Постанова

від 04.12.2023 по справі 635/6423/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 635/6423/18

провадження № 61-11677св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - гаражно-будівельний кооператив «Околиця-1»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кайдашова Віталія Сергійовича на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 липня 2023 рокуу складі колегії суддів: Абрамова П. С., Лобова О. А., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, стягнення грошової компенсації вартості майна та визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що з 03 жовтня 2008 року по 19 жовтня 2016 року він перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, під час якого подружжям набуто наступне майно:

- садовий будинок АДРЕСА_1 ;

- автомобіль Volkswagen T4, днз НОМЕР_1 ;

- гараж № НОМЕР_2 за адресою АДРЕСА_2 .

В добровільному порядку сторони порядок поділу спільного майна не вирішили, згода з приводу поділу майна між ними не досягнена.

Зазначав, що спірний автомобіль придбано ними під час шлюбу, 23 грудня

2011 року, та хоч він і був зареєстрований за відповідачкою, проте він є спільною власністю подружжя, ринкова вартість якого станом на 23 квітня 2018 року становить 119 000,00 грн.

Спірний гараж є об`єктом незавершеного будівництва. Оскільки до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та державної реєстрації права власності на таке майно воно не є об`єктом цивільного обороту, суд може визнати лише право за стороною спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи такого майна.

Щодо спірного садового будинку з господарськими будівлями та спорудами, зазначав, що він був побудований ними спільно у 2015-2016 роках під час перебування у зареєстрованому шлюбі, на підтвердження чого надав датовані фотокопії будинку та прилеглої території із басейном, а також технічний паспорт на будинок ПП «АРІАЛ-ТЕХНО» від 25 серпня 2016 року. Проте, у 2017 році відповідачка самостійно здійснила державну реєстрацію права власності на вказаний будинок, а 04 серпня 2018 року продала його гр. ОСОБА_3 .

Позивач вважає, що має право на компенсацію 1/2 частини вартості цього будинку, ринкова вартість якого згідно зі Звітом про оцінку майна від 08 травня 2018 року становить 1 225 434,00 грн.

Також вказував, що у відповідності до договору підряду № RT-1550 від 07 серпня 2015 року ним було замовлено та оплачено виконання робіт з монтажу, підключення електрообладнання та запуску басейну на території вказаного будинку вартістю 99 000,00 грн.

Отже, оскільки ринкова вартість майна садового будинку включає також витрати з установки та підключення басейна, і, відповідно, становить 1 324 434,00 грн, тому компенсація позивачу у розмірі 1/2 частини вартості проданого майна становить 662 217,00 грн.

З огляду на вказане та уточнивши позовні вимоги в ході розгляду справи,

ОСОБА_1 остаточно просив:

- визнати садовий будинок АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості спільного майна подружжя - 1/2 частини вказаного садового будинку у розмірі 662 217,00 грн;

- визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на автомобіль Volkswagen Т4, пасажирський-В, сірого кольору, номер шасі НОМЕР_3 , об`ємом двигуна 2,461, 2003 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , з виплатою на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості вказаного автомобіля у розмірі 59 500,00 грн;

- визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані в процесі будівництва гаража № НОМЕР_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , з виплатою на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості будівельних матеріалів та обладнання, які були використані в процесі будівництва вказаного гаража у розмірі 55 800,00 грн;

- зарахувати зустрічні вимоги ОСОБА_2 на суму 55 800,00 грн та 59 500,00 грн та зменшити на цю суму розмір компенсації, належної до стягнення з ОСОБА_1 користь ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 27 серпня

2021 року у складі судді Шинкарчука Я. А. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на автомобіль Volkswagen Т4, пасажирський-В, сірого кольору, номер шасі НОМЕР_4 , об`ємом двигуна 2, 461, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з виплатою ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості автомобіля Volkswagen Т4, пасажирський-В, сірого кольору, номер шасі НОМЕР_3 , об`ємом двигуна 2,461, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 59 500,00грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову про поділ майна подружжя, зокрема, в частині визнання за позивачем права власності на автомобіль Volkswagen T4, 2003 року випуску, державний номер НОМЕР_5 , з виплатою на користь відповідача грошової компенсації належної їй 1/2 частки вартості автомобіля у розмірі 59 500,00 грн.

