Постанова

від 22.11.2023 по справі 689/1693/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

місто Київ

справа № 689/1693/20

провадження № 61-1549св23

Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Ярмолинецька селищна рада Хмельницького району Хмельницької області,

треті особи: Комунальне підприємство «Ярмолинецьке бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 01 серпня 2022 року, постановлене суддею Кульбабою А. В., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 грудня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачки

ОСОБА_1 у 2020 році звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , Ярмолинецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області, треті особи: Комунальне підприємство «Ярмолинецьке бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Ярмолинецьке БТІ»), ОСОБА_3 , у якому просила:

- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих від 20 грудня

1959 року № 19 «Про оформлення права особистої власності на будівництво 1/3 частки домоволодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1 , та належить голові колгоспного двору ОСОБА_4 »;

- визнати недійсним та скасувати в 1/3 частині свідоцтво про право особистої власності на будівництво від 04 грудня 1959 року, згідно з яким визнано за ОСОБА_4 право власності на частку у розмірі 1/3 частини будинковолодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1 , та його державну реєстрацію;

- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих від 10 січня 1960 року № 3 «Про оформлення права особистої власності на будівництво 1/3 частки будинковолодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1 , що належить голові колгоспного двору ОСОБА_5 »;

- визнати недійсним та скасувати в 1/3 частині свідоцтво про право особистої власності на будівництво від 21 лютого 1960 року, згідно з яким визнано за ОСОБА_5 право власності на частку у розмірі 1/3 частини будинковолодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1 , та його державну реєстрацію;

- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих від 25 серпня 1974 року № 97 «Про оформлення права особистої власності на будівництво 1/3 будинковолодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1 , що належить голові колгоспного двору ОСОБА_5 »;

- визнати недійсним та скасувати в 1/3 частині свідоцтво про право особистої власності на будівництво від 15 серпня 1974 року, згідно з яким визнано за ОСОБА_6 право власності на частку у розмірі 1/3 частини у праві на будинковолодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1 , та його державну реєстрацію.

Позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що її батько ОСОБА_7 був головою колгоспного двору «Іскра» на АДРЕСА_1 та йому було надано у власність земельну ділянку, площею 0, 13 га, сарай та частку у розмірі 1/2 частини житлового будинку, збудованого в 1927 році. Зазначала, що протягом періоду з 1928 року до 1998 року на АДРЕСА_2 був зареєстрований її батько як власник будинку, який проживав разом із дружиною ОСОБА_6 , яка була зареєстрована в іншому будинковолодінні. Інша частка у розмірі 1/2 частини цього ж будинку на АДРЕСА_3 та 1/2 частини сараю, збудованого в 1957 році, згідно з погосподарською книгою належали ОСОБА_8 .

Стверджувала, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 14 листопада 1975 року, не будучи співвласниками спірного нерухомого майна, подарували ОСОБА_9 належні їм частки у розмірі 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Підставою для посвідчення цього договору були свідоцтва про право власності дарувальників на частки у розмірі по 1/3 частині будинку, видані Виконкомом Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих Хмельницької області від 21 лютого 1960 року та від 15 серпня 1974 року, зареєстровані в Хмельницькому бюро технічної інвентаризації 22 лютого 1960 року та 15 серпня 1974 року.

Проте позивачка наполягала на тому, що згідно з погосподарською книгою АДРЕСА_4 обліковувалося за її батьком ОСОБА_7 , а з 1974-1975 років за ним також була закріплена земельна ділянка, площею 0, 13 га, та сарай, збудований у 1922 році.

Відповідно до погосподарської книги № 2821 запис № 250 ОСОБА_10 та ОСОБА_11 належало будинковолодіння на АДРЕСА_5 .

Позивачка вважала, що її матір ОСОБА_6 не була власником будинковолодіння на АДРЕСА_1 , адже проживала із ОСОБА_7 з 1963 року в будинковолодінні на АДРЕСА_1 , хоча на підставі рішення Виконкому Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих від 25 липня 1974 року № 97 ОСОБА_6 видано свідоцтво про право на особисту власність на частку у розмірі 1/3 частини житлового будинку від 15 серпня 1974 року як голові колгоспного двору.

