Постанова

від 28.11.2023 по справі 344/7134/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/7134/22

Провадження № 22-ц/4808/1124/23

Провадження № 22-ц/4808/1125/23

Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г.В.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.,

суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,

секретар Гудяк Х.М.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Савчук Василь Романович, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 червня 2023 року, ухвалене суддею Домбровською Г.В., та на додаткове рішення від 21 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інвестбудсервіс» ЛТД», про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про витребування нежитлового приміщення №11 загальною площею 10,96 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що 29.08.2018 року між ОСОБА_1 , як довірителем, та ТОВ «Торговий дім Інвестбудсервіс, ЛТД», як повіреним, було укладено Договір доручення №2908/18-5, за умовами якого довіритель доручав, а повірений зобов`язувався за винагороду здійснити від імені та за рахунок довірителя всі юридичні дії по організації будівництва об`єкта, розташованого за адресою: будинок АДРЕСА_1 , а після введення в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку передати довірителю об`єкт і всі необхідні документи для оформлення права власності на нього. Право власності довірителя на об`єкт підлягає оформленню після введення в експлуатацію багатоквартирного будинку в цілому.

29.08.2018 року ОСОБА_1 повністю сплатила обумовлену в договорі суму у гривневому еквіваленті суми 21 920 доларів США, про що товариством їй було видано довідку про повний розрахунок. Натомість, ТОВ «Торговий дім Інвестбудсервіс, ЛТД» свої зобов`язання, передбачені пунктом 6.2 Договору доручення №2908/18-5, щодо передачі ОСОБА_1 об`єкту та підписання акту прийому-передачі не виконало.

В подальшому позивачу стало відомо, що нежитлове приміщення за проектним номером №11 площею 10,96 кв.м., що знаходиться за адресою: будинок АДРЕСА_2 , яке було предметом договору доручення №2908/18-5, було відчужено ОСОБА_3 згідно з Договором купівлі-продажу майнових прав №1 від 22 січня 2020 року (предметом якого було нежитлове приміщення №97 загальною площею 923 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), а в подальшому передано ОСОБА_3 в іпотеку ОСОБА_2 на підставі Договору іпотеки №218 від 01.04.2020 року.

08.06.2021 року ОСОБА_2 за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки набув право власності на предмет іпотеки нежитлове приміщення №97 загальною площею 923 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

28.10.2021 року право власності на нежитлове приміщення №97 загальною площею 923 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (до складу якого, за твердженням позивача, входить нежитлове приміщення ОСОБА_1 №11 площею 10,96 кв.м.), було погашено у зв`язку з поділом об`єкту нерухомого майна, за результатом якого за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення №97-1 площею 118,8 кв.м. та нежитлове приміщення №97-2 площею 804,1 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

На думку позивача, оскільки у ОСОБА_1 виникло право на об`єкт інвестування з моменту виконання своїх зобов`язань та завершення будівництва, враховуючи те, що ТОВ «Торговий дім Інвестбудсервіс, ЛТД» не надало ОСОБА_1 документи, передбачені договором доручення, які необхідні для реєстрації права власності на неї, проте надало такі документи ОСОБА_3 , то позивач, як зазначено у позові, має право на витребування нежитлового №11 загальною площею 10,96 кв.м. у добросовісного набувача, а саме у ОСОБА_2 ..

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 29.06.2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішеннямІвано-Франківськогоміського судувід 21.07.2023року стягнутоз ОСОБА_1 накористь ОСОБА_2 12000 грн. витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд не з`ясував обсяг прав інвестора в об`єкту нерухомості, висновок суду про відсутність права власності на предмет позовних вимог, а відповідно, і відсутність права вимагати повернення вказаного об`єкту нерухомості суперечить встановленим обставинам, порушує норми матеріального права. У зв`язку із цим думка суду стосовно неправильності обраного способу захисту не відповідає практиці Верховного Суду. Також вказує, що позивач достатньо довела, що саме той об`єкт, який був предметом договору доручення організації будівництва, перейшов незаконно у власність відповідача ОСОБА_2 , і вона, як інвестор, який виконав власні зобов`язання за договором, і має право власності на проінвестований об`єкт, відповідно, має право на витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи.

