Постанова

від 04.12.2023 по справі 481/483/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

04.12.23

22-ц/812/1313/23

Провадження № 22-ц/812/1313/23

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 грудня 2023 року м. Миколаїв

справа № 481/483/22

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом першого заступника керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником адвокатом Семененком Вадимом Борисовичем, на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області, ухвалене 22 лютого 2023 року під головуванням судді Вжещ С.І., повний текст судового рішення складений 05 березня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2022 року перший заступник керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області, який діє в інтересах держави в особі Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що під час вивчення законності надання земельних ділянок державної власності було встановлено, що наказом начальника ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 24 липня 2019 року № 4981/0/14/-19-СГ затверджено документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 4824510100:07:000:0187, в межах території Новобузької міської ради Новобузького району Миколаївської області.

На підставі цього наказу державний реєстратор Новобузької міської ради Миколаївської області 31 липня 2019 року зробив запис № 32653264 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на зазначену земельну ділянку.

У подальшому ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від

19 грудня 2019 року відчужив цю земельну ділянку на користь

ОСОБА_3 , у зв`язку з чим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис за № 34755558.

Прокурор вказував, що зазначена земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_2 не мав законного права на отримання спірної земельної ділянки з тих підстав, що раніше він вже використав своє право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатного передання для цього виду використання. Так, згідно з наказом начальника ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 28 травня 2019 року ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4821155100:10:000:0029, яка розташована в межах Березнегуватської селищної ради Березнегуватського району Миколаївської області.

Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка вибула із земель державної власності внаслідок незаконних дій ОСОБА_2 та ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, прокурор вважав, що вона підлягає витребуванню від добросовісного набувача.

Прокурор просив витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі Новобузької міської ради земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 4824510100:07:000:0187, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області. Вирішити питання про судові витрати.

ОСОБА_1 проти задоволення позову заперечував. Обґрунтовуючи свої доводи, відповідач вказував, що прокурор не навів достатніх підстав для представництва інтересів Новобузької міської ради в суді. Також відповідач наголошував, що пред`явлення прокурором віндикаційного позову до нього є безпідставним, оскільки він набув право власності на землю на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням всіх вимог цивільного законодавства, а тому він є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

Рішенням Новобузькогорайонного судуМиколаївської областівід 22лютого 2023року позовзадоволено. Витребувано у ОСОБА_1 на користьдержави вособі Новобузькоїміської радиМиколаївської областіземельну ділянкуплощею 2,0000га,кадастровий номер4824510100:07:000:0187,для веденняособистого селянськогогосподарства,розташовану вмежах територіїНовобузької міськоїради Баштанськогорайону Миколаївськоїобласті.Стягнуто з ОСОБА_1 на користьМиколаївської обласноїпрокуратури 2481грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 безпідставно отримав у власність спірну земельну ділянку, оскільки до цього вже реалізував своє право на безоплатне отримання землі для ведення особистого селянського господарства у власність. Як наслідок продаж ним спірної земельної ділянки був незаконним, а тому наявні підстави для витребування земельної ділянки у останнього набувача. Також суд вважав обґрунтованим представництво інтересів Новобузької міської ради прокурором, оскільки органом місцевого самоврядування не вживалось жодних заходів щодо витребування земельної ділянки, що свідчить про невиконання ним своїх повноважень. У зв`язку з цим суд констатував, що прокурор мав обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави шляхом пред`явлення відповідного позову.

Додатковим рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 21 березня 2023 року з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури стягнуто 1240 грн 50 коп. судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Семененко В.Б., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апелянт вказував, що ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області мало всі повноваження щодо розпорядження землею, яка була передана у власність ОСОБА_2 , який в подальшому правомірно її продав, а тому витребування земельної ділянки на підставі ст.388 ЦК України є безпідставним. Крім того, відповідач наголошував на тому, що прокурор не мав правових підстав для представництва інтересів, оскільки він не надав належного обґрунтування такого представництва. Також відповідач звертав увагу на те, що судом першої інстанції не були прийняті до уваги жодні його доводи.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор зазначав, що апеляційна скарга є безпідставною, а рішення суду законним та обґрунтованим. Наголошував, що передача земельної ділянки у власність ОСОБА_2 відбулася незаконно, бо ним вже було використано право на безоплатне отримання цього виду земель. Як наслідок укладений договір купівлі-продажу щодо цієї землі був недійсним, а тому земельна ділянка правомірно була повернута законному власнику шляхом витребування. Також прокурор вказував, що він має право на представництво інтересів Новобузької міської ради в суді, оскільки ним наголошувалося останній на порушенні її прав, однак орган місцевого самоврядування не вчинив жодних дій щодо витребування земельної ділянки.

У відзиві на апеляційну скаргу Новобузька міська рада посилаючись на необґрунтованість доводів, які відповідач виклав в апеляційній скарзі, просила її відхилити, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2023 року залишити без змін. Вказала, що нормами ст. 387, 388 ЦК України передбачено, що власник має право витребовувати своє майно від особи, яка незаконного, без відповідної правової підстави заволоділа ним. В ч. 2 ст. 84 ЗК України передбачено, що право державної власності набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень. Тому ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області передаючи у власність спірну земельну ділянку в порушення вимог законодавства діяло не в інтересах держави, а тому спірна земельна ділянка вибула з володіння держави не з її волі, а іншим шляхом.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником адвокатом Семененко В.Б., залишено без задоволення, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2023 року без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2023 року касаційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Семененка В.Б. - задоволена частково. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 травня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення апеляційного суду Верховний Суд виходив з того, що воно постановлене за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування статей 387, 388 ЦК України, так і статті 1 Першого протоколу до Конвенції, тому не може вважатися таким, що відповідає вимозі законності втручання у право мирного володіння майном. Верховний Суд вказував, що при вирішенні позовної вимоги про витребування апеляційний суд не звернув уваги, що можливість витребування майна з володіння іншої особи закон ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем і спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Поза увагою суду залишилось і те, що, вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, необхідно оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна; право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК Українизалежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року справа була призначена до розгляду в апеляційній інстанції на 04 грудня 2023 року.

24 листопада 2023 року від Миколаївської обласної прокуратури до апеляційного суду надійшли додаткові письмові пояснення, у яких, посилаючись на обгрунтованість оскаржуваного рішення, прокурор зазначав, що ухваленням рішення про витребування у ОСОБА_1 спірної земельної ділянки не допущено порушення права відповідача на мирне володіння майном. Так, саме ОСОБА_1 , як особа, що придбавала земельні ділянки, перш за все мав бути зацікавленим у перевірці правового статусу таких ділянок. Встановлення очевидної незаконності набуття права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 не потребувало спеціальних юридичних знань чи дослідження значного обсягу документів, а могло бути з`ясовано покупцем, наприклад під час спілкування з продавцем, або ознайомлення спільно з нотаріусом з відомостями у реєстрі речових прав. Зокрема, встановивши, що ОСОБА_2 відчужує земельну ділянку через декілька місяців після набуття її у власність, тобто не маючи наміру здійснювати діяльність згідно з цільовим призначенням земельної ділянки, для якої вона надавалась, ОСОБА_1 не мав перешкод для того, щоб зваживши на ці обставини, проявити хоча б мінімальну обачність при укладенні договору від 19 грудня 2019 року. Скуповування ОСОБА_1 20 земельних ділянок загальною площею 40 га одним масивом у громадян (первісних набувачів), які їх отримали безоплатно від держави та в переважній більшості, не є мешканцями населеного пункту, де розташовані земельні ділянки, вочевидь ставлять під сумнів його добросовісність. Отже з урахуванням зазначених обставин, судом першої інстанції при ухваленні рішення про витребування земельної ділянки від кінцевого набувача було дотримано принцип справедливої рівноваги (балансу) між загальним (суспільним) інтересом громади та інтересами ОСОБА_1 та не порушено права останнього на мирне володіння майном. Ухвалення такого рішення суду не позбавляє відповідача додаткових ефективних засобів юридичного захисту. Зокрема, він як кінцевий набувач, не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема проявивши вимогу до первинного (недобросовісного) набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі ст. 661 ЦК України.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Семененко В.Б. підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги. Вважав, що доводи прокуратури ніяким чином не доводять недобросовісність ОСОБА_1 при придбанні спірної земельної ділянки у ОСОБА_2 .

Прокурор Миколаївської обласної прокуратури Бескровна І.І. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, дотримуючись приписів частини першої статті 417 ЦПК України щодо обов`язковості вказівок, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону не повністю відпвідає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 08 квітня 2019 року ОСОБА_2 подав до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області заяву, в якій просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га за рахунок земель державної власності не наданих у власність або користування в межах Березнегуватської селищної ради Березнегуватського району Миколаївської області (за межами населеного пункту.

На підставі вищезазначеної заяви 07 травня 2019 року наказом начальника ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області №3207/0/14-19-СГ ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Березнегуватської селищної ради Березнегуватського району Миколаївської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2 ріллі, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (т.1 а.с.117).

28 травня 2019 року наказом начальника ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області №3599/0/14-19-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки у власність та передано йому у власність земельну ділянку із кадастровим номером 4821155100:10:000:0029 площею 2 га, в тому числі ріллі площею 2 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Березнегуватської селищної ради Березнегуватського району Миколаївської області (т.1 а.с.119).

12 червня 2022 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вищезазначену земельну ділянку (т.1 а.с.14-20).

26 лютого 2019 року ОСОБА_2 подав до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області заяву, в якій просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність, орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, в межах території Новобузької міської ради Миколаївської області із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації.

На підставі вищезазначеної заяви 22 березня 2019 року наказом начальника ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області №1936/0/14-19-СГ ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Новобузької міської ради Новобузького району району Миколаївської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2 га пасовищ, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (т.1 а.с.121).

Наказом начальника ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області №4981/0/14-19-СГ від 24 липня 2019 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 4824510100:07:000:0187 площею 2 га, в тому числі пасовищ площею 2 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства в межах території Новобузької міської ради Новобузького району Миколаївської області (т.1 а.с.13).

31 липня 2019 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вищезазначену земельну ділянку (т.1 а.с.14-22).

19 грудня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі продажу, за яким останній прийняв у власність земельну ділянку з кадастровим номером 4824510100:07:000:0187 площею 2 га (т.1 а.с.44-47).

18 червня 2021 року Баштанська окружна прокуратура звернулася до Новобузького міського голови із листом, в якому проінформувала про незаконність передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 4824510100:07:000:0187, яка розташована в межах території Новобузької міської ради. У цьому листі прокурор просив у двадцятиденний строк надати йому відомості щодо вжиття Новобузькою міською радою заходів щодо захисту її інтересів, враховуючи обставини викладені вище. Також прокурор повідомив міську раду, що згідно із змінами до законодавства з 27 травня 2021 року землі сільськогосподарського призначення державної власності стали землями комунальної власності.

02 липня 2021 року Виконавчий комітет Новобузької міської ради надав Баштанській окружній прокуратурі відповідь, в якій зазначив, що Новобузька міська рада не надавала згоди на відчуження спірної земельної ділянки. Міська рада не заперечувала проти пред`явлення прокурором позову з метою захисту інтересів держави (т.1 а.с.32).

На повторне звернення прокурора аналогічного змісту від 14.02.2022 р. Новобузькою міською радою надано таку ж саму відповідь.

27 червня 2022 року прокурором повідомлено міську раду про підготовку позову до суду в її інтересах про витребування спірної земельної ділянки.

Суд першої інстанції вважав обґрунтованим представництво інтересів Новобузької міської ради прокурором, оскільки органом місцевого самоврядування не вживалось жодних заходів щодо витребування земельної ділянки, що свідчить про невиконання ним своїх повноважень, а тому прокурор мав обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави шляхом пред`явлення відповідного позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на нижчевикладене.

Згідно зі статтею 19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 4ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України "Про прокуратуру"; далі Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти росії" (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)).

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до частини четвертої статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2). якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

У рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом". Про такі випадки йдеться, зокрема, у частині третій статті 23 Закону № 1697-VII. На думку Конституційного Суду України, це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 8.20. постанови від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц зазначала, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави, зокрема і від імені територіальної громади як власника земельної ділянки промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та інших призначень. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства (стаття 41 Конституції України).

Відповідно до пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України з 27 травня 2021 року землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім виключень, вказаних у цьому пункті, до яких спірна земельна ділянка не відноситься.

