Рішення

від 14.09.2023 по справі 910/2361/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.09.2023Справа № 910/2361/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства "МПП "Імпульс" (вул. Дегтярівська, 29, м. Київ, 04119)

до 1. Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" (вул. Дегтярівська, 29, м. Київ, 04119)

2. Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача 2 - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01601, м. Київ, вул. Хрещатик, 32-а)

про встановлення земельного сервітуту

Представники сторін:

від позивача: Майстренко Л.О.

від відповідача 1: Горгіладзе М.С., Бородкін Д.І.

від відповідача 2: Семелюк К.О.

від третьої особи: Гончаров О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "МПП "Імпульс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" та Київської міської ради про встановлення для позивача особистого, безстрокового, оплатного земельного сервітуту щодо земельної ділянки комунальної власності загальною площею 0,6557 га з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 29 (орган розпорядження землею - Київська міська рада), що перебуває в оренді Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" на підставі Договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999 року, з умовами, визначеними позивачем.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на необхідність встановлення сервітуту щодо земельної ділянки комунальної власності за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 29 для використання позивачем з метою експлуатації та обслуговування нерухомого майна (будинку - складу), що належить позивачеві та знаходиться на вказаній земельній ділянці, зокрема, прокладання та експлуатації ліній електропередач та мережі електропостачання, а також доступу (проходу/проїзду) до будинку, зважаючи на відмову відповідача 1 від укладення відповідного договору та встановлення оплатного сервітуту.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2361/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 01.04.2021 року.

Так, через канцелярію суду 26.02.2021 року від Київської міської ради надійшов відзив на позовну заяву №08/230-365 від 25.02.2021 року з доказами його надсилання на адресу інших учасників справи, відповідно до якого відповідач 2 проти задоволення позову заперечує та зазначає, що оскільки позивач набув права користування земельною ділянкою на підставі статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на час набуття права власності) внаслідок отримання у власність нерухомості на підставі договору купівлі-продажу від 25.03.2002 року, підстави для встановлення земельного сервітуту відсутні. При цьому, на переконання відповідача 2, встановлення земельного сервітуту не є ефективним способом захисту прав позивача на земельну ділянку, оскільки ніяким чином не вплине на права та законні інтереси заявника, що виникли на підставі статті 120 Земельного кодексу України. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

В свою чергу через канцелярію суду 11.03.2021 року від позивача надійшла відповідь б/н від 09.03.2021 року на відзив Київської міської ради з доказами її надсилання на адресу інших учасників справи, відповідно до якої позивач вказує на наявність у нього права на встановлення земельного сервітуту, яке не обмежується приписами статті 120 Земельного кодексу України. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Також через канцелярію суду 31.03.2021 року від Київської міської ради надійшли заперечення №08/230-558 від 30.03.2021 року на відповідь на відзив позивача з доказами їх надсилання на адресу інших учасників справи, відповідно до яких відповідач 2 наголошує на тому, що право позивача на користування землею не є порушеним, оскільки таке право закріплено імперативною нормою статті 120 Земельного кодексу України. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Разом з цим, через канцелярію суду 01.04.2021 року від Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" надійшов відзив на позовну заяву б/н від 30.03.2021 року з доказами його надсилання на адресу інших учасників справи, відповідно до якого відповідач 1 проти позову заперечує та посилається на те, що: право позивача не порушене, адже відповідач 1 не перешкоджає позивачу користуватися будівлею; проекту плану прокладання лінії електропередачі до будівлі позивача відповідачу 1 позивач не передав, а тому його і не було погоджено; позивач не ужив всіх заходів для установлення сервітуту в договірному порядку; позивач обрав неефективний спосіб захисту права, оскільки просить встановити сервітут на частину земельної ділянки у межах та площею, що визначені Висновком експерта, хоча цей Висновок не містить інформації, зазначеної в п.п. 13 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру; вимога в частині встановлення сервітуту для доступу до будівлі позивача необґрунтована; безстроковий сервітут позивачу установити неможливо, адже строк Договору оренди відповідача 1, за яким він орендує земельну ділянку, спливає 11 лютого 2024 року; цілодобовий доступ позивача до його майна відповідач 1 не може забезпечити, оскільки відповідач 1 установив на своїй території особливий режим перетину КПП і допуск на територію підприємства цілодобово не здійснюється; Висновок експерта про встановлення сервітуту, наданий позивачем, містить ряд недоліків, що свідчать про його неналежність та недостовірність; задоволення позову про встановлення сервітуту призведе до покладення на відповідача 1 неспівмірного тягаря. Відзив судом долучений до матеріалів справи.

Крім того, через канцелярію суду 01.04.2021 року від Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" надійшло клопотання б/н від 30.03.2021 року про призначення земельної-технічної експертизи у справі.

У підготовчому засіданні 01.04.2021 року судом протокольною ухвалою оголошено перерву на 06.05.2021 року.

Проте, у зв`язку з перебування судді Селівона А.М. у відпустці, розгляд справи, призначений на 06.05.2021 року, не відбувся.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 року розгляд справи призначено на 02.06.2021 року.

Судом встановлено, що через канцелярію суду 09.04.2021 року від позивача надійшла відповідь б/н від 07.04.2021 року на відзив ПАТ "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" з доказами її надсилання на адресу інших учасників справи, відповідно до якої позивач проти доводів відповідача 1 заперечує та вказує на неможливість здійснення належного та ефективного використання належної йому будівлі через створення відповідачем 1 перешкод у фізичному доступі представників позивача до будівлі, через відмову відповідача 1 від погодження проекту електропостачання будівлі позивача та вирішення питання про надання в користування позивачу частини земельної ділянки. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Судом також доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 30.04.2021 року від відповідача 1 надійшли письмові пояснення щодо висновку експерта разом з доказами направлення на адресу сторін, які судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 року частково задоволено клопотання відповідача 1 - Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" про призначення судової земельно - технічної експертизи, призначено у справі № 910/2361/21 судову земельно - технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Окрім того, вказаною ухвалою зупинено провадження у справі № 910/2360/20 на час проведення призначеної судової земельно - технічної експертизи та отримання її результатів, для проведення експертизи матеріали справи № 910/2361/20 ухвалено надіслати до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Відповідно до супровідного листа від 15.07.2021 року № 910/2361/21/5786/2021 матеріали справи № 910/2361/20 в 1 томі були направлені на адресу Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Через канцелярію суду 06.08.2021 року надійшло клопотання судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 24117/21-41 від 03.08.2021 року про надання додаткових матеріалів для проведення судової земельно - технічної експертизи та необхідність залучення до проведення судової експертизи в якості спеціалістів для проведення топографо - геодезичних робіт інженерів - геодезистів Салтанову В.В, Дощечкіна О.І., з якими КНДІСЕ укладені відповідні трудові угоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2021 року поновлено провадження у справі № 910/2361/21 та призначено розгляд клопотання експерта на 15.09.2021 року.

Проте, у зв`язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному, призначене на 15.09.2021 року судове засідання не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 року розгляд клопотання експерта призначено в судовому засіданні на 13.10.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 року задоволено клопотання експертів КНДІСЕ № 241121-41 від 03.08.2021 року про залучення спеціалістів та надання додаткових матеріалів, погоджено Київському науково - дослідному інститут судових експертиз Міністерства юстиції України: залучення до проведення судової експертизи у справі № 910/2361/21 в якості спеціалістів для проведення топографо - геодезичних робіт інженерів - геодезистів Салтанову В.В, Дощечкіна О.І , з якими КНІДСЕ укладені відповідні трудові угоди; отримання інформації про повні координати поворотних точок меж (в державній системі координат) земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044, що розташована в м. Києві по вул. Дегтярівська, 29, літера "А", з ресурсу Публічної кадастрової карти, яка є частиною програмного забезпечення Державного земельного кадастру з використанням кваліфікованого електронного підпису тощо, а також направлено експертній установі для проведення судової земельно - технічної експертизи додаткові матеріали, а саме копію технічного паспорту щодо будівлі під літерою "А" загальною площею 830,7 кв.м, що розташована в м. Києві по вул. Дегтярівська, 29, та на праві власності належить Приватному підприємству "МПП "Імпульс". Провадження у справі зупинено на час проведення судової експертизи.

Також через канцелярію суду 03.12.2021 року надійшло клопотання судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 1893/41/10-12-21 від 29.11.2021 року про забезпечення проведення обстеження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 14.12.2021 року поновлено провадження у справі, задоволено клопотання експерта та зобов`язано відповідача 1 - Приватне акціонерне товариство "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" забезпечити 10.02.2022 року прибуття експерта Вікторії Савчак та інженерів - геодезистів (Салтанової В.В., Дощечкіна О.І) із експертної установи (м. Київ, вул. Смоленська, 6) на місцевість для обстеження об`єктів дослідження, безперешкодний доступ до об`єктів дослідження та належні умови праці, а також повернення експерта та інженерів-геодезистів до експертної установи. Провадження у справі зупинено на час проведення судової експертизи.

