Постанова

від 05.04.2024 по справі 711/7499/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/372/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №711/7499/23 Категорія: 305030000 Скляренко В.М. Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2024 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційнийсуд у складіколегії суддів:

Сіренка Ю.В., Гончар Н.І., Новікова О.М.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

особа, що подає апеляційну скаргу: ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2023 року (у складі судді Скляренко В.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно набуті грошові кошти в сумі 122 596,06 грн. та витрати з оплати судового збору в розмірі 1225,96 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що сторони перебували у шлюбі і мають двох спільних дітей. Після розірвання шлюбу діти залишились проживати з відповідачкою. За позовом відповідачки з позивача стягнуто аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини з усіх його доходів щомісячно, починаючи з 26.10.2020р. і до досягнення дітьми повноліття. Під час розгляду справи про стягнення аліментів між сторонами було досягнуто усної домовленості, що позивач сплачуватиме відповідачці аліменти в розмірі 4000 грн. щомісячно. Внаслідок цього з 16.01.2021р. по 21.07.2022р. позивачем в добровільному порядку було перераховано на картковий банківський рахунок відповідачки грошові кошти в якості аліментних платежів на загальну суму 122 596,06 грн. Натомість 23.02.2022р. відповідачка отримала виконавчий лист на стягнення аліментів і 26.04.2022р. пред`явила його до примусового виконання. Внаслідок цього державним виконавцем було зроблено розрахунок заборгованості позивача зі сплати аліментів за період з 26.10.2020р. За підрахунком державного виконавця за період з 26.10.2020 року по червень 2023 року сума заборгованості позивача по сплаті аліментів на користь відповідачки склала 129 627,67 грн., а з урахуванням виконавчого збору та штрафу172 000 грн. На звернення позивача про зарахування в рахунок сплати аліментів коштів в сумі 122596,06 грн., які були ним добровільно перераховані на користь відповідачки в якості аліментних платежів, державний виконавець в усному порядку роз`яснив, що це неможливо зробити, оскільки в графі «призначення платежу» на відповідних квитанціях не зазначено, що це аліменти. 10.07.2023р. позивач сплатив на рахунок виконавчої служби суму коштів в розмірі 171922,99 грн. в рахунок погашення заборгованості зі сплати аліментів. За таких обставин сплачені кошти в розмірі 122596,06 грн., на переконання позивача, набуті ОСОБА_2 без достатньої правової підстави. Оскільки відповідачка відмовлялась добровільно повернути позивачу такі кошти, він звернувся до суду.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд вмотивував своє рішення тим, що не встановлено обставин, які б свідчили про недобросовісність з боку відповідачки щодо отримання від позивача грошових коштів, а позивачем сплата таких коштів здійснена добровільно і без рахункової помилки.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Крім того, просить стягнути з відповідачки судові витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що помилковим є висновок суду, що аналіз змісту здійснених платежів (розмір, періодичність, спосіб здійснення) не свідчать про те, що вони відповідають вимогам, визначеним рішенням суду від 15.03.2021 або усній домовленості сторін, оскільки такі платежі не відповідають ознакам стабільності їх здійснення.

Так, скаржник вказує, що кошти на утримання дітей він почав перераховувати з 16 січня 2021 року, за усної домовленості з відповідачкою, ще до рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15.03.2021.

Перекази грошових коштів на картковий рахунок ОСОБА_2 , які мали місце після прийняття Придніпровським районним судом м. Черкаси 15.03.2021 рішення про стягнення аліментів не мали чіткого розміру, оскільки рішенням суду тверда грошова сума не визначалася.

Вказує, що дотримувався досягнутої з ОСОБА_2 усної домовленості щодо щомісячних платежів у розмірі 4000 грн та перераховував відповідачці кошти по мірі їх наявності, оскільки стабільного доходу немає.

Вказує, що відповідачем не доведено жодним чином будь-яких грошових зобов`язань позивача перед нею, на виконання яких були перераховані кошти.

Незазначення мети призначення платежів в квитанціях зумовлено виключно необізнаністю того, що це потрібно зазначати для зарахування перерахованих коштів в рахунок сплати аліментів.

Вважає безпідставним висновок суду про добровільне перерахування скаржником коштів на користь відповідачки, які остання вважала як персональну матеріальну допомогу, оскільки жодних матеріальних обов`язків стосовно колишньої дружини, за винятком утримання дітей, немає.

Звертає увагу суду, що відповідачка отримала виконавчий лист по рішенню Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 березня 2021 року, лише 23 лютого 2022 року, тобто поза межами місячного строку для отримання виконавчого документа.

Скаржник вважає, що неотримання ОСОБА_2 виконавчого листа по рішенню Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 березня 2021 року до 23.02.2022 підтверджує те, що в неї не було необхідності звертати рішення про стягнення аліментів до примусового виконання, оскільки позивач перераховував добровільно аліменти з 16.01.2021 по 26.01.2022.

Наголошує на тому, що суд неповно з`ясував обставини справи, а саме, що перераховані скаржником кошти в сумі 122596 грн 06 коп не зараховані державним виконавцем в рахунок сплати аліментів, та в рахунок погашення заборгованості зі сплати аліментів ним сплачено кошти в сумі 171922 грн 99 коп, тому кошти в сумі 122596 грн 06 коп отримано ОСОБА_2 без достатньої правової підстави і вони підлягають поверненню позивачу.

Будь-яка правова підстава набуття ОСОБА_2 коштів у сумі 122596 грн 06 коп відсутня.

Відповідач не скористалася своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до положень ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2023 року відповідає вказаним вимогам закону.

Так, судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.03.2021р.

Від шлюбу мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

До розірвання шлюбу сторони спільно проживали у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 ,який був об`єктом їх спільної сумісної власності.

Після розірвання шлюбу відповідачка разом з дітьми проживають окремо від позивача.

Зазначені обставини, окрім їх часткового підтвердження письмовими доказами, визнавались сторонами і не викликали обґрунтованого сумніву в їх достовірності, а тому на підставі ч. 1ст. 82 ЦПК Українисуд визнав їх доведеними.

26.10.2020р. відповідачка звернулась до Придніпровського районного суду м.Черкаси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів (справа №711/7481/20). 15.03.2021р. судом ухвалено рішення, яким суд вирішив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частини всіх видів доходу (заробітку), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 26 жовтня 2020 року і продовжувати до досягнення дітьми повноліття. Зазначене рішення суду набрало законної сили 15.04.2021р. /а.с. 14/.

09.03.2021р. ОСОБА_1 звернувся до Придніпровського районного суду м.Черкаси з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя (справа №711/1498/21). 30.07.2021р. судом постановлено ухвалу, якою затверджено мирову угоду між сторонами та визнано об`єктом спільної сумісної власності сторін житловий будинок та земельну ділянку площею 0,03га, кадастровий номер 7110136400:02:061:0065, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та в порядку поділу такого майна визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку такого майна, а за ОСОБА_2 - на 3/4 частки. Відповідна ухвала суду набрала законної сили 16.08.2021р. /а.с. 76-78/.

14.02.2020р. відповідачкою було придбано телевізор за рахунок кредитних коштів, внаслідок чого нею було укладено кредитний договір №0-20-24Е з АТ «Перший український міжнародний банк» на суму 49086,89 грн. Повернення кредиту мало відбуватись протягом 24 місяців в період часу з 17.02.2020р. до 17.02.2022р. шляхом здійснення щомісячних платежів в розмірі 2045,33 грн. /а.с. 79-82/.

Зазначений телевізор після розірвання шлюбу між сторонами залишився у їх спільному домоволодінні, що не заперечується сторонами.

В період часу з 16.01.2021р. до 26.01.2022р. позивачем сплачено на банківський картковий рахунок відповідачки грошові кошти на загальну суму 117 596,06 грн. Сплата коштів здійснювалась щомісячно різними платежами і без зазначення у квитанціях призначення платежу. У помісячному обчисленні відповідних платежів за 2021 рік вони здійснені таким чином: січень1809,05 грн., лютий1005,03 грн., березень6000 грн., квітень4489,51 грн., травень9045,23 грн., червень3015,08 грн., липень11300 грн., серпень14850 грн., вересень17500 грн., жовтень3115,58 грн., листопад33100 грн., грудень5550 грн. У січні 2022 року позивачем сплачено відповідачці 6816,58 грн. Зазначені обставини підтверджуються копіями відповідних квитанцій /а.с. 15-24/.

23.02.2022р. відповідачкою отримано виконавчий лист на виконання рішення суду від 15.03.2021р. №711/7481/20 в частині стягнення аліментів з ОСОБА_1 , який вона пред`явила до примусового виконання 26.04.2022р. /а.с. 26-27/.

03.05.2022р. на підставі такого виконавчого листа державним виконавцем Центрального ВДВС у м. Черкаси відкрито виконавче провадження №68904135.

21.07.2022р. позивачем здійснено платіж на користь позивачки на суму 4923,26 грн. з зазначенням призначення платежу «аліменти», що також підтверджується копією відповідної квитанції /а.с. 25/.

06.07.2023р. позивач звернувся до Другого ВДВС у м. Черкаси, де перебуває на виконанні ВП №68904135, з заявою, в якій просив здійснити зарахування коштів в сумі 122596,06 грн., сплачених ним на користь ОСОБА_2 , в рахунок сплати аліментів. /а.с. 29-32/.