На переконання ОСОБА_1 , свідоцтва про право особистої власності на будівництво, видані Виконкомом Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих Хмельницької області 04 грудня 1959 року, 21 лютого 1960 року та 15 серпня 1974 року, зареєстровані в Хмельницькому бюро технічної інвентаризації 22 лютого 1960 року за № 84 та 15 серпня 1974 року за № 2-84 на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (як голови колгоспного двору), є недійсними та підлягають скасуванню, оскільки оформлені без ухвалення відповідних рішень виконавчого комітету селищної ради.

Стислий виклад позиції відповідачів

Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що вимоги є недоведеними та необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не надала доказів належності спірного нерухомого майна як ОСОБА_7 , так і їй, а також доказів того, що ОСОБА_7 був головою колгоспного двору «Іскра». Звернула увагу, що відповідний виконавчий комітет не є стороною у справі, тому позов пред`явлений до неналежного відповідача.

Також зазначила, що позов не відповідає вимогам щодо форми та змісту.

Додатково просила відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності.

Від інших учасників відзиви на позов не надходили.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 01 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 26 грудня 2022 року, Ярмолинецький районний суд Хмельницької області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив про недоведеність позовних вимог.

Суд першої інстанції зазначив, що обов`язковою умовою надання судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого пред`явлено позов.

Оцінивши подані учасниками справи докази, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов переконання, що позивачка не зазнала протиправного втручання у свої спадкові права внаслідок ухвалення Виконкомом Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих оскаржуваних рішень та видання оспорюваних нею свідоцтв про право власності на частки в житловому будинку, адже ОСОБА_1 не довела, що на той час ОСОБА_7 та вона як спадкоємиця мали стосунок до житлового будинку АДРЕСА_1

(у 1974-1975 роках АДРЕСА_1 .

Оскільки підставою для відмови у задоволенні позову є його недоведеність, тому суд першої інстанції виснував, що заява ОСОБА_2 про застосування позовної давності не підлягає задоволенню на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_7 як голові колгоспного двору « Іскра » на АДРЕСА_1 було надано у власність земельну ділянку, площею 0, 13 га, сарай та 1/2 частину зазначеного житлового будинку, в якому він проживав до дня смерті з дружиною ОСОБА_6 , а інша 1/2 частина цього ж будинку та господарських будівель належала ОСОБА_12 .

Апеляційний суд зазначив, що ці доводи позивачки не підтверджені, оскільки суд відповідно до статті 89 ЦПК України надає оцінку усім доказам, що надавалися сторонами та їх представниками, і ці доводи зводяться до незгоди заявника із оцінкою доказів.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 30 січня 2023 року із використанням системи «Електронний суд» направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 01 серпня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 грудня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявниця, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначила як підстави касаційного оскарження цих судових рішень те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 120/4617/18-а (провадження № 11-1051апп19), у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 927/849/17, від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/641/18, від 05 лютого 2020 року у справі № 904/750/19, від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18, від 27 травня 2020 року у справі № 442/2771/17 (провадження № 61-38011св18), від 08 вересня 2020 року у справі № 915/844/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 278/657/18 (провадження № 61-1327св19), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1415/19, від 11 березня 2021 року у справі № 717/1041/19 (провадження № 61-8579св20), відповідно до яких свідоцтво не породжує, не змінює і не припиняє прав та обов`язків учасників цивільних правовідносин, тобто не є правочином, а видається на підтвердження права, яке виникло внаслідок правочину;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20), щодо вибору правомірного та ефективного способу захисту порушеного права;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц (провадження № 61-22088св18), від 23 грудня 2020 року у справі № 183/6031/16 (провадження № 61-25427св18), згідно з якими майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності;

- суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги обставини, які мають значення для вирішення справи, не дослідили письмові докази.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 у квітні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 06 березня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребував справу із суду першої інстанції, а ухвалою від 14 серпня 2023 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що постановою від 21 жовтня 2020 року у справі № 689/1383/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виділ частки в натурі та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування Хмельницький апеляційний суд змінив рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28 серпня 2019 року в частині виділу частки будинковолодіння та розподілу судових витрат, ухвалив здійснити поділ житлового будинку з господарськими будівлями на АДРЕСА_6 , виділивши в натурі:

- ОСОБА_2 такі приміщення житлового будинку А-1: коридор 2-1, площею 9, 4 кв. м, ванну кімнату 2-2, площею 2 ,6 кв. м (веранда «а-1»), коридор 2-3, площею 2, 9 кв. м, кухню 2-4, площею 6, 8 кв. м, жилу кімнату 2-5, площею 14, 5 кв. м, жилу кімнату 2-6, площею 9, 9 кв. м; гараж «Б», сарай з літньою кухнею «В», погріб «в», що становить 65, 47 % будинковолодіння;

- ОСОБА_3 такі приміщення житлового будинку А-1: ґанок «а-3»,

коридор 1-1, площею 3, 9 кв. м (прибудова «а-2»), жилу кімнату 1-2, площею 18,2 кв. м, кухню 1-3, площею 10, 9 кв. м, ванну кімнату 1-4, площею 6, 0 кв. м, підвал «а», що становить 34, 53 % будинковолодіння.

Суд стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4 143, 00 грн грошової компенсації вартості будинковолодіння.

В іншій частині рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28 серпня 2019 року залишив без змін.

У постанові у справі № 689/1383/17 суд апеляційної інстанції встановив, що на підставі акта Ярмолинецької машинно-тракторної станції від 10 травня 1957 року, посвідченого Ярмолинецькою селищною радою депутатів трудящих, у порядку міни передано ОСОБА_13 і його спадкоємцям - сину ОСОБА_14 , дочкам ОСОБА_15 та ОСОБА_16 житловий будинок із огорожею та насадженнями на АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_17 право власності на будинок у частках у розмірі по 1/3 кожному належало ОСОБА_8 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (інвентарна справа на житловий будинок АДРЕСА_7 (аркуші № 11-14, 16, 17, 22)).

Суд першої інстанції також встановив, що згідно зі свідоцтвом про право особистої власності на будинок, виданим Ярмолинецькою селищною радою 04 грудня 1959 року на підставі рішення виконкому Ярмолинецької селищної ради від 20 листопада 1959 року за № 19, зареєстрованим в бюро технічної інвентаризації 12 грудня 1959 року за № 84, 1/3 частина домоволодіння на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_18 (аркуш № 11 інвентарної справи домоволодіння АДРЕСА_7 ).

Згідно з рішенням виконкому Ярмолинецької селищної ради від 10 лютого 1960 року № 3 за ОСОБА_5 визнано право власності на 1/3 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на будинок, виданого Ярмолинецькою селищною радою 21 лютого 1960 року на підставі рішення виконкому Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих від 10 лютого 1960 року за № 3, зареєстрованого в бюро технічної інвентаризації 22 лютого 1960 року за № 84, 1/3 частина домоволодіння на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_5 (аркуш № 13 інвентарної справи домоволодіння АДРЕСА_7 ).

За змістом свідоцтва про право особистої власності на будинок, виданого Ярмолинецькою селищною радою 15 серпня 1974 року на підставі рішення виконкому Ярмолинецької селищної ради від 25 липня 1974 року за № 97, зареєстрованого у Хмельницькому міжміському бюро технічної інвентаризації 15 серпня 1974 року за № 84, 1/3 частина домоволодіння на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6 (аркуші № 16, 17 інвентарної справи домоволодіння АДРЕСА_7 ).

У матеріалах інвентарних справ немає рішення виконкому Ярмолинецької селищної ради від 20 листопада 1959 року № 19, на підставі якого ОСОБА_4 та ОСОБА_18 видані Виконавчим комітетом Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих свідоцтва право особистої власності на будівлі від 04 грудня 1959 року.

Протягом 1974-1975 років нумерація будинків на АДРЕСА_6 була змінена, зокрема номер спірного будинку змінено з 28 на 20.

За договором дарування від 14 листопада 1975 року, посвідченим Ярмолинецькою державною нотаріальною конторою (реєстраційний № 2640), ОСОБА_14 та ОСОБА_19 подарували ОСОБА_2 по 1/3 частці житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_6 .

У довідці Хмельницького бюро технічної інвентаризації від 26 червня 1975 року за № 33 зазначено, що житловий будинок АДРЕСА_7 , житловою площею 41, 38 кв. м, зареєстрований у реєстровій книзі за реєстровим № 84 і належить ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_18 по 1/3 частці кожному (аркуш № 22 інвентарної справи домоволодіння АДРЕСА_7 ).

14 листопада 1975 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подарували належні їм на праві власності 2/3 частини житлового будинку з належною частиною надвірних будівель, що знаходиться у АДРЕСА_1 , ОСОБА_10 . Договір дарування посвідчено державним нотаріусом Ярмолинецької державної нотаріальної контори Побігушко В. Ф., за реєстром № 2640, та зареєстровано в Хмельницькому обласному об`єднаному бюро технічної інвентаризації 27 листопада 1975 року за № 84 (аркуш № 25-26 інвентарної справи домоволодіння АДРЕСА_7 ).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 17 листопада 2014 року, виданого приватним нотаріусом Ярмолинецького районного нотаріального округу Павлик Н. П., ОСОБА_3 успадкувала після смерті ОСОБА_20 іншу частку у розмірі 1/3 частину у житловому будинку.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням виконавчого комітету Ярмолинецької селищної ради народних депутатів від 26 лютого 1987 року № 22/5 затверджено право особистої власності на житловий будинок на АДРЕСА_8 за головою робочого двору ОСОБА_7 .

Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 04 травня 1987 року житловий будинок на АДРЕСА_6 належав на праві власності ОСОБА_7 .

Згідно з договором купівлі-продажу від 27 липня 1999 року ОСОБА_7 продав ОСОБА_1 , яка діяла від імені неповнолітніх дітей ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_6 . Право власності на зазначене нерухоме майно 27 липня 1999 року зареєстровано за ОСОБА_21 та ОСОБА_22 в рівних частках.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що позивачка не довела належності її батькові ОСОБА_7 на праві власності житлового будинку на АДРЕСА_7 , тому вважали, що оскаржувані рішення Виконавчого комітету Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих та оспорювані свідоцтва про право особистої власності на частку будинковолодіння не порушують права та законні інтереси як ОСОБА_7 так і самої позивачки як спадкоємиці.

Подані позивачкою письмові докази (ксерокопії погосподарських книг № 155 та № 156, відповідно до яких голова робочого двору - ОСОБА_8 ( АДРЕСА_3 ); голова робочого двору - ОСОБА_7

( АДРЕСА_2 ), а також довідки Ярмолинецької селищної ради від 17 лютого 2020 року № 64, від 02 червня 2020 року № 181, від 12 червня 2020 року № 195, від 24 червня 2020 року № 209, від 31 серпня 2020 року № 272, відповіді на запит з Державного архіву Хмельницької області від 10 червня 2020 року, від 10 лютого 2016 року, відповіді з архівного відділу Ярмолинецької райдержадміністрації від 30 червня 2020 року, від 19 червня 2020 року (№ 158), від 19 червня 2020 року (№ 159), від 27 серпня 2020 року, що містяться у матеріалах справи, за висновками суду першої інстанції не спростовують факт набуття ОСОБА_8 , ОСОБА_4 (з 1974 року - ОСОБА_6 ), ОСОБА_5 права спільної часткової власності на житловий будинок

АДРЕСА_7 позивачки про те, що згідно з погосподарською книгою № 24 домоволодіння на АДРЕСА_2 рахувалося за її батьком ОСОБА_7 з 1974-1975 років, також обліковувалася земельна ділянка, площею 0, 13 га, та сарай, збудований 1922 року, суд до уваги не взяв, адже зазначений запис в погосподарській книзі підтверджує лише проживання батька позивачки в зазначеному будинку. Водночас, як встановлено судом, немає будь-яких доказів, що ОСОБА_7 зареєстрував своє право власності на зазначене домоволодіння у встановленому законом порядку.

Суди встановили, що реєстрація права власності по 1/3 частці на ім`я ОСОБА_18 , ОСОБА_5 та ОСОБА_19 здійснена на підставі рішень Виконкому Ярмолинецької селищної ради від 20 листопада 1959 року № 19, від 10 лютого 1960 року №3, від 25 липня 1974 року № 97, відповідно, на АДРЕСА_1 під єдиним реєстровим номером 84, що свідчить про існування єдиного домоволодіння.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

У постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 278/657/18

(провадження № 61-1327св19) Верховний Суд виснував, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом, діючи як спадкоємець ОСОБА_7 , стверджувала, що її батько був співвласником спірного майна, яке відносилося до колгоспного двору, проте протиправно було оформлено лише за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Отже, звертаючись до суду з позовом, позивачка мала довести право її батька ОСОБА_7 на спірне домоволодіння та її право на це майно як спадкоємиці ОСОБА_7 .

Відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних відносин, колгоспний двір був сімейно-трудовим об`єднанням осіб, які використовували майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб.

Згідно із частиною першою статті 120 ЦК Української РСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Частиною другою статті 123 ЦК Української РСР передбачено, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до усталеної судової практики спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за правовими нормами, які регулювали питання права власності цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, які втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в навчальному закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»).

У постановах від 29 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц

(провадження № 61-22088св18), від 23 грудня 2020 року у справі № 183/6031/16 (провадження № 61-25427св18) Верховний Суд, надавши аналіз наведеним нормам права, виснував, що майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності.

Тож у справі, рішення у якій переглядаються, підлягали доказуванню обставини, що ОСОБА_7 був членом колгоспного двору та, відповідно, мав право на будинковолодіння, яке входило до складу майна такого колгоспного двору.

Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

Суди зробили висновки, що позивачка не довела належними та допустимими доказами порушення її прав як спадкоємиці ОСОБА_7 , вважаючи, що позивачка не надала до суду будь-яких належних і допустимих доказів, які б свідчили про те, що оспорювані правовстановлюючі документи (рішення Виконавчого комітету Ярмолинецької селищної Ради депутатів трудящих та свідоцтва, видані Ярмолинецькою селищною Радою депутатів трудящих) порушили права, свободи чи законні інтереси ОСОБА_7 за його життя, а також його дочки позивачки ОСОБА_1 .

Водночас Верховний Суд врахував, що суди не дослідили зібрані у справі докази, надані позивачкою, та не надали їм належної правової оцінки.

Так, відповідно до відповіді Ярмолинецької селищної ради Ярмолинецького району Хмельницької області від 17 лютого 2020 року № 64 згідно з погосподарською книгою АДРЕСА_9 за ОСОБА_4 за 1963-1965 роки рахувалася земельна ділянка, площею 0, 23 га (сторінка 33), та 1/2 частини житлового будинку, збудованого 1918 року, та 1/2 сараю, збудованого 1957 року, а з 1965-1972 років за ОСОБА_7 рахувалася земельна ділянка, площею 0, 13 га (сторінка 33), та 1/2 частини житлового будинку, збудованого 1918 року, та 1/2 сараю, збудованого 1957 року. На цій сторінці 33 в погосподарській книзі є запис «Погосподарський номер переведено згідно з рішенням райвиконкому від 24 березня 1965 року, протокол № 5».

Згідно з відповіддю Ярмолинецької селищної ради від 24 червня 2020 року № 209 за даними погосподарської книги № 17 за 1958-1960 роки ОСОБА_7 повернувся в господарство 26 грудня 1960 року (господарство перебуває в колгоспі «Іскра», адреса господарства: АДРЕСА_1 . Згідно з погосподарською книгою без номера за 1963-1972 роки, особистий рахунок АДРЕСА_10 , зареєстрований власник ОСОБА_7 (погосподарський номер переведено згідно з рішенням райвиконкому від 24 березня 1965 року, протокол № 5). Згідно з погосподарською книгою № 9 за 1974-1985 роки особистий рахунок № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрований власник ОСОБА_7 .

Відповідно до відповіді Ярмолинецької селищної ради від 16 січня 2016 року № 93 за даними погосподарської книги АДРЕСА_4 за ОСОБА_7 за 1974-1975 роки рахувалася земельна ділянка, площею 0, 13 га, та 1/2 частини житлового будинку, збудованого 1928 року, та 1/2 сараю, збудованого 1922 року.

Згідно з відповіддю Ярмолинецької селищної ради від 31 серпня 2020 року № 272 за даними погосподарської книги без номера за 1963-1973 роки (особистий рахунок № НОМЕР_2 , сторінка 33) головою колгоспного двору на АДРЕСА_1 є ОСОБА_7 , 1932року народження, а ОСОБА_6 , 1927 року народження, зареєстрована за цією адресою як його дружина. За даними погосподарської книги № 9 за 1974-1985 роки (особовий рахунок № НОМЕР_1 , сторінка 28), за адресою: АДРЕСА_2 , головою сім`ї є ОСОБА_7 , 1932 року народження. Разом із ним за цією адресою зареєстрована дружина ОСОБА_19 , 1927 року народження.

У постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 559/375/16-ц (провадження № 61-31049св18) Верховний Суд зазначив, що записи у погосподарських книгах визнавалися як акти органів влади (публічні акти), що підтверджують право власності. При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Тож суди першої та апеляційної інстанцій повинні були дослідити наведені докази і надати їм оцінку у сукупності з іншими доказами, зокрема ухваленими рішеннями виконавчого комітету про право власності інших осіб на спірне будинковолодіння.

Також суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що:

- свідоцтво про право особистої власності на будівництво від 04 грудня 1959 року, згідно з яким визнано за ОСОБА_4 право власності на частку у розмірі 1/3 будинковолодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1 , видане взамін свідоцтва про спадщину, про що зазначено у цьому свідоцтві;

- свідоцтво про право особистої власності на будівництво від 21 лютого 1960 року, згідно з яким визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/3 будинковолодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1 , видано взамін договору дарування, про що зазначено у свідоцтві;

- свідоцтво про право особистої власності на будівництво від 15 серпня 1974 року, згідно з яким визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/3 частку будинковолодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1 , видано взамін свідоцтва про право особистої власності на будівництво від 04 грудня 1959 року, згідно з яким визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/3 будинковолодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1 .

Наведене свідчить, що суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували, у якому порядку набули у власність частки у спірному майні ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та, відповідно, чи не порушені таким набуттям права власності ОСОБА_7 , відомості про якого у погосподарських книгах зазначені як про голову колгоспного двору та про перереєстрацію погосподарського номера на нього.

Тож висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що права ОСОБА_1 як спадкоємиці ОСОБА_7 не порушені оформленням права власності на спірне домоволодіння за іншими особами, є передчасними. Суди не дослідили, чи був членом/головою колгоспного двору ОСОБА_7 та, відповідно, чи мав право на домоволодіння, яке було оформлено за іншими особами, права яких оспорює ОСОБА_1 у цій справі.

Так само оскаржувані судові рішення не містять висновків, що будинок за адресою: АДРЕСА_6 (право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_7 ) та АДРЕСА_2 , є одним і тим самим будинком, а тому права ОСОБА_7 не були порушені оспорюваними рішеннями виконавчого комітету та свідоцтвами про право власності, виданими на інших осіб.

За таких обставин Верховний Суд встановив, що доводи касаційної скарги частково підтвердилися, підстав для залишення без задоволення касаційної скарги та без змін оскаржуваних судових рішень немає, адже висновки судів ґрунтуються на припущеннях.

