Постанова

від 06.12.2023 по справі 183/5960/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8015/23 Справа № 183/5960/22 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Халаджи О.В.

суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В.,

секретар Піменова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства «Ерудітус-Агро», треті особи: приватний нотаріу Дейнего Світлана Іванівна, ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, скасування рішень державного реєстратора та усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельними ділянками (суддя першої інстанції Ковальчук Т.А. повний текст складено 30 червня 2023 року),

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до фермерського господарства «Ерудітус-Агро», треті особи: приватний нотаріу Дейнего Світлана Іванівна, ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, скасування рішень державного реєстратора та усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельними ділянками, в якому просила:

-визнати недійсним договір № 435, укладений 24.05.2021 року ОСОБА_1 , від імені якої діяла ОСОБА_3 , та ФГ "ЕРУДІТУС-АГРО" про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису);

-припинити право користування ФГ "ЕРУДІТУС-АГРО" земельною ділянкою площею 1.8476 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:1029, скасувавши рішення приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дейнего С.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 58320291 від 25.05.2021;

-визнати недійсним договір № 437 укладений 24.05.202 між ОСОБА_1 , від імені якої діяла ОСОБА_3 , та ФГ "ЕРУДІТУС-АГРО" про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису);

-припинити право користування ФГ "ЕРУДІТУС-АГРО" земельною ділянкою площею 1.8682 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:1030, скасувавши рішення приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дейнего С.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 58319025 від 25.05.2021;

-усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження майном шляхом вилучення у ФГ "ЕРУДІТУС-АГРО" та передання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,8476 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:1029 та земельної ділянки площею 1,8682 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:1030.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до фермерського господарства «Ерудітус-Агро», треті особи: приватний нотаріус Дейнего Світлана Іванівна, ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, скасування рішень державного реєстратора та усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельними ділянками відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодилась ОСОБА_1 , та через свого представника ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застасовано норми матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи.

Скаргу мотивує тим, що замість допомоги в оформленні документів, представником ОСОБА_1 було укладено договори строком на 49 років, які позбавляють її права користуватися та розпоряджатися належними їй земельними ділянками з невигідними умовами за укладення яких позивачка не отримала жодних коштів.

Наголошує на тому, що жодних повноважень щодо укладення договорів оренди, та договорів емфітевзису ОСОБА_1 не надавала, жодних грошових коштів не отримувала та будучі довірливою людиною не в повному обсязі ознайомилась з текстом довіреності, дані договори було укладено під впливом обману.

Звертає увагу суду на те, що в тексті довіреностей відсутні повноваження щодо права представників укладати від її імені договорів про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Уклавши спірні договори емфітевзису з перевищенням своїх повноважень, діяли не добросовісно та не в інтересах довірителя.

Вказує на те, що видача безвідкличних довіреностей щодо земельних ділянок не передбачена чинним законодавством та умовами про відсутність права їх скасовувати, а фактично відмова від права в буль-який час скасувати довіреності на їх нікчемність.

Зазначає, що в текстах спірних договорів емфітевзису немає жодних посилань на розписки, видані за 10 років до укладення договорів емфітевзису, та не зазначено про те, що сплата коштів за такими розписками зараховується в рахунок плати за договорами емфітевзису.

ОСОБА_4 просила рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Від приватного нотаріуса Дейнего С.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що позивачка своїми довіреностями від 14.03.2014 року за реєстровим № 260 та від 14.03.2014 року за реєстровим №263 уповноважила представника ОСОБА_5 , в тому числі укладати будь-які договори щодо передання земельної ділянки позивачки в користування.

Договори № 435 від 24.05.2021 року та № 437 від 24.05.2021 року між ОСОБА_1 , від імені якої діяла ОСОБА_3 та ФГ «Ерудітус-Агро» про встановлення права користування земельною ділянкою був укладений ОСОБА_3 у повній відповідності до повноважень, наданих їй довіреністю.

Приватний нотаріус Дейнего С.І. просила оскаржуване рішення залишити без змін.

Від представника ОСОБА_3 ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що позивачка не спростувала жодним чином видачу розписки про отримання коштів, тим самим підтвердила її дійсність та факт отримання нею 27000 гривень. Позивачка свідомо уповноважила ОСОБА_3 на укладення договорів щодо довгострокового користування третіми особами належною їй земельною ділянкою.

Вказує, що приватним нотаріусом позивачці було роз`яснено обсяг повноважень, що надаються нею за довіреностями.

ОСОБА_6 просив рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2023 року залишити без змін.

Від представника ФГ «Ерудітус-Агро» Шаповалова А.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що за користування належними позивачці земельними ділянками за кадастровими номерами 1222381100:05:001:1029 та 1222381100:05:001:1030 отримала грошові кошти на загальну суму 81840,00 грн, що свідчить про обізнаність позивачки зі спірними правочинами, які були здійснені від її імені ОСОБА_3 , а також про безперечну згоду на ті наслідки, які настали в результаті вчинення відповідних правочинів довіреними особами.

ОСОБА_7 просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представник ФГ «Ерудітус-Агро» - Шаповалов А.В. у судовому засіданні доводи, приведені у відзиві на апеляційну скаргу підтримав та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 у судовому засіданні доводи, приведені у відзиві на апеляційну скаргу підтримав та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно із ч. 2 ст.372ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником земельних ділянок:

- площею 1,8682 га, що розташована в територіальних межах Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1222381100:05:001:1030 (т. 1 а. с. 14);

-площею 1,847 га, що розташована в територіальних межах Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1222381100:05:001:1029 (т. 1 а. с. 15).

Право власності на вказані земельні ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.10.2013 року (т. 1 а. с. 16-19).

14 березня 2014 року ОСОБА_1 надала нотаріально посвідчені довіреності на представництво, якою уповноважила ОСОБА_8 бути її представником та вчиняти від її імені дії щодо земельних ділянок площею 1,8682 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:1030 та площею 1,847 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:1029, а саме вчиняти від її імені правочини щодо розпорядження земельними ділянками шляхом укладення договорів міни, передавати земельну ділянку в користування (оренду), та укладати будь-які інші договори щодо цих земельних ділянок, на її розсуд, проводити розрахунки по укладених договорах (т. 1 а. с. 22-23).

24 травня 2021 року укладено договори між ОСОБА_1 (від її імені діяла ОСОБА_9 ) на підставі довіреності від 14.03.2014 та ФГ «ЕРУДІТУС-АГРО» про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) площею 1,8682 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:1030, та площею 1,8476 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:1029 строком на 49 років (т. 1 а. с. 17-18, 190-192).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що при укладенні оспорюваних договорів емфітевзису, представник за довіреністю діяла згідно наданих їй повноважень.

Апеляційний суд погодужється з даним висновком суду першої інстанції.

Стаття 391 Цивільного кодексу України проголошує, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З матеріалів справи вбачається, що право власності на земельні ділянки зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.10.2013 року ( т.1 а.с.16-19).

Отже право власності позивачки безспірно підтверджені обставини про належність їй земельних ділянок та спростована юридична презумція права власності на цю землю інших осіб.

14 березня 2014 року позивачка надала нотаріально посвідчені довіреності на представництво, якою уповноважила ОСОБА_8 бути її представникаом та вчиняти від її імені правочини щодо належних їй земельних ділянок.

24 травня 2021 року право володіння та користування земельними ділянками на підставі договорів про право користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) передано правокористувачу Фермерському господарству « Ерудітус-Агро».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частина перша статті 237 ЦК України визначає, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Частина друга та третя статті 238 ЦК України регулюють, що представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє; та представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (частина третя статті 244 ЦК України).

Апеляційний суд вважає, що правочин (довіреність) що регулювала відносини представництва між ОСОБА_1 та її представнику ОСОБА_8 була посвідчена нотаріально, позивачка анадала свою згоду за власним бажанням.

З матеріалів справи вбачається, що довіреністю від 14 березня 2014року ОСОБА_1 доручила ОСОБА_8 вчиняти від її імені дії щодо земельної ділянки площею 1,8682 ґа кадастровий номер 1222381100:05:001:1030 та земельної ділянки площею 1,8476 га кадастровий номер 1222381100:05:001:1029 зазначено про можливість вчиняти від її імені правочини щодо розпорядження вказаними земельними ділянками, і деталізовано що це може бути здійснено шляхом укладання договорів міни і передачі земельних ділянок в користування (оренду).

Отже, з наведеного вбачається, що позивачка надала ОСОБА_8 права на розпорядження її земельними ділянками, крім того. з довіреностей вбачається, що приватним нотаріусом була перевірена дієздатність позивачки.

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Водночас, частиною першою статті 247 ЦК України передбачено, що строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

За змістом частини четвертої статті 249 ЦК України, законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час. Цю норму слід тлумачити таким чином, що безвідклична довіреність може бути видана виключно у випадках, прямо передбачених законом.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;

наявність підстав для оспорення правочину;

встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України, в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі № 335/15805/17 (провадження № 61-7595св22) зазначено, що: «тлумачення статті 229 ЦК України дозволяє стверджувати, що: під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення; під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу); помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить); поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив»;

«У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20 (провадження № 61-7209св22) зазначено, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)».

Відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Таким чином, положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року в справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19)).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

Враховуючи викладене, апеляційний суд перевіривши обставини справи та наявні в ній докази дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з тих підстав, що поивачки надаючи довіреність на розпорядження своїми земельними ділянками усвідомлювала свої дії та надала повну згоду на здійснення будь-якиї правочинів стосовно ділянок.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції, установивши характер спірних правовідносин та дослідивши наявні в справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки право власності позивача є абсолютним та непорушним, то позов в частині вселення підлягає задоволенню, що повністю поновить порушене право позивача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків районного суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві.

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін

Керуючись ст.ст. 259,374,375,381 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

О.Д. Канурна

Т.В. Космачевська

Повний текст судового рішення складено 07 грудня 2023 року.

Головуючий-суддя О. В. Халаджи