Рішення

від 08.12.2023 по справі 911/2704/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2023 р. м. Київ

Справа № 911/2704/23

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕУ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОЗХІМСЕРВІС» про стягнення 20 927,80 грн, без виклику представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕУ» (далі позивач, ТОВ «ТЕУ») звернулося до Господарського суду Київської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОЗХІМСЕРВІС» (далі відповідач, ТОВ «ХОЗХІМСЕРВІС») 20 927,80 грн, з яких: 18 646,80 грн втрати від інфляції за період з березня 2022 року по лютий 2023 року та 2 281грн 3 % річних за період з 23.02.2022 по 28.02.2023.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається, на не виконання відповідачем зобов`язань з оплати послуг за договором про надання послуг з транспортно - експедиторського обслуговування №01/030220 від 03.02.2020 у визначений договором строк, що встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 29.06.2023 у справі №911/469/23, яке набрало законної сили, та виконання відповідного зобов`язання лише 01.03.2023 (а.с.1-5).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.09.2023: відкрито провадження у даній справі за відповідним позовом; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; встановлено строки для подання учасниками заяв по суті (а.с.51-52).

Копія відповідної ухвали направлена позивачу поштовим відправленням № 0600049507620, яке отримано ним 03.10.2023, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення (а.с.54), а відповідачу - поштовим відправленням № 0600049508198, що отримано ним 05.10.2023, як вбачається з повідомлення про вручення вказаного поштового відправлення (а.с.55).

В силу п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Ухвала суду, за змістом п.1 ч.1 ст.232 ГПК України, є видом судового рішення.

Таким чином, відповідна ухвала вважається врученою: позивачу 03.10.2023; відповідачу 05.10.2023.

В силу ч. 1 ст. 251 ГПК України у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

12.10.2023, у встановлений строк, відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач заперечує проти позову з тих підстав, що сторонами досягнуто усну домовленість щодо відстрочення платежу з урахуванням непереборних обставин, спричинених військовою агресією Російської Федерації і вказує, що фактично оплату у сумі 74 000грн здійснено під час розгляду справи № 911/469/23 (а.с.56-59).

20.10.2023 позивач в строк, встановлений ухвалою суду від 22.09.2023, подав відповідь на відзив, у якій заперечує факт усних домовленостей між сторонами та вважає безпідставним посилання відповідача на обставини непереборної сили, як на підставу для звільнення від сплати втрат від інфляції та 3 % річних (а.с.62-63).

Відповідач не скористався правом подати заперечення у строк, встановлений ухвалою суду від 22.09.2023, хоча копію відповіді на відзив з додатками отримав 20.10.2023, про що свідчить інформація з сайту АТ «Укрпошта» щодо поштового відправлення за №0407324941781 (а.с.68), яким позивач направив копії відповідних документів відповідачу (а.с.65-66).

З клопотанням про продовження встановленого судом строку до його закінчення відповідач до суду не звертався.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

03.02.2020 між ТОВ «ХОЗХІМСЕРВІС» та ТОВ «ТЕУ» укладено Договір про надання послуг з транспортно-експедиторського обслуговування № 01/030220 (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору передбачено, що цим Договором регулюються правовідносини, що виникають між експедитором та замовником, з приводу транспортно-експедиторського обслуговування вантажів замовника.

Згідно п 1.2. Договору експедитор від свого імені та за рахунок замовника забезпечує організацію перевезення вантажів замовника з використанням власного автомобільного транспорту або за допомогою третіх осіб в межах території України.

В силу пп. 2.1.2 п. 2.1, пп.2.2.1 п.2.2 Договору сторони визначили, що експедитор зобов`язується забезпечити доставку вантажу за узгодженими з замовником маршрутом та строками, а замовник - вчасно виконувати вимоги, встановлені в п. 4.1. Договору.

Пунктами 4.1 та 4.2 Договору визначено, що: замовник зобов`язується здійснювати оплату експедитору за послуги, надані у відповідності з даним Договором, в розмірі та на умовах, зазначених в заявці; якщо в заявці не встановлено інше, то оплата має бути здійснена протягом 3 банківських днів з моменту передачі вантажу вантажоотримувачу; вартість послуг, які включають у себе провізну плату й винагороду, що належить експедитору, а також розмір зборів за виконання експедитором пов`язаних з організацією та здійсненням перевезення операцій та послуг, визначаються за взаємною згодою сторін і фіксуються у письмових заявках; вартість послуг визначається на підставі діючих ринкових розцінок і тарифів на аналогічні послуги та може змінюватися, відповідно до зміни кон`юнктури ринку послуг вантажних перевезень та цін на паливно-мастильні матеріали.

Факт виконання послуг підтверджується актом надання послуг, підписаним обома сторонами (п. 4.5. Договору).

