Рішення

від 05.12.2023 по справі 922/3457/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2023м. ХарківСправа №922/3457/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави, в особі 1. Харківської міської ради, 2. Північно-Східного офісу Держаудитслужби третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України до 1. Спеціалізованого комунального підприємства "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" Харківської міської ради , 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "ГУД-ВІЛ" провизнання недійсним рішення тендерного комітету, визнання недійсним договору, стягнення коштів

за участю представників:

прокурор Хряк О.О.

позивача-1 Василенко І.Ю.

позивача-2 не з`явився;

третя особа не з`явився;

відповідача-1 Агєєва Е.О.

відповідача-2 Лещенко А.С.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Північно-Східного офісу Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до СКП "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" ХМР та ТОВ "ГУД-ВІЛ", в якій просить суд:

- визнати недійсним рішення тендерного комітету СПК "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" ХМР, оформлене протоколом його засідання від 04.12.2019 №361, яким вирішено визнати переможцем і акцептувати пропозицію ТОВ "ГУД-ВІЛ";

- визнати недійсним договір про закупівлю товарів від 16.12.2019 №697, укладений між СКП "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" ХМР та ТОВ "ГУД-ВІЛ";

- стягнути з ТОВ ""ГУД-ВІЛ" на користь СКП "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" ХМР 1.500.000,00 грн, а з СКП "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" ХМР одержані ним за рішенням суду 1.500.000,00 грн стягнути в дохід держави.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.08.2023 відкрито загальне позовне провадження у справі №922/3457/23.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.09.2023 у справі №922/3457/23 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.10.2023 у справі №922/3457/23 продовжено з ініціативу суду ТОВ "ГУД-ВІЛ" процесуальний строк на подання відзиву.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.10.2023 у справі №922/3457/23 відмовлено в задоволенні заяви керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.10.2023 закрито підготовче провадження у справі №922/3457/23 та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судових засіданнях від 07.11.2023, 21.11.2023 у справі №922/3457/23 судом була оголошена перерва на 21.11.2023 та 05.12.2023 відповідно.

Присутній у судовому засіданні 05.12.2023 прокурор позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити позов повністю з підстав, викладених у позовній заяві та відповідях на відзив.

Представник позивача-1 в судовому засіданні 05.12.2023 проти позову прокурора заперечує та просить суд задовольнити подану позивачем-1 заяву про відмову від позову.

Представники відповідачів-1, 2 в судовому засіданні 05.12.2023 проти позову заперечують та просять суд відмовити в його задоволенні.

Правом на участь представника в судовому засіданні 05.12.2023 позивач-2 та третя особа не скористались, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Заслухавши вступне слово прокурора, представників позивача-1 та відповідачів, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

15.11.2019 замовник СКП "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" ХМР опублікував оголошення в електронній системі публічних закупівель PROZORRO про проведення відкритих торгів за предметом закупівлі - Вироби для парків розваг, настільних або кімнатних ігор (виріб декоративний «Арка») код за ДК 021:2015 37530000-2 (ідентифікатор закупівлі №UA-2019-11-15-000150-c). Також замовником оприлюднено тендерну документацію для процедури закупівлі, яка затверджена рішенням тендерного комітету від 15.11.2019 протокол №341.

Очікувана вартість предмета закупівлі відповідно до оголошення та тендерної документації становила 1.670.000,00 грн з ПДВ.

Правом на участь у зазначеній процедурі закупівлі скористались:

1) ТОВ «ГУД-ВІЛ» з первинною пропозицією 1.669.000,00 грн з ПДВ;

2) ПП «ЛСВ МОНОЛІТ» з первинною пропозицією 1.650.000,00 з ПДВ.

Із протоколу розкриття тендерних пропозицій від 03.12.2019 вбачається, що переможцем процедури закупівлі код за ДК 021:2015 37530000-2 Вироби для парків розваг, настільних або кімнатних ігор (виріб декоративний «Арка») визначено ТОВ «ГУД-ВІЛ» з ціною тендерної пропозиції після закінчення аукціону (остаточна пропозиція) 1.500.000,00 грн з ПДВ.

Згідно з протоколом розгляду тендерних пропозицій від 04.12.2019 №361 тендерним комітетом замовника СКП "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" прийняті рішення (далі Рішення тендерного комітету), зокрема, про: 1) відповідність тендерної пропозиції ТОВ «ГУД-ВІЛ» умовам тендерної документації; 2) визнання переможцем у відкритих торгах ТОВ «ГУД-ВІЛ»; 3) намір укласти договір на закупівлю.

04.12.2019 на веб-сайті https://prozorro.gov.ua/ замовником СКП "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" ХМР розміщено повідомлення про намір укласти договір з ТОВ «ГУД-ВІЛ».

В подальшому, між СКП "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" ХМР як покупцем та ТОВ «ГУД-ВІЛ» як продавцем був укладений Договір про закупівлю товарів від 16.12.2019 №697 (надалі Договір про закупівлю). Згідно з його умовами продавець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність покупцеві товар, а покупець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити Товар, зазначений у Специфікації (Додаток №1), яка являється невід`ємною частиною даного Договору.

У Специфікації до Договору про закупівлю сторони погодили найменування товару, його кількість та вартість, а саме: виріб декоративний «Арка» 3,0*3,5 м у кількості 10 шт та вартістю 1.500.000,00 грн з ПДВ.

24.12.2019 на веб-сайті https://prozorro.gov.ua/ замовником СКП "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" ХМР був опублікований звіт про виконання Договору про закупівлю.

Рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.09.2021 №70/98-р/к у справі №4/01-138-20 (далі Рішенням АМКУ) визнано, що ПП «ЛСВ МОНОЛИТ» та ТОВ «ГУД-ВІЛ» вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді анти конкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки конкурсних закупівель «Prozorro», проведених СКП "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" ХМР закупівлю «код за ДК 021:2015 37530000-2 Вироби для парків розваг, настільних або кімнатних ігор (виріб декоративний «Арка»)».

Прокурор вважає, що вчинення відповідачем-2 ТОВ «ГУД-ВІЛ» порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі СКП "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" ХМР свідчить про наявність підстав для визнання Рішення тендерного комітету, оформленого протоколом від 04.12.2019 №361, як такого що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони ТОВ «ГУД-ВІЛ». При цьому, недійсність результатів спірної закупівлі свідчить про незаконність укладеного за її підсумками Договору про закупівлю.

Заперечуючи проти поданого СКП "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" ХМР зазначає, що ані на момент проведення процедури закупівлі та визначення переможця, ані на момент укладення Договору про закупівлю, ані на момент його повного виконання відподповідачу-1 не було відомо про Рішення АМКУ через його відсутність. На момент прийняття оскаржуваного Рішення тендерного комітету були відсутні підстави для відхилення тендерної пропозиції ТОВ «ГУД-ВІЛ», а тому відовідачем-1 не було допущено жодних порушень вимог Закону України «Про публічні закупівлі». Також відповідач зазначає, що прокурором не наведено жодних доводів у чому саме полягає завідомо суперечна мета складання протоколу від 04.12.2019 №361 та укладення Договору про закупівлю саме інтересам держави та суспільства.

У відзиві на позову заяву ТОВ «ГУД-ВІЛ» вказує, що прокурор у позовній заяві не вказує на наявність доказів або хоча б даних, що свідчили б про готовність або принаймні наявність намірів інших суб`єктів господарювання здійснити поставку відповідачу-1 обумовленого товару. Наведені в Рішенні АМКУ факти є лише непрямим доказом того, що учасники мали гіпотетичну можливість узгодити свої дії, проте жодним чином не доводить факту вчинення антиконкурентних узгоджених дій. Крім того відповідач зазначає, що під час участі в процедурі закупівлі відповідачем-2 не вчинено дій, які суперечать інтересам держави і суспільства.

У своїх поясненнях щодо позову прокурора Північно-Східний офіс Держаудитслужби зазначає, що оскільки укладений за результатами проведення закупівлі договір виконаний у повному обсязі, то підстав для проведення моніторингу та для вжиття заходів цивільно правового характеру, у Північно-східного офісу Держаудитслужби відсутні. При цьому, перевірка закупівель та моніторинг процедур закупівель, зазначеної у позові закупівлі в Харківської міської ради, позивачем-2 не проводились.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Харківської міської ради та Північно-Східного офісу Держаудитслужби, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Мета та підстави представництва прокурором інтересів держави в суді визначені частиною третьою статі 23 Закону України Про прокуратуру. Метою представництва прокурором інтересів держави є захист законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення. Підставами представництва є нездійснення захисту законних інтересів держави або здійснення його неналежним чином органом державної чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також відсутність такого органу. Наявність цих обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень (частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Суд погоджується з твердженням прокурора про наявність обставин, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави в спірних правовідносинах.

Пред`являючи позов в інтересах держави в особі Харківської міської ради, прокурор посилається на те, що органам місцевого самоврядування надано широкі права для здіснення економічного та соціального розвитку на своїй території. Завдання органу місцевого самоврядування є, зокрема, забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.

Частиною першою статті 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету СКП "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" ХМР, засновником якого є Харківська міська рада, зокрема, шляхом укладення Договору свідчить про порушення економічних інтересів територіальної громади міста Харкова.

Враховуючи, що оспорюваний Договір фінансувався за рахунок коштів місцевого бюджету м. Харкова, Харківська міська рада є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Листом від 26.05.2023 №55-104-2715вих23 Шевченківська окружна прокуратура міста Харкова в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомила Харківську міську раду про виявлені порушення та просила повідомити про вжиття заходів щодо захисту інтересів держави, в тому числі в судовому порядку. Втім, відповідні на вказаний лист Харківська міська рада не надала.

Листом від 26.06.2023 №15-10-3516вих-23 Шевченківська окружна прокуратура міста Харкова повідомила Харківську міську раду про звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсними рішення тендерного комітету СПК "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" ХМР про обрання переможцем закупівлі UA-2019-11-15-000150-c ТОВ "ГУД-ВІЛ" та договору про закупівлю товарів від 16.12.2019 №697, укладений між СКП "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" ХМР та ТОВ "ГУД-ВІЛ", вартістю 1.500.000,00 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено:

- наявність підстав для представництва прокурором законних інтересів держави в особі Харківської міської ради (бездіяльність позивача);

- дотримання прокурором умов попереднього, до звернення до суду, повідомлення органу місцевого самоврядування про намір звернутися із відповідним позовом;

- відповідність поданого прокурором позову визначеній законом меті - захист законних інтересів держави внаслідок порушення відповідачем-2 законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про наявність у спірних правовідносинах достатніх фактичних та правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Харківської міської ради.

Водночас, дослідивши матеріали справи, суд не може визнати обґрунтованим визначення прокурором в якості позивача Північно-східного офісу Держаудитслужби.

Як зазначає прокурор, Держаудитслужба та її територіальні органи наділені повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 8 Закону України "Про публічні закупівлі" моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю). Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Відповідно до пунктів 8, 10 частини 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Водночас Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 (далі - Положення №43), визначено, що Державна аудиторська служба України (далі - Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 Положення № 43 Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

З урахуванням наведеного Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель.

При цьому Держаудитслужба може бути позивачем у справі. Питання належності/неналежності цього органу залежить від обставин кожної конкретної справи, які мають з`ясовуватися у суді з наведенням відповідного обґрунтування у судовому рішенні (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).

У постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 820/8558/15 та від 03.10.2018 у справі № 804/8443/16 викладено правовий висновок, згідно з яким звернення до суду в інтересах держави в особі органів Держаудитслужби можливе лише у випадку незабезпечення підконтрольними їй установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю, а за відсутності таких обставин, органи Держаудитслужби не набувають статусу позивача.

Як вбачається з пояснень Північно-Східного офісу Держаудитслужби, останній не проводив моніторинг спірної процедури закупівлі та не виявляв порушення законодавства у спірних правовідносинах, відтак у нього не виникло право на звернення до суду із даним позовом. Тому у спірних правовідносинах Північно-Східний офіс Держаудитслужби не набув статусу позивача.

У пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено про те, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати, і в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Зважаючи на встановлену судом відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Північно-Східного офісу Держаудитслужби, суд дійшов висновку, що позов керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Північно-Східного офісу Держаудитслужби підлягає залишенню без розгляду.

Щодо відмоги Харківської міської ради від позову, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Частинами першою, третьою статті 191 ГПК України визначено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

З наведених загальних правил щодо наслідків відмови від позову ГПК України встановлює низку виключень у вигляді спеціальних правил. Одним з таких виключень є правила щодо відмови позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави. Так, згідно з частиною п`ятою статті 55 ГПК України відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

З огляду на викладене, враховуючи, що прокурор підтримує позовні вимоги, суд застосовує спеціальну норму частини п`ятої статті 55 ГПК України, котра має пріоритет перед загальними нормами пункту 1 частини другої статті 46, частинами першої, третьої статті 191 ГПК України та відмовляє в задоволенні заяви позивача-1 про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою від позову останнього.

Щодо фактичних обставин справи, суд зазначає наступне.

За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (п.5.5)). Тобто, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц (п.14) та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (п.40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п.57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п.40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 (п.48), від 09.02.2021 у справі №381/622/17 (п.14), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (п.42).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункти 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

Відтак, позивач вправі обрати спосіб захисту, який передбачений законом, так і такий, що законом не передбачений, однак у будь-якому випадку, обраний спосіб захисту повинен бути ефективним, тобто таким, що забезпечує повне відновлення порушених/невизнаних прав та інтересів позивача.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

На думку прокурора, в силу положень статті 202 ЦК України, оспорюване Рішення тендерного комітету є правочином, учиненим СКП "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" ХМР і спрямованим на набуття у нього і вказаного товариства цивільних прав та обов`язків щодо укладення договору. Схожий за змістом висновок щодо застосування статті 202 ЦК України в подібних правовідносинах викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19.

У зв`язку із цим, Рішення тендерного комітету завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу однієї сторони - ТОВ "ГУД-ВІЛ" і підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 215, частини першої статті 203, частини третьої статті 228 ЦК України.

Втім, суд не погоджується з даним твердженням прокурора, виходячи з наступного.

Сутність публічної закупівлі полягає у забезпеченні виникнення прав та обов`язків у замовників (зобов`язання зі сплати коштів за придбані товари, виконані роботи чи надані послуги) та учасників процедур закупівель (продажу таких товарів, виконанні робіт чи наданні послуг учасником за результатами проведення процедури закупівлі) у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі".

Якщо публічна закупівля завершується оформленням відповідного господарського договору, то оскаржити можна такий договір, а вимога про визнання недійсною закупівлі не є ефективним способом захисту.

При цьому, оскільки процедура закупівлі завершується укладенням договору, рішення уповноваженої особи замовника, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №924/1288/21.

Як було зазначено вище, відповідно до протоколу розгляду тендерних пропозицій від 04.12.2019 №361 тендерним комітетом замовника СКП "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" переможцем у відкритих торгах визнано ТОВ «ГУД-ВІЛ» з остаточною пропозицією 1.500.000,00 грн з ПДВ та ухвалено рішення про намір укласти договір.

За результатами проведення вищевказаної процедури закупівлі між СКП "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" ХМР як покупцем та ТОВ «ГУД-ВІЛ» як продавцем був укладений Договір про закупівлю товарів від 16.12.2019 №697

В такий спосіб, відкриті торги №UA-2019-11-15-000150-c завершилися укладенням між Відповідачами відповідного договору, а тому оскарження рішення тендерного комітету, оформленого протоколом від 04.12.2019 №361 не є ефективним способом захисту, адже є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору).

Обрання неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20.

З урахуванням викладеного позовна вимога прокурора про визнання недійсним рішення тендерного комітету СПК "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" ХМР, оформлене протоколом від 04.12.2019 №361, яким вирішено визнати переможцем і акцептувати пропозицію ТОВ "ГУД-ВІЛ" задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги прокурора про визнання недійсним договору, то суд зазначає наступне.

Як вбачається, у позовній заяві прокурор стверджує, що оскільки оспорюваний Договір про закупівлю був укладений за наслідками процедури закупівлі, проведеної з порушенням законодавства, то такий правочин підлягає визнанню недійсним.

Частиною третьою статті 228 ЦК України на яку посилається прокурор у позовній заяві, встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Аналогічна за змістом норма міститься у частині першій статті 208 ГК України.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частини перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

В частині третій статті 5 ГК України врегульовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини третьої статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/6271/17.

Закон України "Про захист економічної конкуренції" визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

За визначенням статті 1 наведеного Закону, економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Відповідно до частини другої статті 4 Закон України "Про захист економічної конкуренції" суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (частина перша статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (пункт 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (пункт 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Частиною другою статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлено, зокрема, що за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 ст. 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом.

Закон України «Про публічні закупівлі» визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до пункт 1 частини першої статті 5 Закону України «Про публічні закупівлі», закупівлі здійснюються за принципом добросовісної конкуренції серед учасників. Згідно з ч. 5 наведеної статті, замовники, учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом.

Статтею 42 ГК України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Так, фактично у якості єдиного доказу того, що оспрюваний Договір про закупівлю є таким, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства з умислу однієї сторони - ТОВ "ГУД-ВІЛ", прокурор посилається на Рішення АМКУ. Вказаним рішенням визнано, що ПП «ЛСВ МОНОЛИТ» та ТОВ «ГУД-ВІЛ» вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді анти конкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки конкурсних закупівель «Prozorro», проведених СКП "ХАРКІВЗЕЛЕНБУД" ХМР закупівлю «код за ДК 021:2015 37530000-2 Вироби для парків розваг, настільних або кімнатних ігор (виріб декоративний «Арка»)».

Доказів оскарження відповідачем-2 вказаного Рішення АМКУ в судовому порядку матеріали справи не містять.

Проте, лише сам факт вчинення ПП «ЛСВ МОНОЛИТ» та ТОВ «ГУД-ВІЛ» порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений Рішенням АМКУ, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (частина третя статті 228 ЦК України).

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №910/10055/20, в якій суд зазначив, що для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину укладеного за результатами проведення відкритих торгів, які проведені на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі» не достатньо лише констатації факту встановлення рішенням АМК антиконкурентних узгоджених дій відповідача та третьої особи під час проведення процедури закупівлі без доведення позивачем, ...таких фактів як: факту порушення його права та/або інтересу внаслідок вчинення правочину; факту проведення процедури закупівлі всупереч вимогам Закону України «Про публічні закупівлі»; оспорювання або визнання рішення тендерного комітету недійсними, а відтак недійсності самого правочину, який укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом за результатом розгляду та оцінки тендерної пропозиції замовником, який визначає переможця та приймає рішення про намір укласти договір згідно з цим Законом.

Суд зауважує, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

Пунктом 4 частини першої статті 17 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено, що замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі (крім випадків, зазначених у пунктах 2, 4, 5 частини другої статті 40 цього Закону) в разі, якщо суб`єкт господарювання (учасник) протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів тендерів.

Саме у вказаний спосіб держава гарантує розвиток добросовісної конуренції, забезпечує ефективність правового регулювання сфери публічних закупівель, прозорість процедур. При цьому позбавлення суб`єкта господарювання права протягом трьох років брати участь у процедурах закупівель є тим запобіжчиком, за допомогою якого держава усуває недобросовісність суб`єктів господарювання від можливості мати доступ до публічних коштів.

Крім того, за порушення законодавства про захист економічної конкуренції Законом України «Про захист економічної конкуренції» передбачена відповідальність. Зокрема, за порушення, визначене пунктами 1, 2 та 4 ст. 50 цього Закону, накладаються штрафи (стаття 51, частина друга статті 52).

Як встановлено судом, за порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», Рішенням АМК накладено, зокрема, на переможця спірної закупівлі, яким є відповідач-2 штраф. Отже, відповідачем-2 понесено відповідальність за вчинене ним порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Водночас судом враховано, що у відкритих торгах №UA-2019-11-15-000150-c брали участь лише два суб`єкта господарювання: ТОВ «ГУД-ВІЛ» з первинною пропозицією 1.669.000,00 грн з ПДВ та ПП «ЛСВ МОНОЛІТ» з первинною пропозицією 1.650.000,00 з ПДВ.

Під час відкритих торгів ТОВ "ГУД-ВІЛ" зменшило свою пропозицію до 1.500.000,00 грн з ПДВ, у зв`язку з чим його було визначено переможцем закупівлі №UA-2019-11-15-000150-c та укладено з ним Договір про закупівлю.

Разом з цим, матеріали справи не містять відомостей про наявність інших потенційних учасників спірної закупівлі, які б могли задовольнити потреби замовника (відповідача-1) за менші кошти.

Прокурором не надано доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для замовника (відповідача-1) цінових пропозицій, як і не надано доказів того, що товар за Договором про закупівлю був поставлений за завищенням цін або того, що аналогічні товари могли бути поставлені з використанням менших ресурсів.

Крім того, судом враховано, що умови оспорюваного Договору були виконані його сторонами у повному обсязі, що підтверджується звіт про виконання Договору про закупівлю від 24.12.2019 та не заперечується жодною із сторін спору.

Також у матеріалах справи відсутні докази невідповідності кількості, вартості або якості поставленого відповідачем-2 товару, розміру завданих замовнику збитків, наявності інших порушень при виконанні умов Договору про закупівлю.

Крім того, суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 18.10.2022 у справі № 916/2519/21, в якій зазначено, що з аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення відкритих торгів, оформлення за їх результатом договору про закупівлю, є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення установлених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі", за наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.

Суд погоджується з доводами прокурора про те, що укладений між відповідачами правочин не в повній мірі відповідає основним принципам закупівель за публічні кошти. Водночас у суду відсутні підстави вважати, що оспорюваний правочин не відповідає інтересам держави і суспільству у відповідності до ст 228 ЦК України.

При цьому посилання прокурора на постанову Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №910/114/19 судом відхиляється, оскільки предмет та фактичні підстави позову є відмінними від даної справи, посилання ж Верховного Суду в своїй постанові на статтю 228 ЦК України ще не свідчить, що правовідносини у справах №922/3457/23 та №910/114/19 є подібними. При цьому, вказаною постановою Верховний Суд направив справу №910/114/19 на новий розгляд, а отже така постава не є остаточною.

Також суд вважає безпідставним посилання прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2023 у справі №910/10896/22, оскільки згідно з частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання прокурора на постанову Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №910/16309/18 судом також не приймається до уваги, оскільки обставини цієї справи не є релевантними щодо обставин справи, яка розглядається. Правовідносини у справі №922/910/16309/18 не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, за фактично-доказовою базою, тобто за встановленими в них обставинами та дослідженими судами доказами, а також значною мірою - й за правовим регулюванням таких правовідносин (зокрема, в зазначеній постанові не застосовувалися положення статті 228 ЦК України, якою прокурор обґрунтовує свої вимоги).

Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на встановлені в ході розгляду даної справи обставини, суд дійшов висновку, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного про закупівлю за результатами відкритих торгів №UA-2019-11-15-000150-c, наявність протиправних наслідків, а також наявність умислу (наміру) у сторін саме на укладення договору, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім того, прокурор не обґрунтував належними та допустимими доказами відповідність Договору про закупівлю ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

З огляду на наведене, підстави для визнання Договору про закупівлю недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України відсутні, а відтак відсутні підстави для застосування наслідків недійсного правочину шляхом стягнення 1.500.000,00 грн.

Щодо заяви відповідача-1 про сплив позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні даного позову у зв`язку з його необґрунтованістю, позовна давність не підлягає застосуванню.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п`ята статті 236 ГПК України).

Частиною четвертою статті 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. У зв`язку з чим, витрати зі сплати судового збору в розмірі 27.868,00 грн залишаються за прокурором

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Північно-Східного офісу Держаудитслужби залишити без розгляду.

2. В іншій частині позову відмовити.

3. Витрати зі сплати судового збору залишити за прокурором.

Рішення господарського суду набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "08" грудня 2023 р.

СуддяН.С. Добреля