Окрім цього, через канцелярію суду 26.04.2022 року від судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Савчак В. надійшло клопотання № 1322/41/10-12/22 від 11.02.2022 року про необхідність надання додаткових документів для проведення призначеної судом експертизи, а саме викопіювання з топографічного плану міста Києва у масштабі 1:500 за місцем розташування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 з нанесенням мережі наземних та підземних інженерних комунікацій (зокрема - ліній електропередач). Матеріали справи повернуто до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 року поновлено провадження у справі № 910/2361/20 та призначено підготовче засідання для вирішення клопотання судового експерта на 06.07.2022 року, зобов`язано відповідачів 1 та 2 у строк до 01.07.2022 року надати через канцелярію суду викопіювання з топографічного плану міста Києва у масштабі 1:500 за місцем розташування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 з нанесенням мережі наземних та підземних інженерних комунікацій (зокрема - ліній електропередач).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 року за заявою відповідача 1 - ПАТ "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" продовжено до 01.09.2022 року встановлений ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 року процесуальний строк надання викопіювання з топографічного плану міста Києва у масштабі 1:500 за місцем розташування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 з нанесенням мережі наземних та підземних інженерних комунікацій (зокрема - ліній електропередач) та, відповідно, підготовче засідання відкладено на 31.08.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 року за клопотанням відповідача 1 - ПАТ "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" продовжено до 01.10.2022 року встановлений ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 року процесуальний строк надання викопіювання з топографічного плану міста Києва у масштабі 1:500 за місцем розташування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 з нанесенням мережі наземних та підземних інженерних комунікацій (зокрема - ліній електропередач) та, відповідно, відкладено підготовче засідання на 05.10.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 року за клопотанням відповідача 1 - ПАТ "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" продовжено до 05.11.2022 року встановлений ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 року процесуальний строк надання викопіювання з топографічного плану міста Києва у масштабі 1:500 за місцем розташування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 з нанесенням мережі наземних та підземних інженерних комунікацій (зокрема - ліній електропередач) та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 09.11.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 року задоволено клопотання судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 1322/41/10-12-22 від 11.02.2022 року про надання додаткових документів, направлено судовому експерту для проведення комплексної судової земельно-технічної експертизи додаткові матеріали, а саме: викопіювання з топографічного плану міста Києва у масштабі 1:500 за місцем розташування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 з нанесенням мережі наземних та підземних інженерних комунікацій (зокрема - ліній електропередач), провадження у справі № 910/2361/21 зупинено на час проведення судової експертизи та отримання її результатів, матеріали справи направлено до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Через канцелярію суду 26.01.2023 року разом з матеріалами справи № 910/2361/21 від КНДІСЕ надійшов висновок експертів від 20.01.2023 року №24117/21-41/34404/21-41/2078/23-41 за результатами проведення судової земельно - технічної експертизи у господарській справі № 910/2361/21.

Ухвалою Господарського суду від 30.01.2023 року поновлено провадження у справі № 910/2361/21 та призначено підготовче засідання на 01.03.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2023 року за клопотанням позивача залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та, відповідно, розгляд справи відкладено на 30.03.2023 року.

Так, через систему "Електронний суд" 23.03.2023 року від відповідача - ПАТ "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" надійшла зустрічна позовна заява б/н від 22.03.2023 року до Київської міської ради, треті особи - Приватне підприємство "МПП "Імпульс", Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про внесення змін до договору, а саме до п. 2.1 Договору про право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999 року, укладеного між Київською міською державною адміністрацією та Закритим акціонерним товариством "Київське автотранспортне підприємство бакалеї", виклавши його в наступній редакції: "2.1 Плата за землю вносить землекористувачем згідно з Податковим кодексом України у вигляді орендної плати у розмірі 2,415 (двох цілих чотириста п`ятнадцять тисячних) відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, що орендується, на рахунок, наданий орендодавцем".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 року зустрічну позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" про внесення змін до договору повернуто заявнику.

Судом доведено до відома сторін, що через систему "Електронний суд" 23.02.2023 року від уповноваженого представника позивача надійшла заява б/н від 23.02.2023 року про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд задовольнити позов ПП «МПП Імпульс» у повному обсязі, а саме:

2.1. Встановити для ПП "МПП "Імпульс" особистий, постійний, оплатний земельний сервітут щодо земельної ділянки комунальної власності загальною площею 0,6557 га з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 29, що перебуває в оренді ПАТ "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" на підставі Договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11 лютого 1999 року, який включає в себе:

- право проходу та проїзду транспортними засобами по земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 для експлуатації нерухомого майна, яке належить ПП "МПП "Імпульс" на праві власності (будинку-складу літ. А по вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві);

- право прокладання та експлуатації ліній електропередачі до будинку-складу літ. А по вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві через земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044.

2.2. На умовах сервітуту з указаними правами надати ПП "МПП "Імпульс" в користування частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 у межах та площею, що визначені Висновком експертів № 24117/21-41/34404/21-41/2078/23-41 від 20 січня 2023 року за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи у господарській справі, у спосіб згідно з технічними варіантами, які зазначені в Додатках №№ 2 та 3 цього Висновку, а саме:

- для прокладання та експлуатації лінії (мережі) електропостачання до нежитлової будівлі будинку-складу літ. А по вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві надати ПП "МПП "Імпульс" у користування частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044, а саме: ділянку з площею 55,0 кв.м. та з конфігурацією на місцевості згідно з варіантом, відображеним у Додатку № 3 до Висновку експертів № 24117/21-41/34404/21-41/2078/23-41 від 20 січня 2023 року.

- для забезпечення доступу (проходу/проїзду) до нежитлової будівлі будинку-складу літ. А по вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві з метою його використання за призначенням надати ПП "МПП "Імпульс" у користування частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044, а саме: ділянку з площею 390 кв.м. та з конфігурацією на місцевості згідно з варіантом, відображеним у Додатку № 2 до Висновку експертів № 24117/21-41/34404/21-41/2078/23-41 від 20 січня 2023 року.

2.3. Встановити, що плата за сервітут становить 6,8 % від розміру орендної плати, яку згідно з Договором на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11 лютого 1999 року сплачує ПАТ "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" на користь орендодавця Київської міської ради в цілому за земельну ділянку загальною площею 0,6557 га з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 29.

2.4. Встановити таку умову оплати ПП "МПП "Імпульс" за сервітут: плата за сервітут вноситься ПП "МПП "Імпульс" на банківський рахунок ПАТ "Київське автотранспортне підприємство бакалеї", у 10-денний строк після отримання наданого ПАТ "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" рахунку на оплату сервітуту та за умови одночасного надання ним ПП "МПП "Імпульс" підтвердження попередньої сплати ПАТ "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" орендної плати (у відповідному розмірі) орендодавцю - Київській міській раді, згідно з Договором на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11 лютого 1999 року.

3. Стягнути з відповідачів на користь Позивача грошові кошти на відшкодування судових витрат. Заява судом долучена до матеріалів справи.

У підготовчому судовому засіданні 30.03.2023 року уповноваженим представником третьої особи були подані письмові пояснення щодо позову б/н від 27.03.2023 року з доказами їх надсилання іншим учасникам справи, відповідно до яких Департамент земельних ресурсів Київської міської ради вважає, що позивач довів неможливість використання своєї власності та неможливість задоволення своїх потреб без обтяження сервітутом спірної земельної ділянки, власником якої є Київська міська рада, а заявлені умови сервітуту відповідають законодавчо встановленим вимогам. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

В свою чергу, через систему "Електронний суд" від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву б/н від 23.03.2023 року з урахуванням уточнених позовних вимог та клопотання про залишення заяви про уточнення позовних вимог без руху б/н від 23.03.2023 року.

Зокрема, у відзиві на уточнену позовну заяву відповідач 1 вказує, що ПАТ "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" планує здійснювати на спірній земельній ділянці будівництво житлового будинку з підземним паркінгом, а прокладання позивачем підземної лінії електропередачі унеможливлює таке будівництво. Крім того, розрахунок позивача розміру плати за встановлення сервітуту не враховує площу самого об`єкта нерухомого майна. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Також від уповноваженого представника позивача 30.03.2023 року надійшли заперечення проти прийняття зустрічної позовної заяви б/н від 29.03.2023 року та заперечення проти клопотання відповідача 1 про призначення додаткової експертизи б/н від 29.03.2023 року.

У підготовчому судовому засіданні 30.03.2023 року судом протокольними ухвалами залишено без розгляду заяву б/н від 23.03.2023 року уповноваженого представника відповідача 1 про залишення без руху заяви позивача про уточнення позовних вимог та відмовлено в задоволенні клопотання б/н від 28.02.2023 року уповноваженого представника відповідача про призначення додаткової експертизи.

Розглянувши в підготовчому судовому засіданні 30.03.2023 року заяву б/н від 23.02.2023 року уповноваженого представника позивача про уточнення позовних вимог (в частині предмету позову), яку судом розцінено як заяву про зміну предмету позову, відповідно до приписів ст. 46 Господарського процесуального кодексу України вказану заяву позивача прийнято судом до розгляду, у зв`язку з чим подальший розгляд справи здійснено з урахуванням останньої заяви та нового предмета спору.

В свою чергу, в судовому засіданні 30.03.2023 року уповноважений представник відповідача 1 заявив усне клопотання про виклик експерта в судове засідання для роз`яснення експертного висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 24117/21-1/34404/21-41/2078/23-41 від 20.01.2023 року.

Так, розглянувши в судовому засіданні 30.03.2023 року усне клопотання уповноваженого представника відповідача 1 про виклик експерта в судове засідання для роз`яснення експертного висновку, судом зазначено про недотримання подання даного клопотання відповідно до вимог ч. 5 ст. 98 ГПК України та ч. 1 ст. 170 ГПК України, а отже протокольною ухвалою судом відмовлено в задоволенні усного клопотання відповідача 1 про виклик експерта та повідомлено про можливість заявлення відповідно обґрунтованого письмового клопотання на стадії з`ясування обставин та дослідження доказів, зокрема, експертного висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 24117/21-1/34404/21-41/2078/23-41 від 20.01.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/2361/21 та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.05.2023 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 11.05.2023 року від уповноваженого представника відповідача 2 надійшло клопотання про долучення доказів №08/230-889 від 11.05.2023 року, а саме копії проекту рішення про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди та копії пояснювальної записки та копії зауважень до проекту рішення.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 11.05.2023 року для ознайомлення учасників справи з клопотанням відповідача 2 про долучення доказів судом оголошено протокольну перерву до 14.06.2023 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 14.06.2023 року для надання інформації щодо проведення пленарного засідання щодо проекту рішення Київської міської ради №08/231-391/ПР від 31.03.2023 року судом оголошено протокольну перерву до 26.07.2023 року.

Судом доведено до відома сторін, що через канцелярію суду 04.07.2023 року від відповідача 2 надійшло клопотання №08/230-1282 від 04.07.2023 року про долучення доказів, а саме копії рішення Київської міської ради №6707/6748 від 20.06.2023 року про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999 року; від представника відповідача 1 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про оголошення перерви б/н від 25.07.2023 року, а також 26.07.2023 року - клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/11499/23 за позовом ПАТ «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради №6707/6748 від 20.06.2023 року. Документи судом долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 26.07.2023 року для вирішення клопотання відповідача 1 про зупинення провадження судом оголошено протокольну перерву до 02.08.2023 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 02.08.2023 року у зв`язку з ненаданням доказів об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення спору про скарження рішення Київської міської ради №6707/6748 від 20.06.2023 року, за відсутності впливу останнього на вирішення питання щодо встановлення земельного сервітуту у даному спорі, судом протокольною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання відповідача 1 про зупинення провадження у справі та оголошено протокольну перерву до 14.09.2023 року.

Будь - яких інших доказів на підтвердження своїх вимог, заперечень та правової позиції, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 14.09.2023 року до суду не надходило.

У судові засідання з розгляду справи по суті 11.05.2023 року, 14.06.2023 року, 26.07.2023 року, 02.08.2023 року та 14.09.2023 року з`явилися уповноважені представники позивача, відповідача 1, відповідача 2 та третьої особи.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 02.08.2023 року та 14.09.2023 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 в судових засіданнях з розгляду справи по суті 02.08.2023 року та 14.09.2023 року проти задоволення позовних вимог заперечували з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 14.09.2023 року представник третьої особи надав пояснення щодо позовної заяви позивача.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 14.09.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з нормами статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Пункт 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин першої, другої статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами першою-третьою статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частинами першою, другою статті 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

За змістом статті 144 Конституції України, статей 12, 122 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції, зокрема, міських рад належить вирішення питань про надання у власність земельних ділянок із земель комунальної власності відповідних територіальних громад.

Також відповідно до пункту «в» статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, передача земельних ділянок комунальної власності у користування громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 1 частин першої, другої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічні положення щодо права оренди землі містить стаття 1 Закону України «Про оренду землі».

Згідно статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (частина 2 статті 93 Земельного кодексу України).

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.07.1998 року № 1484 вирішено передати у тимчасове користування на умовах оренди Закритому акціонерному товариству «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» (відповідач 1 у справі) земельну ділянку площею 0,6557 га з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044, що знаходиться за адресою: вул. Дегтярівська, 29, м. Київ з цільовим призначенням - для експлуатації та обслуговування комплексу адміністративно-господарських будівель і споруд.

На виконання зазначеного розпорядження, 11.02.1999 року між Закритим акціонерним товариством «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» (відповідач 1 у справі) та виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (відповідач 2 у справі) укладено Договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди (далі - Договір оренди), за умовами якого КМДА передає, а ЗАТ «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» приймає в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 25 років земельну ділянку загальною площею 0,6557 га для експлуатації та обслуговування комплексу адміністративно-господарських будівель і споруд на вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на зазначеній земельній ділянці за адресою вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві знаходиться нерухоме майно (нежитлові приміщення та будівлі) загальною площею 1666,2 кв.м, що належить на праві приватної власності Приватному акціонерному товариству «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» на підставі Договору купівлі-продажу державного майна №21-877 від 29.03.1996 року, що підтверджується інформаційною довідкою №241672165 від 25.01.2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копія якої наявна в матеріалах справи.

Разом з цим, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу - Приватному підприємству «МПП «Імпульс» на підставі Договору купівлі-продажу від 25.03.2002 року на праві приватної власності належить нерухоме майно, а саме: нежилий будинок-склад (літера А) загальною площею 830,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 29, що підтверджується інформаційною довідкою № 241673997 від 25.01.2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копія якої наявна в матеріалах справи.

Отже, зазначені об`єкти нерухомого майна, що належать на праві власності позивачу та відповідачу 1, знаходяться на одній земельній ділянці площею 0,6557 га з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044, за адресою: вул. Дегтярівська, 29, м. Київ. При цьому, вказана земельна ділянка перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, а відповідач 1 володіє та користується нею на умовах оренди згідно з Договором оренди від 11.02.1999 року.

Як зазначає позивач у позовній заяві, конфігурація та розташування об`єктів нерухомості на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 29 така, що будівля (склад літ. А), яка належить ПП «МПП «Імпульс», перебуває майже в центрі земельної ділянки, тому фізично доступ власника (ПП «МПП «Імпульс») до цієї будівлі може бути забезпечено лише і тільки проходом і проїздом по земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044, яка перебуває в орендному користуванні відповідача-1. Внаслідок цього позивач тривалий час не може безперешкодно і безперервно використовувати своє нерухоме майно (будинок-склад літ. А) за цільовим призначенням у господарській діяльності та обслуговувати будівлю, оскільки відповідач 1 перешкоджає вільному доступу представників ПП «МПП «Імпульс» до цієї будівлі та відмовляється вирішити питання з оформленням позивачем самостійного права на користування землею.

Зокрема, як вказує позивач, будинок-склад літ. А для його використання потребує ремонту та виконання робіт із приєднання до електричних мереж, позаяк вказаний будинок - склад узагалі не має електропостачання.

Так, у 2018 році ПП «МПП «Імпульс» було замовлено, оплачено та отримано розроблені на замовлення позивача ПАТ «ДТЕК Київські Електромережі» Технічні умови нестандартного приєднання до електричних мереж установок № ЦНП1-883-18 від 30.08.2018 року, копія яких надана позивачем та згідно з якими потребується встановити кабельну збірку типу ЗКУ-5 з обладнанням загального технічного обліку на провул. Старожитомирському, живлення якої виконати КЛ-0,4 кВ перерізом не менше 4х185 в розріз КЛ-0,4 кВ «ТП2848 - каб. Зб. №2848/4 (4А)», зі схемою підключення згідно з проектом.

Відповідно до такої схеми підключення та проекту електропостачання будинку-складу (літ. А) ЦНП1-883-18-ЕП2, виготовленого ТОВ «ПБК «Вектор» згідно Технічних умов № ЦНП1-883-18 від 30.08.2018 року, прокладення кабелів можливе виключно в землі, тобто з використанням земельної ділянки, яка перебуває в оренді у відповідача 1. Копії схеми та проекту наявні в матеріалах справи.

17 квітня 2019 року ПП «МПП «Імпульс» листом № 17-04/19-1 від 17.04.2019 року звернулося до ПАТ «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» з проханням погодити виготовлений ТОВ» ПБК «Вектор» проект електропостачання будинку-складу (літ. А) ЦНП1-883-18-ЕП2, факт надсилання якого на адресу відповідача 1 підтверджується наявними у матеріалах справи копіями накладної №0302209824562 від 17.04.2019 року та описом вкладення

Проте, відповідач 1 відповіді на вказаний лист від 17.04.2019 року не надав та проект не погодив.

Крім того позивач зазначає про те, що протягом 2019 року ПП «МПП «Імпульс» неодноразово намагалось забезпечити огляд та здійснення обслуговування будівлі сервісними службами, проте з боку представників відповідача 1 мали місце випадки недопущення на територію представників сервісних служб та транспортних засобів.

З метою досудового врегулювання спору щодо користування землею позивач листом від 12 червня 2019 року № 04-06/19-1 звернувся до відповідача 1 та відповідача 2 з пропозицією вирішити питання щодо укладання договору про встановлення оплатного земельного сервітуту на користь ПП «МПП «Імпульс» на частину земельної ділянки, на якій розташований належний позивачу будинок-склад та яка необхідна йому для обслуговування будівлі.

У вказаному листі позивач зазначав, що спірна земельна ділянка, на якій розташований будинок-склад, перебуває у комунальній власності Київської міської ради та знаходиться у користуванні ПАТ «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» на умовах оренди, проте вказаний склад не може використовуватися та обслуговуватися ПП «МПП «Імпульс» за призначенням за відсутності вільного доступу працівників підприємства до вказаної будівлі.

Факт надсилання вказаного листа № 04-06/19-1 від 12.06.2019 року на адресу відповідачів 1,2 підтверджується наявними у матеріалах справи копіями накладних №№ 0302209953753, 0302209953761 від 12.06.2019 року, фіскальними чеками від 12.06.2019 року та відповідними описами вкладення.

Проте, на звернення позивача щодо встановлення оплатного сервітуту на частину земельної ділянки відповідач 1 відповіді не надав, а відповідач 2 листом №05716-12364 від 02.07.2019 року надав відповідь, згідно якої роз`яснив позивачу його право оформити право користування земельною ділянкою шляхом набуття її в оренду, але за умови, що відповідач 1 надасть згоду на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044.

В свою чергу, позивач 02.09.2019 року звернувся до відповідача 1 як орендаря земельної ділянки з листом №28-08/19-1 щодо погодження відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України вилучення частини орендованої ним земельної ділянки з метою укладання позивачем договору оренди частини земельної ділянки, орієнтовною площею 850 кв.м, яка необхідна для обслуговування належного позивачу нежилого будинку-складу (літера А), що розташований по вул. Дегтярівська 29 у м. Києві.

Факт надсилання вказаного листа на адресу відповідача 1 підтверджується наявними у матеріалах справи копіями накладної №0302210074313 від 02.09.2019 року та відповідного опису вкладення від 02.09.2019 року.

Однак, відповідач 1 на звернення позивача згоди на вилучення та поділ земельної ділянки не надав.

Також, у вересні 2019 року ПП «МПП «Імпульс» зверталося до Київської міської ради із клопотанням №28-Л від 02.09.2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення частини земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 за адресою вул. Дегтярівська 29 у м. Києві орієнтовною площею 850 кв.м в оренду безпосередньо ПП «МПП «Імпульс» для обслуговування будівлі, яка перебуває у власності позивача.

У відповідь на вказане звернення Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 02.10.2019 року № 05702-02/2-18562 повідомив позивача про те, що для відведення ПП «МПП Імпульс» земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України та ст. 56 Закону України «Про землеустрій» потребується нотаріально посвідчена згода ПАТ «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» на поділ цієї земельної ділянки, яка перебуває в його користуванні на умовах оренди.

Проте, відповідачем 1 згоди на поділ земельної ділянки надано не було, що унеможливило вирішення питання про отримання в оренду позивачем частини земельної ділянки.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, позивач на праві приватної власності володіє об`єктом нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу від 25.03.2002, а саме: нежилим будинком-складом (літера А) загальною площею 830,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 29, проте через перебування земельної ділянки за вказаною адресою у орендному користуванні іншої особи - ПАТ «Київське автотранспортне підприємство бакалеї», позивач позбавлений можливості безперешкодно і безперервно використовувати своє нерухоме майно, у зв`язку з чим останній звернувся до суду з даним позовом для відновлення порушеного права з вимогою про встановлення особистого, постійного, оплатного земельного сервітуту щодо земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 за адресою вул. Дегтярівська, 29, у м. Києві для прокладання та експлуатації ліній електропередач та мережі електропостачання, а також для доступу (проходу/проїзду) до будинку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд зазначає, що згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до положень статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, Приватне підприємство «МПП «Імпульс» як власник нерухомого майна - будинку-складу літ. А по вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві має право володіти своїм майном та користуватися ним, зокрема, мати доступ до майна та можливість безперешкодно використовувати його у своїй господарській діяльності.

Відповідно до частини 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент придбання позивачем нерухомого майна у березні 2002 року) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Разом з тим з 01.01.2004 року набув чинності Цивільний кодексу України в редакції Закону України від 16.01.2003 року № 435-IV (далі - Закон № 435-IV), норми статті 377 якого в чинній редакції передбачають, що до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Відповідні зміни були внесені й до статті 120 Земельного кодексу України внесені Законом України від 27.04.2007 року № 997-V «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України» (далі - Закон № 997-V), який набув чинності 20.06.2007 року.

Так, згідно з частиною 4 статті 120 Земельного кодексу України (в чинній редакції) у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об`єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.

Отже, частиною 1 статті 120 Земельного кодексу України в редакції, чинній на час придбання позивачем нерухомого майна - будинку-складу літ. А по вул. Дегтярівській 29 у м. Києві (25 березня 2002 року) було передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності або право користування на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі окремих цивільно-правових угод.

Разом із тим, при відсутності окремої угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості слід враховувати, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди).

Враховуючи цей принцип слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Тобто, за загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 120 Земельного кодексу України, особи, які набули право власності на будівлю чи споруду, стають власниками або орендарями земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Аналогічний висновок щодо застосування положень статті 120 Земельного кодексу України викладений у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі № 318/1274/18 (провадження № 61-6807св19).

За загальним правилом, закріпленим у частині 4 статті 120 Земельного кодексу України, до особи, яка набула права власності на будівлю чи споруду, переходить право оренди відповідної частини земельної ділянки на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті.

Згідно з положеннями частини 6 статті 120 Земельного кодексу України (в чинній редакції) у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, якщо такий об`єкт розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відчужувача (попереднього власника) на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію, набувач має право вимагати внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію з визначенням його співорендарем (співкористувачем) земельної ділянки, а до внесення змін до відповідного договору зобов`язаний відшкодовувати орендарю (користувачу) частину орендної плати (плати за користування земельною ділянкою) відповідно до належної йому частки у праві спільної власності на такий об`єкт. Якщо сторони не досягли згоди щодо внесення зазначених змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію, договір про внесення таких змін визнається укладеним за рішенням суду за позовом набувача.

Таким чином, зважаючи на придбання позивачем у березні 2002 року у АКБ «Східно-Європейський банк» за договором купівлі-продажу від 25.03.2002 року нерухомого майна по вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві (будівлі-складу загальною площею 830,7 кв.м) позивач має право, засноване на статті 120 Земельного кодексу України, користування тією частиною земельної ділянки, на якій розміщена належна йому будівля, а також право документально оформити своє право користування частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування та користування належним йому нерухомим майном, яке розташовано на цій земельній ділянці.

В свою чергу, враховуючи підстави та предмет даного позову, підстави користування позивачем нерухомим майном та частиною земельної ділянки, на якій воно знаходиться, з моменту придбання будівлі та до моменту розгляду даного спору, в частині наявності або відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості позивача в контексті застосування приписів ст. 120 Земельного кодексу України судом не оцінюються, позаяк судом приймається до уваги нормативне регулювання спірного питання в частині норм цивільного законодавства та законодавства, що регулює питання встановлення земельного сервітуту.

Однак, наразі позивач позбавлений можливості повною мірою здійснювати свої правомочності власника будівлі за відсутності оформленого права користування землею, на якій знаходиться його нерухоме майно, та в результаті обмеження відповідачем 1 доступу позивача до території, на якій знаходиться належний позивачу будинок-склад літ.А.

При цьому суд враховує, що під час розгляду судом даної справи Київською міською радою було прийнято рішення №6707/6748 від 20.06.2023 року про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999 року №88-5-00040, згідно з яким вирішено замінити сторону у договорі - Закрите акціонерне товариство «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» на сторони - Приватне акціонерне товариство «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» та Приватне підприємство «МПП Імпульс».

Пунктом 3 вказаного рішення на ПАТ «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» та ПП «МПП «Імпульс» покладено обов`язок у місячний строк з дати оприлюднення рішення надати визначені законодавством документи, необхідні для укладення договору про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999 року №88-5-00040.

Тобто, на підставі вказаного рішення Київської міської ради позивача визначено співорендарем спірної земельної ділянки.

Разом з цим, сторонами не було надано суду доказів укладання між Приватним акціонерним товариством «Київське автотранспортне підприємство бакалеї», Приватним підприємством «МПП Імпульс» та Київською міською радою Договору про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999 року №88-5-00040 на виконання рішення ради №6707/6748 від 20.06.2023 року.

При цьому судом встановлено, що відповідачем 1 подано позов до Господарського суду міста Києва про визнання рішення Київської міської ради №6707/6748 від 20.06.2023 року незаконним та його скасування.

Відтак, обставини, що зумовили звернення позивача з даним позовом до суду, наразі, усунуті не були, позаяк право користування позивача спірною земельною ділянкою на умовах оренди належним чином не оформлено, відповідний договір про внесення змін до чинного договору оренди між сторонами у справі не укладено.

Отже, за відсутності укладеного договору про внесення змін до договору на право тимчасового користування земельною ділянкою на умовах оренди в частині визначення ПП «МПП «Імпульс» співорендарем земельної ділянки, доказів існування у позивача інших можливостей користування розташованою на земельній ділянці будівлею-складом загальною площею 830,7 кв.м відповідачами суду не надано.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу.

Стаття 99 Земельного кодексу України передбачає види права земельного сервітутів. Однак, цей перелік не є вичерпним.

Частиною 1, 2 статті 100 Земельного кодексу України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 395 Цивільного кодексу України сервітут є речовим правом на чуже майно.

Відповідно до частини 1 статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною 1 статті 402 Цивільного кодексу України визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно положень статті 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Суд зазначає, що сервітут - це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах, та за своїм правовим змістом є правом обмеженого користування. Поряд з правом оренди сервітут є також одним з речових прав, однак значно вужчий за обсягом своїх прав. На відміну від права оренди, яке встановлює володіння і користування майном протягом його дії виключно орендаря, сервітут тільки обмежує право власності особи, на майно якої встановлено сервітут.

В той же час, сервітут тягне певне обмеження прав власності особи, на майно якої встановлений сервітут. Власник майна має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, але в межах, не обтяжених сервітутом. Це означає, що спочатку майном користується суб`єкт сервітутного права, а потім власник майна.

Отже, відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібними за змістом до відносин оренди та спрямовані на задоволення тих чи інших потреб і тій чи іншій речі без набуття права власності на неї.

Стаття 404 Цивільного кодексу України передбачає, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

При цьому при встановленні сервітуту чітко визначаються обсяг користування, спосіб користування та час користування. На відміну від зобов`язальних прав користування, зміст яких може визначатись договором, сервітутні права з огляду на їх речовий характер визначаються законом як за змістом, так і за обсягом.

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому позивачу слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.11.2022 року у справі №915/442/21, від 22.09.2021 року у справі № 325/329/19, від 29.01.2020 у справі № 304/873/16-ц, від 06.06.2018 року у справі № 539/1427/16-ц.

Тобто, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що обслуговування та користування належного йому майна є неможливим без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Як зазначено у пункті 2.33 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» згідно з частиною третьою статті 402 ЦК України спір про встановлення сервітуту вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі не досягнення домовленості про встановлення сервітуту та його умови. У зв`язку з цим господарським судам необхідно враховувати, що обов`язковою умовою звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту є вжиття особою, яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) відповідної земельної ділянки.

Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), господарським судам слід відмовляти у задоволенні відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у такої особи права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Отже, передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут (постанова Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі 905/798/19).

Як вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до власника земельної ділянки (Київської міської ради) та землекористувача (ПАТ «Київське автотранспортне підприємство бакалеї») з пропозицією про укладання договору про встановлення сервітуту відносно земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044, розташованої за адресою вул. Дегтярівська 29 у м. Києві.

Наразі, доказів розгляду відповідного звернення позивача матеріали справи не містять.

Крім того, як свідчать матеріали справи, позивач звертався до Київської міської ради також з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення частини земельної ділянки 8000000000:88:061:0044 у розмірі 850 кв.м в орендне користування.

Проте, за відсутності нотаріально посвідченої згоди відповідача 1 на поділ спірної земельної ділянки та вилучення її частини, можливість одержання позивачем частини цієї земельної ділянки в оренду для обслуговування будівлі, що перебуває у власності ПП «МПП Імпульс», також відсутня.

Заперечуючи проти позову відповідач 1 у відзиві на позовну заяву звертав увагу суду на те, що ПАТ «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» не отримувало від позивача лист від 12.06.2019 року №04-06/19-1 з пропозицією укласти договір про встановлення сервітуту. Крім того, до вказаного листа позивачем не було додано проекту такого договору із визначенням істотних умов.

Однак, суд зазначає, що факт надсилання вказаного листа від 12.06.2019 року №04-06/19-1 на адресу відповідача1 (вул. Дегтярівська 29, м. Київ) належним чином підтверджується матеріалами справи, в той час як отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку позивача (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №911/3142/19 від 18.03.2021 року).

Докази повернення вказаного листа на адресу позивача відділенням поштового зв`язку неврученим відповідачу 1 в матеріалах справи відсутні, що свідчить про його отримання відповідачем 1.

Окрім цього, докази наявності будь - якого іншого листування між сторонами з питання укладення договору про встановлення сервітуту в матеріалах справи відсутні.

Разом з цим, згідно з частиною 1 статті 184 Господарського кодексу України при укладанні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені сторонами.

Таким чином, з метою з`ясування наявності у відповідача 1 наміру на добровільне встановлення земельного сервітуту на користь ПП «МПП Імпульс» та відповідного волевиявлення на укладання договору, позивачем було направлено на адресу відповідача-1 пропозицію про укладання договору листом від 12.06.2019 року №04-06/19-1.

Однак, відсутність відповіді відповідача 1 на цей лист свідчить про не прийняття останнім пропозиції позивача.

При цьому судом встановлено, що згідно з кадастровим планом земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044, технічним паспортом на будівлю літери А, загальною площею 830,7 кв.м, що розташована по вул. Дегтярівській 29 у м. Києві, Технічними умовами нестандартного приєднання до електричних мереж електроустановок від 30.08.2018 року та наданого позивачем висновку експерту №1011/10-2020 від 06.10.2020 року конфігурація розташування об`єктів нерухомості на спірній земельній ділянці така, що належна позивачу будівля складу перебуває в середині земельної ділянки, у зв`язку з чим здійснення проходу, проїзду та проведення електричних мереж до майна позивача можливе виключно через земельну ділянку, що перебуває в орендному користуванні відповідача 1, власником якої є відповідач 2. При цьому дана обставина сторонами не заперечувалась.

Таким чином, створення відповідачем 1 перешкод у фізичному доступі до будівлі позивача представників позивача, транспортних засобів, які прямують до будівлі позивача, в тому числі сервісних служб, а також відмова відповідача 1 в погодженні проекту електропостачання будівлі-складу створює для позивача перешкоди у користуванні своїм майном.

Водночас, доводи відповідача 1 про те, що згідно з журналом відвідування, копії листів з якого наявні в матеріалах справи, позивачу забезпечений постійний прохід та проїзд в робочий час до його нежитлової будівлі суд оцінює критично, оскільки прийняття відповідачем 1 в односторонньому порядку рішення про встановлення певного режиму пропуску осіб, у тому числі й працівників позивача, на територію спірної земельної ділянки лише в певні часи та за певних умов не свідчить про надання позивачу права щодо постійного вільного та безперешкодного доступу до свого майна.

Дана обставина підтверджується наявною в матеріалах справи копією наказу ПАТ «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» №06/03/17-1 від 06.03.2017 року «Про режим роботи підприємства», згідно з яким режим роботи підприємства відповідача 1 встановлено з 8:00 до 20:00.

Тобто, як вбачається з наданих сторонами доказів, в часи, відмінні від самостійно визначеного режиму роботи ПАТ «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» (з 8:00 до 20:00), можливість доступу до власної будівлі у позивача відсутня.

При цьому суд звертає увагу, що положення статті 402 Цивільного кодексу України та статті 99 Земельного кодексу України не ставлять встановлення земельного сервітуту у залежність від того, чинить власник (володілець) земельної ділянки перешкоди особі, яка вимагає його встановлення, у користуванні її нерухомим майном, чи ні, оскільки установлення сервітуту має на меті не усунення позивачу перешкод у користуванні майном, а створення умов для ефективного використання власником свого нерухомого майна.

Заперечуючи проти позову відповідач 1 також зазначає, що оскільки позивач проекту плану прокладання лінії електропередачі до будівлі позивача автотранспортному підприємству не передав, його погодження було неможливе, у зв`язку з чим посилається на наявний в матеріалах справи лист №29-1/5 від 29.05.2019 року, у якому відповідач 1 звертався до позивача з проханням надати завірену копію проекту та надати можливість доступу представникам ПАТ «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» провести комплексне обстеження приміщення будівлі позивача на предмет аварійності.

Натомість, як зазначає позивач у відповіді на відзив відповідача 1, такий план був наданий особисто директору ПАТ «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» Гончаренку О.О. представником позивача адвокатом Нагорним О.В. під час особистої зустрічі з метою вирішення конфліктного питання користування землею.

Крім того, як вказує позивач, 12.04.2019 року під час спроби позивача здійснити роботи з дослідження земельної ділянки з метою подальшої реалізації проекту підключення приміщення позивача до електричних мереж, представники Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» не були допущені директором відповідача 1 на територію для виконання топографо-геодезичних робіт за адресою м. Київ, вул. Дегтярівська, 29.

Таким чином, встановлені судом обставини свідчать про те, що позивач обмежений у використанні свого нерухомого майна (будинку-складу літ. А по вул. Дегтярівській 29 у м. Києві) внаслідок відмови відповідача 1 погодити проведення електропостачання до будинку-складу та вчинення перешкод у доступі представників позивача та сервісних служб до будинку-складу для обслуговування нерухомого майна, відмови надати згоду на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 з метою належного оформлення позивачем свого права користування частиною ділянки з огляду на фактичне набуття такого права в силу статті 120 Земельного кодексу України.

Аналіз норм чинного законодавства, що регулюють встановлення сервітуту, свідчить, що речове право у вигляді сервітуту дає змогу власникові повною мірою реалізувати надані йому правомочності щодо належного цій особі майна і забезпечити його ефективне використання, а також передбачає право на задоволення немайнових інтересів інших осіб, речове право яких на чужу річ не пов`язано зі здійсненням майнових прав.

Водночас, необхідним є доведення особою, яка вимагає встановлення земельного сервітуту, причин, з яких така особа обмежена у використанні належного їй майна. Отже, обов`язок обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач, а також виготовлення проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки покладається на позивача у спорі про встановлення земельного сервітуту.

Суд зазначає, що враховуючи положення чинного законодавства, однією з основних ознак сервітуту, який має бути встановлено за рішенням суду, є неможливість задоволення інтересів особи у будь-який інший спосіб у ситуації, коли власник і потенційний сервітуарій не можуть досягти згоди щодо встановлення сервітуту або способу його здійснення, плати тощо. Умовою встановлення сервітуту у такий спосіб є те, що позивач має довести у суді, що нормальне функціонування його господарства чи задоволення його інтересів при використанні свого майна неможливе без встановлення сервітуту.

Так, на підтвердження наявності передбачених статтями 403-404 Цивільного кодексу України умов для встановлення сервітуту, зокрема, щодо відсутності інших шляхів забезпечення доступу ПП «МПП Імпульс» до нерухомого майна та інших шляхів прокладання електричної мережі до будівлі-складу без використання спірної земельної ділянки, а також наявності технічної можливості встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці 8000000000:88:061:0044 площею 0,6557 га по вул. Дегтярівська 29, м. Київ позивачем було надано суду Висновок експерта №1011/10-2020 від 06.10.2020 року за результатами проведеної земельно-технічної експертизи, складений судовим експертом Свістуновим Ігорем Сергійовичем.

Згідно з Висновком експерта № 1011/10-2020 від 06.10.2020 року за результатами проведеної земельно-технічної експертизи можливе встановлення земельного сервітуту на користь позивача (запропоновано варіант), а встановити інші шляхи для забезпечення доступу (проходу/проїзду) до нежитлової будівлі (літ. А), враховуючи існуючу схему забудови земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044, розташування огорожі та воріт, наявність фактичного в`їзду на територію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044, відсутність відомостей про функціональне призначення наявних в межах ділянки будівель, схеми руху транспорту в межах досліджуваної земельної ділянки, не вбачається технічно можливим. В інший спосіб, ніж установлення земельного сервітуту, забезпечити доступ позивача до власного майна з метою його використання та обслуговування неможливо.

В свою чергу, не погоджуючись з наданим позивачем Висновком експерта №1011/10-2020 від 06.10.2020 року відповідач 1 звернувся до суду з клопотанням про призначення земельно-технічної експертизи у справі, яке обґрунтовано тим, що експертиза земельної ділянки та виготовлення наданого позивачем висновку було здійснено без повідомлення та відома відповідача 1 та за відсутності у експерта всіх необхідних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 року за результатами розгляду клопотання відповідача 1 про призначення судової земельно-технічної експертизи, з метою виключення суперечностей та неоднозначностей в наданих сторонами на підтвердження своїх правових позицій доказів судом задоволено, призначено у справі №910/2361/21 судову земельно-технічну експертизу, проведення експертизи доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

На вирішення експертів поставлено наступні питання:

- Які технічно можливі варіанти встановлення сервітуту на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 в яких межах та площі для влаштування проходу та проїзду транспортними засобами до нежитлової будівлі загальною площею 830, 7 кв.м, що розташована по вул. Дегтярівська, 29 в м. Києві, літера «А» та належить на праві власності Приватному підприємству «МПП «Імпульс», для обслуговування та використанні вказаної нежитлової будівлі за призначенням?

- Які технічно можливі варіанти встановлення сервітуту на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 в яких межах та площі для прокладення та експлуатації лінії електропостачання до нежитлової будівлі загальною площею 830,7 кв.м, що розташована по вул. Дегтярівська, 29 в м. Києві, літера «А» та належить на праві власності Приватному підприємству «МПП «Імпульс»?

Наразі зміст, обґрунтування та письмові пояснення сторін щодо призначення у справі судової земельно - технічної експертизи, а також перелік запропонованих на її вирішення питань зазначено судом в мотивувальних частинах процесуальних ухвал у справі № 910/2361/21.

В Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" (Заява № 61679/00) від 01.06.2006 року зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

У відповідності до статті 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

Так, 26.01.2023 року через канцелярію суду разом з матеріалами справи від КНДІСЕ надійшов висновок експертів від 20.01.2023 року №24117/21-41/34404/21-41/2078/23-41 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, якою встановлено:

1. Враховуючи схему забудови земельної ділянки, можливість заїзду на земельну ділянку тільки через металеві ворота з боку провулку Старожитомирського та вимоги нормативних документів експертами пропонується один технічно можливий варіант встановлення сервітуту на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 для влаштування проходу та проїзду транспортними засобами до нежитлової будівлі загальною площею 830,7 кв.м., що розташована по вул. Дегтярівській 29 літера А в місті Києві та належить на праві власності Приватному підприємству «МПП «Імпульс», для обслуговування та використання вказаної нежитлової будівлі за призначенням.

Загальна площа запропонованого технічно можливого варіанту встановлення сервітуту на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:88:066:0044 становить 0.0390 га (390 кв.м.).

Зазначений технічно можливий варіант відображено на Додатку №2 до висновку.

2. Враховуючи зовнішні межі земельної ділянки, по території якої проходитимуть можливі варіанти прокладення та експлуатації лінії електропостачання до нежитлової будівлі, схему забудови земельної ділянки, розташування існуючих інженерних комунікацій в межах земельної ділянки, місце розташування ввідного, або ввідно-розподільчого пристрою в будівлю та кабельної збірки, від якої планується прокладання траси електропостачання, технічні умови нестандартного приєднання до електричних мереж електроустановок та вимоги нормативних документів експертами пропонується один технічно можливий варіант встановлення сервітуту на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:88:066:0044 для прокладення та експлуатації лінії електропостачання до нежитлової будівлі загальною площею 830,7 кв.м., що розташована по вул. Дегтярівській 29 літера А в м. Києві та належить на праві власності Приватному підприємству «МПП «Імпульс».

Загальна площа запропонованого технічно можливого варіанту встановлення сервітуту на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:88:066:0044 для прокладення та експлуатації лінії електропостачання становить 0.0055 га (55 кв.м.). Довжина кабелю в межах земельної ділянки - 27.61 м.

Зазначений варіант відображено на Додатку №3 до висновку.

Згідно із статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

У відповідності до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до приписів ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).

Отже надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду, тоді як принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Водночас, судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.04.2020 року у справі №910/5300/17.

Зокрема, ознайомившись зі змістом отриманого судом експертного висновку від 20.01.2023 року №24117/21-41/34404/21-41/2078/23-41, докладним описом проведених досліджень та висновками з поставлених перед експертами питань, судом встановлено відсутність будь-яких обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність наданого Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України висновку чи суперечливість його іншим матеріалам справи.

Разом з цим суд зазначає, що вказаний висновок експертів, окрім відповідей на поставлені судом питання щодо технічної можливості встановлення сервітуту, в порушення частини 2 статті 98 ГПК України, згідно якої предметом висновку експерта не можуть бути питання права, містить міркування експертів щодо правової оцінки обставин справи та висновки щодо застосування норм права, у зв`язку з чим, враховуючи вихід експертів у цій частині за межі предмету експертного дослідження, судом до уваги у відповідній частині не приймається.

Також не враховуються судом заперечення відповідача 1 проти позовних вимог з посиланням на експертний висновок в частині встановлення експертами лише одного технічного варіанту сервітуту для кожного виду використання, штучне обмеження варіантів встановлення ширини проїзду, а також унеможливлення будівництва відповідачем 1 на земельній ділянці житлового будинку з підземним паркінгом за наслідками встановлення сервітуту, як такі, що не спростовуються наявними у справі доказами та, зокрема, змістом висновку експертів від 20.01.2023 року.

Таким чином, за результатами здійсненої судом згідно приписів статей 86, 104 Господарського процесуального кодексу України оцінки та аналізу наданого експертного висновку судом встановлено, що на момент звернення позивача з даним позовом до суду у останнього відсутня можливість користуватися належним йому нерухомим майном іншим способом, ніж обтяження земельної ділянки відповідача 1 земельним сервітутом.

Доказів того, що можливість такого користування майном без встановлення земельного сервітуту у позивача існує, відповідачами суду не надано.

При цьому судом враховано, що вказаним експертним висновком визначено площу і межі земельної ділянки, на яку має бути встановлений сервітут, з урахуванням єдиного технічно можливого варіанту встановлення сервітуту на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:88:066:0044 для прокладення та експлуатації лінії електропостачання та для влаштування проходу та проїзду транспортними засобами до нежитлової будівлі загальною площею 830,7 кв.м, що розташована по вул. Дегтярівській 29 літера А в місті Києві.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Падати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі №925/1265/16, від 12.12.2018 року справі №570/3439/16-ц, від 27.11.2018 року у справі № 905/2260/17.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду 02.02.2021 у справі № 925/642/191).

Таким чином, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, речове право у вигляді земельного сервітуту надасть змогу позивачу як власникові об`єкта нерухомості повною мірою реалізувати надані йому правомочності щодо належного майна і забезпечити його ефективне використання, оскільки без установлення такого земельного сервітуту є фізично не можливим як доступ позивача до майна, так і його обслуговування, зокрема, приєднання до електричних мереж.

Суд зазначає, що у даному випадку метою сервітуту є задоволення потреб позивача як власника нерухомого майна (будинку-складу літ. А по вул. Дегтярівській 29 у м. Києві) шляхом використання частини чужої земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 здійснювати ефективне використання вказаного майна та його належного обслуговування.

При цьому, потребу ПП «МПП «Імпульс» як власника вказаного нерухомого майна в доступі до нього для використання та обслуговування неможливо задовольнити в інший спосіб, ніж установлення сервітуту, що підтверджується наявним в матеріалах справи експертним висновком від 20.01.2023 року №24117/21-41/34404/21-41/2078/23-41, з якого вбачається, що інших, аніж передбачені висновком, шляхів для забезпечення доступу (проходу/проїзду) до нежитлової будівлі літ. А встановити технічно неможливо.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного у сукупності, зокрема, приймаючи до уваги відсутність доказів реалізації сторонами рішення Київської міської ради № 6707/6748 від 20.06.2023 року та укладення відповідного договору про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди № 88-5-00040 від 11.02.1999 року, за висновком суду позивачем доведено неможливість використання своєї власності та неможливість задоволення своїх потреб без обтяження сервітутом земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:066:0044 по вул. Дегтярівська 29 у м. Києві, а заявлені умови сервітуту відповідають законодавчо встановленим вимогам.

Що стосується посилання відповідача 1 на неможливість встановлення позивачу безстрокового сервітуту, позаяк строк Договору оренди від 11.02.1999 року, на підставі якого ПАТ «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» користується спірною земельною ділянкою, спливає 11.02.2024 року, то суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 98 Земельного кодексу України земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу.

Отже, вказане обмеження стосовно строковості сервітуту закон передбачає виключно для сервітуту, що встановлюється договором за погодженням сторін, відтак, посилання відповідача 1 на неможливість встановлення судом безстрокового сервітуту не грунтуються на законі та судом до уваги не приймаються.

Заперечуючи проти позову відповідач 1 також посилався на те, що задоволення позову про встановлення для позивача земельного сервітуту призведе до покладання на ПАТ «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» неспівмірного тягаря, оскільки прокладання кабельних мереж через земельну ділянку, яка знаходиться у його користуванні, встановлює для відповідача 1 надмірний тягар та фактично перешкоджає його нормальній господарській діяльності з огляду на те, що чинним законодавством встановлено ряд обмежень та обтяжень при користуванні землями енергетики.

Крім того, як стверджує відповідач 1, позивачем не надано доказів того, що запропонований ним спосіб використання земельної ділянки є найменш обтяжливий для відповідачів.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 98 Земельного кодексу України земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

З наведеного вбачається, що при вирішенні питання наявності чи відсутності підстав для встановлення сервітуту (у тому числі земельного) за рішенням суду обов`язковому дослідженню підлягає можливість нормального використання позивачем своєї власності без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, а також можливість задоволення його потреб яким-небудь іншим способом.

При цьому, доведенню позивачем також підлягає обставина того, що запропонований ним спосіб використання чужої земельної ділянки шляхом встановлення відповідного сервітута є найменш обтяжливим для її власника/користувача (пункт 6.13 постанови Верховного Суду від 03.12.2020 року у справі №925/27/18).

Разом з цим, згідно з наявним у матеріалах справи висновком експертів КНДІСЕ від 20.01.2023 року №24117/21-41/34404/21-41/2078/23-41, загальна площа запропонованого технічно можливого варіанту встановлення сервітуту на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:88:066:0044 для влаштування проходу та проїзду транспортними засобами до нежитлової будівлі позивача становить 0,0390 га (390 кв.м); загальна площа запропонованого технічно можливого варіанту встановлення сервітуту на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:88:066:0044 для прокладення та експлуатації лінії електропостачання становить 0,0055 га (55 кв.м), що, на переконання суду, не може створювати для відповідача 1 неспівмірного та надмірного обтяження у користуванні спірною земельною ділянкою, зважаючи на те, що її загальна площа становить 6 557 кв.м, а запропонована експертами площа для встановлення земельного сервітуту становить 445 кв.м (без урахування площі належної позивачеві нежилої будівлі) та складає 6,8% від загальної площі спірної земельної ділянки.

Крім того, запропонований згідно з висновком експертів КНДІСЕ від 20.01.2023 року №24117/21-41/34404/21-41/2078/23-41 варіант встановлення сервітуту на спірній земельній ділянці є єдиним технічно можливим, тому питання про рівень обтяжливості такого способу встановлення сервітуту для відповідача 1 є недоречним з огляду відсутності альтернативних способів.

Окремо суд звертає увагу на неодноразово запропонований позивачем шлях досудового врегулювання питання користування ПП «МПП «Імпульс» частиною земельної ділянки, що перебуває в орендному користуванні відповідача 1, з метою отримання доступу до будівлі складу та її обслуговування, а також відсутність жодного реагування на відповідні пропозиції з боку відповідач 1.

Суд також зазначає, що поняття «індивідуальний (особистий) і надмірний тягар» є автономним поняттям, напрацьованим у практиці Європейського суду з прав людини, й застосовується під час вирішення судом питання чи було дотримано стандарту «справедливого, балансу» при втручанні держави в право особи, якщо втручання справді мало місце та було законним і відповідало суспільним інтересам (серед багатьох Інших, рішення ЄСПЛ у справах «Трегубенко проти України», «Садоча проти України», «Косурнийков та інші проти Угорщини», «Спорроиг і Льоннрот проти Швеції», «Брумареску проти Румунії» тощо).

Оцінюючи додержання «справедливого балансу», ЄСПЛ (1) встановлює наявність суспільного інтересу, в чому він проявляється; (2) встановлює наявність та зміст у порушеного права приватного суб`єкта; (3) встановлює мету втручання в право приватного суб`єкта; (4) порівнює два конкуруючі інтереси (суспільний інтерес та приватне право) на предмет того, чи виправдовує мета втручання в право приватного субєкта (задоволення суспільного інтересу) глибину втручання й глибину наслідків такого втручання для конкретного приватного суб`єкта.

«Справедливий баланс» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden).

Як вбачається зі змісту відзиву на позовну заяву та з інших заяв відповідача-1 по суті справи, останній не враховує розумне співвідношення інтересів обох сторін (позивача як власника будівлі-складу та свої як орендаря спірної земельної ділянки), позаяк відповідач-1 заперечує проти передання частини земельної ділянки позивачу як в орендне користування, так і в користування на умовах сервітуту взагалі (в принципі), та саме такі дії відповідача 1 створюють надмірний тягар для позивача в частині неможливості повноцінного використання належного йому нерухомого майна.

Суд також враховує, а відповідачем 1 не заперечується, що всі об`єкти нерухомості, які розміщені на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 та належать відповідачу 1 - електрофіковані, і дана обставина ніяким чином не заважає відповідачу 1 безперешкодно користується своєю власністю та проводити господарську діяльність.

Тобто, обмеження у землекористуванні щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 в охоронних зонах кабельних ліній електропередач, що прокладені відповідачем 1 до своїх будівель, не створює для останнього будь-яких проблем і зауважень в частині наявних обмежень у землекористуванні в таких зонах, в той час як відповідач 1 категорично заперечує проти здійснення електрифікації будівлі, що належить позивачу, з посиланням на ймовірність виникнення для відповідача 1 перешкод у зв`язку з цим для здійснення ним своєї господарської діяльності.

Що стосується заперечень відповідача 2 - Київської міської ради з приводу того, що право позивача на користування земельною ділянкою не є порушеним, оскільки таке право закріплене імперативною нормою статті 120 Земельного кодексу України та принципом юридичної єдності земельної ділянки та нерухомого майна, що знаходиться на ній, то суд зазначає, що на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна позивач набув право на оформлення користування земельною ділянкою, що під ним знаходиться та тією частино, яка є необхідною для його обслуговування.

В той же час, за приписами частини 2 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Отже, фактичною перешкодою для оформлення права оренди позивача на частину земельної ділянки є відсутність згоди відповідача 1 на поділ та вилучення земельної ділянки з його орендного користування, що, в свою чергу, є порушенням прав позивача.

При цьому, як зазначалось судом раніше, не зважаючи на прийняте Київською міською радою рішення №6707/6748 від 20.06.2023 року про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999 року №88-5-00040, відповідний Договір про внесення змін до договору оренди на виконання цього рішення Київської міської ради між сторонами укладено не було.

В свою чергу, відповідачем 1 оскаржене вказане рішення Київської міської ради в судовому порядку, з одночасним посиланням на відсутність підстав для укладання та підписання відповідного Договору про внесення змін до умов договору оренди від 11.02.1999 року.

Водночас, суд звертає увагу, що наявність у позивача права на оформлення частини спірної земельної ділянки в орендне користування не обмежує та не виключає право позивача на встановлення земельного сервітуту, оскільки право тимчасового користування земельною ділянкою на умовах оренди та право використання чужої земельної ділянки на підставі сервітуту є різними речовими правами, підстави для набуття яких не є тотожними.

Тобто, за умови відсутності будь яких інших можливостей на час розгляду спору для задоволення потреб у позивача проході/проїзді до належного йому об`єкту нерухомості та у його електрифікації об`єкту, можливість встановлення земельного сервітуту не обмежується приписами статті 120 Земельного кодексу України. В той же час, за умови укладення сторонами відповідних змін до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999 року, відсутність наявного сервітуту зумовлює необхідність врегулювання питання користування частиною земельної ділянки шляхом встановлення сервітуту договором сторін або рішенням суду.

Отже, саме по собі право позивача користуватися тією частиною земельної ділянки, на якій розміщена його будівля згідно приписів статті 120 Земельного кодексу України за відсутності оформленого у позивача права оренди, не вирішує спору стосовно проходу та проїзду по інших частинах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 до належної позивачеві будівлі та до тієї частини земельної ділянки, якою він користується на підставі статті 120 Земельного кодексу України.

Крім того, заперечуючи проти позову, ПАТ «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» посилається на те, що встановлення сервітуту у такому вигляді, як просить позивач, унеможливлює для відповідача 1 реалізацію проекту будівництва житлового будинку на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 по вул. Дегтярівська 29 у м. Києві відповідно до передпроектної пропозиції по проекту будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та приміщеннями соціально-побутового та офісного призначення, копія якої наявна в матеріалах справи.

Разом з цим, позивач як власник нерухомого майна - нежитлового будинку літери А, що знаходиться за адресою вул. Дегтярівська 29 у м. Києві, право власності на яке зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 25.03.2022 року, відповідно до частини 1 статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України внаслідок набуття права власності на вказану будівлю набув право користування частиною земельної ділянки, на якій розташоване відповідне майно позивача, а також право на використання та обслуговування свого нерухомого майна, у зв`язку з чим ПАТ «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» як орендар та Київська міська рада як власник спірної земельної ділянки мають реалізовувати свої права власника та користувача землі, у тому числі щодо використання земельної ділянки під будівництво житлового будинку, з урахуванням інтересів позивача таким чином, аби останній як власник нежитлової будівлі літери А, що знаходиться за адресою вул. Дегтярівська 29 у м. Києві, мав можливість здійснювати прохід/проїзд до свого майна через земельну ділянку відповідача 2, а також можливість прокладання підземної лінії електропередачі до свого будинку через земельну ділянку відповідача-2.

Відповідно до частини 3 статті 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Звертаючись до суду з позовом позивач просить установити платний сервітут з огляду на оплатність користування відповідачем 1 спірною земельною ділянкою, власником якої є відповідач 2.

При цьому судом не приймаються до уваги заперечення відповідача 1 проти позову з посиланням на встановлення позивачем неспівмірного розміру плати за сервітут в розмірі 6,8% від розміру орендної плати, замість плати в розмірі 19,5% з урахуванням площі об`єкта нерухомого майна, оскільки право визначення плати за користування, встановлене сервітутом, належить суб`єктам сервітутних відносин. При визначенні розміру плати сторони повинні виходити з того, що плата повинна бути адекватною тим обмеженням та незручностям, які буде нести власник при реалізації свого права на майно, обтяжене сервітутом.

За таких обставин суд вважає, що визначений позивачем розмір плати за сервітут, яку позивач буде сплачувати відповідачу 1, з урахуванням об`єктивних обставин щодо користування відповідачем 1 земельною ділянкою на підставі договору оренди, який слід обраховувати згідно площі тієї частини земельної ділянки, яка передається позивачу у користування, та пропорційно розміру орендної плати, яку сплачує відповідач 1 за всю земельну ділянку, а саме у розмірі 6,8% від розміру орендної плати, відтак, є обґрунтованим, справедливим та розумним.

При цьому суд не знаходить підстав для збільшення розміру плати за сервітут з урахуванням площі самого об`єкта нерухомого майна, як про це вказує відповідач 1, оскільки земельна ділянка, розташована безпосередньо під будівлею позивача, наразі використовується позивачем на підставі статті 120 Земельного кодексу України, питання щодо встановлення на цю частину земельної ділянки сервітуту не є предметом розгляду у даній справі.

Таким чином, розмір плати за сервітут, яку позивач має сплачувати відповідачу 1, повинен становити 6,8% від орендної плати, яку сплачує відповідач 1 на користь відповідача 2 згідно з Договором на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999 року.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням наявних обставин й матеріалів справи, зважаючи на те, що позивач довів неможливість задоволення його потреб у проході/проїзді до об`єкту та у електрифікації об`єкту, розташованого на орендованій відповідачем 1 земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 у інший спосіб, ніж шляхом встановлення земельного сервітуту, а заявлені умови сервітуту відповідають законодавчо встановленим вимогам, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Встановити Приватному підприємству "МПП "Імпульс" (вул. Дегтярівська 29, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 25203135) особистий, постійний, оплатний земельний сервітут щодо земельної ділянки комунальної власності загальною площею 0,6557 га з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 29, що перебуває в оренді Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" (вул. Дегтярівська 29, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 21534734) на підставі Договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11 лютого 1999 року, який включає в себе:

- право проходу та проїзду транспортними засобами по земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 для експлуатації нерухомого майна, яке належить ПП "МПП "Імпульс" (код ЄДРПОУ 25203135) на праві власності (будинку- складу літ. А по вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві);

- право прокладання та експлуатації ліній електропередачі до будинку-складу літ. А по вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві через земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044.

На умовах сервітуту з указаними правами надати ПП "МПП "Імпульс" (код ЄДРПОУ 25203135) в користування частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 у межах та площею, що визначені Висновком експертів КНДІСЕ № 24117/21-41/34404/21-41/2078/23-41 від 20 січня 2023 року за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи у господарській справі № 910/2361/21, у спосіб згідно з технічними варіантами, які зазначені в Додатках №№ 2 та 3 цього Висновку, а саме:

- для прокладання та експлуатації лінії (мережі) електропостачання до нежитлової будівлі будинку-складу літ. А по вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві надати ПП "МПП "Імпульс" (код ЄДРПОУ 25203135) у користування частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044, а саме: ділянку з площею 0,0055 га (55,0 кв.м) та з конфігурацією на місцевості згідно з варіантом, відображеним у Додатку № 3 до Висновку експертів КНДІСЕ № 24117/21-41/34404/21 -41/2078/23-41 від 20 січня 2023 року;

- для забезпечення доступу (проходу/проїзду) до нежитлової будівлі будинку- складу літ. А по вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві з метою його використання за призначенням надати ПП "МПП "Імпульс" (код ЄДРПОУ 25203135) у користування частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044, а саме: ділянку з площею 0,0390 га (390 кв.м) та з конфігурацією на місцевості згідно з варіантом, відображеним у Додатку № 2 до Висновку експертів КНДІСЕ № 24117/21-41/34404/21- 41/2078/23-41 від 20 січня 2023 року.

Встановити, що плата за сервітут становить 6,8 % від розміру орендної плати, яку згідно з Договором на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11 лютого 1999 року сплачує ПАТ "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" (код ЄДРПОУ 21534734) на користь орендодавця Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141) в цілому за земельну ділянку загальною площею 0,6557 га з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044 за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 29.

Встановити умови оплати ПП "МПП "Імпульс" за сервітут: плата за сервітут вноситься ПП "МПП "Імпульс" на банківський рахунок ПАТ "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" (код ЄДРПОУ 21534734) у 10-денний строк після отримання наданого ПАТ "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" рахунку на оплату сервітуту та за умови одночасного надання ним ПП "МПП "Імпульс" підтвердження попередньої сплати ПАТ "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" орендної плати (у відповідному розмірі) орендодавцю - Київській міській раді, згідно з Договором на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11 лютого 1999 року.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" (вул. Дегтярівська, 29, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 25203135) на користь Приватного підприємства "МПП "Імпульс" (вул. Дегтярівська, 29, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 25203135) 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 07 грудня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон