Рішення
від 30.11.2023 по справі 200/14111/19-а
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2023 року Справа№200/14111/19-а

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І.С., за участі секретаря судового засідання Загнібеди Е.О.,

представника відповідача Торгіної Л. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду в режимі відеоконференцзв`язку адміністративну справу за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» до Головного управління ДПС у Донецькій області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 серпня 2019 року №0001161202, №0001191202, №0001171202, №0001181202,

встановив:

05 грудня 2019 року до суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Інкор і Ко» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Донецькій області №0001161202 від 15 серпня 2019 року, № 0001191202 від 15 серпня 2019 року, № 0001171202 від 15 серпня 2019 року, № 0001181202 від 15 серпня 2019 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2019 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 15 січня 2020 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання у справі №200/14111/19-а задоволено та відкладено підготовче засідання на 29 січня 2020 року.

29 січня 2020 року в судовому засіданні оголошена перерва до 17 лютого 2020 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року задоволено клопотання Головного управління ДПС у Донецькій області та замінено відповідача на його правонаступника Головне управління ДПС у Донецькій області.

17 лютого 2020 року в судовому засіданні оголошена перерва до 19 лютого 2020 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року зупинено провадження у справі №200/14111/19-а до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі №200/12314/19-а.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року поновлено провадження в адміністративній справі №200/14111/19-а. Вирішено здійснювати розгляд справи на стадії підготовчого провадження в порядку письмового провадження, витребувано встановлені судом докази по справі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року замінено позивача у справі №200/14111/19-а на Приватне акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод».

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року витребувано встановлені судом докази по справі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року долучено до матеріалів адміністративної справи письмові пояснення представника Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод», які надано до суду 10 жовтня 2023 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року продовжено Головному управлінню ДПС у Донецькій області строк для надання доказів та пояснень по справі на сім днів з дня отримання цієї ухвали.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року замінено відповідача у справі №200/14111/19-а на його правонаступника Головне управління ДПС у Донецькій області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30 листопада 2023 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року клопотання Головного управління ДПС у Донецькій області про участі в судовому засіданні 30 листопада 2023 року в режимі відеоконференції задоволено.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головним управлінням ДПС у Донецькій області була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка підприємства з питань правомірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2019 року.

За результатами перевірки Головним управлінням ДПС у Донецькій області складено акт від 17.07.2019 року №730/05-99-12-02/31297266. Як зазначено в акті перевірки суть порушення, полягає в тому, що ТОВ «НВО «Інкор і Ко» порушило норми податкового законодавства в частині: а) відсутності реєстрації податкової накладної у ЄРПН на дату виникнення податкових зобов`язань на загальну суму 347792,16 грн.; б) завищення суми від`ємного значення, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на 347792,00 грн.; в) відмовлено в наданні бюджетного відшкодування на 2756,00 грн.; г) завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового періоду) на суму 647426,00 грн.

Головним управлінням ДПС у Львівській області на підставі акта перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.08.2019 року: №0001161202 на суму завищення бюджетного відшкодування - 347792,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі - 173896, 00 грн.; №0001191202 на загальну суму відсутності реєстрації податкової накладної у ЄРПН на дату виникнення податкових зобов`язань на суму - 347792,16 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі - 173896,08 грн.; №0001171202 на суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного 647426,00 грн.;№0001181202 на суму завищення бюджетного відшкодування - 2756,00 грн.

Позивачем до Державної фіскальної служби України подано скаргу від 28.08.2019 на податкові повідомлення рішення від 15 серпня 2019 року №0001161202, №0001191202, №0001171202, №0001181202.

Рішенням Державної фіскальної служби України №7413/6/99-00-08-05-01 від 28.10.2019 року податкові повідомлення рішення від 15 серпня 2019 року залишено без змін, скаргу без задоволення.

Позивач вважає, що висновки акта перевірки про порушення пп.14.1.203 п.14.1 ст.14, п.44.1, п.44.2 ст.44, п.198.1, п.198.3, п.198.5 ст.198, п.200.1, п.200.4, п.200.12, ст.200, п.201.1ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI зі змінами та доповненнями, які начеб то призвели до ведення податкового обліку з порушенням встановленого порядку, відсутності реєстрації податкової накладної у ЄРПН, заниження податкових зобов`язань з ПДВ та завищення суми від`ємного значення й суми бюджетного відшкодування у відповідному розмірі, необґрунтовані, оскільки суперечать приписам діючого законодавства.

Внаслідок чого оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі таких висновків, є неправомірними, оскільки позивачем здійснювалась господарська діяльність у відповідності до норм податкового законодавства та ведення бухгалтерського обліку, тому відсутні підстави для сплати податку і наявні всі законні підстави для бюджетного відшкодування ПДВ, а тому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 серпня 2019 року №0001161202, №0001191202, №0001171202, №0001181202.

Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, в обґрунтування незгоди із позовом зазначив, що підставою для прийняття оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень стали висновки, що викладені в акті від 17.07.2019 року №730/05-99-12-02/31297266 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «НВО «Інкор і Ко» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за квітень 2019 року.

Актом перевірки встановлено, що позивачем порушено пп.14.1.203 п.14.1 ст.14, п.44.1, п.44.2 ст.44, п.198.1, п.198.3, п.198.5 ст.198, п.200.1, п.200.4, п. 200.12 ст.200, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України в частині: 1) ведення податкового обліку з порушенням встановленого порядку; 2) відсутність реєстрації податкових накладних в ЄРПН на дату виникнення податкових зобов`язань на загальну суму 347792,16 грн., занижені (не нараховані) податкові зобов`язання з вартості товарів, робіт/послуг, використання яких в господарській діяльності/оподаткованих операціях не доведено, не передбачено основним видом діяльності по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Український папір» у сумі ПДВ 4033,76 грн.; з проведення уцінення готової продукції, ПДВ 343758,4 грн.; 3) завищення суми від`ємного значення, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на 347792,00 грн.; 4) завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 647426,00 грн. (за рахунок взаємовідносин з Приватним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» ПДВ 423230,32 грн., враховано висновки акта перевірки за березень 2019 у сумі ПДВ 226951,50 грн.); 5) відмовлено в наданні бюджетного відшкодування на 2756,00 грн.

Посилаючись на відповідність вимогам чинного законодавства викладених в акті перевірки висновків, що стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень, відповідач зазначив на необґрунтованості заявлених позивачем вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Позивачем подано додаткові пояснення, в яких зазначає, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08.02.2023 у справі №200/12314/19-а визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 24.07.2019№0001071202, №0001081202 яке винесено відносно ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «Інкор і Ко» в частині завищення бюджетного відшкодування на суму 1295198,00 грн. та встановлення суми завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на суму 226690,00 грн.

Зазначає, що сума від`ємного значення, що зараховується до податкового кредиту за березень 2019 року в сумі 226690,00 грн. є складовою частиною суми від`ємного значення, що зараховується до податкового кредиту в сумі 647426,00 грн. в податковій декларації з ПДВ за квітень 2019, яку відповідач визнав завищеною відповідно до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0001171202 від 15.08.2019.

Частиною 4 статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, висновок про завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 226690,00 грн., який викладений в акті про результати документарної позапланової невиїзної перевірки від 17.07.2019 №730/05-99-12-02/31297266 є протиправним, а відповідне податкове повідомлення-рішення №0001171202 від 15.08.2019 підлягає скасуванню.

Відповідачем подано пояснення в яких зазначає, що ТОВ «НВО «Інкор і Ко» маючи у штаті достатню кількість фахівців для виконання функцій перелічених у додатку №1 до договору сервісного обслуговування №881/183 від 09.11.2018, забезпечило штучне нарощування витрат виробництва, що не має під собою розумної, економічно обґрунтованої, необхідної і достатньої ділової (господарської) мети. Таким чином, ПрАТ «АКХЗ» не відповідає умовам виконання зобов`язань за договором сервісного обслуговування №881/183 від 09.11.2018.

Суд, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Інкор і Ко» (далі - ТОВ «НВО «Інкор і Ко») до 01 грудня 2020 року було зареєстровано, як юридична особа за кодом 31297266, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Рішенням Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Інкор і Ко» № 34 від 18 березня 2020 року розпочато процедуру припинення Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Інкор і Ко» шляхом його приєднання до Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод».

01 грудня 2020 року внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадянських формувань про припинення юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Інкор і Ко» шляхом приєднання до Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод».

Приватне акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод» (далі - позивач/ПрАТ «АКХЗ») (код ЄДРПОУ 00191075) пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації 30.12.1993 року №12531200000000013, є юридичною особою та є платником податку на додану вартість, в даних правовідносинах, у відповідності до вимог ст.43 Кодексу адміністративного судочинства України, здатний особисто здійснювати свої права та обов`язки.

Відповідач, Головне управління ДПС у Донецькій області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, у відповідності до норм Податкового кодексу України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати функцію контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом, а також перевіряти достовірність цих документів щодо правильності визначення об`єктів оподаткування і обчислення податків та зборів та у відповідності до вимог ст.43 Кодексу адміністративного судочинства України, здатний особисто здійснювати свої права та обов`язки.

Судом встановлено, що фахівцями Головного управління ДФС у Донецькій області була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за квітень 2019 року.

За результатами перевірки було складено акт від 17.07.2019 року №730/05-99-12-02/31297266.

Актом перевірки від 17.07.2019 року №730/05-99-12-02/31297266 встановлено порушення вимог Податкового кодексу України в частині достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за квітень 2019 року, що свідчить про порушення пп.14.1.203 п.14.1 ст.14, п.44.1, п.44.2 ст.44, п.198.1, п.198.3, п.198.5 ст.198, п.200.1, п.200.4, п. 200.12 ст.200, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України в частині:

- ведення податкового обліку з порушенням встановленого порядку;

- відсутності реєстрації податкової накладної у ЄРПН на дату виникнення податкових зобов`язань на загальну суму 347792,16 грн.;

- завищення суми від`ємного значення, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на 347792 грн.;

- відмовлено в наданні бюджетного відшкодування на 2756,00 грн.;

- завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21) на суму 647426,00 грн.

На підставі акта перевірки від 17.07.2019 року №730/05-99-12-02/31297266 Головним управлінням ДПС у Донецькій області 15.08.2019 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- форми «В1» №0001161202 на суму завищення бюджетного відшкодування в розмірі 347792,00 грн. та на суму штрафних санкцій в розмірі 173896,00 грн.;

- форми «В4» №0001171202 щодо завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 647426,00 грн.;

- форми «В3» №0001181202 на суму відмови у бюджетному відшкодуванні за квітень 2019 в розмірі 2756,00 гривень;

- форми «Н» №0001191202 щодо застосування штрафу в розмірі 173896,08 грн.

ТОВ «НВО «Інкор і Ко» звернулось до Державної фіскальної служби України зі скаргою №1023-19з від 28.08.2019 року на податкові повідомлення-рішення від 15.08.2019 року №0001161202, №0001171202, №0001181202, №0001191202.

Рішенням Державної податкової служби України від 19.09.2019 року №2337/6/99-00-08-05-01 про продовження строку розгляду скарги, продовжено строк розгляду скарги до 01.11.2019 року (включно) для з`ясування обставин справи.

28.10.2019 року Державна податкова служба України прийняла рішення №7413/6/99-00-08-05-01 про результати розгляду скарги, відповідно до якого податкові повідомлення-рішення від 15.08.2019 року №0001161202, №0001171202, №0001181202, №0001191202 залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Спірним питанням у справі, є правомірність прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень від 15.08.2019 року №0001161202, №0001171202, №0001181202, №0001191202.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закріплений у ч.1 ст.9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Виключно законами України встановлюються, зокрема, податки і збори (п.1. ч.2 ст.92 Конституції України).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України (надалі ПК України).

Відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до п.61.1 ст.61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з п.62.1 ст.62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин; моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Відповідно до п.71.1 ст.71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів, що координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно з п.73.3 ст.73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Згідно з п.75.1 ст.75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Документальною перевіркою згідно із п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Пунктом 78.1 ст.78 ПК України передбачені підстави за наявності яких здійснюється документальна позапланова перевірка.

Пунктами 78.2 78.9 ст.78 ПК України визначено, що обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків.

Контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Строки проведення документальної позапланової перевірки встановлені статтею 82цього Кодексу.

Перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.

Порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Перевірка платника податків з питань повноти нарахування і сплати податків та зборів під час здійснення контрольованих операцій проводиться з урахуванням особливостей, визначених статтею 39 цього Кодексу.

Статтею 79 ПК України встановлені особливості проведення документальної невиїзної перевірки.

Документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом (п.79.1 ст.79 ПК України).

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки (п.79.2 ст.79 ПК України).

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова (п.79.3 ст.79 ПК України).

За наявності письмового звернення платника податків замість документальної невиїзної перевірки може проводитися документальна виїзна перевірка (п.79.5 ст.79 ПК України).

Суд зазначає, що позивачем не оскаржується та не ставиться під сумнів підстави для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, тому судом не досліджується питання підстав правомірності винесення наказу про проведення перевірки та дії вчинені під час проведення перевірки.

Відповідно до положень Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 727 від 20.08.2015р. (далі - Порядок 727), акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до підпункту 2 пункт 4 розділу III Порядку 727 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно:

викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

викласти зміст порушень (у разі їх встановлення), в тому числі щодо правильності та повноти визначення фінансового результату до оподаткування згідно з бухгалтерським обліком відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, виконання законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів;

у разі отримання під час перевірки копій документів, які підтверджують факт виявленого порушення, про це робиться запис із відображенням підстав для їх отримання, а також переліку цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків (керівника платника податків або уповноважених ним осіб) надати документи та/або копії документів посадовій особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові посадової особи платника податків, уповноваженої здійснювати від його імені юридичні дії, та переліку документів (копій документів), які йому запропоновано подати, факт складання такого акта відображається в акті (довідці) документальної перевірки;

у разі надання посадовими особами платника податків (керівником платника податків або уповноваженою ним особою) посадовим особам контролюючого органу письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти надання таких пояснень необхідно відобразити в акті документальної перевірки.

Суд зазначає, що в акті перевірки від 17.07.2019 року №730/05-99-12-02/31297266 зазначені передбачені Порядком №727 порушення податкового законодавства, які були встановлені фахівцями Головного управління ДФС у Донецькій області.

Статтею 44 ПК України передбачені вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 44.6 ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до абз. 2 п. 44.6 ст. 44 ПК України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Згідно з п. 86.8. ст. 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Зі змісту акта перевірки від 17.07.2019 року №730/05-99-12-02/31297266 судом встановлено, що в ході перевірки ТОВ «НВО «Інкор і Ко»:

- не нараховано податкові зобов`язання, не складено податкові накладні і не зареєстровано в ЄРПН у встановлений ПК України термін, що призвело до заниження податкових зобов`язань ПДВ;

- до складу податкового кредиту включено ПДВ по господарській операції, що не підтверджені первинними документами на придбання робіт (послуг) та використання їх з метою здійснення господарської діяльності підприємства;

- завищено від`ємне значення через не складання податкових накладних і не реєстрації в ЄРПН у встановлений ПК України термін;

- завищено суму від`ємного значення, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 ПК України.

Під постачанням товарів розуміється, зокрема передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

При цьому, відповідно до п.189.4 ст.189 ПК України базою оподаткування для товарів/послуг, що передаються/отримуються у межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління, є вартість постачання цих товарів, визначена у порядку, встановленому ст. 188 Податкового кодексу.

Дата збільшення податкових зобов`язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими статтями 187 і 198 Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов`язань із постачання товарів/послуг згідно з п.187.1 ст.187 ПК України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку-дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а для послуг-дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Ураховуючи викладене, у комісіонера на дату першої з подій, визначених п.187.1 ст.187 ПК України, виникають податкові зобов`язання з ПДВ:

- з операції з реалізації товару, переданого йому на реалізацію комітентом в межах договору комісії, виходячи з бази оподаткування, визначеної п.189.4 ст.189 Кодексу;

- з послуг комісії, наданих комітенту в межах договору комісії, виходячи з бази оподаткування, визначеної ст.188 Кодексу.

За положеннями п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено ст. 198 ПК України.

Відповідно до п.п. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п. 198.5 ст. 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Підпунктом 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) визначено статтею 200 ПК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

За змістом п. 200.4 цієї статті при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.7 ст. 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно з п. 200-1.3 ст. 200-1 ПК України платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податку.

Наказом Міністерства фінансів України №21 від 28.01.2016, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за №159/28289, затверджено форму податкової декларації з податку на додану вартість; форму уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок; форму розрахунку податкових зобов`язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник податку на додану вартість, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими платниками податків, на митній території України та Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість.

Згідно з Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, додатками до декларації є: 1) розрахунок коригування сум податку на додану вартість (Д1) (додаток 1); 2) довідка про суму від`ємного значення звітного (податкового) періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (Д2) (додаток 2); 3) розрахунок суми бюджетного відшкодування (Д3) (додаток 3 ); 4) заяви про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість та/або врахування реєстраційної суми платника податку, що реорганізується, в обрахунку реєстраційної суми правонаступника (Д4) (додаток 4); 5) розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) (додаток 5); 6) довідка (Д6) (додаток 6) подається платниками, які заповнюють рядок 5 декларації, та підприємствами (організаціями) інвалідів; 7) розрахунок (перерахунок) частки використання товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях (Д7) (додаток 7); 8) заява про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування (Д8) (додаток 8); 9) розрахунок податкових зобов`язань за операціями, визначеними в статті 16-1 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України», та питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів (ДС9) (додаток 9). Додатки додаються до декларацій за наявності подій, які підлягають відображенню у таких додатках.

В свою чергу, платники податку, які відповідно до статті 200 розділу V Кодексу мають право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, здійснюють розрахунок бюджетного відшкодування та додають до декларації (Д3) - додаток 3 та (Д4) - додаток 4. Розрахунок суми бюджетного відшкодування здійснюється в межах суми, обчисленої відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 розділу V Кодексу на момент подання податкової декларації, за вирахуванням від`ємного значення поточного звітного (податкового) періоду, зарахованого у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість. Значення рядка 3 таблиці 1 (Д3) - додаток 3 переноситься до рядка 20.2 декларації.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що право на отримання бюджетного відшкодування у платника ПДВ виникає щодо суми, яку він фактично сплатив у попередніх податкових періодах, за наявності у нього від`ємного значення різниці між податковим зобов`язанням та податковим кредитом у поточному та попередньому податковому періоді, за умови наявності у платника податку належно оформлених податкових накладних та відсутності спору щодо реальності господарських операцій із поставки товарів, робіт, послуг.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України визначено, що податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З огляду на викладені положення, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

У відповідності до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону №996-XIV, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Згідно зі ст. 3 Закону №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону № 996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов`язкові реквізити, визначені ч.2 ст.9 Закону №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п. 2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Оскільки видаткова накладна використовується для обліку товарно-матеріальних цінностей та є документом первинного обліку відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №996-XIV, то на виконання приписів закону та договірних домовленостей між сторонами щодо поставки товару, що зафіксовані в договорі поставки, були складені видаткові накладні.

Податкова накладна надається постачальником в електронному вигляді в порядку та строки, встановлені Податковим кодексом України.

Судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08.02.2023 року у справі №200/12314/19-а, яке набрало законної сили 10.04.2023 року на підставі ухвали Першого апеляційного адміністративного суду про повернення апеляційної скарги заявнику:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області № 0001071202 від 24.07.2019, яке винесено відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Інкор і Ко» в частині завищення бюджетного відшкодування на суму 1295198,00 грн. та встановлення штрафних санкцій на суму 647599,00 грн.;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області № 0001081202 від 24.07.2019, яке винесено відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Інкор і Ко», згідно з яким встановлено суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на суму 226690,00 грн.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення від 24.07.2019 № 0001071202 та № 0001081202, які зазначені в акті перевірки від 17.07.2019 року №730/05-99-12-02/31297266, як неузгоджені та стали підставою для висновку податковим органом щодо відмови в отриманні бюджетного відшкодування податку на додану вартість та завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту, напроти є узгодженими, оскільки перевірені в судовому порядку та скасовані, як неправомірні.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, судом не досліджується питання господарських операцій, які описані в рішенні суду у справі №200/12314/19-а від 08.02.2023, оскільки зазначені обставини встановлені та підтвердженні в судовому порядку, тому не підлягають доказуванню.

Також, суд встановив, що між ТОВ «НВО «Інкор і Ко» (Замовник) та ПрАТ «АКХЗ» (Виконавець) укладено Договір сервісного обслуговування №881/183 від 09.11.2018 року, відповідно до умов якого виконавець приймає на себе зобов`язання по дорученню замовника надає послуги, зазначені в додатках 1-6 до Договору, в обсягах та на умовах, передбачених договором та за рахунок замовника проводити визначені юридичні події, направленні на надання послуг по Договору, а замовник зобов`язується приймати послуги виконавця та проводити оплату їх у встановлені Договором порядку.

10.05.2019 ПрАТ «АКХЗ» зареєструвало податкову накладну від 30.04.2019 в період квітень 2019 на адресу ТОВ «НВО «Інкор і Ко».

30.04.2019 ПрАТ «АКХЗ» в адресу ТОВ «НВО «Інкор і Ко» виписало акт приймання-передачі наданих ТМЦ, який підписаний з обох сторін.

Відповідно до акта №92544563 від 30.04.2019 року, сторони погодились, що ПрАТ «АКХЗ» виконало послуг на суму 2539381,90 грн. у т.ч 423230,32 грн. ПДВ.

В бухгалтерському обліку операції відображені:

Дт 6442 «Податковий кредит» Кт 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».

Суд звертає увагу, що, відповідач не стверджує про невірність здійснених розрахунків податкового кредиту у Деклараціях, а у наслідку, розрахунку від`ємного значення з податку на додану вартість, помилки (описки) у Декларації, а лише не погоджується зі сформованим позивачем податковим кредитом внаслідок нереальних та сумнівних, на думку відповідача, господарських операцій позивача з його контрагентом.

Суд зазначає, що всі представлені позивачем документи відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» до первинних документів, не викликають у суду сумнівів щодо їх достовірності та в сукупності з іншими доказами підтверджують реальність здійснення господарських операцій позивача з контрагентами.

При цьому, наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер. Необхідно зазначити, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Крім того, не є свідченням нереальності господарських операцій відсутність деталізації їх опису в первинних документах.

Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №804/939/16, від 26.06.2018 у справі № 826/3006/14, від 27.11.2018 у справі №826/11629/16,від 12.04.2019 у справі №821/474/16, від 25.02.2020 у справі №826/4914/16.

Необґрунтованими є також посилання податкового органу, як на підставу неправомірності формування даних податкового обліку, на відсутність у позивача довіреностей на отримання товару. Суд зазначає, що відсутність довіреностей на отримання товарів не є підтвердженням безтоварності господарських операцій, оскільки наявність таких довіреностей не передбачена положеннями чинного законодавства.

Вказане відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 15.05.2018 у справі №815/423/17.

Крім того, податковий орган безпідставно посилається на отриману податкову інформацію щодо порушення контрагентами позивача норм податкового законодавства.

Так, законодавство передбачає можливість використання податковим органом інформаційних баз контролюючих органів з метою виконання покладених на останніх функцій та завдань. Разом з тим, наявна у інформаційних базах ДПС інформація не може в розумінні процесуального закону бути доказом стосовно реальності або нереальності господарських операцій.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2020 у справі №804/1984/16, в якій Верховний Суд вказує на те, що контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагентів та про обізнаність платника податків щодо такої, та злагодженості дій між ними. Крім того, колегія суддів зазначила, що висновки про відсутність у контрагентів по ланцюгу постачання трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

Суд також ураховує позицію Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі №П/811/3228/14. У вказаній постанові Верховний Суд зазначає, що будь-яка податкова інформація, наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, у тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Зокрема, посилання контролюючого органу на наявність актів як критерію оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки під час складення таких актів жодні первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаних актів з відображенням в них окремих відомостей не відповідають критерію юридичної значимості, а отже не є належними доказами в розумінні процесуального Закону.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. У первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

У постанові від 13.10.2020 у справі №0340/1408/18 Верховний Суд зазначив, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності). Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків. Визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні наявна у контролюючого органу податкова інформація, ні відсутність у постачальників контрагента чи у контрагента достатньої кількості основних засобів та трудових ресурсів самі по собі не можуть бути самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність недоліків у первинних документах може свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Верховний Суд у постанові від 09.10.2019 у справі №826/16601/18 зазначив, що не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей для виконання взятих на себе зобов`язань посилання податкового органу на відсутність достатньої кількості штатних одиниць, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Щодо здійсненої ТОВ «НВО «Інкор і Ко» уцінки, суд зазначає наступне.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20.10.1999:

- за п.4 запаси - активи, які: утримуються для подальшого продажу (розподілу, передачі) за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством. Чиста вартість реалізації запасів - очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію;

- за п.16. При відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продаж та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат; ціни продажу;

- за п.24. Запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації;

- за п.25. Запаси відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу їх ціна знизилась або вони зіпсовані, застаріли, або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду;

- за п.27. Сума, на яку первісна вартість запасів перевищує чисту вартість їх реалізації, та вартість повністю втрачених (зіпсованих або тих, що не вистачає) запасів списуються на витрати звітного періоду;

- за п.28. Якщо чиста вартість реалізації тих запасів, що раніше були уцінені та є активами на дату балансу, надалі збільшується, то на суму збільшення чистої вартості реалізації, але не більше суми попереднього зменшення, визнається інший операційний дохід із збільшенням вартості цих запасів.

Згідно «Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій», затвердженої Наказом Міністерства фінансів №291 від 30.11.1999:

- за Розділом І Інструкція встановлює призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов`язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків і бюджетних установ) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філій, відділень та інших відособлених підрозділів юридичних осіб.

План рахунків бухгалтерського обліку є переліком рахунків і схем реєстрації та групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку. У ньому за десятковою системою наведені коди (номери) й найменування синтетичних рахунків (рахунків першого порядку) й субрахунків (рахунків другого порядку). Субрахунки використовуються підприємствами, виходячи з потреб управління, контролю, аналізу й звітності та можуть ними доповнюватися введенням нових субрахунків (рахунків другого, третього порядків) із збереженням кодів (номерів) субрахунків цього Плану рахунків. Порядок ведення аналітичного обліку та кореспонденції рахунків, що не наведена в Інструкції, встановлюється підприємством, виходячи з норм цієї Інструкції, положень (стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку та управлінських потреб.

На субрахунку 946 «Втрати від знецінення запасів» ведеться облік втрат, пов`язаних із знеціненням (уцінкою) запасів, відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» і 27 «Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність».

На субрахунку 791 «Результат операційної діяльності» визначається прибуток (збиток) від операційної діяльності підприємства. За кредитом субрахунку відображається в порядку закриття рахунків сума доходів від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг та від іншої операційної діяльності (рахунки 70 «Доходи від реалізації», 71 «Інший операційний дохід»), за дебетом - сума в порядку закриття рахунків обліку собівартості реалізованої готової продукції, товарів, робіт і послуг, адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат (90 «Собівартість реалізації», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», 94 «Інші витрати операційної діяльності»).

Відповідно до п.3.15, п.5.8 «Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів», затверджених наказом Міністерства фінансів України № 2 від 10.01.2007 «Уцінка запасів до чистої вартості реалізації оформлюється актом уцінки. Сума уцінки первісної вартості запасів до чистої вартості реалізації на дату балансу включається до складу інших операційних витрат за дебетом субрахунку 946 «Втрати від знецінення запасів» із зменшенням фактичної (балансової) вартості відповідних запасів.

Якщо чиста вартість реалізації запасів, що раніше були уцінені та є активами на дату балансу, надалі збільшується, то на суму збільшення чистої вартості реалізації в межах величини попереднього зменшення (уцінки) визнається інший операційний дохід за кредитом субрахунку 719 «Інші доходи від операційної діяльності» із збільшенням балансової вартості відповідних запасів.»

За Додатком 3 до Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів «Кореспонденція рахунків бухгалтерського обліку із запасами»: Розділ 2. Переоцінка запасів (серед інших проведень), 17. Списано суму, на яку первісна вартість запасів перевищує чисту вартість їх реалізації (946 «Втрати від знецінення запаси», 26 «Готова продукція»); 18. Відновлено раніше списану величину вартості запасів внаслідок зростання їх чистої вартості реалізації (26 «Готова продукція», 71 «Інший операційний дохід»).

Суд встановив, що між ТОВ «НВО «Інкор і Ко» (Покупець) та ТОВ «Український папір» (Постачальник) укладено договір постачання №4569 від 03.08.2018 року, відповідно до якого Постачальник зобов`язався передати, а Покупець прийняти і сплатити матеріали на умовах передбачених цим Договором.

Відповідно до п.2.1 Договору, кількість, номенклатура Ресурсів вказуються в специфікаціях до цього Договору, що є його невід`ємною частиною.

Згідно Специфікації №01 від 03.08.2018 року ТОВ «НВО «Інкор і Ко» поставлено папір форми А4 на загальну суму 28287,78 грн., враховуючи ПДВ в сумі 4714,63 грн.

Специфікацією №02 від 30.10.2018 року ТОВ «НВО «Інкор і Ко» поставлено папір форми А4 на загальну суму 19306,20 грн., враховуючи ПДВ в сумі 3217,70 грн.

ТОВ «Український папір» виписано ТОВ «НВО «Інкор і Ко» видаткову накладну №КР-00000188 від 09.04.2019 року на загальну суму 24202,56 грн., враховуючи ПДВ 4033,76 грн. та податкову накладну №2300017 від 09.04.2019 року на загальну суму 24202,56 грн., враховуючи ПДВ 4033,76 грн.

Оплата здійснена на підставі платіжного доручення №1380 від 26.04.2019 року на суму 24202,56 грн.

В подальшому папір офісний форми А4 був оприбуткований ТОВ «НВО «Інкор і Ко» про що свідчать карточки складського обліку матеріалів та в подальшому уцінений.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що списання ТМЦ не проводилось, у позивача наявні документи, які свідчать про уцінку ТМЦ.

Фактично в даному випадку уцінка запасів не має наслідком їх втрату чи ліквідацію, а лише їх переоцінку (уцінку) та зміну у статусі відображення в бухгалтерському обліку цих ТМЦ на ресурсоутримуючі та наступне використання в господарській діяльності.

Суд зазначає, що сама по собі операція проведення переоцінки (уцінки) не є операцією постачання товару, тому в цьому випадку ПДВ не нараховується, також не нараховується ПДВ на підставі положень пп.«г» п.198.5 ст.198 ПК України, оскільки запаси після переоцінки (уцінки) продовжують використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Аналогічного правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 02.06.2021 у справі №160/3518/19, від 10.11.2021 у справі №160/12941/19.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0001191202 від 15.08.2019, суд зазначає, що оскільки позивачем здійснено уцінку товару внаслідок втрати товаром очікуваної економічної вигоди, яка в подальшому може збільшитися та підприємство згодом може здійснити дооцінення такого товару, у зв`язку з чим позивач не повинен складати податкові накладні.

Більш того, суд зазначає, що відбулася уцінка ТМЦ, а не списання, тому податкова накладна повинна складатися, коли відбудеться подія.

Посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента позивача, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Принцип індивідуальної податкової відповідальності - один з принципів, на яких базується чинне податкове законодавство України.

Відповідно до ст.47 ПК України складання податкової звітності покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

У відповідності до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що свідчить про те, що, у разі коли контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо неплатника, а не інших осіб, у т.ч. його контрагентів. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару (послуг) відповідних сум до складу податкового кредиту з ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 24.01.2018 у справі №824/942/13, від 14.03.2018 у справі №803/1198/16.

Разом з тим, податкова інформація не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення господарських операцій платників податків та про порушення саме позивачем податкового законодавства.

Варто вказати, що встановлено рух активів між позивачем і його контрагентами (як продавцями, так і покупцями) та зміни у майновому стані позивача, а саме - понесення витрат на придбання товару, його оприбуткування та подальше використання у власній діяльності чи для подальшого продажу третім особам, отримання прибутку від продажу товарів контрагентам.

Вказані обставини є підтвердженням реальності господарської операції, з урахуванням того, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, а наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що узгоджується зі змістом постанов Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №826/22154/15та від 26.06.2018 у справі №826/13029/14.

Сумнівність господарських операцій позивача обґрунтована податковим органом виключно інформацією, викладеною в інформаційних базах даних податкового органу не може слугувати підтвердженням нереальності господарської операції, оскільки така інформація містить лише загальну оцінку господарської діяльності контрагентів позивача та їх постачальників (покупців), без оцінки їх спільної діяльності, зокрема, щодо реальності здійснення досліджуваних господарських операцій.

Адже порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу постачання за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема в постанові від 20.03.2020 у справі №813/5407/15, від 16.04.2020 у справі №810/3443/18.

Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Після проведення відповідної оцінки, Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо/повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників. Відповідно, Суд констатував факт порушення статті 1 Протоколу №1, якою гарантується право на мирне володіння майном. Право на податковий кредит фактично прирівнюється до права власності на майно платника податків, відшкодування якого останній правомірно очікує від податкового органу.

Таким чином, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак в порушення вимог чинного законодавства, податковим органом таких доказів не наведено, а реальність виконання господарських операцій, на підставі яких підприємством сформовано податковий кредит, не спростовано.

Не подано Головним управлінням ДПС у Донецькій області і належних доказів на підтвердження недобросовісності ПрАТ «АКХЗ» (ТОВ «НВО «Інкор і Ко») як платника податку, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ПрАТ «АКХЗ» (ТОВ «НВО «Інкор і Ко») розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

На момент здійснення спірних поставок ПрАТ «АКХЗ» (ТОВ «НВО «Інкор і Ко») та отримання відповідних послуг його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У відповідності до п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Отже, позивач має право на бюджетне відшкодування ПДВ.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем виконано усі умови, необхідні для отримання бюджетного відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, за змістом ст. 1 Закону №996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що недоліки в оформленні документів за своєю суттю не спростовують вчинені між сторонами господарські операції, а тому такі недоліки самі по собі не нівелюють наслідків цих господарських операцій.

04.03.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №0440/5658/18 вказав на те, що обставина порушення платником податків обов`язку, встановленого п. 85.2 ст. 85 ПК України, щодо надання після початку перевірки всіх документів, які належать або пов`язані з предметом перевірки, не означає, що такий платник не має права додатково їх надати після спливу 90-денного строку, але до прийняття відповідного рішення, й, при цьому, не звільняє контролюючий орган від обов`язку врахувати такі документи, та, за наявності передбачених п.п. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 ПК України підстав, призначити додаткову позапланову перевірку.

Верховний Суд також зауважує, що неможливість платника в силу об`єктивних обставин надати певні документи контролюючому органу безпосередньо до перевірки не свідчить про невиконання ним обов`язку, встановленого п.п. 16.1.5, 16.1.7 п. 16.1 ст. 16 ПК України, а також обумовлює здійснення відповідачем певних дій з метою отримання таких документів.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №805/1690/16-а.

Окрім цього, право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу із поданням учасником процесу нових доказів, що у протилежному випадку є обмеження судом предмету дослідження та призведе до неповноти дослідження й порушення справедливого судового розгляду, наголошується Верховним Судом у постановах від 12.11.2018 у справі №806/434/16, від 24.01.2019 у справі № 820/12113/15, від 12.02.2019 у справі №820/6512/16.

Суд звертає увагу на те, що, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податків-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок та надання послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, відповідно до якого до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник. Притягнення ж до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та вимогам законодавства.

Так, законодавством України, зокрема Податковим кодексом України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладений обов`язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, подання звітності, сплати податків до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника. Не передбачено ні право, ні зобов`язання будь-якої із сторін правочину здійснювати контроль щодо показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності, що подана іншою стороною правочину.

При цьому відповідно до законодавства кожний платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватися на інших осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності платника податків міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року в справі №816/809/17.

Факт неподання контрагентом податкової звітності чи відсутності певної інформації в податковій звітності товариства, зокрема щодо наявності найманих працівників, основних засобів тощо сам по собі не може свідчити про відсутність факту здійснення ним господарської діяльності, а лише може бути підставою для висновку щодо допущення останнім порушення вимог законодавства при складанні податкової звітності.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №817/1422/13-а, що враховується судом згідно з вимогами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Інформація з баз даних АІС «Податковий блок» та податкова інформація, що надана іншими контролюючими органами, щодо контрагентів позивача, на яку посилався відповідач, є неприйнятною, оскільки не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року в справі №816/166/15-а, від 27.03.2018 року в справі №816/809/17.

Суд зазначає, що встановивши за даними власних інформаційних систем факт «обриву» ланцюга постачання товарів, контролюючий орган не здійснив будь-яких дій, направлених на отримання документального підтвердження відповідних обставин.

Так, пунктом 73.3 статті 73 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Відповідно до пункту 73.5 статті 73 ПК України, з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб`єктів господарювання щодо платника податків та даних щодо неприбуткових організацій, визначених пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб`єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків, у тому числі між платником податку та неприбутковими організаціями, визначеними пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу.

Отже, висновки контролюючого органу щодо обсягу і якості операцій та розрахунків між платниками податків не можуть ґрунтуватися на припущеннях чи суб`єктивних думках посадових осіб, інформації АІС «Податковий блок», Єдиного реєстру податкових накладних, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Більше того, суд зазначає, що контролюючим органом в акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

При цьому, слід наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

В рішеннях Європейського суду з прав людини, що прийняті в справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес АД проти Болгарії» (2009 рік, заява №3991/03), Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) наголошено на індивідуальному характері відповідальності особи та відсутності підстав для притягнення платника податків до відповідальності у зв`язку з порушенням податкової дисципліни його контрагентами.

Контролюючим органом не доведено факту ухилення контрагентами суб`єкта перевірки від оподаткування та існування змови чи узгодженості дій між позивачем та його контрагентами, що не свідчить про недобросовісність позивача у сфері податкових правовідносин та не доводить необґрунтованості його податкової вигоди за здійсненими господарськими операціями.

Спрямованість господарських операцій позивача на реальне настання правових наслідків підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства.

А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, надані позивачем первинні документи розкривають зміст господарської операції, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та спрямованість його дій на отримання реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами.

Отже, висновки викладені в акті перевірки не підтверджуються матеріалами справи, тому прийняті податкові повідомлення-рішення від 15 серпня 2019 року №0001161202, №0001171202, №0001181202, №0001191202 на підставі акта перевірки «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого об`єднання «Інкор і Ко» (податковий номер 31297266) з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за квітень 2019 року» від 17.07.2019 року №730/05-99-12-02/31297266 є протиправними та підлягає скасуванню.

Щодо інших доводів, які наведені сторонами, суд зазначає, що наведені доводи не спростовують встановлених обставин та наведених висновків суду та не доводять зворотного.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України(№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування.

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96,Oneryildizv.Turkey№48939/99,Moskal v. Poland № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasanand Chaush v. Bulgaria№30985/96).

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Інтерсплав проти України», вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

У п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Однією з основних засад податкового законодавства України відповідно до п.4.1.4 ст. 4 ПК України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Правовий порядок в Україні відповідно до ст. 19 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, суб`єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленим статтею 78 цього Кодексу.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства та фактичних обставин справи суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при ухваленні рішень діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дія), що призвело до безпідставного прийняття податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» до Головного управління ДПС у Донецькій області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 серпня 2019 року №0001161202, №0001191202, №0001171202, №0001181202 підлягають задоволенню.

Щодо питання розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Інкор і Ко» при подачі даного позову сплачено судовий у розмірі 19210,00 грн., про що свідчить платіжне доручення №217943 від 10 грудня 2019 року на суму 19210,00 грн.

Таким чином, судовий збір відповідно до ст. 139 КАС України, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби в розмірі 19210,00 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» (місцезнаходження: проїзд Індустріальний, буд. 1, м. Авдіївка, Донецька область, 86065, код ЄДРПОУ 00191075) до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби (місцезнаходження: вул. Італійська, буд. 59, м. Маріуполь, Донецька область, 87515, код ЄДРПОУ ВП 44070187) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 серпня 2019 року №0001161202, №0001191202, №0001171202, №0001181202 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області №0001161202 від 15 серпня 2019 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Інкор і Ко» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 347792,00 гривень та застосовано штрафні санкції в сумі 173896,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області №0001171202 від 15 серпня 2019 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Інкор і Ко» зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 647426,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області №0001181202 від 15 серпня 2019 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Інкор і Ко» відмовлено в бюджетному відшкодуванню в сумі 2756,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області №0001191202 від 15 серпня 2019 року, яким до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Інкор і Ко» застосовано штраф у розмірі 173896,08 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби, на користь Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» судовий збір у розмірі 19210 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять) грн. 00 коп.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 30 листопада 2023 року.

Повний текст рішення складено та підписано 07 грудня 2023 року.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».

У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.С. Молочна


Дата ухвалення рішення	30.11.2023
Оприлюднено	11.12.2023
Номер документу	115478623
Судочинство	Адміністративне
Суть	визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 серпня 2019 року №0001161202, №0001191202, №0001171202, №0001181202

Молочна І.С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 30.11.2023 по справі 200/14111/19-аДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —200/14111/19-а

Рішення від 30.11.2023

Рішення
від 30.11.2023 по справі 200/14111/19-а
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД