Постанова

від 30.11.2023 по справі 687/382/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 687/382/23

Провадження № 22-ц/4820/2091/23

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Чебан О.М.,

з участю представника позивачки ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом і державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування та припинення права власності на цю ділянку за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 27 вересня 2023 року та додаткове рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 16 жовтня 2023 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст первісних позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом і державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування та припинення права власності на цю ділянку.

ОСОБА_4 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько, ОСОБА_5 , внаслідок чого відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 1,3378 га, кадастровий номер 6825288000:02:002:0012, розташовану на території колишньої Степанівської сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області, та призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (далі земельна ділянка).

На момент смерті ОСОБА_5 був зареєстрований і проживав у будинку по АДРЕСА_1 разом із дружиною ОСОБА_6 , дочкою ОСОБА_7 і дочкою ОСОБА_4 (позивачкою). Вказані особи як спадкоємці ОСОБА_5 першої черги за законом прийняли спадщину в установленому порядку та набули права на частки земельної ділянки кожна.

Проте, 21 травня 2008 року нотаріус видав ОСОБА_6 і ОСОБА_7 свідоцтва про право на спадщину за законом на частки земельної ділянки кожній. ОСОБА_6 і ОСОБА_7 незаконно успадкували по частки належної позивачці земельної ділянки, а тому одержані ними свідоцтва про право на спадщину в цій частині підлягають визнанню недійсними.

На підставі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_7 одержала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №097309 від 5 березня 2009 року. Однак, у порушення права позивачки на спадщину цей державний акт помилково та незаконно видано ОСОБА_7 на всю земельну ділянку.

Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір позиваки, ОСОБА_6 , якій належало право на частки земельної ділянки. Після смерті ОСОБА_6 спадщину прийняли її дочка ОСОБА_4 (позивачка) та син ОСОБА_2 (відповідач). Інша дочка спадкодавиці, ОСОБА_8 , відмовилася від прийняття спадщини на користь брата ОСОБА_2 . Отже після смерті матері ОСОБА_6 позивачка набула право на частки земельної ділянки. Всього після смерті батьків їй належить право на спадщину за законом на ?? частки земельної ділянки.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 право власності на земельну ділянку перейшло до ОСОБА_2 , який 2 жовтня 2015 року одержав свідоцтво про право на спадщину за законом на всю земельну ділянку.

Таким чином державний акт про право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_7 і свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 в частині права власності на ?? частки земельної ділянки є незаконними і такими, що порушують право позивачки на спадщину після смерті батьків, а тому в цій частині їх слід визнати недійсними.

Позивачка звернулася до нотаріуса з приводу оформлення спадщини після смерті ОСОБА_5 , натомість їй було відмовлено через видачу свідоцтва про право на спадщину іншому спадкоємцю. Оскільки ОСОБА_2 не визнає (оспорює) право позивачки на спадщину на ?? частки земельної ділянки, то це право слід визнати за нею в судовому порядку з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на відповідну частину земельної ділянки.

За таких обставин ОСОБА_4 просила суд:

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 травня 2008 року за реєстраційним номером 2545, видане Чемеровецькою державною нотаріальною конторою ОСОБА_6 , про право на частки земельної ділянки в частині права на спадкування частки цієї ділянки;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 травня 2008 року за реєстраційним номером 2541, видане Чемеровецькою державною нотаріальною конторою ОСОБА_7 , про право на частки земельної ділянки в частині права на спадкування частки цієї ділянки;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 5березня 2009 року в частині права власності на ?? частки цієї ділянки;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 2 жовтня 2015 року, видане приватним нотаріусом Чемеровецького районного нотаріального округу Пилявським В.Б. (реєстраційний номер 1988) ОСОБА_2 , про право на земельну ділянку в частині права на спадкування ?? частки цієї ділянки;

визнати за нею в порядку спадкування право власності на ?? частки земельної ділянки;

припинити право власності ОСОБА_2 на ?? частки земельної ділянки.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Чемеровецькогорайонного судуХмельницької областівід 27вересня2023року позов задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 травня 2008 року за реєстраційним №2545, видане державним нотаріусом Чемеровецької державної нотаріальної контори Пилявським О.В. ОСОБА_6 про право на спадщину за законом на частину земельної ділянки площею 1,337 гектара, кадастровий номер 6825288000:02:002:0012 в частині права на спадщину на частки земельної ділянки площею 1,337 гектара, кадастровий номер 6825288000:02:002:0012.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 травня 2008 року за реєстраційним №2541, видане державним нотаріусом Чемеровецької державної нотаріальної контори Пилявським О.В. ОСОБА_7 про право на спадщину за законом на частину земельної ділянки площею 1,337 гектара, кадастровий номер 6825288000:02:002:0012 в частині права на спадщину на частки земельної ділянки площею 1,337 гектара, кадастровий номер 6825288000:02:002:0012.