10.07.2023р. позивачем здійснений платіж в розмірі 171 922,99 грн. на виконання його зобов`язань за ВП №68904135, що підтверджується відповідною квитанцією /а.с. 33/.

Листом за підписом заступника начальника Другого ВДВС у м. Черкаси від 25.07.2023р. за вих. №23794/26.21-47/76050 позивача було повідомлено про відсутність підстав для зарахування в якості оплати аліментів здійснених ним платежів на користь ОСОБА_2 , оскільки у квитанціях відсутня інформація про призначення платежу саме на оплату аліментів /а.с. 34-35/.

24.08.2023р. позивач направив відповідачці письмову вимогу про повернення йому в десятиденний строк з моменту отримання такої вимоги грошових коштів в сумі 122 596,06 грн., як отриманих без достатньої правової підстави /а.с. 37-46/.

Такі встановлені судом обставини у справі.

Правове регулювання спірних правовідносин наступне.

Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Правовий аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Аналіз частини першої статті 1215 ЦК України свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Схожий за змістом висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та підтриманий сталою судовою практикою (постанова Верховного Судувід 04 листопада 2020 року у справі № 382/1728/18).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 вказала, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Категорія добросовісності визначається через етичні та моральні категорії. Категорія «добросовісність» закріплена в документах міжнародної уніфікації права: добросовісність здійснення прав і виконання обов`язків проголошується принципом міжнародного договірного права.

ЦК України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (частина п`ята статті 12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.

З положень закону випливає, що обов`язок спростування презумпції добросовісності покладається на суб`єкта, який відповідні дії (правочин) ставить під сумнів.

Встановивши, що кошти перераховані ОСОБА_1 з 16 січня 2021 року по 26 січня 2022 року на картковий рахунок ОСОБА_2 добровільно, без рахункової помилки, які остання сприймала як матеріальну допомогу від колишнього чоловіка, суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та повернення сплачених коштів в сумі 117596 грн 06 коп.

Стосовно коштів в сумі 4923 грн 26 коп, які були сплачені ОСОБА_1 21.07.2022 з призначенням платежу з власних коштів аліменти, суд вірно вказав, що даний платіж не врахований державним виконавцем у розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 26.09.2023, що не позбавляє позивача права надати дану квитанцію виконавцю для її врахування у розрахунок розміру заборгованості по аліментам.

Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо недоведеності позивачем недобросовісності дій відповідачки щодо отримання грошових коштів від позивача.

Скаржником не доведено, що він перераховував кошти з 16.01.2021 по 26.01.2022 в якості сплати аліментів на дітей, оскільки долучені ним до позову квитанції не містять вказівки на призначення платежу, а тому підстав для визнання даних перерахувань сплатою аліментів на дітей у колегії суддів немає.

Відповідно дост.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У зв`язку з недоведеністю позивачем, що сплата відповідачці коштів за період з 16.01.2021 по 26.01.2022 в сумі 117596 грн 06 коп є аліментами на малолітніх дітей, доводи скаржника про подвійне стягнення з нього аліментів, з врахуванням сплати 10.07.2023 заборгованості за аліментами в сумі 171922 грн 99 коп, є безпідставними.

Не заслуговують на увагу твердження скаржника, що кошти на утримання дітей він почав перераховувати з 16 січня 2021 року, за усної домовленості з відповідачкою, ще до рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15.03.2021 про стягнення аліментів, оскільки такі доводи не підтверджені жодними доказами.

Твердження скаржника, що неотримання ОСОБА_2 виконавчого листа по рішенню Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 березня 2021 року до 23.02.2022 підтверджує те, що в неї не було необхідності звертати рішення про стягнення аліментів до примусового виконання, оскільки позивач перераховував добровільно аліменти з 16.01.2021 по 26.01.2022, є лише припущенням позивача, яке не підтверджено будь-якими доказами та суд не може покласти такі твердження в обґрунтування рішення.

Колегія суддів не приймає доводи скаржника, що відповідачем не доведено жодним чином будь-яких грошових зобов`язань позивача перед нею, на виконання яких були перераховані кошти, оскільки, як вірно встановив суд, відповідач сприймала дані кошти як матеріальну допомогу від колишнього чоловіка, а факт доведення недобросовісності дій відповідача покладається саме на позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі повного з`ясування обставин справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування рішення та ухвалення нового про задоволення позову за доводами апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін, судові витрати залишаються за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2023 року у даній справі без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Судді Ю.В. Сіренко

Н.І. Гончар

О.М. Новіков