Просить рішення Івано-Франківського міського суду від 29.06.2023 року скасувати та постановити нове, яким задовольнити позов.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Щадей Н.В. подала відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Позивач не довела факту наявності будь-яких прав на спірне приміщення. Права власності на нього на час звернення до суду вона не мала. Позивач не довела навіть достатньо факт розрахунку за умовами договору, на який посилається.

Також на думку відповідача, позивач не довела факту перебування предмету позову у незаконному володіння відповідача, не довела і відсутності у нього правових підстав для володіння приміщенням.

Позивач не підтвердила тотожність об`єкта нерухомості, на який претендує, і об`єкта, яким володіє відповідач вони мають різну адресу. Відповідно, виходячи з вищенаведеного, позивач нічим не підтвердила факт вибуття предмету спору з її володіння.

Відповідач підтримує висновок суду про те, що позивачем неналежно обраний спосіб захисту прав.

Представник звертає увагу на те, що позивач просить скасувати рішення суду, а разом з ним додаткове рішення, при цьому не критикує висновки рішення стосовно співмірності складності справи та суми, стягнутої у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Просить залишити рішення без змін, заявляє про орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу в апеляційній інстанції в розмірі 6000 грн..

В судовомузасіданні апеляційногосуду позивач ОСОБА_1 та їїпредставник адвокат Савчук В.Р. підтримали вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Щадей Н.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечила, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , ТОВ «Торговий дім «Інвестбудсервіс» ЛТД» в судове засідання не з`явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

Статтею 372 ЦПК Українипередбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29 серпня 2018 року між ОСОБА_1 , як довірителем, та ТОВ «Торговий дім Інвестбудсервіс, ЛТД», як повіреним, було укладено Договір доручення №2908/18-5 (надалі також «Договір доручення»), за умовами якого довіритель доручає, а повірений зобов`язується за винагороду здійснити від імені та за рахунок довірителя всі юридичні дії по організації будівництва об`єкта, розташованого за адресою: будинок АДРЕСА_1 , а після введення в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку передати довірителю об`єкт і всі необхідні документи для оформлення права власності на нього. Право власності довірителя на об`єкт підлягає оформленню після введення в експлуатацію багатоквартирного будинку в цілому.

Об`єкт нежитлове приміщення за проектним №11, площею 10,96 кв.м., що знаходиться в багатоповерховому житловому будинку АДРЕСА_1 (розділ 1 Договору доручення).

Згідно з пунктом 2.4 Договору доручення термін виконання доручення за цим договором щодо організації будівництва, введення в експлуатацію будинку, передачі довірителю об`єкта і всіх необхідних документів для оформлення права власності на нього встановлюється не пізніше кінця другого півріччя 2019 року.

Право власності довірителя на об`єкт підлягає державній реєстрації. При цьому право власності на об`єкт виникає в довірителя з моменту завершення будівництва (створення майна), прийняття його до експлуатації та передачі його довірителю за актом (пункту 2.5 Договору доручення).

Розділом 5 Договору доручення визначено умови розрахунків.

Довідка про стан розрахунку згідно договору доручення вих. №6 від 29.08.2018 року (том 1, а.с.7) видана ОСОБА_1 про повний розрахунок на поточну дату (29.08.2018 р.) згідно з Договором доручення №2908/18-5 від 29.08.2018 року: об`єкт договору нежитлове приміщення площею 10,96 кв.м., оплачена сума грошового внеску гривневий еквівалент 21 920,00 доларів США.

