Рішення

від 06.12.2023 по справі 711/7499/23

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/7499/23

Провадження № 2/711/2404/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2023 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого - судді Скляренко В.М.

при секретарі Копаєвій Є.В.

за участі:

позивача ОСОБА_1

відповідачки ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на його користь безпідставно набуті грошові кошти в сумі 122596,06 грн. та витрати з оплати судового збору в розмірі 1225,96 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що сторони перебували у шлюбі і мають двох спільних дітей. Після розірвання шлюбу діти залишились проживати з відповідачкою. За позовом відповідачки з позивача стягнуто аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини з усіх його доходів щомісячно, починаючи з 26.10.2020р. і до досягнення дітьми повноліття. Під час розгляду справи про стягнення аліментів між сторонами було досягнуто усної домовленості, що позивач сплачуватиме відповідачці аліменти в розмірі 4000 грн. щомісячно. Внаслідок цього з 16.01.2021р. по 21.07.2022р. позивачем в добровільному порядку було перераховано на картковий банківський рахунок відповідачки грошові кошти в якості аліментних платежів на загальну суму 122596,06 грн. Натомість 23.02.2022р. відповідачка отримала виконавчий лист на стягнення аліментів і 26.04.2022р. пред`явила його до примусового виконання. Внаслідок цього державним виконавцем було зроблено розрахунок заборгованості позивача зі сплати аліментів за період з 26.10.2020р. За підрахунком державного виконавця за період з 26.10.2020 року по червень 2023 року сума заборгованості позивача по сплаті аліментів на користь відповідачки склала 129627,67 грн., а з урахуванням виконавчого збору та штрафу 172000 грн. На звернення позивача про зарахування в рахунок сплати аліментів коштів в сумі 122596,06 грн., які були ним добровільно перераховані на користь відповідачки в якості аліментних платежів, державний виконавець в усному порядку роз`яснив, що це неможливо зробити, оскільки в графі «призначення платежу» на відповідних квитанціях не зазначено, що це аліменти. 10.07.2023р. позивач сплатив на рахунок виконавчої служби суму коштів в розмірі 171922,99 грн. в рахунок погашення заборгованості зі сплати аліментів. За таких обставин сплачені позивачем відповідачці кошти в розмірі 122596,06 грн. набуті останньою без достатньої правової підстави. Оскільки відповідачка відмовляється добровільно повернути позивачу такі кошти, то він змушений звернутись до суду.

Відповідачка заперечила проти позовних вимог та у письмовому відзиві просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування заперечень у відзиві зазначено, що відповідні кошти сплачувались позивачем відповідачці не в якості аліментів, а як обумовлена усною домовленістю сторін частка доходу бізнесу (30%), яким вони спільно займались, коли перебували у шлюбі, і ведення якого продовжив позивач одноосібно після припинення шлюбних відносин. Також у відзиві зазначено, що після розірвання шлюбу сторони стали проживати окремо, але позивач залишився проживати у будинку, який був їх спільним житлом і є об`єктом спільної власності. В цьому будинку залишився телевізор, який придбавався у кредит на ім`я відповідачки. Оскільки телевізор залишився у користуванні позивача, то за їхньою усною домовленістю той мав сплатити відповідачці кошти за такий телевізор по мірі можливості від його доходу. Тож відповідачка заперечує той факт, що перераховані позивачем на її користь кошти мали призначення аліментних платежів на утримання дітей, а також той факт, що такі кошти отримані нею без належної правової підстави.

26.10.2023р. судом відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

30.11.2023р. від відповідачки на адресу суду надійшов відзив проти позову.

01.12.2023р. від позивача на адресу суду надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових письмових доказів.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених у позові.

Представник позивача ОСОБА_3 , яка діє на підставі довіреності від 28.02.2023р., в судовому засіданні також підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити. Пояснила, що відповідачка не звертала до примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів саме з тих підстав, що отримувала аліментні платежі від позивача, які той здійснював добровільно. Будь-якої іншої правової підстави для набуття відповідачкою таких коштів немає. Зауважила, що позивач вважав, що сплачує відповідачці саме аліменти, а коли довідався що такі кошти не будуть зараховані в якості аліментних платежів, то попросив її повернути ці кошти.

Відповідачка в судовому засіданні підтримала свою позицію, викладену у відзиві проти позову. Пояснила, що сприймала відповідні кошти, як особистий дохід від їх спільного бізнесу, який залишився позивачу, оскільки про це між ними була усна домовленість. Додатково зазначила, що позивач обіцяв сплачувати і аліменти, але цього не робив, внаслідок чого вона пред`явила рішення суду до примусового виконання. Зауважила, що незазначення позивачем призначення платежу при здійсненні грошових переказів на її картку відбувалось спеціально, щоб уникнути відповідальності зі сплати аліментів.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

З 24.10.2015р. сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.03.2021р.

Сторони мають двох спільних малолітніх дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ..

До розірвання шлюбу сторони спільно проживали у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який був об`єктом їх спільної сумісної власності.

Після розірвання шлюбу відповідачка разом з дітьми проживають окремо від позивача.

Зазначені обставини, окрім їх часткового підтвердження письмовими доказами, визнаються сторонами і не викликають обґрунтованого сумніву в їх достовірності, а тому на підставі ч. 1 ст. 82 ЦПК України суд вважає їх доведеними.

26.10.2020р. відповідачка звернулась до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до позивача про стягнення аліментів (справа №711/7481/20). 15.03.2021р. судом ухвалено рішення, яким суд вирішив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх видів доходу (заробітку), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 26 жовтня 2020 року і продовжувати до досягнення дітьми повноліття. Зазначене рішення суду набрало законної сили 15.04.2021р. /а.с. 14/.

09.03.2021р. ОСОБА_1 звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя (справа №711/1498/21). 30.07.2021р. судом постановлено ухвалу, якою затверджено мирову угоду між сторонами та визнано об`єктом спільної сумісної власності сторін житловий будинок та земельну ділянку площею 0,03га, кадастровий номер 7110136400:02:061:0065, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та в порядку поділу такого майна визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку такого майна, а за ОСОБА_2 на частки. Відповідна ухвала суду набрала законної сили 16.08.2021р. /а.с. 76-78/.

14.02.2020р. відповідачкою було придбано телевізор за рахунок кредитних коштів, внаслідок чого нею було укладено кредитний договір №0-20-24Е з АТ «Перший український міжнародний банк» на суму 49086,89 грн. Повернення кредиту мало відбуватись протягом 24 місяців в період часу з 17.02.2020р. до 17.02.2022р. шляхом здійснення щомісячних платежів в розмірі 2045,33 грн. /а.с. 79-82/.

Зазначений телевізор після розірвання шлюбу між сторонами залишився у їх спільному домоволодінні, що не заперечується сторонами.

В період часу з 16.01.2021р. до 26.01.2022р. позивачем сплачено на банківський картковий рахунок відповідачки грошові кошти на загальну суму 117596,06 грн. Сплата коштів здійснювалась щомісячно різними платежами і без зазначення у квитанціях призначення платежу. У помісячному обчисленні відповідних платежів за 2021 рік вони здійснені таким чином: січень 1809,05 грн., лютий 1005,03 грн., березень 6000 грн., квітень 4489,51 грн., травень 9045,23 грн., червень 3015,08 грн., липень 11300 грн., серпень 14850 грн., вересень 17500 грн., жовтень 3115,58 грн., листопад 33100 грн., грудень 5550 грн. У січні 2022 року позивачем сплачено відповідачці 6816,58 грн. Зазначені обставини підтверджуються копіями відповідних квитанцій /а.с. 15-24/.

23.02.2022р. відповідачкою отримано виконавчий лист на виконання рішення суду від 15.03.2021р. №711/7481/20 в частині стягнення аліментів з ОСОБА_1 , який вона пред`явила до примусового виконання 26.04.2022р. /а.с. 26-27/.

