Рішення

від 07.12.2023 по справі 926/4513/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Чернівці

07 грудня 2023 року Справа № 926/4513/23

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Гушилик С.М., за участю секретаря судового засідання Петровської В.С. розглянувши справу №926/4513/23

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03062, м.Київ, проспект Перемоги, 65)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУБРАВА" (60236, Чернівецька обл., м.Новодністровськ, мкрн. Діброва)

Про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 78418,00 грн

За участю представників:

Від позивача: Сечко С.В. - представник (витяг з ЄДР)

Від відповідача: Андрухович В.Й. (ордер від 08.11.2023 р.) - представник, Кіцану А.М. (директор)

Судове засідання проведене в режимі відеоконференції в системі відеоконференцзв`язку "EasyCom".

СУТЬ СПОРУ: Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУБРАВА" про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 78418,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на те, що 22.11.2020 року між позивачем та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено договір добровільного комплексного страхування майна та відповідальності №FO-888639, яким застраховано приміщення та товари, що розташовані у ньому за адресою: АДРЕСА_1 .

25.01.2021 року із застрахованим майном відбулась страхова подія, у зв`язку з якою страхувальнику здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 78418,00 грн. Позивач, отримавши право вимоги до власника приміщення, як до відповідального за завдання збитків, звернувся до суду про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування.

18.10.2023 року відділом документального та інформаційного забезпечення суду зареєстровано матеріали позовної заяви за вх.№4513.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2023 року позовну заяву передано судді Гушилик С.М.

Ухвалою суду від 20.10.2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи на 07.11.2023 року.

Від представника позивача 02.11.2023 року надійшло клопотання про відкладення судового засідання (вх.№4768) та заява про вступ у справу як представника (вх.№4774).

06.11.2023 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№4800).

Ухвалою суду від 07.11.2023 року відкладено розгляд справи на 23.11.2023 року.

08.11.2023 року від представника відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№2032).

Ухвалою суду від 15.11.2023 року задоволено клопотання про призначення судового засідання в режимі відеоконференції (вх.№4960 від 14.11.2023 року).

Представником відповідача 15.11.2023 року подано відзив на позовну заяву (вх.№4974), в якому він просить відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що акт обстеження приміщення є неналежним доказом, позивачем не наведено наявність збитків, причинний зв`язок у заподіяні ними збитків та вини відповідача.

У судовому засіданні 23.11.2023 року оголошено перерву до 07.12.2023 року.

27.11.2023 року від представника позивача через Електронний суд надійшла відповідь на відзив (вх.№5143), в якій останній заперечує проти доводів відповідача, обґрунтовуючи тим, що акт повністю відповідає формі встановленій наказом державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року №76 "Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій", адже в ньому наведені дата та місце складання, члени комісії, що складають акт, місце, де трапилось залиття, подія, що трапилася, наслідки та причина залиття.

Від представника відповідача 29.11.2023 року надійшли заперечення проти відповіді на відзив (вх.№5172), згідно яких, відповідач наполягає на тому, що присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов`язковою, тобто, вказаний акт є одностороннім і позбавленим доказової бази, як і всі похідні від акту документи, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

07.12.2023 року, під час розгляду справи, представник позивача підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі.

В свою чергу, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позов та у запереченнях.

Дослідивши всі докази та з`ясувавши обставини справи, враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

22.12.2020 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" (далі - ПРАТ "СГ "ТАС") та ОСОБА_1 (Страхувальник) був укладений договір добровільного комплексного страхування майна та відповідальності №FO-888639. Предметом даного договору є майнові інтереси страхувальника пов`язані із володінням та розпорядженням нерухомим майном - приміщенням, та товарами розташованими у приміщенні за адресою: Чернівецька область, м.Новодністровськ, мікрорайон Діброва, квартал 4, будинок 5

25.01.2021 року із застрахованим майном відбулась страхова подія - затоплення водою приміщення магазину "Ритуальні послуги" за адресою Чернівецька область, м.Новодністровськ, мікрорайон Діброва, квартал 4, будинок 5, який на праві власності належить ТОВ "ДУБРАВА".

Комісією Виконавчого комітету Новодністровської міської ради 25.01.2021 року складено Акт обстеження приміщення магазину "Ритуальні послуги" №185 від 28.01.2021 року, відповідно до якого під час обстеження виявлено затоплення. Причиною затоплення встановлено, недотримання умов сантехнічних мереж та водопостачання в належному стані ТОВ "Дубрава" квартал 4 буд 5, спричинило затоплення першого поверху вищевказаного приміщення (м-н "Ритуальні послуги").

Страхувальник за договором добровільного комплексного страхування майна та відповідальності №FO-888639 звернувся до ПРАТ "СГ"ТАС" із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування. Дана заява була розглянута, затоплення приміщення "Ритуальні послуги" визнано страховим випадком, у зв`язку з чим, на підставі Звіту про незалежну оцінку № 00/112 від 16.02.2021 року з визначенням розміру матеріального збитку завданого об`єкту оцінки та страхового акту № 00159/36/521 від 23.02.2021 року з розрахунком суми страхового відшкодування, ПРАТ "СГ"ТАС" здійснило виплату страхового відшкодування на користь страхувальника в розмірі 78418,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 163176 від 24.02.2021 року.

З урахуванням того, що ПРАТ "СГ "ТАС" здійснив виплати страхувальнику, у нього виникло право вимоги до власника приміщення, а саме: до відповідача, як до особи відповідальної за збитки страхувальнику, які просить стягнути у судовому порядку.

Відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків власнику магазину "Ритуальні послуги", вважає, що позивачем не доведено наявність збитків, причинний зв`язок та його вину у даній події.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За змістом статті 980 ЦКУкраїни, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

Згідно п. 3 ч. 1 ст.20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Відповідно до ст.6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов`язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом.

За частиною другою статті 8 Закону України "Про страхування" під страховим випадком розуміється подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно з положеннями статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За приписами статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року в справі № 910/2603/17 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.

При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це виходить із змісту статей 599 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно з якими зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні.

При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов`язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.

При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання та виникнення нового (регресного) зобов`язання.

У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому.

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (ч.1 ст.25 Закону України "Про страхування").

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (ст. 993 ЦК України, ст.27 Закону України "Про страхування").

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно ч. 2 ст.224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для правильного вирішення питання щодо стягнення відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування", статті 993 ЦК України суми шкоди, завданої внаслідок залиття, важливим є встановлення особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

За приписами п. 3 ч. 2 ст.11 ЦК України завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди містяться у ст.1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди (ч. 2 ст.1166 ЦК України).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) розміру збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода наслідком протиправної дії.

Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

Одним із основних доказів винуватості відповідача, на який покликається позивач, є акт від 25.01.2021 про залиття, аварію, причиною якого, встановлено недотримання умов сантехнічних мереж та водопостачання в належному стані відповідача за адресою квартал 4 будинок 5, спричинило затоплення першого поверху приміщення.

Суд, надавши оцінку вказаному акту від 25.01.2021 року про залиття вважає за необхідне зазначити наступне.

У акті зазначено, що 25.01.2021 комісією у складі: Б.Ю. Петрик - заступник міського голови, Н.Г. Мафтуляк - депутат міської ради, І.М. Цибульський - начальник ДКП управління "Тепловодоканал" та Ю. Мельник - інспектор сектору превенції відділення поліції, встановлено, що причиною залиття є недотримання умов сантехнічних мереж та водопостачання в належному стані ТОВ "Дубрава", що спричинило затоплення першого поверху приміщення. Акт підписано вищевказаними особами та зареєстровано лише 28.01.2021 року.

Акт про залиття є основним доказом причин залиття приміщння, а тому його зміст та форма мають відповідати Правилам утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року №76 і зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року № 927/11207 (надалі-Правила), передбачено, що в разі залиття квартири складається відповідний акт (пункт 2.3.6 Правил).

В додатку № 4 до цих Правил зазначено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньо-будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов`язковою. В акті повинно бути відображено: дата складання акта (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття залиття.речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила

Згідно до роз`яснення, наданого Міністерством з питань житлово-комунального господарства України у Листі від 29.12.2009 р. №12/20-11-1975, відповідно до якого вказується, що п. 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76 у разі аварії і залиття квартир складається відповідний акт. Додатком 4 до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій встановлено форму згаданого акта. Тобто факт залиття квартири та його наслідків фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди обслуговує внутрішньобудинкові системи опалення, водопостачання та водовідведення, представника (власника) будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб як від потерпілої, так і від винної сторін є обов`язковою. В акті повинно бути відображено: дата складання акта; прізвища, ініціали та займані посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника, наймача, орендаря, квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; прізвище, ім`я, по батькові власника, наймача, орендаря квартири, з вини якого сталося залиття; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода, обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість; висновок комісії щодо встановлення вини особи,яка вчинила залиття. Акт обов`язково має бути підписаний всіма членами комісії. Відмова від підпису складеного акта присутніми особами від потерпілої сторони та з боку винної не впливає на його чинність: у такому випадку в акті має бути зазначено що згадані особи (прізвище ім`я по батькові) підписувати складений акт відмовилися з тих чи інших причин.

Окрім забезпечення присутності осіб, визначених у зазначених Правилах, зацікавленим особам слід домогтися належного оформлення акта. Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій визначено, що з актом про залиття повинні бути ознайомлені мешканці відповідних квартир шляхом його підписання, що дає змогу майбутньому відповідачу включити до акту свої пояснення. Окрім цього, в актах повинна бути вказана чітка причина залиття, як того вимагає Додаток 4 до п. 2.3.6 зазначених Правил: "чітко зазначити причини".

Крім того, присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов`язковою.

Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій визначено, що з актом про залиття повинні бути ознайомлені і мешканці відповідних квартир шляхом його підписання, що дає змогу майбутньому відповідачу включити до акту свої пояснення. Окрім цього, в актах повинна бути вказана чітка причина залиття, як того вимагає Додаток 4 до п. 2.3.6 зазначених Правил: "чітко зазначити причини".

Також комісія повинна взяти покази свідків, сусідів, які мешкають в цьому будинку.

Аналогічної позиції викладена у Постанові Верховного Суду України: у справі № 6-2125цс16 від 23.07.2017 року, в який було зазначено, що позивачі не надали комісійного акта, складеного за участю представників обслуговуючої організації, яким би було зафіксовано сам факт затоплення, а також причини затоплення та завдані пошкодження, а суди попередніх інстанцій, установивши факт залиття квартири, не з`ясували причини залиття квартири позивачів та не установили особу, відповідальну за завдану шкоду.

Наданий позивачем акт від 25.01.2021 року про залиття, аварію, що трапилась на системі центрального опалення, гарячого водопостачання (або холодного водопостачання) складений з порушенням вимог вказаних Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, оскільки такий не відповідає зазначеній вище нормі.

Акт від 25.01.2021 року (чи від 28.01.2021р.) не містить жодної конкретизації події, внаслідок якої сталося залиття, як конкретних обставин щодо порушення саме відповідачем своїх зобов`язань, як і наявності дій відповідача або ж бездіяльності, внаслідок яких відбулось залиття приміщення, акт складено без участі відповідача та ним не підписаний, в акті відсутні дані про особу, яка є балансоутримувачем або власником будинку, в якому знаходиться приміщення магазину, не встановлено конкретних причин залиття магазину, несправність якого саме обладнання приміщення відповідача призвело до залиття приміщення магазину, відсутній перелік пошкодженого, майна яке знаходилося в магазині, не вказано яка площа (розмір) магазину була залита водою, в акті не зазначено характер залиття та його причини: яка завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість, не вказано причину залиття із зазначенням дії або бездіяльності заподіювана шкоди, не вказано, які саме норми технічної експлуатації будівель і приміщень порушені або недотримані відповідачем, не зазначено в яких саме приміщеннях магазину необхідно провести ремонт та їх обсяг, не вказано які особи були запрошені для підтвердження даного Акту (власники приміщень, П.І.Б. свідків), не проведено інженерно-технічне дослідження (експертизу) про встановлення причин нетримання умов сантехнічних мереж та водовідведення в належному стані.

У листі Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 29.12.2009 року №12/20-11-1975 зазначено, що при складенні акту про залиття присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винного є обов`язковою.

Отже, суд приходить висновку, що акт від 25.01.2021 року складений з порушенням Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року № 76, тому не може бути прийнятий судом до уваги, як належний, допустимий, достовірний доказ, оскільки не містить належних доказів неправомірних дій щодо залиття квартири з вини відповідача, оскільки ґрунтується на припущеннях, а відтак, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями та шкодою.

Як вже зазначалось судом, позивач має довести, серед іншого, протиправність поведінки відповідача та те, що саме протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною завдання збитків, які виникли у власника нежитлового приміщення, як безумовний наслідок такої протиправної поведінки.

Суд звертає увагу, що позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки алгоритму розгляду спорів викладено у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17 та від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику ЄСПЛ, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Однак, жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність поведінки відповідача та те, що самі протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною завдання збитків, як безумовний наслідок такої протиправної поведінки, матеріали справи не містять, а позивачем не надано.

Судом враховується правова позиція, викладена у Постановах ВС (зокрема, від 21.02.2018 в справі № 2-1974/11), в яких неодноразово зазначалося, що акт, який не відповідає вимогам, викладеним у Правилах, не може бути належним і допустимим доказом заподіяння відповідачем майнової шкоди.

Суд зазначає, що вищезазначений акт може підтверджувати факт залиття приміщення, проте не є належним доказом в підтвердження наявності вини відповідача у залитті зазначеного приміщення.

За загальними правилами деліктних зобов`язань, закріплених ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З аналізу наведеної статті ЦК України суд приходить до висновку, що позивач повинен надати докази, що підтверджують факт завдання йому шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є заподіювачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду. Відповідач, в свою чергу, повинен довести відсутність вини у заподіянні шкоди.

Як зазначалося вище, предметом даного спору є стягнення шкоди в порядку регресу.

В підтвердження розміру матеріального збитку, завданого власнику приміщення за адресою: Чернівецька область, м.Новодністровськ, квартал 4, будинок 5, приміщення 1, позивачем надано Звіт №00/112 про незалежну оцінку, на замовлення ПРАТ "СГ "ТАС" та додаток до страхового акту №00159/36/521 від 23.02.2021 року, а саме: розрахунок суми страхового відшкодування, відповідно до якого, оцінювач дійшов висновку, що розмір матеріального збитку завданий об`єкту оцінки становить 78418,00 грн без ПДВ.

Висновок № 1-00/112-1 про розмір матеріального збитку, складений ФОП Ільченко Д.В. 16.02.2021 року та Звіт № 1-00/112 про незалежну оцінку з визначення розміру матеріального збитку завданого об`єкту оцінки, але суд не надає йому правову оцінку, у зв`язку з тим, що у даних документах не зазначено, що представник суб`єкта оціночної діяльності ФОП Ільченко Д.В. попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Частина 1 статті 98 ГПК України визначає, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

В свою чергу, за приписами ст.10 Закону України "Про судову експертизу" судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом. Судовому експерту забороняється використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки та пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб. До фахівця у відповідній галузі знань, який проводить судову експертизу, застосовуються положення цього Закону щодо гарантій, прав, обов`язків, відповідальності судового експерта, крім відповідальності за відмову від проведення експертизи та положень розділу III цього Закону.

Жодних доказів того, що Ільченко Д.В. попереджений про кримінальну відповідальність, матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене вище, наданий позивачем як висновок, так і звіт, не можуть бути прийняті судом у якості доказів.

Відтак, зібраними в матеріалах справи доказами неможливо підтвердити розмір завданої шкоди.

Відповідно до ст.ст.7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Сало проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст.73, 77 ГПК України).

З огляду на наведене та враховуючи, що спір був розглянутий судом по суті, суд дійшов висновку, що позивач не довів та належними доказами не підтвердив порушення його інтересів відповідачем, тому суд відмовляє у задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю та необґрунтованістю.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 42, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03062, м.Київ, проспект Перемоги, 65) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУБРАВА" (60236, Чернівецька обл., м.Новодністровськ, мкрн. Діброва) про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 78418,00 грн - відмовити.

2. Судові витрати залишити за позивачем.

Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб - порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повний текст складено та підписано 11.12.2023 року.

Суддя С.М. Гушилик