Постанова

від 06.12.2023 по справі 320/1153/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/1153/21 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Єгорової Н.М.,

Сорочка Є.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року в справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорбудстандарт" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Дорбудстандарт» з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.09.2020 № 0000203201.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, адже прийняте з порушенням вимог Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, пального», а висновки податкового органу є помилковими та недоведеними.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 28.09.2020 № 0000203201.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2023 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 03 жовтня 2023 року № 950/0/15-23, ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Рішенням зборів суддів Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року, вирішено здійснити повторний автоматизований розподіл судових справ, які перебували у провадженні судді ОСОБА_1

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2023 прийнято до провадження адміністративну справу та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на 29 листопада 2023 року.

Розгляд апеляційної скарги 29.11.2023 не здійснювався, у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відрядженні. Розгляд апеляційної скарги призначено на 06.12.2023 у порядку письмового провадження.

Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

У апеляційній скарзі заявлено клопотання про заміну відповідача на його правонаступника.

Розглянувши дане клопотання, його обґрунтування, приймаючи до уваги зміст постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 893, наказу ДПС від 24.12.2020 № 755, керуючись приписами ст. 52 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для заміни відповідача ГУ ДПС у Київській області (ЄДРПОУ 43141377) у порядку процесуального правонаступництва на ГУ ДПС у Київській області (ЄДРПОУ ВП 44096797).

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДПС у Київській області видано позивачу ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) реєстраційний номер 10300414202001175 від 27.04.2020. Термін дії ліцензії з 27.04.2020 до 27.04.2025.

На підставі п. п. 80.2.5. п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, згідно з наказом ГУ ДПС у Київській області від 30.06.2020 № 875 та направленнями на проведення фактичної перевірки від 13.07.2020 № № 415, 416, посадовими особами ГУ ДПС у Київській області з 13.07.2020 по 22.07.2020 проведена фактична перевірка місця зберігання пального ТОВ «Дорбудстандарт» за адресою: Київська область, м. Васильків, вул. Чехова, 1-а. перевірка проводилась в присутності бухгалтера товариства ОСОБА_2 .

Під час проведення фактичної перевірки, контролюючим органом встановлено, що, відповідно до акцизної накладної від 14.04.2020 № 138, TOB «СВ ОЙЛ» на адресу ТОВ «Дорбудстандарт» реалізовано дизельне паливо в кількості 5027,56 літрів. Таким чином, ТОВ «Дорбудстандарт» здійснювалось зберігання пального за відсутності діючої ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), чим порушено вимоги частини першої ст.15 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».

Також, в ході перевірки встановлено, що у ТОВ «Дорбудстандарт» відсутні документи, які підтверджують наявність та місткість резервуара, що використовується для зберігання пального виключно для зберігання для потреб власного споживання. В ліцензії вказана місткість -10 000л.

Таким чином, встановлено факт подання ТОВ «Дорбудстандарт» недостовірних даних у заяві на отримання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), чим порушено вимоги ч. 43 ст. 15 Закону України № 481/95-ВР.

28.09.2020 Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000203201 про сплату 500000 грн. адміністративних штрафів та штрафних санкцій за порушення ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу етилового спирту, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».

Позивачем 16.10.2020 року направлена скарга до Державної податкової служби України про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС України у Київській області від 28.09.2020року №0000203201.

Відповіддю ДПС України від 11.01.2021 року № 195/6/9700-06-08-01-06, зазначено, скарга ТОВ «ДОРБУДСТАНДАРТ» на податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС України у Київській області від 28.09.2020 року № 0000203201 залишена без задоволення, а оскаржене ППР - без змін.

Не погоджуючись із правомірністю прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем не надано суду доказів, які підтверджують наявність у останнього інформації від державних органів або місцевого самоврядування про можливі порушення законодавства позивачем, а також відсутні будь-які докази, що свідчать про наявність інформації про порушення позивачем вимог законодавства, а також про отримання її в установленому законодавством порядку. Оскільки позивач подав заяву про отримання ліцензії, сплатив відповідну плату, а контролюючий орган у встановлений строк її не розглянув, за принципом мовчазної згоди, який прямо передбачений законом і є процедурною гарантією, що запобігає свавільній бездіяльності з боку державних органів, позивач мав право проводити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Відповідачем не надано до суду доказів які б підтвердили проведення перевірки резервуарів, як і відсутні докази знаходження палива на території позивача. Таким чином, висновок відповідача про здійснення зберігання палива на території позивача не відповідає дійсності та недоведений у встановленому порядку.

Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк підставою прийняття спірного рішення, є встановлення контролюючим органом факту відсутності документів, які підтверджують наявність та місткість резервуара, який використовується для зберігання пального виключно для зберігання для потреб власного споживання. Позивач отримав ліцензію на право зберігання пального 27.04.2020, а придбав пальне 14.04.2020, тобто до отримання відповідної ліцензії. Також, встановлено факт подання товариством недостовірної інформації у заяві на отримання ліцензії, адже відсутні документи, які підтверджують наявність резервуара для зберігання пального - 10000 літрів.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Нормативно-правовим актом, який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України, є Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

У розумінні ст. 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

При цьому, місцем зберігання пального є місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; а зберіганням пального є діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

У силу приписів ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», імпорт і оптова торгівля алкогольними напоями здійснюються суб`єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії на оптову торгівлю. Експорт алкогольних напоїв здійснюється суб`єктами господарювання всіх форм власності на підставі ліцензії на виробництво або ліцензії на оптову торгівлю. Оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва (ч. 8 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального»).

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років (ч. 10 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального»).

Відповідно до положень ч. 20 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Згідно з ч. 22 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують.

Статтею 17 Закону № 481, передбачено, що за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. До суб`єктів господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень.

Щодо підстав для проведення фактичної перевірки.

Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Відповідно до норм пункту 80.1 статті 80 Податкового кодексу України, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Згідно з підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

Зі змісту наказу Головного управління ДПС у Київській області № 875 від 30.06.2020 вбачається, що підставою для його прийняття є - п. п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України, передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відтак, для проведення фактичної саме перевірки на підставі п. п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.

Передумовою проведення фактичної перевірки, з підстави, передбаченої підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 21.10.2019 по справі № 810/4143/18.

При цьому, оцінка правомірності наказу про проведення фактичної перевірки повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки.

Так, «підстава» це не нумероване позначення підпункту ст. 80 ПК України, а обставини, які в цих підпунктах розкриваються та мають об`єктивно існувати. Іншими словами, під «підставою» у п. п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, необхідно розуміти не порядковий номер підпункту пункту статті, а безпосередньо інформацію, відомості та інші обставини.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 01.07.2019 по справі №140/2181/18, від 10.07.2019 по справі №160/7669/18.

Верховний Суд в своїх постановах від 05.03.2019 по справі № 820/4893/18 та від 18.12.2018 по справі № 820/4891/18, неодноразово зазначав, що інформація, яка надходить до податкових органів, може бути підставою для проведення фактичної перевірки, згідно ст. 80 Податкового кодексу України, лише у тому випадку, якщо в такій йдеться посилання про хоча і можливі, проте конкретні порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.

Водночас, як вбачається з наказу, в ньому відсутні будь-які посилання на конкретні або можливі порушення позивачем податкового та/або іншого законодавства, окрім як на норму, що регулює питання призначення перевірки - підпункт 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України. Не надано таких доказів відповідачем й до суду (існування таких саме на дату призначення перевірки).

Частиною п`ятою статті 3 Закону № 481, встановлено, що ліцензії на право виробництва пального видаються, призупиняються та анулюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Згідно з тридцять восьмою-сороковою частинами статті 15 Закону № 481, для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів: документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення; акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального; дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Копії таких документів не подаються у разі їх наявності у відкритих державних реєстрах, якщо реквізити таких документів та назви відповідних реєстрів зазначено в заяві на видачу ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на зберігання пального.

Відповідальність за достовірність даних у документах, поданих разом із заявою, несе заявник.

Згідно частини сорок третьої статті 15 Закону № 481, суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів та ємкостей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження.

Відповідно до норм сорок четвертої частини статті 15 Закону № 481, після видачі/призупинення/анулювання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на зберігання пального податковий орган вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального не пізніше наступного робочого дня з дня видачі/призупинення/анулювання відповідної ліцензії.

Вимагати представлення інших документів, крім зазначених у цьому Законі, забороняється. Зазначені в цьому Законі документи (крім документів, які подаються заявником для отримання ліцензії на право виробництва пального, оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального) подаються в одному примірнику в копіях, засвідчених нотаріально або органом, який видав оригінал документа, або посадовою особою органу ліцензування. Заява про видачу ліцензії та визначені цим Законом документи подаються уповноваженою особою заявника або надсилаються рекомендованим листом. У разі подання заяви про видачу ліцензії та доданих до неї документів особисто вони приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття заяви та документів і підписом особи, яка їх прийняла.

Частиною сорок шостою статті 15 Закону № 481, встановлено, що ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.

Відповідно до частини сорок дев`ятої статті 15 Закону № 481, ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного письмового розпорядження на підставі: заяви суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво); рішення про скасування державної реєстрації суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво); несплати чергового платежу за ліцензію протягом 30 календарних днів від моменту призупинення ліцензії; рішення суду про встановлення факту незаконного використання суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) марок акцизного податку (стосовно імпортерів); рішення суду про встановлення факту торгівлі суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) алкогольними напоями або тютюновими виробами без марок акцизного податку; рішення суду про встановлення факту переміщення суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) алкогольних напоїв або тютюнових виробів поза митним контролем; порушення вимог статті 15-3 цього Закону щодо продажу алкогольних напоїв, тютюнових виробів особам, які не досягли 18 років або у не визначених для цього місцях; отримання від уповноважених органів інформації, що документи, копії яких подані разом із заявою на отримання ліцензії, не видавалися / не погоджувалися такими органами; встановлення факту подання заявником недостовірних даних у документах, поданих разом із заявою на отримання ліцензії.

Ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) письмового розпорядження про її анулювання.

Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що позивачем було подано до Головного управління ДПС у Київській області заяву від 18.03.2020 про отримання ліцензії на право зберігання пального, в якій було вказано про використання пального для потреб власного споживання, загальну місткість резервуарів, що використовуватимуться для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуватимуться для зберігання пального, та додано документ про сплату 780,00 грн. за ліцензію на зберігання пального (Платіжне доручення № 70 від 18.03.2020р.).

Таким чином, позивачем вжиті всі необхідні та передбачені законодавством дії для отримання ліцензії на право зберігання пального.

Водночас, відповідно до ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів.

Відмова у наданні ліцензії на адресу позивача не надходила, що не заперечувалось відповідачем. За таких умов, відповідно до ч. 6 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», якщо у встановлений законом строк суб`єкту господарювання не видано документ дозвільного характеру або не прийнято рішення про відмову у його видачі, через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб`єктгосподарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Тобто, діє принцип мовчазної згоди і вважається, що ліцензія видана. За принципом мовчазної згоди, який прямо передбачений законом і є процедурною гарантією, що запобігає свавільній бездіяльності з боку державних органів, позивач мав право проводити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у Постановах від 25.04.2018 (справа №806/1000/17), від 11.09.2019 (справа №826/15869/17), від 22.01.2020р. (справа № 826/9749/17) «мовчазна згода», як правило, виявляється у бездіяльності, а неприйняття компетентним суб`єктом владних повноважень відповідного рішення не може бути підставою для позбавлення суб`єкта, що звернувся у встановленому законом порядку із заявою щодо його прийняття, права здійснювати відповідну діяльність, в тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди.

Також, підлягає врахуванню й те, що за заявою позивача, контролюючим органом було видано товариству відповідну ліцензію 27.04.2020 (заява про видачу ліцензії 18.03.2020, 20 днів на розгляд та прийняття рішення).

Відповідно до норм пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України, податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (зокрема осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом. Згідно з абзацом 2 цього самого пункту, діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Отже, умисність діяння полягає в удаваному, цілеспрямованому створенні умов, які не можуть мати іншої мети, крім як порушення податкового законодавства чи іншого законодавства, що контролюється податковими органами.

У даному випадку, відповідачем не було надано до суду доказів, які б підтвердили проведення перевірки резервуарів, як і відсутні докази знаходження палива на території позивача.

Системний аналіз наведених норм ПК України та Закону № 481/95-ВР у їх взаємозв`язку, дають підстави для такого висновку. Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює, як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення.

Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального, не є достатньою обставиною для його кваліфікації, як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Проте, за змістом акта перевірки, яким встановлено порушення норм ПК України щодо зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, не вбачається конкретного висвітлення обставин, що дало змогу прийняти оскаржуване рішення. Так, згідно описової частини акта перевірки, а саме, міститься лише посилання на дані акцизної накладної, відтак, висновки відповідача, покладені в основу свого рішення, мають імовірнісний характер, оскільки ґрунтуються на зроблених відповідачем припущеннях, а не на беззаперечно встановлених фактах.

Акт перевірки не містить жодної інформації щодо конкретного місця зберігання пального, резервуару чи виміру залишків пального, яке зберігалось поза межами акцизного складу. Акт перевірки не містить відомостей/підтверджень, що вимірювання залишку пального ревізорами проводилось, а позивач наголошує на тому, що вказане і не могло бути проведеним, оскільки придбане пальне використовувалось у господарській діяльності.

Отже, акт перевірки не може бути використаний контролюючим органом для прийняття рішення, яке оформлюється в затвердженій законодавством формі - податкове повідомлення-рішення чи рішення про застосування фінансових санкцій, оскільки відомості в ньому документально не підтверджено відповідними доказами.

При цьому, висновок контролюючого органу про зберігання палива без отримання позивачем на дату відвантаження ліцензії, ґрунтується виключно на факті відвантаження на його адресу пального, проте, акт перевірки не містять доказів на підтвердження встановленого факту зберігання позивачем вказаного палива у певних ємностях/резервуарах, що могло б бути зафіксовано, зокрема, шляхом проведення фото/відео фіксації та/або складання відповідного акта.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не надано доказів, які б підтверджували викладені в акті перевірки висновки щодо здійснення зберігання позивачем пального без наявності відповідної ліцензії, відтак спірне податкове повідомлення-рішення, відповідно до якого було встановлено порушення позивачем статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» та на підставі підпункту 54.3.3. пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» та застосовано до позивача суму штрафних санкцій (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у т.ч. за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 500000 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.

У частині доводів апелянта про те, що у позивача відсутні документи, які підтверджують наявність та місткість резервуара, який використовується для зберігання пального (10000 літрів), тому встановлено подання недостовірних даних у заяві на отримання ліцензії, колегія суддів зазначає, що вказане у разі доведення є підставою для анулювання ліцензії, що, у даному випадку, не є предметом даного спору.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. Жодних посилань на нез`ясовані судом першої інстанції обставини чи неправильне застосування норм матеріального права, апеляційна скарга не містить.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді Н.М. Єгорова

Є.О. Сорочко