Постанова

від 05.12.2023 по справі 902/781/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року Справа №902/781/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Олексюк Г.Є.

суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укрхімресурс" на рішення Господарського суду Вінницької області від 12.10.2023 (суддя Міліціанов Р.В., повний текст рішення складено 17.10.2023)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укрхімресурс"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Глікохім"

про розірвання договору суборенди

за участю представників:

позивача - Резнік А.О.

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 12.10.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Господарський суд, керуючись ст.173, 193 ГК України, ст.525, 628, 629 ЦК України, вказав, що ані положення укладеного сторонами договору суборенди, ні норми чинного законодавства не передбачають підстав для розірвання договору у випадку зупинення виробництва чи господарської діяльності орендаря (суборендаря).

Щодо впливу форс-мажорних обставин на правовідносини сторін, суд зазначив, що лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним та стосується невизначеного кола осіб, а тому не звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору, оскільки стороні у будь-якому разі потрібно довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

Враховуючи правові позиції Верховного Суду щодо дії форс-мажорних обставин, загальний лист ТПП України від 28.02.2022, а також зважаючи на те, що позивач звернувся до відповідача про розірвання договору лише 15.03.2023 року, тобто зі спливом більше року з початку повномасштабної військової агресії російської федерації проти України, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено прямого причинно-наслідкового зв`язку між дією відповідних обставин, їх тривалістю на виконання господарських відносин, а тому вимоги позову про розірвання договору внаслідок виникнення обставин непереборної сили суперечать приписам ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України, які лише передбачають можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, однак жодним чином не надають права відмовитись від виконання зобов`язання в натурі.

Також суд, надаючи оцінку наявності підстав для застосування положень ст.652 ЦК України, зазначив, що вказана стаття може бути застосована у випадку відсутності існування форс-мажору, але позивач має довести наявність всіх чотирьох умов, необхідних для внесення змін до договору за рішенням суду.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що розірвання договору в односторонньому порядку матиме наслідком порушення співвідношення майнових інтересів сторін і позбавить заінтересовану сторону - товариство з обмеженою відповідальністю "Глікохім" того, на що воно розраховувало при укладенні договору. Відтак, у разі задоволення позову судом буде не дотриманий принцип справедливого розподілу між сторонами негативних наслідків зміни обставин, які у рівній мірі стосуються обох сторін договору.

Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем належними, допустимими та достовірними доказами, у розумінні ст.76, 77, 78, 79, 91 ГПК України, наявності умов, визначених ч.2 ст.652 ЦК України, дотримання яких необхідне для розірвання договору на підставі істотної зміни обставин.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким розірвати укладений між ТОВ "Укрхімресурс" та ТОВ "Глікохім" договір суборенди б/н від 22.07.2020 з 04.06.2023 року.

Мотивуючи свою апеляційну скаргу, апелянт, зокрема, вказує, що у зв`язку із веденням воєнного стану та з метою захисту життя та здоров`я своїх працівників, ТОВ "Укрхімресурс" був змушений зупинити свою виробничу діяльність, в тому числі і використання орендованих приміщень, а відтак орендовану земельну ділянку не використовує. Таким чином, вважає, що вказані події є істотною зміною обставин, у зв`язку із чим договір оренди укладений між сторонами може бути припинено шляхом розірвання за рішенням суду.

Скаржник зауважує, що в спірних правовідносинах наявні всі умови передбачені ч.2 ст.652 ЦК для розірвання договору у судовому порядку у зв`язку з істотною зміною обставин, що не було враховано судом першої інстанції при прийнятті рішення.

Зважаючи на настання форс-мажорних обставин (введення воєнного стану), зміну істотних умов, про які сторони не могли знати у момент укладання договору оренди, зважаючи те, що позивач звертався з листом-повідомленням до відповідача про дострокове розірвання договору у зв`язку із неможливістю здійснення господарської діяльності за місцем знаходження орендованої земельної ділянки, апелянт вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог та відповідно розірвання договору суборенди між сторонами.

Відповідач своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст.263 ГПК України не скористався.

Згідно ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання, яке відбулось 05.12.2023 року, відповідач не забезпечив явку повноважного представника, про причини неявки суд не повідомив.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалу про відкриття апеляційного провадження від 23.11.2023 року надіслано відповідачу засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою місцезнаходження (а.с.100, 103).

Судом за допомогою веб-сайту "Укрпошти" відстежено доставку рекомендованого листа з штриховим ідентифікатором №0600234848744 та з`ясовано, що вказане відправлення не вручено з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с.104).

Відповідно до п.5 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, із врахуванням викладеного, необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії, зокрема, про відкриття апеляційного провадження та призначення судового засідання.

Крім того, колегія суддів враховує, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 18.03.2021 у справі №911/3142/19).

