Постанова

від 07.11.2023 по справі 910/169/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2023 р. Справа№ 910/169/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

секретар

судового засідання Рибчич А.В.

за участю

представників:

від позивача - Яцишин Д.В.

від відповідача-1 - Павленко А.В.

від відповідача-2 - Кубрак Ж.Б.

від третьої особи - Боскін О.Л.

від прокуратури - Синюк І.А.

розглянувши апеляційні скарги Регіонального відділення Фонду Державного майна України по місту Києву, Товариства з обмеженою відповідальністю "Візард системні технології"

на рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2023 р. (повний текст складено 27.06.2023 р.)

у справі № 910/169/23 (суддя - Котков О.В.)

за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України

до 1. Регіонального відділення Фонду Державного майна України по місту Києву

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Візард системні технології"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенко-Карого

про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути майно

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року Заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України звернувся з позовом до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по місту Києву та Товариства з обмеженою відповідальністю "Візард системні технології" про:

- визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 5811 від 28.03.2011 р., укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю "Візард системні технології", предметом якого є державне нерухоме майно площею 145,80 кв. м, розташоване у навчальному корпусі літ. "З" за адресою: м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 18, що обліковується на балансі Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Візард системні технології" повернути за актом повернення з оренди орендованого нерухомого майна, що належить до державної власності, а саме: нежитлові приміщення площею 145,80 кв. м, навчального корпусу літ. "З", розташовані за адресою: м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 18, балансоутримувачу Київському національному університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що надання в оренду державного майна - приміщення навчального корпусу літ. "З", площею 145,8 кв. м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 18, є незаконним, а договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 5811 від 28.03.2011 р., строк дії якого продовжено додатковою угодою № 5811/04 від 27.08.2021 р., є недійсним, оскільки орендоване нерухоме майно використовується не за цільовим призначенням.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.06.2023 р. у справі № 910/169/23 позов Заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Візард системні технології" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач-2 посилається на те, що на момент укладення договору оренди та його продовження 27.08.2021 р. орендоване приміщення не було закріплено за Київським національним університетом театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого на праві оперативного управління, а тому це приміщення не було приміщенням університету.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2023 р. апеляційну скаргу у справі № 910/169/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2023 р. відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Візард системні технології" на рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2023 р. до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/169/23.

До суду 07.08.2023 р. надійшли матеріали справи № 910/169/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Візард системні технології" на рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2023 р. у справі № 910/169/23 та призначено до розгляду на 17.10.2023 р.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Регіональне відділення Фонду Державного майна України по місту Києву засобами поштового зв`язку подало апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач-1 посилається на правомірність укладення спірного договору оренди та вказує, що положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2018 р. № 483, дозволяють передавати в оренду приміщення закладів освіти за умови, що останні не використовуються у діяльності таких закладів протягом трьох років та передача в оренду приміщення не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2023 р. апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду Державного майна України по місту Києву у справі № 910/169/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2023 р. відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду Державного майна України по місту Києву на рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2023 р. до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/169/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 р. відмовлено у задоволенні клопотання Регіонального відділення Фонду Державного майна України по місту Києву про відстрочення сплати судового збору, апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду Державного майна України по місту Києву на рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2023 р. у справі № 910/169/23 залишено без руху на підставі ст. 260 ГПК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 р. поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду Державного майна України по місту Києву, об`єднано апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Візард системні технології" та Регіонального відділення Фонду Державного майна України по місту Києву в одне апеляційне провадження та призначено до розгляду на 17.10.2023 р.

У судовому засіданні 17.10.2023 р. представники сторін та прокуратури надали усні пояснення по суті апеляційних скарг, після чого у судовому засіданні було оголошено перерву до 07.11.2023 р.

У судовому засіданні 07.11.2023 р. представники учасників справи надали додаткові усні пояснення по суті апеляційних скарг.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

28.03.2011 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Візард Системні Технології» (далі - орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 5811 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення загальною площею 145,80 кв. м, розміщені за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 18, на четвертому поверсі будівлі навчального корпусу літ. «З», що перебуває на балансі Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 30 вересня 2010 року і становить 1051400,00 грн.

Згідно з п. 1.2 договору майно передається з метою розміщення офісу.

Як передбачено п. 2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

За п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 04.10.1995 р. № 786, і становить за базовий місяць грудень 2020 року 13353,82 грн.

Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців. Договір діє з 28 березня 2011 року до 28 лютого 2014 року (п. 10.1 договору).

У відповідності до п. 10.4 договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження договору.

28.03.2011 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю «Візард Системні Технології» було підписано акт приймання-передавання державного нерухомого майна, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування майно загальною площею 145,80 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 18, на четвертому поверсі будівлі навчального корпусу літ. «З», що перебуває на балансі Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого.

З метою продовження строку дії договору оренди нерухомого майна між сторонами неодноразово укладались договори про внесення змін до договору оренди.

18.11.2022 р. Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву направило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Візард Системні Технології» лист № 30-06/4845, в якому повідомило, що Регіональним відділенням Фонду державного майна по місту Києву було прийнято рішення, оформлене наказом № 74 від 19.01.2021 р., про оголошення аукціону на продовження дії договору оренди на підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Візард Системні Технології» № 2509/1 від 25.09.2020 р. та згоди балансоутримувача на продовження договору оренди, яка надана у формі листа від 23.12.2020 р.

Аукціон на продовження договору оренди з переважним правом оголошено в ЕТС (UA-PS-2021-04-22-000065-3).

За результатами вказаного аукціону 27.08.2021 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (далі - орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Візард Системні Технології» (далі - орендар) та Київським національним університетом театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого (далі - балансоутримувач) була укладена додаткова угода № 5811/04 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна.

У відповідності до п. п. 1.1, 1.2 додаткової угоди орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно - державне нерухоме майно загальною площею 145,80 кв. м, розташоване за адресою: м. Київ, вулиця Євгена Коновальця, 18.

Як передбачено п. 7 додаткової угоди, майно передається в оренду для використання за будь-яким цільовим призначенням.

Згідно з п. 12.1 додаткової угоди строк дії договору продовжено на 5 років з дня набрання чинності цим договором.

Відповідно до рішенням Київської міської ради № 944/1808 від 03.09.2015 р. «Про перейменування вулиць, площ, провулків та проспектів у місті Києві» вулицю Щорса перейменовано на вулицю Євгена Коновальця.

Згідно з інформаційною довідкою № 314095823 від 03.11.2022 р. за номером об`єкта нерухомого майна 2520831980000 зареєстровано навчальний корпус літера «З», загальною площею 4955,30 кв. м, який знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Євгена Коновальця, 18.

З вказаної інформаційної довідки також вбачається, що спірні нежитлові приміщення належать до державної власності. Власником приміщень є держава в особі Міністерства культури та інформаційної політики України.

Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України № 251 від 18.07.2022 р. навчальний корпус літ. « 3» за адресою: м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 18 передано на праві оперативного управління Київському національному університету театру, кіно і телебачення мені І.К. Карпенка-Карого.

У відповідності до п. 1.8 статуту Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, затвердженого наказом Міністерства культури та інформаційної політики України № 1778 від 18.05.2020 р. (далі - статут), університет є юридичною особою публічного права, права і обов`язки якої він набув з дня державної реєстрації; неприбутковим акредитованим закладом вищої освіти, який фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України; державною власністю.

Згідно з п. 1.11 статуту основною метою діяльності університету є провадження освітньої, наукової, мистецької, культурної та методичної діяльності, забезпечення організації освітнього процесу і здобуття особами вищої післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.

Як передбачено п. 15.1 статуту, майно університету є державною власністю і закріплено за ним на праві оперативного управління. Майно університету складається з оборотних та необоротних активів, а також інших цінностей, вартість яких відображається у самостійному балансі університету.

Відповідно п. 15.2 статуту джерелами формування майна університету є: кошти державного бюджету України; майно, передане університету в оперативне управління Уповноваженим органом управління; майно, придбане у юридичних та фізичних осіб у встановленому законом порядку; кошти, отримані від юридичних осіб та фізичних осіб за надання платних послуг, оренду майна тощо; інші джерела, не заборонені законодавством України.

Пунктом 15.3 статуту передбачено, що матеріально-технічна база університету, що включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інші матеріальні цінності, є державною власністю, закріпленою за ним на правах оперативного управління.

За п. 15.4 статуту університет розпоряджається майном, що належить до основних засобів, тільки у межах повноважень та у спосіб, передбачений Господарським кодексом України та іншими законами України.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що державне нерухоме майно площею 145,80 кв. м, розташоване у навчальному корпусі літ. "З" за адресою: м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 18, що обліковується на балансі Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, на думку прокуратури, було незаконно передано в оренду відповідача-2, оскільки вказане майно використовується орендарем не за цільовим призначенням.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 р. № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Враховуючи те, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Отже, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020 р.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Підставою звернення Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України з даним позовом до суду у позовній заяві вказано порушення Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву порядку передачі в оренду державного майна закладу освіти, що фінансується з державного бюджету.

Міністерство культури та інформаційної політики України, маючи відповідні повноваження, не вчинило належних дій щодо захисту інтересів держави.

З матеріалів справи вбачається, що 04.11.2022 р. Київською міською прокуратурою на адресу Міністерства культури та інформаційної політики України направлялися запити про надання інформації щодо законності укладення додаткової угоди № 5811/04 від 27.08.2021 р., чи вбачає Міністерство порушення вимог чинного законодавства при використанні спірного приміщення не за цільовим призначенням та чи вживало Міністерство або має намір вживати заходів для їх усунення.

Листами № 06/17/4067-22 від 24.11.2022 р. та № 06/17/5210-22 від 27.12.2022 р. Міністерство культури та інформаційної політики України повідомило прокуратуру, що не вбачає підстав для визнання недійсним договору оренди № 5811 від 28.03.2011 р.

Таким чином, прокуратура обґрунтовано звернулась з позовом до суду для захисту інтересів держави.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як передбачено ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 920/330/18 від 18.06.2019 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про освіту» заклади освіти, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного закладу освіти.

Згідно зі ст. 28 Закону України «Про освіту» система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Частинами 1, 4 статті 61 Закону України «Про освіту» унормовано, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» об`єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Як передбачено ч. 4 ст. 61 Закону України «Про освіту», майно навчальних закладів може використовуватись як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень.

В якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів статтею 61 Закону України «Про освіту» передбачається можливість залучати, у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Невикористання навчальним закладом спірних приміщень для навчального процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 р. у справі № 905/1227/17 та постанові Верховного Суду від 05.08.2020 р. у справі № 913/152/18.

Згідно з ч. 2 ст. 70 Закону України «Про вищу освіту» майно закріплюється за державним або комунальним закладом вищої освіти на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників закладу вищої освіти та вищого колегіального органу самоврядування закладу вищої освіти, крім випадків, передбачених законодавством. Майно державного або комунального закладу вищої освіти, у тому числі того, що має статус національного, яке не використовується для провадження видів діяльності, передбачених цим Законом, та не забезпечує статутну діяльність, може безоплатно передаватися у встановленому законодавством порядку іншому державному або комунальному закладу вищої, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної) освіти, науковій установі або науковій організації державної форми власності за умови його подальшого використання виключно для провадження видів діяльності, передбачених спеціальними законами та/або Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність".

Відповідно до п.п. 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 р. № 796 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» вказано, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Згідно з п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 р. № 63, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов`язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Виходячи зі змісту вказаних норм, в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів законом передбачається можливість залучати, у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Отже, за змістом положень Закону України "Про освіту" нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. Виняток лише становлять випадки надання в оренду майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Адже цілком очевидно, що при наданні послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо цими закладами освіти, але пов`язані із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, орендар зобов`язаний не погіршувати соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 р. у справі № 902/51/21.

При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

Отже спірне нежитлове приміщення площею 145,80 кв. м, яке перебуває на балансі навчального закладу, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Євгена Коновальця (Щорса), 18, може бути використане лише в діяльності, пов`язаній з навчально-виховним процесом Київського національного університету театру, кіно і телебачення і мені І.К. Карпенка-Карого.

Доводи відповідача-2 про те, що на момент укладення договору оренди та його продовження 27.08.2021 р. орендоване приміщення не було закріплено за Київським національним університетом театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого на праві оперативного управління, а тому це приміщення не було приміщенням університету, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 ГК України держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ГК України правом оперативного управління у Господарському кодексі України визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Як передбачено ч. ч. 1, 4 «Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України, Фонд державного майна України (Фонд) є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. Основними завданнями Фонду державного майна України є здійснення повноважень орендодавця майна державних підприємств і організацій, їх структурних підрозділів.

У відповідності до ч. 1 Положення «Про Міністерство культури і туризму України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1566 від 08.11.2006 р. (далі - Положення), Міністерство культури і туризму України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство культури і туризму України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення проведення державної політики у сфері культури, туризму, а також державної мовної політики.

Згідно з ч. ч. 3, 4 Положення основними завданнями Міністерства культури і туризму України, зокрема, є участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері культури, туризму, діяльності курортів, а також державної мовної політики. Міністерство культури і туризму України відповідно до покладених на нього завдань: здійснює відповідно до законодавства функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 192-р від 10.06.2005 р. «Про передачу до сфери управління Міністерства культури і туризму підприємств, установ та організацій» було передано до сфери управління Міністерства культури і туризму України Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені I.К. Карпенка-Карого.

Як було встановлено вище, 28.03.2011 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Візард Системні Технології», як орендарем, було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 5811, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення загальною площею 145,80 кв. м, розміщені за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 18, на четвертому поверсі будівлі навчального корпусу літ. «З», що перебуває на балансі Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 30.09.2010 р. і становить 1051400,00 грн.

Таким чином, уповноваженим органом управління зазначеним майном станом на момент укладення договору оренди було Міністерство культури і туризму України, а балансоутримувачем - Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка Карого, про що і зазначено сторонами в оспорюваному договорі оренди.

Крім цього, університет, як балансоутримувач, погоджував передачу орендованого майна за актом від 28.03.2011 р. та погоджував підписання всіх договорів (в тому числі додаткової угоди про внесення змін до договору та продовження строку дії договору від 27.08.2021 р.).

Таким чином, спірні приміщення передані в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Візард Системні Технології» всупереч чинному на момент укладення договору законодавству, були передані в оренду для розміщення офісу, а в подальшому передано для використання приміщення за будь-яким цільовим призначенням, тобто для діяльності, не пов`язаної з навчально-виховним процесом Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого.

Так, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю «Візард Системні Технології» здійснює діяльність у таких сферах: електромонтажні роботи (основний вид діяльності), виробництво комп`ютерів і периферійного устаткування, монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворення звуку й зображення, тощо.

Отже відповідач-2 здійснює господарську діяльність, не пов`язану з навчально-виховним процесом, в той час як спірні орендовані приміщення на момент укладення договору перебували на балансі Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенко-Карого і не можуть використовуватися не за призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом навчального закладу.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовна вимога прокуратури про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 5811 від 28.03.2011 р., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання повернути майно балансоутримувачу, колегія суддів зазначає наступне.

Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України № 251 від 18.07.2022 р. було закріплено за Київським національним університетом театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого на праві оперативного управління окреме нерухоме майно державної форми власності, що належить до сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики України, зокрема, закріплено за університетом навчальний корпус літера «З» загальною площею 4955,3 кв. м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 18. Вказаний наказ станом на момент прийняття судом рішення у справі не скасований та не визнаний нечинним. Балансоутримувачем спірних нежитлових приміщень є Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога про зобов`язання повернути балансоутримувачу за актом приймання-передачі передані в оренду згідно з договором оренди спірні нежитлові приміщення підлягає задоволенню, оскільки є похідною вимогою від первісної позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди.

Стосовно клопотання відповідачів про застосування строків позовної давності до заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України).

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

У відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним договору починається від дня, коли Міністерство культури та інформаційної політики України довідалося або могло довідатися про порушення своїх прав.

Як вбачається з інформації, розміщеної в газеті «Відомості приватизації» № 3 від 09.02.2011 р. у розділі «Інформація РВ ФДМУ по м. Києву щодо проведення конкурсу з використанням відкритості пропонування розміру орендної плати за принципом аукціону на право оренди державного нерухомого майна»: «Назва об`єкта оренди та його місцезнаходження: нерухоме майно - нежилі приміщення загальною площею 145,80 в. м на четвертому поверсі будівлі навчального корпусу (літ. З), яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 18, та перебуває на балансі Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого. Ринкова вартість об`єкта оренди згідно зі звітом про незалежну оцінку на 30.09.2010 р. становить 1051400,00 грн без урахування ПДВ. Стартова орендна плата без урахування ПДВ становить 13353,82 грн (базовий місяць розрахунку - грудень 2010 р.), мета використання - розміщення офісу (орендна ставка 15%). Орган, уповноважений управляти об`єктом оренди, - Міністерство культури і туризму України. У подальшому орендна плата підлягає коригуванню на щомісячні індекси інфляції.

Відповідно до інформації, розміщеної у випуску № 13 (656) від 30.03.2011 р. газети «Відомості приватизації» за результатами конкурсу, проведеного 04.03.2011 р., на право укладення договору оренди державного нерухомого майна: нежилих приміщень загальною площею 145,80 кв. м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Щорса 18, та перебувають на балансі Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, комісією прийнято рішення укласти договір оренди з єдиним заявником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Візард Системні Технології».

Отже у вказаних вище оголошеннях відсутні відомості про факт укладення 28.03.2011 р. оспорюваного договору оренди.

Вказані вище оголошення у газеті «Відомості приватизації» свідчать лише про факт обізнаності позивача з прийняттям Фондом пропозицій від суб`єктів, які мають намір укласти договір оренди, а також про зміст прийнятого комісією рішення, а не про факт укладення договору оренди.

Також з інформації, розміщеної на сайті Фонду державного майна України, 19.01.2021 р., Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву розміщено інформацію щодо прийняття рішення про оголошення аукціонів, за результатами яких чинні договори оренди державного майна можуть бути продовжені з існуючими орендарями або укладені з новими орендарями.

З інформації Фонду, розміщеної 19.01.2021 р., вбачається, що за порядковим номером 3 Фонд державного майна України опублікував інформацію про укладений 28.03.2011 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю «Візард Системні Технології» договір оренди № 5811 нежитлового приміщення площею 145,80 кв. м, розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 18.

Отже, Міністерство культури та інформаційної політики України могло довідатися про порушення свого права на спірні нежитлові приміщення з моменту оприлюднення Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву 19.01.2021 р. інформації про намір оголосити аукціон щодо продовження чинних договорів оренди.

Тобто про порушення своїх прав Міністерство культури та інформаційної політики України могло дізнатися не раніше 19.01.2021 р.

При цьому, безпідставним і необґрунтованим є відлік строку позовної давності з часу виникнення порушення, так як за загальним правилом його початок слід обраховувати з моменту коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав і законних інтересів.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 р. у справі № 372/1387/13-ц.

До того ж у разі якщо порушення інтересів держави має триваючий характер, то такий інтерес порушується протягом всього часу існування відповідно порушення, тому встановлений законом загальний трирічний строк позовної давності триває протягом усього часу існування порушення інтересів держави у виниклих правовідносинах.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що встановлений законом загальний трирічний строк позовної давності на момент звернення прокуратури з вказаним позовом до суду не сплинув.

Інші доводи апеляційних скарг наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2023 р. у справі № 910/169/23 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги Регіонального відділення Фонду Державного майна України по місту Києву та Товариства з обмеженою відповідальністю "Візард системні технології" не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за їх подання покладаються на скаржників.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Регіонального відділення Фонду Державного майна України по місту Києву, Товариства з обмеженою відповідальністю "Візард системні технології" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2023 р. у справі № 910/169/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покласти на Регіональне відділення Фонду Державного майна України по місту Києву та Товариство з обмеженою відповідальністю "Візард системні технології".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 11.12.2023 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран