Рішення

від 05.12.2023 по справі 918/946/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2023 р. м. РівнеСправа № 918/946/23

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участі секретаря судового засідання Ярощук О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Фермерського господарства "АГРО - ЛАН" (с. Верхівськ, Рівненський район, Рівненська область, 35336, код ЄДРПОУ 31525490)

до Селянського (фермерського) господарства "Нектар" (вул. Берестецька, 25, Пляшівка, Дубенський район, Рівненська область, 35513, код ЄДРПОУ 30491547)

про стягнення 690 318 грн 00 коп.

у судове засідання з`явилися:

- від позивача: Кінзерський С.Б. (директор), Ромашко Л.Г., Кінзерський Б.Й.;

- від відповідача: не з`явився

Відповідно до ч. 14 ст. 8, ст. 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою наявних технічних засобів звукозапису.

ВСТАНОВИВ:

07 вересня 2023 року до Господарського суду Рівненської області надійшов позов Фермерського господарства "АГРО - ЛАН" до Селянського (фермерського) господарства "Нектар" про стягнення 690 318 грн 00 коп. (з яких: 562 339 грн 94 коп. - основний борг, 118 053 грн 77 коп. - пеня, 9 924 грн 30 коп. - 3 % річних).

В обґрунтування позовних вимог ФГ "АГРО - ЛАН", зазначає, що СФГ "Нектар" не виконло зобов`язання за договором поставки № 1 від 07.11.2022 в частині повного та своєчасного проведення розрахунків за поставлений товар - сою у кількості 35,075 тонн.

Ухвалою від 12.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/946/23. Постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи призначено на 10.10.2023. Встановлено сторонам процесуальні строки на подання заяв по суті спору.

10 жовтня 2023 року від представника відповідача надійшло клопотання про надання відповідачу додатковий строк у 15 календарних днів для подання суду відзиву.

Ухвалою від 10.10.2023 у задоволенні клопотання СФГ "Нектар" про продовження строку на подачу відзиву на позов відмовлено. Оголошено перерву до 24.10.2023.

24 жовтня 2023 року від відповідача надійшов відзив разом із клопотанням про поновлення строку на його подання.

Ухвалою від 24.10.2023 у задоволенні заяви відповідача про поновлення строку на подачу відзиву на позов відмовлено. Визнано причини пропуску строку на подання відзиву СФГ "Нектар" поважними. Прийнято та долучено до матеріалів справи відзив та постановлено здійснювати розгляд справи з урахуванням даної заяви по суті спору.

У судовому засіданні 24.10.2023 оголошено перерву до 07.11.2023.

30 жовтня 2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив.

02 листопада 2023 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

07 листопада 2023 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 07.11.2023 відкладено розгляд справи на 23.11.2023.

23 листопада 2023 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 23.11.2023 відмолено задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Присутні представники позивача вчинили заяву в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України про те, що докази витрат, понесених ФГ "АГРО - ЛАН", будуть подані суду протягом 5-ти днів після ухвалення рішення.

У судовому засіданні 23.11.2023 з розгляду справи по суті на стадії дослідження доказів для надання належної оцінки дослідженим у судовому засіданні доказам з урахуванням озвучених позицій сторін, а також з метою надання позивачем письмових пояснення з питань, що виникли у суду при розгляді справи, суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви.

Ухвалою від 23.11.2023 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті на 05.12.2023.

30 листопада 2023 року від позивача надійшли письмові пояснення.

05 грудня 2023 року від представника відповідача надійшла заява про проведення судового засідання 05.12.2023 без його участі.

05 грудня 2023 року у судове засідання з`явилися представники позивача.

Відповідач не забезпечив явку свого уповноваженого представника у судове засідання, скористався правом, передбаченим ч. 3 ст. 196 ГПК України та подав заяву про розгляд справи за відсутності його представника.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалася обов`язковою та з огляду на наявність вказаної заяви представника відповідача, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання з розгляду справи по суті без участі представника відповідача.

Позивачі підтримали позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у заявах по суті спору та письмових поясненнях.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи позивача та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

07 листопада 2022 року між Селянським (фермерським) господарством "Нектар" (далі - покупець) та Фермерським господарством "АГРО - ЛАН" (далі - постачальник) укладено договір поставки № 1. (далі - Договір).

У відповідності до п. 1.1. Договору в порядку та на умовах цього Договору постачальник у визначений сторонами строк передає у власність наступний товар соя у кількості 35 тон із наступними заліковими якісними показниками:

- вологість: 12,0 %;

- смітна домішка: 2, 0 %;

- олійна домішка: 8 % ( в т.ч. 2 % - інших зерен);

- масова частка білка, в перерахунку на суху речовину - 35,0 %.

А покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його.

Термін поставки товару: до 10 листопада 2022 року (п. 1.2. Договору).

Поставка вважається здійсненою в момент підписання видаткової накладної на Товар. (п. 1.3. Договору).

Базис поставки: зерновий склад Продавця в транспорт Покупця за адресою с. Верхівськ Рівненського району (п. 1.4. Договору).

Асортимент, ціна, загальна кількість Товару, що підлягає поставці, одиниця вимірювання, вказується також у видатковій накладній та рахунку на оплату. (п. 1.5. Договору).

Згідно з п. 1.6. Договору покупець приймає товар в момент погрузки у власний транспорт СФГ «Нектар» з відповідним відбором зразків, для лабораторного дослідження, з ціллю установлення залікової маси ( ваги) товару.

Всі документи, за якими здійснюється поставка (приймання-передача) після підписання сторонами, є невід`ємними додатками до цього Договору. (п. 1.7. Договору).

Сторони узгодили між собою та зафіксували у розділі 2 Договору, що предметом поставки є такий Товар соя урожаю 2022 року Якість товару повинна відповідати якісним показникам з п. 1.1. Товар приймається за заліковою вагою, підтвердженою видатковою накладною.

У відповідності до ст. 524 Цивільного кодексу України сторони домовились, що при здійснені розрахунків за цим Договором зобов`язання сторін можуть бути виражені в еквіваленті в іноземній валюті (долар США). Розрахунки між сторонами будуть здійснюватись в національній валюті - гривні. (п. 3.1. Договору).

Ціна товару, що підлягає поставці за даним Договором становить 13 500,00 грн (33, 7 дол. США) за тонну в тому числі ПДВ, але не менше комерційної ціни на момент розрахунку. (п. 3.2. Договору).

Загальна ціна Договору складається з загальної вартості фактично поставленого за цим Договором Товару. (п. 3.3. Договору).

У відповідності до п. 3.4. Договору оплата за Товар здійснюється Покупцем до 24.12.2022.

Покупець оплачує Товар, що поставляється, за цінами зазначеними у рахунку на оплату. В платіжному дорученні Покупець повинен зазначати в призначенні платежу дату та номер рахунку па оплату. (п. 3.5. Договору).

Як вбачається, сторони узгодили між собою питання умов постачання товару, умов прийняття товару, прав та обов`язків, відповідальності, строк дії Договору, зміни умов Договору та інших положень.

Згідно з п. 8.1. Договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2023, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонам взятих на себе зобов`язань по Договору.

Судом встановлено, що 08.11.2022 на виконання умов договору ФГ «АГРО-ЛАН» поставило для СФГ «Нектар»:

- 22,255 тонн сої на загальну суму 300 442,38 грн. (з ПДВ) згідно з накладною № 01/11-22 від 08.11.2022 та товарно-транспортною накладною форми № 1-ТН № 01/Х1-22 від 08.11.2022;

- 12,82 тонн сої на загально суму 173 069,94 грн. (з ПДВ) згідно з накладною № 02/11-22 від 08.11.2022 та товарно-транспортною накладною форми № 1-ТН № 02/Х1-22 від 08.11.2022.

Всього для СФГ «Нектар» було поставлено 35,075 тонн сої на загальну суму 473 512,35 грн.

