Постанова

від 04.12.2023 по справі 294/1680/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №294/1680/22 Головуючий у 1-й інст. Лесько М.О.

Категорія 16 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Трояновської Г.С., Борисюка Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №294/1680/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Іващенко» про визнання права власності на земельну частку (пай) за апеляційною скаргою заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області на рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 05 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Леська М.О. в м. Чуднові,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, обґрунтовуючи його тим, що її баба ОСОБА_3 з 1979 року по 2005 рік працював у сфері зв`язку. Згідно чинного законодавства вона мала право на земельну частку (пай), але з невідомих причин, вона не була включена у списки пайовиків і відповідно не отримувала сертифікат на право на земельну частку (пай) за місцем свого проживання. Про вказане право, ОСОБА_3 дізналася лише у 2022 році, проте не встигла оформити право на земельну частку (пай) так як ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Після смерті залишила заповіт на ОСОБА_2 , яка є матір`ю позивача, проте у заповіті земельна ділянка не зазначалась. Після смерті баби, вона з матір`ю ОСОБА_2 є спадкоємцями її майна першої черги спадкування за законом. Вказувала, що вона тільки у 2022 році дізналася, що має право на земельну частку (пай). Однак в нотаріальному порядку не може оформити свої права на спадкове майно у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на земельну частку (пай) баби. Відповідач не бажає займатися оформленням спадщини по даному факту. Відтак, просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 5,2556 га з кадастровим №1825880400:06:000:0860 розташовану на території Бабушківського старостинського округу Чуднівської територіальної громади Житомирського району Житомирської області в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .

РішеннямЧуднівського районного судуЖитомирської областівід 05грудня 2022року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку № площею 5,2556 га з кадастровим № 1825880400:06:000:0680 розташовану на території Бабушківського старостинського округу Чуднівської міської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції заступник керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області подав апеляційну скаргу у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що як вбачається із суб`єктивного складу учасників справи, не було залучено до розгляду справи Чуднівську міську раду Житомирського району Житомирської області, а тому пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову Зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин перебування спадкодавця у членах будь-якого КСП, отримання таким КСП державного на право колективної власності на землю, включення або не включення спадкодавця до відповідних списків, проведення паювання земель КСП. Зазначає, що саме на орган місцевого самоврядування покладено обов`язок щодо вирішення питання про виділення земельних ділянок у натурі власникам земельних часток (паїв). Таким чином, ОСОБА_3 за життя право власності на спірну земельну ділянку не набула, вона не входить до складу спадщини, яка відкрилась після смерті останньої, у зв`язку з чим, відсутні правові підстави визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку.

09 жовтня 2023 року ОСОБА_1 надіслала відзив на апеляційну скаргу у якому просить відмовити заступнику керівника Житомирської обласної прокуратури у задоволенні апеляційної скарги за безпідставністю. Зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним. Із апеляційної скарги слідує, що працівники соціальної сфери не мають права на земельну частку (пай), що є несправедливо. Вказує, що ст. 14 Конституції України та ч.2 ст.1 Земельного Кодексу України, право власності на землю гарантується, набувається і реалізовується громадянами відповідно до Закону. Зазначає, що особи, які працювали в соціальній сфері у сільській місцевості належали до осіб, які мають право на земельну частку (пай). Земельна ділянка з кадастровим номером 1825880400:06:000:0860 площею 5,2556 га на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення була сформованою у розумінні ст.79 ЗК України, тому суд цілком обґрунтовано задовільнив позов. Крім того, зазначає, що належна позивачу на праві власності земельна ділянка, яка є предметом апеляційного оскарження перебуває в оренді ТОВ «Іващенко», а тому Товариство є зацікавленою стороною у справі, так як рішення суду апеляційної інстанції прямо вплине на його права та обов`язки, відтак ТОВ «Іващенко» необхідно залучити до розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 з 1979 року по 2005 рік працювала у Чуднівському районному вузол зв`язку ОППЗ «Житомирпошта».

ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_4 згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 .