Проте позовні вимоги щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя садового будинку АДРЕСА_3 та стягнення на користь позивача 1/2 частини його вартості не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що на вказане майно дійсно поширюється презумпція спільної сумісної власності подружжя.

Суд також відмовив у задоволенні вимоги про визнання права власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані в процесі будівництва гаража, адже обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є не ефективний та не спрямований на його відновлення. Натомість, саме пайові внески в гаражно-будівельному кооперативі у вигляді грошових коштів є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і, враховуючи, що такі внески можуть бути трансформовані в неподільну річ, зокрема об`єкт права власності у вигляді гаражного боксу, то за кожним із подружжя слід визнавати право власності на належну кожному з них частку в пайовому внеску в гаражно-будівельному кооперативі. Однак, така вимога перед судом не була визначена.

Вимога про зарахування зустрічних вимог та зменшення розміру компенсації, що підлягає стягненню, є похідною від вимог про визнання спільною сумісною власністю садового будинку АДРЕСА_3 , стягнення 1/2 частини його вартості та визнання права власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані в процесі будівництва гаража № НОМЕР_2 , а відтак вона теж не підлягає задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 липня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Панасенка П. П. задоволено частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 серпня 2021 року в оскаржуваній частині скасовано.

Визнано садовий будинок АДРЕСА_3 , загальною площею 77,3 кв. м з господарськими будівлями та спорудами (літера А1 - садовий будинок, літера ппд- напівпідвал, літера ап- погріб, літера мс - мансарда, літера Б - лазня, літера б - ганок, літера В - альтанка, літера Г - басейн, літера К - колонка, літера Я - вигрібна яма, № 1 - ворота, № 2 - паркан, № 3 -хвіртка, № 4 -паркан, І - замощення, навісом), що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, Кулиничівська селищна рада, «Лілія» садівниче товариство, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості спільного майна подружжя - 1/2 частини вказаного садового будинку - у розмірі 612 717,00 грн.

В іншій частині вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з урахуванням сукупності зібраних у справі доказів, зокрема, технічного паспорту на спірний будинок

від 25 серпня 2016 року, наданих позивачем фотокопій будинку та прибудинкової території, датованих 2015-2016 роками, а також враховуючи висновок ПП «АРІАЛ-ТЕХНО» про технічний стан будівельних конструкцій садового будинку та господарських споруд станом на 2016 рік, апеляційний суд вважав, що факт побудови спірного садового будинку у 2016 році під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі є більш вірогідним, аніж твердження відповідачки про те, що будівництво будинку розпочалось вже після розірвання шлюбу, а саме з дати повідомлення Департаменту ДАБІ про початок виконання будівельних робіт

(10 жовтня 2017 року) по день прийняття об`єкта в експлуатацію (25 жовтня

2017 року).

Враховуючи, що відповідачкою не доведено належними і достатніми доказами будівництво будинку за її особисті кошти у 2017 році вже після розірвання шлюбу, отже, не спростовано презумпції спільності вказаного майна, суд дійшов висновку про стягнення з неї на користь позивача суми компенсації у розмірі 612 717,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання права власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані в процесі будівництва гаража № НОМЕР_2 , апеляційний суд виходив з того, що докази у справі з приводу спірного гаражу містять протиріччя. З наданих до суду доказів неможливо достовірно встановити, хто із сторін у справі є дійсним членом гаражно-будівельного кооперативу «Околиця-1», коли саме відбулося включення до членів кооперативу, чи сплачені членські внески в повному обсязі, а також чи оформлено на сьогоднішній день право власності на спірний гараж, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позову за недоведеністю, тоді як висновок суду першої інстанції про неефективність обраного позивачем способу правового захисту є передчасним.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Кайдашова В. С. на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 липня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Кайдашов В. С., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження представник заявника зазначає порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 352/626/13-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 553/3370/14-ц, від 23 травня 2018 року у справі

№ 640/11441/15-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 509/2669/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 2-1744/11, від 28 листопада 2018 року у справі

№ 692/1190/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справах № 682/1221/16-ц,

№ 450/454/16-ц, від 23 січня 2019 року у справах № 161/16424/15-ц, № 630/767/16-ц, № 571/1331/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 567/147/16-ц,

від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 48/3103/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц, від 03 червня

2020 року у справі № 722/1882/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі

№ 680/214/16, від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19, від 18 серпня

2021 року у справі № 359/3859/17, від 14 вересня 2021 року у справі

№ 359/5719/17, від 22 вересня 2021 року у справі № 587/1186/18, від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18, від 17 листопада 2021 року у справі

№ 182/4522/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19, від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, від 17 травня 2023 року у справі № 454/403/19, від 14 червня 2023 року у справі

№ 753/1631/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що спірний садовий будинок з господарськими спорудами у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі не мав юридичного статусу нерухомого майна та вважався незавершеним будівництвом, а набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва виникає з моменту завершення будівництва, прийняття нерухомого майна до експлуатації та державної реєстрації.

Отже, до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Таким чином, самочинне збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу між подружжям.

Виходячи з аналізу доводів касаційної скарги, постанова апеляційного суду оскаржується тільки в частині вирішення позовних вимог про визнання садового будиночку з господарськими будівлями та спорудами спільною сумісною власністю подружжя та стягнення компенсації вартості спільного майна подружжя, а тому в іншій частині на предмет законності й обґрунтованості судом касаційної інстанції не перевіряється відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Панасенко П. П. на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що вона ухвалена з дотримання норм матеріального та процесуального права і доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Зазначає, що згідно зі сталою практикою Верховного Суду побудований подружжям під час проживання у шлюбі будинок, право власності на який було зареєстровано одним з подружжя після розірвання шлюбу, є спільним сумісним майном, а тому позивач має право на компенсацію вартості частки відчуженого будинку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 03 жовтня 2008 року,який було розірвано на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2016 року. Мають спільну дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 31 серпня 2017 року № 15726-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,0600 га, в тому числі багаторічні насадження площею 0,0436 га, та землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами площею 0,0164 га (кадастровий номер 6325157300:01:013:0074) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення індивідуального садівництва, розташовану в садовому товаристві «Лілія», ділянка № НОМЕР_6 , за межами населених пунктів на території Кулиничівської селищної рали Харківського району Харківської області.

Згідно з даними витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності державна реєстрація права власності на земельну ділянку в садовому товаристві «Лілія», ділянка № НОМЕР_6 , за межами населених пунктів на території Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області (кадастровий номер 6325 157300:01:013:0074), здійснена ОСОБА_2 12 вересня 2017 року.

На підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, виданої 13 листопада 2017 року Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області ХК141173171247, 21 листопада 2017 року державним реєстратором Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Дергачівської районної ради» Іващенко О. І. зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на садовий будинок АДРЕСА_4 .

04 квітня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Скорбач Я. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 333, ОСОБА_2 відчужила вказаний вище садовий будинок ОСОБА_3 .

Згідно зі Звітом про оцінку, виконаним ПП «Агентство оцінки майна та землі», ринкова вартість садового будинку АДРЕСА_1 , станом на 08 травня 2018 року становила 1 225 434,00 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що зведення спірного садового будинку відбувалося у період перебування сторін у шлюбі, зокрема, у 2015-2016 роках.

На підтвердження цього ним подано технічний паспорт ПП «АРІАЛ-ТЕХНО»

від 25 серпня 2016 року, виготовлений на його замовлення, за даними якого спірний садовий (дачний) будинок літ. «А-і» та інші споруди (побудови) на ділянці № НОМЕР_6 в садовому товаристві «Лілія» Кулиничівскої селищної ради Харківського району зведено самочинно у 2016 році.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Судом апеляційної інстанції враховано, що сторонами було надано суду два різні за вказівкою року побудови технічні паспорти з приводу технічної інвентаризації одного і того ж об`єкта нерухомості.

Так, відповідно до копії технічного паспорту на садовий (дачний) будинок, виготовленого 25 серпня 2016 року ПП «АРІАЛ-ТЕХНО» на замовлення ОСОБА_1 , садовий (дачний) будинок літ. «А-і» та інші споруди (побудови) на ділянці № НОМЕР_6 в садовому товаристві «Лілія» Кулиничівскої селищної ради Харківського району зведено самочинно у 2016 році.

Згідно технічного паспорта КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» від 25 жовтня 2017 року, спірний садовий будинок зведено у 2017 році, зокрема, до Департаменту ДАБІ у Харківській області 10 жовтня 2017 року подано повідомлення про початок виконання будівельних робіт ХК 061 1 72902112.

Разом з тим, апеляційний суд, з урахуванням сукупності зібраних у справі доказів, зокрема, технічного паспорту на спірний будинок від 25 серпня 2016 року, наданих позивачем фотокопій будинку та прибудинкової території датованих 2015-2016 роками, а також враховуючи висновок ПП «АРІАЛ-ТЕХНО» про технічний стан будівельних конструкцій садового будинку та господарських споруд станом на 2016 рік, дійшов обґрунтованого висновку, що факт побудови спірного садового будинку у 2016 році під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі є більш вірогідним, ніж твердження відповідачки про те, що будівництво будинку розпочалось вже після розірвання шлюбу, а саме з дати повідомлення Департаменту ДАБІ про початок виконання будівельних робіт (10 жовтня

2017 року) по день прийняття об`єкта в експлуатацію (25 жовтня 2017 року).

При цьому відповідачкою не доведено належними і достатніми доказами своїх доводів, що спірний будинок був побудований за її особисті кошти у 2017 році вже після розірвання шлюбу, отже, не спростовано презумпції спільності вказаного майна.

Зважаючи на вищевикладене апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що спірний садовий будинок був побудований у період перебування сторін у шлюбі за спільні кошти, проте офіційно не введено в експлуатацію і право власності на нього не було зареєстровано.

Право власності на садовий будинок зареєстровано 17 листопада 2017 року за відповідачкою після сплину майже двох місяців після набуття у володіння спірної земельної ділянки 12 вересня 2017 року.

Підставою для державної реєстрації права власності на цей садовий будинок за ОСОБА_2 є, зокрема, декларація про готовність об`єкта до експлуатації, видана 13 листопада 2017 року Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов. Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Разом з тим, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно,

17 листопада 2017 рокупроведено державну реєстрацію права власності на спірний будинок на підставі, зокрема, декларації про готовність об`єкта до експлуатації, виданої 13 листопада 2017 року Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, що свідчить про узаконення будівництва спірного будинку та унеможливлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Зазначене свідчить про те, що садовий будинок не є самочинним будівництвом, його введено в експлуатацію, а тому воно може бути об`єктом поділу між подружжям, незважаючи на реєстрацію права власності на нього за особою, яка не є забудовником садового будинку.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про можливість поділу цього будинку між подружжям, які за спільні кошти та під час перебування у шлюбі побудували спірний об`єкт нерухомості.

Таким чином, посилання у касаційній скарзі на те, що спірний будинок не може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя, з огляду на самочинність будівництва, є помилковими.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 червня

2022 року у справі № 372/2118/16-ц (провадження № 61-21171св21).

У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно, що відповідає правовому висновку, викладеному, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження

№ 61-9018сво18).

Згідно із Звітом про оцінку майна від 08 травня 2018 року ПП «Агентство оцінки майна та землі» ринкова вартість спірного садового будинку станом на 08 травня 2018 року становить 1 225 434,00 грн.

При цьому апеляційний суд правильно врахував, що басейн не може оцінюватися окремо від будинку і додаватись до оцінки будинку окремо, оскільки він входить до характеристики всього домоволодіння згідно з технічним паспортом на будинок, а також Звіт про оцінку майна від 08 травня 2018 року вже включає басейн у складі об`єкта оцінки.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача суму компенсації у розмірі 612 717,00 грн.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 352/626/13-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 553/3370/14-ц, від 23 травня 2018 року у справі

№ 640/11441/15-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 509/2669/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 2-1744/11, від 28 листопада 2018 року у справі

№ 692/1190/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справах № 682/1221/16-ц,

№ 450/454/16-ц, від 23 січня 2019 року у справах № 161/16424/15-ц, № 630/767/16-ц, № 571/1331/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 567/147/16-ц,

від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 48/3103/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц, від 03 червня

2020 року у справі № 722/1882/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі

№ 680/214/16, від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19, від 18 серпня

2021 року у справі № 359/3859/17, від 14 вересня 2021 року у справі

№ 359/5719/17, від 22 вересня 2021 року у справі № 587/1186/18, від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18, від 17 листопада 2021 року у справі

№ 182/4522/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19, від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, від 17 травня 2023 року у справі № 454/403/19, від 14 червня 2023 року у справі

№ 753/1631/20, на які посилався заявник у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження

№ 14-446цс18).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кайдашова Віталія Сергійовича залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 20 липня 2023 рокув частині вирішення позову про визнання садового будинку спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості спільного майна подружжя - 1/2 частини вказаного садового будинку - у розмірі 612 717,00 грн,залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян