Постанова

від 01.12.2023 по справі 909/521/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2023 р. Справа №909/521/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіО.С. Скрипчук

суддівН.М. Кравчук

О.І. Матущака,

розглянувши у письмовому провадженні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Афени" б/н від 14.11.2023 (вх. № 01-04/7401/23 від 14.11.2023)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.09.2023 (повний текст рішення складено 11.09.2023, м. Івано-Франківськ, суддя В.В. Михайлишин)

у справі № 909/521/23

за позовом: Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго", м. Івано-Франківськ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Афени, м. Івано-Франківськ

про стягнення заборгованості в розмірі 209 135,39 грн, в тому числі: 182 713,92 грн основний борг, 20 566,15 грн інфляційні збитки, 4 210,07 грн 3 % річних, 1 645,25 грн пеня.

ВСТАНОВИВ:

Державне міське підприємство "Івано-Франківськтеплокомуненерго" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Афени" про стягнення заборгованості в розмірі 209 135,39 грн, в тому числі: 182 713,92 грн основний борг, 20 566,15 грн інфляційні збитки, 4 210,07 грн 3 % річних, 1 645,25 грн пеня.

Позовна заява мотивована порушенням відповідачем зобов`язань, які виникли на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії від 01.10.2020 № 343, у частині неналежного здійснення оплати за спожиту теплову енергію у період з липня місяця 2021 року по квітень місяць 2023 року, що призвело до виникнення боргу у розмірі 182 713, 92 гривень.

За порушення зобов`язання, позивач на підставі пункту 5.8. договору, статті 625 Цивільного кодексу України та статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", нарахував відповідачу пеню, інфляційні втрати та 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 06.09.2023 позовні вимоги задоволено частково. Суд виніс рішення, яким стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Афени" на користь Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" 207 490, 14 гривень, з яких: 182 713, 92 гривень - основний борг, 20 566, 15 гривень інфляційні збитки, 4 210, 07 гривень 3 % річних, а також 3 112, 25 гривень судового збору. В частині стягнення 1 645, 25 гривень пені - відмовлено. Судовий збір в розмірі 24, 78 гривень залишено за позивачем.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем не доведено суду відсутність надання позивачем послуги з постачання теплової енергії у період з липня місяця 2021 року по квітень місяць 2023 року включно та доказів погашення заборгованості в сумі 182 713, 92 гривень також не надано.

Відтак, суд першої інстанції вказав, що враховуючи встановлені обставини справи, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 182 713, 92 гривень підлягають до задоволення.

Разом з тим, суд перевіривши підстави нарахування та правильність розрахунків позивача, встановив, що розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат зроблено арифметично і методологічно правильно, відтак, такі підлягають до задоволення.

Також, місцевий господарський суд зазначив, що враховуючи встановлення Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" на території України карантинних заходів, в період з 12.03.2020 забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. За таких обставин, вимога Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Афени" пені у розмірі 1 645, 25 гривень не підлягає задоволенню.

Не погодившись з даним рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Афени" подало апеляційну скаргу б/н від 14.11.2023 (вх. № 01-04/7401/23 від 14.11.2023), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.09.2023, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована наступним:

- суд першої інстанції визнав заборгованість апелянта перед позивачем в сумі 26 973, 66 грн., що була сформована станом на 01.07.2021, за відсутності підстав вважати дану обставину доведеною;

- висновок суду першої інстанції про відсутність підстав вважати договір про постачання теплової енергії №343 від 01.10.2020 припиненим є наслідком неправильного тлумачення законодавчих положень та нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

- висновок місцевого господарського суду про можливість застосування розрахункового способу при визначенні обсягу спожитої теплової енергії на опалення виробничо - адміністративного приміщення на вул. Хриплинській, 11, через відсутність приладу комерційного обліку теплової енергії (п.66 рішення), не відповідає встановленим обставинам справи та спростовується наявними у матеріалах справи доказами;

- висновок суду про «недоведеність відповідачем відсутності надання позивачем послуги з постачання теплової енергії у період з липня місяця 2021 року по квітень місяць 2023 року включно» є очевидним та грубим порушенням процесуальних вимог закону у частині виконання сторонами обов`язку доказування.

Державне міське підприємство "Івано-Франківськтеплокомуненерго" подало до суду відзив на апеляційну скаргу (Вх №01-04/3043/23), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

01.10.2020 між Державним міським підприємством "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (виробник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Афени" (споживач, відповідач) укладено договір № 343 про постачання теплової енергії, згідно умов якого виробник зобов`язується постачати споживачеві теплову енергію у відповідності з умовами договору, а споживач зобов`язується своєчасно проводити оплату за використану енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком № 1 до даного договору на опалення та вентиляцію, гаряче водопостачання, технологічні потреби.

Сторони у пункті 2.3. договору погодили, що відпуск теплової енергії здійснюється відповідно до чинних з 17.03.2020 р. тарифів протягом періоду надання послуг. Тариф на послугу з постачання теплової енергії, послугу з постачання гарячої води на момент укладення договору становить:

а) умовно-змінна частина двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії 1 349, 77грн/Гкал (з ПДВ);

б) умовно-постійна частина двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії (місячна абонентська плата на одиницю теплового навантаження) 41 492, 27 грн/Гкал/год (з ПДВ).

Відповідно до пунктів 2.4. та 2.5. договору, у разі зміни у встановленому законодавством порядку тарифів на послугу з постачання теплової енергії виробником в односторонньому порядку без попереднього узгодження із споживачем застосовуються нові тарифи. Зміни тарифів будуть зазначені в рахунку-фактурі за період, в якому вони відбулися.

Пунктом 3.2.4. договору визначено, що споживач зобов`язується дотримуватись умов та порядку припинення і обмеження подачі Енергії, які передбачені цим договором, Правилами, Правилами експлуатації та іншими нормативними актами.

Пунктами 5.1. та 5.5. договору встановлено, що облік споживання Енергії проводиться виключно за Приладами. Розрахунковий метод застосовується тільки при тимчасовому підключенні терміном до 6 місяців. При відсутності Приладів або виході їх з ладу - кількість Енергії, що відпущена споживачеві визначається виробником, як виняток, розрахунковим способом (згідно теплових навантажень).

Розрахунки за Енергію, що споживається проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів. Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 5.6. договору).

Згідно з пунктом 5.7. договору, сума передоплати за Енергію визначається у відповідності і очікуваним її споживанням наступному розрахунковому періоді і становить не менше 80 % місячної вартості.

У пункті 5.8. договору вказано, що оплата послуг здійснюється споживачем на підставі виставлених виробником рахунків-фактур та в розмірі суми, вказаної в цих рахунках:

- з платежів поточного розрахункового періоду - в 5 - денний термін після дати одержання рахунку-фактури.

- з платежів передоплати з 1 - го до 5 - го числа поточного розрахункового періоду.

В платіжних дорученнях споживач повинен обов`язково вказувати номер договору та призначення платежу. За наявності заборгованості по даному договору виробник зараховує кошти, що надійшли від споживача, як погашення заборгованості за минулі періоди, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу. Тільки після повного погашення суми боргу, перераховані кошти зараховуються за поточний розрахунковий період.

У випадку несплати платіжних документів в терміни, обумовлені цим договором, сторони керуються договірними зобов`язаннями, вимогами Правил в частині припинення подачі Енергії, а на суми невиконаного зобов`язання нараховується пеня в розмірі 1 % за кожний день прострочення до дня фактичної оплати.

Споживач зобов`язується здійснювати звірку розрахунків (у грошовому еквіваленті) та погоджувати акти прийому-передачі теплової енергії не рідше одного разу в квартал (п. 5.9. договору).

Розбіжності та спори між сторонами, пов`язані з виконанням, зміною та розірванням цього Договору, вирішуються у порядку встановленому чинним законодавством України (п. 7.1. договору).

