Рішення

від 06.12.2023 по справі 497/1271/23

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

06.12.2023

Справа № 497/1271/23

Провадження № 2/497/492/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року м. Болград

Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Кодінцевої С.В.,

за участю секретарів судового засідання - Деревенського І.Ю., Мунтянової В.Р.,

представника позивача - адвоката Арабаджи І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Болград в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом та просить постановити рішення, яким:

1) Визнати спільним майном подружжя, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 від 27.05.2008 року, виданий Болградським РВ ГУМВС України в Одеській області. РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Паспорт № НОМЕР_3 від 19.09.2019 року, орган, що видав 5129; РНОКП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , транспортний засіб: RENAULT MEGANE SCENIC, 2005 рік випуску, номер шасі VFI./ НОМЕР_5 , VIN: НОМЕР_7 , державний помер НОМЕР_13.

2) Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- грошову компенсацію за частину транспортного засобу: RENAULT MEGANE SCENIC, 2005 року випуску; номер шасі НОМЕР_8 , VIN: НОМЕР_7 , державний номер

НОМЕР_9 , у розмірі 80 450 (вісімдесят тисяч чотириста п`ятдесят) гривень 00 копійок;

- витрати щодо сплати судового збору у розмірі 1 609.00 (одна тисяча шістсот дев`ять) гривень, 00 копійок;

- витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) гривень;

- витрати на проведення інформаційно-консультаційних послуг щодо визначення ринкової вартості транспортного засобу у розмірі 1 200 (одна тисяча двісті) гривень.

Свої вимоги мотивує тим, що 08.04.2008 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який станом на 05.06.2023 року не розірвано, однак справа про розірвання шлюбу позивача та відповідача перебуває на розгляді в Болградському районному суді Одеської області. Шлюбні відносини між ними припинені, спільне господарство не ведуть.

Під час перебування в шлюбі подружжям набуто спільне майно, а саме транспортний засіб RENAULT MEGANE SCENIC, 2005 року випуску; номер шасі НОМЕР_8 , VIN: НОМЕР_7 , державний номер НОМЕР_9 за спільні кошти, однак транспортний засіб зареєстровано на ім`я відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_10 від 23.09.2021 року.

Відповідач ОСОБА_2 , фактично одноособово користується зазначеним транспортним засобом та дане майно неможливо поділити в натурі без шкоди його господарському призначенню, а тому позивач вважає за доцільне отримати грошову компенсацію з відповідача щодо відшкодування вартості належної ОСОБА_1 , частки у спільному сумісному майні подружжя.

Зазначене стало приводом для звернення до суду.

Ухвалою від 13.06.2023 року було відкрито провадження по справі та призначено підготовчий розгляд на 05.07.2023 року о 10:00 годині (а.с.42), про що повідомлено сторін по справі (а.с.43).

15 червня 2023 року до суду надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Арабаджи І.М. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с.45), ухвалою суду від 19.06.2023 року було задоволено, та надано можливість представнику позивача приймати участь в розгляді справи в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів з використанням електронної пошти (а.с.48), про що повідомлено сторін по справі (а.с.49).

В підготовче засіданні 05.07.2023 року:

-позивач - не прибула, причини неявки не повідомила;

-представник позивача прийняла участь в режимі відеоконференції, підтримала позовні вимоги;

-відповідач - не прибув. Повідомлення, що надсилалося відповідачу за адресою, наявною у справі, яке є постійним місцем реєстрації відповідача: АДРЕСА_1 - повернулося до суду без вручення з відміткою листоноші, що «Адресат за вказаною адресою» (а.с.50-53).

В зв`язку з відсутністю доказів належного сповіщення відповідача по справі, суд протокольною ухвалою відклав підготовче засідання на 11:00 годину 15.08.2023 року з метою повторного належного повідомлення відповідача по справі (а.с.58), про що повідомлено сторін по справі, в тому числі відповідача на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.59).

В підготовче засідання 15.08.2023 року:

-позивач - не прибула, причини неявки не повідомила;

-представник позивача прийняла (а.с.64) участь в режимі відеоконференції, підтримала позовні вимоги, наполягала на закритті підготовчого засідання та призначенні справи до судового розгляду;

-відповідач - не прибув. Повідомлення, що надсилалося відповідачу за адресою, наявною у справі, яке є постійним місцем реєстрації відповідача: АДРЕСА_1 - повернулося до суду без вручення з відміткою листоноші, що «Адресат за вказаною адресою» (а.с.60-63). На надіслані електронні листи на електронну пошту, які доставлені відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, останній також не відреагував.

Ухвалою суду від 15.08.2023 року було закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду на 13:00 годину 06.09.2023 року (а.с.71-72), та повідомлено сторін по справі (а.с.73).

21.08.2023 року на електронну пошту суду надійшло повідомлення відповідача ОСОБА_3 в чатовому режимі, яким він повідомив, що перебуває за кордоном в Німеччині, не має змоги прибути до суду, не згоден з попереднім рішенням суду так як все відбулося без нього. Стверджував, що спірне авто придбав на свої зароблені кошти, а дружина придбала авто в Німеччині до розірвання шлюбу, яке також підлягає розподілу. Просив справу розглянути після його прибуття в Україну (а.с.74, 76).

На вказане звернення в чатовому режимі, суд листом від 24.08.2023 року надав роз`яснення щодо порядку подання відзиву на позовну заяву та усіх наявних у відповідача доказів, можливість надіслання на електронну пошту суду (а.с.81).

28.08.2023 року відповідач надіслав на електронну пошту суду заяву, що в зв`язку з перебування у Німеччині не має змоги захистити свої права. Автомобіль Рено Сценік, д.н.з. НОМЕР_11 він придбав на вихідну допомогу, отриману 20.05.2021 року під час виходу на пенсію, зазначивши номер карти ПриватБанк. Стверджував, що його дружина за час їх спільного проживання перебувала на його, відповідача повному утриманні та не мала жодних доходів (а.с.82).

Судове засідання 06.09.2023 року не відбулося в зв`язку з перебуванням головуючого судді і судовому засідання з розгляду кримінального провадження та знято з розгляду (а.с.83).

Ухвалою від 06.09.2023 року вдруге призначено судовий розгляд на 09:00 годину 04.10.2023 року (а.с.84-85), про що сповіщено сторін по справі (а.с.86).

В судове засідання 04.10.2023 року:

-позивач - не прибула, причини неявки не повідомила;

-представник позивача прийняла (а.с.64) участь в режимі відеоконференції, підтримала позовні вимоги;

-відповідач - не прибув. Повідомлений належним чином шляхом надіслання ухвали на електронну пошту, яка доставлена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Протокольною ухвалою, суд відклав судовий розгляд на 09:00 годину 08.11.2023 року та повторно роз`яснив відповідачу його право на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції та надання суду усіх наявних у нього доказів (а.с.91), про що повідомлено сторін по справі (а.с.92).

30.10.2023 року на електронну адресу суду надійшла чергова заява відповідача без жодних письмових доказів. Відповідач просив відкласти судове засідання до його повернення в Україну, при цьому навіть не зазначив в який термін відповідач планує повернутися до України (а.с.93).

Протокольною ухвалою за участю представника позивача, суд втретє відклав судовий розгляд на 10:00 годину 06.12.2023 року. Вкотре, суд роз`яснив його право участі в судовому розгляді в режимі відеоконференції або через інститут представництва (а.с.98), про що були повідомлені усі сторони по справі (а.с.99).

В судовому засідання 06.12.2023 року:

- позивач не прибула;

- представник позивач підтримала позовні вимоги, наполягала на їх задоволені. Пояснила, що сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 08.04.2008 року по 12.06.2023 року, який розірвано на підставі рішення суду. У шлюбі в подружжя народилось 3 (троє) дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , весь час вихованням дітей займалася саме позивач та не мала фізичної можливості та часу щодо особистого працевлаштування.

В період шлюбу позивач з відповідачем придбали спірний транспортний засіб. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт в судовому порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідач не направив на адресу Болградського районного суду Одеської області по справі 497/1271/23 жодних доказів щодо підтвердження купівлі транспортного засобу під час шлюбу за свої особисті кошти.

Також, відповідач неодноразово просив суду не розглядати справу 497/1271/23 так як він знаходиться за кордоном та розглядати справу за його особистою участю лише після повернення ним до України. Втім, відповідно до положень статті 212 Цивільного процесуального кодексу України, учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Враховуючи, вищевикладене відповідач міг скористатися своїм правом щодо прийняття участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, проте свідомо не користувався своїм правом та навпаки зловживав своїми процесуальними правами постійно подаючи заяви щодо відкладення судового засідання по даній справі.

Також, зі слів позивача, представнику позивача стало відомо, що відповідач виїхав на постійне місце проживання до Німеччини та навіть оформив документи про тимчасовий захист на території Німеччині на підставі рішення Ради ЄС від 04.03.2022 року у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на всій території України відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64.

Дані дії відповідача, позивач та представник позивача розцінюють як зловживання процесуальними правами.

Представник відмітила, що після припинення шлюбних відносин цей автомобіль залишився в користуванні відповідача, яким він користується протягом всього цього часу, тоді як позивач доступу до автомобіля не має. На усі пропозиції позивача врегулювати спір в позасудовому порядку, відповідач не реагував.

Представник стверджувала, що вимоги позивача є цілком обґрунтованими та доведеними, тоді як відповідач жодним чим не спростував доводи позивача.

-відповідач з огляду на ті заяви, які отримані судом, позовні вимоги - не визнав. Вважав спірний автомобіль лише своїм особистим майно, яке не підлягає розподілу, оскільки придбав його на свої особисті кошти, які отримав як вихідну допомогу при виході на пенсію. Тоді, як по його твердженню, позивач не працювала, жодних видів доходів не мала, та перебувала на його утриманні (а.с.82, 93).

На неодноразові роз`яснення суду про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції чи через представника, відповідач не відреагував.

Оцінивши усі докази зібрані в справі у їх сукупності, виходячи з обставин, встановлених під час судового розгляду справи, враховуючи норми діючого законодавства, яким врегульовані встановлені судом правовідносини, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Ст.81 цього Кодексу визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, в судовому засіданні встановлено, що:

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженка с.Виноградівка Болградського району Одеської області (а.с.7-9), громадянка України, значиться зареєстрованою з 11.04.2011 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець міста Болград Одеської області, громадянин України (а.с.10-11), зареєстрований з 10.01.1994 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.41).

Сторони перебувають шлюбі з 08 квітня 2008 року (а.с.12), який зареєстрований Болградським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), актовий запис №32.

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 12.06.2023 року (справа №497/1007/23) шлюб сторін по справі - розірвано (а.с.16, 101-102).

В цьому шлюбі у сторін народилися діти: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.13), ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.14), ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.15).

Оскільки діти перебувають на утриманні позивача, на підставі судового наказу Болградського районного суду Одеської області, справа №497/1010/23 з стягнуто з відповідача ОСОБА_2 щомісячно, аліменти на користь стягувача ОСОБА_1 , … на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , в розмірі половини (1/2) заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 09.05.2023 року (дати звернення з цією заявою до суду на конверті) до досягнення старшою дитиною - сином ОСОБА_7 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_11 включно (а.с.17).

Беззаперечним та неоспорюваним фактом є те, що в період шлюбу, сторонами було придбано 23.09.2021 року транспортний засіб Renault Megane Scenic, 2005 року випуску, об`єм двигуна 1598 куб.см., реєстрація здійснена на ім`я ОСОБА_2 , що підтверджується відповіддю Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області від 08.05.2023 року за №31/15-121-А3 (а.с.18)

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_10 власником транспортного засобу Renault Megane Scenic, 2005 року випуску, об`єм двигуна 1598 куб.см., державний номерний знак НОМЕР_11 , сірого кольору є ОСОБА_2 (а.с.19-20).

Згідно договору № GP230516-003 від 16.05.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Галтекс Плюс» прийняло на себе зобов`язання надати інформаційно-консультаційні послуги щодо визначення ринкової вартості майна, а саме: транспортний засіб Renault Megane Scenic, 2005 року випуску, об`єм двигуна 1598 куб.см., д.н.з. НОМЕР_11 (а.с.21), за що було сплачено кошти в сумі 1200.00 гривень згідно Акту здачі-прийняття наданих послуг (а.с.22), та платіжного доручення (а.с.23), платіжної інструкції (а.с.24).

За результатами проведеного дослідження Товариство з обмеженою відповідальністю «Галтекс Плюс» склало Інформаційно-консультаційну довідку 16.05.2023 року, згідно якої ймовірна ринкова вартість об`єкта дослідження га території України, а саме колісного транспортного засобу: марка/модель - Renault Megane Scenic, тип - загальний легковий універсал, ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN): НОМЕР_12 , реєстраційний номер - НОМЕР_11 , сірого кольору, 2005 року випуску, об`єм двигуна - 1598 куб.см. складає - 160 900.00 гривень (а.с.25-31).

Статтею 60 СК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (стаття 61 СК України).

Крім того, як зазначено в правовій позиції Верховного Суду України від 25.11.2015 року по справі №6-2333цс15, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто, критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за яке таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Аналогічна правова позиція також викладена й в постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 року по справі №6-79цс13.

Норми ст.ст. 60, 70 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Неподільною є річ, яка у разі її фізичного поділу втрачає свою цінність та призначення, перестаючи існувати як первісна річ.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. N 11).

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 цієї постанови Пленуму рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Частиною першою та другою статті 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 ЦК України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Сімейного Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Суд приймає до уваги, що позивач наполягає на виплаті компенсації вартості частини автомобіля, відповідач взагалі заперечує як щодо виплати коштів позивачу, так і щодо передачі користування цим автомобілем позивачу у разі визначення ідеальних часток, оскільки вважає зазначений автомобіль своєю особистою власністю.

Аналізуючи наведені норми закону, суд дійшов висновку, що придбаний сторонами під час шлюбу транспортний засіб Renault Megane Scenic, тип - загальний легковий універсал, ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN): НОМЕР_12 , реєстраційний номер - НОМЕР_11 , сірого кольору, 2005 року випуску, об`єм двигуна - 1598 куб.см., є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, який є неподільним, перебуває зі слів позивача виключно у користуванні відповідача ОСОБА_2 , який не оспорює цих обставин, а тому підлягає поділу шляхом стягнення з відповідача грошової компенсації ринкової вартості 1/2 частини цього автомобіля, що становить суму в розмірі 80 450.00 гривень (160 900.00 гривень : 2).

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у справі №47/955/16 від 25 травня 2020 року та постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі 725/1776/18.

Всупереч вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України, відповідачем будь-яких належних та допустимих доказів придбання спірного автомобіля за свої особисті кошти суду не надано.

Суд розцінює критично заперечення відповідача, що він був придбаний за його власні кошти, а саме за вихідну допомогу, що була виплачена йому при виході на пенсію, оскільки в силу вимог ст.60 СК України кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (стаття 61 СК України).

Також суд не приймає до уваги заперечення відповідача, що дружина, тобто позивач не працювала та не мала жодних видів доходів, а тому не може претендувати на авто, яке придбано відповідачем за кошти, отримані як вихідна допомога, так як майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (ведення домашнього господарства, догляд за трьома малолітніми дітьми, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про обставини, які б спростовували презумпцію спільності права власності подружжя на автомобіль Renault Megane Scenic, реєстраційний номер - НОМЕР_11 .

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідачем в ході розгляду справи не спростовано оцінку вартості автомобіля, надану позивачем, та будь-яких доказів на підтвердження іншої ринкової вартості автомобіля суду з боку відповідача надано не було.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог про поділ спільного майна подружжя, шляхом стягнення з відповідача на користь неї, позивача 1/2 частини вартості спільного майна подружжя, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, оскільки, ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, тому суд вважає позов обґрунтованим та законним, в зв`язку з чим останній підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу:

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Метою впровадження цього принципу пропорційності є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем додано до позову в копіях:

-договір №14_01/13 від 14.03.2023 року укладений між Адвокатським бюро «АБ Арабаджи Ірини» в особі директора Арабаджи Ірини Михайлівни та ОСОБА_1 на представництво інтересів у органах судової влади, в Болградському районному суду Одеської області у справі про поділ спільного майна подружжя (а.с.32);

-додаткову угоду №3 до Договору №14_01/13 від 14.03.2023 року, яка визначає порядок оплати позивачем юридичних послуг (гонорару) АБ за гадання правової (правничої) допомоги. Сторони дійшли згоди, що відповідно до п.1 Додаткової Угоди №3, клієнт, тобто позивач зобов`язується сплатити гонорар в розмірі 12 000.00 гривень за наведеними реквізитами (а.с.33);

-акт приймання-передачі юридичних послуг до Договору №14_01/13 та Додаткової угоди №3 від 05.06.2023 року (а.с.34) згідно якого слідує, що клієнтом, тобто позивачем станом на 05.06.2023 року в повному обсязі сплачено гонорар за надані послуги;

-ордер серії ВН №1252628 від 02.06.2023 року (а.с.35);

-свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.36).

Частиною 4 ст.137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.137 ЦПК України).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

Відповідач в своїй заяві від 31.10.2023 року звертає увагу, що адвокатом Арабаджи І. значно завищена сума гонорару за надані послуги (а.с.93).

При цьому, відповідачем не наведено переконливих доводів щодо неспівмірності заявлених стороною позивача витрат на правничу допомогу, надану адвокатом Арабаджи І.М. із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У порушення вимог частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, адвокатом не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом з цим адвокатам, враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

При цьому відшкодуванню стороні, на користь якої ухвалено рішення, підлягають лише витрати, які є документально підтвердженими та безпосередньо пов`язаними із реалізацією особою права на захист шляхом звернення до суду. Водночас сторона, яка заявляє до відшкодування ці витрати, зобов`язана довести належними та допустимими доказами обґрунтованість цих витрат, зокрема їх розмір.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що виконані адвокатом роботи, з урахуванням їх незначної складності, не тривалості судових засідань: в цілому майже півтора години з урахуванням часу витраченого суддею на прийняття судових рішень, те що розгляд справи здійснювався в режимі відеоконференції, не відповідають критерію реальності адвокатських витрат, а зазначений заявником розмір витрат на професійну правничу допомогу загальною вартістю 12 000.00 гривень, належним чином не обґрунтований, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

З огляду на якість поданих представником відповідача процесуальних документів, доказове наповнення матеріалів справи та їх об`єм, враховуючи незначну складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, реальності адвокатських витрат, суд вважає, що обґрунтованими і пропорційними до предмета спору є витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 6 000.00 гривень, які слід стягнути з відповідача на користь позивача, що (на переконання суду) буде відповідати критеріям розумності, виваженості та справедливості.

Щодо витрат, пов`язаних із залученням спеціаліста для визначення ринкової вартості транспортного засобу, що є об`єктом поділу:

Так, згідно ст.133 ч.3 п.2 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням … спеціалістів …

Оцінка судом розміру витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача здійснюється подібно до оцінки розміру витрат на професійну правничу допомогу на основі критерію співмірності зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

На підтвердження понесених витрат на залучення спеціаліста, позивачем до позовної заяви додано в копіях:

-договір №GP230516-003 від 15.05.2023 року про надання інформаційно-консультаційних послуг від 16.05.2023 року (а.с.21;

-акт здачі-приймання наданих послуг до Договору на надання інформаційно-консультативних послуг від 16.05.2023 року №GP230516-003 (а.с.22);

-рахунок-фактура на оплату №GP230516-003 від 16.05.2023 року на суму 1200.00 гривень (а.с.23);

-квитанція про оплату на суму 1200.00 гривень (а.с.24);

-інформаційно-консультативна довідка (а.с.25-29);

-кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ №82 від 07.07.2018 року (а.с.30);

- посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача МФ №2174-ПК від 20.04.2022 року (а.с.30 зворотна сторінка);

-сертифікат Фонду Державного майна України суб`єкта оціночної діяльності (а.с.31).

Суд визнає надані докази належними, допустимими та достатніми, а заявлену до стягнення суму 1200.00 гривень в рахунок відшкодування витрат на залучення спеціаліста - співмірною.

Без визначення вартості транспортного засобу, який підлягає розподілу, тобто є предметом даного спору, суд був би позбавлений можливості розглянути справу по суті позовних вимог, та постановити дане рішення.

А відтак, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені витрати на залучення спеціаліста в розмірі 1 200.00 гривень.

Щодо судового збору:

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно положень ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, в силу названих процесуальних вимог закону, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати: 1609.00 гривень - судового збору.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст.2, 4, 10, 12, 13, 76-83, 89, 95,133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати транспортний засіб Renault Megane Scenic, тип - загальний легковий універсал, ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN): НОМЕР_12 , реєстраційний номер - НОМЕР_11 , сірого кольору, 2005 року випуску, об`єм двигуна - 1598 куб.см., вартістю 160 900.00 гривень, зареєстрованого на ім`я ОСОБА_2 - об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_3 виданий 19.09.2019 року органом 5129, РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 27.05.2008 року Болградським РВ ГУМВС України в Одеській області, РНОКПП НОМЕР_2 ,

- 1/2 частину вартості транспортного засобу Renault Megane Scenic, тип - загальний легковий універсал, ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN): НОМЕР_12 , реєстраційний номер - НОМЕР_11 , сірого кольору, 2005 року випуску, об`єм двигуна - 1598 куб.см., загальною вартістю 160 900.00 гривень, в рахунок компенсації права на належну частку ОСОБА_1 що складає 80 450 гривень (вісімдесят тисяч чотириста п`ятдесят гривень);

- 1 609.00 гривень (одна тисяча шістсот дев`ять гривень) судового збору;

- 1 200.00 гривень (одна тисяча двісті гривень) витрат на залучення спеціаліста;

- 6 000.00 гривень (шість тисяч гривень) витрати на правову допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 07.12.2023 року

Суддя С.В.Кодінцева