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 Договору експедитор зобов`язаний протягом 5 робочих днів надати замовнику акт надання послуг для підтвердження та підписання, а замовник зобов`язаний протягом 5 робочих днів з моменту отримання підписати акт надання послуг, а у разі виникнення заперечень з боку замовника - надати письмове заперечення щодо підписання акту. При цьому. сторонами узгоджено, що якщо протягом 10 робочих днів від замовника не отримано підписаний акт або письмове заперечення, то послуги вважаються наданими та заперечення з боку замовника відсутніми.

Згідно з п.п. 6.1, 6.2, 6.3, 6.4 Договору: сторони звільняються від відповідальності за даним Договором у випадку настання форс-мажорних обставин, таких як війна, повінь, епідемія, ембарго, дії органів влади, пожежі, громадські заворушення тощо, якщо ці обставини підтверджено документально і по них повідомлено іншу сторону протягом 3-х днів з моменту настання таких обставин; факт форс-мажору має бути підтверджений висновком Торгово-промислової палати; строк виконання зобов`язань за Договором може бути продовжено на період дії форс-мажору, а якщо ці обставини будуть тривати понад три місяці, кожна із сторін має право розірвати даний Договір в односторонньому порядку та не несе відповідальності за невиконання умов даного Договору.

Договір набирає сили після його підписання обома сторонами та діє протягом 1 календарного року, а в порядку взаєморозрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 9.1 Договору). Поряд з цим, п. 9.2. Договору визначено, що у випадку, якщо за 30 календарних днів до закінчення строку даного Договору жодна зі сторін письмово не попередить іншу сторону про його розірвання, Договір вважається поновленим на такий самий строк і на таких самих умовах, які були раніше встановлені Договором; поновлення строку даного Договору можливе без обмеження терміну.

На виконання умов Договору, сторонами узгоджено заявки на перевезення вантажу, якими визначено ціну, кількість та вид товару, місце та строки його завантаження й відвантаження, а також умови оплати, а саме від 18.02.2022 №№03/180222; 05/180222; 07/180222, 09/180222 від 18.02.2022 (а.с. 12, 13, 14, 15).

Строк оплати послуг, визначених у відповідних заявках, - перед розвантаженням авто.

На підтвердження факту надання послуг сторонами підписані акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну сумі 75 000грн, а саме:

- № 58 від 22 лютого 2022 року на загальну суму 18 000 грн (а.с. 16);

- № 59 від 22 лютого 2022 року на загальну суму 19 000 грн (а.с. 17);

- № 60 від 22 лютого 2022 року на загальну суму 19 000 грн (а.с. 18);

- № 61 від 22 лютого 2022 року на загальну суму 19 000 грн (а.с. 19).

В рахунок оплати відповідних послуг відповідач перерахував позивачу платіжною інструкцією №102785 від 01.03.2023 (а.с. 20).

Рішенням Господарського суду Київської області від 29.06.2023, яке набрало законної сили, у справі №911/469/23 задоволено позов ТОВ «ТЕУ» до ТОВ «ХОЗХІМСЕРВІС» в частині стягнення 1 000грн основного боргу, а в частині стягнення 74 000грн провадження у справі закрито на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України (а.с. 21-27).

Рішенням у відповідній справі судом встановлено, що відповідач всупереч умовам Договору, за послуги, надання яких підтверджено вищевказаними актами, не розрахувався, а борг за відповідні послуги у розмірі 74 000грн сплатив після відкриття провадження у відповідній справі платіжною інструкцією №102785 від 01.03.2023, що стало підставою для закриття провадження у відповідній справі в частині стягнення 74 000грн за заявою позивача.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи тотожний склад сторін у даній справі та справі №911/469/23, обставини, встановлені рішення суду у вказаній справі, що набрало законної сили, є преюдиційними для даної справи.

Предметом спору у даній справі є застосування до ТОВ «ХОЗХІМСЕРВІС» відповідальності, встановленої чинним законодавством, за порушення зобов`язання з оплати наданих послуг.

Заявлені вимоги є мотивованими з наступних підстав.

Так, укладений сторонами договір, з урахуванням узгоджених сторонами завок, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Окрім того, оскільки договір передбачає надання транспортно-експедиторських послуг на відносини сторін розповсюджують свою дію норми, що регулюють транспортно-експедиторську діяльність.

Так, відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»:

- транспортно-експедиторська діяльність підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

- транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

- експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

- клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Відповідно до ч.1 ст.316 ГК України та ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

В силу ст.ст. 11,12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку, а клієнт - сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Плата за договором транспортного експедирування, що установлено ч.2 ст.316 ГК України, здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.190 ГК України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни.

Оскільки ціни на надані послуги не є державними регульованими, ціна за надані послуги є вільною і встановлюється за згодою сторін.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як визначено ст.ст. 610, 611 ЦК України: порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Враховуючи, що відповідач порушив строк виконання зобов`язання з оплати, встановлений за згодою сторін у заявках, що встановлено також рішенням суду у справі №911/469/23, він є таким, що допустив порушення зобов`язання.

При цьому, посилання відповідача на те, що сторони досягли усної домовленості про зміну строків виконання зобов`язання з оплати не підтверджені під час розгляду справи допустимими доказами, а відповідна обставина не визнана позивачем та заперечується ним у відповіді на відзив

Так, як визначено ст.654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, оскільки зміна строків виконання зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг у встановленій формі за взаємною згодою сторін відповідачем не доведена, у суду відсутні підстави вважати, що строк виконання зобов`язання з оплати змінено за згодою сторін.

Відповідно до ст. 617 ЦК України, ч.2 ст. 218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Як визначено ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач допустив порушення зобов`язання з оплати наданих послуг, вимоги позивача про сплати втрат від інфляції та процентів є обґрунтованими.

У даній справі позивачем заявлені вимоги про стягнення 18646,80грн втрат від інфляції та 2 286,99грн 3% річних, які нараховані за період з 23.02.2022 по 28.02.2023.

За розрахунком суду, враховуючи період прострочення, розмір боргу, за заявлений період з 23.02.2022 по 28.02.2023 розмір втрат від інфляції складає 18 675грн (75000*124,9 : 100 75 000 = 18 675 грн), а розмір 3% річних - 2 286,99грн (75 000 * 3 %: 365*371: 100 = 2286,99 грн).

Розбіжності у розрахунках втрат від інфляції пов`язані із визначенням позивачем сукупного індексу інфляції без його округлення до десятої між тим, офіційний індекс інфляції встановлюється як за місяць, так і за рік в процентах саме до десятої.

Розбіжності у розрахунках 3% річних спричинені невірним визначенням кількості днів у періоді з 23.02.2022 по 28.02.2023 - у позивача 370, фактично 371.

Однак, у відповідності з ч.2 ст.237 ГПК України, суд при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог.

За таких обставин, вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі - з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 281 грн - 3% річних, 18646,80грн втрат від інфляції.

Оскільки заявлені вимоги задоволено повністю, відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України позивачу підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача судовий збір у розмірі 2684грн.

Окрім того, позивач у позові просив стягнути з відповідача 4 500 грн витрат на професійну правничу допомогу, а також при задоволенні позову додатково 2 000 грн в якості гонорару успіху.

Дослідивши матеріали справи, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу виходить з наступного.

Як визначено п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, одним із принципів господарського судочинства є принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, що визначено ч. 1 ст.123 ГПК України. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як передбачено п. 1 ч. 3 такої норми, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Реалізація права на відшкодування судових витрат відбувається у порядку, визначеному ГПК України, який передбачає декілька етапів.

Так, відповідно до ч.1 ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно ч. 2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Як унормовано ч. 3 такої норми, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Порядок розподілу судових витрат визначений ст.129 ГПК України, в силу ч. 8 якої розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази, що встановлено ч. 8 ст. 129 ГПК України, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, ГПК України визначає послідовність та час вчинення дій учасниками з метою реалізації права на відшкодування судових витрат, що відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідний порядок застосування визначений постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2021 у справі № 910/18250/16, 19.08.2021 у справі № 910/11547/19, 26.10.2022 у справі № 911/3001/21, від 22.12.2022 у справі № 910/13060/21, 17.01.2023 № 922/4812/21, а також додатковою постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.11.2022 у справі № 916/1010/21, постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 № 922/1964/21.

В силу ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У першій заяві по суті в позовній заяві ТОВ «ТЕУ» повідомило про розмір судових витрат та одночасно просило стягнути з відповідача понесені витрати на оплату правової допомоги адвоката у розмірі 4500грн, а у разі задоволенні позову додатково 2 000 грн в якості гонорару успіху.

У підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані наступні докази:

- договір № 2 про правову допомогу від 18 серпня 2023 року, укладений між ТОВ «ТЕУ» та адвокатом Лозою В.М. (далі Договір №2, а.с.29-30) ;

- довіреність від 18 серпня 2023 року, яка видана позивачем на представництво його інтересів адвокатом Лозою В.М. (а.с.30);

- акт № 2 приймання-передачі наданих послуг від 21 серпня 2023 року на суму 4500грн (далі акт, а.с.33)

- квитанцію до прибуткового касового ордеру № 08-08 від 21 серпня 2023 року на суму 4500грн, які отримані адвокатом Лозою В.М. від позивача в рахунок оплати правової допомоги (а.с.32).

Згідно п. 1.1 Договору № 2 повірений - адвокат Лоза В.М. зобов`язується від імені і за рахунок довірителя - позивача здійснити наступні дії: надати правову допомогу у спорі, що виник із ТОВ «ХОЗХІМСЕРВІС» з метою стягнення інфляційних та 3 % річних: здійснити огляд, дослідження та попередню правову оцінку документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням (2 год); здійснити заходи досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет безспірного повернення боргу (0,5 год); провести арифметичні розрахунки (2 год); підготувати пакет документів, необхідний для звернення до суду, підготувати позовну заяву (6 год); вчинити інші дії необхідні для розгляду справи та її повного юридичного супроводу в т.ч. забезпечення примусового виконання судового рішення (2 год).

Положеннями п. 2.1. Договору № 2 передбачено, що за здійснення дій, що визначені у п. 1.1. цього Договору, довіритель сплачує повіреному винагороду в розмірі 4 500 грн; розрахунок здійснюється в момент передачі довірителю підготовленої позовної заяви (п. 2.2. Договору № 2).

При цьому, п. 2.3. Договору № 2 його сторонами погоджено, що при задоволені позову повірений отримує від довірителя премію (гонорар успіху) в сумі 2 000грн.

Згідно п. 6.1. Договору № 2 передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання.

Сторонами договору №2 складено акт, яким підтверджено надання послуг адвокатом та їх прийняття позивачем; оплата послуг адвоката у розмірі 4 500 грн здійснена повністю, як свідчить квитанція до прибуткового касового ордеру № 08-08 від 21 серпня 2023 року.

Витрати позивача, які він поніс на оплату послуг адвоката у розмірі 4500грн підлягають відшкодуванню йому за рахунок позивача, однак, витрати на оплату премії (гонорару успіху), які позивач має понести у разі задоволенні позову суд покладає на позивача з наступних підстав.

Як визначено ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст.126 ГПК України унормовано, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, ціною позову та значенням її для сторін. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач вказаним правом скористався та у відзиві на позов виклав свої заперечення щодо розміру таких витрат, вважаючи їх не співмірними із предметом позову та складністю справи, а також посилався на відсутність підстав для відшкодування премії (гонорару успіху), який позивач має оплатити.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №916/1283/17, 30.07.2019 у справі №902/519/18, 21.01.2020 у справі №903/390/18, 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №911/471/19, 20.09.2022 у справі №912/423/20, 25.10.2022 у справі №907/438/21).

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Як визначено ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги; при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У п.п.19,20 постанови від 07.07.2021 №910/12876/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Як зазначено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17, 13.02.2019 у справі № 911/739/15, 01.08.2019 у справі № 915/237/18, додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2023 у справі № 924/746/22, від 21.06.2023 №908/3387/21, для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути обґрунтовано, що такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Верховний Суд вказав, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України, однак, ч. 5 наведеної норми визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У відповідній постанові зазначено, що на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6,7,9 ст.129 ГПК України.

Як роз`яснено у відповідній постанові, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст.126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст.129 ГПК України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, як вказано у вищезгаданій постанові, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст.129 ГПК України відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 28); у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір; заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015).

У даній справі суд вважає обґрунтованими, співвмірними із складністю справи, виконаним обсягом робіт адвокатом, ціною позову та дійсно необхідними витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 4500грн,

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, які має понести позивач у зв`язку із задоволенням позову на оплату премії адвокату (гонорару успіху), суд виходить з такого.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 у справи № 904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями у присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70- 72).

З урахуванням наведеного не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (аналогічний висновок міститься в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.09.2022 по справі № 910/3547/21).

Отже, суд вважає, що відсутні підстави покладати на відповідача витрати, які позивач має понести на оплату премії («гонорару успіху») адвокату у розмірі 2 000грн, оскільки такі витрати не є дійсно необхідними.

При цьому, суд не заперечує право адвоката та його довірителя на встановлення такого зобов`язання, однак оцінює відповідну обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).

За таких обставин, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 500 грн, понесені позивачем, покладається судом на відповідача в повному обсязі, а витрати на оплату премії («гонорару успіху») у розмірі 2 000грн суд покладає на відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 126, 129, 232-233, 237-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОЗХІМСЕРВІС» (ідентифікаційний код 24157485; 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе (з), вул. Святошинська, 26, офіс 5/1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕУ» (ідентифікаційний код 41069488; 04073, м.Київ, вулиця Кирилівська, 160А, офіс 715) 18 646,80 грн втрат від інфляції, 2281,00 грн - 3 % річних, а також 2 684грн в рахунок відшкодування витрат по оплаті позову судовим збором та 4 500 грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги.

3. Витрати на оплату правничої допомоги, які має понести позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕУ» у розмірі 2 000 грн, покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Суддя А.Р. Ейвазова