Постанова

від 08.11.2023 по справі 521/18588/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3476/23

Справа № 521/18588/21

Головуючий у першій інстанції Леонов О. С.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Сегеди С.М., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря Триколіч І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 липня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Лидер-К», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС України в Одеській області про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви.

До Малиновського районного суду м. Одеси звернулася представник позивача ОСОБА_2 адвокат Ковальська С.Є. до ПП "ЛИДЕР-К", ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС України в Одеській області про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності.

В якому просила, визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля Lexus LX 570, 2010 року випуску, універсал-В, сірого кольору, шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 від 21.03.2019 року, укладений між ПП «Лідер -К» та ОСОБА_3 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 автомобіль Lexus LX 570, 2010 року випуску, універсал- В, сірого кольору, шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 та визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль Lexus LX 570, 2010 року випуску, універсал - В, сірого кольору, шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що ОСОБА_2 , на праві власності, на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 належав автомобіль Lexus LX 570, універсал-В. сірого кольору, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , VIN код НОМЕР_1 .

30 січня 2019 року ОСОБА_2 виїхала з України за кордон, що підтверджується копією закордонного паспорту. У зв`язку із від`їздом до іншої країни позивач надала належний їй транспортний засіб у тимчасове безоплатне користування громадянину ОСОБА_4 , з яким перебувала у дружніх відносинах та якому довіряла та передала останньому оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .

Однак, по приїзду з закордону, 13 вересня 2019 року позивачу стало відомо, що в період її відсутності на території України належний їй транспортний засіб Lexus LX 570, державний номер НОМЕР_3 , за її відсутності на незаконних підстав, перейшов у власність ОСОБА_3 .

Так, 12 лютого 2019 року за невідомих ОСОБА_2 обставин, невідомі особи склали та підписали від її імені Договір комісії №6452/19/005376 від 12.02.2019 року за яким, ніби то ОСОБА_2 , діюча на підставі паспорту громадянина України НОМЕР_4 від 13.10.1997 року, виданий Жовтневим PB УМВС уповноважила ПП "ЛІДЕР-К" (код ЄДРПОУ 37680543) в особі ОСОБА_5 , за комісійну плату вчинити за її рахунок від свого імені продаж належного ОСОБА_2 транспортного засобу Lexus LX 570, державний номер НОМЕР_3 за ціною 768000,00грн.

Також невідомими особами від імені ОСОБА_2 було підписано акт технічного стану транспортного засобу або його складових частин, що має ідентифікаційний номер №6452/19/005376 від 12.02.2019 року.

Однак жодних договорів та актів із ПП "ЛІДЕР-К" ОСОБА_2 не укладала та не підписувала, ніколи в житті не була за адресою місцезнаходження даної юридичної особи, ніколи не бачила ОСОБА_5 та жодних доручень цій чи іншій особі про продаж належного їй автомобіля не надавала. Більш того, у період складання вказаних документів ОСОБА_2 не перебувала на території України, а знаходилась за кордоном, що виключало можливість проставлення її особистого підпису на зазначених вище документах.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 липня 2022 року позовну заяву ОСОБА_2 до ПП "ЛИДЕР-К", ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС України в Одеській області про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності задоволено частково. Витребовано з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 автомобіль Lexus LX 570, 2010 року випуску, сірого кольору, шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_5 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль Lexus LX 570, 2010 року випуску, сірого кольору, шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 . В іншій частині позову відмовлено.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

1)позивач не заявляв позовну вимогу про визнання недійсним договору комісії №6452/19/005376 від 12.02.2019, а просив визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу;

2)висновок експерта Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 08.10.2021 не є належним і допустимим доказом.

Короткий зміст відзиву Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС України на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог заяви, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивування.

Фактичні обставини справи.

На підставі матеріалів справи встановлено, що 30 січня 2019 року перед виїздом за кордон ОСОБА_2 передала ОСОБА_7 автомобіль марки «Lexus LX 570», 2010 року випуску, шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 державний номерний знак НОМЕР_3 , на тимчасове безоплатне користування, та по приїзду з закордону 13.09.2019 року їй стало відомо, що в період її перебування за кордоном її транспортний засіб марки «Lexus LX 570», 2010 року випуску, шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 державний номерний знак НОМЕР_3 , незаконно перейшов у власність ОСОБА_3 на підставі договору купівлі продажу ТЗ №6452/19/005376 від 12.02.2019 року укладений ПП «ЛІДЕР-К» (код ЄДРПОУ 37680543 ) та ОСОБА_3 .

Згідно із інформації наданої Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС України в Одеській області, відомо, що автомобіль марки «Lexus LX 570», 2010 року випуску, шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 державний номерний знак НОМЕР_3 , 21.03.2019 року перейшов у власність ОСОБА_3 , та отримав державний реєстраційний номер НОМЕР_6 , після чого 07.06.2019 автомобіль марки «Lexus LX 570», 2010 року випуску, шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 із державним реєстраційним номером НОМЕР_6 , перейшов у власність ОСОБА_1 , та отримав державний реєстраційний номер НОМЕР_5 .

12 травня 2021 року до Приморської окружної прокуратури міста Одеси, звернувся адвокат Ковальська С.Є. яка діє в інтересах ОСОБА_2 , із заявою, про те, що невідомі особи шляхом зловживання довірою 12.02.2019 року незаконно здійснили перереєстрацію автомобіля марки "Lexus LX 570", 2010 року виготовлення, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_3 . який належав на праві власності ОСОБА_2 .

За вказаним фактом СВ відділення поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні №202116303000001919 від 13.05.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.

У ході досудового розслідування, 26 серпня 2021 року призначено почеркознавчу експертизу почерку та підпису, зроблені від імені ОСОБА_2 в документах, які стали підставою для переоформлення автомобіля на ПП «Лідер-К».

Згідно із висновку експерта Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 08.10.2021 рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_2 в графі комітент « ОСОБА_8 » на зворотній сторінці Договору комісії №6452/19/005376 від 12.02.2019, виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_2 , а в Акті технічного стану транспортного засобу або його складовою частини, що має ідентифікаційний номер №6452/19/005376 від 12.02.2019, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою; підписи від імені ОСОБА_2 в технічних зображеннях паспорта « ОСОБА_2 » на 2 аркушах, виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_2 в технічному зображенні свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль марки «Lexus LX 570», 2010 року випуску, шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 державний реєстраційний номер НОМЕР_7 , виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Таким чином, під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_2 не підписувала жодного договору та документу, що стали підставою для відчуження неї автомобіля.

На теперішній час автомобіль марки «Lexus LX 570», 2010 року випуску, шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 має державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію т/з НОМЕР_8 від 07.06.2019 видане на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно до ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції правильно послався на те, що ОСОБА_2 договорів щодо автомобіля марки «Lexus LX 570», 2010 року випуску, шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 державний реєстраційний номер НОМЕР_7 , не підписувала, проте при цьому визнав такі договори неукладеними.

Однак судова колегія не погоджується з такими мотивами суду з огляду на таке.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним у судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

У пунктах 94, 95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зазначено, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 69-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

У абзаці другому частини п`ятої статті 216 ЦК України передбачено, що суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» містяться роз`яснення, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 грудня 2021 року в справі № 757/51379/17 (провадження № 61-6261св21).

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 не вчиняла жодних дій на укладення Договору комісії №6452/19/005376 від 12.02.2019, за змістом якого ОСОБА_2 , діюча на підставі паспорту громадянина України НОМЕР_4 від 13.10.1997 року, виданий Жовтневим PB УМВС уповноважила ПП "ЛІДЕР-К" (код ЄДРПОУ 37680543) в особі ОСОБА_5 , за комісійну плату вчинити за її рахунок від свого імені продаж належного ОСОБА_2 транспортного засобу Lexus LX 570, державний номер НОМЕР_3 за ціною 768000,00грн.

