Рішення

від 11.12.2023 по справі 910/14769/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.12.2023Справа № 910/14769/23Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Родалс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідо Груп"

про стягнення 483 145,52 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Родалс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідо Груп" про стягнення 181 610, 39 грн. заборгованості за договором №25-01/21 від 25.01.2021, 135 279,23 пені, 19 339,85 грн. трьох процентів річних та 146 916,00 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки обладнання та виконання пуско-налагоджувальних робіт № 25-01/21 від 25.01.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк усунення недоліків.

Позивачем 03.10.2023 надано суду заяву про усунення недоліків, якою уточнено позовну вимогу про стягнення інфляційних втрат у розмірі 146 916,05 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено строки надання сторонами відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідачем 31.10.2023 надано суду відзив, яким заперечено вимоги позову повністю з огляду на відсутність заборгованості за договором, сплату після подання позову трьох процентів річних та відсутність підстав для нарахування інфляційних втрат. В частині вимоги про стягнення пені відповідачем заявлено про застосування правових наслідків спливу строку позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Сторонами у справі 25.01.2021 укладено договір поставки та виконання пусконалагоджувальних робіт №25-01/21, за умовами якого позивач зобов`язався поставити, змонтувати та налагодити обладнання для виготовлення хліба, а відповідач - вчасно оплатити повну вартість обладнання та виконаних робіт.

За умовою пунктів 1.2 та 1.4 договору №25-01/21 від 25.01.2021 найменування, асортимент, артикул, кількість, ціна, вартість обладнання, строки виконання, вартість робіт та інша інформація визначається додатковими договорами, які є невід`ємними частинами цього договору.

Сторонами у справі 25.01.2021 укладено додатковий договір №1 до договору №25-01/21, за умовами пунктів 4.1 та 4.2 якого позивач зобов`язався не пізніше 24.03.2021 поставити обладнання на об`єкт відповідача у місті Чернігові та не пізніше 29.03.2021 завершити пусконалагоджувальні роботи.

Сторонами договору №25-01/21 від 25.01.2021 укладено 22.10.2021 додатковий договір №2, за умовами пунктів 4.1 та 4.2 якого позивач зобов`язався не пізніше 28.12.2021 поставити обладнання на об`єкт відповідача у місті Білій Церкві та не пізніше 30.12.2021 завершити пусконалагоджувальні роботи.

Вимоги позовної заяви стосуються прострочення оплати виключно за додатковим договором №2 від 22.10.2021 до договору №25-01/21 від 25.01.2021.

У той же час, відповідач фактично стверджує, що правовідносини сторін мають досліджуватись у межах загального регулювання договору №25-01/21 від 25.01.2021 з урахуванням норм обох додаткових договорів, які по суті є лише додатковими угодами.

Суд має погодись з доводами відповідача у цій частині, оскільки правовідносини сторін у справі у перш за все врегульовані договором №25-01/21 від 25.01.2021, що зумовлює дослідження поведінки сторін в цілому з урахуванням виконання обох додаткових договорів, які є невід`ємними частинами договору №25-01/21 від 25.01.2021.

Пунктами 1 додаткових договорів №1 та №2 передбачено, що визначена сторонами вартість обладнання у грошовій одиниці України має грошовий еквівалент у євро. У випадку зміни курсу продажу євро до гривні більш як на 5% згідно даних Міжбанку наступні платежі корегуються згідно актуального курсу за даними Міжбанку на день оплати.

Фактично даний спір виник внаслідок застосування сторонами договору умови про визначення курсу обміну за даних Міжбанку.

Суд має зазначити, що термін міжбанк не має законодавчого чи будь-якого іншого нормативно-правового визначення. Зазвичай під цим терміном розуміється безготівковий валютний ринок, який складає система безготівкових торгів іноземної валюти в Україні, яка працює під управлінням та контролем Національного банку України та учасниками якої є банки та небанківські установи, клієнти банків, а також Національний банк України.

Торги безготівковою валютою відбуваються протягом робочих банківських днів, при цьому фактично курс купівлі-продажу за кожною укладеною угодою під час сесії торгів не є фіксованим і визначається у кожному випадку індивідуально учасниками цієї угоди, що створює достатньо широку динаміку зміни курсу протягом часу сесії торгів. Відповідно не існує офіційно визначених курсів валют за торгову сесію протягом певного календарного дня.

Враховуючи наведене, суд має погодитись з доводами відповідача, що застосування при укладенні договору для визначення його ціни словосполучення «курс Міжбанку» є помилковим, оскільки така відсилка унеможливлює точне арифметичне визначення розміру грошового зобов`язання.

На сторінках 4 та 5 позовної заяви наведено розрахунок боргу за додатковою угодою №2 з урахуванням платежів відповідача протягом 2022 та 2023 років з використанням курсів євро (37,61; 38,04; 37,499 тощо). Позивач стверджує, що його розрахунки підтверджуються відповідними платіжними інструкціями Акціонерного товариства «ОТП Банк».

Судом перевірено додані до позовної заяви копії платіжних інструкцій та встановлено, що останні підтверджують лише факт перерахування відповідачем відповідних грошових коштів у гривневому еквіваленті вартості обладнання, проте не містять жодного посилання на визначені позивачем курси обміну євро.

Походження застосованих позивачем у розрахунках курсів валют не визначено ні позовною заявою ні доданим до неї детальним розрахунком сум, що стягуються.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з наведених правових приписів процесуального Закону судом встановлено недоведеність належними та допустимими доказами факту існування основного боргу за договором у визначеному позивачем розмірі відповідної позовної вимоги.

У той же час, суд має погодитись з доводами відповідача в частині необхідності у даному випадку законодавчого регулювання відповідних відносин.

За приписами частини другої статті 524 Цивільного кодексу України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини другої статті 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Судом встановлено, що сторонами договору №25-01/21 від 25.01.2021 додатковим договорами №1 та №2 грошові зобов`язання відповідача визначені у еквіваленті до євро, які мають обраховуватись за обмінним курсом, який не має точного арифметичного значення.

Відповідно, судом встановлено, що у даному випадку розмір зобов`язання відповідача має визначатись за законодавчими правилами частини другої статті 533 Цивільного кодексу України з використанням офіційного курсу євро до гривні, встановленого Національним банком України.

У той же час, суд не може погодитись з доводами відповідача в частині перерахунку сплачених за додатковим договором №1 грошових коштів, оскільки фактично вимоги відповідача виникли після подання даного позову. До цього моменту існування претензій відповідача щодо вартості поставленого за додатковим договором №1 не підтверджується жодним доказом, що поза розумним сумнівом доводить узгодженість виконання зобов`язання як позивачем так відповідачем у справі.

Відповідно, судом відхиллено посилання відповідача на заяву про зарахування зустрічних позовних вимог №501 від 24.10.2023.

Статтею 601 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Основною умовою для можливості припинення зобов`язання шляхом зустрічного зарахування є дійсність та безспірність вимог, тобто такі вимоги повинні існувати на момент зарахування та між сторонами не має бути спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання та розміру.

Відповідно до доданого до заяви про зарахування №501 від 24.10.2023 розрахунку, відповідачем обчислено свої вимоги до позивача без урахування умови пункту 2 додаткового договору №1 про перерахунок виключно у випадку зміни курсу більш як на 5%.

Враховуючи аналогічну умову пункту 2 додаткового договору №2 суд встановлює відсутність належних підстав для перерахунку грошових коштів платежів від 29.10.2021 на суму 1 077 627,60 грн.; від 17.11.2021 на суму 796 046,33 грн.; від 19.11.2021 на суму 200 000, 00 грн.; від 24.11.2021 на суму 200 000, 00 грн.; від 25.11.2021 на суму 600 000,00 грн. та від 13.07.2022 на суму 100 000,00 грн., оскільки курс євро/грн Національного банку України на відповідні дні здійснення платежів не знаходиться за межами 5% від встановленого додатковим договором №2 курсу 30,64 грн. за один євро (менше ніж 29,108 та більше ніж 32,172).

У той же час платежі відповідача від 12.08.2022 на суму 100 000,00 грн.; від 13.09.2022 на суму 100 000,00 грн.; від 13.10.2022 на суму 100 000,00 грн.; від 14.11.2022 на суму 100 000,00 грн.; від 13.01.2023 на суму 100 000,00 грн. та від 13.02.2023 на суму 118 418,75 грн. мають бути скориговані за офіційним курсом НБУ на день здійснення платежу.

Таким чином, відповідачем в період часу з 29.10.2021 до 13.07.2022 сплачено еквівалент 97 052,02 євро. В період часу з 12.08.2022 до 13.02.2023 - еквівалент 16 385,81 євро.

Відповідно, підтверджений борг відповідача за договором складає еквівалент 3 797,57 євро (117 235,40 - 97 052,02 - 16 385,81), що за курсом Національного банку України на день звернення до суду складає 138 462,13 грн.

Враховуючи наведене суд задовольняє позовну вимогу про стягнення основного боргу частково у розмірі 138 462,13 грн.

Пунктом 6 додаткового договору від 22.10.2021 встановлено, що оплата за поставлене обладнання та виконані роботи здійснюється відповідачем у три етапи: 30% - протягом 7 банківських днів з дня підписання договору, 50% - протягом 7 банківських днів з письмового повідомлення про готовність обладнання до відвантаження та 20% - протягом 30 банківських днів з моменту підписання актів приймання-передачі виконаних робіт.

Позивачем додано до позовної заяви підписаний 03.02.2022 сторонами у справі акт №13 надання послуг вартістю 70 000,00 грн.

Відповідно до незаперечених відповідачем пояснень позивача поставка, монтаж та наладка обладнання відбулась з простроченням з вини відповідача.

Таким чином, в період часу з 04.02.2022 до 17.03.2022 відповідач мав виконати своє грошове зобов`язання з оплати вартості обладнання та робіт повністю.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем своїх зобов`язань у встановлений додатковим договором №2 строк.

Прострочення виконання грошового зобов`язання відповідача має місце з 18.03.2022.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов`язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (презумпція вини).

Відповідачем не доведено суду поза розумним сумнівом відсутність своєї вини у невиконанні зобов`язання за укладеним сторонами у справі договором.

Пунктом 7.3 договору №25-01/21 від 25.01.2021 встановлено, що у разі порушення строків оплати відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, позивач має право отримати від відповідача пеню за період прострочення оплати з 18.03.2022 до 17.09.2022 (6 місяців), при цьому розмір пені має обчислюватись з урахуванням часткового погашення боргу у липні-вересні 2022 року та з урахуванням збільшення облікової ставки з 10% до 25% з 03.06.2022.

Відповідно, судом встановлено, що позивач має право отримати від відповідача пеню у розмірі 97 463,46 грн.

Частиною другою статті 258 Цивільного кодексу України встановлено позовну давність в один рік, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем зроблено заяву про застосування правових наслідків спливу позовної давності за вимогою про стягнення пені.

Проте, відповідно до пункту 12 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

В Україні дію карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), припинено з 01.07.2023.

Відповідно, з урахуванням вимог пункту 12 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України судом встановлено відсутність правих підстав для застосування до даних правовідносин правових наслідків спливу строків позовної давності.

З урахуванням наведеного судом відмовлено у задоволенні відповідної заяви відповідача та задоволено вимогу позову про стягнення пені частково у розмірі 97 463,46 грн.

За позитивно-правовими приписами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 19 339,85 грн. трьох процентів річних.

Судом перевірено розрахунок відповідної позовної вимоги, нарахованої за період часу з 18.03.2022 до 12.09.2023 та встановлено наявність права на отримання 19 054,50 грн. трьох процентів річних з урахуванням доведеної суми заборгованості за договором.

Відповідно, суд частково задовольняє вимогу про стягнення трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України частково у розмірі 19 054,50 грн.

Одночасно суд відмовляє повністю у задоволенні вимоги про стягнення інфляційних втрат, оскільки у даному випадку вартість обладнання визначена у еквіваленті до євро. Застосування позивачем інфляційних втрат, визначених Національним банком України для грошової одиниці України, є помилковим по відношенню до валюти Європейського союзу.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідо Груп" (03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект 19-А/1; ідентифікаційний код 41744911) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Родалс" (03083, м. Київ, провулок Моторний 9-А; ідентифікаційний код 41490166) 138 462,13 грн основного боргу; 97 463,46 грн. пені; 19 054,50 грн. трьох процентів річних та 3 824,71 грн. витрат зі сплати судового збору.

3. В іншому - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя Т.Ю. Кирилюк