Рішення

від 29.11.2023 по справі 350/923/19

РОЖНЯТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 350/923/19

Номер провадження 2/350/3/2023

Р ІШ ЕН НЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

29 листопада 2023 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого судді Пулика М.В.,

секретаря судового Юречко Т.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа: служба у справах дітей Долинської міської об`єднаної територіальної громади про виселення з житлового будинку-

встановив:

У своїй позовній заяві позивачка просила суд ухвалити рішення, яким виселити відповідачку та її неповнолітніх дітей з належного їй на праві приватної власності житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідачки на її користь судові витрати.

Позовні вимоги позивачка мотивує тим, що їй належить на праві приватної власності житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 .

В 2005 році відповідачка ОСОБА_2 , разом з своїм чоловіком ОСОБА_6 по її згоді та згоді її чоловіка ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 поселилися проживати в житловий будинок, де народилися їхні діти - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дві дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 і всі зареєстровані в її господарстві.

Вони вселялися проживати в їхній житловому будинку на правах членів сім`ї, оскільки вона з своїм чоловіком дітей не мали, а чоловік відповідачки ОСОБА_6 , який трагічно загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 доводився їй племінником (син сестри ОСОБА_8 ).

Під час його життя вони проживали як одна сім`я, вели спільне господарство, а після його смерті відповідачка ОСОБА_2 відокремилися від них з чоловіком, почала вести своє господарство, постійно ворогує із нею, зайняла цілий житловий будинок, не пускає її проживати в будинок, з приводу чого вона зверталася в суд. Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 19.02.2018 року відповідачку було зобов`язано не чинити їй перешкоди в користуванні будинком.

Вона вважала, що після цього відповідачка змінить своє ставлення до неї, а оскільки вона й надалі перебуває із нею в неприязних стосунках, зважаючи на те, що з нею проживають малолітні діти, а проживає в її житловому будинку безоплатно, вона 31.08.2018 рекомендованим листом направила їй заяву-пропозицію про укладення договору найму на частину житлового будинку, яку відповідачка одержала 07.09.2018. Крім того, оскільки ОСОБА_2 продовжувала користуватися частиною її житлового будинку то вона повторно 18.12.2018 направила їй рекомендованим листом заяву-пропозицію про укладення Договору найму на конкретні приміщення в житловому будинку, долучивши проект договору, які відповідачка одержала поштою 20.12.2018.

Зокрема, вона пропонувала відповідачці укласти Договір найму житлового приміщення на проживання разом з дітьми в житловій кімнаті 1-2, площею 14,2 кв.м., житловій кімнаті 1-3, площею 16,0 кв.м., та користування верандою 1-1, площею 7,3 кв. м. та 1А частиною коридору 1-4, площею 3,3 кв. м. з помісячною оплатою 1224,00 гривні.

Відповідачка на її пропозиції на укладення Договору найму житлового приміщення відповіла мовчанням і до цього часу безоплатно проживає і користується вищевказаними приміщеннями в її житловому будинку та ще й ворогує із нею, навіть не захотіла вкласти у вікно скло, коли діти розбили шибку в ньому.

За таких обставин, вона як власник житлового будинку вимагає виселити відповідачку.

ОСОБА_2 надала засіданні заперечення на позов, в якому просила відмовити в задоволенні позову. Вказала, що 28 січня 2006 року вона одружилася з ОСОБА_6 . Від спільного проживання в шлюбі у них народилося троє дітей: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які проживають із нею. 28 січня 2006 року підчас весілля позивачка разом з - своїм чоловіком ОСОБА_7 подарували їм з чоловіком ключі від спірного будинку, вказуючи на те, що обоє дарують їм житловий будинок для проживання їхньої молодої сім`ї. Тоді ж вони з чоловіком вселилися в спірний житловий будинок. Відповідачка з своїм чоловіком стали проживати в літній кухні, яка фактично є житловим приміщенням так як складається з 3-х кімнат та коридору.

ІНФОРМАЦІЯ_5 її чоловік помер, після його смерті вона продовжує проживати в даному житловому будинку разом зі своїми дітьми.

Уже після смерті чоловіка нею було проведено ремонти в будинку, тобто поміняно вікна, встановлено нові двері, покрито підлоги ламінатом, переобладнано коридор в дитячу кімнату, вимуровано дві групки та проведено ряд інших робіт для покращення умов проживання в житловому будинку.

За час проживання в даному житловому будинку нею проводилися оплати за світло, придбання дров і всі інші оплати в зв`язку з проживанням в будинку. Літом 2017 року між нею та позивачкою виник конфлікт, причиною якого була неправомірна поведінка рідного брата її покійного чоловіка, який перебував в нетверезому стані.

Вони з чоловіком були вселені в житловий будинок, як члени сім`ї ОСОБА_1 , зареєстровані до даного житлового будинку та з часу одруження по даний час вона разом з дітьми проживають в цьому житловому будинку. Жодних підстав для їхнього виселення немає. Просила суд відмовити в задоволененні даного позову.

