Постанова

від 05.06.2024 по справі 756/9845/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 756/9845/21 Головуючий у суді першої інстанції - Луценко О.М.

Номер провадження № 22-ц/824/6790/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Сукач О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та просив суд: стягнути з відповідача на його користь суму боргу за договором позики №01-01-21 від 04 січня 2021 року у розмірі 3 350 212 грн; інфляційні збитки в розмірі 125 297,93 грн; три відсотки річних в розмірі 31 391,03 грн; штраф за договором позики №01-01-21 від 04.01.2021 у розмірі 335 021,20 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 04 січня 2021 року між сторонами укладено договір позики №01-01-21, відповідно до якого сума позики складає 3 350 212 грн, строк повернення позики до 01 березня 2021 року.

Позивач зазначав, що відповідач зобов`язання за договором позики не виконала, кошти у строк визначений договором не повернула.

Вказував, що відповідно до п. 6.2 договору у випадку порушення строків повернення суми позики позичальник зобов`язався сплатити позикодавцю штраф в розмірі 10% від суми позики протягом 5 календарних днів починаючи з наступного дня від дати, визначеної п. 4.1. договору.

Так, за розрахунками позивача за період з 02 березня 2021 року по 23 червня 2021 року сума штрафу становить 335 021,20 грн, інфляційні збитки 125 297,93 грн, а 3% річних за вказаний період становлять 31 391,03 грн.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в розмірі 3 350 212 грн, а також судові витрати у розмірі 29 987,37 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що до 29 березня 2021 року вона працювала менеджером з продажів ТОВ «Джоін АП! Рітейл!», учасником та бенефіціаром якої був позивач та у сторін не було жодних особистих, товариських чи дружніх відносин. Так, 2020 році власниками було прийнято рішення про закриття офісів продажів, в зв`язку із чим співробітники були звільнені, і до багатьох з них було пред`явлено не обґрунтовані вимоги щодо відшкодування начебто нестачі грошових коштів.

Апелянт наголошує, що договір підписано 12 квітня 2021 року під психологічним тиском, погрозами розправи та порушення кримінального провадження з подальшими проведеннями обшуків та тиском на близьких людей, без присутності ОСОБА_4 , а також без передачі грошових коштів було підписано договір позики. Разом з тим, ОСОБА_1 вважала такий договір нереальним та таким, що не був укладений.

Наголошує, що позивач ввів суд в оману щодо обставин підписання договору та щодо взаємовідносин сторін, стверджуючи, що був знайомий з нею близько 10 років.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вважає позовні вимоги ОСОБА_3 щодо стягнення з відповідачки боргу в розмірі 3 350 212 грн і кримінальне провадження №12021100060001264 щодо начебто заволодіння відповідачкою грошовими коштами в розмірі суму 2 958 887 грн пов`язаними між собою і стосуються не правовідносин позики, а намаганням керівництва та власників підприємства примусити відповідачку сплачувати грошові кошти за збитки, до яких вона відношення не має, і які повинні доводитись у встановленому законом порядку.

Позивач у справі фактично відмовився надавати зразки підпису для експертного дослідження на спростування чи підтвердження факту підписання ним договору позики. Вказане ставить під сумнів підписання договору позики саме позивачем, а відтак і саму дійсність договору.

В порушення положень статті 109 ЦПК України суд не визнав факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, а необґрунтовано визнав належним доказом підписання позивачем договору позики його нотаріально завірену заяву із твердженням, що саме він підписав договір позики.

Вважає передчасним твердження суду щодо невизнання договору недійсним, адже відповідно до висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 03 лютого 2022 року у справі №758/10335/16 боржник не мусить доводити відсутність права вимоги у кредитора в окремому судовому порядку, якщо таким кредитором вже ініційовано процес захисту порушеного на його думку права. Тож заперечення відповідачки щодо безгрошовості договору позики повинні бути розглянуті саме в рамках даної справи.

