Постанова

від 05.03.2024 по справі 926/4513/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2024 р. Справа №926/4513/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя О.В. Зварич

судді І.Б. Малех

Б.Д. Плотніцький,

розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Страхова група ТАС за № 4290 ТАС від 26.12.2023 року (вх. №01-05/23/24 від 03.01.2024 року)

на рішення господарського суду Чернівецької області від 07.12.2023 року (суддя С.М. Гушилик; повний текст рішення складено 11.12.2023 року)

у справі № 926/4513/23

за позовом: Приватного акціонерного товариства Страхова група ТАС (надалі ПрАТ СГ ТАС)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ДУБРАВА (надалі ТзОВ ДУБРАВА)

про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 78418,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

18.10.2023 року ПрАТ СГ ТАС звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до ТзОВ ДУБРАВА про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 78418,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з моменту виплати страхового відшкодування позивач отримав право до відповідача про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування як до особи, відповідальної за завдання збитків страхувальнику по договору.

Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 07.12.2023 року у справі №926/4513/23 у задоволенні позову відмовлено.

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що наданий позивачем акт від 25.01.2021 року про залиття, аварію, що трапилась на системі центрального опалення, гарячого водопостачання (або холодного водопостачання), складений з порушенням вимог Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76, тому не може бути прийнятий судом до уваги, як належний, допустимий, достовірний доказ, оскільки не містить належних доказів неправомірних дій щодо залиття квартири з вини відповідача, ґрунтується на припущеннях, а відтак, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями та шкодою. Також встановлено, що Висновок № 1-00/112-1 про розмір матеріального збитку, складений ФОП Ільченко Д.В. 16.02.2021 року та Звіт № 1-00/112 про незалежну оцінку з визначення розміру матеріального збитку, завданого об`єкту оцінки, не містять відомостей про те, що представник суб`єкта оціночної діяльності ФОП Ільченко Д.В. попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Жодних доказів того, що Ільченко Д.В. попереджений про кримінальну відповідальність, матеріали справи не містять. Враховуючи викладене, суд виснував, що вказані висновок і звіт не можуть бути прийняті судом в якості доказів, а зібраними в матеріалах справи доказами неможливо підтвердити розмір завданої шкоди.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій не погоджується з рішенням суду першої інстанції. Вважає таким, що не заслуговує на увагу висновок суду про те, що Акт обстеження приміщення квартал 4 буд.5 приміщення 1 м-н «Ритуальні послуги» від 25.01.2021 року є неналежним доказом наявності вини відповідача у залитті квартири. Зокрема, зазначає, що відповідно до ст.322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Тягар утримання майна, тобто обов`язок здійснювати за свій рахунок поточний та капітальний ремонт квартири лежить на власнику квартири і саме власники приватизованого житла зобов`язані забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень, санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання іншого спільного майна, при наявності несправностей вживати заходів щодо їх усунення. Вказує на те, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами своєї вини у залитті приміщення, клопотання про проведення відповідних судових експертиз не заявляв та не надавав інших доказів, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди. Скаржник вважає, що з моменту виплати страхового відшкодування він отримав право вимоги до власника приміщень. Просить рішення господарського суду Чернівецької області від 07.12.2023 року у справі №926/4513/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не погодився з доводами апелянта, наведеними в апеляційній скарзі. Вказав, що акт обстеження приміщення містить дефекти його достовірності, а тому такий акт є неналежним та недопустимим доказом залиття нежилого приміщення з вини відповідача. Зазначає, що при складенні акту про залиття присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов`язковою, тобто вказаний акт є одностороннім і позбавленим доказової бази, як і всі похідні від акту документи, якими обгрунтовуються позовні вимоги є односторонніми, а отже неналежними та недопустимими доказами. Звертає увагу суду на те, що Звіт №00/112 від 16.02.2021 року, яким визначено розмір матеріального збитку завданого об`єкту оцінки відшкодування збитків, якими обгрунтовуються позовні вимоги, не відповідає вимогам закону. Просить рішення господарського суду Чернівецької області від 07.12.2023 року у справі №926/4513/23 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Апеляційне провадження у справі

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2024 року головуючим-суддею (суддею-доповідачем) у справі №926/4513/23 визначено суддю О.В. Зварич, суддів: І.Б. Малех, Б.Д. Плотніцький.

