Постанова

від 30.11.2023 по справі 520/10902/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 р.Справа № 520/10902/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Дуднік Н.Р

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛД ТЕСОРО" на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Сліденко А.В.) від 12.06.2023 року (повний текст складено 14.06.23 року) по справі №520/10902/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛД ТЕСОРО"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкового-повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛД ТЕСОРО", звернулось до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.05.2023р. №00101730707, від 03.05.2023р. №00101780707, від 03.05.2023р. №00101790707.

В обґрунтування позову вказує, що приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, податковий орган дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Вказує, що 11.10.2022р. підприємством було відчужено майно, яке раніше було внесено до статутного фонду за оціночною вартістю 2.000,000,00грн., а саме: нежитлові приміщення 5 поверху №1-6, 35-50, 81, 83-88, 91 загальною площею 481 м2 у будинку в літ. «А-5» за адресою Харківська область, місто Харків, пр-т Науки, 56 в рахунок припинення зобов`язань за правочином позики поточного засновника ТОВ на 250.000,00 доларів США. Зазначив, що дана подія не призвела до виникнення доходу та обов`язку нарахування грошових зобов`язань з податку на прибуток. Висновки податкового органу, що платником занижено дохід від операцій з надання в оренду нерухомого майна, оскільки припинені взаємозаліком господарські зобов`язання з надання майна в оренду не підлягають включенню до складу доходу. Також вважає, що протягом 2022р. заявник не мав обов`язку з оплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за майно, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення були чинні положення п. 69.14 та 69.22 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України, якими на об`єкти розташовані на території на якій ведуться (велися) бойові дії, не нараховується та не сплачується податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

09.06.2023 року до суду першої інстанції надійшли письмові пояснення, в яких позивач також просив залишити без розгляду позовні вимоги щодо визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 03.05.2023р. №00101790707 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за січень-лютий 2022р. у сумі - 5.210,83грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 року позов про скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 03.05.2023р. №00101790707 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за січень-лютий 2022р. у сумі 5.210,83грн. залишено без розгляду. Позов у решті вимог залишено без задоволення.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Зазначив, що висновки контролюючого органу, з якими погодився суд першої інстанції, про порушення вимог діючого законодавства.

Відповідач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що у зв`язку із отриманням відомостей від державного реєстратора про припинення ТОВ «Голд Тесоро», ГУ ДПС у Харківській області прийнято наказ від 23.03.2023р. №1135-п з приводу призначення документальної позапланової виїзної перевірки з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків і зборів за період 04.04.2017р. 03.04.2023р.

Доказів оскарження цього рішення суб`єкта владних повноважень до суду або адміністративного органу вищого рівня заявник до позову не приєднав, до матеріалів справи у ході розгляду не подав, такими доводами заявлені вимоги не мотивував.

За наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ГУ ДПС у Харківській області складено Акт від 17.04.2023р. №10164/20-40-07-07-05/41255992.

Під час проведеної перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме:

-п.п.134.1.1 ст.134 Податкового кодексу України (далі ПК України) за рахунок не включення до складу доходу - 4.987.500,00грн. як різниці між розміром припинених зобов`язань (з приводу повернення 250.000,00 доларів США) за договором поруки від 01.07.2021р. та договором переведення боргу від 10.12.2021р. (6.987.500,00грн.) унаслідок відчуження нерухомого майна, набутого заявником у власність у якості внеску до статутного капіталу (нежитлові приміщення 5 поверху №1-6, 35-50, 81, 83-88, 91 загальною площею 481 м2 у будинку в літ. «А-5» за адресою АДРЕСА_1 ) та досягнутою між учасниками (засновниками) ТОВ «Голд Тесоро» домовленістю про оцінку цього внеску у 2.000.000,00грн.;

-п.п.134.1.1 ст.134 ПКУкраїни за рахунок не включення до складу доходу - 509.235,00грн. як різниці між розміром доходу, відображеним ТОВ «Голд Тесоро» у фінансових звітах суб`єкта малого підприємництва за 2017р., 2019р.-2022р. та розміром доходу, отриманого за відомостями бухгалтерських регістрів (а саме: оборотно-сальдових відомостей за 2017р., 2019р.-2022р. по дебету рахунку 361, котрий кореспондує кредиту рахунку №703) від надання майна в оренду;

-п.п.266.1.1ст.266, п.п.266.2.1 ст.266, п.п.266.3.3 ст.266, п.п.266.8.1 ст.266 ПКУкраїни за рахунок несправляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період 01.01.2022р.-30.09.2022р. з об`єкту нерухомого майна - нежитлових приміщень 5 поверху №1-6, 35-50, 81, 83-88, 91 загальною площею 481 м2 у будинку в літ. «А-5» за адресою АДРЕСА_1 .

