Рішення

від 06.12.2023 по справі 756/9845/21

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

06.12.2023 Справа № 756/9845/21

Єдиний унікальний номер судової справи 756/9845/21

Номер провадження 2/756/411/23

РІШЕННЯ

Іменем України

30 листопада 2023 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Луценка О.М.,

за участю секретаря судового засідання Галелюк Т.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,

УСТАНОВИВ:

У червні 2021 року позивач ОСОБА_3 через представника адвоката Юрко М.С. звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.

Просить суд ухвалити рішення, яким: стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу за договором позики №01-01-21 від 04.01.2021 у розмірі 3 350 212,00 грн; стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні збитки в розмірі 125 297,93 грн; стягнути з відповідача на користь позивача три відсотки річних в розмірі 31 391,03 грн; стягнути з відповідача на користь позивача штраф за договором позики №01-01-21 від 04.01.2021 у розмірі 335 021,20 грн.

Вимоги позову обґрунтовує наступним. Між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 04.01.2021 укладено Договір позики №01-01-21 (далі - Договір), відповідно до якого сума позики складає 3 350 212,00 грн, строк повернення позики до 01.03.2021. Відповідач зобов`язання за договором позики не виконала, кошти у строк визначений договором не повернула.

Так, відповідно до п. 6.2 Договору у випадку порушення строків повернення суми позики позичальник зобов`язався сплатити позикодавцю штраф в розмірі 10% від суми позики протягом 5 календарних днів починаючи з наступного дня від дати, визначеної п. 4.1. Договору.

За розрахунками позивача сума штрафу за період з 02.03.2021 по 23.06.2021 становить 335 021,20 грн. Окрім того, за розрахунками позивача за період з 02.03.2021 по 23.06.2021 інфляційні збитки становлять 125 297,93 грн, 3% річних за вказаний період становлять 31 391,03 грн.

Ухвалою суду від 07.07.2021 відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою суду від 29.09.2021 постановлено задовольнити заяву про забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку, що належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Голопристанським РВ УМВС України в Херсонській області, дата видачі 27.10.2010; кадастровий номер земельної ділянки: 3221286801:01:024:0011, адреса: Київська область, Броварський район, с. Пухівка, свідоцтво про право власності, серія та номер 5433067, видане 27.06.20213, видане Реєстраційною службою Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області.

18.01.2022 на адресу суду від представника відповідача адвоката Нагорного О.В. надійшов відзив на позовну заяву. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на таке. Відповідач стверджує, що жодних грошових коштів ні при підписанні договору позики від 04.01.2021, ні до підписання, ні після підписання вона не отримувала. Позивач вводить суд в оману щодо обставин підписання даного договору та щодо взагалі обставин взаємовідносин між позивачем та відповідачем. Так, відповідач ОСОБА_4 до 29.03.2021 працювала менеджером з продажів ТОВ «Джоін Ап! Рітейл!», код ЄДРПОУ 41845299, учасником та бенефеціаром якої був позивач. При цьому, позивач є учасником та бенефеціаром пов`язаних компаній, а саме ТОВ «Джоін Ап!», код ЄДРПОУ 38729427, ТОВ «Джоін Ап! Ту тревел», код ЄДРПОУ 41845236. Жодних особистих, товариських чи дружніх відносин між позивачем та відповідачем не існувало. У 2020 році власниками було прийнято рішення про закриття офісів продажів, у зв`язку з чим співробітники були звільнені, і до багатьох з них було пред`явлено необґрунтовані вимоги щодо відшкодування начебто нестачі грошових коштів. 12.04.2021 ОСОБА_4 була запрошена до офісу на бесіду, де були присутні представники служби безпеки підприємства, директор Дайнеко М.Г. Позивач під час даних подій присутній не був. Відповідача під психологічним тиском, погрозами розправи та порушення кримінального провадження з подальшими проведеннями обшуків та тиском на близьких людей примусили підписати договір позики. Окрім цього, у відповідача є сумніви щодо справжності підпису позивача на договорі позики. Також, договір позики був підписаний відповідачем не 04.01.2021, а 12.04.2021. Договір був підписаний не в присутності позивача, жодних коштів ні позивач, ну будь-хто інший від його імені не передавав відповідачу. У відповідача не було необхідності в отриманні такої суми коштів. Пізніше відповідач дізналась, що було порушено кримінальне провадження №12021100060001264 щодо заволодіння нею грошовими коштами ТОВ «Джоін Ап! Рітейл!» на суму 2 298 887,00 грн. Відповідач стверджує, що фактичної передачі грошових коштів за договором позики від 04.01.2021 не було, а відтак не виникло обов`язку відповідача повернути суму грошових коштів, яку вона не отримувала.

11.02.2022 від представника позивача адвоката Юрко М.С. на адресу суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. Серед іншого, представник позивача вказувала, що відповідачем здійснюються наміри щодо затягування розгляду справи. Окремо, представник позивача зазначала про те, що предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за договором позики №01-01-21 від 04.01.2021. Договір не оспорюється та є чинним, проте відповідач заперечує факт отримання коштів. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику (висновок Верховного суду України у постанові від 24.02.2016). Договір позики є чинним, неоспорюваних та у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на укладення договору під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Позивач стверджує, що саме він підписував договір позики, не заперечував і не заперечує щодо дійсності власного підпису на договорі позики. Тому клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи є лише намаганням затягнути розгляд справи.

18.02.2022 від представника відповідача адвоката Нагорного О.В. на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву. Відповідач стверджує, що жодних грошових коштів ні при підписанні договору позики від 04.01.2021, ні до підписання, ні після підписання договору вона не отримувала, у зв`язку з чим договір є неукладеним. Доведення ОСОБА_4 відсутності боргу, відсутності зобов`язань з його повернення є неналежним способом захисту і не потребує окремого подання позову про визнання договору недійсним чи таким, який був неукладений. Позивач стверджує, що доказів, наданих ОСОБА_4 , достатньо для того, щоб з великою вірогідністю стверджувати, що дана цивільна справа та кримінальне провадження, в рамках якого щодо відповідача існує підозра про заволодіння коштами, належними ТОВ «Джоін Ап!» та ТОВ «Джоін Ап! Рітейл» пов`язані між собою, а позивач вводить суд в оману щодо обставин укладення договору позики та щодо його дійсної природи. Позивач у позовній заяві та відповіді на відзив зазначає, що надав ОСОБА_4 позику в розмірі 3 350 212,00 грн строком на два місяці. При цьому, не пояснює з якої причини, на які цілі, за яких обставин ОСОБА_4 просила надати таку значну позику. Також надання даної позики в такому значному розмірі і на такий короткий строк не було забезпечено жодним заходом: заставою, іпотекою. Не надано відповіді на ці питанні і у відповіді позивача на відзив. Позивач відмовився надавати відповіді на запитання відповідача, поставлені у порядку ст. 93 ЦПК України, що знову викликає сумніви у позиції позивача та підтверджує заперечення відповідача.

Ухвалою суду від 25.07.2023, яка відображена у протоколі судового засідання, постановлено закінчити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до договору позики №01-01-21 від 04.01.2021 ОСОБА_3 (позикодавець) передав у власність ОСОБА_4 (позичальник) грошові кошти в розмірі 3 350 212,00 грн, а позичальник зобов`язався повернути їх позикодавцю в строк до 01.03.2021 включно (т. 1, а.с. 5).

Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе боргових зобов`язань.

Відповідач, заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, вказувала, що за договором позики вона не отримувала жодних грошових коштів у розмірі, який зазначено у договорі, а також, стверджувала, що на договорі позики підпис позикодавця виконано не позивачем ОСОБА_3 . Окремо, відповідач зауважувала, що вона є підозрюваною у кримінальному провадженні щодо заволодіння нею грошовими коштами ТОВ «Джоін Ап! Рітейл!» на суму 2 298 887,00 грн.

Так, ухвалою суду від 22.02.2022 постановлено: Клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про призначення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити; Призначити у справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики - судову почеркознавчу експертизу на розгляд якої поставити питання: якщо підпис від імені ОСОБА_3 як позикодавця в договорі позики від 04.01.2021року № 01-01-21 виконаний писальним приладом, то чи виконаний даний підпис ОСОБА_3 чи іншою особою?.

