Рішення

від 06.12.2023 по справі 533/961/23

КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

06.12.2023 рокуКОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОННИЙСУД ПОЛТАВСЬКОЇОБЛАСТІ

Справа № 533/961/23

Провадження № 2/533/333/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року Козельщинський районний суд Полтавської області

в складі: головуючого судді Оксенюк М. М.,

за участю: секретаря судового засідання Шуліки Л. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Козельщина справу за позовом ОСОБА_1 до Новогалещинської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: державний нотаріус Козельщинської державної нотаріальної контори Курочкін Олександр Олександрович про визнання права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою,

У С Т А Н О В И В

09.10.2023 представник позивача Олійник Л.М. в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Новогалещинської селищної ради про визнання права довічного успадкованого володіння земельною ділянкою.

На обґрунтування позову представником зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , після смерті останнього відкрилася спадщина до складу якої входить право постійного користування земельною ділянкою для ведення СФГ «Вільний селянин» селянського (фермерського) господарства, площею 12,8 га, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серія ПЛ000981.

Позивач є спадкоємцем першої черги за законом, прийняв спадщину після смерті батька та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на частину спадкового майна, яке належало померлому спадкодавцю.

Окрім цього, відповідно до рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 14.11.2017, справа № 533/11/02/17 позивача в порядку спадкування за законом визнано правонаступником з усіма правами та обов`язками померлого ОСОБА_3 засновника СФГ «Вільний селянин».

Позивачем на підставі вищезазначеного рішення, здійснено відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, тобто позивач є засновником та керівником СФГ «Вільний селянин».

Далі, представником позивача зазначено, що позивачу державним нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на вищезазначену земельну ділянку, оскільки відсутні документів які засвідчують право власності померлого спадкодавця на земельну ділянку.

Також, представником позивача зазначено, що позивач позбавлений можливості у позасудовому порядку вирішити дане питання, а тому просив суд визнати за позивачем право довічного успадкованого володіння на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, площею 12,8 га, яка розташована на території Василівської сільської ради і (нині Новогалещинської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області), в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 батька ОСОБА_3 .

Ухвалою суду 10.10.2023 вищезазначену справу залишено без руху.

13.10.2023 представником позивача ОСОБА_4 усунуто недоліки.

Ухвалою суду 16.10.2023 справа призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання з викликом учасників справи.

22.11.2023 ухвалою суду справа призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом учасників справи.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду.

В матеріалах справи міститься заява представника позивача про розгляд справи без її та позивача участі, позов підтримує та прохає задовольнити.

Окрім цього, в матеріалах справи міститься заява відповідача про розгляд справи без участі представника відповідача.

Третя особа державний нотаріус Козельщинської державної нотаріальної контори Курочкін О.О. в судове засідання не з`явився належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. В матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без його участі в усіх судових засіданнях (а.с.46 т.1).

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов позивача підлягає до часткового задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ч. 3 та ч. 4 ст. 12, ч. 1 та ч. 2 ст. 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 (а.с.62 т.1).

Відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії ПЛ000981, виданого на підставі рішення 6 сесії 22 скликання Козельщинської районної Ради народних депутатів Козельщинського району Полтавської області від 27.12.1995 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №256, громадянину ОСОБА_3 надано у постійне користування земельна ділянка площею 17,9 га в межах згідно з планом, цільове призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, та яка розташована на території Василівської сільської ради (а.с.13-14 т.1).

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 №710051 вбачається, що зареєстровано Селянське (фермерське) господарство «Вільний селянин» (а.с.151 т.1).

З витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та відповідно до рішення Козельщинського районного суду від 14.11.2017 вбачається, що в порядку спадкування за законом позивача ОСОБА_5 визнано правонаступником з усіма правами та обов`язками померлого ОСОБА_3 засновника СФГ «Вільний селянин» (а.с.11-12, 149-150 т.1).

Далі судом встановлено, що вищезазначена земельна ділянка площею 17,9 га цільове призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, була зменшена до 12,8 га, в зв`язку з приватизацією спадкодавцем частини земельної ділянки, а саме площею 5,1 га.

Для оформлення права на земельну ділянку, яка перебувала в постійному користуванні СФГ «Вільний Селянин» позивач ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про надання в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 12,8 га, яка розташована на території Василівської сільської ради Козельщинського району для ведення фермерського господарства (а.с.15 т.2).

Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №297 від 11.01.2016 ОСОБА_5 було надано дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення ділянки площею 12,8 га (а.с.16 т.2).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №2420 від 03.04.2018 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів на території Василівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області та надано земельну ділянку площею 11,1000 га ріллі (кадастровий номер 5322080800:00:003:0136) в довгострокову оренду терміном на 7 (сім) років (а.с.18 т.2).

Власником земельної ділянки з кадастровим номером 5322080800:00:003:0136 є Новогалещинська селищна рада, на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» №28-ОТГ від 09.12.2020 (а.с.19-22 т.2) та підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 241171726 (а.с.23 т.2)

Згідно зі ст.ст.1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У відповідності до ч.1 ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Як вбачається з постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 16.09.2023 що державним нотаріусом Козельщинської державної нотаріальної контори КурочкінимО.О., була заведена спадкова справа за №243/2014. Спадкоємцями, які прийняли спадщину є онук ОСОБА_6 за заповітом та син ОСОБА_1 за законом.

Крім того, на частину спадкового майна ОСОБА_2 позивачем отримано свідоцтво про право на спадщину за законом.

Разом з цим, при зверненні позивача ОСОБА_1 до нотаріуса щодо оформлення спадщини після смерті ОСОБА_2 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , нотаріусом було надано постанову про відмову йому у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку площею 12,8 га у зв`язку з відсутністю документів які засвідчують право власності ОСОБА_3 на дану земельну ділянку (а.с.10).

За змістом статей 6, 50 ЗК України 18 грудня 1990 року N 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського) господарства. Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція» та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Судом встановлено, що на підставі рішення 6 сесії 22 скликання Козельщинської районної Ради народних депутатів Козельщинського району Полтавської області від 27.12.1995 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №256, ОСОБА_3 надано у постійне користування земельна ділянка площею 17,9 га, яка в подальшому була зменшена до 12,8 га, в зв`язку з приватизацією частини земельної ділянки, в межах згідно з планом, для ведення селянського (фермерського) господарства.

На час надання ОСОБА_2 права постійного користування земельною ділянкою діяв ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, який у відповідній редакції передбачав регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою.

Так, постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 зазначеного кодексу. Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 вказаного кодексу). Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки (частини перша та друга статті 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

На час заснування СФГ "Вільний селянин" відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII.

Селянське (фермерське) господарство було формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства. На його ім`я видавався Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею; з головою селянського (фермерського) господарства укладався договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, складалися інші документи відповідно до законодавства України (частини перша, четверта та п`ята статті 2 Закону № 2009-XII).

Право на створення селянського (фермерського) господарства мав кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, мав документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надавалося громадянам, які проживали в сільській місцевості і мали необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (частина перша статті 4 Закону № 2009-XII).

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передавалися у приватну власність і надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надавалися, зокрема, із земель запасу, а також могли надаватися із земель лісового та водного фондів (частина друга статті 4 Закону № 2009-XII).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подавали до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджували їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обґрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства (частина перша статті 5 Закону № 2009-XII).

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (частини перша та друга статті 9 Закону № 2009-XII).

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).

За змістом наведених приписів на час створення СФГ "Вільний Селянин" можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Більше того, право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої статті 40 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті 88 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства, про що Велика Палата Верховного Суду вказала у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17).

Ураховуючи наведене, з моменту створення СФГ "Вільний Селянин" відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник. Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 10 квітня 2019 року (пункти 23-29) й ухвалі від 13 листопада 2019 року (пункти 17-18) у справі № 275/82/18, а також у постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (пункти 6.24-6.29) щодо належності права на продовження договірних відносин з користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства саме такому господарству, а не його засновникові.

01 січня 2002 року набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року, згідно з частиною першою статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року. Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали. Але у пункті 6 розділу Х «Перехідні положення» зазначеного кодексу було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Стосовно права постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення селянського (фермерського) господарства, то таке право може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець. Оскільки після проведення державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою засновникові для ведення такого господарства, набуває останнє, то смерть засновника селянського (фермерського) господарства не породжує у спадкоємців такого засновника права успадкувати право постійного користування земельною ділянкою, яку засновник отримав для ведення зазначеного господарства та створив (зареєстрував) останнє за Законом № 2009-XII.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону № 973-IV). Фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину (пункт «а» частини першої статті 14 Закону № 973-IV). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 Закону № 973-IV). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 Закону № 973-IV). До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону № 973-IV).

За змістом вказаних приписів саме селянське (фермерське) господарство, зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу, а не засновник або член такого господарства.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20).

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що померлий спадкодавець впродовж майже двадцяти років продовжував володіти вказаною земельною ділянкою, яка розташована на території колишньої Василівської сільської ради.

Право постійного користування спадкодавцем земельною ділянкою посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії ПЛ000981.

Окрім цього, судом не встановлено, що у зв`язку зі смертю спадкодавця ОСОБА_2 припинилося право постійного користування вищезазначеною землею, цільове призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 12,8.

На час розгляду справи, вищезазначена земельна ділянка площею 12,8 га (Державний акт на право постійного користування землею серії ПЛ000981) сформована та складає в розмірі 11,1000 га, цільове призначення для ведення фермерського господарства (кадастровий номер 5322080800:00:003:0136).

Також, суд звертає увагу, що відповідачем Новогалещинською селищною радою, яка є правонаступником прав та обов`язків Василівської сільської ради не оспорювалось, вищезазначене рішення Козельщинської районної Ради народних депутатів Козельщинського району Полтавської області та державний акт не скасовані, не визнавались недійсними та є чинними.

Отже, враховуючи наведені обставини, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, суд вважає, що право довічного користування земельної ділянки, а саме площею 11,1000 га, (кадастровий номер 5322080800:00:003:0136) може бути визнано, таким що успадковане позивачем, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 (провадження № 14-487цс19).

На підставі викладеного, керуючись ст. 247, 258, 259, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ

Позов ОСОБА_1 до Новогалещинської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: державний нотаріус Козельщинської державної нотаріальної контори Курочкін Олександр Олександрович про визнання права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (номер картки платника податків НОМЕР_2 ) в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , право довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку, кадастровий номер 5322080800:00:003:0136, цільове призначення для ведення фермерського господарства, площею 11,1000 га.

В іншій частині позивачу в позові відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду через Козельщинський районний суд.

Апеляційна скарга в електронній формі подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повний текст рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного текстурішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя М. М. Оксенюк