03.05.2022р. на підставі такого виконавчого листа державним виконавцем Центрального ВДВС у м. Черкаси відкрито виконавче провадження №68904135.

21.07.2022р. позивачем здійснено платіж на користь позивачки на суму 4923,26 грн. з зазначенням призначення платежу «аліменти», що також підтверджується копією відповідної квитанції /а.с. 25/.

06.07.2023р. позивач звернувся до Другого ВДВС у м. Черкаси, де перебуває на виконанні ВП №68904135, з заявою, в якій просив здійснити зарахування коштів в сумі 122596,06 грн., сплачених ним на користь ОСОБА_2 , в рахунок сплати аліментів. /а.с. 29-32/.

10.07.2023р. позивачем здійснений платіж в розмірі 171922,99 грн. на виконання його зобов`язань за ВП №68904135, що підтверджується відповідною квитанцією /а.с. 33/.

Листом за підписом заступника начальника Другого ВДВС у м. Черкаси від 25.07.2023р. за вих. №23794/26.21-47/76050 позивача було повідомлено про відсутність підстав для зарахування в якості оплати аліментів здійснених ним платежів на користь ОСОБА_2 , оскільки у квитанціях відсутня інформація про призначення платежу саме на оплату аліментів /а.с. 34-35/.

24.08.2023р. позивач направив відповідачці письмову вимогу про повернення йому в десятиденний строк з моменту отримання такої вимоги грошових коштів в сумі 122596,06 грн., як отриманих без достатньої правової підстави /а.с. 37-46/.

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеного державним виконавцем Другого ВДВС у м. Черкаси, станом на 26.09.2023р. у позивача відсутня заборгованість зі сплати аліментів і наявна переплата в розмірі 3396,66 грн. При цьому на момент відкриття виконавчого провадження розмір аліментів, обчислений державним виконавцем за період з 26.10.2020р. по 01.05.2022р. складав 72176,29 грн. Перший платіж, що зарахований в рахунок погашення заборгованості зі сплати аліментів і облікований державним виконавцем мав місце у липні 2023 року в сумі 133731,34 грн. /а.с. 87/.

20.09.2023р. позивач сплатив відповідачці в якості аліментів 7500 грн., а 30.11.2023р. 5000 грн. /а.с. 86, 88/.

Оскільки до теперішнього часу відповідачка в добровільному порядку відмовляється повернути позивачу кошти, сплачені їй в період часу з 16.01.2021р. по 21.07.2022р., то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином, між сторонами існує цивільно-правовий спір щодо повернення грошових коштів, який регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК).

Надаючи оцінку доводам сторін в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК).

Тлумачення як статті 3 ЦК загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ст. 1215 ЦК не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти поверненню потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів (постанови Верховного Суду від 04.08.2021р. у справі №185/446/18, від 11.01.2023р. у справі № 548/741/21).

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що після розірвання шлюбу між сторонами були наявні суперечки з приводу взаємних матеріальних зобов`язань. Зазначене обумовило вирішення судом спорів про стягнення аліментів та поділ спільного домоволодіння. Відповідні спори вирішені судом і сторони знали про зміст ухвалених судом рішень. До того ж після розірвання шлюбу за відповідачкою залишилось зобов`язання із здійснення кредитних платежів за придбання телевізора, який є об`єктом спільної сумісної власності сторін.

За матеріалами справи судом встановлено, що перерахування в добровільному порядку коштів позивачем на користь відповідачки без зазначення призначення платежу здійснювалось в період часу з 16.01.2021р. по 26.01.2022р. різними за сумами платежами і з різною періодичністю (22 платежі на загальну суму 117596,06 грн.). Наступний платіж здійснено 21.07.2022р. в сумі 4923,26 грн. з позначенням призначення платежу «з власних коштів аліменти» /а.с. 25/. За таких обставин предметом спору по суті є лише платежі за період з 16.01.2021р. по 26.01.2022р. на загальну суму 117596,06 грн. При цьому суд звертає увагу, що платіж за 21.07.2022р. не врахований державним виконавцем у розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 26.09.2023р., але це не позбавляє позивача права надати відповідну квитанцію виконавцю для її врахування у розрахунку розміру заборгованості по аліментам.

Надаючи оцінку доводам сторін щодо мети призначення перерахованих позивачем на користь відповідачки коштів в період з 16.01.2021р. по 26.01.2022р. в сумі 117596,06 грн. суд звертає увагу на наступне.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже слід виснувати, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України суду не надано належних і достатніх доказів того, що між сторонами існувала усна домовленість про сплату позивачем на користь відповідачки будь-яких грошових коштів (аліменти, частка доходу тощо), внаслідок чого суд відхиляє версії як позивача так і відповідачки про мету призначення таких платежів. При цьому суд бере до уваги, що аналіз змісту здійснених платежів (розмір, періодичність, спосіб здійснення) не свідчить про те, що вони відповідають вимогам, визначеним рішенням суду від 15.03.2021р. або усній домовленості сторін, оскільки такі платежі не відповідають ознакам стабільності їх здійснення.

За таких обставин суд доходить висновку про необґрунтованість доводів позивача про те, що відповідні платежі здійснені ним в якості виконання його щомісячного обов`язку зі сплати аліментів на користь відповідачки.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо допущення ним помилки при сплаті грошових коштів відповідачці, оскільки він вважав, що сплачує аліменти, а згодом з`ясувалось, що це не так, то суд звертає увагу на наступне.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019р. у справі № 390/34/17 зазначив, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venirecontrafactumproprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «nonconceditvenirecontrafactumproprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venirecontrafactumproprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

У постанові Верховного Суду від 08.05.2018р. у справі № 910/1873/17 вказується, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Згідно ч. 3 ст. 13 ЦК не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. В разі порушення особою зазначеної вимоги закону суд може відмовити у захисті її цивільного права та інтересу (ч. 3 ст. 16 ЦК).

Положення ч. 3 ст. 16 ЦК є домірним засобом досягнення такої мети, як стимулювання учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав (п. 5.5 Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2021р. №2-р(ІІ)/2021).

Отже слід виснувати, що суперечлива поведінка особи є порушенням засад добросовісності, а відтак може бути підставою для відмови у захисті цивільних прав та інтересів такої особи.

На переконання суду поведінка позивача у даному випадку має ознаки суперечливості та недобросовісності, оскільки він, знаючи про наявність в нього обов`язку зі сплати аліментів відповідно до судового рішення, наявність суперечностей між сторонами з приводу матеріальних питань та щодо порядку користування спільним майном внаслідок припинення шлюбних стосунків, здійснюючи перерахування коштів на користь відповідачки та не вказуючи мети призначення платежу, фактично забезпечив існування обставин, за яких має можливість вимагати зарахування відповідних платежів у виконання будь-яких своїх грошових зобов`язань перед відповідачкою. В той же час вчиняючи такі дії та діючи добросовісно, позивач фактично вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків незазначення ним мети здійснених на користь відповідачки платежів.

Таким чином суд доходить висновку, що в період часу з 16.01.2021р. по 26.01.2022р. позивачем було добровільно перераховано на користь відповідачки суму коштів в розмірі 117596,06 грн. без достатньої правової підстави, які остання сприймала як персональну матеріальну допомогу з боку колишнього чоловіка.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК не підлягає поверненню безпідставно набуті грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Беручи до уваги, що судом не встановлено обставин, які б свідчили про недобросовісність з боку відповідачки щодо отримання від позивача грошових коштів, а позивачем сплата таких коштів здійснена вільно і без рахункової помилки, то заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати складаються з витрат позивача з оплати судового збору при поданні позову в розмірі 1226 грн. Оскільки позов не підлягає задоволенню, то на підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі вищевикладеного і керуючись ст.ст.2, 11, 12, 13, 81, 89, 137, 141, 176, 259, 264, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 простягнення безпідставнонабутих коштів відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 06 грудня 2023 року.

Головуючий: В.М. Скляренко