Стаття 12 ЗК України регламентує, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, серед іншого, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з вимогами статті 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала про те, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

У позовній заяві прокурор вказав, що інтереси територіальної громади порушено внаслідок вибуття майна із володіння громади не з її волі шляхом відчуження цього майна особою, яка незаконно отримала на нього права власності. Також зазначав, що у нього є підстави для звернення до суду, бо Новобузька міська рада Миколаївської області цього не зробила. Прокурор долучив до позовної заяви листування з цією радою щодо спірної земельної ділянки. Він неодноразово повідомляв міську раду про виявлене порушення земельного законодавства щодо передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2

Новобузька міськарада Миколаївськоїобласті увідповідь невисловилася проте,що самостійнозвернеться досуду зналежним позовом.Про можливепорушення інтересівтериторіальної громади,захист якиху спірнихправовідносинах маєздійснювати самеця рада, їй було відомо ще з червня 2021 року. Заходів для їхнього захисту у судовому порядку міська рада не вжила.

Вказані обставини підтверджують підстави для представництва інтересів територіальної громади прокурором у цій справі, а також дотримання прокурором порядку, визначеного у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

До того ж Новобузька міська рада Миколаївської області наявність підстав для такого представництва не оскаржила, заперечень проти представництва прокурором її інтересів не висловила. Вважала позовні вимоги обґрунтованими та такими, які слід задовольнити.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги про те, що прокурором не доведено його право звернення до суду з позовом в інтересах міської ради є безпідставними.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.

Частинами першою, другою статті ЗК України визначено, що право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 80ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Частиною першою статті 81ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до пункту "а" частини третьої статті 22ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Порядок отримання громадянами у власність земельних ділянок регламентовано нормами статей 116, 118, 121 ЗК України.

Відповідно до пункту «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом «б» частини першоїьстатті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Виходячи зі змісту частини четвертої статті 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз за кожним видом використання.

З огляду на викладене колегя суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку (кадастровий номер 4824510100:07:000:0187) з порушенням вимог закону, оскільки ця ділянка вибула із земель державної власності внаслідок повторного незаконного використання ОСОБА_2 права на безоплатну передачу землі одного виду використання, а тому він і не мав права на її відчуження ОСОБА_1 .

Встановивши, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника держави поза її волею, на підставі незаконного рішення державного органу, а ОСОБА_2 , не маючи на це права, здійснив відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відновлення права держави в особі міської ради, яка з 27 травня 2021 року є власником та розпорядником земель сільськогосподарського призначення, на земельну ділянку необхідно здійснювати шляхом її витребування від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_1 , і таке витребування майна є законним та пропорційним заходом, виправданим, переслідує легітимну мету та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Проте з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги про витребування у ОСОБА_1 спірної земельної ділянки колегія суддів не може погодитись.

Так, статтею 152 Земельного кодексу України регламентовано, що захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини і основоположнихсвобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес також по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право на мирне володіння майном та у право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення легітимної мети, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Європейський суд з прав людини у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах. Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні, передусім, перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім норм статті 388 ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19), від 01 квітня 2020 року у справі №610/1030/18 (провадження № 14-436цс19), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20).

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є обтяжливою для нього. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з бездіяльністю влади в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15, від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16 та від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягарю, покладеному на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з`ясуванню підлягає й те, чи знав або чи міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, пункт 52).

Судове рішення апеляційного суду постановлене за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування статей387,388 ЦК України, так і статті 1 Першого протоколу до Конвенції, тому не може вважатися таким, що відповідає вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

Сторони договору повинні поводитися правомірно як під час його виконання, так і на переддоговірній стадії. Зокрема, мають поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків, як і можливої недобросовісної чи нерозумної поведінки, є численними. Їх не можна визначити вичерпно. Недобросовісною поведінкою може бути необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є не прийнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема, з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад із конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

При вирішенні позовної вимоги про витребування апеляційний суд не звернув уваги, що можливість витребування майна з володіння іншої особи закон ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем і спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Поза увагою суду залишилось і те, що, вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, необхідно оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна; право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК Українизалежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача; судове рішення, постановлене за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, не може вважатися таким, що відповідає вимозі законності втручання у право на мирне володіння майном.

У даній справі встановлено, що відповідач ОСОБА_1 набув спірну земельну ділянку за відплатним договором нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 19.12.2019 року (т. 1 а.с. 44-47).

Зі змісту цього договору вбачається, що нотаріусом при посвідченні вказаного договору була перевірена за відомостями Державного реєстру речових прав належність спірної земельної ділянки продавцю ОСОБА_2 . Так, у пункті 4 Договору зазначено, що земельна ділянка, що відчужується, належить Продавцю на праві приватної власності, що підтверджується Наказом «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області від 24.07.2019 року 4981/0/14-19-СГ. Право власності на вищевказане нерухоме майно зареєстроване в Державному реєстрі речових на нерухоме майно державним реєстратором Новобузької міської ради Миколаївської області, ОСОБА_4 - 31.07.2019 року, номер запису про право власності: 32653264, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1885516748245, що підтверджується: Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження сів нерухомого майна щодо суб`єкта за номером: 193787955 та щодо об`єкта за номером:193786768 від 19.12.2019 року.

Відповідно до пункту 5 Договору продаж ділянки вчинено за двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот гривень 00 копійок та сторони підтверджують, що факт повного розрахунку за продану нерухомість відбувся між ними до підписання цього договору

Відповідно до висновку про вартість об`єкту оцінки від 19.08.2019 року оціночна(ринкова) вартість земельної ділянки, що відчужується за цим договором, становить: двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот гривень.

Обтяження, заборона, арешт, іпотека, податкова застава на відчуження вищевказаного нерухомого майна за цим договором в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі боржників відсутні (пункт 9 Договору.

З пояснень представника відповідача вбачається, що на момент придбання спірної земельних дялінок ОСОБА_1 покладався на відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності за ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 14, 21). Доказів причетності ОСОБА_1 до обставин неправомірного набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку або його обізнаності щодо такий дій матеріали справи не містять. Відповідно ОСОБА_1 діяв правомірно та добросовісно.

Позивачем належними та достатніми доказами добросовісність ОСОБА_1 як набувача спірного майна не спростована. Не доводить недобросовісність відповідача і посилання прокуратури на те, що відповідач повинен був звернути увагу на те, що ОСОБА_2 відчужує земельну ділянку через п`ять місяців після набуття її у власність. Не свідчить про недобросовісність ОСОБА_1 і твердження прокурора про те, що відповідачем було придбано загалом 20 земельних ділянок одним масивом у громадян (первісних набувачів), які їх отримали безоплатно від держави.

З огляду на викладене витребування у відповідача спірної земельної ділянки не буде відповідати як критерію законності втручання держави у права набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітімній меті останнього.

За таких обставин, висновки суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог про витребування спірного майна є передчасними та необгрунтованими, оскільки сформовані на основі неповного дослідження та перевірки доводів позовної заяви та обставин справи.

Щодо посилань Миколаївської обласної прокуратури на нецільове використання спірної земельної ділянки, викладених у додаткових додаткових письмових поясненнях, які надійшли до апеляційного суду 24 листопада 2023 року, та наданих прокуратурою до апеляційного суду листа Баштанської обласної прокуратури від 16 листопада 2023 року за № 52/3-6094 ВИХ-23, відповіді Головного управління ДПС у Миколаївській області від 03 листопада 2023 року на запит від 27.10.2023 року № 52/3-5683ВИХ-23, листа В.о. міського голови Новобузької міської ради від 07 листопада 2023 року за № 2214-00-12 з Актом обстеження спірної земельної ділянки від 02 листопада 2023 року із фотоматеріалами, то вони не можуть бути враховані, оскільки за змістом статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції, підстави позову, що небули предметом розгляду в суді першої інстанції судом апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються.

Оскільки суд першої інстанції при вирішенні питання щодо можливості витребування у позивача спірної земельної ділянки неповно з`ясував обставини справи, то в силу п. 1 ч.1 ст. 376 ЦПК підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

За такого, апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, з Миколаївської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню відшкодування судових витрат в розмірі 8 683 грн 50 коп. відшкодування судового збору (3721 грн 50коп судового збору за апеляційну скаргу + 4962 грн 00коп. судового збору за касаційну скаргу).

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником адвокатом Семененком Вадимом Борисовичем, задовольнити.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 21 березня 2023 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову першого заступника керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки- відмовити.

Стягнути з Миколаївської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 8 683 грн 50 коп. (вісім тисяч шістсот вісімдесят три гривні п`ятдесят копійок) відшкодування судового збору за апеляційну та касаційну скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку, передбаченому ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 08 грудня 2023 року.