Отже, суд встановив, що об`єкт, щодо організації будівництва якого повинні були б вчинені юридичні дії за договором доручення це нежитлове приміщення за проектним №11, площею 10,96 кв.м., що повинно було б знаходиться в багатоповерховому житловому будинку АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том 1, а.с.12-14) щодо об`єкта нерухомого майна реєстраційний номер 2024998726101 нежитлове приміщення №97 загальна площа 923 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 , встановлено, що 21 січня 2020 року між ТОВ «Торговий дім Інвестбудсервіс, ЛТД» як продавцем та ОСОБА_3 як покупцем укладено Договір купівлі-продажу майнових прав №1 (том 1, а.с.93-94), за умовами якого продавець передав покупцеві майнові права на нежитлове приміщення за №97 загальною площею 923,00 кв.м. на 1 (першому) поверсі в багатоповерховому житловому будинку з закладами громадського призначення, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

06 лютого 2020 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення №97 загальна площа 923 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 .

01 квітня 2020 року між ОСОБА_2 як іпотекодержателем, та ОСОБА_3 як іпотекодавцем, укладено нотаріально посвідчений Договір іпотеки (том 1, а.с.174-178), за умовами якого в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за Договором позики від 01 квітня 2020 року в іпотеку останнім було передано ОСОБА_2 нежитлове приміщення №97 загальна площа 923 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 .

В подальшому, у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 зобов`язань за договором позики від 01 квітня 2020 року нотаріусом 08.06.2021 року в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки зареєстровано право власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення №97 загальна площа 923 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 209).

28 жовтня 2021 року ОСОБА_2 поділив об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення №97 загальна площа 923 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 (том 1, а.с.12), в результаті чого дане нежитлове приміщення поділено на два окремі об`єкти:

нежитлове приміщення №97-1 загальна площа 118,8 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2497943726040); власник ОСОБА_2 ;

нежитлове приміщення №97-2 загальна площа 804,1 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2497985926040); власник ОСОБА_2 ..

Позивач, звертаючись до суду, вказала, що вищевказане нежитлове приміщення №11 площею 10,96 кв.м. в багатоповерховому житловому будинку АДРЕСА_2 , яке вона мала набути у власність якого за Договором доручення, було незаконним чином включено до іншого більшого за площею приміщення та в подальшому на підставі договору купівлі-продажу майнових прав передано ОСОБА_3 , який, в свою чергу, передав вказане приміщення в іпотеку ОСОБА_2 .. Останній, звернувши стягнення заборгованості за позикою за рахунок вказаного приміщення, здійснив його поділ на два окремі об`єкти. Позивач вважає, що вона, як інвестор, який виконав свої обов`язки за договором, має право власності на проінвестований обєкт. Тому позивач звернулася до суду з віндикаційним позовом про витребування нежитлового приміщення саме у відповідача ОСОБА_2 , який є останнім власником приміщення, в яке увійшло її власне нежитлове приміщення предмет договору доручення.

Позивач стверджує, що нежитлове приміщення за проектним №11, площею 10,96 кв.м., що знаходиться в багатоповерховому житловому будинку АДРЕСА_1 , яке за Договором доручення належить ОСОБА_1 , включено до нежитлових приміщень №97-1 та №97-2 площею 118,8 кв.м. та 804,1 кв.м. відповідно за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирушючи спір, суд керувався наступними нормами права.

Відповідно до пункту 5 статті 7 та статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Згідно з пунктом 6 статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

У статті 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вказано, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення в об`єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За положеннями пункту 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об`єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.

Таким чином, саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як роз`яснено у пункті 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Отже, оскільки позов про витребування майна за своєю природою є речово-правовим, його об`єктом може бути лише індивідуально-визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Індивідуально визначене майно - інвентарні об`єкти або групи інвентарних об`єктів та інше майно, що реалізується окремо як самостійний об`єкт продажу.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у пункті 115 постанови від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Відтак, об`єктом позову про витребування майна з чужого незаконного володіння може бути лише індивідуально визначена річ (майно), а не її частина, яка не виділена в натурі.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що нежитлове приміщення №11 загальною площею 10,96 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 (2-га черга будівництва), яке було об`єктом Договору доручення №2908/18-5 від 29 серпня 2018 року, було сформовано як об`єкт цивільних прав, зокрема, доказів присвоєння йому відповідного реєстраційного номеру об`єкта нерухомого майна.

Суд першої інстанціїї зазначав, що майно, яке на даний час на праві власності зареєстровано за відповідачем (нежитлові приміщення №97-1 та №97-2), знаходиться в корпусі 2 по АДРЕСА_2 .

Натомість, нежитлове приміщення №11 загальною площею 10,96 кв.м., що є предметом Договору Доручення №2908/18-5 від 29.08.2018 року, укладеного з ОСОБА_1 , знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (друга черга будівництва).

В декларації про початок виконання будівельних робіт зазначена будівельна адреса баготоквартирного будинку АДРЕСА_2 ).

У підтвердження власних вимог позивачем до матеріалів справи долучені висновки експертів у судовій будівельно-технічній експертизі в кримінальному провадженні №12022091010000716 від 09.03.3023 року (т.1 а.с.223-237), в яких експерти вказують, що нежитлові приміщення №97-1 площею 118,8 кв.м. та №97-2 площею 804,1 кв.м, які належать на праві власності ОСОБА_2 , розташовані на першому поверсі багатоквартрирного будинку АДРЕСА_2 , і фактично є приміщеннями, які були предметами договорі доручень, в тому числі договору доручення №2908/18-5 від 29 серпня 2018.

Разом з цим, як зазначив в оскарженому рішенні суд першої інстанції, з цих матеріалів теж неможливо встановити, у яке саме з нежитлових приміщень № 97-1 чи №97-2 за вищевказаною адресою, входить належне позивачу нежитлове приміщення площею 10,96 кв.м.

Судова будівельно-технічна експертиза в межах цивільної справи не проводилася, позивач таких клопотань не заявляла.

Відтак, виходячи з вищевикладених правових позицій, викладених у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), якими керувався суд першої інстанції, достатніх та належних доказів на підтвердження своїх вимог позивач не надала.

Не є слушними доводи апеляційної скарги про те, що судом помилково зазначено про неправильно обраний спосіб захисту позивачем у зв`язку із вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки за укладеним позивачем договором доручення право власності довірителя на об`єкт підлягає оформленню після введення в експлуатацію багатоквартирного будинку в цілому. Тобто, тільки за наслідками реалізації цього договору сторонами у позивача могло виникнути право власності на нерухоме майно. Позивач в даному випадку посилається на те, що фактично договір доручення, укладений нею із ТОВ «Інвестбудсервіс», є інвестиційним, тому її право на проінвестований об`єкт нерухомості трансформується в право власності на цей об`єкт. При цьому в обґрунтування свої позиції посилається на правові висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.09.2021 року у справі №359/5719/17. Однак у даному спорі неможливо керуватися вказаною правовою позицією, оскільки обставини у справах різні. Дійсно, в постанові, на яку посилається представник позивача, зауважено, що підвищений формалізм у позиції судів у питаннях встановлення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі рішення суду є достатньо виправданим з огляду на особливості інвестування в будівництво об`єктів нерухомості.Такі конкретні випадки поступово виробляються судовою практикою.Отже, приймаючи рішення у справі про набуття права власності на спірний об`єкт інвестування та правові дослідження цього, додатково необхідно досліджувати об`єкти набуття інвестором майнових прав та здійснення будівництва об`єкта нерухомості. В цій справі предметом договору про резервування об`єкта нерухомості була квартира з конкретною адресою.

