Рішення

від 04.12.2023 по справі 910/13057/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.12.2023Справа № 910/13057/23Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "КРІОГЕНСЕРВІС" (08141, Київська область, Бучанський район, с. Святопетрівське, вул. Київська, 29-К, ідентифікаційний код 221543199)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю-КОНТРОЛ" (02002, м. Київ, вул. Сверстюка Євгена, 11, офіс 24; ідентифікаційний код 39404434)

про захист ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Чимич В.П.

Від відповідача: Глоба Д.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "КРІОГЕНСЕРВІС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю-КОНТРОЛ" про визнання недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію позивача, поширену Товариством з обмеженою відповідальністю "Ю-КОНТРОЛ" в мережі інтернет за посиланням https://youcontrol.com.contractor/?id=13465014#express-universal-file про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "КРІОГЕНСЕРВІС" має "зв`язок з країною-агресором" та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю-КОНТРОЛ" спростувати недостовірну та негативну інформацію про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "КРІОГЕНСЕРВІС" має "зв`язок з країною-агресором" у той же спосіб, в який ним було поширено недостовірну та негативну інформацію.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 24.08.2023 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

01.09.2023 від позивача засобами поштового зв`язку через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/13057/23 здійснювати у порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 04.10.2023.

04.10.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи.

У засіданні суду 04.10.2023 представник позивача повідомив, що йому необхідний час для ознайомлення з відзивом на позовну заяву.

У засіданні суду 04.10.2023 оголошено перерву на 06.11.2023.

12.10.2023 засобами поштового зв`язку від позивача надійшла відповідь на відзив, яку долучено до матеріалів справи.

06.11.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення щодо відповіді на відзив, клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмету спору та клопотання про отримання доказів шляхом направлення запиту до Державної міграційної служби України щодо надання (витребування) інформації з наступних питань: повідомити, чи є ОСОБА_1 єдиною фізичною особою громадянином України із таким іменем (ім`ям, прізвищем і по-батькові) в Єдиному державному демографічному реєстрі; повідомити реквізити документів (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон): серію, номер та дату видачі, які видавались громадянину України ОСОБА_1 ; шляхом направлення запиту до Міністерства юстиції України щодо надання (витребування) інформації з наступного питання: повідомити реквізити документів (серію, номер та дату видачі) та реєстраційний номер облікової картки платника податків учасника ТОВ Фірма «КРІОГЕНСЕРВІСЙ (ідентифікаційний код юридичної особи: 21543199) ОСОБА_1 , внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. На підставі отриманих даних щодо реквізитів документів, виданих громадянину України ОСОБА_1 оглянути веб-сайт (сторінку) федеральної податкової служби російської федерації з метою фіксування змісту відповіді на відповідний пошуковий запит щодо постановки зазначеної особи в російській федерації на облік із присвоєнням ІПН.

У засіданні суду 06.11.2023 суд на місці ухвалив залишити без розгляду заяву про закриття провадження у справі, оскільки дана заява не містить підпису представника, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Представник відповідача подав заяву про закриття провадження у справі, підтримав клопотання про закриття провадження у справі та клопотання про отримання доказів, просив їх задовольнити.

Представник позивача заперечив щодо задоволення клопотань, заявлених представником відповідача.

Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю-КОНТРОЛ" про отримання доказів, суд відхилив дане клопотання, оскільки відповідачем не надано жодних допустимих доказів самостійного звернення до Державної міграційної служби України та до Міністерства юстиції України із адвокатськими запитами щодо надання (витребування) інформації.

Розглянувши клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі,

суд відхилив дане клопотання, оскільки предмет спору не припинив свого існування.

Крім того, позивач підтримує свої позовні вимоги та наголошує, що електронні носії та їх паперова форма однаково містять відомості щодо того, що позивач має «зв`язок з країною агресором».

Більше того, суд зазначає, що прикладом відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Отже підсумовуючи наведене, у суду відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

У підготовчому засіданні 06.11.2023 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.11.2023.

У судовому засіданні 29.11.2023 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 04.12.2023.