Не погодившись із висновками перевірки, позивач надав заперечення на акт перевірки, на які листом від 28.04.2023р. №23598/6/20-40-07-07-11 ГУ ДПС у Харківській області надана відповідь.

На підставі такого акту перевірки відповідачем 03.05.2023 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №00101730707 про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток у загальному розмірі 1.194.393,75грн. (основний платіж 955.515,00грн., штраф 238.878,75грн.);

- №00101780707 про зменшення на 188.300,00грн. від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за грудень 2022р.;

- №00101790707 про визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у загальному розмірі 29.310,94грн. (основний платіж 23.448,75грн., штраф 5.862,19грн.).

Не погодившись із правомірністю вказаних податкових повідомлень рішень, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновок податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

З приводу висновків податкового органу про порушення позивачем п.п.134.1.1 ст.134 ПК України за рахунок не включення до складу доходу - 4.987.500,00грн. як різниці між розміром припинених зобов`язань (з приводу повернення 250.000,00 доларів США) за договором поруки від 01.07.2021р. та договором переведення боргу від 10.12.2021р. (6.987.500,00грн.) унаслідок відчуження нерухомого майна, набутого заявником у власність у якості внеску до статутного капіталу (нежитлові приміщення 5 поверху №1-6, 35-50, 81, 83-88, 91 загальною площею 481 м2 у будинку в літ. «А-5» за адресою АДРЕСА_1 ) та досягнутою між учасниками (засновниками) ТОВ «Голд Тесоро» домовленістю про оцінку цього внеску у 2.000.000,00грн., що призвело до заниження підприємством інших операційних доходів, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.12.2016 року за громадянином ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності на нежитлові приміщення 5 поверху №1-6, 35-71, 71а, 72-91, ІІ загальною площею 1.287,7 м2 у будинку літ. «А-5» за адресою АДРЕСА_1 .

23.01.2017 року відносно указаного майна було вчинено запис про іпотеку на користь іпотекодержателя ОСОБА_2 на суму зобов`язань за договором позики 105.000,00 доларів США.

04.04.2017 року створено у якості юридичної особи приватного права ТОВ «Голд Тесоро».

За договором управління майном від 12.04.2017 року нежитлові приміщення 5 поверху №1-6, 35-71, 71а, 72-91, ІІ загальною площею 1.287,7 м2 у будинку літ. «А-5» за адресою: АДРЕСА_1 були передані ОСОБА_1 в управління ТОВ «Голд Тесоро» з метою подальшої передачі в оренду.

У подальшому відносно об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було проведено поділ, унаслідок чого було створено нову річ цивільного обороту у вигляді об`єкту нерухомого майна - нежитлових приміщень 5 поверху №1-6, 35-50, 81, 83-88, 91 загальною площею 481 м2 у будинку в літ. «А-5» за адресою АДРЕСА_1 .

06.06.2019 року між ОСОБА_1 та директором ТОВ «Голд Тесоро» - ОСОБА_3 було складено актприймання передачі нерухомого майна у якості внеску до статутного капіталу ТОВ «Голд Тесоро», за яким у власність ТОВ «Голд Тесоро» було передано вказане вище нерухоме майно, відносно якого було досягнуто домовленість в оцінку в 2.000.000,00грн.

06.06.2019 року за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на майно було зареєстровано за ТОВ «Голд Тесоро» у якості внеску учасника до статутного капіталу.

11.06.2019 року ОСОБА_1 був призначений на посаду директора ТОВ «Голд Тесоро».

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 03.07.2018р. у справі №638/7996/18 за ОСОБА_2 було визнано право власності на нежитлові приміщення 5 поверху №1-6, 35-71, 71а, 72-91, ІІ загальною площею 1.287,7 м2 у будинку літ. «А-5» за адресою АДРЕСА_1 .

Доказів виконання цього рішення суду та реєстрації за будь-яким іншим суб`єктом права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на нежитлові приміщення 5 поверху №1-6, 35-71, 71а, 72-91, ІІ загальною площею 1.287,7 м2 у будинку літ. «А-5» за адресою АДРЕСА_1 або права власності на нежитлові приміщення 5 поверху №1-6, 35-50, 81, 83-88, 91 загальною площею 481 м2 у будинку в літ. «А-5» за адресою АДРЕСА_1 матеріали справи не містять.

01.07.2021 року між ТОВ «Голд Тесоро» в особі директора ОСОБА_1 (у якості поручителя) та ОСОБА_2 (у якості кредитора) було укладено договір поруки, за яким ТОВ «Голд Тесоро» поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_1 обов`язків за низкою договорів позики на загальну суму 14.879.000,00грн.

10.12.2021р. між ОСОБА_2 (у якості первісного боржника), безпосередньо ОСОБА_1 (у якості нового боржника №1), ТОВ «Голд Тесоро» (у якості нового боржника №2) та ОСОБА_3 (колишній директор ТОВ «Голд Тесоро») було укладено договір переведення боргу, за яким на заявника у справі, ТОВ «Голд Тесоро» та ОСОБА_1 було солідарно переведено борг у сумі 500.000,00 доларів США.

Від імені ТОВ «Голд Тесоро» цей договір було підписано ОСОБА_1 .

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 17.01.2022р. у справі №638/423/22 була затверджена мирова угода, за якою право власності на Майно було визнано за ОСОБА_3 у рахунок виконання зобовязань за договором позики на суму 250.000,00 доларів США.

11.10.2022 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про припинення права власності ТОВ «Голд Тесоро» на вищевказане нерухоме майно.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що 11.10.2022р. у заявника, ТОВ «Голд Тесоро» одночасно настала і подія зменшення вартості активів унаслідок вибуття Майна вартістю 2.000.000,00грн., і подія зменшення зобов`язань за договором переведення боргу від 10.12.2021р. на суму 6.987.500,00грн.Відтак, дохід від цих двох подій, який є об`єктом справляння податку на прибуток і підлягав декларуванню заявником в документах обов`язкової податкової звітності з податку на прибуток. Юридично спроможних доводів або належних та допустимих доказів невідповідності закону управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу кваліфікації діяння заявника за цим епізодом у якості податкового правопорушення заявник не навів та не подав.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, згідно з п.п.134.1.1 ст.134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

Згідно з п.п.14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Відповідно до п.п.14.1.231 ст.14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Економічний ефект, зокрема, але не виключно, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд зважає також і на правовий висновок постанови Верховного Суду від 12.03.2019 р. по справі №826/14489/16 (адміністративне провадження №К/9901/58205/18), де указано, що мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

За правилами п.п. 14.1.231 ст.14 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Згідно з п.3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" (затверджений наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013р. №73, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.02.2013р. за №366/22868; далі за текстом П(С)БО 1) активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому; витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); зобов`язання - заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; оборотні активи - гроші та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи використання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Отже, доходом у розумінні п.3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" (затверджений наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013р. №73, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.02.2013р. за №366/22868; далі за текстом П(С)БО 1) за загальним правилом також є або збільшення активів, або зменшення зобов`язань.

Згідно з п.4 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" (затверджений наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000р. №92, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.05.2000р. за №288/4509; далі за текстом П(С)БО 7) основні засоби матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, виконання робіт і надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Відповідно до п.10 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" (затверджений наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000р. №92, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.05.2000р. за №288/4509; далі за текстом П(С)БО первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість з урахуванням витрат, передбачених пунктом 8 Національного положення (стандарту) 7.

Згідно з п.6 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати засоби" (затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2000р. за №27/4248; далі за текстом П(С)БО 16) витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

У спірних правовідносинах вищевказане нерухоме майно (нежитлові приміщення 5 поверху №1-6, 35-50, 81, 83-88, 91 загальною площею 481 м2 у будинку в літ. «А-5» за адресою АДРЕСА_1 ) було набуто у власність заявником, ТОВ «Голд Тесоро» у якості внеску до статутного капіталу 06.06.2019р. як то указано у ч.4 ст.334 Цивільного кодексу України з моменту державної реєстрації, тобто внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Доказів про проведення державної реєстрації у період часу 06.06.2019р.-10.11.2021р. (тобто внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) речових прав власності на це майно за будь-якими іншими учасниками суспільних відносин матеріали справи не містять.

В зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про необґрунтованість посилання позивача щодо існування у вказаний період будь-яких речових прав на майно за іншими учасниками суспільних відносин (зокрема, за іпотекодержателем - ОСОБА_2 ) чи за позивачем за рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 03.07.2018р. у справі №638/7996/18.

Посилання заявника на ст.23 Закону України від 05.06.2003р. №898-ІV «Про іпотеку» є помилковими, оскільки згідно наведеним у ст.1 визначенням іпотекою є вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відтак, виникнення іпотеки на об`єкт нерухомого майна не означає автоматичного виникнення у іпотекодержателя права власності на цей об`єкт нерухомого майна.

Суд наголошує, що у даному випадку вартість майна не була відображена заявником ані у бухгалтерському, ані у податковому обліку, на майно не нараховувалась амортизація, проте у силу спеціальної норми п.10 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" (затверджений наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000р. №92, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.05.2000р. за №288/4509; далі за текстом П(С)БО 7) первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість з урахуванням витрат,передбаченихпунктом8 Національного положення (стандарту) 7.

У даному випадку арифметичний показник погодженої засновниками (учасниками) товариства вартості майна як внеску до статутного капіталу підприємства складає 2.000.000,00грн.