Згідно з ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 року відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою у справі №926/4513/23 та ухвалено здійснити перегляд рішення господарського суду Чернівецької області від 07.12.2023 року у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на підставі частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З`ясовуючи обставини стосовно ознайомлення позивача та відповідача з порядком розгляду даної справи, суд встановив таке.

22.01.2024 року ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 року про розгляд справи № 926/4513/23 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи доставлено до електронного кабінету позивача.

Також згідно з повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення №0600081340550 відповідачу 30.01.2024 року вручено ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 року.

На час винесення даної постанови від сторін не надходило жодних заяв чи клопотань щодо порядку розгляду апеляційної скарги ПрАТ СГ ТАС на судове рішення у справі №926/4513/23, яке є предметом оскарження.

Обставини справи

22.12.2020 року ПрАТ СГ ТАС та ОСОБА_1 (Страхувальник) уклали договір добровільного комплексного страхування майна та відповідальності №FO-888639 (далі договір).

Згідно з пунктом 14 предметом цього договору є майнові інтереси, що не суперечать Закону України, пов`язані: з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим майном, що знаходиться у місці страхування відповідно до умов цього договору; майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної страхувальником або іншою особою, цивільна відповідальність якої застрахована, життю, здоров`ю, працездатності, майну третіх осіб, шкоду, завдану їх майну внаслідок експлуатації страхувальником застрахованого майна, що знаходиться у місці дії договору.

Відповідно до пункту 15.7 страховий випадок подія, передбачена цим договором, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику на умовах цього договору.

Страхувальник має право отримати страхове відшкодування при настанні страхового випадку відповідно до положень цього договору (пункт 18.2.1 договору).

Пунктом 18.3.2 договору передбачено, що страховик зобов`язаний протягом 2 робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування.

Згідно пункту 18.3.4 договору страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов, встановлених цим договором.

Відповідно до наявної у справі копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.01.2007 року ТзОВ ДУБРАВА є власником нежилого приміщення з адресою: Чернівецька область, Сокирянський район, м.Новодністровськ, квартал 4, будинок 5.

25.01.2021 року із застрахованим майном відбулась страхова подія - затоплення водою приміщення магазину "Ритуальні послуги" за адресою Чернівецька область, м.Новодністровськ, мікрорайон Діброва, квартал 4, будинок 5.

Комісією Виконавчого комітету Новодністровської міської ради 25.01.2021 року складено Акт обстеження приміщення магазину "Ритуальні послуги" №185 від 28.01.2021 року, відповідно до якого під час обстеження виявлено затоплення. Причиною затоплення зазначено недотримання умов сантехнічних мереж та водопостачання в належному стані ТзОВ ДУБРАВА квартал 4 буд 5, внаслідок чого відбулось затоплення першого поверху вищевказаного приміщення (м-н "Ритуальні послуги").

Страхувальник за договором добровільного комплексного страхування майна та відповідальності №FO-888639 звернувся до ПрАТ СГ ТАС із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

Дана заява була розглянута, затоплення приміщення "Ритуальні послуги" визнано страховим випадком, у зв`язку з чим на підставі Звіту про незалежну оцінку № 00/112 від 16.02.2021 року з визначенням розміру матеріального збитку завданого об`єкту оцінки та страхового акту № 00159/36/521 від 23.02.2021 року з розрахунком суми страхового відшкодування, ПрАТ СГ ТАС здійснило виплату страхового відшкодування на користь страхувальника в розмірі 78418,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №163176 від 24.02.2021 року.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За приписами пункту 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2 статті 224 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 979 Цивільного кодексу України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів.

Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України (частина 1 статті 980 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода наслідком протиправної дії.

Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

Відповідно до статті 1 Закону України 85/96-ВР "Про страхування" (чинний на момент виникнення страхової події) страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно зі статтею 6 Закону України 85/96-ВР "Про страхування" (чинний на момент виникнення страхової події) добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов`язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом.

Частиною 2 статті 8 Закону 85/96-ВР "Про страхування" (чинний на момент виникнення страхової події) передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до статті 9 Закону України 85/96-ВР "Про страхування" (чинний на момент виникнення страхової події) страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України 85/96-ВР "Про страхування" (чинний на момент виникнення страхової події) договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Пунктом 3 частиною 1 статті 20 Закону України 85/96-ВР "Про страхування" (чинний на момент виникнення страхової події) передбачено, що страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (частина 1 статті 25 Закону України 85/96-ВР "Про страхування" (чинний на момент виникнення страхової події).

Статтею 27 Закону України 85/96-ВР "Про страхування" (чинний на момент виникнення страхової події) передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 04.07.2018 року у справі №910/2603/17 прийшла до наступних висновків:

«42. Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобовязанні до страховика в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією.

43. При цьому помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статтею27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 ЦК України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини суброгацію у страхових відносинах та регрес.

44. Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

45. Це виходить із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно яких зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

46. Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

47. В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування», йдеться про виконання обовязку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні. Так, суброгація регулюється статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України, а регрес статтею 1191 ЦК України.

48. При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов`язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.

49. При регресі право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання та виникнення нового (регресного) зобов`язання.

50. У деліктному зобовязанні право вимоги до винної особи у особи, що відшкодувала шкоду потерпілому, виникає в порядку статті 1191 ЦК України. У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому суброгацію».

Отже, апеляційний господарський суд надає правову оцінку спірним правовідносинам з врахуванням вищенаведених висновків Верховного Суду.

У даній справі позивач обгрунтовує свої позовні вимоги, посилаючись на обставини, встановлені Актом обстеження приміщення магазину "Ритуальні послуги" від 25.01.2021 року, складеним комісією Виконавчого комітету Новодністровської міської ради.

Як видно зі змісту наявної у справі копії цього акту, 25.01.2021 року комісією у складі: Б.Ю. Петрик заступник міського голови, Н.Г. Мафтуляк депутат міської ради, І.М. Цибульський начальник ДКП управління "Тепловодоканал" та Ю. Мельник інспектор сектору превенції відділення поліції, під час обстеження встановлено, що недотримання умов сантехнічних мереж та водопостачання в належному стані ТОВ "Дубрава" квар.4, буд.5 спричинило затоплення першого поверху вищевказаного приміщення (м-н «Ритуальні послуги»). Акт підписано вищевказаними особами та зареєстровано 28.01.2021 року за №185.

Надаючи оцінку цьому документу, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що Акт обстеження приміщення є основним доказом причин залиття приміщення, а тому його зміст та форма мають відповідати Правилам утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженим наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року №76 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року № 927/11207 (надалі-Правила), якими передбачено, що в разі залиття квартири складається відповідний акт (пункт 2.3.6 Правил).

В додатку № 4 до цих Правил зазначено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньо-будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов`язковою. В акті повинно бути відображено: дата складання акта (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновки і рекомендації комісії (надаються висновки, що необхідно зробити, хто заподіяв шкоду та ін.).

Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій визначено, що з актом про залиття повинні бути ознайомлені мешканці відповідних квартир шляхом його підписання, що дає змогу майбутньому відповідачу включити до акту свої пояснення. Окрім цього, в актах повинна бути вказана чітка причина залиття, як того вимагає Додаток 4 до п.2.3.6 зазначених Правил.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду України: у справі № 6-2125цс16 від 23.07.2017 року.

З аналізу змісту наданого позивачем акту обстеження приміщення від 25.01.2021 року колегія суддів встановила, що він не містить жодної конкретизації події, внаслідок якої сталося залиття приміщення, конкретних обставин щодо порушення саме відповідачем своїх зобов`язань, наявності дій відповідача або ж бездіяльності, внаслідок яких відбулось залиття приміщення. Акт складено без участі відповідача та ним не підписаний, в акті відсутні дані про особу, яка є балансоутримувачем або власником будинку, в якому знаходиться приміщення магазину, не встановлено конкретних причин залиття магазину, несправність якого саме обладнання приміщення відповідача призвела до залиття приміщення магазину, відсутній перелік пошкодженого, майна яке знаходилося в магазині, не вказано яка площа (розмір) магазину була залита водою. В акті не зазначено про характер залиття та його причини: яка завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість, не вказано причину залиття із зазначенням дії або бездіяльності заподіювана шкоди, не вказано, які саме норми технічної експлуатації будівель і приміщень порушені або недотримані відповідачем, не зазначено в яких саме приміщеннях магазину необхідно провести ремонт та їх обсяг, не вказано, які особи були запрошені для участі в обстеженні приміщення (власники приміщень, П.І.Б. свідків).

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що акт від 25.01.2021 року складений з порушенням Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року № 76, тому не може бути прийнятий судом до уваги, як належний, допустимий, достовірний доказ, оскільки не містить належних доказів неправомірних дій щодо залиття квартири з вини відповідача, оскільки ґрунтується на припущеннях, а відтак, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Щодо Звіту № 00/112 від 16.02.2021 року про незалежну оцінку з визначення розміру матеріального збитку, завданого об`єкту оцінки, що розташований за адресою: Чернівецька обл., м.Новодністровськ, Квартал 4, буд.5, прим.1 та висновку № 1-00/112-1 від 16.02.2021 року про розмір матеріального збитку, необхідно зазначити таке.

Частина 1 статті 98 Господарського процесуального кодексу України визначає, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

В свою чергу, за приписами статті 10 Закону України "Про судову експертизу" судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом. Судовому експерту забороняється використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки та пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб. До фахівця у відповідній галузі знань, який проводить судову експертизу, застосовуються положення цього Закону щодо гарантій, прав, обов`язків, відповідальності судового експерта, крім відповідальності за відмову від проведення експертизи та положень розділу III цього Закону.

З аналізу вищенаведених правових норм та обставин даної справи можна виснувати, що суд першої інстанції надав правильну кваліфікацію висновку № 1-00/112-1 від 16.02.2021 року про розмір матеріального збитку, складеному ФОП Ільченко Д.В., та Звіту № 00/112 про незалежну оцінку з визначення розміру матеріального збитку, завданого об`єкту оцінки, як таким, що не можуть бути прийняті у якості належних і допустимих доказів у зв`язку з тим, що в даних документах не зазначено, що суб`єкт оціночної діяльності ФОП Ільченко Д.В. попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Жодних доказів того, що Ільченко Д.В. попереджений про кримінальну відповідальність, матеріали справи не містять.

Відповідно до частин 1, 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (частини 1, 2 статті 77 Господарського процесуального кодексу України ).

Відтак, апеляційний господарський суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами тих обставин, на які він посилається у своїй позовній заяві, не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою (бездіяльністю) відповідача та завданими збитками, а тому не доведено наявності усього складу цивільного правопорушення як необхідної передумови для настання відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.

Аргументи скаржника про те, що у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди й про те, що відповідач не довів належними і допустимими доказами відсутності своєї вини у залитті приміщення, не можуть бути взяті до уваги з вищеописаних підстав та жодним чином не спростовують висновків, наведених в рішенні господарського суду Чернівецької області від 07.12.2023 року у справі № 926/4513/23.

За приписами частин 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст.ст. 8, 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Страхова група ТАС за №4290 ТАС від 26.12.2023 року (вх. № 01-05/23/24 від 03.01.2024 року) залишити без задоволення, рішення господарського суду Чернівецької області від 07.12.2023 року у справі № 926/4513/23 без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Справу повернути в господарський суд Чернівецької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя О.В. Зварич

СуддяІ.Б. Малех

СуддяБ.Д. Плотніцький