Рішення

від 27.11.2023 по справі 926/3194/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2023 року м. ЧернівціСправа № 926/3194/23

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Миронюка С.О., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Укрвторресурси-Буковина, м. Чернівці

до колективного виробничо-комерційного підприємства ФАГ, м. Чернівці

про стягнення заборгованості в сумі 22 154,07 грн.

представники сторін не з`явилися

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю Укрвторресурси-Буковина м. Чернівці звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до колективного виробничо-комерційного підприємства ФАГ м. Чернівці про стягнення заборгованості в сумі 22 154,07 грн., в тому числі 18 571,06 грн. вартість послуги з побутовими відходами, 3028,10 грн. інфляційних та 554,91 грн. 3% річних.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2023 справу № 926/3194/23 передано на розгляд судді Миронюку С.О.

Ухвалою від 18.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 09.08.2023.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем направлено до відповідача проект договору про надання послуги з поводження з побутовими відходами відносно приміщення площею 133,1 кв.м., у якому знаходиться заклад громадського харчування по вул. Кобилянської, 49, м. Чернівці, та лист із пропозицією укласти цей договір та сплатити заборгованість за спожиті комунальні послуги.

Листом від 05.07.2023 № 60 КВКП «ФАГ» відмовлено позивачу в укладанні договору про надання послуги з поводження з побутовими відходами та повідомлено про відсутність потреби у послугах поводження з побутовими відходами.

Позивач вказує на те, що відповідно до положень ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», обов`язок відповідача сплачувати за комунальні послуги щодо вивезення побутових відходів є безумовним, навіть у разі відсутності укладеного договору.

Вартість послуги поводження з побутовими відходами відносно приміщення площею 133,1 кв.м., у якому знаходиться заклад громадського харчування по АДРЕСА_1 , за період з червня 2021 року по червень 2023 року становить 18 571,06 грн. Крім того, позивачем нараховано 3028,10 грн. інфляційних та 554,91 грн. 3% річних, які позивач просить стягнути з відповідача.

26.07.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, оскільки при зверненні до суду позивач не подав доказів надання відповідачу протягом червня 2021 року червня 2023 року послуг з вивезення побутових відходів з нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідач у вказаний період за вказаною адресою отримував їх у відповідній кількості.

Також відповідач вказує на те, що розмір заборгованості визначений позивачем на власний розсуд та не підтверджений належними та допустимими доказами, акти приймання-передачі наданих послуг відповідачу не надсилались та не підписувались.

26.07.2023 відповідачем подано клопотання про витребування доказів.

Крім того, 26.07.2023 від відповідача надійшло клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 7000 грн.

31.07.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просив позов задовольнити.

01.08.2023 надійшло заперечення на клопотання про стягнення судових витрат.

Ухвалою від 09.08.2023 продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі 926/3194/23 на 30 днів, відкладено підготовче судове засідання на 21.09.2023.

Ухвалою від 21.09.2023 зобов`язано позивача у строк протягом 10 днів з дня отримання вказаної ухвали надати суду докази, які підтверджують факт надання відповідачу послуг з вивезення побутових відходів з нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_1 в період з червня 2021 по червень 2023 та відкладено підготовче засідання на 18.10.2023.

25.09.2023 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, які підтверджують факт надання відповідачу послуг з вивезення побутових відходів з нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_1 в період з червня 2021 по червень 2023.

26.09.2023 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою від 18.10.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 15.11.2023.

13.11.2023 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.

15.11.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з поданою позивачем заявою від 13.11.2023, оскільки представник відповідача вважає, що нез`явлення позивача перешкоджає вирішенню спору та встановленню всіх обставин справи.

Ухвалою від 15.11.2023 відкладено розгляд справи по суті на 27.11.2023.

27.11.2023. від сторін надійшли клопотання про розгляд справи без участі їх представників.

Дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд

ВСТАНОВИВ:

Колективне виробничо-комерційне підприємство "ФАГ" є власником виділеної в натурі частки нерухомого майна нежилих приміщень загальною площею 133,10 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Як власник нерухомого майна відповідач має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, в тому числі, як самостійно, так і передавати в користування третім особам. При цьому цільове використання нежитлових приміщень може змінюватися в залежності від потреб власника або користувача.

Відповідно до Договору оренди колективного майна від 01.08.2016 року з 01.08.2016 по 31.07.2020 орендарем вказаних нежитлових приміщень була ФОП ОСОБА_1 .

З 01.11.2022 року по 11.04.2023 року орендарем вказаних нежитлових приміщень була ФОП ОСОБА_2 про свідчить Договір оренди колективного майна від 01.11.2022 року.

12.04.2023 року Колективне виробничо-комерційне підприємство "ФАГ" уклало договір оренди вказаних нежилих приміщень з ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Кривцовою К.Т. за реєстр. №2835. Строк дії договору оренди до 12.04.2028 р.

Листом від 05.07.2023 № 60 Колективним виробничо-комерційним підприємством «ФАГ» відмовлено позивачу в укладанні договору про надання послуги з поводження з побутовими відходами та повідомлено про відсутність потреби у послугах поводження з побутовими відходами.

Доказів укладеного між позивачем та відповідачем Договору про надання послуги з поводження з побутовими відходами суду не надано.