При цьому, доказів прийняття засновниками (учасниками) ТОВ «Голд Тесоро» рішення про збільшення вартості майна до 7.000.000,00грн. і відповідно збільшення статутного капіталу товариства додатково на 5.000.000,00грн. матеріали справи не містять.

В зв`язку з чим, складений 26.04.2023р. звіт про оцінку вартості майна станом на 17.01.2022р. у 7.000.000,00грн. колегія суддів вважає таким, що не впливає на правомірність висновків суду, оскільки у ані у податковому обліку, ані у бухгалтерському обліку товариством взагалі не відображалась вартість майна як внеску до статутного капіталу і рішення засновників товариства про збільшення розміру статутного капіталу ТОВ «Голд Тесоро» за рахунок збільшення вартості майна до межі 7.000.000,00грн. не приймалось.

За договором від 01.07.2021р. заявник, ТОВ «Голд Тесоро» набув статусу поручителя за ОСОБА_1 за низкою договорів позики на загальну суму 14.879.000,00грн.

При цьому, ТОВ «Голд Тесоро» як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час її апеляційного перегляду не було подано належних та допустимих доказів вчинення цього правочину у межах звичайної господарської діяльності із розумною економічною причиною (діловою метою).

За відомостями бухгалтерського обліку ТОВ «Голд Тесоро» не мало зобов`язань ані перед жодною із сторін договору поруки від 01.07.2021р., ані перед жодною із сторін низки договорів позики, зобов`язання за якими були забезпечені договором поруки від 01.07.2021р.

За договором від 10.12.2021р. заявник, ТОВ «Голд Тесоро» був обтяжений зобов`язаннями солідарно переведено борг у сумі 500.000,00 доларів США.

На вимогу суду заявником, ТОВ «Голд Тесоро» не було подано належних та допустимих доказів вчинення цього правочину у межах звичайної господарської діяльності із розумною економічною причиною (діловою метою).

За відомостями бухгалтерського обліку ТОВ «Голд Тесоро» не мало зобов`язань ані перед жодною із сторін договору переведення боргу від 10.12.2021р.

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 17.01.2022р. у справі №638/423/22 була затверджена мирова угода, за якою право власності на майно було визнано за ОСОБА_3 у рахунок виконання зобов`язань за договором позики на суму 250.000,00 доларів США.

Обчислення відповідачем контролюючим органом еквіваленту зобов`язання заявника, ТОВ «Голд Тесоро» за мировою угодою, затвердженою ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 17.01.2022р. у справі №638/423/22 в іноземній валюті в 250.000,00 доларів США в національній грошовій одиниці України із використанням положень ч.2 ст.533 Цивільного кодексу України за офіційним курсом Національного банку України станом на 17.01.2022р. 6.987.500,00грн. не суперечить ані нормам закону, ані інтересам заявника.

11.10.2022 року настала подія відчуження майна у спосіб припинення права власності заявника на майно шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав про державну реєстрацію права власності на майно за ОСОБА_3 .

На підставі викладеного, 11.10.2022р. у ТОВ «Голд Тесоро» одночасно та одномоментно настала і подія зменшення вартості активів унаслідок вибуття майна вартістю 2.000.000,00грн., і подія зменшення зобов`язань за договором переведення боргу від 10.12.2021р. на суму 6.987.500,00грн. Відтак, дохід від цих двох подій, який є об`єктом справляння податку на прибуток відповідно до п.п.134.1.1 ст.134 ПК України і підлягав декларуванню заявником в документах обов`язкової податкової звітності з податку на прибуток.

На підставі викладеного, враховуючи обґрунтованість виявлених за наслідком проведеної перевірки вищевказаних порушень, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність визначення позивачу грошового зобов`язання з податку на прибуток, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення в цій частині скасуванню не підлягає.

З приводу висновків податкового органу про порушення позивачем п.п.134.1.1 ст.134 ПК України за рахунок не включення до складу доходу - 509.235,00грн. як різниці між розміром доходу, відображеним ТОВ «Голд Тесоро» у фінансових звітах суб`єкта малого підприємництва за 2017р., 2019р.-2022р. та розміром доходу, отриманого за відомостями бухгалтерських регістрів (а саме: оборотно - сальдових відомостей за 2017р., 2019р.-2022р. по дебету рахунку 361, котрий кореспондує кредиту рахунку №703) від надання майна в оренду, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, фактичною підставою для вказаних висновків, слугував встановлений за наслідком проведеної перевірки факт заниження заявником доходу від надання майна в оренду, оскільки за проведеними контролюючим органом обчисленнями арифметичне значення показника розбіжностей (відхилень) між показниками одержаного ТОВ доходу за відомостями рядку « 2280» фінансових звітів суб`єкта малого підприємництва за 2017р., 2019р.-2022р. та показниками доходу за оборотно - сальдовими відомостями за 2017р., 2019р.-2022р. по дебету рахунку 361 (котрі кореспондують кредиту рахунку №703) складає 509.235,00грн.

Перевіряючи обґрунтованість вказаних висновків, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно наданої позивачем оборотно-сальдової відомості за 2017р., де арифметичний показник доходу за дебетом рахунку №361 складає 374.231,86 грн. (і це ж саме арифметичне значення відображено в оборотно-сальдовій відомості по рахунку №361 у розрізі окремих контрагентів), у той час як у рядку « 2280» фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва за 2017р. цей показник відображений у розмірі 331,5 тис.грн.

Також, до матеріалів позову заявником було приєднано оборотно - сальдову відомість за 2019р., де арифметичний показник доходу за дебетом рахунку №361 складає 682.004,34грн. (і це ж саме арифметичне значення відображено в оборотно-сальдовій відомості по рахунку №361 у розрізі окремих контрагентів), у той час як у рядку « 2280» фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва за 2019р. цей показник відображений у розмірі 630,9 тис.грн.

Згідно наданої позивачем оборотно-сальдової відомості за 2020р., арифметичний показник доходу за дебетом рахунку №361 складає 1.032.852,00грн. (і це ж саме арифметичне значення відображено в оборотно-сальдовій відомості по рахунку №361 у розрізі окремих контрагентів), у той час як у рядку « 2280» фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва за 2020р. цей показник відображений у розмірі 889,9тис.грн.

Відповідно до оборотно сальдової відомості за 2021р., де арифметичний показник доходу за дебетом рахунку №361 складає 1.210.893,59грн. (і це ж саме арифметичне значення відображено в оборотно-сальдовій відомості по рахунку №361 у розрізі окремих контрагентів), у той час як у рядку « 2280» фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва за 2011р. цей показник відображений у розмірі 901,7тис.грн.

Також, згідно оборотно - сальдової відомості за 2022р., арифметичний показник доходу за дебетом рахунку №361 складає 38.175грн. (і це ж саме арифметичне значення відображено в оборотно-сальдовій відомості по рахунку №361 у розрізі окремих контрагентів), у той час як у рядку « 2280» фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва за 2022р. цей показник відображений у розмірі 29,20тис.грн.

Під час розгляду справи представник заявника підтвердив, що показники оборотно-сальдових відомостей є достовірними та правдивими, а розбіжності (відхилення) виникли за рахунок невідображення у фінансовому звіті суб`єкта малого підприємництва та невключення до складу доходу господарських операцій, зобовязання за якими були припинені зарахуванням зустрічних однорідних вимог (взаємозаліком).

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 3 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.

За правилами ч.4 ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені (ч.5 ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

У ході розгляду справи судом встановлено правильність відображених в Акті обчислень контролюючого органу з приводу заниження показників складених заявником фінансових звітів суб`єкта малого підприємництва та зведених регістрів (а саме оборотно-сальдових відомостей по дебету рахунку 361, який кореспондує кредиту рахунку 703) в частині заниження доходу від господарських операцій з надання майна в оренду на 509.235,00грн.

Доводи скаржника, що причиною виникнення цієї розбіжності є невключення до складу доходів ТОВ «Голд Тесоро» тих господарських операцій, де зобов`язання орендарів були припинені взаємозаліком (тобто заліком зустрічних однорідних вимог) суперечить наведеним вище правилами визначення доходу за п.п.134.1.1 ст.134 ПК України та ст.1 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки вартість наданих контрагентам послуг з оренди майна підлягала віднесенню за збільшення доходу за подією фізичного надання послуги та безвідносно до форми розрахунків або форми припинення зобов`язань (яким за правовою природою є залік зустрічних однорідних вимог).

На підставі викладеного, враховуючи обґрунтованість виявлених за наслідком проведеної перевірки вищевказаних порушень, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність визначення позивачу грошового зобов`язання з податку на прибуток, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення в цій частині скасуванню не підлягає.

Натомість, колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 03.05.2023 року №00101730707 в частині застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 238878,75 грн. (25% від суми нарахованого податку згідно п. 123.2 ст. 123 ПК України), виходячи з наступного.

Згідно статті 1 ПК України порядок справляння податків і зборів їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, встановлюється цим Кодексом.

Законом України від 16.01.2020 №466-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" (далі - Закон №466) внесено зміни до Кодексу, у тому числі, в частині кваліфікації податкового правопорушення саме як протиправного, винного (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Також, Законом №466 визначено, у яких випадках діяння вважається таким, що вчинене умисно, а також зазначено, що необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення, у випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2 - 125-1.4 статті 125-1 Кодексу, є встановлення контролюючими органами вини особи.

Податковим правопорушенням, у відповідності із п.109.1 ст.109 ПК України, є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (у т. ч. осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п.112.1, п.112.2 ст.112 ПК України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Отже, не вжиття платником податків достатніх заходів щодо дотримання правил та норм податкового законодавства, або якщо контролюючий орган доведе що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються не достатніми, платник податків вважається винною у вчиненні правопорушення.

Колегія суддів зазначає, що ПК України не містить визначення поняття "вина", однак умови, за яких особа вважається винною, наведені у пунктах 112.1, 112.2 ст.112 ПК України та полягають у тому, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

При цьому, необхідно враховувати, що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Таким чином, умовами, які визначають вину особи, у розумінні ст. 112 Кодексу є:

- встановлення можливості дотримання особою правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжиття цією особою достатніх заходів щодо їх дотримання;

- доведення контролюючим органом того, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Саме можливість особою дотримуватися правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, однак не вжиття нею достатніх заходів щодо їх дотримання, через вчинення дій, які можуть бути кваліфіковані як нерозумні, недобросовісні та без належної обачності, за умови доведення цього контролюючим органом, є свідченням вини особи, у вчинені податкового правопорушення.

Таким чином, обов`язок доведення вини, ПК України покладено на контролюючий орган, без виконання якого, особу не можливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого, умовою є наявність вини.

Слід відмити, що згідно п.109.3 ст.109 Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи, лише у випадках визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2-125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу.

У всіх інших випадках визначених Кодексом, за які передбачена фінансова відповідальність, обов`язок встановлення вини особи на контролюючі органи не покладений. Підставою для притягнення особи до фінансової відповідальності є виключно не дотримання нею вимог Кодексу, за які така відповідальність встановлена.

Аналізуючи зазначені законодавчі положення, колегія суддів дійшла висновку, що юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує відповідальність у вигляді штрафу за п. 123.2 ст. 123 ПК України, є обов`язок доведення контролюючим органом умислу платника податків, а саме, що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

Натомість, акт перевірки не містить жодних обґрунтувань умисного вчинення позивачем порушення норм ПК України.

Посилання скаржника на обізнаність позивача з термінами сплати узгодженої суми грошового зобов`язання колегія суддів вважає такими, що не свідчать про наявність умислу в його діях.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, колегія суддів дійшла висновку, що податковий орган неправомірно нарахував позивачу штраф у розмірі 25 % від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 03.05.2023 року №00101730707 в частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 238878 (двісті тридцять вісім тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн. 75 коп. є протиправним та підлягає скасуванню у судовому порядку.

З приводу висновків податкового органу про порушення позивачем п.п.266.1.1. ст.266, п.п.266.2.1 ст.266, п.п.266.3.3 ст.266, п.п.266.8.1 ст.266 ПК України за рахунок несправляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період 01.01.2022р.-30.09.2022р. з об`єкту нерухомого майна - нежитлових приміщень 5 поверху №1-6, 35-50, 81, 83-88, 91 загальною площею 481 м2 у будинку в літ. «А-5» за адресою АДРЕСА_1 , суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, згідно з п.266.1.1 ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Пунктом 266.2.1 ст.266 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка, а у силу положень п.п.266.3.1 ст.266 цього ж кодексу базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За правилом п.266.5.1 ст.266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Отже, для справляння податку у порядку ст.266 ПК України визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об`єкту нерухомого майна як об`єкту стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є: 1) фізичне існування об`єкта як речі матеріального світу та функціонування цього об`єкта як прийнятої в експлуатацію будівлі; 2) тип об`єкта (тобто категорія будівлі) як за первісним призначенням, так і за реальним використанням; 3) місце розташування об`єкта (тобто поштова адреса будівлі), 4) площа об`єкта, 5) існування у конкретного суб`єкта права (громадянина чи юридичної особи) речових прав на об`єкт.

Пунктами 14.1.129 та 14.1.129.1 ПК України об`єкти житлової та нежитлової нерухомості розмежовані законодавцем за категоріями і саме у залежності від конкретної категорії об`єкта згідно з рішенням органу місцевого самоврядування застосовується певна ставка податку.

Відповідно до положень п.п.266.3.2 ст.266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом п.п.266.4.2 ст.266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п.266.6.1 ст.266 ПК України).

Рішенням Харківської міської ради від 21.01.2015р. №1793/15 (із змінами та доповненнями) було затверджено у новій редакції Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі - Положення №1), згідно з п.п.1.2.1 якого об`єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. 1.2.1.1. Будівлі, віднесені до житлового фонду, поділяються на такі типи: а) житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень; б) прибудова до житлового будинку - частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх, стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну; в) квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання; г) котедж - одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою; ґ) кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах - ізольовані помешкання в квартирі, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів; 1.2.1.2. садовий будинок - будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків; 1.2.1.3. дачний будинок - житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку.

Відповідно до п.п.1.2.2 Положення №1 об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.

Положення №1 було додатком до рішення Харківської міської ради від 12.01.2011р. №126/11 із доповненнями та змінами.

У подальшому ставки та пільги з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, було деталізовано рішенням Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 (далі за текстом - рішення Міської ради №542/17), п.5 додатку 1 до якого станом на 01.01.2022р. встановлено такі ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб: 1) будівлі готельні 1 відсоток; 2) будівлі офісні 1 відсоток; 3) будівлі торговельні 1 відсоток; 4) гаражі 0,1 відсотка; 5) виключений; 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі 0 відсотків; 8) інші будівлі 0,1 відсотка.

При цьому, у п.4 рішення Міської ради №542/17 указано, що це рішення набирає чинності з 01.03.2017р.

Пунктом п.5 рішення Міської ради №542/17 передбачено визнати з дня набрання чинності цим рішенням таким, що втратило чинність, рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011р. № 126/11"Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України".

Таким чином, за приписами локального нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за реально існуючі як фізичні речі матеріального світу у 2022р. об`єкти нерухомого майна - будівлі чи приміщення у розмірі 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв. м. нерухомості справляється у місті Харкові з готельних будівель, з офісних будівель, з торговельних будівель.

Відповідно до ст.8 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2022р. складав 6.500,00грн.

Отже, за приписами п.5 додатку 1 до рішення Міської ради №542/17 ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 1 м2 об`єкту справляння означеного податку будівля офісна дорівнює 65,00грн.

Обставини площі майна у 481 м2 і належності його за функціональним призначенням та реальним використанням до категорії нерухомого майна будівля офісна учасниками спору не заперечуються та не спростовуються.

Тому річний розмір грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022р. відносно майна складає 31.265,00грн., а щомісячний 2.605,42 грн. відповідно.

Протягом 2022р. майно знаходилось у власності заявника у період часу 01.01.2022р. 11.10.2022р., а тому до обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у спірних правовідносинах слід включати проміжок часу січень вересень 2022р., а сума названого податку за цей період складає 23.448,78грн.

У спірному податковому повідомленні рішення ГУ ДПС у Харківській області від 03.05.2023р. №00101790707 розмір основного платежу за самостійно обчисленими контролюючим органом грошовими зобов`язаннями заявника як платника з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022р. рік відносно майна склав 23.488,75грн., що доводить відсутність розрахункових помилок, котрі б порушували права та інтереси заявника.

Під час розгляду справи встановлено, що позивач не подав у 2022р. декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що не заперечувалось представником позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач у спірних правовідносинах, не виконав встановлений законом обов`язок щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що мало наслідком заниження грошового зобов`язання з цього податку.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду, виходячи з наступного.

Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2023, який набув чинності 17 березня 2022 року, внесено зміни до ПК України шляхом включення пп.69.14 та п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ, відповідно до якого:

Тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства на період дії воєнного стану» №2142-IX від 24.03.2022, який набрав чинності 05.04.2022, доповнено п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ підпунктом 69.22, відповідно до якого, зокрема:

тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, в якому припинено або скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, не нараховується та не сплачується податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об`єкти нежитлової нерухомості, у тому числі їх частки, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації. При цьому платники податку - юридичні особи протягом шести календарних місяців після місяця, в якому припинено чи скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, мають право подати уточнюючу податкову декларацію, в якій відображаються зміни розміру податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за відповідний податковий період. Для платників податку - фізичних осіб контролюючий орган самостійно обчислює податкове зобов`язання за період з 1 січня по 1 березня 2022 року.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії та територій тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.

За період з дати набуття чинності вказаними законами по дату винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішенняу вказані пункти зміни не вносилися.

З аналізу зазначених норм вбачається, що вказані норми є імперативними, які звільняють позивача як від нарахування, так і від сплати відповідних податкових зобов`язань, за умови щодо місця розташування відповідного нерухомого майна та земельної ділянки на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.

Відповідно до п. 1.8 підрозд. 1 розділу І вказаного переліку, Харківську міську територіальну громаду з 24.02.2022 віднесено до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії.

Відтак, з березня по вересень 2022, тобто у періоди вказані відповідачем в акті перевірки, об`єкти нерухомого майна позивача були розташовані на території на якій ведуться (велися) бойові дії, а відтак підпадали під дію положень п.69.14 та 69.22 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України.

При цьому посилання суду першої інстанції на дію вказаних норм ПК України станом на день виставлення податкової вимоги в редакції Закону України від 11 квітня 2023 року № 3050-ІХ «Про внесення змін до Кодексу та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно», яким відповідне право надається у разі розташування відповідних об`єктів нерухомості на територіях активних бойових дій, а також яким визначено право платників податку, які задекларували відповідні зобов`язання, відкоригувати нараховані податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період 2022 та 2023 роки шляхом подання в порядку, визначеному цим Кодексом, уточнюючих податкових декларацій за відповідний період, колегія суддів вважає помилковими, оскільки вказаний закон набув чинності 06.05.2023, в той час як спірне податкове повідомлення-рішення прийняте 03.05.2023 року.

Тобто станом на день виставлення спірного повідомлення-рішення від 03.05.2023 року №00101790707Закон України від 11 квітня 2023 року № 3050-ІХ не був чинним, а відтак його норми застосуванню не підлягали.

Чинні на 03.05.2023 положення ПК України не пов`язували розташування відповідних об`єктів нерухомого майна з територіями саме активних бойових дій, як і не передбачали умовою звільнення від сплати податків подання платником уточнюючих декларацій за 2022 рік з нульовими показниками.

Тобто за нормами ПК України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, єдиною умовою для ненарахування та несплати зазначених у вимозі податкових зобов`язань було розташування відповідних об`єктів нерухомого майна на території, на якій ведуться (велися) бойові дії. Вказана умова позивачем дотримана.

З огляду на зазначене, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог п.п.266.1.1 ст.266, п.п.266.2.1 ст.266, п.п.266.3.3 ст.266, п.п.266.8.1 ст.266 ПКУкраїни в частині несправляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період 01.01.2022р.-30.09.2022р. з об`єкту нерухомого майна - нежитлових приміщень 5 поверху №1-6, 35-50, 81, 83-88, 91 загальною площею 481 м2 у будинку в літ. «А-5» за адресою Харківська область, місто Харків, пр-т Науки, 56 є помилковими, а відтак, визначення відповідачем суми грошового зобов`язання та нарахування штрафних санкцій згідно податкового повідомленнярішення ГУ ДПС у Харківській області від 03.05.2023р. №00101790707є безпідставним.

Згідно вказаного податкового повідомлення-рішення, відповідачем визначено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у загальному розмірі 29.310,94грн. (основний платіж 23.448,75грн., штраф 5.862,19грн.).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що 09.06.2023 року до суду першої інстанції надійшли письмові поясненнях позивач також просив залишити без розгляду позовні вимоги щодо визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 03.05.2023р. №00101790707 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за січень-лютий 2022р. у сумі - 5.210,83 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Учасники справи мають право: 1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; 2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; 5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; 6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо надійшла заява позивача про залишення позову без розгляду.

Колегія суддів вказує, що позивач, який наділений повною адміністративною правосуб`єктністю, у відповідності до ст.ст. 44, 47 КАС України не позбавлений та має особисте право на власний розсуд розпоряджатися своїми процесуальними правами та обов`язками, в тому числі і звернутися із заявою про залишення позову без розгляду, у т.ч. в частині позовних вимог.

Таким чином, оскільки рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 року позов про скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 03.05.2023р. №00101790707 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за січень-лютий 2022р. у сумі 5.210,83 грн. залишено без розгляду, відсутні підстави для його скасування в апеляційному порядку у вказаній частині.

На підставі встановленого, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 03.05.2023 року №00101790707 на загальну суму (у т.ч. грошового зобов`язання та штрафних (фінансових) санкцій) у розмірі 24100 грн. 11 коп., із прийняття в цій частині нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, воно підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛД ТЕСОРО" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 03.05.2023 року №00101730707 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 238878,75 грн. та податкового повідомлення-рішення від 03.05.2023 року №00101790707 на загальну суму (у т.ч. грошового зобов`язання та штрафних (фінансових) санкцій) у розмірі 24100 грн. 11 коп., із прийняттям в цій частині нового судового рішення про їх задоволенні.

В іншій частині рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛД ТЕСОРО" задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 року по справі №520/10902/23 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛД ТЕСОРО" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 03.05.2023 року №00101730707 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 238878,75 грн. та податкового повідомлення-рішення від 03.05.2023 року №00101790707 на загальну суму (у т.ч. грошового зобов`язання та штрафних (фінансових) санкцій) у розмірі 24100 грн. 11 коп.

Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити вказану частину позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛД ТЕСОРО".

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 03.05.2023 року №00101730707 в частині застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛД ТЕСОРО" штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 238878 (двісті тридцять вісім тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн. 75 коп.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 03.05.2023 року №00101790707 на загальну суму (у т.ч. грошового зобов`язання та штрафних (фінансових) санкцій) у розмірі 24100 (двадцять чотири тисячі сто) грн. 11 коп.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 року по справі № 520/10902/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. БартошСудді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 06.12.2023 року.