Рішення

від 30.11.2023 по справі 904/4129/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2023м. ДніпроСправа № 904/4129/23

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача: адвокат Лук`яненко Я.В.,

від відповідача-1: представник не з`явився,

від відповідача-2: адвокат Воронов С.Ю.,

розглянувши матеріали справи №904/4129/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОТИТАН"

до

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОБІТЕКС",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "АР ПЛЮС"

про визнання недійсним акта, скасування рішень,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОТИТАН" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 28.07.2023 за вих. №б/н до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОБІТЕКС" (далі - відповідач-1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "АР ПЛЮС" (далі - відповідач-2), у якій позивач просить суд:

визнати недійсним Акт приймання-передачі майна до статутного капіталу відповідача-2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Н.В. 13.03.2023 за реєстровим номером №№993, 994;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень згідно з Актом приймання-передачі майна до статутного капіталу відповідача-2 за №№993, 994 від 13.03.2023, індексний номер 66807435 від 16.03.2023, приватний нотаріус Джурук Наталя Володимирівна, Дніпровський міський нотаріальний округ, номер відомостей про речове право 49585013;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень згідно з Актом приймання-передачі майна до статутного капіталу відповідача-2 за №№993, 994 від 13.03.2023, індексний номер 66807684 від 16.03.2023, приватний нотаріус Джурук Наталя Володимирівна, Дніпровський міський нотаріальний округ, номер відомостей про речове право 49585240;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень згідно з актом приймання-передачі майна до статутного капіталу відповідача-2 за №№993, 994 від 13.03.2023, індексний номер 66807979 від 16.03.2023, приватний нотаріус Джурук Наталя Володимирівна, Дніпровський міський нотаріальний округ, номер відомостей про речове право 49585515;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень згідно з Актом приймання-передачі майна до статутного капіталу відповідача-2 за №№993, 994 від 13.03.2023, індексний номер 66809116 від 16.03.2023, приватний нотаріус Джурук Наталя Володимирівна, Дніпровський міський нотаріальний округ, номер відомостей про речове право 49586588.

Судові витрати позивач просить стягнути з відповідача (без конкретизації якого саме).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/4129/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2023.

Ухвалою від 07.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.08.2023.

Через відділ документального забезпечення 10.08.2023 від позивача надійшла заява, сформована в системі "Електронний суд" 09.08.2023, про забезпечення позову.

Ухвалою від 11.08.2023 заяву позивача про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на майно, яке зареєстроване на праві власності за відповідачем-2, а саме на земельну ділянку, площею 6,0395 га, кадастровий номер 1220755400:12:003:007, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2176445912207, нерухоме майно, яким є комплекс, загальною площею 8193 кв.м, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Васильківський р-н, смт. Васильківка, вул. Будівельників, 60, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 703855712207, нерухоме майно, яким є комплекс, загальною площею 14034 кв.м, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Васильківський р-н, смт. Письменне, вул. Паркова, 5, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 703245612207, нерухоме майно, яким є комплекс, загальною площею 16828 кв.м, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Васильківський р-н, смт. Васильківка, вул. Будівельників, 129, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 702948112207. Заходи зустрічного забезпечення не застосовувалися.

Через відділ документального забезпечення 21.08.2023 від позивача надійшла заява, сформована в системі "Електронний суд" 21.08.2023, про проведення засідання за відсутності особи, яка бере участь у справі.

Ухвалою від 22.08.2023 підготовче засідання відкладено до 20.09.2023.

Ухвалою від 20.09.2023 строк підготовчого провадження продовжено, підготовче засідання відкладено до 04.10.2023.

Через відділ документального забезпечення 28.09.2023 від позивача надійшла заява, сформована в системі "Електронний суд" 28.09.2023, про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Оскільки електронні майданчики Господарського суду Дніпропетровської області 04.10.2023 о 14 год 00 хв були заброньовані, ухвалою від 02.10.2023 у задоволенні заяви позивача про участь представника в режимі відеоконференції було відмовлено.

Через відділ документального забезпечення 02.10.2023 від відповідача-1 надійшло(а) клопотання (заява), сформоване(а) в системі "Електронний суд" 02.10.2023, про відкладення судового засідання.

Ухвалою від 04.10.2023 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 02.11.2023.

Через відділ документального забезпечення 11.10.2023 від відповідача-1 надійшов сформований в системі "Електронний суд" 11.10.2023 відзив, у якому відповідач-1 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Через відділ документального забезпечення 13.10.2023 від позивача надійшла заява, сформована в системі "Електронний суд" 13.10.2023, про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Оскільки електронні майданчики Господарського суду Дніпропетровської області 02.11.2023 о 14 год 40 хв були заброньовані, ухвалою від 16.10.2023 у задоволенні заяви позивача про участь представника в режимі відеоконференції було відмовлено.

Через відділ документального забезпечення 17.10.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-2, сформована в системі "Електронний суд" 16.10.2023, у якій позивач підтримав правову позицію, яка висвітлена у позовній заяві.

Через відділ документального забезпечення 02.11.2023 від відповідача-2 надійшли письмові пояснення, які розцінюються судом як відзив, у якому відповідач-2 виклав свою правову позицію.

Через відділ документального забезпечення 09.11.2023 від позивача надійшли письмові пояснення, які судом розцінюються як відповідь на відзив відповідача-1, сформовані в системі "Електронний суд" 09.11.2023, у якій позивач підтримав правову позицію, яка висвітлена у позовній заяві.

Через відділ документального забезпечення 09.11.2023 від позивача надійшла заява, сформована в системі "Електронний суд" 09.11.2023, про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 13.11.2023 заяву позивача про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Через відділ документального забезпечення 14.11.2023 від відповідача-2 надійшла заява про долучення до матеріалів справи документів.

Ухвалою від 15.11.2023 суд повідомив відповідача-1 про те, що судове засідання, яке має відбутися 30.11.2023, відбудеться у призначену дату і час, однак в іншому залі, оскільки задоволена заява позивача про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Через відділ документального забезпечення 20.11.2023 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

В судовому засіданні 30.11.2023 представник позивача відповів на запитання суду, надав пояснення у справі та наполягав на задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржуваний правочин був вчинений позивачу на шкоду. Представник відповідача-2 заперечував проти позову та наголошував, що укладення акта між відповідачами 1, 2 відбулося у відповідності до вимог чинного законодавства. Відповідач-1 явку представника не забезпечив, свою позицію виклав у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Позивач вважає, що укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 акт приймання-передачі майна до статутного капіталу відповідача-2 є фраудаторним та фіктивним правочином, оскільки його (1) укладено після ухвалення судового рішення про стягнення грошових коштів з відповідача-1, (2) відповідач-2 є підконтрольною відповідачу-1 юридичною особою, (3) перехід права власності на майно відповідача-1 до відповідача-2 відбувся за ціною нижчою за ринкову, (4) жодних грошових коштів чи іншого майна за передачу своєї землі та нерухомості у власність відповідачу-2 відповідач-1 не отримав.

Стислий виклад позиції відповідача-1

Відповідач-1 наголосив, що на підставі оспорюваного позивачем акта відчужив на користь відповідача-2 нерухоме майно в якості вкладу до статутного капіталу, оскільки жодних обмежень у розпорядженні спірним майном не було.

Відповідач-1 зазначив, що внесення нерухомого майна як вкладу до статутного капіталу переходить у власність, в даному випадку, відповідача-2. Водночас відповідач-1 зауважив, що передача майна у власність відповідача-2 не є безоплатною, оскільки відповідач-1 одержав у власність корпоративні права у товаристві відповідача-2 на вказану суму.

Відповідач-1 вважає, що позивач не довів порушень його прав з боку відповідача-1, а тому вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Доводи позивача щодо відзиву відповідача-1 на позовну заяву

Позивач з позицією відповідача-1, яка викладена у відзиві не погоджується та стверджує, що майно було передано підконтрольній відповідачу-1 юридичній особі, якою є відповідач-2 і за цінами в сотні раз нижчими за ринкові.

Позивач наголосив, що обставини позовної заяви повністю відповідають розумінню Верховним Судом ознак фраудаторності та послався на його постанову від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19).

Стислий виклад позиції відповідача-2

Позиція відповідача-2 є аналогічною з позицією відповідача-1. Також відповідач-2 наголосив, що результат дії боржника не завдав шкоди кредитору та не спричинив негативних наслідків, що підтверджується і відсутністю доказів на підтвердження факту завдання відповідачем-1 позивачу шкоди, відсутністю доказів недостатності активів у відповідача-1 для виконання судового рішення та відсутністю доказів ухилення відповідача-1 від виконання судового рішення.

Доводи позивача щодо відзиву відповідача-2 на позовну заяву

Позивач не погоджується з позицією відповідача-2 щодо відсутності доказів недостатності у відповідача-1 активів для виконання судового рішення та вказує, що виконавче провадження було відкрито 10.07.2023 і вжиті заходи щодо виявлення майна боржника (відповідача-1) виявилися недостатніми, а тому твердження саме відповідача-2 щодо можливості виконати судове рішення є необґрунтованими та безпідставними.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: фраудаторності акта приймання-передачі майна до статутного капіталу відповідача-2, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Н.В. 13.03.2023 за реєстровим номером №№993, 994, тобто його укладення з метою зменшення майна відповідача-1 та приховування його від звернення стягнення позивача; наявності/відсутності підстав для скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень згідно з актом приймання-передачі майна до статутного капіталу відповідача-2 за №№993, 994 від 13.03.2023.

Суд встановив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2023 у справі №910/12402/22 стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 2.351.411,37 грн основної заборгованості, 436.286,53 грн пені, 26.177,18 грн три проценти річних, 87.990,90 грн інфляційних втрат, 43.328,12 грн судового збору та 6.196,21 грн витрат на правову допомогу.

Загалом за судовим рішенням у справі №910/12402/22 стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 2.951.390,31 грн, з урахуванням судових витрат.

Оскільки постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 у справі №910/12402/22 апеляційну скаргу відповідача-1 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2023 у справі №910/12402/22 та додані до неї матеріали вирішено повернути (надіслати) скаржнику, в силу приписів ч. 2 ст. 241 ГПК України рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2023 у справі №910/12402/22 набрало законної сили 07.06.2023.

13.03.2023 між відповідачем-1 та відповідачем-2 був укладений акт приймання-передачі (арк. 20-21, том 1), згідно із яким відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв до статутного капіталу:

земельну ділянку, площею 6,0395 га, кадастровий номер 1220755400:12:003:007, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2176445912207;

нерухоме майно, яким є комплекс, загальною площею 8.193 кв. м, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Васильківський р-н, смт Васильківка, вул. Будівельників, 60, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 703855712207;

нерухоме майно, яким є комплекс, загальною площею 14.034 кв. м, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Васильківський р-н, смт. Письменне, вул. Паркова, 5, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 703245612207;

нерухоме майно, яким є комплекс, загальною площею 16.828 кв. м, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Васильківський р-н, смт Васильківка, вул. Будівельників, 129, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 702948112207.

Акт від 13.03.2023, який і є оскаржуваним, був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Н.В. 13.03.2023 і зареєстрований в реєстрі за №№ 993, 994.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (номер інформаційної довідки 339681211 від 19.07.2023 (дата формування вказаної довідки) підтверджується таке:

(1) земельна ділянка, площею 6,0395 га, кадастровий номер 1220755400:12:003:007, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2176445912207 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер якого 66807435 від 16.03.2023 /яке позивач просить суд скасувати/ прийнято у зв`язку із укладенням між відповідачами 1, 2 оскаржуваного акта на праві приватної власності 13.03.2023 була зареєстрована за відповідачем-2;

(2) нерухоме майно, яким є комплекс, загальною площею 8.193 кв. м, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Васильківський р-н, смт Васильківка, вул. Будівельників, 60, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 703855712207 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер якого 66807684 від 16.03.2023 /яке позивач просить суд скасувати/ прийнято у зв`язку із укладенням між відповідачами 1, 2 оскаржуваного акта на праві приватної власності 13.03.2023 була зареєстрована за відповідачем-2;

(3) нерухоме майно, яким є комплекс, загальною площею 14.034 кв. м, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Васильківський р-н, смт. Письменне, вул. Паркова, 5, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 703245612207 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер якого 66807979 від 16.03.2023 /яке позивач просить суд скасувати/ прийнято у зв`язку із укладенням між відповідачами 1, 2 оскаржуваного акта на праві приватної власності 13.03.2023 була зареєстрована за відповідачем-2;

(4) нерухоме майно, яким є комплекс, загальною площею 16.828 кв. м, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Васильківський р-н, смт Васильківка, вул. Будівельників, 129, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 702948112207 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер якого 66809116 від 16.03.2023 /яке позивач просить суд скасувати/ прийнято у зв`язку із укладенням між відповідачами 1, 2 оскаржуваного акта на праві приватної власності 13.03.2023 була зареєстрована за відповідачем-2.

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову позивач визначив визнання недійсним акта приймання-передачі майна відповідача-1 до статутного капіталу відповідача-2 та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на вказане у акті майно.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом як порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Отже, відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16.

Як встановлено судом, порушення своїх прав позивач вбачає у тому, що відповідач-1 за оскаржуваним актом приймання-передачі від 13.03.2023 передав майно до статутного капіталу відповідача-2 з метою уникнення примусового стягнення направленого на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2023 у справі №910/12402/22, яке набрало законної сили 07.06.2023.

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 ст. 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, який передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі №922/1903/18.

Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц про те, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011.

Разом з вищезазначеним відповідно до правових висновків, викладених судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19) /на яку послався позивач у справі №904/4129/23/, а також Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 02.02.2022 у справі №922/1474/21, фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Суд акцентує увагу, що для задоволення позовних вимог позивач має довести, що оскаржуваний акт був вчинений на шкоду кредитору, тобто позивачу, а саме був направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, тобто відповідача-1.

Водночас, презумпція сумнівності правочинів, вчинених для завдання шкоди кредиторам, сама по собі не означає безмежної дискреції суду щодо визнання будь-якого правочину, укладеного у такий період, недійсним, а тому вимагає досконалої юридичної техніки застосування і суворого дотримання вимог, встановлених у відповідній нормі закону, оскільки несе ризики непропорційного втручання в цивільний оборот та майнові права контрагентів боржника.

Поняття «фраудаторний правочин» у законодавстві України не вживається, але, починаючи з 2019 року і надалі, воно активно використовується Верховним Судом для позначення правочинів, які шкодять кредиторам. Критеріями фраудаторності правочинів зазначаються склад осіб правочину, форма розрахунку, шкода кредиторам, зловживання правом тощо.

Так, усталеною судовою практикою вироблено загальний підхід у застосуванні конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин віднесено:

а) момент укладення договору;

б) контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа);

в) ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Ці обставини мають перевірятися у сукупності, оскільки кожна окрема обставина сама по собі не спричиняє фраудаторність. Презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.

Аналізуючи фактичні обставини справи №904/4129/23 суд доходить таких висновків.

(1) Дійсно, оспорюваний позивачем акт укладено 13.03.2023, а отже у період з 21.02.2023 /дата ухвалення рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/12402/22/ до 07.06.2023 /дата набрання вказаним судовим рішенням законної сили/.

(2) Водночас, суд зауважує, що контрагентом відповідача-1 став відповідач-2, однак суд не встановив жодного взаємозв`язку між вказаними юридичними особами. Доказів зворотного позивач суду не надав. Вказівка у оспорюваному акті про володіння відповідачем-1 часткою (97,56%) у статутному капіталі відповідача-2 не знайшла свого підтвердження в наявних у справі доказах.

