Постанова

від 11.03.2024 по справі 926/3194/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2024 р. Справа №926/3194/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіО.С. Скрипчук

суддівІ.Б. Малех

Б.Д. Плотніцького,

розглянувши у письмовому провадженні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвторресурси-Буковина» б/н від 18.12.2023 (вх. № 01-05/3837/23 від 19.12.2023)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 27.11.2023 (повний текст рішення складено 07.12.2023, м. Чернівці, суддя С.О. Миронюк)

у справі № 926/3194/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвторресурси-Буковина», м. Чернівці

до відповідача: Колективного виробничо-комерційного підприємства «ФАГ», м. Чернівці

про стягнення заборгованості в сумі 22 154,07 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрвторресурси-Буковина» звернулось з позовом до Колективного виробничо-комерційного підприємства «ФАГ» про стягнення заборгованості в сумі 22 154,07 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем направлено до відповідача проект договору про надання послуги з поводження з побутовими відходами відносно приміщення площею 133,1 кв.м., у якому знаходиться заклад громадського харчування по вул. Кобилянської, 49, м. Чернівці, та лист із пропозицією укласти цей договір та сплатити заборгованість за спожиті комунальні послуги.

Листом від 05.07.2023 № 60 КВКП «ФАГ» відмовлено позивачу в укладанні договору про надання послуги з поводження з побутовими відходами та повідомлено про відсутність потреби у послугах поводження з побутовими відходами.

Позивач вказує на те, що відповідно до положень ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», обов`язок відповідача сплачувати за комунальні послуги щодо вивезення побутових відходів є безумовним, навіть у разі відсутності укладеного договору.

Вартість послуги поводження з побутовими відходами відносно приміщення площею 133,1 кв.м., у якому знаходиться заклад громадського харчування по вулиці Кобилянської, 49, м. Чернівці , за період з червня 2021 року по червень 2023 року становить 18 571,06 грн. Крім того, позивачем нараховано 3028,10 грн. інфляційних та 554,91 грн. 3% річних, які позивач просить стягнути з відповідача.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 27.11.2023 в задоволені позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що без досягнення згоди по всім істотним умовам договору про надання послуг з вивезення побутових відходів з нежитлового приміщення, зокрема щодо кількості та вартості послуг, договір про надання послуг з поводження з побутовими відходами, не може вважатися укладеним; у позивача не виник обов`язок щодо надання послуг по вивезенню побутових відходів з нежитлового приміщення, а у відповідача їх оплати.

Разом з тим, з обставин справи судом встановлено, що надання послуг протягом червня 2021 року - червня 2023 року позивач доводить актами надання послуг. Проте, означені акти не підписані зі сторони відповідача і докази надіслання таких відповідачу у матеріалах справи відсутні.

Відтак, з урахуванням наведеного, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів факту надання відповідачеві послуг протягом червня 2021 року - червня 2023 року.

Не погодившись з даним рішенням суду Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвторресурси-Буковина» подало апеляційну скаргу б/н від 18.12.2023 (вх. № 01-05/3837/23 від 19.12.2023), в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 22.11.2023, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовільнити в повному обсязі.

На переконання апелянта, відповідач, як власник приміщення, мас безумовний обов`язок укладати договір про управління побутовими відходами, вносити зміни до договору у разі зміни підстав, що впливають на об?єми побутових відходів, та кожного місяця здійснювати плату за вказану послугу, безвідносно, чи було укладено договір.

Окрім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції усупереч п. 2 ч.4 ст.238 ГПК України не дослідив наступні докази надання послуг з управління відходами відповідачу: рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 11.12.2020 №602/27 та додаток 2 до цього рішення; договір №2 від 18.12.2020 на надання послуги з вивезення побутових відходів на окремій території м. Чернівців; графіки вивозу твердих побутових відходів рішення; витяг з графіку від 2022 року по вул. Кобилянській та Витяг з графіку від 2021 року по вул. Кобилянській; заява про скасування судового наказу від 08.05.2023; відсутність скарг, судових позовів та претензій споживачів щодо отримання графіка збирання та перевезення побутових відходів, дотримання правил надання послуг з управління побутовими відходами та інших вимог законодавства безпосереднім доказами надання послуги з управління належним чином відповідності до ч. 3 ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Разом з тим, в апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що суд першої інстанції не дослідив надані докази того, що позивач є виконавцем послуги з управління побутовими відходами на території міста, де розташоване приміщення, що належить відповідачу, та не встановив обставини, що ця послуга надається шляхом вивезення побутових відходів з контейнерних майданчиків згідно графіку, і індивідуально обмежити відповідача від доступу до контейнерних майданчиків - неможливо.