Представник позивача у судовому засіданні 04.12.2023 підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач у засіданні суду 04.12.2023 проти задоволення позовних вимог заперечив в повному обсязі.

04.12.2023 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

На веб-сайті «youcontrol.com.ua» в досьє компанії Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "КРІОГЕНСЕРВІС" (далі - позивач) зазначено наступну інформацію: «Знайдено зв`язок із країною-агресором». Дана інформація міститься за посиланням https://youcontrol.com.ua/contractor/?id=l 3465014#express-universal-file.

Позивач у позовній заяві зазначає, що про публікування даної інформації останньому стало відомо у зв`язку з відмовою контрагента від укладення договору з Товариством з обмеженою відповідальністю Фірми "КРІОГЕНСЕРВІС" з посиланням на дану інформацію.

Також позивач зазначає, що в даному випадку поширену інформацію неможливо вважати оціночними судженнями, оскільки вона не містить жодних припущень та алегорій. Дійсність чи неправдивість даної інформації можливо перевірити, здійснивши перевірку на предмет її відповідності дійсності.

Позивач стверджує, що товариство не відповідає жодному із критеріїв визначення пов`язаності особи з державою-агресором, що також доводить недостовірність поширеної інформації, зокрема, позивач зазначає, що товариство не є громадянином російської федерації; товариство є юридичною особою створеною та зареєстрованою відповідно до законодавства України; всі учасники товариства є фізичними особами - громадянами України.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю Фірми "КРІОГЕНСЕРВІС" вказує, що у наведеній публікації міститься недостовірна (неправдива) інформація, що шкодить (дискредитує) діловій репутації позивача, у зв`язку з чим останній звернувся до суду із даним позовом.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно до частини першої статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Частиною першою статті 94 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

За змістом статей 94, 277 Цивільного кодексу України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Аналогічне визначення міститься і в ст. 1 Закону України «Про інформацію».

Статтею 4 Закону України «Про інформацію» передбачено, що суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень, а об`єктом інформаційних відносин є інформація.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про інформацію» право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації, повинен забезпечуватись баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Частиною другою статті 34 Господарського кодексу України передбачено, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Отже, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (ст. 201 Цивільного кодексу України).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто, позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто, такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто, або завдає шкоди особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачами, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Тобто, для розгляду даної категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачем інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.

Відповідно до позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю-КОНТРОЛ" є власником інтернет-ресурсу «youcontrol.com.ua».

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, станом на дату звернення до суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю-КОНТРОЛ" на веб-сайті «youcontrol.com.ua» у мережі Інтернет оприлюднило інформацію щодо Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "КРІОГЕНСЕРВІС", а саме: «Знайдено зв`язок із країною-агресором».

Розміщення спірної інформації на веб-сайті https://youcontrol.com.ua, який належить відповідачу, підтверджується роздруківками сторінок з нього.

При цьому судом встановлено, що на вказаному веб-сайті не міститься відомостей щодо автора спірних публікацій. Водночас, відкритість інтернет-ресурсу « youcontrol.com.ua » та доступність розміщеної на ньому інформації, зокрема, наведеної публікації, підтверджується не лише можливістю без перешкод для будь-кого перейти за посиланням на веб-сайт цього ресурсу, але й зазначенням на веб-сайті https:// youcontrol.com.ua у розділі «Ліцензійний публічний договір на право використання програмної продукції» (посилання: https://youcontrol.com.ua/site/terms-of-service/) про те, що доступ до нього надано невизначеному колу осіб.

Зокрема, в загальних положеннях зазначено, що користувач Системи «youcontrol» - будь-яка особа, в тому числі ліцензіат, яка використовує Систему «youcontrol».

За таких обставин суд дійшов висновку, що наведеним підтверджується факт поширення спірної інформації в мережі Інтернет.

За доводами позивача, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю-КОНТРОЛ" на сайті «youcontrol.com.ua», в досьє компанії за посиланням: https://youcontrol.com.ua/contractor/?id=l3465014#express-universal-file опублікувало неправдиву та негативну інформацію, яка порочить ділову репутацію підприємства.

Разом з тим, судом встановлено, що в процесі розгляду даної справи відповідачем було змінено інформацію про ТОВ ФІРМА «КРІОГЕНСЕРВІС» з «Знайдено зв`язок із країною-агресором» на висловлення «Знайдено ймовірний зв`язок із країною-агресором».

Незважаючи на внесення змін до інформації шляхом додавання слова «ймовірний», господарський суд розглядає саме обставини щодо первісної інформації, оскільки такий факт поширення був і саме щодо нього позивач звернувся до суду за даним позовом.

Суд зазначає, що праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/13849/21).

При цьому згідно зі статтею 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Суб`єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною. Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів встановлюються Законами України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства" та інші.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, то правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі "Лінгенс проти Австрії" від 08.07.1986).

Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження, необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ у справі "Бразільє проти Франції" від 11.04.2006), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення ЄСПЛ "Патурель проти Франції" від 22.12.2005, "ТОВ "Інститут економічних реформ" проти України" від 02.06.2016).

Однак навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення ЄСПЛ у справі "Де Хаес і Гійселс проти Бельгії" від 24.02.1997).

Отже, за змістом наведених положень чинного законодавства та усталеної практики ЄСПЛ судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки, і пов`язане із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт сам по собі є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Виходячи з викладеного, при вирішенні спору, предметом якого є захист ділової репутації шляхом спростуванням відомостей, що були поширені у тому числі за допомогою мережі "Інтернет" з метою задоволення суспільного інтересу, ключовим є чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями в інформації, що викладалася у спірній публікації. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 918/132/20).

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" встановлено мораторій (заборону) на виконання грошових та інших зобов`язань, окремі операції з майном і майновими правами із «особами, пов`язаними з державою-агресором».

В той же час, термін «особи, пов`язані з державою-агресором» застосовується лише для врегулювання відносин за участю осіб, визначених у зазначеній постанові.

Як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб російської федерації (далі - ЕГРЮЛ), ОСОБА_1 , громадянин України є єдиним учасником юридичної особи «ОБЩЕСТВО С ОГРАНИЧЕННОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТЬЮ "КРИОГЕН-ЮГ"». ООО "КРИОГЕН-ЮГ" здійснює переважно виробничі види діяльності, серед яких «производство промышленных газов».

До складу учасників ТОВ "КРІОГЕНСЕРВІС" входить громадянин України ОСОБА_1 . При цьому, ТОВ "КРІОГЕНСЕРВІС" також здійснює переважно виробничі види діяльності, серед яких є аналогічний основний КВЕД «Виробництво промислових газів».

З огляду на повне співпадіння імені учасника української та російської юридичних осіб ТОВ "КРІОГЕНСЕРВІС" і ООО "КРИОГЕН-ЮГ", схожість їх назв та видів діяльності, вбачається можливим припускати ймовірність певного зв`язку між ними. Оскільки ООО "КРИОГЕН-ЮГ" зареєстроване в окупованій частині України за законодавством російської федерації, вказується на ймовірність зв`язку з країною-агресором.

Більше того, дослідивши надані позивачем суду копії документів, зокрема, заяву ОСОБА_1 щодо відсутності зв`язку з ООО «КРИОГЕН-ЮГ» та витяг з ЄДРСР ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 12.11.2020 року у справі за №766/14272/20, суд зазначає, що дані документи не підтверджують відсутність зв`язку позивача із ООО «КРИОГЕН- ЮГ».

Зокрема, як випливає із зазначеної ухвали, «в ході досудового розслідування встановлено, що ТОВ «КРІОГЕН-ЮГ» фактично було підрозділом ТОВ «КРІОГЕНСЕРВІС» (Київська область) на території Криму та до окупації півострова не мала статусу окремої юридичної особи».

Зазначені обставини повідомлені самим позивачем та додатково стверджують про наявність певного зв`язку між позивачем та російським ООО «КРИОГЕН-ЮГ».

Суд погоджується з тим, що відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду у цій категорії спорів, саме на відповідача покладається обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною. При цьому, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Поряд з цим, позивач має право подати докази, які свідчать про недостовірність поширеної інформації, що є його процесуальним правом, а інша сторона, відповідно, має право, як надавати пояснення та заперечення стосовно них, наводити свої доводи, міркування, так і подавати свої докази.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду № 910/1530/21 від 12.01.2022.

Позивачем не надано до суду вагомих і переконливих доказів того, що засновником ТОВ «КРІОГЕНСЕРВІС» та засновником ООО «КРИОГЕН-ЮГ» у Криму не є одна особа.

Натомість, представник позивача повідомив, що позивачем вчинялись заходи припинення участі засновника у ООО «КРИОГЕН-ЮГ».

Таким чином, в системі «YOUCONTROL» досить обґрунтовано розміщено вираз «Знайдено ймовірний зв`язок із країною-агресором» стосовно позивача. При цьому, з цього словесного виразу не вбачається конкретного висновку про причетність позивача до будь-якої протизаконної або злочинної діяльності. Вказаний вираз є виключно оціночним судженням, оскільки як самостійно, так і в поєднанні із іншою інформацією з «Досьє» позивача в системі «YOUCONTROL» не містить жодних конкретних тверджень про позивача.

Виходячи з аналізу тверджень, викладених відповідачем у спірній статті в цілому, суд дійшов висновку, що розповсюджена інформація є предметом суспільного інтересу.

Крім того, позивачем не було надано суду беззаперечних доказів, які би свідчили, що така інформація є недостовірною.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Отже твердження, викладені відповідачем у спірній публікації, не можуть бути підставою для захисту права на недоторканність ділової репутації, оскільки спірна інформація була здобута відповідачем на підставі аналізу відкритих даних, мала вигляд оціночних суджень про позивача, його господарську діяльність, його керівників та пов`язаних з ними осіб, а також відсутні докази того, що саме опублікована відповідачем стаття зумовила зниження його ділової активності.

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2023 року у справі № 914/1377/22.

При цьому, відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Допустимість доказів за статтею 77 Господарського процесуального кодексу України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Господарський суд, здійснивши оцінку доказів які були надані як позивачем у справі, так і відповідачем дійшов висновку про те, що інформація, яка була поширена відповідачем не має характеру недостовірної.

Суд зазначає, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання недостовірною та зобов`язання спростувати інформацію.

Твердження позивача про те, що відповідач, як засіб масової інформації, розповсюджуючи в умовах війни важливу інформацію щодо зв`язків позивача із країною-агресором, повинен бути впевненим у достовірності даної інформації і в жодному випадку правомірно не може розповсюджувати такі звинувачення у вигляді припущень, суд визнає помилковим, оскільки таке твердження не узгоджується з чинним законодавством та звинувачення не може бути у формі припущення.

Позивач стверджує, що відповідно до рішень РНБО, введених в дію Указами Президента України, та їх виконання Національним центром оперативно-технічного управління електронними комунікаційними мережами України відповідно до положень Постанови КМУ від 29.06.2004 № 812, станом на сьогодні неможливо відвідати вищевказаний сайт без порушення вимог чинного законодавства. Таким чином, позивач зазначає, що відповідач, стверджуючи про зв`язки позивача з країною-агресором, сам порушив вимоги чинного законодавства, використовувати ресурси країни-агресора і посилаючись на них як на докази.

Суд зазначає, що стосовно осіб приватного права відсутні будь-які законодавчі заборони стосовно отримання інформації з російських веб-ресурсів. Це можливо здійснити як в Інтернет-мережах загального користування, так і з використанням відповідних VPN-сервісів (використання яких теж не є забороненим). Відтак, зазначені докази в розумінні отримані без порушення закону.

Щодо інших доводів сторін, викладених у заявах по суті справи, суд зазначає, що у п. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) "Пронін проти України" зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у повному обсязі.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "КРІОГЕНСЕРВІС" відмовити повністю.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірми "КРІОГЕНСЕРВІС" (08141, Київська область, Бучанський район, с. Святопетрівське, вул. Київська, 29-К, ідентифікаційний код 221543199)

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю-КОНТРОЛ" (02002, м. Київ, вул. Сверстюка Євгена, 11, офіс 24; ідентифікаційний код 39404434)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 11.12.2023

Суддя І.О. Андреїшина