Апелянт стверджує, що ніяких товариських, дружніх чи особистих відносин між сторонами ніколи не існувало, та що позивач не передавав грошові кошти ОСОБА_5 ані до підписання договору позики, ані після, а тому просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в повному обсязі.

20 березня 2024 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_3 - адвоката Слаблюка Н.С. відповідно до якого вважає, що апелянтом не надано жодних нормативно-обґрунтованих доводів своєї позиції та їх документальних підтверджень, й доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із судовим рішенням.

Вказує, що сторонами не заперечувалось та судом вірно встановлено факт їх власноручного підписання договору. Крім того, позивачем надано нотаріально посвідчені заяви, в яких він підтвердив підписання ним договору позики, й в таких заявах міститься твердження про обізнаність ОСОБА_3 про кримінальну відповідальність за надання неправдивих відомостей.

Наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази морального чи фізичного тиску на відповідача під час підписання договору позики, за даним фактом не відкрито жодного кримінального провадження, протиправність дій позивача матеріалами справи не доведено, а твердження ОСОБА_5 ґрунтуються на припущеннях.

Враховуючи викладене у відзиві, представник позивача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Судові витрати покласти на відповідача.

При апеляційному розгляді справи представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову як безпідставно заявленого та не обґрунтованого. Оскільки правовідносин між сторонами що врегульовані положеннями ст. 1046 ЦК України не виникли так як на його думку спірний договір позики не був підписаний позивачем, а відповідно є неукладеним, що не тягне за собою наслідків його виконання.

Представник позивача у справі ОСОБА_3 - адвокат Слаблюка Н.С. заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції просив залишити без змін. Вважає рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства.

При апеляційному розгляді представник позивача підтримав власну позицію та вважає посилання відповідачки та її представника на неукладенність договору позики надуманим, оскільки позивач ОСОБА_3 наполягає, що вказаний договір позики від 04 січня 2021 року підписаний ним та відповідає його волевиявленню, про що подав нотаріально засвідчену заяву, в якій містить його обізнаність про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що відповідно до договору позики №01-01-21 від 04.01.2021 ОСОБА_3 (позикодавець) передав у власність ОСОБА_1 (позичальник) грошові кошти в розмірі 3 350 212,00 грн, а позичальник зобов`язався повернути їх позикодавцю в строк до 01.03.2021 включно (т. 1, а.с. 5).

Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе боргових зобов`язань.

Відповідач, заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, вказувала, що за договором позики вона не отримувала жодних грошових коштів у розмірі, який зазначено у договорі, а також стверджувала, що на договорі позики підпис позикодавця виконано не позивачем ОСОБА_3 . Окремо, відповідач зауважувала, що вона є підозрюваною у кримінальному провадженні щодо заволодіння нею грошовими коштами ТОВ «Джоін Ап! Рітейл!» на суму 2 298 887,00 грн.

Разом з тим, позивачем було надано до суду заяву, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. 27.06.2023, відповідно до якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , цією заявою підтвердив факт того, що 04.01.2021 ним власноручно було підписано договір позики №01-01-21 у редакції, наданої в якості додатку до позовної заяви у справі №756/9845/21 (т. 1, а.с. 227).

Окрім того, позивачем було надано до суду заяву від 30.06.2023, де він зазначає, що знайомий з ОСОБА_1 по робочим стосункам; ОСОБА_1 просила його про надання позики при особистій зустрічі в офісі за адресою: АДРЕСА_1 . Так як вищевказане відбувалось більше двох років тому - точну дату та час не пам`ятає. ОСОБА_1 пояснила, що позика необхідна для відкриття її власної справи. Ним 04.01.2021 власноручно був підписаний договір позики №01-01-21 у офісі за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з тим, що він власноручно підписав договір і поїхав на робочу зустріч - він не обізнаний щодо того, хто був присутнім під час підписання договору ОСОБА_1 . У зв`язку із запланованою робочою зустріччю у нього не було можливості чекати особистого прибуття ОСОБА_1 . Він залишив договір для того, щоб ОСОБА_1 його підписала. Грошові кошти готівкою він залишив на столі для передачі їх ОСОБА_1 після підписання нею договору позики. Текст договору він надрукував на власному принтері. ОСОБА_1 запевнила його, що поверне всі отримані кошти у строки, передбачені договором. Відповідно до норм Цивільного кодексу України при укладенні договору позики - забезпечення договору є правом, а не обов`язком сторін. ОСОБА_1 викликала в нього довіру, з огляду на те, що вона майже 10 років працювала у їхній компанії, була відповідальною особою та мала відмінні показними у своїй роботі.