Таким чином, враховуючи, що будь-якої іншої адреси для листування з відповідачем господарському суду не відомо, а також те, що відповідач про зміну свого місцезнаходження не повідомляв згідно ч.7 ст.120 ГПК України, апеляційним судом завчасно вжито заходів щодо належного повідомлення ТОВ "Глікохім" про дату, час та місце проведення судового засідання за місцем реєстрації товариства.

Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка учасників справи, повідомлених в установленому порядку про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Визначальним з урахуванням наведених норм є можливість розгляду справи в даному судовому засіданні, а не явка в судове засідання представників сторін/учасників.

Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, колегія суддів дійшла висновку про можливість завершення розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 13.08.2018 року між Калинівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Глікохім" (орендар) укладено договір оренди землі №41 (т. 1, а.с. 4-5).

Відповідно п.1,2 договору орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 1,5 гектарів, 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості з кадастровим номером 0521610100:07:001:0069, яка розташована па території Калинівської міської ради за межами населеного пункту, Калинівського району Вінницької області.

Договір укладено на 25 років (п. 4 договору).

13.03.2018 року між сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки за договором оренди землі №41 від 13.03.2018 року (т.1, а.с.6).

Вказаний договір зареєстрований в Відділі у Калинівському районі Міжрайонного управління у Калинівському та Липовепькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 28.03.2018 року за № 25556730.

22.07.2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Глікохім" (орендар) та товариством з обмеженою відповідальністю "Укрхімресурс" (суборендар) укладено договір суборенди (т.1, а.с. 7-8).

Відповідно п.1, 3 договору, орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 1,5 гектара, 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості з кадастровим номером 0521610100:07:001:0069, яка розташована на території Калинівської міської ради за межами населеного пункту, Калинівського району Вінницької області.

Згідно п.5 договору, договір укладено до 12 "березня" 2043 року.

За змістом п.7 договору, земельна ділянка передається в суборенду для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

22.07.2020 року сторони підписали акт-приймання передачі об`єкта суборенди (т. 1, а.с.9).

Листом від 15.05.2023 року суборендар звернувся до орендаря (т.1, а.с.10-11), згідно якого повідомив про те, що у зв`язку із виникненням форс-мажорних обставин, з введенням воєнного стану в Україні, ТОВ "Укрхімресурс" не здійснює виробничо-господарської діяльності та не використовує земельну ділянку з кадастровим номером 0521610100:07:001:0069. У зв`язку з чим останній вважає, що наявні усі умови для розірвання договору на підставі істотної зміни обставин. Додатком до листа додано проект угоди про припинення дії договору суборенди землі.

Враховуючи, що вказаний лист залишився без відповіді орендаря, суборендар звернувся з даним позовом до суду про розірвання договору суборенди у зв`язку з істотною зміною обставин на підставі ст.652 ЦК України.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1, 2 ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частиною 1 ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч.2 ст.509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів.

За змістом положень ст.626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до приписів ст.525, 526, 629 ЦК України та ст.188, 193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач, обґрунтовуючи підстави для розірвання договору суборенди посилається на виникнення форс-мажорних обставин, а саме військову агресію російської федерації проти України та як наслідок введення воєнного стану в країні, у зв`язку із чим суборендар орендовану земельну ділянку не використовує та був змушений зупинити виробничо-господарську діяльність. Відтак, вважає, що відбулась істотна зміна обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, та наявні всі умови передбачені ч.2 ст.652 ЦК України для розірвання договору у судовому порядку.

Оцінюючи вказані доводи апелянта, апеляційний суд враховує таке.

Згідно ч.2 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сиди) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Президент України видав Указ №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", на підставі якого в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан.

ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Відтак, колегія суддів зауважує, що лист ТПП від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин (постанова Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

Отже, лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, на який посилається позивач, не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин у причинно-наслідковому зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Водночас, колегія суддів також погоджується з висновком господарського суду, що позовні вимоги у даній справі про розірвання договору внаслідок виникнення обставин непереборної сили суперечать приписам ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України, які лише передбачають можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, однак жодним чином не надають права відмовитись від виконання зобов`язання в натурі.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що саме ст. 652 ЦК України містить приписи для ситуацій, коли сторона об`єктивно може виконати зобов`язання, проте внаслідок зміни обставин таке виконання втрачає для неї сенс або кінцевий результат буде не тим, на який вона розраховувала на початку.

На відміну від форс-мажору істотна зміна обставин не впливає на строк виконання зобов`язань (не змінює його) і не звільняє сторону від відповідальності за невиконання, а дозволяє припинити таке виконання (розірвання договору) чи змінити умови такого виконання або умови договору в цілому (для досягнення балансу інтересів сторін, який був порушений через істотну зміну обставин).

Відтак, форс-мажор (ст.617 ЦК України) та істотна зміна обставин (ст.652 ЦК України) є різними правовими ситуаціями з різним правовим регулюванням та правовими наслідками виникнення відповідних обставин. Стаття 652 ЦК України може бути застосована у випадку відсутності існування форс-мажору (близька за змістом правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 зі справи № 910/15264/21).

Колегія суддів, надаючи оцінку наявності підстав для застосування положень ст.652 ЦК України у спірних правовідносинах, вважає за необхідне вказати наступне.

Згідно з ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч.1 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що, укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (постанова Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №910/13557/21).

Істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов`язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17).

Частиною 2 ст. 652 ЦК України встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, із аналізу вказаної статті, позивач має довести наявність всіх чотирьох умов, необхідних для розірвання договору за рішенням суду.

Частиною 3 ст. 652 ЦК України визначено, що у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 зазначила, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані обставини, що виникають після укладення договору, істотно порушують баланс інтересів сторін і суттєво знижують для кожної з них очікуваний результат договору. Право змінити чи розірвати договір у разі істотної зміни обставин, які були визначальними на час його укладення, направлене на захист сторін договору від настання ще більш несприятливих наслідків, пов`язаних із подальшим його виконанням за існування обставин, що відповідають характеристикам, визначеним у ст.652 ЦК України. За загальним правилом у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, його можна змінити чи розірвати за згодою сторін. Можливість такої зміни або розірвання може бути обмежена, коли інше передбачає договір або випливає із суті зобов`язання (абз.1 ч.1 ст.651 ЦК України).

Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв`язку між ними. Розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору (п.3 ч.1 ст.3, ч.1 ст.627 ЦК України), є винятковим заходом.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно п. 23 договору його дія припиняється шляхом розірвання за:

-взаємною згодою сторін;

-рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження суборендованої земельної ділянки, що істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

При цьому, позивач обґрунтовує розірвання договору суборенди зупиненням виробництва та господарської діяльності у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України як істотної зміни обставин згідно ст.652 ЦК України, зокрема, в підтвердження вказаних обставин надає наказ ТОВ "Укрхімресурс" №7-п від 24.02.2022 "Про зупинення виробництва", виданий з метою захисту життя, здоров`я працівників, майна підприємства (а.с.13).

Колегія суддів, враховуючи той факт, що за місцем знаходження орендованої земельної ділянки (територія Калинівської міської ради за межами населеного пункту, Калинівського району, Вінницької області) жодного дня не відбувались активні бойові дії, оскільки вказана територія не входить до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затв. наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 №309 (із змінами відповідно Наказу 224 від 17.08.2023), що свідчить про стабільність та контрольованість Збройними Силами України поточного стану в даній області, вважає, що зупинення виробництва та господарської діяльності суборендаря у зв`язку із військовою агресією, та як наслідок відсутність необхідності у використанні орендованої земельної ділянки, має суб`єктивний характер та залежить лише від особистої ініціативи та самостійного волевиявлення ТОВ "Укрхімресурс". Відтак, вказані обставини не можуть бути підставою для дострокового розірвання договору оренди у порядку ст.652 ЦК України.

Крім того, апеляційний суд зауважує, що позивачем не надано жодного доказу в підтвердження здійснення ним єдиного виду господарської діяльності (дистиляція гліцерину), який залежить виключно від давальницької сировини, отримання якої зупинено через воєнний стан, що могло б перебувати в причинному зв`язку з необхідністю отримання в суборенду земельної ділянки, як не надано доказів і того, що суборендована земельна ділянка може використовуватись виключно як елемент виробничого циклу підприємства.

Водночас, судом також враховується, що суборендар звернувся до орендаря з листом про розірвання договору лише 15.05.2023 (а.с.10), тобто зі спливом більше року з початку повномасштабної військової агресії російської федерації проти України як істотної зміни обставин, на яку він посилається для задоволення позовних вимог.

Зважаючи на викладене, аналізуючи обставини справи, враховуючи обов`язковість договору передбачену ст.629 ЦК України, а також приймаючи до уваги принцип рівності сторін договору та принцип справедливого розподілу між сторонами негативних наслідків зміни обставин, які у рівній мірі стосуються обох сторін договору, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду, що розірвання договору в односторонньому порядку матиме наслідком порушення співвідношення майнових інтересів сторін і позбавить заінтересовану сторону - товариство з обмеженою відповідальністю "Глікохім" того, на що воно розраховувало при укладенні договору.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність позивачем належними, допустимими та достовірними доказами, у розумінні ст.76, 77, 78, 79, 91 ГПК України, наявності умов, визначених ч.2 ст.652 ЦК України, дотримання яких необхідне для розірвання договору на підставі істотної зміни обставин, а відтак, виходячи з підстав заявлених вимог, позовні вимоги ТОВ "Укрхімресурс" до ТОВ "Глікохім" про розірвання договору суборенди б/н від 22.07.2020 року є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

У силу приписів ч.1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Вінницької області від 12.10.2023 у справі №902/781/23 залишити без змін, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укрхімресурс" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "07" грудня 2023 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.