Згідно заповіту за №8 від 25.02.2021, ОСОБА_3 заповідала ОСОБА_2 земельні ділянки для введення сільськогосподарського виробництва площею 1,812 га кадастровий номер 1825880600:07:000:0936, площею 0,6164 га з кадастровим номером 825880600:02:000:1051, площею 1,7542 га з кадастровим номером 1825880600:08:000:0293, площею 0,7386 га з кадастровим №1825880600:02:000:0713, які розташовані на території Бейзимівської сільської ради Чуднівського району Житомирської області .

ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_5 , згідно копії паспорта ОСОБА_2 .

Щодо представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі - Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури обґрунтовувала необхідність скасування рішення суду першої інстанції, у зв`язку з тим, що в матеріалах справи відсутні докази направлення та вручення Чуднівській міській раді Житомирського району Житомирської області повного тексту рішення суду у вказаній справі, крім того вказує, що справа була розглянута за відсутності учасників справи.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №761/3884/18, провадження №14-36цс19).

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Згідно із пунктом 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання прокурором апеляційної скарги, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Невиконання прокурором вимог щодо надання до суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України.

Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19), з метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Відтак, колегія суддів вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Подібні правові висновки та їх обґрунтування містяться також у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №815/1567/16 (адміністративне провадження №К/9901/30797/18) та від 15 червня 2022 року у справі №821/1798/17 (адміністративне провадження №К/9901/58281/18).

Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20 (провадження №12-20гс21.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року).

Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти російської федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі - Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури обґрунтовувала необхідність скасування рішення суду першої інстанції, у зв`язку з тим, що в матеріалах справи відсутні докази направлення та вручення Чуднівській міській раді Житомирського району Житомирської області повного тексту рішення суду у вказаній справі, крім того вказує, що справа була розглянута за відсутності учасників справи.

Також прокурор вказував, що уповноваженими державою органами здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Чуднівська міська рада Житомирського району Житомирської області, яка проінформувала прокуратуру про те, що намірів звертатися з апеляційною скаргою не має, водночас просила обласну прокуратуру здійснювати представництво інтересів держави в особі міської ради шляхом внесення апеляційної скарги.

Із матеріалів справи вбачається, що Житомирська обласна прокуратура, відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», листом №15/1-378вих-23 від 08.08.2023 повідомлено Чуднівську міську раду Житомирського району Житомирської області про необхідність вжиття заходів щодо оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.

На запит №15/1-378вих-23 від 08 серпня 2023 року Чуднівська міська рада Житомирського району Житомирської області, листом №04-19/939 від 09.08.2023 повідомила Житомирську обласну прокуратуру, що рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 05.12.2023 у даній справі міська рада не отримувала, а тому відповідно до ч.4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» просить Житомирську обласну прокуратуру здійснити представництво інтересів держави в особі Чуднівської міської ради в суді шляхом внесення прокурором апеляційної скарги по зазначеній цивільній справі.

Таким чином, прокурор попередньо, до звернення до суду з апеляційною скаргою, повідомив про це відповідні суб`єкти владних повноважень.

Враховуючи, що прокурор, який звернувся до суду в інтересах держави, на виконання вимог ч. 4 ст. 56 ЦПК України обґрунтував, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, послався на визначені законом підстави для звернення до суду із апеляційною скаргою, а також зазначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, беручи до уваги, що Чуднівська міська рада не має наміру вживати заходів щодо захисту порушеного права власності територіальної громади, колегія суддів вважає, що прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у даній справі.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було визнано позовні вимоги, що у свою чергу не суперечить закону, не порушує прав, свобод та інтересів сторін чи інших осіб, а тому наведене є підставою для задоволення позову.

Проте, з наведеними висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Згідно ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Конституцією України визнається, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (ст. 13 Конституції України).

Враховуючи те, що предметом позову є земельна ділянка, яка розташована на території Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, і вказана міська рада не брала участі у розгляді даної справи, вбачається порушення інтересів Чуднівської об`єднаної територіальної громади, як власника спірної земельної ділянки.

З огляду на наведене у суду першої інстанції не було підстав для прийняття визнання відповідачем позову та задоволення позову ОСОБА_1 саме з цих підстав.

Щодо визнанняправа власностіна земельнучастку (пай)в порядкуспадкування

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (частини 2, 3 статті 78 ЗК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року №899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

За пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

За змістом статей 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».

Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Отже, особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була його членом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.

У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.

Відповідно до п. «г» ст. 81, ч. 1 ст. 131 Земельного кодексу України, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ч. 1 ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ст. 1223 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).

За змістом ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ст. ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

У справі, що переглядається встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Матеріали справи не містять даних, що у ОСОБА_3 був сертифікат на право на земельну частку (пай), як і доказів належності ОСОБА_3 на час смерті права на земельну частку пай у колективній власності на землю.

Окрім того, позивачем не надано суду доказів того, що ОСОБА_3 у випадку не включення до списків осіб, які мають право на земельну частку (пай) КСП імені Котовського зверталася до суду з позовом про визнання за нею права на земельну частку (пай).

Відтак, позивач не надав належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 як спадкодавець набула за життя право на земельну ділянку площею 5,2556 га з кадастровим № 1825880400:06:000:0680 розташовану на території Бабушківського старостинського округу Чуднівської міської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області і це нерухоме майно може бути успадковане її спадкоємцями.

Посилання в позовній заяві ОСОБА_1 на те, що її мати ОСОБА_2 не має бажання займатися оформленням спадщини після смерті ОСОБА_3 не дає їй правових підстав для спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Колегія суддів звертає увагу на те, що у разі неприйняття спадщини або не доведення того, що особа є спадкоємцем за законом або за заповітом відсутні підстави дійти висновку про порушення прав позивача як особи, яка претендує на земельну частку (пай), оскільки вона не довела про порушення її спадкових прав.

У позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на спірну земельну ділянку вона не має можливості оформити право власності в нотаріальному порядку.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (ст.1297 ЦК України).

Видача свідоцтва про право на спадщину є підставою для закріплення права власності на нерухоме майно та свідчить про законність набуття такого майна. Під час видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно відбувається прийняття речових прав на таке майно, при цьому остаточний перехід права власності та його належне закріплення відбувається після державної реєстрації такого права.

Статтею 68 Закону України «Про нотаріат» вiд 02 вересня 1993 року №3425-XII з відповідними змінами і доповненнями, визначено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Після державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно воно вважається таким, що офіційно визнане та підтверджене державою, згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріус як спеціальний суб`єкт в день видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно проводить державну реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав та вносить відомості про перехід права власності на ім`я спадкоємця до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

У відповідності до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Проте, ОСОБА_1 не надано суду доказів того, що вона зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і на підставі її заяви нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав відсутності правовстановлюючого документа на спірну земельну ділянку.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 звернулася з позовом про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування до ОСОБА_2 .

У матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву, поданий ОСОБА_6 , у якому остання позовні вимоги ОСОБА_1 визнала повністю.

Згідно п.24 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами (зацікавленими особами) є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Належним відповідачем у справах про спадкування є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності - відповідна територіальна громада в особі сільської, селищної ради. Сільські, селищні ради можуть бути залучені у спорах щодо земельних ділянок, які знаходяться на території відповідної ради.

У постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі №265/6868/16-ц (провадження №61-34234св18) вказано, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

У постанові Верховного Суду від 15 травня 2023 року у справі №352/371/21 (провадження №61-8494св22) зроблено висновок, що: «лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть».

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Таким чином, звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування до ОСОБА_2 позивачем не надано суду доказів того, що остання прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 чи доказів того, що ОСОБА_2 порушує права та інтереси позивача.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, а тому враховуючи вищевикладене, оцінивши всі докази у їх сукупності, враховуючи принцип справедливості рішення суду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового рішення про відмову в задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено повністю, то існують підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За подання апеляційної скарги заступником керівника Житомирської обласної прокуратури був сплачений судовий збір в розмірі 1488,60 грн.

Оскільки апеляційна скарга задоволена повністю, то з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1488,60 грн.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області задовольнити.

Рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 05 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури 1488,60 грн судових витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 07 грудня 2023 року.

Головуючий

Судді