Постанова

від 24.10.2007 по справі 29/320-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД 

міста КИЄВА 01030,

м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б    

тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

24.10.2007р.

м.Київ

№ 29/320-А

за позовом          Державної

податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

до                   

1) Приватного підприємства „Ра-Рур”

2)

Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1

про                     визнання

недійсним договору

Суддя

Усатенко І.В.

При секретарі судового

засідання  Коваль І.А.

За участі представників сторін:

від позивача:                       Лазаренко

В.Л. -зав. сектором (довір. в справі)

від відповідача 1:           не з'явився.

від відповідача 2:           не з'явився.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС

України в судовому засіданні 24.10.2007 року 

оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи :

Позивач звернувся до господарського

суду з позовом, в якому просить  визнати

недійсним правочин, укладений між відповідачами шляхом обміну документами

недійсним з підстав, передбачений ст. 207 ГК України; зобов'язати ПП.

"Ра-Рур" повернути СПДФО ОСОБА_1 кошти, отримані за правочином в сумі

9900,00 грн.; стягнути з СПДФО ОСОБА_1 на користь держави вартість товару,

отриманого за угодою згідно накладної НОМЕР_1 від 11.08.2004 на загальну суму

9900,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог

позивач посилається на наступні обставини.

Відповідно до ч.1 ст. 207 та ч.1

ст. 208  Господарського кодексу України

необхідними умовами для визнання недійсним господарського зобов'язання є

вчинення його з метою завідомо суперечною інтересам держави, суспільства та

наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

На думку позивача, умисел

відповідача-1 на укладання угоди, з метою, завідомо суперечною інтересам

держави і суспільства, підтверджується рішенням Дніпровського районного суду м.

Києва  від 21.03.2005 у справі №

2-793/05, яким визнано недійсними установчі документи ПП “Ра-Рур”та анульовано

свідоцтва платника ПДВ.

Відповідачі явку своїх

представників в судове засідання не забезпечили, вимог ухвал суду не

виконали.  У зв'язку з нез'явленням

представників відповідачів та ненаданням витребуваних доказів розгляд справи

відкладався, ухвали про призначення розгляду справи та про її відкладення, а

також повістки - виклики направлялися відповідачам за всіма наявними у

матеріалах справи адресами.

Відповідно до ст. 128 КАС України

справа вирішується на підставі наявних в ній доказів.

Розглянувши подані позивачем та

відповідачем-2 документи і матеріали, заслухавши  пояснення їх представників , Господарський

суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство “Ра-Рур”(далі

ПП. “Ра-Рур”) зареєстроване Дніпровською районною у м. Києві державною

адміністрацією, рішення про реєстрацію № 08600 від 10.11.2003, код ЄДРПОУ  32661903, свідоцтво платника ПДВ НОМЕР_2 від

08.12.2003.

Суб'єкт підприємницької діяльності

-фізична особа ОСОБА_1 (далі СПД ОСОБА_1) зареєстрований Оболонською районною в

м. Києві державною адміністрацією, рішення про реєстрацію № 21808 від

01.12.2003, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

11.08.2007 між ПП “Ра-Рур”та СПД

ОСОБА_1 шляхом обміну документами було укладено угоду на реалізацію товару.

Згідно накладної НОМЕР_1 від

11.08.2004 року ПП “Ра-Рур” передало СПД ОСОБА_1 товар  на загальну суму 9900,00 грн., з яких 1650,00

грн. податок на додану вартість.

На виконання умов спірного договору

ПП “Ра-Рур” виписало на адресу СПД ОСОБА_1 податкову накладну НОМЕР_1 від

11.08.2004  на загальну суму 9900,00

грн., з яких 1650,00 грн. податок на додану вартість.

Розрахунки за спірним договором між

відповідачем-1 та відповідачем-2 були проведені у повному обсязі, що

підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією до прибуткового касового

ордеру НОМЕР_1 від 11.08.2004 в сумі 9900,00 грн..

Таким чином, факт виконання

зазначеної угоди сторонами підтверджується матеріалами справи та не

спростовується поданими доказами.

Позивач звертаючись з вимогою про

визнання угоди недійсною посилається на наявність у відповідача-1 умислу

спрямованого на укладення угоди з метою, що суперечить  інтересам держави та суспільства.

За змістом ст.ст. 207 та 208 ГК

України недійсним є господарське зобов'язання, яке вчинено з метою, завідомо

суперечною  інтересам держави і

суспільства. Правові наслідки такого зобов'язання залежать від наявності умислу

- у обох сторін чи однієї, від виконання угоди обома сторонами чи однією.

Позивач, стверджуючи про наявність

в діях відповідача-1 умислу, спрямованого на досягнення мети суперечної

інтересам держави, вважає, що підставою для висновку щодо спрямованості такої

діяльності відповідача-1 є рішення Дніпровського районного в м. Києві суду від

21.03.2005, яким визнано недійсними установчі документи відповідача-1 та

свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість НОМЕР_2 від

08.12.2003.

Суд враховує, що у вищевказаному

рішенні суду зазначено про те, що ОСОБА_2, яка є однією із співзасновників та

директором “Ра-рур”не має будь-якого відношення до діяльності ПП. “Ра-рур”,

звітні документи як директор не підписувала, звітності до податкових органів не

подавала, ніяких дій по здійсненню підприємницької діяльності як директор не

вчиняла та не здійснювала, нікого на це не уповноважувала та довіреності нікому

не давала.

В обґрунтування позову позивачем

зроблено посилання на протиправність умислу лише у відповідача-1.

Враховуючи наведене, встановлення

умислу підприємства на укладення угоди з метою, що суперечить інтересам держави

та суспільства, є предметом дослідження у цій справі.

При цьому суд вважає, що наявність

умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання

недійсними установчих документів, первинних документів бухгалтерського та

податкового обліку та визнанням недійсною реєстрації платником податку на

додану вартість  ПП “Ра-рур”, оскільки

предметом дослідження у цивільній справі була, зокрема, відповідність

зазначених документів вимогам чинного законодавства, а не наявність

протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької

діяльності суб'єкта.

Обставини, встановлені судовим

рішенням в цивільній справі, що набрало законної сили, згідно з ч. 1 ст. 72 КАС

України не доказуються при розгляді інших 

справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої

встановлено ці обставини. Відповідно до ч. 1 ст. 70 належними  є докази, які містять інформацію щодо предмету

доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету

доказування.

Таким чином, в контексті даних

обставин, господарський суд вважає, що рішення районного суду не звільняє

позивача від доведення наявності умислу відповідача - 1 на укладення угоди, що

суперечить інтересам держави та суспільства.

Відповідно до п. 4.7 Інструкції про

порядок обліку платників податків, затвердженої наказом ДПА України № 80 від

19.02.1998, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 березня 1998 року

за № 172/2612, у редакції, чинній на момент взяття відповідача-1 на податковий

облік, для взяття на облік платники податків - юридичні особи подають в органи

державної податкової служби за своїм місцезнаходженням такі документи:

заяву за формою N 1-ОПП (додаток

1);

завірені в нотаріальному порядку

копії статуту (якщо це потрібно для створюваної організаційної форми

підприємства), установчих договорів з відміткою органу, що здійснив державну

реєстрацію;

копію положення (для бюджетних

установ, благодійних організацій);

копію свідоцтва про державну

реєстрацію;

копію довідки про включення до

ЄДРПОУ з присвоєним їй ідентифікаційним кодом.

Пунктом 4.13 вказаної Інструкції

встановлено, що усі документи, перелічені в пункті 4.7, подає особисто власник,

засновник (власники, засновники) або уповноважена ним (ними) особа (заявник),

або призначений керівник, або головний бухгалтер. Документи приймаються лише за

наявності паспорта особи, яка подає документи, довідок про присвоєння

ідентифікаційного номера з ДРФО власників, засновників (фізичних осіб),

директора та головного бухгалтера. Заяви приймають відділи обліку та реєструють

у загальному відділі (канцелярії). Приймання заяви фіксується в журналі

реєстрації заяв та повідомлень про взяття на облік (перереєстрацію, реорганізацію,

унесення змін) платників податків за ф. N 2-ОПП. Перевірку паспортних даних та

встановлення місцезнаходження платника податків виконують підрозділи податкової

міліції.

Заява заповнюється друкарським

способом або від руки чорнилом темного кольору друкованими літерами та

підписується власником, засновником або призначеним керівником, чи головним

бухгалтером підприємства.

З матеріалів справи не вбачається,

що підставами для реєстрації ОСОБА_2 у податкових органах як одного із

засновника ПП “Ра-рур”були інші документи, ніж визначено законодавством або, що

їх відповідність законодавству не перевірялась під час реєстрації.

Також необхідно зазначити, що

судження, висновки суду, викладені у рішенні Дніпровського районного суду від

21.03.2005, яким визнано недійсними установчі документи, первинні документи

бухгалтерського та податкового обліку та визнано недійсною реєстрації платника

податку на додану вартість відповідача-1, не є обов'язковими для господарського

суду.

Даючи оцінку зібраним у справі

доказам, суд виходить з того, що згідно зі ст. 208 ГК України, якщо

зобов'язання вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і

суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання

зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все

одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною

з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все

належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності

наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій

стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного

стягується за рішенням суду в доход держави.

Для даної норми закону характерними

є такі ознаки:

а) вчинення дій об'єктивно

призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в

даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та

нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і

суспільства;

б) такі угоди характеризуються

суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону,

оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і

суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину

сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;

в) факт наявності суб'єктивного

чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої

юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути

встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо

визначеними засобами доказування.

Суд вважає, що позивачем не

доведено факту наявності суб'єктивного чинника правопорушення, а відповідно і

умислу у відповідачів, чи одного з них, на укладення спірної угоди з метою

приховування від оподаткування доходів.

Відповідно до ст. 62 Конституції

України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана

кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і

встановлено обвинувальним вироком суду.

Оскільки суб'єктивний склад

правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і

підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування, судом визнається,

що позивачем не надано доказів, які свідчили б про порушення кримінальної

справи проти посадових осіб відповідачів та доведення їх вини за фактом

ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених у позовній заяві.

Позивачем не надано належних

доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними

посадовими особами відповідача-1 як особи, про наявність у якої протиправного

умислу стверджує позивач, встановлений рішенням суду. Також не надано

доказів  притягнення до кримінальної

відповідальності осіб які діяли від імені відповідача -1.

При цьому суд зазначає, що

юридичним наслідком визнання недійсними установчих документів мало б бути

скасування державної реєстрації підприємства і відповідно здійснення

ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог

кредиторів, в тому числі держави. Сам факт визнання недійсними установчих

документів підприємства не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з

моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Суду не надано належних доказів на

підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила

інтересам держави та суспільства.

Відповідно до Закону України

"Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1991 № 509-ХП зі

змінами і доповненнями, на державні податкові інспекції в районах, містах без

районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові

інспекції покладені функції здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю,

повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) та

забезпечення застосування та своєчасного стягнення сум фінансових санкцій,

передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення

податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за

порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств,

установ, організацій та громадянами (ч. 1, ч. 6 ст. 10).

Згідно з п. 1.12 ст. 1 Закону

України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед

бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 №2181-111 зі

змінами і доповненнями, контролюючий орган - державний орган, який у межах

своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за

своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів

(обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов'язань чи податкового

боргу. Вичерпний перелік контролюючих органів визначається статтею 2 цього

Закону. Стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до

бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпунктах 2.1.1-2.1.3

цього пункту є органи державної податкової служби.

Підпунктом 4.2.2 п.4.2 ст. 4

зазначеного Закону встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно

визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:

а) платник податків не подає у

встановлені строки податкову декларацію;

б) дані документальних перевірок

результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення

суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

в) контролюючий орган внаслідок

проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки

у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження

або завищення суми податкового зобов'язання.

г) згідно з законами з питань

оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору

(обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

У відповідності до пп. 5.2.1 п.5.2

ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків

перед бюджетами та державними цільовими фондами", податкове зобов'язання

платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та

4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків

податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2

цього пункту.

У разі коли платник податків не

сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки,

податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги, які є

письмовою вимогою податкового органу до платника податків погасити суму

податкового боргу (пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6, п. 1.10 ст. 1 Закону України

"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та

державними цільовими фондами").