У позовній заяві позивач вказує, що загальна вартість сформована з врахуванням ціни сої станом на дату поставки. Проте свої зобов`язання відповідач не виконав, ринкова вартість сої зросла. Відповідно до довідки від 30.06.2023 №56.03/352, наданої Рівненською Торгово- промисловою палатою, ринкова вартість сої для переробки (ГМО), що склалася по Рівненській області у період 22-29 червня 2023 року, становить 14 453,00 - 17 612,00 грн. за 1 т. Враховуючи відомості, надані Рівненською торгово-промисловою палатою, середня ринкова вартість сої на сьогодні складає 16 032,50 грн, за 1 тонну. Несплатою заборгованості відповідач створив позивачу перешкоди в господарській діяльності. Сума 562 339,94 грн. для господарства є значною, господарство було обмежене у здійсненні своєї господарської діяльності. На момент укладання договору відповідач ввів в оману позивача стосовно своїх фінансових можливостей по оплаті товару. У зв`язку з тим що відповідач неодноразово надсилав листи про відтермінування строку оплати вартості поставленого товару, але так і не вчиняв жодних дій щодо погашення заборгованості, позивач змушений звернутися до суду за захистом свого права.

Як вбачається, відповідач звертався до позивача з листами:

- вх № 08.02.2023, у якому вказував, що для СФГ "Нектар" була поставлена соя на суму 473 512 грн 35 коп; згідно з Договором оплата мала бути до 24.12.2022. У зв`язку із простроченою заборгованістю покупців та важким фінансовим становищем просило перенести дату оплати до 28.02.2023;

- вх № 11.04.2023, у якому вказував, що для СФГ "Нектар" була поставлена соя на суму 473 512 грн 35 коп; згідно з Договором оплата мала бути до 24.12.2022. У зв`язку із простроченою заборгованістю покупців та важким фінансовим становищем просило перенести дату оплати до 30.06.2023.

З метою досудового врегулювання спору, позивач 19.07.2023 надіслав засобами поштового зв`язку відповідачу вимогу від 18.07.2023 про негайне виконання зобов`язань по договору та оплату товару на загальну сумі 562 339,94 грн. До вимоги долучено рахунок № 01/07-23 від 18.07.2023 на суму 562 339,94 грн.

Окрім того, позивач 03.08.2023 надіслав засобами електронного зв`язку відповідачу лист про негайне виконання зобов`язань по договору та оплату товару на загальну сумі 562 339,94 грн. До листа долучено вимогу від 18.07.2023 та рахунок на оплату.

22 серпня 2023 року відповідач на електронну пошту позивача надіслав відповідь № 6 від 22.08.2023 на вимогу від 18.07.2023, у якій підтвердив, що СФГ "Нектар" та ФГ "Агро-Лан" дійсно пов`язані договірними правовідносинами на підставі договору поставки від 07.11.2022; ФГ "Агро-Лан" виконало свої зобов`язання за Договором, жодних зауважень щодо обсягу та якості поставленого товару СФГ "Нектар" не мало. У відповіді СФГ "Нектар" вказує, що не уникає своїх договірних зобов`язань, цінує ділову репутацію та налаштоване виключно на мирне досудове врегулювання боргових зобов`язань. З огляду на зазначене СФГ "Нектар" вказало, що не заперечує проти оплати вартості поставленого товару за актуальною ринковою ціною, а саме, 16 032,50 грн. за тонну, на загальну суму 562 339,94 грн. Водночас відповідач просив відтермінувати строки оплати вартості поставленого товару до 15.12.2023.

Із відзиву вбачається, що відповідач визнав позов в частині стягнення основного боргу у сумі 473 512 грн 35 коп та 3 % річних у сумі 9 924 грн 30 коп. В частині стягненні пені відповідач просить суд зменшити розмір неустойки на 70 % від заявленої суми до 35 416 грн 13 коп. При цьому відповідач стверджує, що проведений позивачем розрахунок є необґрунтованим, таким що не відповідає умовам договору між сторонами, з огляду на наступне.

По-перше, пункт 3.2. Договору вказує на те, що ціна товару має бути не нижчою комерційної саме на момент розрахунку. Натомість, жодних розрахунків між сторонами у червні 2023 року не проводилося, тож відсутні підстави для нарахування розміру позовних вимог, виходячи із ціни на сою станом на період 22-29 червня 2023 року. Згідно з п. 3.4. Договору, оплата за товар здійснюється покупцем до 24.12.2022. Жодних доказів щодо комерційної ціни на сою станом на кінець договірного строку проведення розрахунків позивачем не надано. Відповідачем, в свою чергу, отримано аналогічну довідку Рівненської Торгово- промислової палати щодо ринкової вартості сої станом на час розгляду справи судом. Так, на 17-18 жовтня 2023 року ринкова вартість сої для переробки (ГМО) становить 13 000 - 14 300 грн.