Положенням пункту 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року (в редакції постанов Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року N 553), для державної реєстрації права власності наокреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житло, нежитлове приміщення тощо), розташоване в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого відбувалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власнику такого майна подано такі документи: 1) документ, що підтверджує наявність у власності особи; закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбаченого законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо; 2) технічний паспорт на окремо визначене нерухоме майно (квартиру, житлове приміщення, нежитлове приміщення тощо).У разі отримання особою безпроцентних (цільових) зобов`язань, за яким базовим товаром є одиниця нерухомості, документами, що підтверджують наявність у власності закріпленого за окремим об`єктом будівництва, є договір купівлі-продажу зобов`язання та за наявність документ, відповідно до якого було закріплено відповідне об`єкта інвестування за власником зобов`язань (договір резервування, бронювання тощо).

Разом з тим у справі, що переглядається колегією суддів, судом першої інстанції встановлено, що позивач укладала договір доручення, за яким виконавець мав виконати юридичні дії для організації будівництва об`єкту - нежитлового приміщення площею 10.96 кв.м., яке не було сформовано як окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а не інвестиційний договір, крім того, доказів виконання або невиконання обов`язків по договору доручення з боку ТОВ «Інвестбудсервіс» перед позивачем матеріали справи не містять.

Згідно із частиною першоюстатті 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Як вже зазначалося вище, відповідно до пункту 5 статті 7 та статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Згідно з пунктом 6 статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

У статті 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вказано, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення в об`єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За положеннями пункту 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об`єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.

Таким чином, саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Позивач посилається на те, що відповідач не мав би юридичної можливості зареєструвати право власності на спірне приміщення, якщо б воно не було належним чином прийнято в експлуатацію, тому спосіб захисту у вигляді витребування майна з чужого незаконного володіння відповідає меті позову. Разом з тим, ці доводи не мають значення, оскільки у справі не міститься доказів того, що спірне приміщення сформовано як об`єкт цивільних прав, зокрема, не надано доказів присвоєння йому відповідного реєстраційного номеру об`єкта нерухомого майна. Але об`єктом позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, як вже зазначалося вище, може бути лише індивідуально визначена річ (майно), а не її частина, яка навіть не виділена в натурі.

ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Інвестбудсервіс, ЛТД» про зобов`язання виконати умови Договору доручення №2908/18-5 від 29.08.2018 року, зокрема, передати їй відповідні документи та підписати акт приймання-передачі об`єкту, не зверталася, оскільки вважає, що такий спосіб захисту не буде ефективним.

Неможливо погодится з доводами апеляційної скарги про те, що обґрунтованими є посилання позивача в позовній заяві, як на підставу виникнення у ОСОБА_1 права власності на спірне нежитлове приміщення, на норми законодавства щодо укладення інвестиційних договорів та набуття інвесторами права власності на об`єкти інвестування

Так, за договором одна сторона - Повірений (Забудовник) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони Довірителя (фактично - Інвестора) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя (ч. ст. 1000 Цивільного Кодексу України).

Під «юридичними діями» за цим Договором можуть розуміються будь-які дії, що пов`язані з проектуванням та будівництвом об`єкта будівництва; будь-які дії, пов`язані з безпосереднім будівництвом об`єкта згідно затвердженого проекту та спрямовані на отримання довірителем права власності на об`єкт будівництва.

Отже, юридична природа договору доручення на будівництво в даному випадку полягає в тому, що за цим договором вважається, що всі дії, які вчинив Забудовник (створив проект, заклав фундамент, провів комунікації, уклав договір підряду тощо) вчинені Інвестором. І по завершенню будівництва Інвестор реєструє право власності на об`єкт, що зазначений в договорі доручення

Саме такий договір укладений позивачем 29.08.2018 року, що передбачає обов`язок повіренного від імені та за рахунок довірителя здійснити юридичні дії по організації будівництва певного об`єкта.

Відносини, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності на Україні, регулюються Законом України «Про інвестиційнудіяльність», іншими законодавчими актами України (стаття 6 цього Закону).