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 16.12.2019р. № 708/27 «Про затвердження норм надання послуг з вивезення побутових відходів в м. Чернівцях на 2019-2023 роки» затверджені норми надання послуг з вивезення побутових відходів в м. Чернівцях, згідно яких вартість послуг залежить від типу об`єкту нерухомості, його цільового використання та техніко-економічних характеристик (1 мешканець, 1 місце, 1кв.м площі, 1 робоче місце, 1кв.м торгової площі тощо).

Таким чином без досягнення згоди по всім істотним умовам договору про надання послуг з вивезення побутових відходів з нежитлового приміщення, зокрема щодо кількості та вартості послуг, договір про надання послуг з поводження з побутовими відходами, не може вважатися укладеним; у позивача не виник обов`язок щодо надання послуг по вивезенню побутових відходів з нежитлового приміщення, а у відповідача їх оплати.

Зважаючи на положення Публічної оферти до Публічного договору про надання послуг з поводження з побутовими відходами, розміщеної на сайті за посиланням: https://uvrbuk.com.ua/dogovir/, вказаним договором ТОВ «Укрвторресурси-Буковина» прийняв на себе зобов`язання надавати послуги з вивезення побутових відходів власникам (співвласникам, користувачам) квартири в багатоквартирному житловому будинку або власникам (співвласникам, користувачам) одноквартирного житлового будинку приватного сектору (далі - Споживач).

Вартість послуг встановлена з розрахунку на одну особу (п. 3.2 та 6.2 Публічного договору) та складає:

-в багатоквартирних, одноквартирних упорядкованих житлових будинках (з наявністю усіх видів благоустрою) - 29,46 грн.

-в житлових будинках індивідуальної забудови (будинки приватного сектору), з присадибною ділянкою - 30,28 грн.

Плата за абонентське обслуговування за індивідуальним договором - 2,71 грн. в місяць.

Оскільки відповідач не відноситься до категорії споживачів, яким адресована вказана публічна оферта, договір про надання послуг з вивезення побутових відходів не міг бути укладений між позивачем та відповідачем шляхом розміщення та акцептування публічної оферти.

Отже правовідносини між позивачем та відповідачем не могли бути врегульовані шляхом укладання публічного типового договору про надання послуг з вивезення побутових відходів, оскільки не існує єдиної встановленої вартості послуги з вивезення побутових відходів для всіх типів об`єктів нежитлової нерухомості.

Суд зазначає, що відсутність письмово оформленого договору не позбавляє споживача обов`язку оплачувати надані йому послуги, однак, в такому випадку саме на позивача покладається обов`язок доведення, що відповідачу такі послуги були надані та він ними фактично користувався, тобто є споживачем таких послуг в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Закону України «Про відходи».

В той же час відповідач стверджує, що протягом червня 2021 року - червня 2023 року жодних послуг по вивезенню побутових відходів з нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_1 від позивача не отримував, оскільки нежиле приміщення ним не використовувалося, за винятком тих періодів, коли воно перебувало в оренді у третіх осіб. А в той період коли приміщення перебувало в оренді, саме орендарі визначали цільове використання приміщення та його техніко-економічні показники.

Згідно з ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст. 74 ГПК України).

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

З обставин справи видно, що надання послуг протягом червня 2021 року - червня 2023 року позивач доводить актами надання послуг.

Проте, означені акти не підписані зі сторони відповідача і докази надіслання таких відповідачу у матеріалах справи відсутні.

Отже, з урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позивач не довів факту надання відповідачеві послуг протягом червня 2021 року - червня 2023 року, тому в задоволені позову в частині стягнення 18 571,06 грн. вартості послуг з побутовими відходами слід відмовити.

Враховуючи викладене, суд також відмовляє в частині стягнення 3028,10 грн. інфляційних та 554,91 грн. 3% річних.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд відзначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Отже, в задоволені позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

26.07.2023 р. відповідачем подано клопотання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Позивачем 01.08.2023 р. подано заперечення на клопотання відповідача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Дослідивши подане клопотання про розподіл судових витрат, суд зазначає таке.

За змістом статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону)

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Разом з чим, відповідно до частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до пункту 4 частин 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до пункту 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Виходячи з аналізу вказаних статей суд дійшов висновку про те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При цьому, суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених відповідачем витрат з правничої допомоги до заяви додано: копію Договору про надання правової допомоги від 17.07.2023 року, Додаткової угоди № 1 від 17.07.2023 р. до Договору від 17.07.2023 р., Акт приймання-передачі наданих послуг на суму 7000 грн. про надану правову та професійну правничу допомогу.

У Додатковій угоді № 1 від 17.07.2023 р. сторони визначили вартість послуг (гонорар) Адвоката в розмірі 7000 грн.

Дослідивши подані відповідачем докази у підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 7000 грн., з огляду на положення статей 123, 126, 129 ГПК України, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, суд вважає, що вони є співмірними із складністю справи та реально витраченим адвокатом часу на надання правничої допомоги, а відтак суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення їх з позивача.

Враховуючи вищевикладене, витрати позивача на професійну правову допомогу у розмірі 7000 грн. у відповідності до положень ст. 129 ГПК України, підлягають стягненню з позивача.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 126, 129, 130, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

1. В задоволені позову відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Укрвторресурси-Буковина (м. Чернівці, вул. Лесина, 4 код 39280223) на користь колективного виробничо-комерційного підприємства ФАГ (м. Чернівці, вул. Кобилянської, 33 код 14271234) 7000 грн. витрат на професійну правову допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Повний текст рішення складено та підписано 07.12.2023 року.

Суддя С.О. Миронюк