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що визнає доведеним факт укладення сторонами договору позики та одержання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 3 350 212,00 грн, оскільки це підтверджується договором, який власноручно підписаний відповідачем ОСОБА_1 , що було нею підтверджено та не заперечувалось.

Доводи відповідача про те, що вона не отримувала у позику грошові кошти від позивача суд визнав необґрунтованим, оскільки нею не подано належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог та доказів, поданих позивачем.

Крім того суд також врахував, що відповідачка ОСОБА_1 , посилаючись на підписання нею договору позики під психологічним впливом з боку представників позивача як роботодавця, не надала будь-яких об`єктивних доказів на підтвердження своїх тверджень. При цьому суд взяв до уваги, що з часу підписання договору позики відповідач до правоохоронних органів чи суду не зверталася, укладений договір позики не оспорювала.

З огляду на досліджені судом докази, наявні у справі, суд виснував, що між сторонами в належній формі укладено договір позики, проте відповідач порушила свої зобов`язання щодо своєчасного повернення грошових коштів, вчинена сторонами письмова форма договору позики не лише є доказом факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 відповідає з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджуються укладення договору, його умови, а також вони засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою, кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.

Так, вирішуючи вказаний спір у вказаній справі суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що 04 січня 2021 року між позивачем у справі ОСОБА_3 з однієї сторони та відповідачкою ОСОБА_1 з іншої сторони був укладений договір позики №01-01-21 згідно умов якого ОСОБА_3 (позикодавець) передав у власність ОСОБА_1 (позичальник) грошові кошти в розмірі 3 350 212,00 грн, а позичальник зобов`язався повернути їх позикодавцю в строк до 01.03.2021 включно, що підтверджується наданою позивачем до позову копією договору позики (т. 1, а.с. 5).

При цьому згідно до п. 3.2. вказаного Договору позики - «підписання даного договору позичальником, свідчить про отримання ним суми позики та не підлягає будь-якому додатковому підтвердженню».

Пунктом 4.1. сторони договору позики визначили строк повернення позики до 01.03.2021 включно.

Як вбачається із матеріалів справи позивач у справі, звертаючись до суду із вказаним позовом, стверджує, що відповідачка взяті на себе зобов`язання не виконала, отримані в позику грошові кошти не повернула. Відповідачка у справі вказані доводи позивача належними та допустимими доказами не спростувала.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи вище вказані вимоги позивача та стягуючи із відповідачки не повернуту суму позики ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального права - ст. 526, 629, 1046 ЦК України та відповідно до норм процесуального законодавства.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування

не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, перевіряючи доводи апелянта про те що вказаний договір позики є не укладеним у зв`язку з тим, що позивач у справі ОСОБА_3 не підписав його, то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність зазначених заперечень відповідачки, оскільки ОСОБА_3 , звертаючись до суду із вказаним позовом, висловив свою правову позицію щодо укладення ним даного договору та на підтвердження наявності його волевиявлення на укладення даного договору подав нотаріально завірену заяву на підтвердження факту укладення даного договору саме ним та наявності в ньому саме його підпису.

Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано визнано безпідставність оспорювання відповідачкою наявності волевиявлення позивача на укладення вказаного правочину.

Посилання апелянта на те, що вказаний договір позики був укладений ОСОБА_1 під психологічним тиском, погрозами розправи та порушення кримінального провадження з подальшими проведеннями обшуків та тиском на близьких людей, без присутності ОСОБА_3 , а також без передачі грошових коштів, обґрунтовано відхилено судом першої інстанції.

Так, відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Перевіряючи вище вказані доводи відповідачки, суд першої інстанції обґрунтовано їх відхилив пославшись на те, що ОСОБА_1 не надала будь-яких об`єктивних доказів на підтвердження своїх тверджень. При цьому суд взяв до уваги, що з часу підписання договору позики відповідач до правоохоронних органів чи суду не зверталася, укладений договір позики не оспорювала. На теперішній час укладений між сторонами договір позики недійсним не визнаний. Підстав ставити під сумнів дійсність цього правочину в суду немає.

Таким чином суд виснував, що відповідач не надала доказів існування обставин, які б могли свідчити про застосування щодо неї шантажу чи іншого психологічного тиску, у зв`язку з чим вважав, що якщо б відповідачка не бажала укладати договір позики з позивачем, то могла би його не підписувати, відмовитися від нього чи оспорити його.

Доводи апелянта на те, що відповідачку примусили підписати договір позики у зв`язку із перебування її у трудових відносинах з ТОВ «Джоін Ап! Рітейл!» та виявлення на підприємстві нестачі у розмірі 2 298 887,00 грн, колегією суддів відхиляються, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин суду подано не було, а сам зміст договору позики спростовує зазначені доводи апелянта.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення відповідачкою ( її представником) норм права та до незгоди з рішенням суду по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою для його скасування.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо поданої заяви представника позивача у справі ОСОБА_3 адвоката Слаблюка Н.С. про стягнення витрат на правничу допомогу, то колегія суддів виходить із наступного.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої цієї статті).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Указана судова практика є незмінною.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, при перегляді вказаної справи в апеляційному суді представником позивача у справі ОСОБА_6 подано заяву, до якої, на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, надану йому Адвокатським об`єднанням «Монтіс», подано рахунок на оплату №17 від 09 квітня 2024 року в сумі 40000 грн.

Крім того, до вказаної заяви подано договір між Адвокатським об`єднанням «МОНТІС» в особі керуючого партнера Толкачова Д.І. та позивачем ОСОБА_3 №24/06/2021 про надання правової допомоги від 23.06.2021, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до Додатку №1 до Договору №24/06/21 про надання правової допомоги від 30 жовтня 2023 року про гонорар сторони уклали цей додаток, зокрема, про наступне: стандартна ставка однієї години, затраченої адвокатським об`єднанням на надання правової допомоги клієнту, встановлюється у розмірі 10 000,00 грн.

Згідно листа погодження прогнозованої правової (правничої) допомоги №1 згідно договору №24/06/2021 про надання правової допомоги від 23.06.2021 загальна вартість наданої правової допомоги становить 300 000,00 грн.

При цьому сторонами визначено вартість участі представника в судових засіданні на рівні 50000 грн за 5 засідань, підготовка заперечень (відзиву) 100000 грн.

Таким чином, заявником надано докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість, понесених у суді апеляційної інстанції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, зокрема у рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Представник відповідачки ОСОБА_1 , адвокат Нагорний О.В. при апеляційному перегляді справи заявив клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що категорія вказаних справ не є складною, правова природа та правові висновки Верховного Суду у вказаній справі, як правило, є сталими та не потребують значного часу для вивчення правових позицій, що свідчить про неспівмірність погодженої позивачем та адвокатським об`єднанням вартості послуг. Крім того, просив врахувати, що судовий розгляді вказаної справ не був тривалим.

З урахуванням викладених обставин та враховуючи, що дана категорія справ не є складеною, апеляційний розгляд справ був нетривалим, а наданні правничі послуги не потребували значних витрат часу, тому апеляційний суд доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви про стягнення правничої допомоги у розмірі 10 000 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 листопада 2023 року, залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 10000 грн. понесених судових витратпо оплаті правничої допомоги на стадії апеляційного перегляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 10 червня 2024 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв