Рішення

від 28.11.2023 по справі 925/1222/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2023 року м. Черкаси справа № 925/1222/23

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Брус Л.П., за участі представників сторін: позивача (у відеоконференції) адвоката Сніцаренка А.А., відповідача (у відеоконференції) адвоката Бобовича М.М., у приміщенні суду в м. Черкаси, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Гроу Сідс до Фермерського господарства Агро-Носачів про стягнення 561320 грн. 06 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Гроу Сідс звернувся в Господарський суд Черкаської області з позовом до Фермерського господарства Агро-Носачів (далі-відповідач) про стягнення, на підставі договору поставки №02/05 від 02.05.2023 року, 334800 грн. 35 коп. боргу, 52712 грн. 02 коп. пені, 137940 грн. 11 коп. штрафу, 32915 грн. 05 коп. 30% річних, 2952 грн. 53 коп. інфляційних втрат, що разом становить 561320 грн. 06 коп., та відшкодування судових витрат.

Позов мотивовано порушенням відповідачем порядку та строків оплати товару за договором поставки №02/05 від 02.05.2023 року.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 15.09.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 925/1222/23 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, без виклику, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 02.11.2023 року.

Відповідач в особі свого представника подав через систему «Електронний суд»:

27.10.2023 року клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (вх. №17748/23);

01.11.2023 року відзив на позовну заяву (вх. №18117/23), в якому просив поновити строк на подачу відзиву, заперечив позовні вимоги, вказав, що виникнення боргу зумовлено настанням форс-мажорних обставин, просив зменшити розмір заявлених до стягнення сум неустойки, враховуючи наявність військового стану в країні.

Ухвалою суду від 02.11.2023 року поновлено відповідачу строк на подачу відзиву на позовну заяву, відкладено судове засідання у справі на 28.11.2023 року; забезпечено проведення судового засідання у справі призначеного на 28.11.2023 року для адвоката Бобович М.М. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням його власних технічних засобів, за його клопотанням.

Відповідач в особі свого представника подав суду 14.11.2023 року клопотання (вх. № 18849/23), в якому надав докази сплати на користь позивача 459800 грн. 35 коп.

Представник позивача подав суду:

17.11.2023 року заяву (вх. №19166/23), в якій підтвердив сплату відповідачем 13.11.2023 року 459800 грн. 35 коп., які віднесені позивачем на погашення суми основного боргу, пені, 30 % річних та частково суми штрафу, у зв`язку з чим закрити провадження у вказаній частині на підставі п.2 ч. 1ст. 231 ГПК України за відсутністю предмету спору, повернути судовий збір; залишок штрафу становить 98567 грн. 18 коп. та 2952 грн. 53 коп. інфляційних втрат, які просить стягнути з відповідача та відшкодувати судові витрати;

17.11.2023 року відповідь на відзив (вх. №19165/23), заперечив твердження відповідача викладені у відзиві на позовну, вказав на фактичне визнання позову відповідачем, враховуючи проведену проплату, просив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення позовних вимог.

В судовому засіданні 28.11.2023 року, яке відбувало в режимі відеоконференції для обох представників, представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про закриття провадження в частині позовних вимог, яку просив задовольнити та стягнути з відповідача залишок штрафу та інфляційні втрати, також просив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, представник відповідача визнав наявність заявленої до стягнення заборгованості, яку ним сплачено, просив відмовити у стягненні інфляційних втрат, залишку штрафу, зменшити розмір штрафних санкцій.

Згідно із ст.ст. 233 ч. 6, 240 ч. 1 ГПК України, у судовому засіданні судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд приймає до провадження заяву позивача про часткове закриття провадження у справі, позов задовольняє частково з таких підстав.

02.05.2023 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Гроу Сідс, як постачальник, та відповідач - Фермерського господарства Агро-Носачів, як покупець, уклали договір поставки № 02/05 (далі Договір, а.с. 9-15), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупцю товар (насіння сільськогосподарських культур, та/або засоби захисту рослин, та/або мінеральні добрива, та/або інший товар погоджений сторонами у специфікаціях до даного договору), а покупець зобов`язався прийняти товар та оплатити його вартість на умовах передбачених цим договором (специфікаціями до нього).

