліфікацію і досвід адвоката, встановлюється сторонами у сумі 8 000,00 грн за 1 годину роботи (пункт 2 додаткової угоди).

Апеляційним господарським судом також установлено та підтверджується матеріалами справи, що на підтвердження понесення відповідних витрат, заявником надано, зокрема, договір від 07.09.2021 № 03/2021, додаткову угоду від 10.04.2023 № 2/2023 до договору від 07.09.2021 № 03/2021, ордер серія АІ № 1410388 від 19.07.2023, рахунок-фактуру (інвойс) від 05.09.2023 № 13/09-2023 на оплату послуг адвоката у сумі 64 000,00 грн, рахунок-фактуру (інвойс) від 15.09.2023 № 14/09-2023 на оплату послуг адвоката у сумі 44 000,00 грн, рахунок-фактуру (інвойс) від 16.09.2023 № 15/09-2023 на оплату послуг адвоката у сумі 16 000,00 грн, рахунок-фактуру (інвойс) від 19.09.2023 № 17/09-2023 на оплату послуг адвоката у сумі 40 000,00 грн. Таким чином, з поданих рахунків-фактур вбачається, що сума витрат понесених на професійну правничу допомогу складає 164 000 грн, яку просив стягнути заявник.

При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що вартість послуг адвоката у сумі 164 000,00 грн складається з:

1) підготування та подання до суду апеляційної скарги; надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів іншим учасникам справи - 5 годин = 40 000 грн;

2) підготовка та участь в судовому засіданні, призначеного на 12.09.2023, включаючи час на дорогу, а також час очікування судового засідання - 3 години = 24 000 грн;

3) підготування та подання до суду письмових пояснень; надсилання копій пояснень і доданих документів іншим учасникам справи - 2,5 години = 20000 грн;

4) підготовка та участь в судовому засіданні, призначеного на 19.09.2023, включаючи час на дорогу, а також час очікування судового засідання - 3 години = 24 000 грн;

5) підготування та подання до суду письмових пояснень; надсилання копій пояснень і доданих документів іншим учасникам справи - 2 години = 16000 грн;

6) підготування та подання до суду пояснень - 2 години = 16000 грн;

7) підготовка та участь в судовому засіданні, призначеного на 25.09.2023, включаючи час на дорогу, а також час очікування судового засідання - 3 години = 24000 грн;

Дослідивши наявні у справі докази, перевіривши обставини фактичної участі адвоката позивача під час розгляду цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що апеляційна скарга позивача є об`ємною, із нормативно-обгрунтованою правовою позицією, що містить посилання на актуальну судову практику, яку помилкового не було застосовано судом першої інстанції. А тому, виходячи із критерію складності справи, обсягу наданих адвокатських робіт, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, враховуючи конкретні обставини даної справи, а також дослідивши та оцінивши обґрунтованість заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу на розгляд справи в суді апеляційної інстанції, враховуючи подане відповідачем клопотання про зменшення розміру судових витрат на правову допомогу, з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, рівень складності справи та обсяг доказів, що підлягали вивченню та аналізу суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обґрунтований розмір витрат позивача на правничу допомогу складає 82 000,00 грн, а саме за: підготування та подання до суду апеляційної скарги; надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів іншим учасникам справи - 40 000 грн; підготовку та участь в судовому засіданні, призначеного на 12.09.2023, включаючи час на дорогу, а також час очікування судового засідання - 8 000 грн; підготовку та подання до суду письмових пояснень та надсилання копій пояснень і доданих документів іншим учасникам справи - 8 000 грн; підготовку та участь в судовому засіданні, призначеного на 19.09.2023, включаючи час на дорогу, а також час очікування судового засідання - 8 000 грн; підготовку та подання до суду письмових пояснень від 15.09.2023; надсилання копій пояснень і доданих документів іншим учасникам справи - 8 000 грн; підготовку та подання до суду пояснень від 16.09.2023 - 2 000 грн (оскільки вказані пояснення частково дублюють подані пояснення 15.09.2023); підготовку та участь в судовому засіданні, призначеного на 25.09.2023, включаючи час на дорогу, а також час очікування судового засідання - 8 000 грн. Вказаний розмір відповідає критерію пропорційності, розумності та справедливості.

Щодо розміру витрат на участь адвоката в судових засіданнях, суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередню участь у судовому засіданні. Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому одночасно вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час. Такі стадії як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного, час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами (постанови Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 18.05.2022 у справі № 910/4268/21, від 26.10.2022 у справі № 910/4277/21, від 18.04.2023 у справі № 903/378/22, від 23.03.2023 у справі № 921/434/21, від 25.04.2023 у справі № 910/21424/21). Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначив, що розмір витрат на витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередню участь у судовому засіданні в розмірі 16 000,00 грн за 2 години - не є обґрунтованим, а тому, суд апеляційної інстанції правомірно стягнув за кожне із трьох судових засідань по 8 000,00 грн за кожне.

Разом з цим, доводи скаржника про те, що стягнення витрат на оплату послуг адвоката є необґрунтованим, оскільки документально не підтверджені Верховний Суд відхиляє, оскільки відповідні докази наявні в матеріалах справи, про що зазначено вище. Крім цього, як свідчать матеріали справи судове засідання 23.10.2023 було відкладене через клопотання третьої особи про необхідність ознайомлення із матеріалами справи. Як убачається із клопотання від 23.10.2023 № 075-2340 Департамент інформаційно-комунікаційних технологій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ознайомився із матеріалами справи 24.10.2023, що підтверджується особистим підписом представника Лисик Г. М. Проте, на час розгляду заяви про розподіл судових витрат, додаткових заперечень від третьої особи не надійшло.

Судом апеляційної інстанції також правомірно відхидено, доводи відповідача про те, що рахунки-фактури: від 15.09.2023 № 14/09-2023, від 16.09.2023 № 15/09-2023, від 19.09.2023 № 17/09-2023 не підписані жодною із сторін, оскільки пунктом 5 додаткової угоди від 10.04.2023 № 2/2023 до договору сторони погодили, що електронний обмін документами та повідомленнями в рамках цієї додаткової угоди вважається вчиненим сторонами в письмовій формі. Також сторони договору передбачили можливість використання та обміну інформацією в тому числі електронною поштою.

Посилання скаржника на правову позицію, викладену Касаційним адміністративним судом у постанові від 27.07.2023 у справі № 560/9332/22, колегією суддів відхиляються, з огляду на таке.

Ухвалою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 25.08.2023 справу № 914/2355/21 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного Касаційним адміністративним судом у постанові від 27.07.2023 у справі № 560/9332/22 щодо того, що прибуття до суду та очікування початку судового засідання не передбачають використання адвокатом спеціальних знань або навичок, відтак вказаний час не може бути оплачений як час надання правничої допомоги в розумінні статей 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20.09.2023 повертаючи справу № 914/2355/21 колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, вказала, що Верховний Суд у постанові від 27.07.2023 у справі №560/9332/22 не надавав оцінки висновкам судів попередніх інстанцій щодо можливості віднесення до правничої допомоги часу прибуття адвоката до суду та очікування ним судового засідання, тобто, висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах відсутній.

Відповідно колегія суддів бере до уваги, що Верховний Суд у постановах від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 18.05.2022 у справі № 910/4268/21, від 26.10.2022 у справі № 910/4277/21, від 18.04.2023 у справі № 903/378/22, від 23.03.2023 у справі № 921/434/21, від 25.04.2023 у справі № 910/21424/21, від 01.12.2021 у справі № 641/7612/16-ц, від 10.08.2022 у справі № 369/3817/19, від 27.04.2023 у справі № 280/4115/20 висловлював правову позицію про те, що такі стадії як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного, час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами. Зазначені висновки Верховного Суду є сталими, ґрунтуються на аналізі складових часу, необхідного для належного здійснення адвокатом представництва і підстав для відступу від них Верховний Суд не вбачає.

Щодо посилання скаржника на відсутність доказів понесення судових витрат у виді платіжних доручень з відміткою банку або іншого документа, касових чеків також відхиляються колегією суддів, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (такий правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19).

За таких підстав оскаржувана додаткова постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її зміни чи скасування немає.

При цьому обставини щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судами оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо на предмет їх відповідності статті 129 ГПК України, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційні скарги слід залишити без задоволення, а постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

6.4. Крім цього, відповідно до частини 3 статті 332 ГПК України, суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Верховного суду від 30.10.2023 за клопотанням скаржника зупинено виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 у справі № 910/3658/23 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Верховного суду від 14.11.2023 за клопотанням скаржника зупинено виконання додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі № 910/3658/23 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Оскільки Верховний Суд залишає без задоволення касаційні скарги та залишає без змін постанову та додаткову постанову, їх виконання підлягає поновленню.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційних скарг без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 у справі № 910/3658/23 залишити без змін.

Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі № 910/3658/23 залишити без змін.

Поновити виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі № 910/3658/23.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено та підписано у розумні строки з урахуванням перебування суддів Волковицької Н. О. та Могила С. К. у відпустці.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