Цей Договір діє до 31 грудня 2021 року і вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд. Даний договір поширюється на відносини, що виникли між сторонами з 01 жовтня 2020 року (п. 9.1. договору).

Згідно із пунктами 9.3. та 9.4 договору, - договір може бути розірваний в односторонньому порядку однією із сторін у випадку невиконання договору, попередньо повідомивши про це іншу сторону не пізніше, як за місяць. Припинення дії Договору не звільняє споживача від обов`язку повної оплати за використану Енергію.

Згідно додатку № 1 до договору № 343 навантаження на опалення Гкал/год складає 0, 06134 (назва та адреса опалювального об`єкта: ТОВ "Афени" виробничо-адміністративне приміщення на вул. Хриплинській, 11 ж).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вказане майно перебуває у відповідача на праві приватної власності.

Позивач вказує, що взяті на себе зобов`язання за договором виконав у повному обсязі. Водночас відповідач за поставлену теплову енергію у період з липня місяця 2021 року по квітень місяць 2023 року розраховувався не в повному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 182 713, 92 гривень, що підтверджується поданими до суду копіями рахунків-фактур за спірний період.

27.10.2022 позивач надсилав відповідачу претензію № 06/1200 від 25.10.2022 з вимогою сплатити наявну заборгованість в сумі 116 219, 94 гривень, що утворилася станом на 01.10.2022. Однак дана претензія залишилась без належного реагування з боку відповідача.

На підставі пункту 5.8. договору, статті 625 Цивільного кодексу України та статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", за прострочення виконання грошового зобов`язання, позивач нарахував відповідачу 20 566, 15 гривень - інфляційних втрат, 4 210, 07 гривень - 3 % річних, 1 645, 25 гривень - пені та звернувся за захистом порушеного права до суду.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їх права та обов`язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно із положеннями пункту 2 статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг (частина 1 статті 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Відповідно до пункту 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила користування тепловою енергією), споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Частинами 1, 2 статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Згідно із пунктом 4 Правил, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Так, 01.10.2020 між Державним міським підприємством "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (виробник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Афени" (споживач, відповідач) укладено договір № 343 про постачання теплової енергії, згідно умов якого виробник зобов`язується постачати споживачеві теплову енергію у відповідності з умовами договору, а споживач зобов`язується своєчасно проводити оплату за використану енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що договір не є припиненим, так як відповідач звертався до позивача з повідомленнями про припинення договірних відносин.

Пунктом 9.1. Договору встановлено, що договір діє до 31.12.2021 року і вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд.

Як встановлено судом, відповідач листом №15 від 05.11.2021 звернувся до позивача з повідомленням про припинення договірних відносин у зв`язку із суттєвим подорожанням тарифів.

Колегія суддів вказує, що посилання апелянта на пункт 9.1 Договору є хибним, так як відповідач звернувся до позивача за два місяці до закінчення договору, відтак до спірних правовідносин підлягають до застосовання наступні норми.

Зміна або розірвання договору згідно ч. 1 ст. 651 ЦКУ допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч.3 ст. 651 ЦКУ).

Однак, за умовами п.9.3 Договору в односторонньому порядку він може бути розірваний однією із сторін лише у випадку невиконання його іншою, попередньо повідомивши про це іншу сторону не пізніше, як за місяць.

Підстава для розірвання Договору в односторонньому порядку у зв?язку із суттєвим подорожчанням тарифів на теплову енергію у Договорі відсутня.

Разом з тим, колегія суддів вказує, що у відповідності до пунктів 12, 13 частини 1 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води; розірвати договір про надання комунальної послуги, попередивши про це виконавця відповідної комунальної послуги не менш як за два місяці до дати розірвання договору, за умови допуску виконавця для здійснення технічного припинення надання відповідної послуги. Це право не поширюється на договір про постачання теплової енергії, укладений зі споживачами у багатоквартирному будинку, крім випадку розірвання такого договору колективним споживачем.

Наразі є чинним Порядок відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 169 від 26.07.2019. Цей Порядок визначає процедуру відключення власників (співвласників) будівель, у тому числі житлових будинків, квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків (далі - споживачі) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно даного Порядку, рішення щодо відключення власників (співвласників) будівель, у тому числі житлових будинків, від ЦО та/або ГВП приймається органом місцевого самоврядування відповідно до законодавства за письмовою заявою власника (співвласників) такої будівлі, в тому числі житлового будинку, з урахуванням рішення Комісії.

Матеріали справи не містять відповідної проектної документації, яка б засвідчувала факт відключення нежитлового приміщення відповідача від мережі централізованого теплопостачання та доказів ненадання йому послуг з постачання тепла.

Натомість самовільне відключення споживача від внутрішньо будинкових систем опалення або здійснення такого відключення з порушенням встановленої законодавством процедури не припиняє статусу такого суб`єкта як споживача відповідних комунальних послуг, не звільняє його від необхідності укладення договору на постачання таких послуг та їх оплати. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.04.2020 в справі № 908/1349/19.

При цьому виконання теплопостачальною організацією своїх зобов`язань щодо надання послуг централізованого опалення, зобов`язує споживача їх оплатити, незалежно від споживання цієї послуги або відмови від її споживання. Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1706цс15, від 11.11.2015 у справі № 6-1192цс15.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що твердження про припинення дії договору № 343 про постачання теплової енергії від 01.10.2020 за відсутності доказів відключення у встановленому законодавством порядку приміщення відповідача від мереж централізованого опалення у період нарахування спірної заборгованості є помилковим та необґрунтованим.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 2 статті 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Пунктом 40 Правил користування тепловою енергією, на споживача теплової енергії покладений обов`язок, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість застосування розрахункового способу при визначенні обсягу спожитої теплової енергії на опалення виробничо - адміністративного приміщення, колегія суддів вказує наступне.

За абзацом 1 пункту 19 та пункту 20 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, комерційний облік послуги здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку, що забезпечує (забезпечують) загальний облік споживання послуги у будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. До встановлення вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії обсяг споживання теплової енергії у будівлі визначається відповідно до Методики розподілу.

Виробничо-адміністративне приміщення на вул. Хриплинській, 11 є не оснащене приладом комерційного обліку теплової енергії.

Відповідно до п.2 Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22 листопада 2018 року № 315, розрахунковий метод - спосіб визначення загального обсягу спожитої у будівлі/будинку (або її частині з окремим інженерним вводом) теплової енергії, гарячої або холодної води до встановлення вузла комерційного обліку, у разі виходу його з ладу або втрати, а також спосіб коригування (приведення) обсягів споживання комунальної послуги до дати кінця розрахункового періоду.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком № 1 до даного договору на опалення та вентиляцію, гаряче водопостачання, технологічні потреби. Згідно додатку № 1 до договору № 343 навантаження на опалення Гкал/год складає 0, 06134 (назва та адреса опалювального об`єкта: ТОВ "Афени" виробничо-адміністративне приміщення на вул. Хриплинській, 11 ж).

Сторони у п. 2.3. договору погодили, що відпуск теплової енергії здійснюється відповідно до чинних з 17.03.2020 р. тарифів протягом періоду надання послуг. Тариф на послугу з постачання теплової енергії, послугу з постачання гарячої води на момент укладення договору становить:

а) умовно-змінна частина двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії 1 349, 77 грн/Гкал (з ПДВ);

б) умовно-постійна частина двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії (місячна абонентська плата на одиницю теплового навантаження) 41 492, 27 грн/Гкал/год (з ПДВ).

Відтак, правомірність застосування двоставкового тарифу на послугу підтверджена положенням п.2.3 Договору, що узгоджується з нормою п.32 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, у відповідності до якої плата за послугу розраховується виходячи з розміру встановленого тарифу та обсягу спожитої послуги, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства. У разі застосування двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії плата за послугу з постачання теплової енергії визначається як сума плати, розрахованої виходячи з умовно-змінної частини тарифу (протягом опалювального періоду) та умовно-постійної частини тарифу (протягом року).

До умовно-постійної частини тарифу на теплопостачання відносяться витрати на заробітну плату, відрахування податків в бюджет, воду на підживлення теплових мереж, ремонт, амортизаційні відрахування. Ця частина витрат пов?язана з необхідністю підтримки в робочому стані джерела теплової енергії і теплопостачальних установок, та не залежить від кількості відпущеної теплової енергії і тому не підлягає перерахунку.

Запровадження постійної частини тарифу, що оплачується споживачами впродовж року, забезпечує рівномірне фінансування капітального ремонту та оновлення обладнання котелень і теплових мереж. Права споживачів при цьому не порушуються, вони відшкодовують економічно обґрунтовані витрати підприємств теплопостачання на виробництво, постачання та транспортування теплової енергії, але більш рівномірно - впродовж року.

Враховуючи відсутність реалізації споживачем теплової енергії згідно показників засобів обліку, керуючись умовами договору № 343, положеннями Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", Правил надання послуги з постачання теплової енергії, позивач здійснив нарахування плати за теплопостачання відповідачу, розрахованої виходячи тільки з умовно-постійної частини тарифу протягом цілого року, що спростовує твердження апелянта про необхідність нарахування та стягнення плати за надані послуги відповідно до показників засобів її обліку та про зобов`язання електропостачальної організації довести обсяг фактично спожитої кінцевим адресатом теплової енергії упродовж спірного періоду.

Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", рахунок на оплату комунальної послуги повинен містити, зокрема, таку інформацію: 1) найменування та платіжні реквізити виконавця комунальної послуги; 2) адресна інформація, найменування або прізвище, ім`я та по батькові споживача, або абонентський номер споживача, визначений договором про надання комунальної послуги, який дає згоду ідентифікувати споживача виконавцю або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів комунальних послуг; 3) період, за який здійснюється нарахування; 4) загальна сума до сплати; 5) поле для внесення споживачем показань вузлів розподільного обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії (якщо згідно із законом або договором такі показання знімає споживач); 6) обсяг спожитої теплової енергії та води за поточний період, визначений згідно з вимогами статей 9 - 11 цього Закону, а також показання відповідних вузлів обліку (у разі відсутності вузлів обліку теплової енергії - приладів - розподілювачів теплової енергії), на основі яких цей обсяг визначено, застосоване розрахункове або середнє споживання; 7) діючі ціни та тарифи на комунальні послуги; 8) стан розрахунків споживачем за спожиту комунальну послугу, у тому числі заборгованість з оплати послуги (у разі її наявності), періоди, в яких виникла така заборгованість, відомості про обчислення її розміру, пільги/субсидії (у разі їх надання/призначення); 9) середній обсяг споживання та середній розмір плати за комунальну послугу іншими споживачами відповідної категорії (у тому числі в розрізі класів будівель), яким комунальну послугу надає цей виконавець, визначені за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства; 10) рекомендації щодо можливих заходів з підвищення енергоефективності будівель, інформація про державні цільові та інші програми підвищення енергоефективності, контактна інформація та порядок одержання додаткової інформації.

Рахунки на оплату теплової енергії за період з липня місяця 2021 року по квітень місяць 2023 року, містять найменування та платіжні реквізити виконавця комунальної послуги, адресну інформацію та найменування споживача, загальну суму до сплати, обсяг спожитої теплової енергії, визначений у договорі № 343 та додатку № 1 до нього, а також встановлені у визначеному законодавством порядку тарифи на комунальну послугу.

З огляду на викладене, позивачем було належним чином оформлено рахунки на оплату теплової енергії за період з липня місяця 2021 року по квітень місяць 2023 року.

У пункті 5.8. договору вказано, зокрема, що оплата послуг здійснюється споживачем на підставі виставлених виробником рахунків-фактур та в розмірі суми, вказаної в цих рахунках: з платежів поточного розрахункового періоду - в 5 - денний термін після дати одержання рахунку-фактури; з платежів передоплати з 1 - го до 5 - го числа поточного розрахункового періоду. В платіжних дорученнях споживач повинен обов`язково вказувати номер договору та призначення платежу. За наявності заборгованості по даному договору виробник зараховує кошти, що надійшли від споживача, як погашення заборгованості за минулі періоди, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу. Тільки після повного погашення суми боргу, перераховані кошти зараховуються за поточний розрахунковий період.

Згідно з рахунком - фактурою № 216 від 05.07.2021 у відповідача станом на 01.07.2021 обліковувалась заборгованість за надані послуги з теплопостачання в сумі 26 973, 66 гривень.

В подальшому, з долучених до матеріалів справи рахунків-фактур вбачається зарахування позивачем частково проведених відповідачем оплат за спожиту теплову енергію за платіжними інструкціями № 192 від 06.07.2021 на суму 12 862, 38 гривень, № 268 від 20.09.2021 на суму 5 724, 76 гривень, № 303 від 12.10.2021 на суму 2 862, 38 гривень, № 368 від 30.11.2021 на суму 5 551, 06 гривень. Так, в означених рахунках - фактурах сума наявної у відповідача заборгованості помісячно корегується з урахуванням вказаних оплат та наданих позивачем послуг з теплопостачання.

Заразом, позивачем відповідно до умов п. 5.8. договору, у зв`язку з наявністю у відповідача заборгованості по договору № 343, зараховувались кошти, що надійшли від споживача, в погашення заборгованості за послуги з теплопостачання за минулі періоди.

Таким чином, в розрахунку заборгованості не відображені оплати, здійснені відповідачем протягом липня-листопада 2021, однак сума наявної у відповідача заборгованості помісячно корегується з урахуванням наданих позивачем послуг та здійснених відповідачем розрахунків, що відображається в долучених до матеріалів справи рахунках-фактурах.

Відтак, враховуючи матеріали справи, колегія суддів ставиться критично до твердження апелянта про те, що рахунок - фактура № 216 від 05.07.2021 є неналежним доказом.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вказує, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем не доведено суду відсутність надання позивачем послуги з постачання теплової енергії у період з липня місяця 2021 року по квітень місяць 2023 року включно, доказів погашення заборгованості в сумі 182 713, 92 гривень також не надано, відтак, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 182 713, 92 гривень підлягають до задоволення.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статті 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У пункті 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198, передбачено, що споживач зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Відповідач в установлені договором строки не здійснив оплату послуг теплопостачання з липня місяця 2021 року по квітень місяць 2023 року на загальну суму 182 713, 92 гривень.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, нарахував відповідачу на суму боргу 3 % річних в розмірі 4 210, 07 гривень та інфляційні втрати в розмірі 20 566, 15 гривень.

Колегією суддів здійснивши перевірку правильності розрахунків встановлено, що розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат зроблено арифметично і методологічно правильно, відтак підлягають до задоволення.

Разом з тим, відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Отже, положення підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" поширюються на взаємовідносини сторін за Договором.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" на території України встановлено карантин.

В подальшому вказаний карантин неодноразово продовжувався Кабінетом Міністрів України. Так, в останнє Постановою Кабінету Міністрів України № 383 від 25.04.2023 внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 09.12.2020 № 1236, карантин продовжено до 30.06.2023.

Місцевий господарський суд, правильно встановив, що в період з 12.03.2020 забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

А відтак, вимога Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Афени" пені у розмірі 1 645, 25 гривень не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.09.2023 у справі №909/521/23 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційних скарг слід залишити за скаржниками.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Афени" б/н від 14.11.2023 (вх. № 01-04/7401/23 від 14.11.2023) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.09.2023 у справі № 909/521/23 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

СуддяН.М. Кравчук

Суддя О.І. Матущак