Згідно з статтею 9 Закону основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Разом з тим статтею 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» в редакції, що діяла на момент укладення договору доручення між сторонами, встановлено, що інвестування та фінансування будівництва об`єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва. Інші способи фінансування будівництва таких об`єктів визначаються виключно законами.

Отже, договір доручення від 29.08.2018 року не є інвестиційним, оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про інвестиційну діяльність», але, як зауважено судом першої інстанції, позивач не зверталася з вимогами про виконання умов цього договору до Повіреного, або про визнання договору недійсним із двосторонньою реституцією.

Тому колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту в даній цивільній справі є неправильним.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та витребування частини приміщення, яке на праві власності належить відповідачу.

Що стосується прохання апелянта в апеляційній скарзі скасувати додаткове рішення суду про стягнення витрат на правничу допомогу на користь відповідача, та колегія суддів вважає, що додаткове рішення не підлягає скасуванню, оскільки в апеляційній скразі апелянт не зазначив жодних доводів щодо його незаконності та необгрунтованості, а просив скасувати таке у зв`язку із необхідністю скасування рішення по суті спору.

З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Водночас, у відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Щадей Н.В. просила стягнути на користь свого довірителя витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаними адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, інтереси ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції представляла адвокат Щадей Н.В. на підставі договору про надання правової допомоги №1048129 від 17 серпня 2023 року ( т.2 а. с. 103).

Так, відповідно до додатку №6 до договору про надання правової допомоги №2022/09-7 від 15 вересня 2022 року, укладеному між АО «Кей Партнерс» в особі керуючого партнера Щадей Н.В. та Гнип І.Г., погоджено, що клієнт доручає об`єднанню здійснювати представництво його інтересів у суді апеляційної інстанції у цій справі, готувати необхідні процесуальні документи (відзив на апеляційну скаргу та інші). Вартість виконання об`єднанням доручень є фіксованою та становить 6000,00 грн. Як вбачається з копії квитанції до платіжної інструкції, ОСОБА_2 11 вересня 2023 року оплатив АО «Кей Партнерс» повну вартість наданих послуг. (т. а.с.104)

Опису наданих послуг адокатом не надано.

В постанові Великої Палати Весрховного Суду від 16листопада 2022року у справі№ 922/1964/21(провадження №12-14гс22)зауважено,що подання детальногоопису робіт(наданихпослуг),виконаних адвокатом,та здійсненихним витрат,необхідних длянадання правничоїдопомоги,не єсамоціллю,а єнеобхідним длявизначення розмірувитрат напрофесійну правничудопомогу зметою розподілусудових витрат.Саме лишенезазначення учасникомсправи вдетальному описіробіт (наданихпослуг)витрат часуна наданняправничої допомогине можеперешкодити судувстановити розмірвитрат напрофесійну правничудопомогу (уразі домовленостіміж сторонамидоговору провстановлений фіксованийрозмір обчисленнягонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 при розгляді справи в апеляційному суді ознайомлювалась з матеріалами справи, підготувала відзив на апеляційну скаргу обсягом 7 аркушів, заяву про відшодування судових витрат, брала участь у судових засіданнях 07.11.2023, 30.11.2023 (т.2 а.с 96-102)

Колегія суддів вважає, що представником позивача не спростовано, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю, обсягом виконаних адвокатом робіт та часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт. З огляду на відмову у задоволенні апеляційної скарги, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для відшкодування відповідачу понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.

Відтак, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, ціни позову, обсягу виконаної адвокатом роботи, відсутністю обґрунтованих заперечень представника апелянта щодо їх відшкодування, колегія суддів вважає, що зазначений заявником розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00 грн співмірний з наданими стороні справи послугам, що відповідає принципу розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,від іменіта вінтересах якоїдіє адвокатСавчук ВасильРоманович, залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 червня 2023 року та додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 21 липня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6000 (шість тисяч) грн на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 07 грудня 2023 року.

Головуюча суддя Є.Є. Мальцева

Судді: І.В. Бойчук О.В.Пнівчук