Визнано недійсним державний акт від 5 березня 2009 року про право власності на земельну ділянку загальною площею 1,337 гектара, кадастровий номер 6825288000:02:002:0012 в частині права власності на ?? частки земельної ділянки площею 1,337 гектара, кадастровий номер 6825288000:02:002:0012.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину №1988 від 2 жовтня 2015року, видане приватним нотаріусом Чемеровецького районного нотаріального округу Хмельницької області Пилявським В.Б. ОСОБА_2 про право на спадщину на земельну ділянку площею 1,3378 гектара, кадастровий номер 68252858000:02:002:0012 (6825288000:02:002:0012) в частині права на спадщину на ?? частки земельної ділянки, загальною площею 1,3378 гектари, кадастровий номер 6825288000:02:002:0012 в порядку спадкування.

Визнано за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на ?? частки земельної ділянки, загальною площею 1,3378 гектара, кадастровий номер 6825288000:02:002:0012 в порядку спадкування.

Припинено право власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на ?? частки земельної ділянки, загальною площею 1,3378 гектара, кадастровий номер 68252858000:02:002:0012 (6825288000:02:002:0012).

Визначено, що заходи забезпечення позову, застосовані на підставі ухвали Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 березня 2023 року, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

5 жовтня 2023 року Чемеровецький районний суд Хмельницької області постановив окрему ухвалу, якою повідомив Відділ поліцейської діяльності №1 Кам`янець-Подільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про вчинення невстановленими особами дій, які містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою та четвертою статті 358, частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України, за фактом підроблення офіційних документів, використання завідомо підроблених документів і службового підроблення.

Додатковим рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 16 жовтня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 15000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд керувався тим, що ОСОБА_4 постійно проживала разом із батьком ОСОБА_5 на час відкриття спадщини, а тому вона вважається такою, що прийняла цю спадщину в установленому порядку.

Внаслідок смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на земельну ділянку, право на яку в порядку спадкування за законом набули ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 в рівних частках кожна (по частки). Проте нотаріус незаконно видав ОСОБА_6 і ОСОБА_7 свідоцтва про право на спадщину за законом від 21травня 2008 року на частки земельної ділянки кожній, у зв`язку з чим порушено право ОСОБА_4 на спадщину після смерті батька. Ці свідоцтва в частині спадкування ОСОБА_6 і ОСОБА_7 по частки земельної ділянки слід визнати недійсними.

На підставі свідоцтва про право на спадщину від 21 травня 2008 року реєстраційний номер 2541 ОСОБА_7 одержала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №097309 від 5 березня 2009 року. Водночас цей державний акт виданий ОСОБА_7 на всю земельну ділянку, хоча вона має право лише на її частину. В подальшому ОСОБА_2 як єдиний спадкоємець ОСОБА_7 неправомірно одержав у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за законом від 2жовтня 2015 року на земельну ділянку в цілому.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_6 відкрилася спадщина на частки земельної ділянки, яку сторони прийняли шляхом подання нотаріусу відповідних заяв. Водночас ОСОБА_8 (інша дочка ОСОБА_6 ) відмовилася від прийняття спадщини на користь відповідача. Отже, ОСОБА_4 набула право на спадщину після смерті матері ОСОБА_6 на частки земельної ділянки. Всього після смерті батьків ОСОБА_4 успадкувала ?? частки земельної ділянки.

В частині права власності на ?? частки земельної ділянки державний акт про право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_7 і свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 є незаконними і такими, що підлягають визнанню недійсними.

ОСОБА_4 позбавлена можливості оформити право на спадщину після смерті батьків, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , на ?? частки земельної ділянки, а тому це право слід визнати за нею в судовому порядку з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на спірну частину земельної ділянки.