Колективне виробничо-комерційне підприємство «ФАГ» подало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернівецької області без змін.

За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст.2 ГПК України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте, розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, №4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №№32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012).

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає за доцільне зазначити наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, колективне виробничо-комерційне підприємство "ФАГ" є власником виділеної в натурі частки нерухомого майна нежилих приміщень загальною площею 133,10 кв.м за адресою: м. Чернівці, вул. О. Кобилянської, 49.

Як власник нерухомого майна відповідач має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, в тому числі, як самостійно, так і передавати в користування третім особам. При цьому цільове використання нежитлових приміщень може змінюватися в залежності від потреб власника або користувача.

Відповідно до Договору оренди колективного майна від 01.08.2016 року з 01.08.2016 по 31.07.2020 орендарем вказаних нежитлових приміщень була ФОП Колосніцина Г.С.

З 01.11.2022 року по 11.04.2023 року орендарем вказаних нежитлових приміщень була ФОП Комарова Т.О. про свідчить Договір оренди колективного майна від 01.11.2022 року.

12.04.2023 року Колективне виробничо-комерційне підприємство «ФАГ» уклало договір оренди вказаних нежилих приміщень з Комаровою К.В., який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Кривцовою К.Т. за реєстр. №2835. Строк дії договору оренди до 12.04.2028 р.

Листом від 05.07.2023 № 60 Колективним виробничо-комерційним підприємством «ФАГ» відмовлено позивачу в укладанні договору про надання послуги з поводження з побутовими відходами та повідомлено про відсутність потреби у послугах поводження з побутовими відходами.

Доказів укладеного між позивачем та відповідачем Договору про надання послуги з поводження з побутовими відходами суду не надано.

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 16.12.2019р. № 708/27 «Про затвердження норм надання послуг з вивезення побутових відходів в м. Чернівцях на 2019-2023 роки» затверджені норми надання послуг з вивезення побутових відходів в м. Чернівцях, згідно яких вартість послуг залежить від типу об`єкту нерухомості, його цільового використання та техніко-економічних характеристик (1 мешканець, 1 місце, 1кв.м площі, 1 робоче місце, 1кв.м торгової площі тощо).

Таким чином без досягнення згоди по всім істотним умовам договору про надання послуг з вивезення побутових відходів з нежитлового приміщення, зокрема щодо кількості та вартості послуг, договір про надання послуг з поводження з побутовими відходами, не може вважатися укладеним; у позивача не виник обов`язок щодо надання послуг по вивезенню побутових відходів з нежитлового приміщення, а у відповідача їх оплати.

Зважаючи на положення Публічної оферти до Публічного договору про надання послуг з поводження з побутовими відходами, розміщеної на сайті за посиланням: https://uvrbuk.com.ua/dogovir/, вказаним договором ТОВ «Укрвторресурси-Буковина» прийняв на себе зобов`язання надавати послуги з вивезення побутових відходів власникам (співвласникам, користувачам) квартири в багатоквартирному житловому будинку або власникам (співвласникам, користувачам) одноквартирного житлового будинку приватного сектору (далі - Споживач).

Вартість послуг встановлена з розрахунку на одну особу (п. 3.2 та 6.2 Публічного договору) та складає:

- в багатоквартирних, одноквартирних упорядкованих житлових будинках (з наявністю усіх видів благоустрою) - 29,46 грн.

- в житлових будинках індивідуальної забудови (будинки приватного сектору), з присадибною ділянкою - 30,28 грн.

Плата за абонентське обслуговування за індивідуальним договором - 2,71 грн. в місяць.

Оскільки відповідач не відноситься до категорії споживачів, яким адресована вказана публічна оферта, договір про надання послуг з вивезення побутових відходів не міг бути укладений між позивачем та відповідачем шляхом розміщення та акцептування публічної оферти.

Отже правовідносини між позивачем та відповідачем не могли бути врегульовані шляхом укладання публічного типового договору про надання послуг з вивезення побутових відходів, оскільки не існує єдиної встановленої вартості послуги з вивезення побутових відходів для всіх типів об`єктів нежитлової нерухомості.

Разом з тим, відсутність письмово оформленого договору не позбавляє споживача обов`язку оплачувати надані йому послуги, однак, в такому випадку саме на позивача покладається обов`язок доведення, що відповідачу такі послуги були надані та він ними фактично користувався, тобто є споживачем таких послуг в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Закону України «Про відходи».

В той же час відповідач стверджує, що протягом червня 2021 року - червня 2023 року жодних послуг по вивезенню побутових відходів з нежилих приміщень за адресою: м. Чернівці, вул. О. Кобилянської, 49 від позивача не отримував, оскільки нежиле приміщення ним не використовувалося, за винятком тих періодів, коли воно перебувало в оренді у третіх осіб. А в той період коли приміщення перебувало в оренді, саме орендарі визначали цільове використання приміщення та його техніко-економічні показники.

Позивач не надав до суду жодного доказу, що протягом червня 2021року

- червня 2023року він надавав відповідачу послуги по вивезенню побутових відходів з

нежилих приміщень за адресою: м. Чернівці, вул. О. Кобилянської, 49.

Окрім того, позивач до липня 2023року жодного разу не звертався до відповідача з пропозицією укласти договір на вивезення побутових відходів з нежилих приміщень за адресою: м.

Чернівці, вул. О. Кобилянської, 49, не повідомляв, що надає послуги з вивезення

сміття за вказаною адресою та не заявляв будь-яких вимог по їх оплаті.

Позивач не надав до суду доказів, що він на виконання ст. 13 Закону України «Про

житлово-комунальні послуги» до 03.07.2023року звертався до відповідача з

пропозицією укласти договір про надання послуг з вивезення побутових відходів, а

відповідач відмовився від укладання договору.

А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що відповідач, як власник приміщення, мас безумовний обов`язок укладати договір про управління побутовими відходами оцінюються судом критично.

Доказів надсилання позивачем відповідачу рахунків на оплату послуг за період з

червня 2021року по червень 2023року матеріали справи не містять.

Колегією суддів також встановлено, що надання послуг протягом червня 2021 року - червня 2023 року позивач доводить актами надання послуг.

Проте, означені акти не підписані зі сторони відповідача і докази надіслання таких відповідачу у матеріалах справи відсутні.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довів факту надання відповідачеві послуг протягом червня 2021 року - червня 2023 року, тому в задоволені позову в частині стягнення 18 571,06 грн. вартості послуг з побутовими відходами слід відмовити.

Відтак, місцевий господарський суд також правомірно відмовив в частині стягнення 3028,10 грн. інфляційних та 554,91 грн. 3% річних.

Щодо доказів на які позивач посилається в обгрунтування апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає, що такі докази не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Чернівецької області від 27.11.2023 у справі №926/3194/23.

Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Щодо стягнення судових витрат.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні стягнув з товариства з обмеженою відповідальністю Укрвторресурси-Буковина на користь колективного виробничо-комерційного підприємства «ФАГ» 7000 грн. витрат на професійну правову допомогу.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 3, 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В силу частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених відповідачем витрат з правничої допомоги до заяви додано: копію Договору про надання правової допомоги від 17.07.2023 року, Додаткової угоди № 1 від 17.07.2023 р. до Договору від 17.07.2023 р., Акт приймання-передачі наданих послуг на суму 7000 грн. про надану правову та професійну правничу допомогу.

У Додатковій угоді № 1 від 17.07.2023 р. сторони визначили вартість послуг (гонорар) Адвоката в розмірі 7000 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Аналіз наведених норм частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес до справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Місцевий господарський суд, проаналізувавши характер спору, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, дійшов підставного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з позивача 7 000, 00 грн понесених відповідачем витрат на професійну (правничу) допомогу.

З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвторресурси-Буковина» б/н від 18.12.2023 (вх. № 01-05/3837/23 від 19.12.2023) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Чернівецької області від 27.11.2023 у справі №926/3194/23 без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддяО.С. Скрипчук

Суддя І.Б. Малех

СуддяБ.Д. Плотніцький