У Договорі його сторони погодили всі істотні умови, зокрема, домовилися про таке:

п. 2.1. загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором , визначається загальною кількістю товару, зазначеною у всих специфікаціях в рамках договору;

п.5.5. порядок і строки оплати товару визначаються у відповідних специфікаціях щодо умов поставки такого товару;

п. 7.4. у разі порушення Покупцем строків перерахування платежів, передбачених цим Договором, Покупець на першу письмову вимогу Постачальника сплачує Постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від перерахованої у строк суми за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 10 календарних днів. Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 30% віл загальної суми Договоре, визначеної в порядку п. 3.2. Договору;

п. 7.8. у разі невиконання чи неналежного виконання Покупцем грошових зобов`язань щодо оплат вартості Товару. Покупець, відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує на користь Постачальника тридцять процентів річних, нарахованих на суму заборгованості;

п. 7.9. відповідно до ст. 259 ЦК України сторони домовились про те. що стосовно вимог по оплаті вартості Товару, а також вимог, пов`язаних з несвоєчасною оплатою Товару (штрафних санкцій), застосовується збільшений строк позовної давності у п`ять років. Крім цього, сторони відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України, домовились про те. що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за даним Договором, здійснюється без обмеження строку.;

п. 9.1. договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2023 року, а у частині виконання зобов`язань до повного виконання сторонами умов цього договору.

Договір підписаний представниками обох сторін, їх підписи посвідчені їхніми печатками.

02.05.2023 року сторонами складено специфікацію №1 (а.с. 16) на поставку азотного добрива у кількості 44 шт. загальною вартістю з ПДВ 459 800 грн.35 грн., що відповідає 11 084.87 євро з терміном поставки за погодженням, а саме: 459 800 грн. 35 коп. оплачуються покупцем по факту поставки кожної партії товару (п.2).

Позивачем 02.05.2023 року виставлено відповідачу рахунок на оплату № 185 про сплату за договором 459 800 грн. 35 коп. (а.с. 17).

Із видаткової накладної № 219 від 10.05.2023 року (а.с. 18), податкової накладної № 17 від 10.05.2023 року (а.с. 19) вбачається, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму в т.ч. з ПДВ 459 800 грн. 35 коп., який відповідач отримав без зауважень.

Згідно даних виписки АТ «Укрсиббанк» по рахунках позивача за 18.05.2023 року (а.с. 20), отриманий товар відповідач в порушення умов Договору оплатив частково на суму 125000 грн., борг у розмірі 334800 грн. не оплатив.

За розрахунками позивача борг відповідача становить 334800 грн.35 коп., вимога про його стягнення є предметом позову у справі, що розглядається.

За порушення строків оплати товару позивач нарахував до стягнення на підставі п. 7.4. Договору 52712 грн. 02 коп. пені, 137940 грн. 11 коп. штрафу, на підставі п. 7.8. Договору 32915 грн. 05 коп. 30% річних, на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України 2952 грн. 53 коп. інфляційних втрат, вимога про їх стягнення також є предметом позову у справі, що розглядається.

Із наданої сторонами платіжної інструкції №315 від 13.11.2023 року вбачається, що після звернення позивача до суду з даною позовною заявою, відкриття провадження у справі № 925/1222/23 відповідачем добровільно сплачено позивачу заборгованість у сумі 459800 грн. 35 коп.

Отже, спірні правовідносини сторін виникли із договору поставки № 02/05 від 02.05.2023 року, вимоги позивача та заперечення відповідача витікають із суті прав та обов`язків сторін за цим договором.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, забезпечення виконання зобов`язання у виді поруки параграфом 3 глави 49, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, застосування штрафних санкцій, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ч. 1, ст. 611, ст. 612 ч. 1 ЦК України: порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання; у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами був укладений договір поставки № 02/05 від 02.05.2023 року, який ними виконувався, відповідач за видатковою накладною № 219 від 10.05.2023 року отримав товар на суму 459800 грн. 35 коп. та оплатив його до подання позову в розмір 125000 грн., після 334800 грн. 35 коп.

Також відповідачем сплачено після подачі позову 125000 грн., які зараховані позивачем на погашення пені у сумі 52712 грн. 02 коп., 32915 грн. 05 коп. 30% річних та 39372 грн. 93 коп. штрафу.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З врахуванням даної норми процесуального закону провадження у справі в частині стягнення 334800 грн. 35 коп. боргу, 52712 грн. 02 коп. пені, 39372 грн. 93 коп. штрафу, 32915 грн. 05 коп. 30% річних, підлягає закриттю за відсутністю предмета спору.

У зв`язку з простроченням сплати основного грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача на підставі п. 7.4. Договору - 137940 грн. 11 коп. штрафу, який частково сплачений відповідачем та залишок штрафу становить 98567 грн. 18 коп. та на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України 2952 грн. 53 коп. інфляційних втрат, що складають предмет спору.