По-друге, позивач проводить розрахунок вартості поставленого товару, виходячи із середнього арифметичного нижньої та верхньої межі ринкової вартості сої. В той же час, пункт 3.2. Договору вказує на «комерційну ціну» товару на момент проведення розрахунку. Позивачем не доведено того, що саме є «комерційною ціною», яким чином вона повинна розраховуватися, та що довідка Торгово-промислової палати є належним доказом комерційної ціни на товар.

По-третє, на обґрунтування суми основного боргу в сумі 562 339,94 грн. позивач надає відповідь відповідача №6 від 22.08.2023 на вимогу про виконання зобов`язань. У вказаній відповіді відповідач повідомив, що не заперечує проти оплати вартості поставленого позивачем товару за ціною 16 032,50 грн. на загальну суму 562 339,94 грн., однак на умовах відтермінування строку оплати до 15.12.2023. Запропоновано укласти додаткову угоду до Договору поставки щодо вартості товару та строку розрахунків. Однак, позивач не погодився на умови, запропоновані відповідачем та звернувся до суду із позовною заявою. За таких обставин, наведена відповідь СФГ «Нектар» на вимогу ФГ «АГРО-ЛАН» не може вважатися визнанням суми основного боргу за вищою ціною та не може братися судом до уваги при вирішення питання про суму позовних вимог, що задовольняються.

У відповіді на відзив позивач притримується своєї позиції та вказує, що при формуванні позовних вимог ФГ "Агро-Лан" враховував факт визнання відповідачем вимоги про сплату заборгованості за поставлений товар на суму 562 339 грн 94 коп. При цьому позивач звертає увагу, що у відповіді № 6 від 22.08.2023 жодних умов з приводу того, що ця ціна буде застосована лише у випадку відтермінування строків оплати вартості поставленого товару відповідач у своєму листі не зазначав. Тим більше, до листа не було додано проєкту додаткової угоди про внесення змін до договору поставки в частині строків оплати, що свідчило б про ту позицію, яку висвітлює відповідач. Оскільки відповідач свідомо йшов на введення позивача в оману коли протягом 10-ти місяців навіть не намагався хоча б частково розрахуватися за поставлену сою, а лише щоразу просив відтермінування, - ФГ «АГРО-ЛАН» став обмежений у своїй господарській та фінансовій діяльності.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу на суму понад 473 512 грн 35 коп. та вказав, що спір виник внаслідок неоднакового тлумачення сторонами положень п. 3.2. Договору поставки. Відповідач підкреслює, що позивач не довів наявності підстав для застосування саме наведеної ним ціни на товар станом на червень 2023 року, оскільки в той період розрахунків між сторонами не проводилося. Позивач не довів наявності підстав для застосування ціни на сою у розмірі 16 032 грн 50 коп. при визначенні ціни позову, а не скажімо її вартості станом на кінець строку оплати за договором чи станом на час розгляду справи в суді.

У письмових поясненнях від 30.11.2023 представник позивача вказує, що Ціна - це інструмент комерційної політики підприємства. Комерція (від лат. commercium - торгівля, від cum (варіанти: com-, con-, cor-) «разом» + merx «товар» ): у вузькому сенсі - торгова і торгово-посередницька діяльність, участь у продажу чи сприяння продажу товарів і послуг; в широкому сенсі - підприємницька, діяльність. Тож при укладанні договору в п. 3.2 сторони під комерційною ціною розуміли ринкову. Тому 18.07.2023 позивач надіслав відповідачу вимогу про негайне виконання зобов`язань по договору та оплату товару на загальну суму 562 339,94 грн. При цьому відповідачу була надіслана копія довідки від 30.06.2023 №56.03/352, наданої Рівненською Торгово-промисловою палатою, згідно якої ринкова вартість сої для переробки (ГМО), що склалася по Рівненській області у період 22-29 червня 2023 року, становить 14 453,00 - 17 612,00 грн. за 1 тонну. Враховуючи зазначені відомості була нарахована середня ринкова вартість сої, а саме 16 032,50 грн. за 1 тонну.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

В розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доводам сторін, судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного правочину, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв 08.11.2022 товар - сою у кількості 35,075 тонн, про що свідчать:

- накладна № 01/11-22 від 08.11.2022 на загальну суму 300 442,38 грн. (з ПДВ) про поставку сої у кількості 22,255 тонн та товарно-транспортна накладна форми № 1-ТН № 01/Х1-22 від 08.11.2022;

- накладна № 02/11-22 від 08.11.2022 на загальну суму 173 069,94 грн. (з ПДВ) про поставку сої у кількості 12,82 тонн та товарно-транспортна накладна форми № 1-ТН № 02/Х1-22 від 08.11.2022.

При цьому у п. 3.2. Договору сторони передбачили, що ціна товару, що підлягає поставці за даним Договором становить 13 500,00 грн (33, 7 дол. США) за тонну в тому числі ПДВ, але не менше комерційної ціни на момент розрахунку. (п. 3.2. Договору).

Дослідивши умови договору поставки № 1 від 07.11.2022, судом встановлено, що означений правочин не містить визначення комерційної ціни товару, тобто не визначає яку саме ціну покупець та постачальник розуміють під визначенням комерційної.

Не містить визначення "комерційної ціни" чинне законодавство України.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зроблено висновок, що "у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3 та 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party)".

Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що:

- contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність;

- contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань);

- contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою;

- у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Представники позивача в усному порядку під час судового засідання з розгляду справи № 918/946/23 по суті вказали, що проект договору поставки № 1 від 07.11.2022 розроблявся стороною відповідача.

Водночас в матеріалах справи відсутні будь-які докази, з яких можна встановити ким саме розроблявся договір поставки № 1 від 07.11.2022 - Селянським (фермерським) господарством "Нектар" чи Фермерським господарством "АГРО - ЛАН".

Водночас суд не погоджується із вільним тлумаченням позивачем п. 3.2. Договору що комерційна ціна є ринковою, - у зв`язку із тим, що даний пункт в частині про ціну сої на момент розрахунку "не менше комерційної ціни" носить загальний характер та не визначає обов`язку сторін з`ясовувати ринкову ціну сої станом на момент розрахунку за наслідками отримання довідок торгово-промислової палати. Даний пункт визначає, що оплата здійснюється із розрахунку 13 500 грн (33,7 доларів США) за 1 тонну.

Інше тлумачення п. 3.2. Договору аніж як те, що у покупця виникає обов`язок здійснити оплату за товар із розрахунку 13 500 грн (33,7 доларів США) за 1 тонну нівелює, знецінює, робить непрозорим порядок розрахунку між сторонами.

Крім того, судом було встановлено, що у видаткових накладних від 08.11.2022 чітко вказано ціну за поставлений товар (сою у кількості 35,075 тонн) у загальному розмірі 473 512 грн 32 коп.

Згідно з п. 3.4. Договору оплата за товар здійснюється покупцем до 24.12.2022.

Тобто сторони дійшли згоди, що розрахунок за поставлений товар повинен бути проведений покупцем не пізніше 24.12.2022.

Судом встановлено, що відповідачем не проведено оплату за поставлений товар у строк до 24.12.2022

Водночас суд зауважує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що ціна за сою станом на 24.12.2022 була іншою, аніж 13 500 грн 00 коп. за 1 тонну.

Довідка торгово-промислової палати № 56.03/352 від 30.06.2023, що долучена позивачем до позовної заяви, яка підтверджує, що ціна на сою станом на 22-29.06.2023 становила 14 453, 00 - 17 612 грн 00 коп. - не може та не береться судом до уваги, оскільки стосується абсолютно іншого періоду ціноутворення на сою.

Якби сторони укладали між собою Договір поставки сої у період із 22-29.06.2023, - цілком вірогідно, що дійшли б згоди на ціну за товар більшому аніж 13 500 грн 00 коп.

Однак, як вбачається, правовідносини, що існують між сторонами, стосуються періоду з 07.11.2022 (дата укладення договору) до 24.12.2022 (дата остаточного розрахунку за поставлений товар), а відтак до даних правовідносин жодним чином не може застосовуватися ринкова ціна на сою, що існувала в Україні у 2023 році.

Крім того, суд вважає безпідставними аргументи позивача про те, що останній був позбавлений можливості реалізувати сою при більш сприятливому ринку та, як наслідок, втратив кошти. У якості доказу позивачем надано накладну від 07.03.2023 та акт звірки із ТОВ «ПАРТНЕР-АГРО», згідно з якими позивач продав у березні 2023 року сою за ціною 16 800 грн. за тонну.

Водночас суд погоджується із аргументами відповідача про те, що соя, як і абсолютна більшість продукції сільського господарства є сезонним товаром, ціна на який змінюється впродовж календарного року. Так, в кінці осені, коли було укладено договір поставки між сторонами, ціна на сою є нижчою, оскільки завершується кампанія зі збору врожаю, ринок насичений великою кількістю товару, який продається фактично «з поля». Натомість, навесні ціна на аналогічний товар є вищою, так як формується із врахуванням витрат на його зберігання у належних умовах до моменту продажу, а не лише «сприятливим ринком». Тобто, продаючи товар у березні 2023 року за вищою ціною, аніж у листопаді 2022 року, позивач поніс додаткові витрати на його зберігання впродовж понад чотирьох місяців. Тож, покликання позивача на те, що він міг би продати товар, поставлений відповідачу, пізніше та за вищою ціною є недоречними, адже в такому разі позивач також поніс би витрати на зберігання такого товару.

Суд зауважує, що чинним законодавством та Договором передбачено алгоритм захисту порушеного права постачальника у випадку невиконання покупцем зобов`язань із оплати поставленого товару, серед яких є нарахування неустойки, 3% річних та інфляційних втрат на розмір невиконаного зобов`язання.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі № 185/446/18, від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц).

Як вбачається, відповідач звертався до позивача із листами-проханнями про відстрочення оплати за поставлений товар на суму 473 512 грн 32 коп., про що свідчать звернення відповідача від 08.02.2023 та від 11.04.2023.

Крім того, до позовної заяви долучено Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.11.2022 - 10.04.2023 за підписом СФГ "Нектар", у якому відображено наявність заборгованості у розмірі 473 512 грн 35 коп.

Суд виснує, що вказівка відповідачем у листі-відповіді № 6 від 22.08.2023 про те, що Селянське (фермерське) господарство "Нектар" не заперечує проти оплати вартості поставленого товару за актуальною ринковою ціною, запропонованою Фермерським господарством "АГРО - ЛАН", а саме - 16 032 грн 50 коп. за тонну на загальну суму 562 339 грн 94 коп. та прохання відтермінування оплати за договором до 15.12.2023, - свідчить не про визнання відповідачем основного боргу за договором поставки № 1 від 07.11.2022, а свідчить про те, що відповідач прагне до мирного врегулювання заборгованості задля збереження ділової репутації та продовження подальшої співпраці.

Однак, як вбачається, покупець та постачальник не досягли між собою мирного врегулювання спору, та, як наслідок, позивач (постачальник) звернувся до суду із даним позовом про стягнення основного боргу, пені та 3 % річних.

Змін до договору в частині ціни товару або строку розрахунку за поставлений товар сторони не вносили.

У відповідності до ч.2 ст.191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2020 у справі №588/1311/17 міститься висновок, що суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Враховуючи встановлення судом факту відсутності доказів на підтвердження внесення сторонами змін до договору в частині збільшення ціни товару із 13 500 грн 00 коп. до 16 032 грн 50 коп., а також відсутності досягнення сторонами згоди із істотних умов договору про розрахунки за сою за ринковими цінами, - суд дійшов висновку, що висновок про визнання відповідачем наявності у нього обов`язку зі сплати 562 339 грн 94 коп. за 35,075 тонн. суперечить закону, а відтак відсутні правові підстави задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу за ціною 16 032 грн 50 коп. за 1 тонну.

Враховуючи викладене, а також з огляду на визнання відповідачем у відзиві позову в частині стягнення основного боргу у розмірі 473 512 грн 32 коп., - суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають до задоволення у розмірі 473 512 грн 32 коп., який зазначений у п. 3.2. Договору із розрахунку 13 500 грн 00 коп. за 1 тонну сої та у видаткових накладних від 08.11.2022.

В решті позовних вимог про стягнення 88 827 грн 62 коп. основного боргу суд відмовляє.

Крім того, як вбачається, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню та 3 % річних за невиконання зобов`язань за період із 25.12.2022 до 24.06.2023 із розрахунку 473 512 грн 32 коп. основного боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом перевірено розрахунки 3 % річних долучені позивачем до матеріалів справи за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу та встановлено, що останні є арифметично вірними, а обґрунтований розмір стягнення з відповідача 3 % річних становить 9 924 грн 30 коп.

Зважаючи на викладене, враховуючи визнання відповідачем позовних вимог в частині стягнення 3 % річних, - господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення за Договором 3 % річних у розмірі 9 924 грн 30 коп.

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Як вбачається із ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З аналізу чинних норм законодавства вбачається, що неустойка може бути договірною та позадоговірною (законною). Умову про договірну неустойку має бути зазначено в договорі (ч. 1 ст. 547 ЦКУ). Недотримання письмової форми зазначення в договорі умови про сплату неустойки робить його нікчемним (ч. 2 ст. 547 ЦКУ). Стосовно позадоговірної неустойки відповідно до ч. 1 ст. 231 ГКУ законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначено розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові № 904/4156/18 від 10.12.2019 зазначає, що господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визнання у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду порушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Сторони Договору на підставі вільного волевиявлення домовилися, погодили та зафіксували у п. 7.4. Договору, що за порушення строків оплати за товар покупець виплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого товару за кожний день прострочення, до моменту повного виконання покупцем свого зобов`язання по оплаті.

Оскільки сторони, укладаючи Договір, погодили відповідальність за несвоєчасне виконання постачальником зобов`язань у вигляді вчасної оплати поставленого товару у вигляді пені, то вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом перевірено розрахунки пені долучені позивачем до матеріалів справи за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу (з 25.121.2022 до 24.06.2023 та встановлено, що останні є арифметично вірними, а обґрунтований розмір стягнення з відповідача пені за Договором становить 118 053 грн 77 коп. (прострочення склало 255 днів).

Із відзиву вбачається, що відповідач просить суд зменшити розмір пені на 70 % від заявленої суми до 35 416 грн 13 коп.

В обґрунтування вимоги про зменшення пені відповідач вказує, що вважає заявлений позивачем розмір пені 118 053 грн 77 коп. надмірним. Відповідач є підприємством, основним видом діяльності якого є вирощування сільськогосподарської продукції та продукції рибництва (риби коропа). Внаслідок нетипових для грудня, аномально теплих погодних умов на господарстві відповідача в грудні 2022 року порушився плановий технологічний процес вирощування риби. Через теплі погодні умови мальок коропа залишався активним та не зміг набрати планової маси. Внаслідок зазначеного, відповідач у грудні 2022 року не зміг здійснити запланований продаж малька коропа та, відповідно, отримати дохід від такого продажу. Наведене призвело до неможливості проведення відповідачем розрахунку за поставлений позивачем товар. В той же час, відповідач не уникає своїх зобов`язань. Позивачу неодноразово пропонувалося відтермінувати строки оплати за договором до кінця 2023 року, коли відповідач збере врожай та отримає доходи від його продажу. Одним із свідчень того є надана позивачем відповідь СФГ «Нектар» від 22.08.2023, якою було запропоновано сплатити борг у більшій сумі, однак із відстрочкою платежу. Наведене є доказом добросовісної поведінки відповідача у відносинах із ФГ «АГРО-ЛАН».

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов`язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. (зазначене узгоджується із правової позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013.

Подібні висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, за положенням ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Суд враховує те, що позивач не надав суду доказів заподіяння йому збитків внаслідок прострочення оплати поставленого товару. Усі аргументи позивача про те, що несплатою заборгованості відповідач заподіяв позивачу перешкоди в господарській діяльності є декларативними та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану чи ускладнення в господарській діяльності в результаті дій саме відповідача, позивачем не надано.

Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Конституцій Суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 тощо.

За результатами дослідження матеріалів справи, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені на 20 % та стягнення її в розмірі 94 443 грн 10 коп.

Таких висновків суд дійшов проаналізувавши надані сторонами докази та врахувавши відсутність доказів понесення позивачем збитків.

На переконання суду розмір пені 118 053 грн 77 коп. є завищеним у порівнянні із сумою основного боргу 473 512 грн 32 коп.

Беручи до уваги значний розмір пені, заявлений до стягнення позивачем, з метою дотримання балансу інтересів обох сторін, дійшов висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені.

З урахуванням викладеного у сукупності, враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, в умовах воєнного стану, з урахуванням того, що позивач здійснює нарахування за повних 6 місяців, за відсутності будь-яких доказів реагування позивача на звернення відповідача про мирне врегулювання спору та відстрочення оплати на поставлений товар задля продовження ділових відносин, - суд вважає справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права висновок щодо необхідності зменшення розміру пені за прострочення оплати за договором поставки на 20%, що за обставин цієї справи не призводить до нівелювання значення неустойки як відповідальності за порушення виконання зобов`язання.

При цьому суд також бере до уваги, що пеня не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру кредитор не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі.

Щодо інших доказів, доводів та заперечень сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дана справа, яка пов`язана з виконанням правочину в господарській діяльності та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України відноситься до юрисдикції господарського суду.

Невиконання відповідачем зобов`язання, яке полягає у несплаті за поставлений товар порушило інтереси позивача.

За результатами з`ясування обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, а відповідач своїх заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, враховуючи часткове визнання відповідачем позовних вимог, - суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та про стягнення з відповідача на користь позивача 473 512 грн 32 коп основного боргу, 9 924 грн 30 коп. 3 % річних, 94 443 грн 10 коп. пені.

В решті позовних вимог про стягнення 88 827 грн 62 коп. основного боргу та 23 610 грн 67 коп. пені суд відмовляє.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 10 354 грн 78 коп, що підтверджується платіжною інструкцією № 350 від 06.09.2023. (том 1, а.с. 8).

Згідно з ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З урахуванням того, що відповідачем визнано позовні вимоги в частині стягнення 473 512 грн 32 коп основного боргу та 9 924 грн 30 коп. 3 % річних, суд вирішує питання про повернення позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову за вказані вимоги у розмірі 3 625 грн 77 коп. Ухвалу про повернення судового збору буде постановлено після набрання рішенням законної сили.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи, що суд повертає позивачу 50 % судового збору у розмірі 3 625 грн 77 коп., у зв`язку із частковим визнанням відповідачем позовних вимог до початку розгляду справи суті, - то розмір судового збору пропорційно частині задоволеної вимоги становить 5 396 грн 60 коп., який покладається на відповідача.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, відтак судовий збір у розмірі 1 332 грн 41 коп. залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 119, 120, 123, 129, 196, 202, 233, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Фермерського господарства "АГРО - ЛАН" до Селянського (фермерського) господарства "Нектар" про стягнення 690 318 грн 00 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Нектар" (вул. Берестецька, 25, Пляшівка, Дубенський район, Рівненська область, 35513, код ЄДРПОУ 30491547) на користь Фермерського господарства "АГРО - ЛАН" (с. Верхівськ, Рівненський район, Рівненська область, 35336, код ЄДРПОУ 31525490) 473 512 (чотириста сімдесят три тисячі п`ятсот дванадцять) грн 32 коп основного боргу, 9 924 (дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять чотири) грн 30 коп. 3 % річних, 94 443 (дев`яносто чотири тисячі чотириста сорок три) грн 10 коп. пені, 5 396 грн 60 коп. (п`ять тисяч триста дев`яносто шість) грн 60 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Повернути ухвалою суду Фермерському господарству "АГРО - ЛАН" (с. Верхівськ, Рівненський район, Рівненська область, 35336, код ЄДРПОУ 31525490) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 3 625 (три тисячі шістсот двадцять п`ять) грн 77 коп., сплачений згідно з платіжною інструкцією № 350 від 06.09.2023, копія якої знаходиться в матеріалах справи № 918/946/23. Ухвалу видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано "11" грудня 2023 року.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя І.О. Пашкевич