Вказане підтверджується також висновком експерта Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 08.10.2021, згідно із якого рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_2 в графі комітент « ОСОБА_8 » на зворотній сторінці Договору комісії №6452/19/005376 від 12.02.2019, виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_2 , а в Акті технічного стану транспортного засобу або його складовою частини, що має ідентифікаційний номер №6452/19/005376 від 12.02.2019, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою; підписи від імені ОСОБА_2 в технічних зображеннях паспорта « ОСОБА_2 » на 2 аркушах, виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_2 в технічному зображенні свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль марки «Lexus LX 570», 2010 року випуску, шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 державний реєстраційний номер НОМЕР_7 , виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Вказана експертиза у кримінальному провадженні стосується одного і того ж договору комісії, а тому є належним і допустимим доказом і приймається судом апеляційної інстанції в якості доказу.

Крім того апеляційний суд також приймає до уваги те, що ОСОБА_2 перебувала поза межами території України у період укладання договорів, що унеможливлює фізичне підписання таких договорів.

Воля власника автомобіля ОСОБА_2 не була спрямована на укладення з ПП «Лідер-К» договору комісії №6452/19/005376 від 12.02.2019 року, подальше укладання договору купівлі-продажу ТЗ №6452/19/005376 від 12.02.2019 року укладений ПП «ЛІДЕР-К» (код ЄДРПОУ 37680543 ) та ОСОБА_3 , який став підставою для зняття з реєстрації даного автомобіля з ОСОБА_2 для перереєстрації на ім`я ОСОБА_3 відбувся безпідставно.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що Договір комісії №6452/19/005376 від 12.02.2019 та подальше укладення договору купівлі-продажу ТЗ №6452/19/005376 від 12.02.2019 року укладений ПП «ЛІДЕР-К» та ОСОБА_3 , є нікчемним, оскільки ОСОБА_2 не мала волевиявлення на його укладання та фактично його не підписувала.

Апеляційний суд зазначає, що Договір комісії є нікчемним, а тому застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності з наступних підстав.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Відтак особа, яка вважає, що договором відчуження рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду №201/17964/15-ц від 13.05.2020 року.

Ніяких намірів та дій щодо відчуження спірного автомобіля ОСОБА_2 не здійснювала, вказане майно вибуло з її володіння поза її волею внаслідок підроблення підпису в договорі комісії від 12.02.2019 року, що підтверджується висновком від 08.10.2021 року, складеним за результатами проведення почеркознавчої експертизи та свідченнями ОСОБА_2 допитаної в судовому засіданні в якості свідка. Згодом спірний автомобіль був відчужений особою, яка не мала права ним розпоряджатися без відома позивача.

Враховуючи те, що спірний автомобіль вибув з власності ОСОБА_2 поза її волею шляхом відчуження його особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині витребування автомобіля від останнього набувача.

Крім того, задовольняючи позов в частині визнання права власності на спірний автомобіль суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилалась на те, що ОСОБА_1 не визнає її право власності на указаний автомобіль.

Відповідно до частини першої статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Тобто, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і доведеність факту порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно (пункти 7677 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18).

Таким чином, у разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Вирішуючи спір, установивши наявність підтвердженого належними доказами права власності позивача на автомобіль, який вибув із володіння поза її волею, а також те, що право власності на указаний автомобіль відповідачем не визнається, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності та його витребування.

Щодо апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Твердження скаржника щодо недопустимості висновку експерта Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 08.10.2021 як доказу є безпідставним, оскільки відповідно до відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Разом з тим, вказаний висновок було отримано з дотриманням порядку, встановленого законом.

Крім того, чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо можливості використання під час розгляду справи доказів, отриманих в межах інших проваджень. Достовірність і достатність таких доказів оцінюється судом з урахуванням обставин конкретної справи. При цьому відповідачі не скористалися своїм правом призначити іншу експертизу в межах цивільного судочинства.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою частково погоджується суд апеляційної інстанції.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, однак судове рішення підлягає зміні в частині мотивування.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 липня 2022 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в редакції цієї постанови.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 20 листопада 2023 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

С.М. Сегеда