Рішення

від 13.11.2007 по справі 35/422-3/395

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД 

міста КИЄВА 01030,

м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б    

тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 

35/422-3/395

13.11.07

За позовом            Суб'єкта підприємницької діяльності

-фізичної особи ОСОБА_1

До                       Суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2

Третя особа, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача    Товариство з обмеженою відповідальністю

«Дарницький ринок»

Про                        стягнення 7 500 грн.                      

Суддя Сівакова В.В.

Представники:

від позивача            ОСОБА_1      

від відповідача            ОСОБА_3 -по дов.НОМЕР_1 від

30.01.2007     

від

третьої особи    не з'явились

У

засіданні брали участь

Відповідно до ст. 77 Господарського

процесуального кодексу України в судовому засіданні  30.10.2007 оголошувалась перерва.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду

міста Києва передані вимоги Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи

ОСОБА_1 про зобов'язання Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи

ОСОБА_2 заборгованості по орендній платі у розмірі 7 500 грн., яка виникла

внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно

договору оренди торгівельного  павільйону

№ б/н від 02.10.2002

Рішенням Господарського суду міста

Києва № 35/422 від 01.03.2007 в 

задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим

рішенням Господарського суду міста Києва № 35/422 від 01.03.2007 позивач

звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного

господарського суду № 35/422 від 30.05.2007 рішення Господарського суду міста

Києва № 35/422 від 01.03.2007 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятою

постановою Київського апеляційного господарського суду № 35/422 від 30.05.2007

позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського

суду України № 35/422 від 06.08.2007 рішення Господарського суду міста Києва №

35/422 від 01.03.2007 та постанову Київського апеляційного господарського суду

№ 35/422 від 30.05.2007 скасовано, а справу передано на новий розгляд до

Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста

Києва від 15.08.2007 присвоєно номер справи № 35/422-3/395 та розгляд справи

призначений  на 04.10.2007.

Позивач у письмових поясненнях

зазначає наступне. Сторони засвідчили відсутність інших, ніж вже подані докази

по справі 35/422. Тому, відзив від 11.10.2005 та ухвала від 24.10.2005 по

справі 16/502, лист № 326 з додатком є важливими первісними процесуальними

доказами застосування обману господарського суду, з яких почалася низка

помилкових судових рішень. Питання «демонтажу»орендованого відповідачем

Торговельного павільйону виникло і було обґрунтовано досліджено судами

попередніх інстанцій господарського суду на підставі наданих відповідачем

доказів на заперечення проти первісного позову по справам №№ 6/502 та 2/611, а

саме відзиву та доданих документів від 11.10.2005, які за власним підписом відповідача,

є до закону належними доказами: припинення відповідачем в односторонньому

порядку з 02.10.2003, а отже і юридичного та фактичного визнання підписаного

сторонами договору оренди торгівельного місця від 02.10.2002, за яким

торговельний павільйон є об'єктом оренди. Насправді рішеннями господарського

суду по справам № 2/611, № 16/502 в 2005-6 році,  позивачу обґрунтовано відмовлено в проведенні

судової експертизи та вжиття запобіжних заходів, відмовлено розірвати договір в

порядку ст. 782 ЦК України. Господарський суд в 2006 році незаперечно і

обґрунтовано вирішив спірні правовідносини, які існували у сторін, починаючи з

2004 року. Судовими рішеннями, набравшими законну силу, визнано договір оренди

укладеним і не припинившим на час розгляду справ свою дію, а сторонам

заборонено в односторонньому порядку змінювати умови договору, які відповідач

визнав і в 2006 році виконав зобов'язання. Фальшовані докази передачі

«протягом двох тижнів після підписання сторонами договору оренди»конструкцій

павільйону позивачу. Насправді, відповідач 21.11.2002 приховано від позивача

підписав зобов'язання (додаток на підтвердження викладеного в листі № 326) та

уклав з позивачем протягом 2003-2004 року інші угоди, скориставшись станом

здоров'я та довіри останнього, після чого одночасно відмовився від власних

підписів та печаток. Зміну відповідачем в односторонньому порядку підписаного

сторонами договору від 02.10.2002, який на думку відповідача і суду не утворив

правових наслідків, на консесуальний, умови якого позивач не виконав.  Тому, суддя Ярмак О.М. по справі № 16/502

прийняла ухвалу від 24.10.2005, наявну і досліджену судом по справі № 35/422

незаперечно встановлено: «11.10.2005 відповідач надав відзив на позовну заяву,

в задоволенні позовної заяви відмовити». В процесі розгляду справи суду був

наданий лист, надісланий ТОВ «Дарницький ринок»на адресу відповідача стосовно

необхідності у місячний строк забрати павільйон із території ринку у зв'язку із

реконструкцією торгових місць. Враховуючи викладене, у суду виникла необхідність

звернутися до ТОВ «Дарницький ринок»з проханням надати документ, який

підтверджує розміщення торгового павільйону по вулиці Сормовська,15 у місті

Києві станом на 02.10.2002 та після 02.10.2002. Вказаний торговий павільйон

станом на 02.10.2002 належав Приватному підприємцю ОСОБА_2 11.11.2005

господарський суд отримав відповідь на запит суду за підписом Генерального

директора ринку, який додатком до листа № 326 повідомляє суд, що СПД ОСОБА_2

21.11.2002 зобов'язався самостійно винести якісь металоконструкції павільйону

що заважали проведенню реконструкції ринку. Директор стверджує, що ринок не

приймав рішення, не приймав участі в демонтуванні та вивезенні цього павільйону

за межі ринку і надсилає суду додатком зобов'язання  відповідача від 21.11.2002, які могли

стосуватися якогось одного з кількох належних відповідачу і розташованих за

тією ж адресою, але з різною торгівельною площею павільйонів. Представник

відповідача надавший суду фальшоване рішення ТОВ «Дарницький ринок», 02.10.2007

продовжує стверджувати що павільйон вивезли комунальні служби. Тому, уточнення

судом доказів припинення дії договору, передачі павільйону позивачу, площі

демонтованого об'єкту торгівлі або взагалі як встановлено в судовому рішенні по

справі 16/502 від 28.12.2005 - кіоску, могло бути належним доказом застосування

відповідачем обману господарського суду з метою приховування власних

зобов'язань про переміщення конструкцій орендованого майна, яке останній

насправді підписав з іншим суб'єктом господарювання з певними, прихованими

намірами. Судовими рішеннями та постановами по справам № 16/502 та № 2/611, що

набрали законну силу в 2006 році, в силу вимог ст. 4-5 ГПК України обов'язкові

для виконання, обґрунтовано і незаперечно вирішені спірні правовідносини, про

той же предмет, між тими ж сторонами, правові наслідки вичерпні, а встановлені

судом факти в силу вимог ст. 35 ГПК України не доводяться знову і мають

обов'язкову силу. Всупереч будь-яким нормам законодавства, приймаючи рішення по

справам № 35/422 та № 30/207, господарські суди першої інстанції не визнали

судові рішення та рішення державної адміністрації, обов'язкові для виконання,

не відобразили цю обставину в рішенні і керувалися підробленими і неналежними

доказами, невідповідними документами та незаперечно і повністю оскарженими та

скасованими судовими рішеннями. Позивач звернувся по справі № 35/422 про

стягнення заборгованості за період оренди, який на 100% передував судовим

рішенням по справам № 16/502 та № 2/611. На заперечення проти позову відповідач

надав належні докази, які на 100% підтверджують позовні вимоги. Тоді як

підроблений відповідачем відзив і штучно відтворені документи на заперечення

проти позову, могли бути укладені після звернення позивача до суду або

стосувалися іншого майна і стали підставою прийняття помилкового і скасованого

судового рішення.

             В судовому засіданні 04.10.2007

представник відповідача посилався на те, що Суб'єкт підприємницької діяльності

- фізична особа ОСОБА_2 з 2002 року не користується спірним об'єктом, оскільки

торговий павільйон було демонтовано.

             Скасовуючи рішення Господарського

суду міста Києва від 06.08.2007 у даній справі Вищий господарський суд України

вказав на те, що судами не досліджено питання, щодо демонтажу павільйону, який

є об`єктом оренди за договором оренди від 02.10.2002.

Ухвалою Господарського суду міста

Києва від 04.10.2007 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з

обмеженою відповідальністю «Дарницький ринок» та відкладено розгляд справи на

16.10.2007.

Ухвалою Господарського суду міста

Києва від 16.10.2007 розгляд справи, в зав'язку з нез'явленням в засідання суду

представників відповідача і третьої особи та невиконання ними вимог суду, був

відкладений на 30.10.2007.

Відповідач у письмових поясненнях

від 30.10.2007 зазначає наступне. 02.10.2002 відповідач продав за 1 000 грн.

позивачу металеву конструкцію павільйонна, який знаходився на території

Дарницького ринка в м. Києві по вул. Сормовська, 15. ОСОБА_1 відкрив

підприємницьку діяльність і мав намір відремонтувати павільйон, укласти угоду

на експлуатаційні послуги з Дарницьким ринком. В цей же час ОСОБА_1 склав

договір оренди торгового місця і після ремонту, повинен був надати відповідачу

торгове місце в цьому павільйоні строком на один рік. Договір відповідач не

підписував, а так як в той час відповідач підтримував з ОСОБА_1 товариські

стосунки і він поставив відповідача до відома про існування і наявність такого

договору та завірив його печаткою відповідача. Але ОСОБА_1 ремонт не здійснював

і торгове місце в павільйоні мені не передавав. Таким чином відповідач не

користувався ні торговим місцем, ні павільйоном. Використання тимчасової

споруди на території Дарницького ринку без необхідної технічної документації,

договору на технічне обслуговування, цілого ряду дозволів не можливо, - вказані

дозволи, договорі технічного обслуговування що вкладаються на строк не більше

одного року може укладати тільки власник. В листопаді 2002 року генеральний

директор Дарницького ринк) повідомив відповідача, як колишнього власника, що

пошкодженні конструкції павільйону псують зовнішній вигляд та заважають

реконструкції павільйону рекомендував вивести металеві конструкції павільйону

за територію Дарницького ринку. відповідач повідомив дирекцію Дарницького

ринку, що власником павільйону є ОСОБА_1 

і особисто повідомив позивача про вирішення питання про вивіз металевих

конструкцій з території Дарницького ринку, або зробити його демонтаж. Але ОСОБА_1

будучі власником павільйону, не зробив демонтаж металевих конструкцій

павільйону, в результаті бездіяльності позивача, павільйон було знесено на

початку лютого 2003 року. Це відповідач з'ясував в дирекції Дарницького ринку

тільки в 2005 році, коли ОСОБА_1 звернувся з позовом про стягнення з

відповідача орендної плати за торгове місце в павільйоні. Ніякої орендної плати

за оренду торгового місця відповідач не сплачував, так як в оренду відповідачу

торгового місця позивач не передавав і відповідач з часу продажу павільйону ним

не користувався. Квитанції про сплату орендної плати виписував сам ОСОБА_1,

ставив свій підпис і печатку з метою прикрити підприємницьку діяльність яку

фактично не здійснював. Звертає увагу, що строк дії договору оренди торгового

місця закінчився 02.10.2003, а фактично договір оренди торгового місця був

припинений відразу після знищення майна об'єкта оренди. Вважає що не можливо

стягувати орендну плату за оренду торгового місця в об'єкті який не існує з

лютого 2003 року. Сам договір оренди торгового місця є недійсний, так як

передача торгового місця чи павільйону в оренду не була здійснена. Актів

приймання-передачі чи інших документів які би підтверджували передачу торгового

місця немає, так як відсутній сам факт передачі майна в оренду. Відповідно до

ч. 1 ст. 58 ЦК УРСР, недійсною є та угода укладена лише про людське око, без

наміру створити юридичні наслідки (мнима угода). Згідно ч. 6 ст. 762 ЦК України

наймач звільняється від сплати за весь час, протягом якого майно не могло бути

використане ним через обставини за які він не відповідає. Враховуючи те, що

торговий павільйон був знесений, об'єкт оренди відсутній просить в позові про

стягнення орендної плати відмовити.

Третя особа в засідання суду не

з'явилась, вимог суду викладених в ухвалах від 04.10.2007 та від 16.10.2007 не

виконала.

Розглянувши матеріали справи та

заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

02 жовтня 2002 року між Суб'єктом

підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1 та Суб'єктом

підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_2 було укладено договір

оренди торгового місця, а саме: торгового павільйону, розташованого за адресою:

м. Київ, вул. Сормовська, 15.

Згідно умов вказаного договору

оренди, орендодавець здає в оренду орендарю зазначений торговий павільйон

строком на один рік, тобто до 02.10.2003, з 

щомісячною оплатою у розмірі 500 грн.

Відповідно до частини другої статті

35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням

господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час

розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких

беруть участь ті самі сторони.

Постановою Київського апеляційного

господарського суду України від 21.02.2006 № 16/502 встановлено, що договір оренди

торгового місця, укладений між позивачем і відповідачем, своєї дії 02.10.2003

не припинив через відсутність заяв сторін про його припинення, отже був

автоматично пролонгований і діяв на момент звернення СПД-ФО ОСОБА_1 до суду з

позовом по справі № 16/502.

Рішенням Госопдарського суду міста

Києва від 23.05.2006 № 2/611, залишеним без змін постановою Київського

апеляційного господарського суду від 21.08.2006 № 2/611, відмовлено СПД-ФО

ОСОБА_1 у розірванні договору оренди торгового місця від 02.10.2002.

Таким чином, з урахування положень

пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, до прав

і обов'язків сторін по даній справі, що виникли з договору оренди торгового

місця від 02.10.2002, підлягають застостосуванню норми Цивільного кодексу

України.

З матеріалів справи вбачається, що

на підставі статті 782 Цивільного кодексу України, 14 вересня 2006 року

позивачем було направлено на адресу відповідача заяву про відмову від договору

оренди торгового місця від 02.10.2002 у зв'язку з несплатою останнім орендної

плати більш ніж три місяці підряд.

СПД-ФО ОСОБА_2 відмову орендодавця

від договору оренди торгового місця від 02.10.2002 отримав 14.09.2006, отже

вказаний договір оренди є розірваним саме з цієї дати.

Відповідно до частини першої статті

762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється

плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з пунктом 1 та підпунктом б)

пункту 3 договору оренди торгового місця від 02.10.2002, на відповідача

покладено обов'язок сплачувати орендну плату щомісячно до 5-го числа поточного

місяця у розмірі 500 грн.

Статтею 526 Цивільного кодексу

України зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно

до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства,

а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту

або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи те, що договір оренди

торгового місця від 02.10.2002 припинив свою дію 14.09.2006 СПД-ФО ОСОБА_2 зобовязаний

був сплачувати оренду плату за користування орендованим торговим павільйоном.

Відповідно до частини шостої статті

762 Цивільного кодексу України, наймач звільняється від плати за весь час,

протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він

не відповідає.

Договором купівлі-продажу

торгівельного павільйону, укладеним між відповідачем і позивачем 02.10.2002,

посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу і

зареєстрованим у реєстрі за № 3628, підтверджується існування на момент

укладення між сторонами договору оренди торгового місця від 02.10.2002

торгівельного павільйону площею 58,70 кв.м., розташованого у місті Києві на

вул. Сормовській, 15, який являв собою металеву конструкцію обшиту деревяно-стружковими

плитами.

Наявним у матеріалах справи листом

від 09.11.2005 № 326 ТОВ „Дарницьки ринок” підтверджує знаходження у 2002 році

на території Дарницького ринку у місті Києві на вул. Сормовській, 15 металевих

конструкцій торгового павільйону, які належали відповідачу.

З цього листа також вбачається, що

станом на 2005 рік вказаний торговий павільйон вже було демонтовано і він був

відсутній на території Дарницького ринку.

Відповдіно до пункту 4.1 Методичних

рекомендацій щодо базових моделей ринків з продажу продовольчих та

непродовольчих товарів, затверджених накаозом Міністерства економіки та з

питань європейської інтеграції України від 28 липня 2004 № 281,  торговельний павільйон це відокремлена,

закрита з усіх боків будівля або приміщення, призначене для торгівлі протягом

усього року, що обов'язково має значних розмірів торговельний зал для покупців.

У торговельних павільйонах торговельні місця повинні влаштовуватися на

стаціонарній основі.

Положеннями Правил торгівлі на

ринках у місті Києві, затверджених рішенням Київської міської ради від

26.09.2002 № 47/207, передбачено справляння ринкового збору за викорастання

торгового місця.

Таким чином, з вищевикладеного

вбачається, що у 2002 році торгівельного павільйону не існувало, а існували

лише його металеві конструкції, які не були придатними для використання з метою

здійснення торгівлі на ринку.

У матеріалах справи відсутні

докази, що підтверджують існування і використання відповідачем торгівельного

павільйону, що було ним орендовано у позивача.

Зважаючи на те, що на орендаря

покладається обовязок сплати орендної плати за користування орендованим майном,

у разі відсутності можливості використання орендарем орендованого майна через

незалежні від нього обставини, він звільняється від такого обовязку.

Судом не приймаються до уваги

посилання позивача на судові рішення по господарських справах №№ 30/208,

35/423, як на докази підтвердження факту існування об'єкта оренди за договором

оренди торгового місця від 02.10.06, оскільки підставами і предметом розгляду

справ №№ 30/208, 35/423 був договір оренди завантажувача магнітної стрічки,

який не повязаний з предметом спору по даній справі.

У справі № 16/502 обставини щодо

дійсного фізичного існування обєкта оренди судами не встановлювалось, тому

посилання позивача на постанову Київського апеляційного господарського суду від

21.02.2006 № 16/502 щодо даної обставини також є безпідставним.

Стаття 33 Господарського

процесуального кодексу України зазначає, що кожна сторона повинна довести ті

обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вище викладене, суд

дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача орендної

плати за користування торгівельним павільйоном, розміщеним на вул. Сормовській,

15 у місті Києві, у період з 05.07.2005 до 05.09.2006 у розмірі 7 500 грн.,

оскільки доказів користування вказаним павільйоном відповідачем позивач суду не

надав.

Таким чином, позовні вимоги

рнеобьгрунитовані та задоволенню не підлягає 

повністю.

Витрати по сплаті державного мита та

витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до

ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись  ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И

В:

В позові відмовити повністю.

Суддя

В.В. Сівакова