Київський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр на адресу суду направив клопотання експерта від 23.05.2022 №СЕ-19/111-22/15241-ПЧ, де судовий експерт Івашина Олена клопотала про надання: оригіналу досліджуваного документу, а саме договору позики №01-01-21 від 04.01.2021; вільних зразків підпису (не менше 10-15 підписів) ОСОБА_3 , максимально наближених до дати виконання досліджуваного документу, а саме 2021 рік; умовно-вільних зразків підпису ОСОБА_3 ; експериментальних зразків підпису ОСОБА_3 , не менше ніж на 10 аркушах паперу формату А4; переліку порівняльних зразків почерку та підпису ОСОБА_3 або посилання на такі переліки, що містяться в матеріалах справи, їх кількість та розмежування (вільні, умовно-вільні, експериментальні) з конкретно вказаним номером сторінок та назвою документів, в яких вони розташовані, оскільки експерт не має права згідно чинного законодавства самостійно збирати порівняльні зразки, вибирати, які саме зразки будуть використовуватися ним для проведення порівняльного дослідження.

Київський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр своїм листом від 11.07.2022 №СЕ-19/111-22/15241-ПЧ повідомив про неможливість проведення судової експертизи у зв`язку з тим, що клопотання станом на 11.07.2022 не було задоволено та відсутністю матеріалів.

Окрім того, ухвалою суду від 13.12.2022 постановлено призначити у справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики - судову почеркознавчу експертизу на розгляд якої поставити питання: якщо підпис від імені ОСОБА_3 як позикодавця в договорі позики від 04.01.2021року № 01-01-21 виконаний писальним приладом, то чи виконаний даний підпис ОСОБА_3 чи іншою особою?.

Київський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр на адресу суду направив клопотання експерта від 14.02.2023 №СЕ-19/111-23/4494-ПЧ.

Київський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр своїм листом від 31.03.2023 №СЕ-19/111-23/4494-ПЧ повідомив про неможливість проведення судової експертизи у зв`язку з тим, що вирішити поставлене перед експертом запитання можливо лише за наявності об`єктів дослідження та достатньої кількості та якості порівняльного матеріалу. У зв`язку з тим, що об`єкти дослідження та порівняльний матеріал надано не було, відповідно до ст. 69 КПК України, експерт повідомив про неможливість проведення судової експертизи.

Разом з тим, позивачем було надано до суду заяву, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. 27.06.2023, відповідно до якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , цією заявою підтвердив факт того, що 04.01.2021 ним власноручно було підписано договір позики №01-01-21 у редакції, наданої в якості додатку до позовної заяви у справі №756/9845/21 (т. 1, а.с. 227).

Окрім того, позивачем було надано до суду заяву від 30.06.2023, де він зазначає, що знайомий з ОСОБА_4 по робочим стосункам; ОСОБА_4 просила його про надання позики при особистій зустрічі в офісі за адресою: АДРЕСА_1 . Так як вищевказане відбувалось більше двох років тому - точну дату та час не пам`ятає. ОСОБА_4 пояснила, що позика необхідна для відкриття її власної справи. Ним 04.01.2021 власноручно був підписаний договір позики №01-01-21 у офісі за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з тим, що він власноручно підписав договір і поїхав на робочу зустріч - він не обізнаний щодо того, хто був присутнім під час підписання договору ОСОБА_4 . У зв`язку із запланованою робою зустріччю у нього не було можливості чекати особистого прибуття ОСОБА_4 . Він залишив договір для того, щоб ОСОБА_4 його підписала. Грошові кошти готівкою він залишив на столі для передачі їх ОСОБА_4 після підписання нею договору позики. Текст договору він надрукував на власному принтері. ОСОБА_4 запевнила його, що поверне всі отримані кошти у строки передбачені договором. Відповідно до норм Цивільного кодексу України при укладенні договорі позики - забезпечення договору є правом, а не обов`язком сторін. ОСОБА_4 викликала в нього довіру, з огляду на те, що вона майже 10 років працювала у їхній компанії, була відповідальною особою та мала відмінні показними у своїй роботі.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2017 року у справі №6-79цс14, відповідно до норм 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Системний аналіз наведених положень законодавства дає змогу визначити основні вимоги, дотримання яких при укладанні договору позики дозволяє виявляти справжню правову природу укладеного договору.

Своїм підписом відповідач засвідчив, що його волевиявлення було вільним, усвідомленим та відповідало його внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.

Суд вважає доведеним укладення сторонами договору позики та одержання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 3 350 212,00 грн, оскільки це підтверджується договором, який власноручно підписаний відповідачем ОСОБА_4 , що було нею підтверджено та не заперечувалось.

Доводи відповідача про те, що вона не отримувала у позику грошові кошти від позивача суд вважає недоведеними, оскільки вони не підтверджені належними доказами.

Суд звертає увагу, що відповідач, посилаючись на підписання нею договору позики під психологічним впливом з боку представників позивача як роботодавця, не надала будь-яких об`єктивних доказів на підтвердження своїх тверджень.

Так, суд бере до уваги, що з часу підписання договору позики відповідач до правоохоронних органів чи суду не зверталася, укладений договір позики не оспорювала.

На теперішній час укладений між сторонами договір позики недійсним не визнаний.

Підстав ставити під сумнів дійсність цього правочину в суду немає.

Тим більше, що відповідач не надала доказів існування обставин, які б могли свідчити про застосування щодо неї шантажу чи іншого психологічного тиску.

На переконання суду, якщо б відповідач не бажав укладати договір позики з позивачем, то могла би його не підписувати, відмовитися від нього чи оспорити його.

Разом із тим, обставини справи свідчать, що воля відповідача була направлена саме на отримання позики, що підтверджується підписанням нею самого договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на досліджені судом докази, наявні у справі, суд приходить до висновку, що між сторонами в належній формі укладено договір позики, проте відповідач порушила свої зобов`язання щодо своєчасного повернення грошових коштів, вчинена сторонами письмова форма договору позики не лише є доказом факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.

Отже, відповідач зобов`язання повернути кошти позивачу в термін визначений договором, а саме 3 350 212,00 грн в строк до 01.03.2021 не виконала, права позивача підлягають захисту, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума в розмірі 3 350 212,00 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних та штрафу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

У відповідності до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно наданого представником позивача розрахунку вбачається, що інфляційні нарахування за період з 02.03.2021 по 23.06.2021 становлять 125 297,93 грн, а розмір 3% річних за аналогічний період становить 31 391,03 грн.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою; правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ч. 1 ст. 547 ЦК України); Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п. 6.2 Договору позики від 04.01.2021 у випадку порушення строків повернення суми позики позичальник зобов`язався сплатити позикодавцю штраф у розмірі 10% від суми позики протягом 5 календарних днів, починаючи з наступного дня від дати, визначеної п. 4.1 цього договору.

Згідно наданого представником позивача розрахунку вбачається, що розмір штрафу відповідно до п. 6.2 Договору позики складає 335 021,20 грн.

Пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби СОVID -19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 року ( з подальшими змінами) з 11 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на території України встановлений карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19).

Разом з тим, відповідно до пункту 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія продовжувалася.

Таким чином, з огляду на наведені вище норми, відповідача слід звільнити від відповідальності, зокрема щодо сплати інфляційних втрат, 3% річних та штрафу.

Інші доводи сторін не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Між Адвокатським об`єднанням «МОНТІС» в особі керуючого партнера Толкачова Д.І. та позивачем ОСОБА_3 укладено договір №24/06/2021 про надання правової допомоги від 23.06.2021, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до Додатку №1 до Договору №24/06/21 про надання правової допомоги від 23.06.2021 про гонорар сторони уклали цей додаток, зокрема, про наступне: стандартна ставка однієї години, затраченої адвокатським об`єднанням на надання правової допомоги клієнту, встановлюється у розмірі 10 000,00 грн.

Згідно з актом №30-10/2023 про надання правової допомоги згідно договору №24/06/2021 про надання правової допомоги від 23.06.2021 загальна вартість наданої правової допомоги становить 100 000,00 грн.

Водночас за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. ч. 3, 5, 9 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У частині другій статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

В пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін».

У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі №211/3113/16-ц (провадження №61-299св17) вказано, що: «суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг».

Зважаючи на викладене, керуючись принципами справедливості та верховенством права, та враховуючи значення справи для сторін, обґрунтованість та пропорційність витрат на професійну правничу допомогу до предмета спору з урахуванням того, що сторона відповідача клопотала про зменшення витрат на правову допомогу, враховуючи тривалість розгляду справи у суді та нетривалу зайнятість адвоката у судових засіданнях, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу, стягнувши їх у сумі 20 000,00 грн з відповідача на користь позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, позов задоволено частково, тому слід стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 9 987,37 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 206, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково;

Стягнути з ОСОБА_4 (адреса зареєстрованого місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (адреса зареєстрованого місця проживання - АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість за договором позики в розмірі 3 350 212,00 грн, а також судові витрати у розмірі 29 987,37 грн;

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити;

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду;

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного тексту 06.12.2023.

Суддя Олександр ЛУЦЕНКО