Порушення будь-якою юридичною

особою податкового законодавства встановлюється посадовими особами

контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності

і фіксуються у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а також

зазначається у відповідному рішенні податкової служби, яке повинно бути

виконане упродовж встановленого податковим законодавством строку. Податковим

законодавством не передбачені інші документи, які можуть підтверджувати

наявність виявлених порушень податкового або валютного законодавства.

В матеріалах справи відсутні

беззаперечні докази наявності у відповідача-1 податкового зобов'язання або

податкового боргу, що виникли внаслідок виконання саме спірного договору. До

справи не надано рішень податкового органу про донарахування відповідачу-1

податкових зобов'язань, податкових повідомлень та вимог, які б підтвердили

наявність податкового боргу у відповідача-1, у т.ч. внаслідок виконання

спірного договору.

Суду не надано належних доказів на

підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила

інтересам держави та суспільства. Навпаки, встановлені судом факти свідчать про

те, що відповідач -2 сплатив продавцю в ціні товару податок на додану вартість.

Суд також звертає увагу на те, що в

пункті 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від

20.04.01 року зазначено, що порушення сторонами договору законодавства про

податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не

подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового

законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою для

визнання угоди недійсною.

Отже, твердження позивача про

суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково

ґрунтується на обставинах, які не мають правового значення для справи. Таке

твердження не відповідає вимогам процесуального закону про належність доказів

та підстави звільнення від доказування.

Сама по собі досліджувана судом

угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Такий товар

не виключено законом із цивільного обігу, немає й інших законодавчих обмежень

стосовно його виготовлення та купівлі-продажу.

Окрім того, навіть якщо припустити

доведення протиправного умислу будь-якої сторони договору, беручи до уваги, що

позов заявлено на підставі ст. ст. 207 та 208 Господарського кодексу України,

господарський суд вважає, що позивач пропустив строк давності щодо можливості

застосування до відповідачів наслідків передбачених ст. 208 ГК України.

Згідно з п. 1 Прикінцевих положень

Господарського кодексу України, цей кодекс набрав чинності з  1 січня 2004 року.

Як вже зазначалось, відповідно до

ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам

закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і

суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б

одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може

бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади

визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 ст. 208 ГК України

визначено, що у випадку якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як

таке, що  вчинено з метою, яка завідомо

суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох

сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за

рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання

зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все

одержане нею, а також все належне з неї 

першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише

у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а

одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за

рішенням суду в доход держави.

Таким чином, вказаний Кодекс

містить публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди. Цим кодексом

встановлена відповідальність (правові наслідки) у вигляді

адміністративно-господарської санкції (в розумінні ст.  ст. 

238, 239 ГК України), яка має конфіскаційний характер, - стягнення в

доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення

угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

При цьому суд відзначає, що моментом

вчинення порушення, визначеного ст. 207 ГК України, є момент укладення угоди з

метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Як підтверджено

матеріалами справи, спірний договір фактично укладено відповідачами  у червні 2004 року.

Відповідно до ст. 250 ГК України

адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта

господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш

як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими

актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених

законом.

Враховуючи той факт, що позивач

звернувся до суду 30.05.07 року., тобто майже через три роки після

вчинення  відповідачем -1,

правопорушення, господарський суд приходить до висновку, що навіть в разі

визнання недійсним договору з підстав встановлення наявності мети, яка завідомо

суперечить інтересам держави і суспільства, за наявності наміру в обох чи

однієї сторони договору при його укладанні, позивачем пропущений строк для

застосування до відповідача-2 адміністративної санкції у вигляді конфіскації і

відповідно підстав для застосування наслідків встановлених ч.1 ст. 208 немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу

адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті

обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків,

встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Приймаючи до уваги вищевикладене,

позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають

задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 23, 71, 72, 94,

158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог

відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст.

254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було

подано.

Постанова може бути оскаржена до

суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному

обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання

через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням

протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

            Суддя

                                         І.В.

Усатенко

Дата

підписання постанови -02.11.2007