Більш того, суд встановив, що згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань отриманими на запит адвоката позивача від 27.07.2023 засновниками відповідача-1 були громадяни України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

На запит від 15.11.2023 суд отримав відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 12.03.2023 /тобто до дати укладення між відповідачами 1, 2 оскаржуваного акта/, згідно з якими до 13.03.2023 /дата укладання оскаржуваного акта/ єдиним засновником відповідача-2 був громадянин України ОСОБА_3 . (З 05.04.2023 в електронному кабінеті суду надана можливість робити запити до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що сприяє об`єктивному, повному та всебічному дослідженню всіх обставин справи з метою прийняття правильних та обґрунтованих рішень).

Таким чином, суд доходить висновку про відсутність у справі належних доказів наявності взаємозв`язку між юридичними особами відповідача-1 та відповідача-2.

(3) Укладаючи оскаржуваний позивачем акт від 13.03.2023 відповідач-1 передав до статутного капіталу відповідача-2 нерухоме майно, в тому числі земельну ділянку.

Відтак, відповідач-1 зробив вклад до статутного капіталу відповідача-2 та натомість отримав корпоративні права у товаристві відповідача-2, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.07.2023, отриманими на запит адвоката позивача. Державна реєстрація вказаних прав відповідача-1 у товаристві відповідача-2 відбулася 14.03.2023, з урахуванням виправлених 16.03.2023 помилок. Частка відповідача-1 у статутному капіталі відповідача-2 склала 70% відсотків.

Надаючи правову оцінку обставинам укладання оскаржуваного акту суд доходить висновку, що укладений між сторонами правочин не підпадає під кваліфікацію такого, що вчинений на шкоду кредитору, тобто позивачу.

Варто наголосити, що презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.

Слід звернути увагу, що ст. 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» врегульовано особливості звернення стягнення на частку учасника товариства.

Так, звернення стягнення на частку учасника товариства здійснюється на виконання виконавчого документа про стягнення з учасника грошових коштів, на підставі виконавчого документа про звернення стягнення на частку боржника або майнового поручителя, яка передана у заставу в забезпечення власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи, або відповідно до способу позасудового звернення стягнення на частку учасника товариства, що передбачений договором застави частки у статутному капіталі товариства та відповідає позасудовим способам звернення стягнення, встановленим Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (ч. 1 ст. 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Відповідно до ч. 8 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника.

Відповідно до ч. 3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна.

Отже, укладення між відповідачами 1, 2 оспорюваного акта не позбавило позивача ані права, ані можливості виконати рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2023 у справі №910/12402/22, та звернути стягнення на частку відповідача-1 у статутному капіталі відповідача-2 в розмірі 70%.

При цьому в межах примусового виконання рішення виконавець, встановивши ринкову вартість частки, мав би визначити розмір, на який слід звернути стягнення (на всю частку чи лише на її частину).

Водночас номінальний грошовий вираз частики відповідача-1 у розмірі 70%, зазначений в реєстраційних документах, не свідчить про недостатність такої частки для задоволення вимог позивача, оскільки, як зазначає сам позивач, відповідачем-1 передано відповідачу-2 майно, ціна якого є в сотні раз більшою, ніж визначено в реєстраційних документах.

Докази того, що ринкова вартість частики відповідача-1 у розмірі 70% як станом на час укладення спірного акта, так після його укладення була недостатньою для задоволення вимог позивача у матеріалах справи відсутні.

Суд також встановив, що згідно з наявними у справі відомостями, зокрема поданим позивачем витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.07.2023, відповідач-1 в подальшому вийшов зі складу учасників відповідача-2.

Позивач у позовній заяві (арк. 2, том 1) зазначає, ухилення відповідача-1 від виконання боргових зобов`язань перед позивачем було завершене шляхом передачі від відповідача-1 до іншої фізичної особи 22.03.2023 своєї частки у статутному капіталі у повному обсязі.

Таким чином позивач у позовній заяві стверджує, що відчуження майна (а саме частки у статутному капіталі) на користь іншої фізичної особи було вичинене за правочином 22.03.2023.

Однак такий правочин позивач не визначає предметом спору, позовних вимог про визнання його недійсним не заявляє, як і не подає суду доказів визнання його недійсним в судовому порядку в межах розгляду інших справ.

Відповідно ж до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відтак, в межах розгляду справи №904/4123/23 суд не може зробити жодних висновків про права, інтереси та (або) обов`язки будь-яких інших осіб, яким в подальшому відчужувалась частка відповідача-1 у статутному капіталі відповідача-2.

Водночас за спірним актом приймання-передачі від 13.03.2023 відповідач-1 зробив вклад до статутного капіталу відповідача-2 та натомість отримав корпоративні права у товаристві відповідача-2 (частку у розмірі 70%), а тому доводи позивача про те, саме акт приймання-передачі від 13.03.2023 був спрямований на зменшення майна відповідача-1 з метою приховування його від звернення стягнення позивача є недоведеними.

Суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.11.2022 у справі №911/3135/20 (п. 8.48, 8.49) згідно із якими, якщо особа звернулася до суду по захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, то виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до відповідного порушення, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту (п. 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).

Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у п. 58 постанови від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц та п. 23 постанови від 08.02.2022 у справі №209/3085/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання недійсним акта приймання-передачі від 13.03.2023, а також зазначає, що рішення суду про визнання оспорюваного позивачем акта недійсним за встановлених вище обставин не відновило б прав позивача.

Оскільки позовні вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є нерозривно пов`язаними з вимогою про визнання оскаржуваного акта недійсним та фактично є похідними від такої вимоги, у їх задоволенні також належить відмовити.

Оцінка аргументів учасників справи

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належних доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у позовній заяві, позивач суду не надав.

Більш того, оцінюючи зміст позовної заяви суд зауважує, що позивач помилково кваліфікує фіктивними фраудаторні правочини, оскільки в ЦК України закріплено підстави їхньої недійсності та правові наслідки, в той час, як оцінка фраудаторного правочину знаходиться в площині принципу добросовісності і заборони зловживання правом. Фіктивні правочини, на відміну від фраудаторних правочинів, виключають наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що в свою чергу унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин не породжує жодних юридичних наслідків. Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виклюється юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулась, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма ст. 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що: 1) сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; 2) усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; 3) письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; 4) мета вчинення фіктивного правочину не має значення.

В даному випадку укладаючи оскаржуваний акт відповідачі 1, 2 вчиняли дії спрямовані на передачу майна відповідача-1 до статутного капіталу відповідача-2, що підтверджується і даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, а тому укладений між відповідачами 1, 2 правочин не може кваліфікуватися як фіктивний.

Водночас суд зауважує, що в процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. (п. 5.60 постанови Верховного Суду від 21.11.2023 у справі №908/423/20, аналогічна правова позиція викладена і у постановах Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав задоволенню не підлягають.

Щодо заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2023

Згідно із ч. 9 ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Оскільки суд у справі №904/4129/23 ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі наявні підстави вказати про скасування заходів забезпечення позову.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.

Водночас господарський суд вважає за доцільне надати роз`яснення щодо можливості повернення сплаченої суми судового збору за подання позовної заяви, у зв`язку із внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Так, відповідно до п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Однак, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8 для сплати судового збору у разі подання до суду документів у електронній формі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22 наголосила, що при поданні позову через Електронний суд судовий збір розраховується з понижуючим коефіцієнтом.

Позовна заява у справі №904/4129/23 була сформована в системі «Електронний суд», а тому правомірним є застосування ставки судового збору з понижуючим коефіцієнтом.

Отже, за подання позовної заяви з п`ятьма вимогами немайнового характеру позивач мав сплатити 10.736,00 грн, а сплатив 13.420,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду зокрема внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відтак, у позивача наявна можливість повернути судовий збір у розмірі 2.684,00 грн.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2023 у справі №904/4129/23.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня його повного складення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 11.12.2023.

Суддя С.А. Дупляк