Пунктом 7.4. Договору сторони погодили, що у разі порушення Покупцем строків перерахування платежів, передбачених цим Договором, Покупець на першу письмову вимогу Постачальника сплачує Постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від перерахованої у строк суми за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 10 календарних днів. Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 30% віл загальної суми Договоре, визначеної в порядку п. 3.2. Договору;

Нормами ч. 1 ст. 546, ч.ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За приписами ст. 551 ч. 2 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 231 ч. 4 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При вирішенні спору в частині стягнення спірних сум штрафу, інфляційних втрат суд керується приписами статей 549-552, 610-612, 614, 625 ЦК України, умовами пункту 7.4. Договору, їх розрахунок позивачем методологічно і арифметично проведено правильно, тому вимогу позивача і в цій частині суд визнає обґрунтованою та підлягає задоволенню в частині стягнення інфляційних втрат та підлягала б задоволенню в частині стягнення штрафу.

Враховуючи посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на введений в Україні 24.02.2022 року воєнний стан, суд зауважує, що сам по собі воєнний стан не є підставою для звільнення від невиконання взятих на себе зобов`язань.

Листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Однак форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання (суд враховує позицію Верховного Суду викладену у постанові від 31.08.2022 року у справі № 910/15264/21).

Разом з тим, суд зауважує, що наявність воєнного стану в Україні має суттєві негативні наслідки для господарюючих суб`єктів, якими є сторони у цій справі.

Згідно зі статтею 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Верховний Суд у постанові від 04.04.2018 року у справі № 367/7401/14-ц дійшов висновку, що у вказаній статті не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. ч. 1, 2 ст. 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

Приймаючи до уваги наведені вище обставини, майновий стан сторін, наслідки спірного порушення зобов`язання для них, відповідно до норм ч. 3 ст. 193, ч. 1 ст. 233 ГК України, ст. 529, ч. 3 ст. 551 ЦК України, роз`яснень Пленуму Вищого господарського суду України, викладених у постановах від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», суд зменшує розмір штрафу який підлягає до стягнення на 50% від первісно заявленої суми, що становить 29597 грн. 13 коп. (137940 грн.11 коп.х50%-39372 грн. 93 коп.).

Інші твердження відповідача, викладені у відзиві позовну заяву про безпідставність заявлених вимог суд відхиляє, оскільки вимоги позовної заяви відповідають погодженим умовам укладеного сторонами договору поставки № 02/05 від 02.05.2023 року, узгоджуються з нормами діючого законодавства України та фактичними обставинами справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Враховуючи положення ч.1ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВРКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відтак, з огляду на встановлені обставини справи та викладені норми законодавства, суд позовні вимоги щодо стягнення 2952 грн.53 коп. інфляційних втрат задовольняє повністю, 29597 грн. 13 коп. штрафу задовольняє на 50% від первісно заявлених позивачем, в частині вимог про стягнення 68970 грн. 05 коп. штрафу слід відмовити.

Враховуючи закриття провадження у справі в частині стягнення 459800 грн. 35 коп., приписи ч. 1 ст.7 Закону України Про судовий збір, поданим позивачем клопотанням про повернення судового збору, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України сплачений ним судовий збір у розмірі 5735 грн. 80 коп.

На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати - сплачений судовий збір у розмірі 2684 грн.

Керуючись ст.ст. 129, ст. 231, ст. 236-240, 255, 256 ГПК України, ст.7 Закону України Про судовий збір господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Закрити провадження в частині вимог про стягнення 334800 грн. 35 коп. боргу, 52712 грн. 02 коп. пені, 39372 грн. 93 коп. штрафу, 32915 грн. 05 коп. 30% річних.

Стягнути з Фермерського господарства Агро-Носачів, ідентифікаційний код юридичної особи 40651994, місцезнаходження: 20727, Черкаська обл., Черкаський район, с. Носачів, вул. Затишна, буд. 28А на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Гроу Сідс, ідентифікаційний код юридичної особи 40884934, місцезнаходження: 21010, м. Вінниця, вул. Івана Богуна, буд. 2, офіс 304 - 2952 грн. 53 коп. інфляційних втрат, 29597 грн. 13 коп. штрафу, 2684 грн. судових витрат.

У задоволенні позову в частині вимог про стягнення 68970 грн. 05 коп. штрафу відмовити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Гроу Сідс, ідентифікаційний код юридичної особи 40884934, місцезнаходження: 21010, м. Вінниця, вул. Івана Богуна, буд. 2, офіс 304 з Державного бюджету України 5735 (п`ять тисяч сімсот тридцять п`ять) грн. 80 коп. судового збору за платіжною інструкцією № 4876 від 04.09.2023 року.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 08.12.2023 року.

СуддяВ.М. Грачов