Позовна давність за вимогами ОСОБА_4 не сплила, оскільки вона прийняла спадщину в установленому порядку.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд керувався тим, що у зв`язку з розглядом справи ОСОБА_4 понесла 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Оскільки позов ОСОБА_4 задоволено, то з урахуванням принципів співмірності та справедливості на її користь із ОСОБА_2 слід присудити ці витрати у розмірі 15000грн.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати основне та додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність цих обставин, які суд визнав встановленими, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на час смерті батька ОСОБА_9 позивачка була лише зареєстрована з ним за однією адресою, однак фактично не проживала разом із спадкодавцем. Даний факт не підтверджений ОСОБА_4 належними та допустимими доказами. Відтак, ОСОБА_4 не прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_9 в установленому порядку та не набула права на земельну ділянку в порядку спадкування. Єдиними спадкоємцями ОСОБА_5 , які прийняли спадщину, були його дружина ОСОБА_6 і дочка ОСОБА_7 , водночас ОСОБА_6 відмовилася від належної їй частки у спадщині, а тому ОСОБА_7 правомірно успадкувала після смерті батька всю земельну ділянку та одержала державний акт на право власності на земельну ділянку. Оскільки після смерті ОСОБА_7 спадщину прийняв лише її брат ОСОБА_2 , то він правомірно одержав у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку в цілому. Підстави для визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину на ім`я ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 і державного акта на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_7 відсутні. У зв`язку з цим не може бути визнане право власності ОСОБА_4 на частину земельної ділянки та припинено це право ОСОБА_2 . Позовна давність за вимогами ОСОБА_4 сплила, а тому її позов не підлягає задоволенню. Суд першої інстанції не застосував норми чинного законодавства, не врахував правові висновки Верховного Суду, не дав належної оцінки зібраним доказам, залишив поза увагою обставини, встановлені в інших цивільних справах, і дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову. У справі відсутні належні докази надання адвокатом позивачці правничих послуг, а також понесення ОСОБА_4 витрат на ці послуги, що виключає можливість ухвалення судом додаткового рішення про стягнення судових витрат.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а основне та додаткове рішення суду першої інстанції без змін, указуючи на їх законність та обґрунтованість.

Щодо додаткових доказів

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України)доказами єбудь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: письмовими,речовими іелектронними доказами; висновкамиекспертів; показаннями свідків.

За змістом статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

В силу статей 90, 91 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи.

Згідно зістаттею 367ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції переглядаєсправу занаявними вній ідодатково поданимидоказами таперевіряє законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів тавимог апеляційноїскарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Із матеріалів справи слідує, що 20 червня 2023 року під час підготовчого засідання ОСОБА_2 через свого представника, адвоката Дем`янова Ю.М., подав суду першої інстанції клопотання про виклик свідків (т. 1 а.с. 205-206).

Суд першої інстанції не вирішив це клопотання відповідача.

З аналогічним клопотанням ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду.

З метоюдотримання принципузмагальності сторін,відповідно до статей 83, 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне допитати заявлених відповідачем ОСОБА_2 свідків на стадії апеляційного розгляду справи.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Суд першої інстанції зазначив у судовому рішенні певні обставини (факти), які не підтверджені належними та достатніми доказами, не застосував правильно норми статей 15, 256, 261, 267, 1268 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та не дотримався приписів статей 4, 5, 81, 89, 141 ЦПК України.

У зв`язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржувані основне та додаткове рішення суду підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

З 23 серпня 1952 року ОСОБА_5 і ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мали дітей: дочок ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та сина ОСОБА_2 .

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №037958 від 21 липня 2005 року ОСОБА_5 належала на праві власності земельна ділянка.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

На день смерті ОСОБА_5 проживав у житловому будинку по АДРЕСА_1 , разом із дружиною ОСОБА_6 і дочкою ОСОБА_7 . Водночас у цьому будинку була зареєстрована дочка померлого ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_6 , тобто після спливу строку для прийняття спадщини, ОСОБА_6 звернулася до Чемеровецької державної нотаріальної контори Хмельницької області, через Степанівську сільську раду Чемеровецького району Хмельницької області, із заявою про відмову від належної їй частки у спадщині, яка залишилася після смерті її чоловіка ОСОБА_5 .

Рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2008 року визнано право власності ОСОБА_7 на жиле приміщення та господарські споруди по АДРЕСА_1 , після смерті голови двору ОСОБА_5

21 травня 2008 року Чемеровецька державна нотаріальна контора Хмельницької області видала ОСОБА_6 свідоцтво про право на спадщину за законом (зареєстроване в реєстрі за №2545), згідно якого остання успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_5 частки земельної ділянки.

Того ж дня Чемеровецька державна нотаріальна контора Хмельницької області видала ОСОБА_7 свідоцтво про право на спадщину за законом (зареєстроване в реєстрі за №2541), згідно якого остання успадкувала після смерті батька ОСОБА_5 частки земельної ділянки. На підставі цього свідоцтва про право на спадщину 5 березня 2009 року Чемеровецька районна державна адміністрація Хмельницької області видала ОСОБА_7 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №097309.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_7 .

На день смерті ОСОБА_7 проживала у житловому будинку по АДРЕСА_1 , разом із матір`ю ОСОБА_6

26 червня 2015 року ОСОБА_6 подала Чемеровецькій державній нотаріальній конторі Хмельницької області заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті дочки ОСОБА_7 на користь сина ОСОБА_2 . Натомість, останній того ж дня подав нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини після смерті сестри ОСОБА_7 .

Рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 4 вересня 2017 року в позові ОСОБА_4 про визнання недійсною заяви ОСОБА_6 про відмову від прийняття спадщини після смерті дочки ОСОБА_7 на користь сина ОСОБА_2 відмовлено.

2 жовтня 2015 року приватний нотаріус Чемеровецького районного нотаріального округу Хмельницької області Пилявський В.Б. видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом (зареєстроване в реєстрі за №1988), згідно якого останній успадкував після смерті сестри ОСОБА_7 земельну ділянку в цілому.

Тоді ж приватний нотаріус Чемеровецького районного нотаріального округу Хмельницької області Пилявський В.Б. зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку (номер відомостей про речове право 11446770).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 , яка проживала окремо у житловому будинку по АДРЕСА_1 .

Внаслідок смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 1,3379 га, кадастровий номер 6825288000:02:002:0013, розташовану на території колишньої Степанівської сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області, та призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала ОСОБА_6 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №037959 від 21 липня 2005 року (далі неспірна земельна ділянка).

8 лютого 2016 року ОСОБА_4 і 18 лютого 2016 року ОСОБА_2 подали нотаріусу заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 . Водночас 18 лютого 2016 року ОСОБА_8 подала нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 на користь брата ОСОБА_2

20 листопада 2018 року приватний нотаріус Чемеровецького районного нотаріального округу Хмельницької області Пилявський В.Б. видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом (зареєстроване в реєстрі за №2871), згідно якого ОСОБА_2 успадкував після смерті матері ОСОБА_6 частки неспірної земельної ділянки.

8 жовтня 2019 року приватний нотаріусЧемеровецького районногонотаріального округуХмельницької областіПилявський В.Б.видав ОСОБА_4 аналогічне свідоцтвопро правона спадщину(зареєстрованев реєстріза №2240),згідно якого ОСОБА_4 успадкувала після смерті матері ОСОБА_6 частки неспірної земельної ділянки.

31 серпня 2020 року ОСОБА_4 подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 і видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на її ім`я.

Листом Першої Хмельницької державної нотаріальної контори №178/01-16 від 10 березня 2023 року відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину через видачу цього свідоцтва іншим спадкоємцям за законом.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Статями 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Як передбачено частиною першою статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

В силу статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (частина перша статті 1258 ЦК України).

Як передбачено статтями 1261, 1262 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Згідно зі статтею 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Із положень частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) слідує, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Частиною першою статті 1273 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

За змістом статті 1297 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

В силу статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Як передбачено частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Із положень статті 5 ЦПК України слідує, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що громадяни можуть набувати земельні ділянки у власність у порядку спадкування.

Спадщиною є сукупність прав та обов`язків, які в разі смерті фізичної особи (спадкодавця) переходять від нього до інших осіб (спадкоємців). Ці права та обов`язки мають належати спадкодавцеві на момент його смерті. Саме тоді відкривається спадщина.

Спадкоємці набувають право на спадщину лише за умови, що вони віднесені законом до спадкоємців померлої особи (за законом або за заповітом) та прийняли спадщину в установленому порядку. За відсутності заповіту право на спадкування виникає у спадкоємців за законом почергово.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що своєчасно прийняв спадщину.

При цьому закон вимагає наявність саме фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що може бути відмінним один від одного. Державна реєстрація спадкоємця у житловому будинку спадкодавця не є беззаперечним доказом його постійного проживання разом із спадкодавцем на момент його смерті.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2020 року (справа №355/832/17) та постанові від 19 травня 2021 року (справа №937/10434/19-ц), яка згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.

Діти спадкодавця відносяться до спадкоємців першої черги за законом, а брати та сестри спадкодавця до другої черги за законом.

Для прийняття спадщини встановлюється шестимісячний строк, перебіг якого починається з дня смерті спадкодавця. У цей строк спадкоємець, який не проживав із спадкодавцем, вправі подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Якщо протягом указаного строку спадкоємець не подав заяву про прийняття спадщини, він є таким, що не прийняв її. У цей же строк спадкоємець може відмовитися від прийняття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину в установленому порядку, вправі одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, то спадкоємець зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на це майно. Кожний із спадкоємців одержує свідоцтво про право на належну йому частку у спадщині. Таке свідоцтво визнається судом недійсним, якщо воно одержане особою, яка не має права на спадкування.

Завданням цивільного судочинства є належний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі Chahal v. the United Kingdom (заява №22414/93, пункт 145, рішення від 15 листопада 1996 року) вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань (див. рішення у справі Vilvarajah and Others v. the United Kingdom; заяви №№13163/87, 13164/87, 13165/87, 13447/87, 13448/87 52854/99, пункт 122, від 30жовтня 1991 року).

Також ЄСПЛ неодноразово зазначав (справа Afanasyev v. Ukraine, заява №38722/02, пункт 75, рішення від 5 квітня 2005 року), що стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасники мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення у справі Aydin v. Turkey від 25 вересня 1997 року п. 103 та рішення у справі Kaya v. Turkey від 19лютого 1998 року, пункт 106).

Отже, застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року (справа №908/976/19).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Недоведеність обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, тягне за собою відмову в позові.

Із матеріалів справи слідує, що з 2005 року до 27 листопада 2014 року місце проживання ОСОБА_4 було зареєстровано у будинку по АДРЕСА_1 , в якому проживав її батько ОСОБА_5 разом із матір`ю ОСОБА_6 і сестрою ОСОБА_7 .

В суді свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . ОСОБА_12 підтвердили, що на час смерті ОСОБА_5 позивачка була лише зареєстрована в указаному будинку, а фактично проживала за кордоном.

Показання свідків узгоджуються з:

довідкою Степанівської сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області від 10 серпня 2007 року №488 (т. 2 а.с. 1) про те, що за даними погосподарського обліку за 2006-2010 роки на час смерті ОСОБА_5 він проживав у житловому будинку по АДРЕСА_1 , разом із дружиною ОСОБА_6 і дочкою ОСОБА_7 (оригінал довідки знаходиться у спадковій справі ОСОБА_5 матеріали цивільної справи №2-82/2008 т. 1 а.с. 149);

довідкою Степанівської сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області від 27 грудня 2007 року №721 (т. 1 а.с. 208) про те, що після смерті ОСОБА_5 в управління та володіння майном вступила його дочка ОСОБА_7 , оскільки дружина померлого ОСОБА_6 престарілого віку та часто хворіє (оригінал довідки знаходиться у матеріалах цивільної справи №2-82/2008 т. 1 а.с. 9);

довідкою Чемеровецької селищної ради Чемеровецького району Хмельницької області від 10 грудня 2019 року №181 (т. 1 а.с. 212) про те, що ОСОБА_4 на день смерті батька ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) була лише зареєстрована в АДРЕСА_1 , однак фактично із померлим не проживала та спільний побут не вела.

Водночас довідка Степанівської сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області від 10 серпня 2007 року №488 (т. 2 а.с. 2) і довідка Чемеровецької селищної ради Чемеровецького району Хмельницької області від 11жовтня 2019 року №499 (т. 1 а.с. 25, 66) про постійне проживання ОСОБА_4 у будинку по АДРЕСА_1 , на час смерті батька ОСОБА_5 суперечать указаним доказам.

У свою чергу письмові пояснення свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 про постійне проживання ОСОБА_4 з 2005 року у будинку батьків є неконкретними. До того ж вказані особи є дітьми ОСОБА_4 , у зв`язку з чим вони прямо зацікавлені у вирішенні спору на користь останньої.

Дані погосподарського обліку форма №1 (т. 1 а.с. 26, 67) свідчать лише про те, що протягом 2006-2010 року ОСОБА_4 як член господарства була зареєстрована в указаному житловому будинку.

Отже надані ОСОБА_4 письмові докази на підтвердження факту її постійного проживання з батьком ОСОБА_5 на час його смерті є неналежними та недостатніми.

Суд першої інстанції не врахував указані обставини, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про доведеність указаного факту.

Досліджені докази в їх сукупності вказують на те, що ОСОБА_4 на час відкриття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 не проживала разом із ним. Також у шестимісячний строк ОСОБА_4 не подала нотаріусу заяву про прийняття цієї спадщини.

Таким чином, ОСОБА_4 не прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_5 і не набула права власності на спадкове майно.

Спадщину ОСОБА_5 в установленому порядку прийняли дружина ОСОБА_6 і дочка ОСОБА_7 , внаслідок чого 21 травня 20008 року нотаріус правомірно видав останнім свідоцтва про право на спадщину за законом, у відповідності до яких ОСОБА_6 і ОСОБА_7 успадкували по частки земельної ділянки кожна. Підстави для визнання недійсними цих свідоцтв відсутні. Видача нотаріусом Сапливій М.М. і ОСОБА_7 свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 не порушує права ОСОБА_4 .

Посилання ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_6 відмовилася від належної їй частки у спадщині, а тому ОСОБА_7 успадкувала після смерті батька ОСОБА_5 всю земельну ділянку, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та нормах чинного закону, оскільки всупереч вимог статті 1273 ЦК України ОСОБА_6 подала нотаріусу заяву про відмову від спадщини (т. 1 а.с. 207) після спливу строку на її прийняття.

Оскільки ОСОБА_6 і ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_5 набули права спільної часткової власності на земельну ділянку, то ОСОБА_7 неправомірно одержала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №097309 від 5 березня 2009 року лише на своє ім`я. Водночас задоволення позову про визнання цього державного акта частково недійсним, ураховуючи, що ОСОБА_4 заявлено вимоги про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 частково недійсним і визнання права власності на частину земельної ділянки в порядку спадкування,не призведедо реальноговідновлення правпозивачки.В ційчастині вимог ОСОБА_4 обрано неефективнийспосіб захиступорушеного цивільногоправа (правовапозиція ВеликоїПалати ВерховногоСуду,висловлена впостанові від29травня 2019 року, справа №367/2022/15-ц).

Отже позов ОСОБА_4 про визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 травня 2008 року (реєстраційний номер 2545) на ім`я ОСОБА_6 , свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 травня 2008 року (реєстраційний номер 2541) на ім`я ОСОБА_7 та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №097309 від 5 березня 2009 року на ім`я ОСОБА_7 не підлягає задоволенню за безпідставністю вимог.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на частки земельної ділянки, яку в установленому порядку прийняли спадкоємці останньої першої черги за законом дочка ОСОБА_4 і син ОСОБА_2 . Водночас інша дочка ОСОБА_8 відмовилася від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 на користь брата ОСОБА_2 .

Таким чином, ОСОБА_4 у порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_6 набула право на частки земельної ділянки (?).

У зв`язку з цим одержане 2 жовтня 2015 року ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом (зареєстроване в реєстрі за №1988), згідно якого останній успадкував після смерті сестри ОСОБА_7 земельну ділянку в цілому, не відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності виданого нотаріусом БлажкуІ.О. свідоцтва про право на спадщину після смерті сестри ОСОБА_7 не відповідають обставинам справи та нормам закону.

Щодо належних відповідачів у справі

Частиною 1 статті 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

Відповідно до частини першої статті 125, частини першої статті 126 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних відносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

За змістомІнструкції пропорядок складання,видачі,реєстрації ізберігання державнихактів направо власностіна земельнуділянку іправо постійногокористування земельноюділянкою тадоговорів орендиземлі,затвердженої наказомДержавного КомітетуУкраїни поземельних ресурсахвід 4травня1999року №43, яка була чинною на час виникнення спірних відносин (у відповідній редакції), державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (пункт 1.4).

Державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою складається у двох примірниках, підписується органом, який прийняв рішення про передачу (надання) земельної ділянки у власність (постійне користування), та відповідним державним органом земельних ресурсів. У разі відчуження земельних ділянок із земель приватної власності державний акт на право власності на земельну ділянку підписує відповідний державний орган земельних ресурсів на підставі копії відповідного договору, вірність якої засвідчена нотаріусом (пункт 2.14).

В силу частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Із положень статті 50 ЦПК України слідує, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Як передбачено частиною першою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що суб`єктами цивільних відносин можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Відповідачем є особа, яка має безпосередній зв`язок із спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси, і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Визначення кола відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Цивільний процесуальний закон покладає саме на позивача обов`язок визначати відповідача у справі.

Якщо позивач не заявляє вимоги до усіх належних відповідачів, які мають безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами, то суд відмовляє у задоволенні позову.

ОСОБА_4 заявила вимогу про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №097309 від 5 березня 2009 року, виданого Чемеровецькою районною державною адміністрацією Хмельницької області на ім`я ОСОБА_7 .

Враховуючи предмет і підстави заявленого позову, правонаступник Чемеровецької районної державної адміністрації Хмельницької області Кам`янець-Подільська районна державна адміністрація Хмельницької області як орган виконавчої влади, що видав оскаржуваний позивачем акт, мала брати участь у справі як співвідповідач.

Кам`янець-Подільська районна державна адміністрація Хмельницької області не приймала участь у справі та була позбавлена можливості реалізувати свої процесуальні права, передбачені статтями 43, 49 ЦПК України.

Отже, позов ОСОБА_4 в частині вимог про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним не підлягає задоволенню ще і з тих підстав, що його заявлено не до всіх належних відповідачів.

Щодо позовної давності

Частиною першою статті 256 ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В силу статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що позовна давність це строк, протягом якого особа може захистити в суді своє суб`єктивне право в разі його порушення, невизнання або оспорення. Позовна давність застосовується лише при вирішенні сторонами спору в суді. Тривалість загальної позовної давності встановлена у три роки.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У разі пред`явлення позову до цього боржника позовна давність переривається. Після переривання строку перебіг позовної давності починається заново, а минулий час до нового строку не зараховується. Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові.

Водночас, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 5 вересня 2022 року (справа №385/321/20) зазначив, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.

Насамперед, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

Самий факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, підтверджує порушення прав та інтересів цього спадкоємця, саме тому перебіг позовної давності потрібно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців, а у разі якщо спадкоємець, права та інтереси якого порушені видачею такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом.

Факт неотримання позивачем свідоцтва про право на спадщину та невизначення законодавцем строку, протягом якого спадкоємець має оформити свої спадкові права, не може доводити, що у такого спадкоємця не виникло право на позов, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину (на все спадкове майно) іншому із спадкоємців або особі, яка не мала права на спадкування, перешкоджає завершенню оформлення своїх спадкових прав другому із спадкоємців (єдиному спадкоємцю), який не отримав свідоцтва про право на спадщину, а отже свідчить про виникнення у цього спадкоємця права на позов у матеріально-правовому аспекті.

Варто враховувати, що строк реалізації спадкоємцем спадкових прав отримання свідоцтва про право на спадщину та строк захисту порушених прав спадкоємця оспорення свідоцтва про право на спадщину, виданого іншому спадкоємцеві на все спадкове майно або особі, яка не є спадкоємцем, є різними строками і не є взаємозалежними. Перший строк законодавцем не обмежений і спадкоємець вправі на власний розсуд реалізувати таке право, водночас строк захисту порушеного права обмежений законодавцем у три роки з моменту порушення такого права, чи з моменту, коли особі стало чи мало стати відомо про порушення такого права, та може бути поновлений лише у разі доведення поважності причин його пропуску. Необмеження спадкоємця у строках оформлення своїх спадкових прав не має наслідком необмеження такої особи у строках захисту порушених спадкових прав.

Водночас у вказаній постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не погодився з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду про те, що цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, який прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутися до суду за захистом свого права, а тому немає підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.

При цьому Об`єднана палата Касаційного цивільного суду наголосила на тому, що початок перебігу позовної давності за позовами про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину пов`язується з тим моментом, коли спадкоємець дізнався або за усіма об`єктивними обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. У визначенні початкового моменту позовної давності суд повинен виходити з таких критеріїв оцінки поведінки позивача, як добросовісність, розумність та справедливість, закріплених у статті 3 ЦК України, що відповідним чином висуває до кожного учасника цивільних відносин вимоги до обрання поведінки, яка має відповідати поведінці умовного доброго господаря та дбайливого власника. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів. Добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об`єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій.

Із матеріалів справи №686/6867/16-ц слідує, що ОСОБА_4 довідалася про оформлення братом ОСОБА_2 права на спадщину після смерті сестри ОСОБА_7 та набуття відповідачем права власності на земельну ділянку в цілому на початку 2016 року. У зв`язку з цим 25 березня 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

В ході розгляду цієї справи ОСОБА_4 змінила предмет і підстави позову, заявивши вимоги лише до ОСОБА_2 , у тому числі про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 2 жовтня 2015 року, виданого приватним нотаріусом Чемеровецького районного нотаріального округу ПилявськимВ.Б. (реєстраційний номер 1988) ОСОБА_2 на земельну ділянку.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 1липня 2016 року позов ОСОБА_4 залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України (у редакції на час розгляду справи) за відповідною заявою позивачки.

У вересні 2016 року ОСОБА_4 пред`явила позов до ОСОБА_2 про визнання недійсною заяви ОСОБА_6 про відмову від належної їй частки у спадщині ОСОБА_7 від 26 червня 2015 року, а також про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом від 2 жовтня 2015 року реєстраційні номери №№1986, 1988, 1990, за якими ОСОБА_2 є спадкоємцем майна ОСОБА_7 (справа №687/1251/16-ц).

Рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 4 вересня 2017 року у цьому позові відмовлено.

Отже, ОСОБА_4 довідалася про порушення свого права на спадщину після смерті матері ОСОБА_6 на початку 2016 року, внаслідок чого саме тоді у неї виникло право на позов. Натомість, ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом у даній справі лише 23 березня 2023 року, тобто станом на 2 квітня 2020 року (відповідно до пункту 14 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України) позовна давність сплила.

Пред`явлення ОСОБА_4 позову у справі №686/6867/16-ц не перервало перебіг позовної давності, оскільки цей позов залишено без розгляду (див. постанову Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі №6-1707цс15).

Не перериває перебіг позовної давності й пред`явлення ОСОБА_4 позову у справі №687/1251/16-ц, оскільки предметом цього позову є право позивачки на спадщину після смерті сестри ОСОБА_7 . До того ж після пред`явлення позивачкою цього позову (вересень 2016 року) позовна давність також сплила.

В суді першої інстанції ОСОБА_2 зробив заяву про застосування позовної давності (т. 1 а.с. 233-238).

У зв`язку з цим в позові ОСОБА_4 в частині вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 2 жовтня 2015 року, визнання за нею в порядку спадкування права власності на частину земельної ділянки та припинення права власності ОСОБА_2 на цю частину земельної ділянки слід відмовити через сплив позовної давності. В решті позову ОСОБА_4 слід відмовити за безпідставністю вимог.

Висновок суду першої інстанції про незастосування до спірних правовідносин інституту позовної давності є помилковим.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Статтею 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт перший частини третьої статті 133 ЦПК України).

Із положень частин першої другоїстатті 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В силу частин другої, восьмої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як передбачено частиною дев`ятою статті 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Відповідно до статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

За змістом пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи. Сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Із матеріалів справи слідує, що на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги серії ВХ №1044693 (т. 1 а.с. 204) адвокат Вагін Д.С. як представник адвокатського об`єднання «Юрколегія» надав ОСОБА_4 професійну правничу допомогу у справі №687/382/23 в суді першої інстанції. В порядку надання цієї допомоги адвокат Вагін Д.С. складав процесуальні документи, подавав докази та приймав участь у судових засіданнях.

26 вересня 2023 року, тобто до закінчення судових дебатів, ОСОБА_4 зробила заяву про подання доказів щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті позовних вимог (т. 1 а.с. 240-245).

28 вересня 2023 року ОСОБА_4 через свого представника, адвоката ВагінаД.С., звернулася до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на свою користь 20000 грн витрат на професійну правову допомогу (т. 2 а.с. 21-22, 34-37). До цієї заяви ОСОБА_4 додала договір про надання правової (правничої) допомоги №21/03/23-1 від 21березня 2023 року, додаткову угоду до цього договору від 21березня 2023 року, звіт про надану правову (правничу) допомогу згідно договору про надання правової (правничої) допомоги №21/03/23-1 від 21 березня 2023 року (опис наданих послуг та виконаних робіт), квитанції до платіжної інструкції на переказ коштів (т. 2 а.с. 23-26, 38-42).

Водночас матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_4 заздалегідь надіслала іншій стороні, ОСОБА_2 , копії доказів її витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи.

Оскільки ОСОБА_4 не дотрималася установленого процесуальним законом порядку пред`явлення до відшкодування витрат на правничу допомогу, а саме: ненаправлення позивачкою на адресу іншого учасника справи (відповідача) документів, які підтверджують понесені витрати на правничу допомогу (докази), то її заява про ухвалення додаткового рішення не підлягає задоволенню.

Саме до цього зводиться правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №308/7190/21.

Суд першої інстанції не звернув уваги на цю обставину та дійшов помилкового висновку про обґрунтованість заяви ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення.

У зв`язку з цим, ухвалене судом першої інстанції додаткове рішення слід скасувати, а подану позивачкою заяву про відшкодування витрат на професійну правову (правничу) допомогу залишити без задоволення.

До того ж, у позові ОСОБА_4 відмовлено, що виключає покладення на відповідача ОСОБА_2 судових витрат.

3.Висновки суду апеляційної інстанції

При вирішенні спору суд першої інстанції не застосував правильно норми чинного законодавства та не дав належної оцінки зібраним доказам, а тому ухвалені ним рішення не можуть залишатися в силі.

В позові ОСОБА_4 слід відмовити.

У зв`язку з цим заява ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення та вирішення питання про судові витрати не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення статті 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В позові ОСОБА_4 відмовлено, внаслідок чого понесені нею судові витрати зі сплати судового збору не відшкодовуються.

Водночас із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 слід присудити 8052 грн понесених витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги (((2684?0,4?4)+(2684?0,4))?150%).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 27 вересня 2023 року та додаткове рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 16 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_4 відмовити.

У задоволенні заяви ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (місцепроживання АДРЕСА_2 ;реєстраційний номероблікової карткиплатника податків НОМЕР_1 )на користь ОСОБА_2 (місцепроживання АДРЕСА_3 ;реєстраційний номероблікової карткиплатника податків НОМЕР_2 )8052гривні судовогозбору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 6 грудня 2023 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

Л.М. Грох

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції Борсук В.О.

Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 39