07.08.2019 позивачкою зменшено розмір позовних вимог. ОСОБА_1 просить суд ухвалити рішення, яким виселити ОСОБА_2 з належного їй на праві приватної власності житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 .

В заяві про зменшення позовних вимог, ОСОБА_1 вказала, що заявляючи даний позов, вона надіялася, що відповідачка ОСОБА_2 змінить своє ставлення до неї, укладе із нею Договір найму житлового приміщення. Вказує, що підставою для виселення відповідачки з належного їй будинку є систематичне невнесення плати за користування житловим будинком та порушення правил співжиття.

У судове засідання позивачка не прибула, її представник адвокат Мельник Б.М. направив до суду заяву, в якій просить справу розглянути у її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному об`ємі. Не заперечив проти ухвалення судом заочного рішення.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про час та день розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку.

Представник служби у справах дітей Долинської міської об`єднаної територіальної громади подала суду заяву про розгляд справи у її відсутності.

За таких обставин суд вважає за можливе справу розглянути у відсутності сторін у порядку визначеному ст. 247 ч. 2 ЦПК України, з ухваленням заочного рішення.

Вивчивши матеріали справи суд, вважає, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників судового процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак ( ст.6 ЦПК України).

Відповідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що позивачка звертаючись до суду в уточненій позовній заяві просить виселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , жительку АДРЕСА_1 з належного їй житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є одноосібним власником домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.8-9).

Як з`ясовано в ході судового розгляду, у 2005 році відповідачка ОСОБА_2 , разом з своїм чоловіком ОСОБА_6 за згодою позивачки та згодою її чоловіка ОСОБА_7 поселилися проживати в житловий будинок, де народилися їхні діти - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дві дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

На неодноразові звернення ОСОБА_1 укласти з нею договір найму чи залишити належний їй будинок, ОСОБА_2 не реагує і продовжує проживати в ньому разом із своїми неповнолітніми дітьми.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, що встановлено ч.1 ст.81 ЦПК України.

Враховуючи наведене, судом достовірно встановлено, що своїми незаконними діями відповідачка порушує право ОСОБА_1 на недоторканість житла та право власності, оскільки вже тривалий час, створює їй перешкоди як власнику будинку володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Як перевірено в ході розгляду справи, на протязі останнього часу позивачка попередила відповідачку про укладення договору найму, чи негайне звільнення належного їй житлового будинку, про що надіслала їй письмове повідомлення, однак ця вимога залишились без належного реагування з боку ОСОБА_2 (а.с.16-19)

У зв`язку з наведеними обставинами, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав на належне їй майно змушена звернутися з даним позовом в суд про примусове виселення ОСОБА_2 .

Відповідно до ст.41 Конституції України та ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, а ст.150 ЖК України визначено, що власник має право використовувати своє житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Аналогічні вимоги закріплені і в ст.383 ЦК України.

Згідно з вимогами статей 16, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду із вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Вказані норми матеріального права визначають право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Зазначена правова позиція закріплена у Постанові Верховного Суду України №6-709цс16 від 16 листопада 2016 року, також у Постанові Верховного Суду України №2931 від 15 травня 2017 року.

Як констатовано вище, за правилами ст.383 ЦК України, власник має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Аналогічні вимоги містить ст. 150 ЖК УРСР.

Таким чином, положеннями ст.ст. 383, 391 ЦК України передбачено право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї.

Відповідно д ч.4 ст.156 ЖК України до членів сім`ї власника будинку належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 ЖК України, а згідно ч.2 ст.64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

З матеріалів справи не вбачається і в ході судового розгляду не встановлено наявності родинних зв`язків позивачки із відповідачкою.

Таким чином на вказані правовідносини не поширюється дія норм статтей 64, 156 ЖК України, статті 405 ЦП України, оскільки за встановлених судом фактичних обставин, спір підлягає вирішенню з підстав, передбачених ст.ст.383, 391 ЦК України.

Визначальним для захисту права на підставі цих норм є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Судом достовірно встановлено, що житловий будинок в АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить позивачці ОСОБА_1 і проживання в ньому відповідачки із неповнолітніми дітьми створює їй перешкоди у користуванні своєю власністю.

У відповідності до ч.3 ст.116 ЖК України, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Таким чином, незаконне фактичне проживання відповідачки в житловому будинку АДРЕСА_1 порушує конституційне право позивачки як власника даного будинку на володіння, користування та розпорядження своєю власністю.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог про виселення з нього відповідачки.

Питання про судові витрати суд вирішує у відповідності до ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 1-4, 19, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280 - 282 ЦПК України, суд -

ухвалив :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа: служба у справах дітей Долинської міської об`єднаної територіальної громади про виселення з житлового будинку задоволити.

Виселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , жительку АДРЕСА_1 з належного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яка може бути поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення може бути подана апеляція до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 07.12.2023.

Суддя: