Вирок

від 07.12.2023 по справі 188/1287/23

ПЕТРОПАВЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 188/1287/23

Провадження № 1-кп/188/186/2023

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 22023130000000547 від 12.07.2023 року, що надійшла 28 липня 2023 року, стосовно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Алчевськ Луганської області, громадянина України, освіта вища, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 110, ч. 2 ст. 260 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_5

В С Т А Н О В И В:

24.08.1991р. Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Луганська область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.

Згідно з вимогами ст. ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади рф та службових осіб з числа керівництва збройних сил рф, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які розцінені представниками влади і збройних сил рф як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам рф, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування чорноморського флоту рф на території України - в АР Крим та м. Севастополь.

Свою протиправну мету співучасники з числа представників влади та збройних сил рф вирішили досягти шляхом ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців збройних сил рф, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод па території АР Крим і м. Севастополь, а також залучення до виконання цього плану інших осіб, у тому числі громадян України та російської федерації, створення і фінансування незаконних збройних формувань та вчинення інших кримінальних правопорушень.

При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної недоторканості України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.

З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території рф службові особи генерального штабу збройних сил російської федерації (далі - гш зс рф), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб збройних сил рф, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили протиправний план, яким передбачалося для досягнення військово-політичних цілей рф, що на думку співучасників були прямо пов`язані із необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополь та південно-східних регіонів України, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

Вказаний план у повній мірі відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених у виступі начальника гш зс рф ОСОБА_6 перед академією військових наук рф з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка у подальшому отримала назву « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційним протиборством та воєнним заходам прихованого характеру.

Надалі, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами рф і мешканцями південно-східних регіонів України протиправних діянь, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості рф на світовій арені, представники влади та збройних сил рф, на виконання спільного протиправного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.

Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій Революції Гідності, вказувалося на хибність європейського вектору розвитку зовнішніх відносин України. При цьому шляхом перекручування, постійного нав`язування хибного тлумачення, компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян рф і місцевих мешканців південно-східних регіонів України щодо дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники радикально націоналістичних поглядів, учасники національно-визвольного руху середини XX століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалась їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.

Одночасно за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополь та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності, пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.

Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополь мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та збройних сил рф серед інших територій України, які були об`єктом їх протиправного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи чорноморського флоту російської федерації (далі - чф рф), що сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ збройних сил рф поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому її ведення проти України співучасники протиправного плану вирішили розпочати з території півострова Крим.

Також, представниками влади і збройних сил рф вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території держави.

У березні - квітні 2014 року в м. Луганськ та інших населених пунктах Луганської області розпочалася збройна агресія російської федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на окупацію Луганської області та порушення територіальної цілісності України.

В окремих містах та районах Луганської області всупереч законодавству України 11 травня 2014 року проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акта про державну самостійність Луганської народної республіки», за результатами якого 12.05.2014 проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»).

З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «ЛНР» представниками російської федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Луганської області сформовані підрозділи політичного (так звані «органи державної влади «ЛНР») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план протиправної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.

В результаті зазначених подій значна кількість території та населених пунктів Луганської області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з`єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань російської федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, окупаційних адміністрацій російської федерації на території Луганської області гак званої «ЛНР», які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-УІІІ від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-УІІ від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями, а органи державної та місцевої влади України та бюджетні установи згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014 припинили свою діяльність на вказаних територіях та переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію.

Самопроголошеним Головою «ЛНР» 07 жовтня 2014 року виданий указ № 15, згідно з яким створено незаконне збройне формування (далі НЗФ) так званої «ЛНР» - так звана «Народна міліція». Зокрема, вказане військове формування здійснює збройний опір силам АТО/ООС на території Луганської та Донецької областей та сприяє діяльності окупаційної адміністрації російської федерації.

Вказане формування має організовану структуру військового типу, а саме єдиноначальність, підпорядкованість, чітку ієрархічність та дисципліну, його учасники озброєні вогнепальною зброєю, вибухівкою, а також мають важке військове озброєння та військову техніку. В зазначеному формуванні визначено механізм вступу до нього, порядок проходження служби, в кожному структурному підрозділі ставляться завдання щоденної діяльності, що полягає в здійсненні методами військових операцій силової підтримки незаконно створених структур «ЛНР», придушення організованого опору населення на окупованій території, депортації населення Луганської області, встановлення режиму військового стану, протистояння підрозділам Збройних Сил України та правоохоронних органів України, знищення їх живої сили і матеріальних засобів, а також скоєння інших тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень. Вказані формування дислокуються в різних населених пунктах і місцевостях на тимчасово окупованій частині Луганської області та мають загальну координацію керівництва та кураторів російської федерації.

До створення так званої «Народної міліції ЛНР» у силовому блоці так званої «ЛНР» з метою виконання його завдань у 2014 році на тимчасово окупованій території Луганської області створено іррегулярні не передбачені законом збройні формування, які навесні (більш точної дати встановити не виявилось можливим) 2015 року увійшли до складу так званої «Народної міліції ЛНР» окупаційної адміністрації рф.

ОСОБА_3 , будучи обізнаним про незаконність дій співучасників збройних формувань та окупаційної адміністрації російської федерації на тимчасово окупованій території Луганської області, ідеологічно розділяв такий розвиток подій, і у нього виник умисел на участь у діяльності НЗФ, а саме у «4-тій окремій мотострілецькій бригаді Народної міліції ЛНР», з метою вчинення збройного опору силам АТО/ООС задля досягнення кінцевої мети - зміни меж території, державного кордону України всупереч встановленого Конституцією України порядку, тобто виключення з її складу окремих районів, міст, сіл, селищ Луганської області, у тому числі й у межах, надалі ідентифікованих указом Президента України від 07.02.2019 №32/2019 на підставі факту тимчасової окупації відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Реалізуючи вказаний умисел, ОСОБА_3 з вересня 2016 року (більш точного часу встановити з об`єктивних причин не виявилось можливим), перебуваючи на тимчасово окупованій території в приміщенні військового комісаріату у АДРЕСА_2 , досягши попередньої змови з іншими особами, щодо яких розслідуються окремі кримінальні провадження, добровільно вступив до лав (підписав контракт на проходження військової служби) не передбаченого законом збройного формування «НМ ЛНР» окупаційної адміністрації рф на посаду «стрільця-водія окремої роти розвідки НОМЕР_1 ОМБ НМ ЛНР» узявши до виконання визначені йому в т.зв. «ЛНР» функції щодо чинення збройного опору силам АТО/ООС (комплексу військових та спеціальних організаційно-правових заходів українських силових структур, направлених на деокупацію тимчасово окупованої території Луганської області та боротьбу з тероризмом) - залученим до неї підрозділам Збройних Сил та правоохоронних органів України, і з метою чинення збройного опору силам АТО/ООС (недопущення їх входження на тимчасово окуповану територію Луганської області та її деокупації) отримав від не встановлених досудовим слідством співучасників НЗФ т.зв. «ЛНР» окупаційної адміністрації рф для застосування за функціональним призначенням стрілецьку вогнепальну зброю - автомат системи Калашникова АК-74 та боєприпаси до нього, форму військового зразка зі знаками розрізнення. В 2017 році ОСОБА_3 підписав другий контракт на посаду «водія-стрільця» в «9 роту З мотострілецького батальйону ІНФОРМАЦІЯ_3 » (місце постійної дислокації: військове містечко по АДРЕСА_2 ). У 2018 році ОСОБА_3 розірвав контракт.

Надалі, ОСОБА_3 у 2018 році, перебуваючи на тимчасово окупованій території у м. Брянка, досягши попередньої змови з іншими особами, щодо яких розслідуються окремі кримінальні провадження, добровільно повторно вступив до лав (підписав контракт на проходження військової служби) не передбаченого законом збройного формування «НМ ЛНР» окупаційної адміністрації рф на посаду «водій» «взводу забезпечення 1 батальйон 4 ОМБ НМ ЛНР» (місце постійної дислокації школа № НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ), узявши до виконання визначені йому в т.зв. «ЛНР» функції щодо чинення збройного опору силам АТО/ООС (комплексу військових та спеціальних організаційно-правових заходів українських силових структур, направлених на деокупацію тимчасово окупованої території Луганської області та боротьбу з тероризмом) - залученим до неї підрозділам Збройних Сил та правоохоронних органів України, й з метою чинення збройного опору силам АТО/ООС (недопущення їх входження на тимчасово окуповану територію Луганської області та її деокупації) отримав від не встановлених досудовим слідством співучасників НЗФ т.зв. «ЛНР» окупаційної адміністрації РФ для застосування за функціональним призначенням стрілецьку вогнепальну зброю - автомат системи Калашникова АК-74 та боєприпаси до нього, форму військового зразка зі знаками розрізнення.

У 2020 році ОСОБА_3 , продовжуючи реалізовувати вказаний умисел, повторно, досягши попередньої змови з іншими особами, щодо яких розслідуються окремі кримінальні провадження, добровільно вступив до лав (підписав контракт на проходження військової служби) не передбаченого законом збройного формування «НМ ЛНР» окупаційної адміністрації рф на посаду «навідника танку Т-72» «1 роти танкового батальйону НОМЕР_1 ОМБ НМ ЛНР» (місце постійної дислокації АДРЕСА_2 , військова частина по АДРЕСА_2 ), узявши до виконання визначені йому в т.зв. «ЛНР» функції щодо чинення збройного опору силам АТО/ООС (комплексу військових та спеціальних організаційно-правових заходів українських силових структур, направлених на деокупацію тимчасово окупованої території Луганської області та боротьбу з тероризмом) - залученим до неї підрозділам Збройних Сил та правоохоронних органів України, й з метою чинення збройного опору силам АТО/ООС (недопущення їх входження на тимчасово окуповану територію Луганської області та її деокупації) отримав від не встановлених досудовим слідством співучасників НЗФ т.зв. «ЛНР» окупаційної адміністрації рф для застосування за функціональним призначенням стрілецьку вогнепальну зброю - автомат системи Калашникова АКСУ-74 та боєприпаси до нього, форму військового зразка зі знаками розрізнення. У липні 2021 році ОСОБА_3 з власної ініціативи розірвав контракт, при цьому припинивши участь у діяльності незаконного збройного формування.

Відповідно до відведеної йому ролі у плані спільних злочинних дій та на виконання функцій, покладених на нього обов`язків, ОСОБА_3 у періоди з вересня 2016 року по липень 2021 року з власної ініціативи, за попередньою змовою з іншими особами з числа НЗФ «НМ ЛНР», стосовно яких розслідуються окремі кримінальні провадження, вчиняв дії, направлені на збройний опір ЗС України та іншим правоохоронним органам України з метою зміни меж території та державного кордону України шляхом участі у незаконних збройних формуваннях.

Своїми умисними діями ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 110 КК України, - умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, за попередньою змовою групою осіб.

ОСОБА_3 з вересня 2016 року по липень 2021 року, перебуваючи у м. Алчевськ та інших населених пунктах на території проведення АТО/ООС, яка відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 за № 254-VIII, є тимчасово окупованою територією України, брав участь у діяльності збройних формувань, які не передбачені законами України.

Своїми умисними діями ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 260 КК України, - участь у діяльності не передбачених законом збройних формувань.

Під час досудового слідства 17 липня 2023 року прокурор відділу Луганської обласної прокуратури ОСОБА_4 та підозрюваний ОСОБА_3 уклали угоду про визнання винуватості відповідно до норм статей 469 та 472 КПК України, у якій дійшли згоди щодо істотних для цього кримінального провадження обставин, правової кваліфікації дій підозрюваного як кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110, ч. 2 ст. 260 КК України, щодо покарання за ч. 2 ст. 110 КК України у виді 10 років позбавлення волі без конфіскації майна, за ч. 2 ст. 260 КК України у виді позбавлення на строк 7 років без конфіскації майна. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 110 та ч. 2 ст. 260 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити покарання ОСОБА_3 у виді позбавлення волі на строк 10 років без конфіскації майна.

Підозрюваний ОСОБА_3 в угоді повністю визнав свою винуватість у зазначених діяннях і зобов`язався беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри в судовому провадженні.

Крім того, ОСОБА_3 зобов`язався сприяти правоохоронним органам та суду при здійсненні процесуальних дій у кримінальному провадженні щодо інших співучасників вчиненого ним кримінального правопорушення, а саме: шляхом надання показань у якості свідка під час досудового слідства та в суді про участь у діяльності НЗФ т.зв. «Народної міліції ЛНР» ОСОБА_7 , командира 7 роти 3 мсб 4 бригади, позивний « ОСОБА_8 », ОСОБА_9 , командира взводу забезпечення 1 батальйону 7 ОМБ НМ ЛНР, позивний «Кум», а також інших відомих співучасників вчинених ним кримінальних правопорушень, щодо яких розслідуються окремі кримінальні провадження, з метою їх викриття та кримінального переслідування, а також інших невстановлених осіб після їх встановлення.

В угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, встановлені статтею 473 КПК України, та наслідки її невиконання, передбачені ст.476 КПК України.

Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з такого.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України при прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду.

Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Згідно зі ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів.

Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

Оцінюючи зміст угоди та суб`єктивне сприйняття угоди сторонами, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у справі «Natsvlishvili тa Togonidze проти Грузії» за заявою № 9043/05 від 29 квітня 2014 року. Зокрема, у рішенні Суд зазначає, що «угоди про визнання вини, що призводять до засудження, без винятку є предметом перегляду компетентним судом і у цьому сенсі суди зобов`язані перевіряти, чи були досягнуті угоди про визнання вини відповідно до чинних процесуальних і матеріальних норм, чи уклав підсудний угоду добровільно і свідомо, чи існують докази, які підтверджують визнання підсудним вини в угоді, і чи є умови угоди відповідними» (п.66). Суд (національний), який розглядає таке питання, як правило, зобов`язаний вивчити матеріали справи, перш ніж вирішити, чи затвердити або відхилити угоду про визнання вини. Він також має переконатися в тому, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують визнання обвинуваченим вини в угоді або ж визнавальні свідчення, надані обвинуваченим (п.67).

Судом установлено в підготовчому судовому засіданні, що ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.110 КК України - умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, за попередньою змовою групою осіб, та ч.2 ст. 260 КК України - участь у діяльності не передбачених законом збройних формувань, які згідно зі ст. 12 КК України є тяжкими злочинами. Така кваліфікація дій ОСОБА_3 , на переконання суду, є правильною.

Обвинувачений визнає свою вину у вчиненні цих кримінальних правопорушень і просить затвердити угоду про визнання винуватості.

При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений цілком розуміє права, визначені абзацом 1, 4 п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження цієї угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом та наслідки її невиконання.

Захисник обвинуваченого не заперечував проти затвердження угоди про визнання винуватості, вважав, що угода не порушує прав та інтересів обвинуваченого.

Прокурор підтримав угоду і просив суд її затвердити.

Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, умови угоди не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, не суперечать вимогам закону та інтересам суспільства, існують фактичні підстави для визнання винуватості, правова кваліфікація кримінального правопорушення є вірною, зобов`язання, взяті за угодою обвинуваченим, виконані в частині визнання винуватості в суді, узгоджена міра покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, характеру і тяжкості обвинувачення, особі обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, враховує відсутність обтяжуючих покарання обставин, наявність пом`якшуючих покарання обставин у вигляді щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, обрані в межах санкції ч. 2 ст. 110, ч. 2 ст. 260 КК України, остаточне покарання за сукупністю злочинів визначене відповідно до приписів ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого більш суворим, є підстава не застосовувати додаткове покарання у виді конфіскації майна, тому суд вважає за можливе затвердити угоду про визнання винуватості від 17 липня 2023 року та призначити узгоджену сторонами міру покарання.

Майнова шкода, завдана кримінальними правопорушеннями, вчиненими ОСОБА_3 , потерпілі та цивільні позивачі відсутні, цивільні позови не заявлені.

Процесуальні витрати відсутні.

Речові докази не вилучалися.

Запобіжний захід ОСОБА_3 не обирався і підстав для його обрання не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 314, 100, 124, 368-376, 468-476, 392-395, 532 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Затвердити угоду про визнання винуватості, яку 17 липня 2023 року уклали прокурор відділу Луганської обласної прокуратури ОСОБА_4 та підозрюваний ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110 КК України та ч. 2 ст. 260 КК України і призначити йому узгоджене сторонами угоди покарання:

за ч. 2 ст. 110 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років без конфіскації майна;

за ч. 2 ст. 260 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 110 та ч. 2 ст. 260 КК України, шляхом поглинення менш суворого більш суворим остаточно визначити покарання ОСОБА_3 у виді позбавлення волі на строк десять років без конфіскації майна.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку.

Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі не роз`яснення йому наслідків укладення угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1