Щодо преюдиційності судових рішень у справах № 689/1383/17 та № 689/450/20

Верховний Суд встановив, що під час з`ясування фактичних обставин справи суди першої та апеляційної інстанцій взяли за основу встановлені обставини у справі № 689/1383/17.

У справі № 689/1383/17 ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про виділ у натурі частки з житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами на АДРЕСА_6 , що є у спільній частковій власності, а ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку від 14 листопада 1975 року, укладеного між ОСОБА_14 , ОСОБА_19 та ОСОБА_2 , предметом якого є частка у розмірі 2/3 частин житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами на АДРЕСА_6 .

ОСОБА_1 не була залучена до участі у зазначеній справі.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

Тож ОСОБА_1 як особа, яка не брала участі у розгляді справи № 689/1383/17, має право на спростування встановлених у такій справі фактичних обставин, зокрема шляхом подання доказів на спростування таких обставин, які не подавалися сторонами та не досліджувалися судами у справі № 689/1383/17.

Щодо обставин, встановлених у справі № 689/450/20, то Верховний Суд врахував, що рішення у справі ухвалено 12 червня 2023 року, а оскаржувані судові рішення постановлені судами першої та апеляційної інстанцій 01 серпня 2022 року та 26 грудня 2022 року відповідно. Тож обставини, встановлені у справі № 689/450/20, могли бути враховані під час постановлення оскаржуваних судових рішень. Водночас Верховний Суд оцінив те, що у справі № 689/450/20 суд врахував обставини, встановлені у справі, що переглядається.

Щодо вирішення позову ОСОБА_1 по суті вимог

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку, що позивачка не довела порушення її прав як спадкоємиці свого батька ОСОБА_7 щодо спірного майна.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції, оскільки їх ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували письмових доказів у справі, а такі повноваження віднесені виключно до їх компетенції.

У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц

(провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції з метою з`ясування усіх фактичних обставин справи, необхідних для прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за її участю

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Верховний Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Водночас згідно із частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

ЄСПЛ у рішенні від 26 травня 1988 року у справі «Ekbatani v. Sweden», заява № 10563/83, зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність публічності при розгляді справи в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури в цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.

Верховний Суд у справі, що переглядається, не встановив потреби викликати учасників справи з метою надання ними пояснень, тому у задоволенні відповідного клопотання ОСОБА_1 потрібно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми матеріального права без урахування правових висновків Верховного Суду, сформульованих у подібних правовідносинах, не дотрималися норм процесуального права під час ухвалення оскаржених судових рішень, не дослідили зібрані у справі докази, не надали їм правову оцінку, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Як рішення суду першої інстанції, так і постанова апеляційного суду не містять висновків щодо дослідження й оцінки усіх наявних доказів у справі, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, не наведено висновків, що обставини, на які посилається позивачка та на підтвердження яких надала письмові докази, спростовані іншими обставинами справи та у який спосіб. Викладене дає підстави встановити порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права із неправильним застосуванням норм матеріального права, які призвели до передчасних висновків про відмову у задоволенні пред`явленого позову.

Підсумовуючи, Верховний Суд наголошує на тому, що мотиви, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а саме невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 278/657/18 (провадження № 61-1327св19), від 29 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц (провадження № 61-22088св18), від 23 грудня 2020 року у справі № 183/6031/16 (провадження № 61-25427св18), підтвердилися.

За результатами перегляду справи у касаційному порядку встановлено, що під час ухвалення оскаржуваних судових рішень усупереч приписам частини четвертої статті 263 ЦПК України не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, проте суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити нове рішення у справі, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не виконали процесуальний обов`язок належним чином дослідити подані сторонами докази, а саме перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ними повністю чи частково - навести правові аргументи на їх спростування. Верховний Суд відповідно до правил статті 400 ЦПК України не наділений таким повноваженням.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції потрібно дослідити усі зібрані у справі докази, надати їм належну правову оцінку в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у разі незгоди з ними повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування. Суду першої інстанції належить з`ясувати, чи входив ОСОБА_7 до складу членів колгоспного двору на АДРЕСА_11 та чи мав права на будинковолодіння, яке до нього входило. Від встановлення цих обставин залежить з`ясування, чи порушені права та інтереси ОСОБА_1 як спадкоємиці ОСОБА_7 та відповідно правовий результат вирішення спору.

Верховний Суд звертає увагу, що обставини, встановлені у постанові Хмельницького апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 689/1383/17, не мають преюдиційного значення у цій справі, адже ОСОБА_1 не була учасником зазначеної справи, а тому за правилами частини п`ятої статті 82 ЦПК України такі обставини можуть бути нею спростовані у справі, що переглядається.

Також під час нового розгляду справи судам потрібно врахувати диференціацію поняття безпідставності пред`явленого позову та недоведеності позову.

У першому випадку - йдеться про те, що позов пред`являється особою за відсутності на те фактичних та правових підстав; натомість у другому випадку - позов подається особою, яка має право на судовий захист свого суб`єктивного права чи законного інтересу, проте під час розгляду справи такою особою не доведено належними та допустимими доказами правомірності надання їй судового захисту задля відновлення порушеного права чи інтересу.

Верховний Суд зауважує, що право на звернення за судовим захистом безпосередньо пов`язане із суб`єктивним матеріальним правом, яке підлягає захисту. З порушенням матеріального суб`єктивного права заінтересованої особи виникає право на позов у матеріальному сенсі.

Засобом реалізації цього права є звернення заінтересованої особи з позовом до суду, який у певному порядку розглядає вимогу позивача і дає відповідь у виді судового рішення.

Право на позов - це єдине матеріальне і цивільно-процесуальне поняття, яке має матеріальний зміст і процесуальну форму. В цивільному процесуальному праві не може бути самостійного права на звернення до суду, відірваного від права на позов у матеріальному розумінні.

І навпаки, матеріальне право не може існувати без притаманної йому можливості бути реалізованим у примусовому порядку. Єдність матеріально-правового змісту права на позов і його процесуальної форми визначається тим, що право на позов - це право на відновлення порушеного права в певній, встановленій законом, процесуальній формі, у певному процесуальному порядку, який забезпечує об`єктивність і реальність захисту.

Верховний Суд наголошує, що питання правомірності оскаржуваних рішень та свідоцтв суди вправі досліджувати лише у разі встановлення, що такі рішення стосуються прав та інтересів інших осіб, зокрема позивача, який претендують на таке майно.

У разі, якщо позивач не доведе, що має правомірний інтерес стосовно спірного майна, має певні права на нього, тоді питання правомірності ухвалення рішення про оформлення права особистої власності, видачі свідоцтва про право власності не підлягає дослідженню та вирішенню судом.

У таких висновках Верховний Суд виходить з того, що у ситуації, коли позивач не довів порушеного права, яке підлягає захисту судом, суд не вправі робити висновок по суті позову про правомірність або неправомірність дій відповідача, чинність або дійсність оспорюваних рішень, свідоцтв про право власності.

З урахуванням наведеного, суду першої інстанції, з урахуванням вимог до ефективності захисту порушеного права, принципу неможливості захисту права, що не є порушеним, потрібно врахувати, що у разі, якщо буде встановлено, що порушення прав та законних інтересів позивачки оскаржуваними рішеннями та свідоцтвами не буде нею доведено, тоді не потрібно буде встановлювати відповідність оспорюваних рішень та свідоцтв вимогам законодавства.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

В ухвалі від 19 січня 2022 року у справі № 500/2632/19

(провадження № 11-436апп21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Водночас у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції, тоді розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи, що в цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів першої та апеляційної інстанцій та не ухвалив нове рішення, а виснував про направлення справи на новий судовий розгляд, то немає підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Судові витрати, в тому числі понесені заявницею у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду справи по суті, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.

Питання про прийняття або відхилення доказів на підтвердження понесених судових витрат підлягає вирішенню повноважним судом під час розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за її участі відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 01 серпня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 грудня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді О. В. Білоконь

І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний