Рішення

від 22.11.2023 по справі 953/16704/21

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/16704/21

н/п 2/953/737/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого - судді Губської Я.В.,

при секретарі Мордухович К.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» (м.Київ, вул. Грушевського б.4, н/п53), Департаменту реєстрації Харківської міської ради (м.Харків, м-н Павлівський 4), третя особа-Служба у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради (м.Харків вул. Чернишевська б.55) про вселення та скасування рішення про зняття з реєстрації місця проживання,-

ВСТАНОВИВ:

31.08.2021 ОСОБА_1 яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, в якому просила суд: вселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_2 ; скасувати рішення про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_2 ; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» на її користь судовий збір в сумі 5902,00 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 50000 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що спірною є 4 кімнатна квартира АДРЕСА_2 . 29.07.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 укладений кредитний договір №ML-702/1053/2008 на суму 157 300 дол. США. Для забезпечення повного і своєчасного виконання зобов`язань за кредитним договором №№ML-702/1053/2008 від 29.07.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 укладений договір іпотеки №PML-702/1053/2008, предметом якого була 4 кімнатна квартира АДРЕСА_2 , житловою площею 66,4 кв.м., загальною 91,1 кв.м., посвідчений 29.07.2008 року приватним нотаріусом ХМНО Дорогій В.А., за реєстровим №1993. Вказала, що на час укладення договору іпотеки №PML-702/1053/2008 в квартирі АДРЕСА_2 постійно проживали та були зареєстровані малолітні діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які набули право користування житлом, як члени сім`ї власника. Ст. 9 ЗУ «Про іпотеку» власник квартири ОСОБА_7 була обмежена в праві розпорядженні предметом іпотеки, але мала право володіти та користуватися предметом іпотеки разом з членами родини. Вказала, що при укладенні договору іпотеки ні банк, ні нотаріус не з`ясовували питання про проживання в іпотечній квартирі малолітніх або неповнолітніх дітей. 08.07.2021 року приватним нотаріусом ХМНО Вах-рушевою О.О. зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» на підставі повідомлень від 22.07.2020, 01.09.2020, договору іпотеки №PML-702/1053/2008, договору про відступлення права вимоги від 21.07.2020, довідки про суму заборгованості, рішення ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» від 01.07.2021, звіту про оцінку майна. Повідомлень від 22.07.2020, 01.09.2020 про необхідність погашення заборгованості вони не отримували. 03.07.2021 їх родина поїхала на відпочинок до Туреччини. 14.07.2021 близько 15-00 год. їм зателефонували сусіди, керівник ОСББ «Цукровик-76» та повідомили, що невідомі особи намагаються потрапити до їх квартири, в цей час вони перетинали кордон Туреччини. Сусіди викликали наряд патрульної поліції. До їх приїзду, представники відповідача зрізали вхідні двері та примусово зайшли до спірної квартири, в результаті чого заволоділи нею. В квартирі знаходились їх речі, документи, меблі, техніка. У місто Харків їх родина повернулась 15.07.2021, вхідні двері були замінені, потрапити до квартири вони не змогли. Вказала, що вони не отримували від нового власника квартири вимоги про звільнення квартири. Добровільно з квартири не виселялись. Вказала, що спірна квартира була придбана не за рахунок кредиту банку. Позивач набула право власності на квартиру на підставі договору дарування квартири, посвідченого ПН ХМНО Алексєєвою Л.В. 07.03.2003 року за р.№870. Посилалась на те, що примусове виселення їх зі спірної квартири у їх відсутність, за місцем проживання, без рішення суду, без надання іншого житлового приміщення є незаконним. Також зазначила, що рішенням Департаменту реєстрації ХМР їх було знято з реєстрації місця проживання в квартирі АДРЕСА_2 . Вказане рішення є незаконним, оскільки прийнято без дозволу органу опіки та піклування, в квартирі зареєстровані та мешкали малолітні діти. Просила стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50000 грн. та судовий збір.

Ухвалою суду від 02.08.2021 позовну заяву залишено без руху та наданий час для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 17.09.2021 заяву позивача ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 про забезпечення позову - задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом:заборони відповідачу користування та відчуження квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , та заборони здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо реєстрації місця проживання в квартирі АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 23.09.2021 відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою суду від 02.12.2021 задоволено клопотання сторони позивача про витребування доказів, закрито підготовче провадження у справі.

17.07.2023 до суду надійшли пояснення представника позивача, аналогічні викладеним у позовній заяві. Представник посилалась на те, що кредитний договір №ML-702/1053/2008 ,укладений 29.07.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 не для купівлі предмета іпотеки. Цільове призначення кредиту-на споживчі цілі. В судовому засіданні представник відповідача не надавав пояснень про передачу спірної квартири третім особам, договору оренди суду теж не надав. Зі слів позивачів, до теперішнього часу квартира є вільною. Також посилалась на те, що позивачі не подавали будь-якої заяви про зняття їх з реєстрації місця проживання у спірній квартирі. Приймаючи незаконне рішення без дозволу органу опіки та піклування, про зняття неповнолітнього з реєстрації місця проживання ,працівник відповідача -ДР ХМР не міг не бачити дату народження ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що є неприпустимим.

Також, 17.07.2023 до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал», в яких представник просив відмовити в задоволенні позову. Посилався на те, що позивачі зазначають, що 08.07.2021 ПН ХМНО Вахрушевою О.О. зареєстровано право власності на спірну квартиру за ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал». Дійсно, 29.07.2008 між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», яке в подальшому відступило свої права ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №ML-702/1053/2008. Також, Для забезпечення повного і своєчасного виконання зобов`язань за кредитним договором №№ML-702/1053/2008 від 29.07.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 укладений договір іпотеки №PML-702/1053/2008, предметом якого була 4 кімнатна квартира АДРЕСА_2 , житловою площею 66,4 кв.м., загальною 91,1 кв.м., посвідчений 29.07.2008 року приватним нотаріусом ХМНО Дорогій В.А., за реєстровим №1993. Як вбачається з п.5 Договору іпотеки від 29.07.2008, позивач стверджувала, що за адресою місцезнаходження предмета іпотеки не проживають та не зареєстровані малолітні/неповнолітні діти, а також будь-які інші особи, яких за законом повинен утримувати іпотекодавець. Тобто, вказуючи, що і момент укладення договору іпотеки, і на момент стягнення та у день нібито фактичного виселення позивачки та членів її родини з житла, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , право на користування житлом мають і особи, крім позивача, остання не надала доказів письмової згоди на такі дії іпотекодержателя. Тобто позивач передала предмет іпотеки у користування неповнолітньому сину ОСОБА_2 , чоловіку ОСОБА_3 , дочці ОСОБА_9 без отримання на це письмової згоди іпотекодержателя, а тому права на житло вказаних осіб задоволенню не підлягають.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Хряпинська С.С. в судове засідання не з`явились, представник позивача надала до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність, вимоги позову просила задовольнити.

Представник відповідача ТОВ ФК «Стандарт Кепітал» в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у їх відсутність. Просив відмовити в задоволенні позову.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, повідомлялись про час та місце слухання справи належним чином.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду, суд, відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Судом встановлено, що 29.07.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 укладений кредитний договір №ML-702/1053/2008 на суму 157 300 дол. США. Цільове призначення кредиту-на споживчі цілі.

Для забезпечення повного і своєчасного виконання зобов`язань за кредитним договором №№ML-702/1053/2008 від 29.07.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 укладений договір іпотеки №PML-702/1053/2008, предметом якого була 4 кімнатна квартира АДРЕСА_2 , житловою площею 66,4 кв.м., загальною 91,1 кв.м., посвідчений 29.07.2008 року приватним нотаріусом ХМНО Дорогій В.А., за реєстровим №1993.

ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» є правонаступником всіх прав та обов`язків ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відповідно до договору відступлення права вимоги від 21.07.2020 року.

Відповідно до свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 від 07.09.2018, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 змінила прізвище на ОСОБА_11 , про що зроблений актовий запис №129.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 22.09.2006, ОСОБА_2 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зроблений актовий запис №3598. Батьками зазначені: ОСОБА_3 та ОСОБА_10 .

Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 17.01.2020, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 22.09.2006 року.

На підставі рішення Департаменту реєстрації ХМР від 15.07.2021 за заявою ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» від 15.07.2021 зняті з реєстрації місця проживання ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ,, ОСОБА_4 .

Згідно відповіді УПП в Харківській області ДПП від 30.08.2021 зазначено, що згідно даних інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал НПУ» в період з 13.08.2021 00-00 год. по 15.08.2021 00-00 год. за адресою: АДРЕСА_3 екіпажі УПП в Х/о ДПП не виїжджали, відсутній будь-який виклик за вказаною адресою.

Згідно відповіді ГУ НП в Харківській області від 21.12.2021 зазначено, що згідно даних інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал НПУ» інформація щодо надходження 14.08.2021 до відділу служби 102 УОАЗОР ГУ НП в Х/о викликів за адресою: АДРЕСА_3 відсутня.

На виконання ухвали про витребування доказів від 02.12.2021 з Департаменту реєстрації ХМР надійшли витребувані документи: заява ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» від 15.07.2021 про зняття з місця проживання ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ,, ОСОБА_4 , відповідь ДР ХРМ від 15.07.2021, якою повідомлено про прийняття 15.07.2021 рішення про зняття з реєстрації місця проживання; вимога ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» від 22.07.2020, вимога ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» від 01.09.2020, довідка про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 15.07.2021, копія договору іпотеки №PML-702/1053/2008 від 29.07.2008, копія виконавчого напису №1522 від 28.04.2014, копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.07.2021, копію договору про відступлення права вимоги від 21.07.2020 року, копію довідки про заборгованість ОСОБА_10 від 08.07.2021; копію рішення №01-07/01 про здійснення реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал», копію акту приймання -передачі документації від 21.07.2020, копію звіту про оцінку майна від 07.07.2021.

Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 15.07.2021 за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 22.04.2003, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 22.09.2006 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 22.04.2003. (а.с.123)

Згідно відповіді УПП в Харківській області ДПП від 18.02.2022 зазначено, що 14.07.2021 на виклики за адресою: м.Харків, АДРЕСА_3 здійснював екіпаж УПП в Х/о ДПП. Згідно електронного рапорту, складеного за результатами відпрацювання виклику, прибувши на місце події було виявлено, що за даною адресою невідомі люди вирізали вхідні двері в квартирі. В ході з`ясування обставин було встановлено, що власник раніше заборгував кредит у банку, де під заставою знаходилась квартира, в якій вирізали двері. Також було встановлено, що у квартири новий власник та є рішення суду. Було зібрано первинний матеріал, який передано ХРУП №1, а також сповіщено чергову частину ХРУП №1.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У контексті рішення Європейського суду з прав людини у справі «KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE» викладені загальні принципи тлумачення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до свого житла.

Європейський суд з прав людини, констатував, що «згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займаного або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем». «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». «Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…». «Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § § 40, 41, 42,43 ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2021 року по справі № 206/5355/18 (провадження № 61-6714св20) зазначено, що: відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожній особі гарантується окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання "вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав" (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18 лютого 1999 року).

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК України.

Відповідно до ч. 2ст. 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином ч. 2ст. 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

За змістом ч. 2ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке не придбане за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення ч. 2 ст.39та/або ч. 1 ст. 40 Закону № 898-IV, так і ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду. При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка міститься в постанові від 18 березня 2015 року по справі №6-39 цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1019цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1982цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16 та в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 303/1590/15-ц.

Так, матеріалами справи встановлено та не спростовано стороною відповідача, що спірна квартира була придбана не за рахунок кредиту банку. Так, ОСОБА_12 набула право власності на кв. АДРЕСА_2 на підставі договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Алексєєвою Л.В. 07.03.2003 року, реєстровий номер 870.

За приписами ч. 1ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч.1ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Разом з тим з усталеної практики Верховного Суду України вбачається, що у такому випадку необхідно захистити права колишнього власника, застосувавши положення статті 109 ЖК УРСР, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Вказану практику підтвердила й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Отже спірна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , та яка відповідачем передана в іпотеку, не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів. Так, спірна квартира була набута позивачем у власність до укладення кредитного договору, за яким виникло зобов`язання, про що свідчать відомості матеріалів справи та умови кредитного та іпотечного договору. Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що вказана квартира була придбана на кредитні кошти.

Враховуючи викладене, примусове виселення позивача та членів її родини зі спірного приміщення відповідачем ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» не відповідає вимогам ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України.

Також, судом вбачається, що на підставі рішення Департаменту реєстрації ХМР від 15.07.2021 знято з реєстрації місця проживання в квартирі АДРЕСА_2 : ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ,, ОСОБА_4 .

Так, відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи. За заявою особи зняття з реєстрації може бути здійснено одночасно з реєстрацією нового місця проживання з урахуванням вимог, визначених ч. 11 ст. 6 цього Закону.

Зняття з реєстрації місця проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб, стосовно яких встановлено опіку чи піклування, здійснюється за погодженням з органами опіки і піклування. Разом із заявою особа подає: документ, до якого вносяться відомості про зняття з реєстрації місця проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку). У разі подання заяви представником особи додатково подаються: документ, що посвідчує особу представника; документ, що підтверджує повноваження особи як представника (законного представника). Зняття з реєстрації місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників. Особа може доручити в установленому законодавством порядку подати заяву про зняття з реєстрації місця проживання відповідній посадовій особі виконавців послуг з управління (утримання) багатоквартирного будинку (гуртожитку), об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельного кооперативу, управителя багатоквартирного будинку за місцем її проживання.

Відповідно до вимог ст. 9-1 цього Закону орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.

Відповідно до вимог п. 11 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року №207, орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років. Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

Відповідно до вимог п. 26 цих Правил зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника за формою згідно з додатком 11; рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; повідомлення територіального органу або підрозділу ДМС із зазначенням відповідних реквізитів паспорта померлої особи або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства (інформація територіального органу ДМС або територіального підрозділу ДМС, на території обслуговування якого зареєстровано місце проживання особи, про закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання або копія рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання чи скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні); підстав для перебування бездомної особи на обліку/для отримання бездомною особою соціальних послуг у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту (письмове повідомлення соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту); підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів). Зняття з реєстрації місця проживання на підставах, визначених в абзацах восьмому та дев`ятому цього пункту, здійснюється за клопотанням уповноваженої особи спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту або за заявою власника/наймача житла або їх представників. Зняття з реєстрації місця проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб, стосовно яких встановлено опіку та піклування, здійснюється за погодженням з органами опіки та піклування. Разом із заявою особа подає: документ, до якого вносяться відомості про зняття з реєстрації місця проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку). У разі подання заяви представником особи, крім зазначених документів, додатково подаються: документ, що посвідчує особу представника; документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законними представниками малолітньої дитини - батьками (усиновлювачами). Зняття з реєстрації місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників. У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами зняття з реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, разом з одним із батьків здійснюється за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Відповідно до вимог ст. 29 ч. 4 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Так, матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що на момент прийняття рішення про зняття з реєстрації місця проживання, 15.07.2021 за адресою: АДРЕСА_3 серед інших членів родини, була зареєстрована неповнолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 22.09.2006 року. Департаментом реєстрації ХМР прийнято рішення про зняття з реєстрації ОСОБА_2 , 2006 р.н., без дозволу органу опіку та піклування, без заяви позивачів про зняття їх з реєстрації місця проживання.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки відповідачами порушено процедуру виселення без рішення суду, без відповідного попередження, у відсутність осіб, які мешкають в даній квартирі, порушено процедуру зняття з реєстрації без заяв осіб, в тому числі і відносно неповнолітньої особи, перереєстрацію права власності з порушенням вимог чинного законодавства, без відповідних застережень в договорі іпотеки, без надання іншого житла, а тому, задля відновлення порушеного права суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд вважає, що відсутність реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей та їх матері за місцем фактичного проживання суперечить інтересам їх матері та дітей, суттєво обмежує реалізацію їх прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров`я та соціальний захист.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50000 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно вимог ч. 8 ст. 141Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справ. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:на професійну правничу допомогу;пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п`ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).

Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків, установлених законом. Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом (стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року).

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано: договір про надання правової допомоги від 25.08.2021, відповідно до умов якого розмір гонорару встановлений у фіксованій сумі в розмірі 50 000 грн., ордер на надання правничої допомоги від 13.09.2023, квитанції про сплату послуг за договором про надання правової допомоги від 25.08.2021 в загальному розмірі 50000 грн.

З огляду на викладене суд вважає, що заявлена вимога про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50000 грн. підлягає задоволенню, з урахуванням критеріїв співмірності, складності справи, часу розгляду справи та розумності. Більш того, стороною відповідача не було надано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та не спростовано доводи, викладені позивачем в позовній заяві.

Посилання сторони відповідача, наведені в письмових поясненнях від 17.07.2023 не знайшли свого підтвердження та спростовані матеріалами справи. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції, а тому позовні вимоги ОСОБА_11 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до положень ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивачки понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 5902,00 грн.

Керуючись ст.ст. 13, 77-79, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» (м.Київ, вул. Грушевського б.4, н/ НОМЕР_7 , ЄДРПОУ:38489695), Департаменту реєстрації Харківської міської ради (м.Харків, м-н Павлівський 4, ЄДРПОУ:40214227), третя особа-Служба у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради (м.Харків вул. Чернишевська б.55, ЄДРПОУ:35857907) про відновлення порушеного права, шляхом вселення та скасування рішення про зняття з реєстрації місця проживання- задовольнити.

Вселити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) в квартиру АДРЕСА_2 .

Скасувати рішення про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) в квартиру АДРЕСА_2 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» (м.Київ, вул. Грушевського б.4, н/ НОМЕР_7 , ЄДРПОУ:38489695) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) судовий збір в сумі 5902,00 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 50000 грн.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя :